Крок до ВНЗ. Всесвітня історія. Довідник
КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 — початок XXI ст.)
Участь країн регіону в Другій світовій війні
|
Країни-союзниці Німеччини |
Країни, окуповані Німеччиною та її союзниками |
|
Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина |
Польща, Чехія, Югославія, Албанія |
Унаслідок звільнення регіону Червоною армією та перемоги антигітлерівської коаліції в Другій світовій війні країни Центральної Європи потрапили у сферу політичного впливу СРСР. Тут були сформовані коаліційні уряди за участю лівих та центристських партій, які почали реформування — так званні уряди «народної демократії».
Демократичні перетворення 1945-1948 рр.
• Відновлення парламентських режимів та багатопартійності.
• Скасування монархій в Угорщині, Болгарії, Албанії, Румунії.
• Прийняття нових демократичних конституцій, забезпечення загального виборчого права.
• Проведення аграрних реформ з метою забезпечення селянства землею.
• Покарання військових злочинців.
• Націоналізація власності активних нацистських злочинців та їхніх спільників.
В умовах «холодної війни» і внаслідок тиску СРСР у країнах Центральної Європи утвердилися при владі комуністичні партії, які відтіснили своїх політичних суперників. У регіоні почалося формування тоталітарної системи.
Передумови тоталітаризму в країнах Центральної Європи
• Окупація (Румунія, Угорщина, Болгарія) або визволення (Польща, Чехословаччина, Югославія) військами Червоної армії.
• Комуністичний курс підтримували місцеві компартії, керівники яких прибули за Червоною армією.
• Місцева буржуазія або ослаблена, або заплямована колабораціонізмом, тому не створила гідну противагу.
• Ейфорія післявоєнного часу, сподівання на кращі часи, втома від війни.
Принципи соціалістичного будівництва в країнах Центральної Європи
Країни Центральної Європи побудували екстенсивну економіку і тоталітарний політичний режим.
Політична сфера
• Як правило, затвердження однопартійної політичної системи.
• Парламентські вибори під тиском СРСР, з масовими фальсифікаціями.
• Переслідування опозиції, вимушена еміграція опозиційних лідерів.
• Злиття виконавчих органів з комуністичним партійним апаратом.
• Широка мережа органів безпеки та їхніх агентів.
• Формально декларовані права і свободи громадян не дотримувалися.
• Підпорядкування церкви світській владі.
• Повна залежність від СРСР, за винятком Югославії.
Економічна сфера
• Прискорена індустріалізація (крім промислово розвинених Чехословаччини та НДР) на основі розвитку важкої промисловості та електроенергетики на шкоду легкій і харчовій промисловості, сфері послуг.
• Націоналізація промисловості, фінансової та торговельної системи.
• Аграрна реформа:
— передання поміщицьких земель мало- та безземельним селянам;
— обмежене зростання землеволодінь, що мало наслідком зниження продуктивності праці і товарності сільського господарства;
— примусова колективізація.
• Адміністративно-командне управління, ринкові відносини зведені до мінімуму.
• Членство в Раді Економічної Взаємодопомоги (РЕВ, 1949 р.).
Соціально-культурна сфера
• Насадження комуністичної ідеології.
• Перенапруження бюджету гальмувало розвиток невиробничої сфери — освіти, охорони здоров’я, науки.
Антитоталітарні демократичні революції 1989-1991 рр.
Причини
• Економічна криза.
• Порушення прав людини, переслідування свободи та інакомислення з боку держави.
• Політика «перебудови» і «нового мислення» в СРСР не знайшла відклику в керівництва держав регіону, що поглибило кризові явища.
Мета: руйнація тоталітарної системи, інтеграція країн у демократичний Західний світ.
Форми
• «Оксамитові революції» за широкої підтримки інтелігенції в Чехословаччині, НДР, Болгарії усунули від керівництва партійно-державну номенклатуру (1989 р.).
• Еволюційна: зміна влади внаслідок «круглих столів» уряду та опозиції (профспілка «Солідарність» у Польщі; реформи «зверху» з ініціативи Угорської соціалістичної робітничої партії) (1989 р.).
• Народне повстання проти диктатури Н. Чаушеску та його клану в Румунії (1989 р.).
• Сутички з правоохоронцями (Албанія, 1990-1991 рр.).
• Громадянська війна з етнічним протистоянням (Югославія, 1991 р.); втручання зовнішніх сил.
Результати й наслідки
• Компартії припинили існування або перейшли на платформу західної соціал-демократії.
• Формування багатоукладної економіки.
• Лібералізація режимів: формування багатопартійної системи, гарантії прав і свобод людини.
• Розпад федерацій Чехословаччини та Югославії.
Сучасні риси Центральної Європи (1990-2007 рр.)
Спільне
• Район змішаних етносів з підвищеною національною чутливістю.
• «Балканізація» — спроба вирішувати власні проблеми за участю і підтримки великих держав.
• Ринкові реформи, активізація підприємницької активності населення.
• Підвищення середньої зарплати, формування середнього класу.
• Дистанціювання від Росії та прозахідна орієнтація.
• Вступ до Ради Європи, НАТО (1999-2004 рр.), ЄС(2004-2007 рр.), Центрально-Європейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА).
• Перетворення на найбільш динамічний район Європи.
• Економічне співробітництво з Україною, представлення її інтересів в ЄЄ.
Польща
Особливості повоєнної Польщі
• Значні матеріальні і людські втрати: 22 % населення (6 млн осіб), 40 % промислового потенціалу, 38 % національного багатства.
• Обмін населенням з СРСР та Німеччиною (близько 8 млн чоловік).
• У Тимчасовому коаліційному уряді з 23 міністерств лише 4 належали представникам емігрантського уряду, решта — партіям Національного фронту під фактичним проводом комуністів.
• Фактична громадянська війна між антирадянським збройним підпіллям та урядовими силами; боротьба з Українською повстанською армією (УПА).
Встановлення комуністичного режиму
• 1947 р. — перемога прорадянського блоку на парламентських виборах; президент — Б. Берут. Утворення правлячої Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП).
• 1947-1949 рр. — операція «Вісла»: примусове переселення українців на західні та північні польські землі.
• 1949 р. — нова Конституція змінила назву держави на Польську Народну Республіку (ПНР) як державу «народної демократії», скасувала президентську посаду та двопалатний сейм. Вищі органи — Державна Рада (обиралася з числа депутатів), Рада Міністрів.
Політичні кризи
1956 р. — антиурядові виступи в Познані. Придушені військами, є людські жертви.
Результати й наслідки
• Обрано нового першого секретаря ПОРП — В. Гомулку.
• Припинені масові політичні репресії.
• Розширення можливості приватної ініціативи.
• Підвищена увага до легкої та харчової промисловості, сфери послуг.
• Припинена примусова колективізація, більшість кооперативів розпалися.
• Нормалізація відносин з церквою.
1968 р. — студентські мітинги протесту.
• Скасування автономії вишів, класовий підхід при прийомі до вищої школи.
• Антисемітська кампанія (серед учасників мітингів — чимало євреїв), масова еміграція євреїв.
• Дискредитація ПНР в очах світової громадськості.
1970 р. — масові страйки в Помор’ї через зростання цін.
• Чергова зміна керівництва (Е. Герек замість В. Гомулки).
• Широке залучення іноземних кредитів для подолання кризи, зростання зовнішнього боргу.
• Відсутність структурних реформ, із кінця 1970-х — падіння ВВП.
1976 р. — робітничі страйки, демонстрації.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Лех Валенса (народився у 1943 р.) походив із селянської родини. Працював електриком на суднобудівному заводі Гданську, був активним учасником масового страйку в грудні 1970 р. Один з організаторів напівлегальної профспілки «Солідарність», кількість якої сягала 2 млн осіб. Із 1980 р. став лідером національного громадського руху з однойменною назвою. Президент Польщі (1990-1995 рр.), лауреат Нобелівської премії миру (1983 р.).
• Скасування підвищення цін.
• Формування активної опозиції урядові (Комітет громадського самозахисту, «Рух на захист прав людини і громадянина», Конфедерація Незалежної Польщі).
1980 р. — страйки проти підвищення цін. Утворення незалежної профспілки «Солідарність» на чолі з Л. Валенсою.
• Перетворення «Солідарності» на масовий опозиційний демократичний суспільно-політичний рух.
• Поширення хвилі страйкового руху.
• Поступки урядові: обіцяно ліквідувати привілеї міліції, органів держбезпеки та урядовців, підвищувати зарплату паралельно до підвищення цін.
• Грудень 1981 р. — введення в Польщі військового стану (генерал В. Ярузельський), заборона громадських організацій і «Солідарності», створення концтаборів для опозиційних лідерів.
1988-1989 рр. — робітничі страйки.
1989 р. — «Круглий стіл» влади та опозиції:
• Легалізована «Солідарність».
• Відновлено посаду президента Польщі і другу палату парламенту — сенат.
• Проведено вільні парламентські вибори, що привели до влади опозицію.
• Президент — перший секретар ПОРП В. Ярузельський (обраний парламентом); прем’єр-міністр — Т. Мазовецький (близький до «Солідарності»).
Відновлення демократії (1989-1990 рр.)
• Повернення довоєнної назви країни — Польська Республіка.
• Департизація армії, органів безпеки і внутрішніх справ.
• Оновлення керівного складу.
• Створення нових партій та громадських організацій, трансформація ПОРП з панівної на маленьку ліву партію.
• 1990 р. — обрання на всенародних виборах президентом голови «Солідарності» Л. Валенси.
• Політика «шокової терапії» з метою переходу до ефективної ринкової економіки (автор — міністр фінансів Польщі Л. Бальцерович).
«Шокова терапія»
— Одночасне запровадження вільної торгівлі й скасування контролю над цінами.
— Зростання цін, скорочення виробництва, замороження зарплат, що спричинило різке падіння життєвого рівня.
— Запровадження ринкових механізмів економіки.
— Приватизація державного сектору.
— Стимулювання розвитку приватного підприємництва.
— Значні іноземні інвестиції.
Результати
• Радикальне оздоровлення економіки.
• Тимчасове скорочення обсягу промислового виробництва, зростання безробіття.
Сучасна Польща
• Президенти: В. Ярузельський (1989 р.), Л. Валенса (1990 р.), О. Квасьневський (1995, 2000 рр.), Л. Качинський (2005 р.), Б. Коморовський (2010 р.)
• Член НАТО, ЄС, учасниця Шенгенської зони.
• Активна співпраця з Україною: Польща першою визнала незалежність України (2.12.1991 р.), підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.
• Посилений соціальний захист населення.
• Високий рівень безробіття.
Українці в Польщі
• Українці є корінною етнічною групою, оскільки їхні предки проживали в історичних областях Польщі (Лемківщина, Бойківщина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння).
• Внаслідок «Вісла» (1947 р.) українці були переселені у північні і північно-західні землі; продовжилося спольщення українського населення (засуджено сеймом Польщі 1990 р.).
• У 1956 р. створене Українське громадсько-культурне товариство (1990 р. реорганізовано в Об’єднання українців Польщі), почала виходити українська газета «Наше слово».
• Працюють декілька українських шкіл і ліцеїв, бібліотеки, художні колективи.
Чехословаччина
Особливості повоєнної Чехословаччини
• Скорочення виробництва на 50 % в порівнянні з довоєнним, матеріальні втрати розміром у 6 річних ВВП.
• 1945 р. — обрання президентом Е. Бенеша (прозахідна орієнтація), прем’єр-міністр — комуніст К. Готвальд.
• Сильні позиції буржуазії, тому націоналізація промисловості часткова (енергетика, до 77 % хімічної, металообробної промисловості тощо).
• Словаччина отримала обмежену автономію.
• Передання Закарпатської України СРСР.
• Виселення 3 млн судетських німців, звинувачених у співробітництві з нацистами; обмін населенням з Угорщиною.
Встановлення комуністичного режиму
Лютий 1948 р. — протистояння між демократичними та комуністичними силами на межі громадянської війни; загроза військового втручання СРСР.
Березень 1948 р. — формування уряду з більшості комуністів. Проголошення Чехословацької Соціалістичної Республіки (ЧССР), утворення Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ); інші партії та громадські організації — суто формальні. Президент Е. Бенеш пішов у відставку; новий президент — комуніст К. Готвальд.
«Празька весна» 1968 р.
Цей термін позначає період демократичних перетворень у Чехословаччині за ініціативою реформаторського крила КПЧ.
Передумови
• Вплив хрущовської «відлиги».
• Реабілітація жертв політичних репресій.
• Формування фракції реформаторів у КПЧ, лідери якої в січні 1968 р. були обрані на керівні посади.
Мета: «соціалізм з людським обличчям»: докорінні економічні та політичні реформи.
Лідери: перший секретар КПЧ О. Дубчек, президент Л. Свобода, Й. Смрковський (голова Національних зборів), О. Чернік (голова Ради міністрів).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Олександр Дубчек (1921-1992) народився у Словаччині в родині стельмаха. У 1925 р. його родина переїхала до СРСР, де хлопчик здобув шкільну освіту. Після повернення на батьківщину 1938 р. працював слюсарем із ремонту автомобілів, вступив до Комуністичної парти Чехословаччини. Брав участь в антинацистському Словацькому повстанні. Із 1949 р. розпочав кар'єру партійного працівника. У 1968 р. очолив КПЧ, був одним із «батьків» «Празької весни». Після поразки останньої був виключений з КПЧ і працював у системі лісового господарства. У 1989 р. О. Дубчека обрали головою Федеральних зборів ЧССР. Загинув у автокатастрофі.
Програма дій КПЧ
• Скасування монополії КПЧ на владу.
• Реальні демократичні права і свободи.
• Скорочення адміністративного апарату.
• Федеративний устрій, рівноправ’я чехів і словаків.
• Приватизація підприємств, ринкові реформи.
• Співробітництво з усіма світовими країнами.
Перебіг подій
• Січень 1968 р. — проголошення «Програми дій», підтримка громадянами демократизації політичного життя.
• Дипломатичний тиск на керівництво КПЧ.
• 20.08.1968 р. — збройна інтервенція країн Варшавського договору (СРСР, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща). Заарештовані та вивезені до Москви лідери «Празької весни», загинуло 72 чехословацьких громадян.
• Заміна керівництва КПЧ: замість О. Дубчека — Г. Гусак.
Причини поразки
• Збройне втручання країн Варшавського договору.
• Небажання Заходу йти на відкритий конфлікт з СРСР.
Результати й наслідки «Празької весни»
• Різке падіння авторитету СРСР та Радянської армії зокрема.
• Протест соціалістичних країн — Албанії, Румунії, Югославії, Китаю; Рада Безпеки ООН поставила вимогу про виведення іноземних військ із Чехословаччини.
• Чистка КПЧ від інакомислячих (понад півмільйона осіб).
«Оксамитова революція» 1989 р.
Привід: розправа ОМОНу над демонстрантами в Празі 17.11.1989 р.
Перебіг подій
• 19 листопада — створені опозиційні організації «Громадянський форум» та «Громадськість проти насильства», які об’єдналися на антикомуністичній платформі за демократію. Комуністичному урядові відмовили у підтримці всі державні й суспільні структури.
• 27 листопада — загальнонаціональний двогодинний страйк.
• 30 листопада — скасовано статтю Конституції про керівну роль КПЧ.
• 10 грудня — сформований коаліційний уряд національної згоди (М. Чалфа). Г. Гусак подав у відставку з посади президента.
Заміна назви держави з ЧССР на Чехо-Словацьку Федеративну Республіку (ЧСФР).
• 28.12.1989 р. — обрання президентом дисидента В. Гавела, головою парламенту О. Дубчека.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Вацлав Гавел народився у 1936 р. у заможній родині: батько — відомий архітектор, дядько — співвласник кіностудії. З 1955 р. навчався на економіста та заочно — на театральному факультеті Академії красних мистецтв; театр переміг, і Гавел працює техніком сцени, асистентом режисера, драматургом. Під час «Празької весни» він очолив «Коло незалежних письменників», а пізніше став одним з провідних правозахисників країни, лідером руху «Хартія-77». У листопаді 1989 р. очолив «Громадянський форум». Президент Чехословаччини і перший президент Чехії (1993, 1998 рр.).
Результати: 1990 р. — перемога «Громадянського форуму» і «Громадськості проти насильства» на виборах до Федеральних зборів. Початок демократизації країни.
Розбудова демократичної Чехословаччини
• Ринкові реформи: приватизація, конвертована крона, лібералізація цін (без «шокової терапії»); збереження соціальних гарантій.
• Із 1991 р. — асоційоване членство в ЄС.
• Закон про протизаконність комуністичного режиму і люстрацію: очищення державних органів, армії, поліції від співробітників органів держбезпеки та їх інформаторів, партійних функціонерів.
• 25.11.1992 р. — з ініціативи Словаччини прийнято конституційний Акт про розділ ЧСФР, що вступив у силу з 1.01.1993 р. Федеральне майно ділилося між Чехією і Словаччиною в пропорції 2:1 відповідно до кількості населення. Перші президенти: Чехії — В. Гавел, Словаччини — М. Ковач.
Особливості розвитку сучасних Чехії та Словаччини
|
Чехія |
Словаччина |
|
• Пріоритети держави: ринкова економіка, високий життєвий рівень громадян, соціальна стабільність, зміцнення парламентської демократії, інтеграція до ЄС і НАТО. • Купонна приватизація: 80 % громадян стали акціонерами різноманітних підприємств. • Акція «Чисті руки»: розслідування всіх сумнівних випадків приватизації, фактів корупції та інших економічних злочинів. • Низький рівень безробіття, високий середньомісячний дохід на душу населення. • Членство в НАТО (1999 р.), ЄС (2004 р.) |
• Пріоритети держави: гарантії демократичних прав і свобод,структурна перебудова економіки, інтеграція до ЄС і НАТО. • Проблема угорської нацменшини, яка вимагає автономії. • Часті урядові кризи. • Приватизація через аукціони й конкурси для працівників підприємств. • Незначна доля іноземних інвестицій. • Економічна стабілізація — з початку 2000-х років; зберігається високий рівень безробіття. • Членство в НАТО, ЄС (2004 р.) |
Українці у Словаччині
• Переважно населяють район м. Пряшев у передгір’ях Карпат.
• Самоназва українців — русини, вважають себе окремою нацією, розмовляють на діалекті. У зв’язку з цим відбувається протистояння прибічників української і «русинської» орієнтацій культурно-просвітницької роботи.
• Видаються українська преса й література, працюють українське відділення Пряшівського університету, український музей у Свидниці, відкрито пам’ятник Т. Шевченкові (1989 р.).
Угорщина
Особливості повоєнної Угорщини
• Окупація країни як союзниці Німеччини Червоною армією.
• Загинуло 1,5 млн осіб, знищено близько 40 % національного багатства.
• Формування парламенту й уряду (1944 р.) під повним контролем СРСР.
• Кордони встановлені за 1937 р.
• Ліквідація фашистських структур.
• На виборах 1945 р. перемогли буржуазно-демократичні партії: Угорщина стала республікою (президент З. Тілді), гарантовані права і свободи громадян.
Встановлення комуністичного режиму
• 1947 р. — буржуазні партії звинувачені у заколоті проти республіки та усунені з уряду. Утворення Угорської партії трудящих (УПТ) — «єдиної пролетарської партії», генеральний секретар — М. Ракоші.
• 1949 р. — Угорська Народна Республіка проголошена «державою робітників і трудових селян»; скасована посада президента. Встановлення просталінського ракошістського режиму, що характеризувався найбільшим розмахом репресій.
Перервана революція 1956 р.
Причини
• Криза сталінської моделі соціалізму.
• Падіння життєвого рівня населення.
• Репресивний режим М. Ракоші.
• Початок десталінізації в СРСР.
Привід: демонстрація в Будапешті на підтримку реформ у Польщі (23 листопада), що переросла в народне повстання.
Мета
• Демократизація країни, зміна керівництва.
• Соціально-економічні реформи.
• Виведення радянських військ, набуття нейтрального статусу.
Перебіг подій
• 23 жовтня — збройні зіткнення демонстрантів з поліцією держбезпеки.
• 24 жовтня — зруйнування пам’ятника Сталіну в Будапешті; призначення І. Надя прем’єр-міністром. Введення радянських військ у Будапешт.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Імре Надь (1896-1958) воював у Першій світовій війні, потрапив у російський полон і кілька років провів у Сибіру. Там вступив до комуністичної партії, брав участь у боях з білогвардійцями. На батьківщину повернувся 1921 р. і почав роботу в соціал-демократичних організаціях. У 1941 р. переїхав до СРСР. До Угорщини повернувся 1944 р., де й був виключений зі складу політбюро компартії за «опортуністичні погляди». У 1953 р. очолив угорський уряд. Заарештований 1956 р., страчений 1958 р.
• 29 жовтня — розстріл мирної демонстрації в Будапешті. Злам у подіях; зневіра у реформах, початок революційної боротьби.
• 30 жовтня — відставка скомпрометованого керівництва, реорганізація уряду на багатопартійній основі. Стабілізація ситуації за участю радянських посланців, вивід радянських військ із Будапешта.
• 1 листопада — заява І. Надя про вихід Угорщини з ОВД.
• 4-10 листопада — операція радянських військ «Вихор» з придушення революції (розпочато після заяви США про відсутність інтересів в Угорщині).
• 7 листопада — СРСР поставив нового голову уряду — Я. Кадара.
• 22 листопада — арешт І. Надя.
Причини поразки
• Радянська інтервенція.
• Екстремізм деяких учасників революції.
• Розкол суспільства.
• Відсутність міжнародної підтримки.
Результати й наслідки
• Загинуло близько 3 тис. осіб, заарештовано понад 28 тис. осіб, з них 500 страчені.
• Зміна керівництва, прихід до влади Я. Кадара.
• Розпуск УПТ, утворення нової правлячої партії — Угорської робітничої соціалістичної партії (УРСП).
• Проведення реформ Я. Кадара.
Реформи Я. Кадара (1960-1980-ті рр.)
Політична сфера
• Терпимість до опонентів, принцип «Хто не проти нас, той з нами».
• Відмова від політичних репресій.
• Альтернативні вибори до Державних зборів та органів місцевого самоврядування.
• Відносно вільний виїзд за кордон.
• Узгодження курсу з СРСР.
Соціально-економічна сфера
• Децентралізація управління, господарська і фінансова самостійність підприємств.
• Економічне стимулювання праці, дрібного підприємництва.
• Західні кредити на модернізацію промисловості.
• Добровільність сільськогосподарських кооперативів, відмова від директивного планування.
• Податкові пільги сільгоспвиробникам.
• Скасування обмежень на імпорт сільгосптехніки, добрив тощо, стимулювання експорту сільгосппродукції.
Результати й наслідки
• Лібералізація режиму.
• Зростання матеріального добробуту (за 1960-1975 рр. — на 100 %), поява соціальної диференціації.
• Розвиток провінцій.
• Перетворення Угорщини на великого європейського сільгоспвиробника.
«Тиха революція» 1989 р.
• 1988 р. — формування багатопартійної системи.
• 1989 р.:
— входження до парламенту представників опозиції;
— прийняття демократичних законів (свобода мітингів і зборів, організацій та об’єднань; право на страйки; господарські об’єднання; заснування конституційного суду та посади президента тощо);
— події 1956 р. оцінено як народне повстання проти сталінського режиму;
— відкрито кордони з Австрією.
• 1990 р. — перемога на парламентських виборах Угорського демократичного форуму; перший президент Угорщини — А. Гьонц (обраний парламентом).
Сучасна Угорщина
• Пріоритети держави: створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, євроінтеграція.
• Податкові пільги для іноземних інвесторів, інвестиції яких є найбільшими в країнах Центральної Європи.
• Проблема скорочення населення та ринку праці, що має наслідком залучення гастарбайтерів.
• Нерозв’язане «циганське питання»: серед 600 тис. циган, що проживають в Угорщині, безробіття сягає 60 %.
• Осінь 2006 р. — масові протести проти політики уряду В. Орбана.
• Спільне з Україною протипаводкове облаштування басейну р. Тиса.
• Членство в НАТО (1999 р.), ЄС (2004 р.).
Румунія
Встановлення комуністичного режиму
1944 р. — антидиктаторський переворот, оголошення Румунією війни Німеччині.
1946 р. — перемога комуністів на парламентських виборах, початок курсу на усунення опонентів.
1948 р. — ліквідація монархії, проголошення Румунської Народної Республіки (РНР). Влада — в руках Румунської робітничої партії (комуністичної) та її лідера Г. Георгіу-Дежа.
Правління Н. Чаушеску (1965-1989 рр.)
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Ніколає Чаушеску (1918-1989) народився у незаможній селянській родині. Ще юнаком став організатором страйків та демонстрацій, роки війни провів у в'язниці. Після визволення Румунії зробив партійну кар'єру. Із 1965 р. очолив РКП, з 1974 р. — президент країни. Розстріляний унаслідок антитоталітарної революції 1989 р.
• Очолив РРП після смерті Г. Георгіу-Дежа.
• Маневрування між Сходом і Заходом.
• Демонстративне протистояння з СРСР: засудження певних кроків Москви, підтримання відносин з «опальними» Албанією, Югославією, Китаєм.
• 1965-1970 рр. — певна «відлига»: припинення репресій, реабілітація політв’язнів, ліберальна культурна політика; з початку 1970-х рр. — жорстка ідеологізація, відновлення репресій.
• Опора на власні ресурси.
• Низька продуктивність праці, висока собівартість продукції робили промислову продукцію неконкурентноспроможною.
• Використання безкоштовної праці солдатів на новобудовах.
ЦЕ ЦІКАВО!
На початку 1980-х років гаряча вода і газ подавалися на 3-4 години на добу, опалення практично не працювало, вулиці і магазини не освітлювалися, основні продукти харчування відпускалися за картками. Зовнішній борг Румунії становив 21 млрд доларів, з них 7 млрд — відсотки.
• Тенденція до падіння рівня життя (на 40 % з середини 1970-х до середини 1980-х рр.), жорсткі норми на продукти та енергоносії.
• Засилля служби безпеки «Секурітате».
• Корупція, беззаконня, збагачення клану Чаушеску.
• Румунізація національних меншин.
Демократична революція 1989 р.
Привід: сутички між силами правопорядку та демонстрантами в м. Тімішоарі 16.12.1989 р.
Перебіг подій
22 грудня — захоплення повстанцями будинку ЦК РКП у Бухаресті.
Заарештоване подружжя Чаушеску.
• 23 грудня — голова створеного під час революції Фронту національного порятунку Й. Ілієску заявив про перехід влади до рук Фронту.
• 25 грудня — страта подружжя Чаушеску за вироком військового трибуналу.
Результати
• У вуличних боях загинуло понад 1 тис., поранено понад 3 тис. осіб.
• Формування багатопартійності, заборона діяльності РКП.
• Проведення демократичних виборів; обрання президентом Й. Ілієску (1990 р.).
Сучасна Румунія
• 1992 р. — позачергові парламентські і президентські вибори (президент Й. Ілієску). Початок виважених ринкових реформ, повільна приватизація привели до зростання виробництва вже 1993 р.
• Нинішній президент — Т. Басеску.
• «Шокова терапія» (1997 р.) призвела до економічного спаду, прискорена приватизація обернулася збитками держбюджету, замість формування середнього класу — поляризація суспільства; зростання тіньової економіки до 32 %.
• Значна роль видобувної промисловості для самозабезпечення сировиною.
• Територіальні претензії до України (о. Зміїний), делімітація континентального шельфу вирішена Гаазьким міжнародним трибуналом (2009).
• Член НАТО, ЄС (2007 р.).
Українці в Румунії
• Українці є корінним населенням у Південній Буковині та Марморощині; також вони проживають у Банаті і Добруджі.
• Після війни створені українські школи, клуби, бібліотеки тощо, проте практично всі вони були ліквідовані режимом Чаушеску.
• Сьогодні є класи з українською мовою навчання, видаються два журнали, книги.
Болгарія
Встановлення комуністичного режиму
• 1944 р. — унаслідок державного перевороту за підтримки СРСР до влади прийшов Вітчизняний фронт — об’єднання антифашистських сил, очолюване комуністами. Болгарія оголосила війну Німеччині. Тотальний терор проти потенційних політичних противників з боку комуністів.
• 1945 р. — сформований комуністичний уряд, очолюваний Г. Димитровим.
• 1946 р. — проголошення Народної Республіки Болгарія.
• 1947 р. — підписання мирного договору, остаточна розправа над опозицією.
Режим Т. Живкова (1954-1989 рр.)
• Повне копіювання політики СРСР.
• Зростання промислового потенціалу країни, створення нових галузей (атомна енергетика, електротехнічна, хімічна промисловість тощо).
• Створення аграрно-промислових комплексів (АПК), що займалися вирощуванням, переробкою, реалізацією продукції.
• Надзвичайна бюрократизація.
• Болгаризація нацменшин, переслідування ісламу та тюркомовного населення, християнізація турків.
• Із середини 1980-х років починається економічна криза (падіння виробництва, зростання імпорту, інфляція).
Демократичні зміни (1989-1990 рр.)
• Відбувалися з ініціативи керівництва держави: зі згоди СРСР зняти з посад найбільш скомпрометованих діячів, в тому числі й Т. Живкова; над ними пройшли судові процеси.
• Скасовані закони, що обмежували громадянські права; ліквідовані політичні органи в армії та міліції; почалася реабілітація жертв політичних репресій.
• Початок формування багатопартійної системи.
• Обрання президентом Ж. Желева (1990 р.), прийняття Конституції Республіки Болгарія (1991 р.).
Сучасна Болгарія
• До 1997 р. — спад виробництва, зволікання з приватизацією державних підприємств, масове безробіття; 1996 р. відбувся справжній обвал економіки (скорочення ВВП на 10 %).
• У 1997 р. дострокові парламентські вибори принесли перемогу Об’єднаним демократичним силам, результатом діяльності яких стало уповільнення інфляції, зменшення державного боргу, боротьба з безробіттям. Проте суттєвого покращення життєвого рівня не спостерігалося.
• 2001 р. — посаду прем’єра посів останній болгарський цар Сімеон Сакс-Кобург-Готський, який проголосив пріоритетом євроінтеграцію та стабільне зростання країни. Президентом обраний соціаліст Г. Пирванов.
• Членство в НАТО, ЄС (2007 р.).
Югославія
Югославія після Другої світової війни
• Загинуло 1 млн осіб, 700 тис осіб виїхали за кордон; падіння виробництва на понад 50 %, загроза голоду.
• Громадянська війна між НВФ, сербськими четниками, хорватськими усташами, албанськими сепаратистами.
• 1945 р. — формування Тимчасового народного уряду на чолі з Й. Броз Тіто.
• Певна незалежність Й. Броз Тіто як керівника югославської партизанської армії, що самотужки звільнила більшу частину країни.
• Із 1947 р. — наростання напруження у відносинах з СРСР через прагнення Югославії стати регіональним лідером.
Встановлення комуністичного режиму
• 1945 р. — перетворення Народно-Визвольного Фронту (НВФ, згодом Народний фронт) на «державну партію» під контролем комуністів та особисто Й. Броз Тіто.
• Осінь 1945 р. — відставка лідерів демократичної опозиції на знак протесту проти репресій.
• Листопад 1945 р. — перемога комуністів на виборах до Скупщини. Проголошення Федеративної Народної Республіки Югославія у складі Сербії, Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії, Чорногорії.
• 1948 р. — розірвання відносин СРСР з Югославією через звинувачення у націоналізмі та відході Тіто від марксизму.
«Самоврядний соціалізм» Югославії
• Однопартійна система, абсолютний авторитет Й. Броз Тіто.
• Розділ повноважень державних і партійних органів.
• Принцип самоврядування в громадах, районах, розширені права республік.
• Система самоврядування трудових колективів, певна самостійність господарювання, визнання дрібної приватної власності.
• Приватна власність на землю, добровільність кооперації, дозвіл продажу й оренди землі, використання найманої праці.
• Регульований ринок.
• Орієнтація виробництва на експорт, митні пільги в країнах ЄЕС.
• Відкриті кордони для югославських громадян.
• Збереження національних суперечностей через нерівномірність соціально-економічного розвитку республік.
• Із 1955 р. — нормалізація відносин з СРСР при збереженні незалежної зовнішньої політики: Югославія не входила до ОВД, РЕВ, лідер Руху неприєднання.
Розпад Югославії
Причини
• Економічна криза: безробіття, інфляція (1989 р. — 3000 %), зовнішній борг, масова трудова міграція.
• Нездатність керівництва знайти ефективний шлях виходу з кризи, відсутність загальнонаціонального лідера.
• Давні національні суперечності: претензії албанців на Косово, що було серцем сербської державності; пам’ять про масові вбивства сербів хорватськими усташами в роки Другої світової війни; великосербський шовінізм.
• Нерівномірність розвитку країни.
• Суперечності на релігійному ґрунті: словенці, хорвати, угорці — католики; серби, чорногорці, македонці — православні; боснійці, албанці — мусульмани.
Перебіг подій
• 1990 р. — перемога на виборах опозиційних сил у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині; вимога нового керівництва про конфедерацію країни.
Утримання влади комуністами в Сербії та Чорногорії, намагання силовим шляхом утримати федерацію.
• 25.06.1991 р. — проголошення незалежності Словенії та Хорватії.
• 14.10.1991 р. —- незалежність Боснії та Герцеговини.
• 17.11.1991 р. — незалежність Македонії.
• 27.04.1992 р. — Сербія та Чорногорія утворили Союзну Республіку Югославію; президент — С. Мілошевич.
• 2005 р. — мирне «розлучення» Сербії та Чорногорії.
Результати й наслідки
Утворення нових держав на теренах Югославії проходило порівняно легко, якщо в республіках не було сербської меншини (Словенія, Македонія), інакше — за силовим сценарієм (Хорватія, Боснія і Герцеговина). Зростання антисербських настроїв.
Міжетнічні збройні конфлікти в Югославії
Червень-липень 1991 р.
«10-денна війна» за незалежність Словенії із застосуванням важкої артилерії, авіації. Закінчена за посередництва Євросоюзу визнанням незалежності Словенії.
Серпень 1991 р. — серпень 1995 р.
Війна за незалежність Хорватії. Місцеві серби за підтримки Сербії оголосили створення Сербської Країни (автономної області). «Етнічні чистки»: вбивства сербами хорватів і навпаки. ЄС запровадив економічні санкції проти Югославії, з 1992 р. — введення миротворчого контингенту ООН у Хорватію. Сербська Країна окупована хорватськими військами.
Квітень 1992 р. — грудень 1995 р.
Громадянська війна в Боснії та Герцеговині. 1994 р. — Рада Безпеки ООН санкціонувала бомбардування сербських військових об’єктів, після чого серби відступили від Сараєва. Конфлікт завершено Дейтонськими угодами (США, 1995 р.): територія Боснії та Герцеговини ділиться між Мусульмано-хорватською федерацією та боснійською Сербською Республікою.
1988-1999 рр.
Протистояння албанців і сербів у Косові (Сербія).
• 1992 р. — самопроголошення албанцями Республіки Косово, створення «тіньової держави».
• 1996 р. — початок війни між Сербією та Косовом.
• 24.03-10.06.1999 р. — операція НАТО проти Сербії з метою змусити прийняти план мирного врегулювання Косовської проблеми. Введення в Косово контингенту ООН.
У лютому 2008 р. уряд Республіки Косово проголосив свою незалежність, визнану частиною країн-членів ЄС. Україна не визнала самопроголошену державу.
2000-2001 рр.
Громадянська війна в Македонії: македонські албанці вимагали приєднання до Косова. Роззброєння албанських бойовиків силами НАТО; закріплені права албанської меншини в Македонії.
Результати
• Сотні тисяч загиблих, у тому числі серед мирного населення.
• Великі матеріальні втрати.
• Проблема біженців.
• Відчуження між вчорашніми ворогами-сусідами.
Завдання для самоконтролю
1. У 1990-ті роки розпалися такі держави регіону, як
А Югославія і Чехословаччина
Б Румунія і Болгарія
В Угорщина і Чехословаччина
Г Югославія та Польща
2. Соціалістичне будівництво в країнах Центральної Європи мало такі складові частини:
А індустріалізація, колективізація, націоналізація, адміністративно-командна економіка
Б індустріалізація, кооперація, приватизація, ринкова економіка
В колективізація, приватизація, націоналізація банківської системи
Г акціонування підприємств, кооперація, ринкова економіка
3. Політика «шокової терапії» на початку 1990-х років була проведена у
А Румунії
Б Болгарії
В Чехословаччині
Г Польщі
4. Проаналізуйте наведені твердження і вкажіть правильне.
А Сучасна Болгарія є острівцем нестабільності на балканському півострові.
Б Н. Чаушеску практикував демонстративне протистояння з СРСР, за що отримував кредити від західних країн.
В Комуністичний режим у Чехословаччині був повалений унаслідок народного повстання.
Г Соціалізм у Югославії будувався за радянським зразком.
5. Укажіть основні події революції в Угорщині 1956 р.
1) Амністія політичних в’язнів.
2) Повалення комуністичного режиму.
3) Вихід Угорщини з Варшавського договору.
4) Відновлення діяльності політичних партій.
5) Введення радянських військ в Угорщину.
6) Заборона діяльності УПТ.
7) Втручання ООН у події в Угорщині.
6. Установіть відповідність між особами та сферою їхньої діяльності.
1 Л. Валенса
2 М. Ракоші
3 Й. Броз Тіто
4 В. Гавел
А дисидент, перший президент Чеської республіки
Б один із засновників «Солідарності», президент Польщі
В румунський диктатор, страчений 1989 р.
Г генеральний секретар Угорської партії трудящих
Д голова НВФ Югославії
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
7. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
А «Празька весна»
Б підписання Дейтонських угод
В утворення РЕВ
Г вступ Румунії та Болгарії до ЄС
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
8. Прочитайте текст і дайте відповідь на запитання.
«Після 1945 року поляки примирилися із втратою своїх східних територій і зосередилися на творенні нової Польщі на просторі між Балтикою та Одером-Нейсе. Для певної частини поляків, які не належали до прихильників комунізму, боротьба за незалежність Польщі від Москви була безпосередньо пов’язана з підтримкою національних прагнень України, Білорусі та Литви. Незалежність України стала значно реальнішою завдяки підтримці польської держави та суспільства. Так само Польща беззастережно підтримала Литву й Білорусь».
• Чому Польща підтримувала національні рухи в Україні, Білорусі та Литві?
9. Прочитайте спогади З. Млинаржа, секретаря ЦК КПЧ, про події наприкінці серпня 1968 р. і дайте відповіді на запитання.
«Стіни будинків були списані лозунгами та обліплені саморобними плакатами... Весь вигляд міста свідчив про одностайний неозброєний пасивний опір його мешканців непрошеним гостям. Вулиці, вітрини і лацкани перехожих прикрашали державні герби і прапори... Там, де когось наздогнала радянська куля, були імпровізовані знаки людської пам’яті, лежали оберемки квітів і національні прапори. Таблички з назвами вулиць були зірвані або заклеєні саморобними (часто зустрічався, наприклад, „проспект Дубчека”). Дороговкази на перехрестях були розбиті або розвернуті в інший бік... Написи „Геть додому!” чергувалися з іншими, що мали сліди впливу антиамериканської пропаганди... Широко відоме „Ami — go home!” перетворилося на „Ivani — go home!”, зустрічалися й написи „США — у В’єтнамі, СРСР — у нас”... Ці написи... свідчили про прагнення пражан апелювати до розуму окупантів... Люди були впевнені, що „Івани” стали іграшками в руках свого уряду, а самі не відають, що творять».
• Що викликало описану реакцію мешканців Праги?
• Якими були причини радянського вторгнення до ЧССР?
• Чому, на вашу думку, не було військових зіткнень між радянською армією та пражанами?
• Якими були наслідки придушення «Празької весни» для ЧССР та для СРСР?
10. Доведіть або спростуйте твердження.
«У країнах Центральної Європи вперше в історії здійснюється перехід від ліворадикального тоталітаризму до демократії та сучасного цивілізованого суспільства.»
