Крок до ВНЗ. Всесвітня історія. Довідник
РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ КРАЇН АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ у другій половині XX — на початку XXI ст.
Крах колоніальної системи
СЛОВНИК!
Деколонізація — процес визволення країн і народів «третього світу» від колоніального гноблення і набуття ними державного суверенітету.
Етапи
I. 1945-1955 рр.: набуття незалежності здебільшого країнами Азії (Індія, Пакистан, Цейлон, В’єтнам тощо).
II. 1955-1965 рр.: становлення незалежних країн Північної та Тропічної Африки (Марокко, Туніс, Алжир, Кенія тощо).
III. 1975-1990 рр.: здобуття незалежності країнами Південної Африки (Ангола, Мозамбік, Зімбабве, Нігерія).
Причини
• НТР, розвиток продуктивних сил, поява нових галузей зробили неважливим володіння колоніями з покладами сировини: швидше розвивалися країни, позбавлені колоній (США, ФРН, Японія).
• Зростання національної самосвідомості пригноблених народів, прагнення до створення власної державності.
• Демократизація світового співтовариства після Другої світової війни.
• Боротьба двох систем за вплив у колоніях.
Результати
• Формування режимів, що історично та цивілізаційно були ближчими для народів; неможливість автоматичного перенесення соціалізму чи капіталізму.
• Успіхи розвитку так званих «малих тигрів» (Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Таїланд, Малайзія) та великих «драконів» (КНР, Індонезія, Пакистан).
• Зростання рівня письменності, охорони здоров’я, збільшення тривалості життя, скорочення населення, що живе за межею злиднів.
• Майже десятикратне відставання більшості країн «третього світу» від країн Заходу, проблеми з інтегруванням у сучасний високотехнологічний світ.
Японія
Особливості розвитку повоєнної Японії
• 1951 р. — укладено Сан-Франциський мирний договір (не підписаний СРСР):
— визнана незалежність Кореї;
— відмова від претензій на Тайвань, Південний Сахалін, Курильські острови;
— на невизначений термін залишалися американські війська.
ЦЕ ЦІКАВО!
Стан війни між СРСР та Японією був юридично припинений лише 1956 р. спільною декларацією, проте мирний договір так і не підписаний, попри готовність СРСР повернути Японії два з чотирьох Курильських островів.
• Демілітаризація:
— ліквідовані військові установи і таємна поліція;
— демобілізована армія;
— проведена чистка державних органів від профашистських діячів;
— відбувся Токійський міжнародний трибунал над військовими злочинцями.
• Демократизація:
— впровадження демократичних прав і свобод, загального виборчого права;
— дозволена діяльність політичних партій;
— звільнення політв’язнів.
• Економічні реформи:
— ліквідоване поміщицьке землеволодіння шляхом викупу надлишків землі державою;
— розпуск і заборона монополій (дзайбацу).
• Соціальні реформи:
— 8-годинний робочий день;
— тижнева оплачувана відпустка;
— обов’язкова безкоштовна 9-річна освіта.
• 1946 р. — Конституція Японії проголосила «відмову від війни на вічні часи». Збережена монархія, імператор — «символ єдності нації»; парламент — вищий орган влади, обирає уряд.
Японське «економічне диво» (1950-1970 рр.)
Передумови
• Дисциплінованість та працьовитість японців, закріплена релігіями (синтоїзм, конфуціанство, буддизм):
— праця — спосіб спілкування з божествами;
— підпорядкування «старшому» і піклування про «молодших»;
— скромність в особистих потребах.
• Своєрідні принципи організації праці:
— довічне найняття;
— оплата праці за старшинством;
— «пофірмові» (а не галузеві) профспілки, що безконфліктно розв’язували суперечності між колективом і власником;
— патерналістська турбота керівників про охорону здоров’я, забезпечення житлом, навчання дітей своїх працівників.
• Тісне співробітництво з США (кредити, доступ до технологічних розробок), впровадження досягнень НТР.
• Держава координує створення експортного сектору в промисловості, створює інфраструктуру (залізниці, автошляхи).
• Стимулювання підвищення освітнього рівня працівників.
• Відсутність істотних витрат на оборону.
Результат
• 1951-1970-ті рр.: середньорічні темпи приросту промислового виробництва —15,2 %, темпи зростання ВВП — 11 % на рік.
• Створені найсучасніші виробництва в металургії, автомобіле-, судно-, приладобудуванні, хімії, електроенергетиці.
• Перетворення на провідного виробника електронних та радіотехнічних приладів найвищих світових стандартів (аудіо-, стереосистем, відеокамер, відеомагнітофонів тощо), лідера світового науково-технічного прогресу.
Внутрішня політика Японії
• Провідна партія — Ліберально-демократична, саме вона формувала більшість урядів країни другої половини XX ст.; головна опозиційна партія — соціалістична.
• Впроваджено державне регулювання економікою (пільгові кредити, митні ставки, податки).
• Із середини 1970-х років — серія реформ:
— будівництво штучної території, відвойованої у моря;
— реструктуризація економіки (пріоритет наукомістких галузей, що не вимагають великих затрат сировини, енергії та робочої сили).
• Із початку 1980-х років — політика роздержавлення підприємств (за аналогією з «тетчеризмом» і «рейганомікою»).
• 1990-ті роки — зниження темпів економічного зростання.
Зовнішня політика Японії. Відносини з Україною
• Союзник США.
• Прийнято «три без’ядерні принципи»: не виробляти, не ввозити, не зберігати ядерну зброю (1968 р.).
• «Економічна дипломатія»: підвищення авторитету країни за рахунок економічного зростання та встановлення виробничих і торговельних зв’язків.
• Визнання Тайваню частиною Китаю.
• Складні відносини з СРСР (Росією) через проблему «північних територій» — Курильських островів, окупованих СРСР 1945 р.
• У 1995 р. Японію відвідав Президент України Л. Кучма. Японія надала Україні 150 млн доларів на реформування економіки та допомогу в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Китай
Проголошення КНР
• 1945 р. — окупація Маньчжурії (Північно-Східний Китай) радянськими військами, передання області під контроль Комуністичної партії Китаю (КПК) на чолі з Мао Цзедуном. Війна з урядом Чан Кайші.
• 1946 р. — компроміс між Гомінданом і КПК щодо створення коаліційного уряду і припинення війни; порушений силами Гоміндану. Радянська допомога КПК, американська — Гоміндану.
• 1947 р. — перехід ініціативи на бік КПК.
• 1948-1949 рр. — захоплення Китаю комуністами. Евакуація Чан Кайші на Тайвань, де 1950 р. проголошена Китайська Республіка.
• 1.10.1949 р. — проголошення створення Китайської Народної Республіки (КНР).
До 1958 р. КНР розвивалася досить прогресивно — державна політика нагадувала НЕП 1920-х років у СРСР. Але з відновленням країни після тривалої війни Мао Цзедун активізує курс на будівництво найкращого у світі комунізму, використовуючи стратегію «людського моря» — вирішення проблем за рахунок мас працюючого населення.
Курс Мао Цзедуна
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Мао Цзедун (1893-1976) народився у родині торговця. Освіту здобував самотужки, утікши з дому; п'ять років навчався у педагогічному училищі.
В армії він познайомився з соціалістичними ідеями, які не зраджував до кінця життя. У 1927 р. Мао стає лідером китайських комуністів. Після невдалого «осіннього повстання», спрямованого проти Гоміндану, йому довелося переховуватися у горах, де на основі розбійницьких загонів формується армія Мао. «Великий похід» за владою розпочався 1934 р. і закінчився проголошенням КНР. До самої смерті Мао Цзедун був її незмінним керівником та будівничим «китайського комунізму».
План «трьох червоних знамен» (1958 р.)
• «Генеральна лінія» — форсована побудова комунізму під гаслом «Три роки завзятої праці — десять тисяч років щастя!»
• «Великий стрибок» — створення матеріально-технічної бази комунізму: нездійсненні завдання з різкого збільшення видобутку вугілля та виплавки чавуну і сталі за рахунок зведення кустарних доменних печей («мала металургія»).
• «Народні комуни» — для збільшення сільськогосподарського виробництва і виховання «нової людини»:
— перетворення сільськогосподарських кооперативів на народні комуни, у власність яких перейшли не тільки засоби виробництва, а й свійська птиця, посуд, хатнє начиння;
— розподіл продовольства і товарів — безоплатний та зрівняльний;
— знищені ринки у містах і селах;
— воєнізація праці й побуту.
Результати
• Падіння продуктивності праці, низька якість промислової продукції.
• Скорочення сільськогосподарського виробництва, голод.
• Масові селянські повстання.
• У провалі «великого стрибка» звинуватили соратників Мао. Із 1961 р. починається «урегулювання економіки»:
— селянам повернули присадибні ділянки;
— дозволено продавати продукти на ринку;
— матеріальне стимулювання працівників. «Велика культурна революція» (1966-1967 рр.)
Мета: розправа над опозицією.
Зміст
• Створення молодіжної організації хунвейбінів («червоногвардійців») та цзаофанів («бунтарів»), які громили культурні та освітні установи у пошуках ворогів ідей Мао.
• Розправа над вищими посадовцями держави і діячами культури.
• Виселення городян «на перевиховання» у віддалені села.
Результати
• Зміцнення влади Мао.
• Репресії понад 100 млн осіб.
• Встановлення контролю армії над усіма адміністративно-територіальними одиницями КНР.
Після смерті Мао Цзедуна розпочалася боротьба за владу. Була засуджена «культурна революція», прозвучала критика Мао. До влади почали приходити реформатори.
Із 1978 р. найвпливовішим діячем КНР став двічі репресований Ден Сяопін, який, утім, не обіймав офіційних вищих посад.
Реформи Ден Сяопіна (з 1979 р.)
Мета: створення змішаної економіки, використання ринкових механізмів на тлі збереження комуністичної ідеології.
ЦЕ ЦІКАВО!
Ден Сяопін казав: «Немає значення, якого кольору кішка. Головне, щоб вона ловила мишей».
Зміст
• Засудження кампаній «стрибків» як шкідливих.
• Замість народних комун — сімейний підряд; поновлені ринки, підвищені закупівельні ціни на с/г продукцію.
• Скорочення армії та асигнувань на військові потреби.
• Збільшення прав підприємств, введене матеріальне стимулювання працівників.
• Створення особливих економічних районів, де організовувалися спільні підприємства; відкриття винятково іноземних підприємств.
• Введення 9-річної обов’язкової освіти, збільшене фінансування вишів.
Результати
• Темпи економічного зростання у 1980-ті роки становили 11-12 % на рік.
• Із 1984 р. країна забезпечує себе продовольством, ліквідована загроза голоду.
• Рівень життя зріс удвічі-втричі.
Зовнішня політика КНР
• Тісне економічне та військово-політичне співробітництво з СРСР.
• 1964 р. — перетворення КНР на ядерну державу.
• 1960-ті роки — ідеологічне протистояння М. Хрущова та Мао Цзедуна; прикордонні конфлікти аж до збройного зіткнення (о. Даманський, 1969 р.).
ЦЕ ЦІКАВО!
Наприкінці 1960-х років у Китаї навіть друкували карти, на яких Китай простягався до Сибіру і на Далекий Схід.
• 1970-ті роки — нормалізація відносин з США, відновлення членства в ООН, підписання мирного договору з Японією.
• 1990-ті роки — возз’єднання КНР з Макао та Гонконгом (за збереження існуючої в цих країнах системи господарювання). Відмова Тайваню від об’єднання.
Сучасний Китай
Досягнення
• Створено високотехнологічну конкурентну промисловість.
• За обсягом ВВП Китай поступається лише США.
• Перетворення на одного з найбільших експортерів світу.
• Збереження високих темпів економічного розвитку.
• Перехід влади до покоління молодших політиків (2003 р. — Хун Дзиньтао).
• Курс на послаблення політичного режиму.
Проблеми
• Демографічна криза: перенаселення країни, обмеження народжуваності.
• Збереження однопартійної комуністичної системи, відсутність реальних демократичних прав і свобод (розстріл студентської демонстрації на майдані Тяньаньмень 1989 р.).
• Несумісність ринкових відносин із командно-адміністративним контролем.
Відносини з Україною
• КНР є другим після Росії торговим партнером України.
• У 1995 р. Президент України Л. Кучма відвідав КНР.
Індія
Здобуття Індією незалежності
1947 р. — Закон Великої Британії про незалежність, який розділив колишню колонію на два домініони — Індійський Союз (більшість населення — індуси) і Пакистан (більшість — мусульмани). Обидві країни увійшли до Британської Співдружності націй.
Почалися збройні зіткнення між Індією та Пакистаном у штаті Кашмір через недосконалість кордонів, що не враховували особливості національного складу і географії. Поширення комуналізму. Проблема біженців.
СЛОВНИК!
Комуналізм — політика протистояння релігійних общин індусів і мусульман.
1948 р. — вбивство Махатми Ганді, який прагнув відновити мир між конфесіями.
1950 р. — з набуттям чинності нової конституції Індія стала повністю незалежною:
— Індія — демократична федеративна республіка;
— введені дві державні мови — англійська та хінді;
— перший прем’єр-міністр — Джавахарлал Неру.
Основні напрямки індійської політики
Економіка
• Обмеження поміщицького землеволодіння, передання селянам землі в оренду або у власність.
• Пріоритетний розвиток важкої промисловості; контроль держави над зв’язком, промисловістю, транспортом; з 1990-х років — обмеження державного втручання, розширення іноземних інвестицій.
• Пільгові кредити для дрібного бізнесу.
• «Зелена революція» — інвестиції до сільського господарства, прогресивні методи обробки землі.
Внутрішня політика
• Основні партії — Індійський національний конгрес (ІНК) та «Джаната парті».
• Скасування кастового поділу суспільства.
• Адміністративна реформа (поділ країни на штати) сприяла загостренню етнічних, релігійних, кастових конфліктів:
— 1980-ті роки — теракти сикхських екстремістів у Пенджабі з метою створення власної держави;
— 1992 р. — зруйнування мечеті індуськими фанатиками у м. Айдохья.
СЛОВНИК!
Сикхи — секта в індуїзмі, представники якої виступають за створення сикхської держави Халістан на території індійського штату Пенджаб.
• Проблема тероризму: вбивства прем’єр-міністрів І. Ганді (1984 р.), Р. Ганді (1991 р.).
Зовнішня політика
Побудована на п’яти принципах «панча шила».
— взаємна повага до територіальної цілісності;
— взаємний ненапад;
— взаємне невтручання у внутрішні справи;
— рівність і взаємна вигода;
— мирне співіснування.
• «Позитивний нейтралітет», участь у Русі неприєднання.
• Загострення відносин із Китаєм через китайську агресію в Тибеті (поч. 1960-х років) та окупацію КНР частини індійської території.
• Індо-пакистанські війни (1960-ті роки, 1971-1972 рр.). Ядерне протистояння двох держав.
• Активна участь у миротворчих операціях (Шрі-Ланка).
Результат: перетворення на індустріально-аграрну державу з високорозвиненою наукомісткою промисловістю.
Сучасна Індія. Відносини з Україною
• Зниження авторитету ІНК без її традиційних лідерів — родини Неру-Ганді.
• Не вирішена проблема сепаратизму у Пенджабі та Кашмірі.
• Зберігаються проблеми неписьменності та злиднів (в Індії живуть 40 % найбідніших людей світу).
• Стрімке зростання населення (понад 1 млрд осіб).
• На багатьох індійських підприємствах запроваджені українські технології, обладнання.
Країни Південно-Східної Азії
В'єтнам
• 1945 р. — проголошення Демократичної Республіки В’єтнам під проводом голови Компартії Індокитаю Хо Ши Міна (Північний В’єтнам). Південний В’єтнам окупований британськими (згодом французькими) військами.
• 1946-1954 рр. — війна між ДРВ та Францією: Франція визнала незалежність ДРВ, Лаосу і Камбоджі; об’єднання ДРВ і Південного В’єтнаму мало відбутися 1956 р.
• 1960 р. — збройне вторгнення ДРВ у Південний В’єтнам, початок війни. Із 1964 до 1973 рр. — участь США у воєнних діях проти ДРВ.
• 1976 р. — об’єднання країни, створення Соціалістичної Республіки В’єтнам.
• Із 1986 р. — перехід до ринкової системи, проте рівень життя залишається низьким.
Індонезія
• 1945 р. — проголошення незалежності країни, початок збройного протистояння з Нідерландами. Воно тривало до 1949 р., коли під тиском ООН Голландія визнала незалежність Індонезії.
Формування одноособового авторитарного режиму президента Сукарно, політика «керованої демократії».
• 1965 р. — спроба комуністів захопити владу закінчилася військовим переворотом, відстороненням Сукарно від влади; президентом став генерал Сухарто. За правління Сухарто Індонезія стала розвиненою державою з обмеженою демократією, проте під час азійської економічної кризи 1997 р. опинилася у тяжкому становищі, що змусило Сухарто подати у відставку (1998 р.).
• 1999 р. — президентом обрано А. Вахіда.
Камбоджа
• 1975 р. — захоплення влади «червоними кхмерами» — камбоджійськими комуністами на чолі з Пол Потом. Впровадження «суспільства чистого соціалізму»:
— масовий терор під гаслом посилення класової боротьби;
— повне припинення зовнішньої торгівлі з «ворогами» (усіма країнами, крім Китаю);
— переселення містян у села «на перевиховання»;
— воєнізована праця; знищення промислового і сільськогосподарського обладнання.
• 1979-1990 рр. — окупація В’єтнамом Камбоджі, проголошення Народної Республіки Кампучія. Війна між полпотівським режимом та пров’єтнамським урядом.
• 1991 р. — мирна конференція з питань Камбоджі: відновлення монархії та повернення на батьківщину принца Н. Сіанука, роззброєння угруповань, утворення коаліційного уряду.
Відносини з Україною
Найбільш тісні зв’язки — з В’єтнамом: Україна експортує енергетичне обладнання, метали, мінеральні добрива; імпортує каучук, швейні та трикотажні вироби.
Країни Середнього і Близького Сходу
Іран
|
«Біла революція» |
Ісламська революція |
||
|
Рік |
Із 1962 р. |
1978-1979 рр. |
|
|
Лідер |
Шах Мохаммед Реза Пехлеві |
Аятолла Хомейні |
|
|
Мета |
Модернізація країни |
Припинення європеїзації Ірану, відновлення ісламських цінностей |
|
|
Основні заходи |
• Обмежені велике землеволодіння, володіння релігійних общин. • Державний контроль над нафтогазовою промисловістю. • Боротьба з неписьменністю, реформа охорони здоров’я. • Надання жінкам виборчих прав. • Обмеження багатоженства. • Насадження західного стилю життя |
• Проголошення Ісламської республіки Іран. • Верховна влада належить духовному і політичному лідеру — Хомейні, а після його смерті аятоллі Алі Хаменеї (1989 р.). • Створення міністерства релігійного нагляду, впровадження законів шаріату. • Загострення відносин з США. • Ісламізація політики, підтримка ісламських фундаменталістів |
|
|
Результати й наслідки |
• Розвиток машинобудування і металургії, легкої промисловості; прискорений розвиток освіти і культури. • Безробіття, скорочення сільськогосподарського виробництва, опір духовенства і правовірних мусульман |
• Зовнішньополітична ізоляція. • Ірано-іракська війна 1980-1988 рр., спричинена побоюванням Іраку щодо поширення фундаменталізму. Загинуло 900 тис. іранців, зруйновано 60 % промисловості. • Останні 20 років — послаблення ісламського режиму; конфлікт із США через розробку ядерної зброї |
|
Ірак
• Із 1932 р. — незалежна країна, проте контрольована Великою Британією; учасниця Багдадського пакту.
• Із 1968 р. після військового перевороту тривала розбудова «арабського соціалістичного, демократичного, вільного та єдиного суспільства».
• Із 1979 р. — жорстка одноосібна влада президента Саддама Хусейна.
• Головна стаття надходжень держбюджету — експорт нафти.
Війни
• 1980-1988 рр. — перемога над Іраном.
• 1990-1991 рр. — окупація Кувейту, засуджена ООН; Ірак залишив Кувейт унаслідок операції ООН «Буря в пустелі».
• 2003 р. — звинувачення Іраку у приховуванні зброї масового знищення, початок операції США «Незламна сила».
Режим Хусейна повалено, проте в країні розв’язане протистояння між сунітами і шиїтами, між іракцями і курдами, підвищилися світові ціни на нафту. У 2007 р. Саддама Хусейна страчено за звинуваченням іракського суду в масовому вбивстві мирного населення. Війна в Іраку триває.
Війна в Афганістані
• 1978 р. — «Квітнева революція», здійснена Народно-демократичною партією Афганістану. Проголошення курсу на соціалізм: передання селянам конфіскованої у поміщиків землі, скасування лихварських заборгованостей і калиму при одруженні, репресії проти духівництва, закриття і зруйнування мечетей. Новий уряд не визнаний племінними та етнічними вождями, оскільки його заходи суперечили ісламським нормам. Почалася громадянська війна між урядом та моджахедами («борцями за віру»).
• 1979-1989 рр. — участь радянських військ у протистоянні на боці уряду.
• 1992 р. — моджахеди на чолі з А. Масудом зайняли столицю Кабул. Між переможцями почалася міжусобна війна.
• 1996 р. — встановлення режиму «Талібану» — вкрай радикальної ісламістської організації, заснованої студентами-теологами (талібами) за підтримки Пакистану. Суворе дотримання середньовічних ісламських законів, терор стосовно противників, знищення святинь інших релігій.
• 2001 р. — початок антитерористичної операції США проти Афганістану; таліби розгромлені, влада перейшла до X. Карзая.
Сучасний Афганістан — напівфеодальна країна з нестабільною політичною ситуацією, значний експортер наркотиків.
Арабо-ізраїльський конфлікт
Передумови і причини
• 20-ті роки XX ст. — на підмандатну Великій Британії територію Палестини, де проживали араби, почалося переселення євреїв.
• 1947 р. — резолюція Генеральної Асамблеї ООН про розділ Палестини на єврейську та арабську держави.
• 1948 р. — виведення британських військ із Палестини, проголошення незалежності держави Ізраїль. Початок протистояння з арабами, які виступили противниками єврейської держави на своїй «священній землі».
Основні події
• 1948-1949 рр. — вторгнення в Ізраїль військ Єгипту, Сирії, Іраку, Лівану, Йорданії.
Результат: Єгипет захопив сектор Газа, Сирія — Голани і Галілею, Йорданія подвоїла свою територію; Ізраїль зберіг незалежність.
• 1956 р. — агресія Великої Британії, Франції, Ізраїлю проти Єгипту. Мета — покарати країну за націоналізацію Суецького каналу та допомогу Алжиру у війні з Францією, розширення ізраїльських територій.
Результат: війна засуджена СРСР і США, війська виведені з Єгипту.
• 1967 р. — упереджувальний удар Ізраїлю по союзниках Єгипту, Іраку, Сирії, Йорданії («шестиденна війна»).
Результати
1. Військова перемога, проте дипломатична поразка Ізраїлю: СРСР і союзники розірвали відносини з Ізраїлем, арабські країни відмовилися вести переговори.
2. Формування прорадянського табору (Єгипет, Організація визволення Палестини, Ірак, Сирія).
3. Хронічна конфліктна ситуація на Близькому Сході.
• 1969 р. — Єгипет оголосив Ізраїлю «війну на виснаження»: серії бомбардувань та вилазок спецназу за участю радянських військових.
Результат: людські та матеріальні втрати з обох сторін.
• 1973 р. — «війна Судного дня»: єгипетсько-сирійська агресія проти Ізраїлю.
Результат: поразка Єгипту (втрата Синайського півострова, Голанських висот, західного берегу Йордану); закінчення війни під тиском СРСР і США.
• 1978 р. — Кемп-Девідський мирний договір між Єгиптом та Ізраїлем (за посередництва США): Ізраїль повертав Синайський півострів в обмін на встановлення дипломатичних відносин.
• 1982-1983 рр. — участь Ізраїлю в Ліванській громадянській війні між християнською меншістю та мусульманською більшістю.
Результат: до кінця XX ст. південь Лівану перебував під контролем Ізраїлю.
• 1987-1996 рр. — перша інтифада.
СЛОВНИК!
Інтифада — народне повстання палестинців.
Результат: на західному березі р. Йордан та в секторі Газа виникає Палестинська автономія, очолювана Я. Арафатом.
• 2000-2005 рр. — друга інтифада. Будівництво Ізраїлем стіни, що відокремила Палестину; виведення ізраїльських поселень з сектору Гази; розробка і початок реалізації плану «Дорожня карта» з мирного врегулювання проблеми.
Результат: арабо-ізраїльський конфлікт, незважаючи на дипломатичні домовленості, не вичерпано: немає домовленості про кордони, на палестинських землях існують єврейські поселення, тривають теракти палестинців і бомбардування ізраїльтянами арабських поселень.
Туреччина
• Збереження турецької світської ідеології — тюркізму, закладеного Кемалем Ататюрком.
• Не брала участі у Другій світовій війні, проте отримала допомогу за «планом Маршалла».
• 1952 р. вступила до НАТО.
• 1960, 1971, 1980 рр. — перевороти військових, занепокоєних зростанням ісламістського впливу.
• 1974 р. — втручання у громадянську війну на Кіпрі між греками та турками; окупація частини Кіпру і конфлікт з Грецією.
• 1983 р. — прем’єрство Т. Озала, який розробив план ліберальних економічних реформ, ухвалених Міжнародним валютним фондом: підтримка приватного бізнесу; посилення експортної орієнтації економіки; залучення іноземних інвестицій; прискорена модернізація промисловості; розвиток туризму та сфери відпочинку. Реформи та низька собівартість продукції привели до зростання ВВП на 7 % щороку.
• 1990-ті роки — хвиля курдського тероризму (курди — народ, який проживає в Туреччині, Іраку, Ірані, Сирії і не має державності). У жовтні 2007 р. Туреччина ввела війська у курдські райони Іраку.
• Взаємний товарообіг між Україною й Туреччиною 1999 р. становив 1,2 млрд доларів, причому експорт України переважає над імпортом.
Нові індустріальні країни Сходу
Спільні риси
• Належать до китайсько-конфуціанської цивілізації (Тайвань і Гонконг є китайськими країнами, в Сінгапурі 77 % населення китайці, Корея століттями розвивалася під китайським впливом), якій притаманні висока культура праці, повага до влади, турбота молодших про старших, почуття обов’язку і відповідальності тощо.
• Активне втручання в економіку держави, яка спонукала власників до розвитку виробництва і завоювання міжнародних ринків.
• Обмеження політичних прав і свобод, політичні репресії.
• Південна Корея і Тайвань отримували військову й фінансову підтримку США у боротьбі з авторитарними комуністичними режимами; Сінгапур в Гонконг зберігали тісні зв’язки з Великою Британією.
• У 1980-ті роки разом з Японією стали законодавцями мод у високотехнологічних експортних виробництвах.
• Із кінця 1980-х років відбувається демократизація країн.
Особливості розвитку
Південна Корея (Республіка Корея, утворена у 1948 р.)
• «Корейське диво» започатковане диктатором генералом Пак Чжон Хі (1961).
• Курс на розвиток легкої промисловості з експортною орієнтацією за рахунок дешевої робочої сили. Зекономлені гроші держава змушувала підприємців вкладати у нове виробництво у нових галузях.
• Центральне розвідувальне управління відстежувало тенденції світового ринку.
• Заохочувався розвиток освіти й науки.
• Із 1980-х років стала одним із головних постачальників на ринку побутової електротехніки, морських суден, легкових автомобілів (корпорації «Самсунг», «Деу», «Хюндай»), розпочала розвиток аерокосмічної промисловості.
• Входить до 15 найрозвиненіших держав.
Тайвань (утворений у 1949 р.)
• До смерті Чан Кайші (1975) діяла фактична диктатура Гоміндану.
• Країна перебувала під військовим захистом США, до кінця 1960-х років отримувала чималу фінансову допомогу.
• Провідні галузі: експортне виробництво рису, текстилю, іграшок, взуття тощо; з припиненням допомоги США прискорюється розвиток машинобудування, наукомістких галузей.
• Характерна риса — відсутність великих приватних корпорацій: створені близько 300 великих державних компаній та велика кількість дрібних приватних фірм, які швидко впроваджують виробництво нової продукції.
Сінгапур (здобув незалежність від Малайзії у 1965 р.)
• Провідні галузі — переробка нафти і каучуку, суднобудування, електротехніка, електроніка, нафтохімія, легка промисловість.
• Важливий торговельний центр Східної та Південно-Східної Азії, один з провідних фінансових центрів світу разом з Нью-Йорком, Токіо та Гонконгом.
Гонконг (перейшов під юрисдикцію КНР у 1997 р.)
• Посідає вигідне стратегічне становище: є найбільшим у світі морським портом, важливим торговельним і фінансовим центром.
• Має розвинену текстильну, швейну, суднобудівну, електронну промисловість; найбільший експортер одягу, іграшок та годинників.
• Є перевальною базою для китайської економіки — через Гонконг проходить до 40 % експорту КНР, тому Китай зацікавлений у збереженні особливого статусу Гонконгу.
Країни Африки
Африка — це спільність 53 держав, у яких проживає понад 50 націй і народностей, 3 тис. племен, які розмовляють 1000 мовами. Це найбільш конфліктна геополітична зона планети. Протягом останньої чверті XX ст. тут відбулося 35 великих збройних конфліктів, у яких загинуло понад 10 млн осіб, причому 90 % — мирне населення.
Особливості деколонізації Африки
• Відносно спокійна деколонізація колоній Великої Британії, яка створювала адміністрацію з місцевих кадрів; відбувалася без тривалих кровопролитних війн.
• Французькі, португальські і голландські колонії відстоювали незалежність збройним шляхом.
• «Поділ» колишніх колоній на сфери впливу між СРСР та Західним світом.
Проблеми африканських країн
• Трайбалізм — залишки родоплемінного ладу, схильність до культурної, суспільно-політичної відокремленості племен і міжплемінної ворожнечі.
• Встановлення авторитарних режимів, фальсифікації виборів.
• Регулярні військові перевороти і міжетнічні чистки (Руанда, Сомалі, Ліберія).
• Брак професійних державних чиновників, корупція.
• Відсталість провінцій у порівнянні з центром.
• Економіка більшості країн базується на сільськогосподарському виробництві (кави, какао, пальмової олії, арахісу тощо) або видобутку корисних копалин (Нігерія — нафта, Замбія — мідь).
• Найвідсталіший континент світу, масова неписьменність, яка перешкоджає запровадженню передових технологій.
• Закінчення «холодної війни» призвело до втрати інтересу великих держав до Африки і скорочення допомоги.
• Із 1960-х років (широкої деколонізації) — періодичний голод, що долається тільки за допомоги ООН.
• Міждержавні конфлікти через адміністративні кордони, які не збігаються з етнічними.
• Неоколоніалізм — політика колишніх метрополій щодо держав, які вибороли національну незалежність, що полягає у насадженні й закріпленні нових форм економічної, політичної та соціокультурної нерівноправності.
Країни Латинської Америки
Особливості розвитку регіону
• Країни поділяються на три групи: Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі — країни з найбільш розвиненою обробною промисловістю; Колумбія, Венесуела, Перу — розвинута гірнича промисловість; решта країн — переважно аграрні.
• Латифундизм (великі землеволодіння), архаїчність відносин у сільському господарстві.
• Велике соціальне розшарування, понад 70 млн латиноамериканців живуть у злиднях.
• Значний вплив військових.
• Триває економічна інтеграція.
• Наявність потужних і впливових кримінальних структур, нелегальне виробництво і збут наркотиків.
Динаміка розвитку Латинської Америки 40-50-ті рр. XX ст.
|
Економіка |
Політика |
|
• Наявність значного державного сектору економіки. • Часткова ліквідація латифундій у ході аграрної реформи. • Закритість економіки для іноземного впливу, протекціонізм |
• Нестабільність, часті військові перевороти (крім Мексики). • Прагнення комуністів до влади. Антидиктаторський переворот на Кубі завершився встановленням лівої диктатури Ф. Кастро (1959 р.). • Зростання впливу США: капіталовкладення, військово-політичне співробітництво, протистояння комуністичним елементам |
60-70-ті рр. XX ст.
|
Економіка |
Політика |
|
• Перетворення на індустріально-аграрні держави. • 1961 р. — Дж. Кеннеді запропонував програму ♦ Союз заради прогресу» з метою подолання бідності й відсталості Латинської Америки. Регіон отримав 11 млрд доларів довгострокової допомоги на проведення реформ |
• 1973 р. — військовий переворот у Чилі, внаслідок якого повалено уряд президента-соціаліста С. Альенде і встановлена диктатура А. Піночета (до 1990 р.). Встановлений режим терору і масових репресій, водночас прискорені реформи і темпи розвитку економіки. • Намагання СРСР «експортувати» революцію шляхом фінансування компартій, партизанських загонів у Перу, Аргентині, Болівії тощо. • Заборона ядерної зброї на континенті |
80-90-ті рр. XX ст.
|
Економіка |
Політика |
|
• 1980-ті роки — «втрачене десятиліття»: падіння світових цін на експортовану продукцію спричинило економічну кризу,скорочення ВВП, зростання державного боргу. • Приватизація, обмеження державного впливу на економіку. • Зростання іноземних інвестицій |
• Ліквідація військово-диктаторських режимів (за винятком Куби). Проте перспективи розвитку демократії залежать від успіхів економіки: так, у Венесуелі сформувався авторитарний режим Уго Чавеса. • У більшості країн обмежені повноваження президентів, приділена увага дотриманню прав і свобод людини, збалансовані гілки влади. • Не вирішена проблема відносин між державою та армією. • Розширення контактів України з Латинською Америкою |
Кубинська революція 1959 р.
Причини
• Економічна залежність від США, які контролювали понад половину виробництва цукру, 90 % електроенергетики та телефонних мереж, нафтодобувної промисловості, домінували у фінансовій сфері і зовнішній торгівлі.
• Американський вплив на культуру поставив під загрозу національну самобутність кубинського народу.
• Латифундизм: 0,5 % господарств володіли 36 % земельних угідь.
• Низький життєвий рівень більшості кубинців, безробіття (третина економічно активного населення).
Перебіг подій
• 1955 р. — утворення нелегальної організації «Рух 26 липня», очолюваної Фіделем Кастро, метою якої було повалення уряду Батисти. Бойові загони нападали на підрозділи урядових військ і мали підтримку населення.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Фідель Кастро народився у 1926 р. у родині заможного землевласника. Під час навчання у Гаванському університеті (юридичний факультет) він долучився до молодіжного революційного руху. Розчарувавшись у легальних методах боротьби традиційних політичних партій, разом з друзями створив таємну організацію, яка почала підготовку повстання. У 1953 р. вони атакували казарму «Монкада» та деякі інші об'єкти в Сант-Яго, проте переворот не вдався.
Кастро та його прибічники були засуджені на різні строки ув'язнення, проте кампанія солідарності змусила Батисту звільнити заколотників, які виїхали до Мексики. Там до героїв «Монкади» приєднався відомий аргентинський революціонер Ернесто Че Гевара. Разом вони підготували успішну революцію.
• У листопаді 1958 р. повстанська армія розпочала широкий наступ. У ніч на 1.01.1959 р. Батиста втік. Ф. Кастро увійшов до столиці Куби Гавани 8.01.1959 р.
Революційні перетворення
• Відновлені демократичні свободи.
• Засуджені винуватці політичних репресій на Кубі.
• Націоналізовані великі землеволодіння (понад 400 га) передавалися орендарям і малоземельним селянам.
• Націоналізовано підприємства нафтодобувної і цукрової промисловості. У відповідь США розпочали економічну блокаду Куби.
• Підвищена зарплата, знижені ціни на комунальні послуги.
• Встановлені економічні та дипломатичні зв’язки з СРСР та іншими країнами соцтабору.
За підтримки США контрреволюціонери висадилися на острові, але повалити революційний уряд не змогли. Всі країни Латинської Америки, крім Мексики, розірвали відносини з Кубою. Обговорювалася можливість американської інтервенції до Куби; Куба звернулася по допомогу до СРСР. У 1962 р. виникла «Карибська криза», внаслідок якої військова загроза США була усунена.
Революційна диктатура на чолі з Ф. Кастро
• Сформувався культ особи Фіделя Кастро.
• Фіктивне народовладдя.
• Понад 60 % землі належали державі; на них формувалися великі господарства.
• Націоналізовані вся торгівля, промисловість, транспорт, сфера обслуговування, банківська система.
• Ліквідовано роздрібний ринок, введено карткову систему постачання населення.
• Застосування безкоштовної праці, відсутність матеріального стимулювання працівників.
• Вирішено чимало соціальних проблем: ліквідовано безробіття; створено безкоштовну систему охорони здоров’я, освітню систему, Академію наук; розгорнулося широке житлове будівництво, скасовано квартплату; скоротилася смертність.
• Куба — учасник Руху неприєднання.
Падіння соціалістичних режимів у СРСР та країнах Центральної Європи мало важкі наслідки для Куби: торговельно-економічні контакти скоротилися на 93 %, що призвело до гострої економічної кризи. Реакцією уряду стало проголошення «особливого періоду в мирний час»:
— скорочення виробництва і споживання продовольства;
— жорстка економія енергії та палива;
— скорочення соціальних видатків;
— мобілізація трудових ресурсів;
— курс на самозабезпечення продовольством (міським мешканцям виділялися ділянки під городи, городян відправляли на сільгоспроботи).
Сучасна Куба
• На початку 1990-х років відбулися економічні реформи, що запровадили елементи ринкових відносин:
— легалізоване використання твердої валюти;
— дозволені візити на острів та фінансова допомога емігрантів-кубинців своїм родичам на Кубі;
— розширення роздрібного ринку, індивідуальної трудової діяльності, дрібного приватного підприємництва, особливо у сфері послуг;
— державні господарства перетворені на дрібні виробничі кооперативи;
— відмова від державної монополії на зовнішню торгівлю, розвиток економічних зв’язків з Канадою, країнами Латинської Америки, Західної Європи.
Ці заходи сприяли подоланню кризи і швидкому економічному зростанню: 2000 р. середньорічний приріст ВВП становив 5,6 %.
• Скорочуються обсяги виробництва продовольства, Куба імпортує дві третини продуктів харчування.
• Рівень життя населення залишається низьким, проте зберігаються високий рівень соціального захисту та охорони здоров’я, дитяча смертність є найнижчою, а тривалість життя — 76,2 роки — найдовшою в регіоні.
• Продовжують діяти економічні санкції США, які відмовляються налагоджувати політико-економічні відносини з режимом Кастро.
ЦЕ ЦІКАВО!
Влітку 2007 р. американська адміністрація оприлюднила план зміни влади на Кубі. За два тижні по смерті Ф. Кастро на острів спрямують гуманітарну допомогу та спеціалістів з підготовки вільних виборів. Перехідному урядові США виділять 80 млн доларів.
Загальні тенденції розвитку Латинської Америки наприкінці XX — на початку XXI ст.
Соціально-економічний розвиток
• Нестабільність розвитку, сповільнення темпів зростання економіки.
• Зростання зовнішнього боргу.
• Лібералізація економіки призвела до згортання соціальних програм, скорочення зарплати, масового безробіття, розростання «неформальної економіки» (вуличної торгівлі, кустарного виробництва).
• Зростання кількості міського населення (понад 75%).
Внутрішньополітичний розвиток
• Представницька демократія залишається нестійкою, переважають президентські республіки з перевагою сильної виконавчої влади над парламентами.
• Значну роль продовжують відігравати військові кола; військові заколоти мали місце у Венесуелі, Парагваї, Аргентині тощо.
• Політичні партії не мають достатньої стійкості, особисті якості лідерів переважають над програмами.
• Зросла небезпека наркобізнесу і корупції влади, особливо в Колумбії, де влада фактично втратила контроль над більшою частиною території.
• Зберігається вплив повстанських і терористичних організацій.
• Активізація руху індіанських народів за право на землі і національно-культурну самобутність.
Інтеграційні процеси
• Головний напрямок інтеграції — ліквідація взаємних мит, формування загально американської зони вільної торгівлі.
• Найбільші організації —- Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), 1994 р.; Спільний ринок Півдня Америки (МЕРКОСУР), 1991 р.; Андська система інтеграції, 1995 р.
Українці в Латинській Америці
• Перші переселенці — емігранти з Галичини (1897 р.), які переселялися в Аргентину та Бразилію. Загальна кількість української діаспори — 200-500 тисяч осіб.
• Більшість емігрантів — селяни, власники малих та середніх підприємств.
• Культурно-просвітницькі організації — «Просвіта», «Відродження» — мають філіали в різних провінціях; працюють недільні школи, дитячі сади, хорові і танцювальні колективи.
• Виходять українська преса, книги, радіопередачі українською мовою.
• За віросповіданням — греко-католики, менша частина — православні.
Завдання для самоконтролю
1. Зовнішня політика Індії побудована на принципах
А «Шива шила»
Б «Комуналізму»
В «Панча оха»
Г «Панча шила»
2. Ініціатором створення Демократичної республіки В’єтнам став
А Сукарно
Б Сухарто
В Хо Ши Мін
Г Реза Пехлеві
3. У 1955-1965 рр. незалежність здобували країни
А Південної Азії
Б Південної Африки
В Північної Африки
Г Південної Америки
4. Проаналізуйте наведені твердження і вкажіть правильне.
А Особливістю розвитку Латинської Америки в другій половині XX ст. є часті військові перевороти та значне розшарування населення.
Б У зв’язку з наміром Туреччини вступити до ЄС вона звільнила окуповану територію Кіпру.
В Ісламська революція розпочала європеїзацію Ірану.
Г У Камбоджі зберігається режим «червоних кхмерів».
5. Укажіть передумови японського економічного дива.
1) Дисциплінованість та працьовитість японців.
2) Сприятлива зовнішня кон’юнктура для розвитку сільського господарства.
3) Тісне співробітництво з США та впровадження досягнень НТР.
4) Державна координація розвитку експортної промисловості та інфраструктури.
5) Виробництво ядерної зброї.
6) Фінансова допомога СРСР.
7) Відсутність істотних витрат на оборону.
6. Установіть відповідність між терміном та його визначенням.
1 трайбалізм
2 інтифада
3 комуналізм
4 хунвейбіни
А залишки родоплемінного ладу, схильність до відокремленості племен і міжплемінної ворожнечі
Б «червоногвардійці» в Китаї
В форсована побудова комунізму
Г народне повстання палестинців
Д політика протистояння релігійних общин індусів і мусульман в Індії
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
7. Розташуйте події в хронологічній послідовності.
А «Біла революція» в Ірані
Б Кемп-Девідський договір
В Сан-Франциський мирний договір
Г революція на Кубі
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
8. Прочитайте гасла «культурної революції» в Китаї та дайте відповідь на запитання.
«Старі звичаї мають зникнути!
Вивчення творів Мао Цзедуна слід починати з дитячого садка!
Інтелігенція має їхати на роботу до села!
Треба відмовитися від використання парфумів, прикрас, косметичних засобів та одягу непролетарського характеру!
Слід ліквідувати залізничні вагони першого класу та салон-вагони! Не слід робити жіночі фотографії, які рекламують так звану жіночу красу!
Не можна допускати, щоб картини не відповідали ідеям Мао Цзедуна!
Треба спалити книги, що не відображають ідеї Мао Цзедуна!»
• Коли тривала «культурна революція» в Китаї? Визначте її суть і наслідки.
9. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.
«Глибоко заклопотані розвитком подій на Близькому і Середньому Сході та керуючись інтересами збереження загального миру, ми вважаємо, що уряд Англії має прислухатися до голосу розважливості й зупинити війну в Єгипті. Ми звертаємося до... парламенту, до Лейбористської партії, профспілок, до всього народу Англії: припиніть збройну агресію, зупиніть кровопролиття. Війна в Єгипті може перекинутися на інші країни та перерости у третю світову війну.
Радянський уряд вже звернувся до ООН, до Президента США з пропозицією використати разом з іншими членами ООН військово-морські та військово-повітряні сили для припинення війни в Єгипті, для приборкання агресії. Ми повні рішучим застосуванням сили розбити агресорів та відновити мир на Сході.»
• У зв’язку з якими подіями СРСР звернувся до Британського уряду?
• Якими були причини цього конфлікту?
• Які аргументи використав СРСР на підтримку Єгипту?
• Як вплинуло втручання СРСР у перебіг подій і подальшу долю Єгипту?
10. Доведіть або спростуйте твердження.
«Нові індустріальні країни Сходу досягли значних успіхів за рахунок штучного замороження зарплати працівників.»
