Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в 1921-1939 рр.
Документ 1.
Протест Української Національної Ради проти долучення Східної Галичини до Польщі.
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Головні держави Антанти як побідники у світовій війні проголосили принцип уладження міжнародних відносин в Європі: право національного самовизначення для всіх народів.
Відтак наслідком збройного наступу Польщі допустили головні держави Антанти, щоб Польща впровадила у Східній Галичині тимчасову військову окупацію та рівночасно прирекли нам постановою найвищої Ради Мирової Конференції в Парижі з 25 червня 1919 р., що вирішення державного становища Східної Галичини наступить згідно з волею населення, то значить — на основі права національного самовизначення. А українське населення Східної Галичини як значно переважаюча більшість сього краю, протягом цілого часу польської окупації (1919-1923) ніколи не годилися на прилученнє Східної Галичини до Польщі, але завше й однодушне домагалося й домагається в ім’я національної справедливості і права національного самовизначення і визнання Східної Галичини незалежною державою вільних народів. Коли ж тепер, зовсім неожидано, Конференція Амбасадорів, не питаючись про волю населення та не зважаючи на постанову Найвищої Ради з 25 червня 1919 р., отже, з очевидним нарушениям права національного самовизначення і рішила прилучити Східну Галичину до Польщі, то іменем Української Національної Ради Східної Галичини як легального представництва українського населення Східної Галичини підношу отсим проти того рішення
Євген Петрушевич
Конференції Амбасадорів з 14 марта рішучий протест та заявляю, що українське населення ніколи не погодиться з панованнєм Польщі, домагається незалежної Галицької Держави вільних народів, та буде за неї далі боротися.
Париж, 15 березня 1923 Д-р Євген Петрушевич Президент Української Національної Ради Східної Галичини»
Запитання та завдання
1. Визначте причини протесту Української Національної Ради.
2. Які цілі були в Української Національної Ради відносно майбутнього Східної Галичини? Чи збігались ці цілі з цілями країн Антанти, Польщі відносно Східної Галичини?
Документ 2.
Політика посадництва.
Джерело: «Хрестоматія з історії України».
«Уряд запланував високі темпи «осадження» колоністів на «східних кресах»: у 1921 р. — 8 тис., у 1922 — 12 тис., у 1923 — 20 тис.
За 1921-1922 рр. осадникам на Волині було виділено 112 тис. га, на Поліссі — 113 тис. га, у Східній Галичині — близько 200 тис. га...
У 1922 р. на постійне проживання в східні воєводства прибуло 5557 сімей, у 1924 р. — 3223, у 1925 р. — 788, у 1926 р. — 773 сім’ї військових осадників.»
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
«...Панську землю інколи парцелювали, та не для нас, а для осадників з центральної Польщі, переважно легіоністів... «Культурні» завойовники, які вчора стріляли на нас, забирали сьогодні з-під носа прабатьківську землю, ще й вимагали лояльного відношення до польської держави. Отож до початку 1923 р. влада на Волині дала їм 3548 ділянок від 15 до 25, а то й по 50 гектарів, для 95% безплатно та ще й з добрими грішми на господарювання.»
СЛОВНИК!
Осадництво — політика заселення польськими колоністами західноукраїнських та західнобілоруських земель, яку проводив уряд Польщі у період між двома світовими війнами.
Запитання та завдання
Схарактеризуйте політику осадництва за планом:
а) мета;
б) зміст;
в) наслідки.
Документ 3.
Українська кооперація.
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
«Українці розгорнули кооперативний рух до такої міри, що стали майже самодостатніми. Вони створили ніби державу в державі, або, як писав ще один автор, своєрідну кооперативну республіку. Звичайно, самі лише цифри не можуть показати дійсного значення кооперації для західноукраїнських земель. Кооперація заохочувала народ розбудовувати економічну базу, яка мала служити боротьбі за національні права. Не менш важливим було те, що в кооперативних установах люди виховувались як господарі своєї землі. Кожне село, кожна місцевість обов’язково створювали в себе кооператив — крамницю, касу, молочарню. Особливо зазначимо, що з розвитку економічних установ український народ мав безпосередню користь, бо як тільки в якомусь районі виникали повітові союзи, там відразу на 10-20 % падали ціни на товари першої потреби.»
Запитання та завдання
Історик О. Субтельний так характеризував кооперацію: «Кооперативний рух став розглядати себе як знаряддя самоврядування та економічного самозахисту». Підтвердить твердження О. Субтельного.
Документ 4.
Економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
Джерело: Я. Грицак «Нарис історії України».
«Майже третина сільського населення Польщі (бл. 6 млн чол.) та чверть сільського населення Румунії (бл. З млн чол.) були надлишковими з точки зору продуктивності в аграрному секторі. Цей надлишок маскувався існуванням величезної кількості карликових (менше 2 га) господарств, що ледве могли прогодувати своїх власників. Міцні, фермерського типу господарства були радше винятком, аніж правилом. Невеликий розмір земельних ділянок унеможливлював впровадження техніки та інтенсивного сільськогосподарського виробництва, а в ширшому плані і модернізацію всієї економіки, оскільки землеробство становило основу господарського життя.»
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
«За весь міжвоєнний період Північна Буковина і Хотинщина менше отримували від казни, ніж давали їй. З коштів, які були виділені на відбудову краю, сюди дійшла тільки одна десята... Для промисловості краю були характерні дрібні підприємства, низька технічна оснащеність та значна питома вага ремісничого виробництва... Для сільського господарства було характерно малоземелля, селяни володіли лише 47% сільгоспугідь. У 1921-1926 рр. проводилась аграрна реформа. В ході реалізації у поміщиків було вилучено більше 74 тис. га землі. Середній наділ селян Бессараба мав складати 6 га, Буковини 4-6 га. Колоністам наділяли 6-10 га землі, однак більшість селянських господарств (80%) складали наділи до 2 га, а 31 тис. господарств були безземельними. Багато колоністів, які мали збільшити в краї прошарок румунів, продавши наділи селянам-українцям, повертались у королівство.
У результаті війни різко знизилось поголів’я худоби, яке досягло довоєнного рівня на 1927 р.»
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
Обробіток землі волами. Волинь, 20-ті роки
«Найбільш відсталим із промислового погляду було Закарпаття. Частка промислової продукції в сукупному суспільному продукті краю дорівнювала 2%, кількість зайнятих у промисловості не перевищувала 16 тис. чол. Жодного нового великого підприємства за два десятиліття не побудували. Іноземних і вітчизняних підприємців цікавила тільки сировина, яку можна було вивезти. Уряд Чехословаччини не бажав фінансувати промислові об’єкти в місцевостях, де не існувало кваліфікованої робочої сили.
Сушіння льону на Поліссі. Рівненщина, 20-ті роки
Чехословацький уряд не вдавався до радикальних змін у землеволодінні та землекористуванні. Він викупив у поміщиків, в основному угорського походження, 29 тис. га землі. Ці землі були поділені між 32 тис. дрібних селянських господарств. Така реформа майже не послабила земельного голоду.
Наприкінці 30-х років 103 тис. селянських господарств Закарпаття мали менше землі, ніж 703 магнатські маєтки. Через перенаселеність, дефіцит ріллі в цьому гірському краї та примітивну агрокультуру більшість селян дуже бідувала.»
Запитання та завдання
Прочитайте документи А, Б, В. Порівняйте економічний розвиток західноукраїнських земель, виокремте спільні та відмінні риси, заповніть таблицю «Становище Українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини».
|
Держава, до якої входили західноукраїнські землі |
Спільні риси |
Відмінні риси |
|
Польща |
||
|
Румунія |
||
|
Чехословаччина |
Документ 5.
А) З Програми Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), ухваленого на народному з'їзді (листопад 1926 р.) (мовою оригіналу).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Українське національно-демократичне об’єднання гуртує в своїх рядах всі верстви українського народу.
І. Політичні справи.
1) Політичною метою Українського національно-демократичного об’єднання є здобуття Соборної і незалежної Демократичної Української Держави...
3) ...Об’єднання бореться за суверенні права українського народу і обстоює конституційно-парламентарний устрій...
II. Економічні і суспільні справи.
...Об’єднання веде боротьбу не тільки за політичне, але й за економічне та соціальне визволення українського народу.
1) ...Об’єднання бореться: за вивласнення без викупу земель великої посілости та за передачу їх безземельним і малоземельним селянам; за скасовання всієї кольонізації української землі чужинцями...
2) ...Об’єднання змагає до поширення промислу на українських землях і використання всіх природних богацтв української землі.
3) ...Об’єднання змагає до піднесення дрібного промислу і ремесла та до розвитку торговлі.
4) ...Об’єднання бореться за справедливий поділ державних тягарів... і за заміну безпосередніх податків прогресивно-доходовими.
5) ...Об’єднання бореться за законодавчу охорону рільних, промислових і умових робітників, за забезпечення недільного відпочинку, за восьмигодинний день праці по фабриках і промислових підприємствах...
III. Культурні справи.
1) ...Об’єднання обстоює єдину, трудову, українську школу, бореться за національне й моральне дошкільне, шкільне й позашкільне виховання, за вільний доступ до школи для всіх без ріжниці пола, станів і віри, за шкільний примус у початковій школі, за безоплатну науку і за державну допомогу незаможній молоді.
2) ...Об’єднання обстоює в релігійних справах рівноправність усіх віроісповідань і їх внутрішню самоуправу. Приймаючи засади християнської моралі в основу духовного розвитку нації, партія обстоює науку і права греко-католицької церкви в Галичині і православної на інших українських землях...»
Б) З програми Української соціалістично-радикальної партії (УСРП) (мовою оригіналу).
Джерело: «Українська суспільно-політична думка в XX ст. Документи і матеріали», т. 2.
«Голод, нужда і темнота.
Хліба і праці! — кричить одним голосом цілий край, але нема нікого, хто почув би цей голос. Нема і не буде, аж поки з корінем, то є радикально не буде змінений сучасний суспільний лад. Замість соціального поневолення повинна прийти соціальна справедливість.
І друге горе придавлює наш край. Це є національний утиск. Наш нарід уважається нерівноправним.
Отже, боротися треба одночасно проти обох них: проти поневолення соціального і національного!
Про землю.
...Земля наша стала не наша, на ній розперлися пани і нас відсунули від влади.
Про волю.
Партія... визнає, що обі ці справи — земля і воля — є нерозлучно з собою зв’язані: добитися землі можна тільки тоді, коли доб’ємся волі.... Партія... організує українських працюючих людей... до боротьби..., бо добре знаємо, що з доброї волі нам ні землі, ні волі ніхто не подарує: ні пани з Варшави, ні комісари з Москви...
Соціалісти-радикали є партія національна і класова.
...Ми є партія національна українська. Ми не хочемо обороняти інтересів всіх станів.
УСРП... єднає тільки працюючих українців села і міста: трудове селянство і інших трудових людей!
Моральні (ідейні) підстави радикального соціалізму.
...Українська соціалістично-радикальна партія бореться за права народу (нації) і за права людини.
Ті права є:
право на землю і на працю;
право на продукт (або плід) своєї праці;
право на свободу (волю).
Хочемо завести такий громадський лад, де ті три права були б у пошанівку.
Земельна справа і селянське господарство.
Хочемо, щоб земля... була передана трудовим дрібноземельним і безземельним селянам і то без ніякого викупу.
Земля, що була роздана кольоністами, мусить бути назад повернена...
Треба розводити промисловість!
Фабрики маємо побудувати ми самі, через наші кооперативи та їх союзи. В тих фабриках має працювати український робітник, добре плачений і з повнотою людських прав.»
В) З політичної програми організації українських націоналістів (мовою оригіналу).
Джерело: «Українська суспільно-політична думка в XX ст.», т. 2.
«РОЗДІЛ І. Ідеольогічні засади.
1. Український націоналізм стоїть на становищі психологічно-суспільного волюнтаризму й чинного ідеалізму в синтезі повноти творчого життя.
2—Націоналізм — це духовний і політичний революційний рух, зроджений із внутрішньої природи і традицій Української нації...
3. Українська нація — це підстава й мета кожної чинности українського націоналізму.
5. Нація — це найвищий тип людської спільності, що при своїй духовій й суспільній зрізничкованості має один внутрішній зміст — витворений однаковістю природнього положення, спільним пережиттям історичної долі та невпинним змаганням до повного самоздійснення.
9. Найвидатніший засіб росту нації — це її творчий дух, що взмістовлюється у вартостях культури...
14. Найперше завдання Української нації в стані її політичного поневолення — це відновлення політично-правної організації, означеної як Українська Суверенна Соборна Держава...
16. Український націоналізм змагає до здійснення державного ідеалу зусиллями українців — організованих на принципах чинного ідеалізму, героїчної моралі та індивідуального почину.
17. Носієм ідеї українського націоналізму та реалізатором його завдань є Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надкласовости й протипартійности.
РОЗДІЛ II. Державний лад.
1. Устрій Української Держави будуватиметься на засадах націократії.
2. Націократія — це влада нації в державі...
3. Основні засади націократії: національна солідарність, надкласовість й протипартійність...
7. На чолі держави стане покликаний організованою волею нації Голова Держави — Вождь Нації.
8. Органи законодатної влади держави творитимуться на засаді представництва всіх — об’єднаних у професійно-станових організаціях — суспільних верств нації...
11. Судівництво в державі буде незалежне.
12. Існування політичних партій буде заборонено законом...
РОЗДІЛ V. Соціальна політика.
...3. Націоналістична ідея соціальносте полягає у витворенні найкращих можливостей духовного й матеріального розвитку для цілої національної спільноти...
5. Суспільна вартість людини зумовлюється її творчістю й тими корнетами, які вона своєю працею приносить національній спільноті.
РОЗДІЛ VI.
Народне господарство.
...3. Економічний устрій Української Держави — як заперечення капіталізму й марксизму — покладе в свою основу солідарну співпрацю всіх соціально-виробничих верств, яку нормуватиме держава в загальних інтересах нації.
4....Український націоналізм уважає за необхідне побудувати економічний устрій держави на мішаних формах удержавленої, громадської й приватної господарської власности.
5. Український націоналізм розглядає працю як етичний і суспільний обов’язок, заперечуючи властиве капіталізмові поняття найманої праці та зовнішній примус праці комуністичного етатизму...
...9. Держава забезпечить усі можливості творчого вияву приватної ініціативи й здорового змагу в господарській діяльності.
10. Національна економіка України розбудовуватиметься на підставі пляну й контролі держави.
Аграрна політика.
2. Інтересам Української Держави та її економічної розбудови відповідає існування і розвиток системи трудового селянського господарства.
3. Трудове селянське господарство буде побудоване на праві приватної власності й спадковосте.
Промислова політика.
4. В сучасній добі економічних відносин усуспільненню надаються тільки ті галузі промисловості, які характеризуються продукційно-технічною концентрацією, стандартизацією виробів і з централізованим кермуванням.
Підприємства галузей промисловосте — основних для розвитку народнього господарства та потреб національної оборони країни — будуть вдержавлені...
Фінансова політика.
1. Український націоналізм заперечує властиву відносинам ліберального капіталізму антисоціальну ролю грошей.
2. Емісія грошей належатиме виключній компетенції Українського Державного Банку.»
СЛОВНИК!
Пацифікація — урядова політика Польщі, проведена у 30-х роках, спрямована на замирення, що впроваджується насильницькими методами етносів (нацменшин).
Євген Коновалець
Запитання та завдання
1. Порівняйте програми партій за наведеними критеріями. Відповідь узагальніть і занесіть до таблиці «Політичні партії Західної України».
|
Назва партії |
Політичний устрій України |
Соціально-економічний розвиток |
Національна політика |
Розвиток культури |
2. Як ви розумієте пункт 2, розділу II в програмі ОУН: «Націократія — це влада нації в державі»? Дайте власну оцінку національній програмі ОУН.
ДОВІДКА
Політика пацифікації
Джерело О. Бойко «Історія України».
Коли тиск польського уряду ставав нестерпним, відповідна реакція українського населення дедалі більше починала виходити за межі легальних, мирних форм обстоювання власних інтересів і прав, набираючи характеру революційного, а подекуди — і екстремістського.
З року в рік міцнів робітничий рух: якщо 1922 р. в Західній Україні відбулося лише 59 страйків, то 1934-1939 рр. — 1118. З весни 1930 р. посилилися виступи селян. За даними польської офіційної статистики, на території Волинського, Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств відбулося понад 3 тис. антидержавних політичних виступів, з яких 160 селянських заворушень супроводжувалися сутичками з місцевими властями і поліцією. Відповіддю польського уряду була кампанія пацифікації («умиротворення») — придушення виступів за допомогою поліції та військ. Під час екзекуцій селян примушували вигукувати: «Хай живе маршал Пілсудський!» або співати: «Єще Польська не згінела». Жорстоким репресіям було піддано жителів 800 сіл, 1739 осіб було заарештовано.
Послідовна асиміляторська політика польських властей, фактична відсутність єдності українських політичних сил штовхали частину української молоді до застосування більш радикальних форм боротьби.
Євген Михайлович Коновалець (1891-1938) — військовий і політичний діяч. Навчався у Львівському університеті, активно працював в «Академічній громаді», Студентському союзі, був секретарем львівської філії «Просвіти». Представляв студентську молодь у ЦК Української національно-демократичної партії. У 1910 р. був під судом за участь у боротьбі за створення українського університету у Львові. Після саморозпуску Січових стрільців 6 грудня 1919 р. Коновалець перебував у польському таборі для інтернованих у Луцьку. Ініціатор створення УВО (1921) та ОУН (1929), перший голова її Проводу.»
Документ 6.
Український мовознавець Ю. Шевельов про національний гніт на окупованих Румунією українських землях.
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Всі українські політичні партії розпущено, так що українці не мали змоги виставляти самостійних кандидатів на виборах, українські депутати могли бути обрані тільки за списками румунських партій. Тому українських представників в Асамблеї було дуже мало (один після виборів у серпні 1919 р.; три після травня 1920 р.; чотири з січня 1922 р. на приблизно 390 депутатів). Та й вони рідко забирали голос в українських справах. Закрито майже всі українські товариства...
Зліквідувати українське шкільництво забрало кілька років. Чернівецький університет повністю румунізовано, українознавчі катедри відповідно переформовано. Закрито три українські гімназії (в Кіцмані 1920 р., у Вижниці 1921, у Чернівцях до 1925 р.), з 1927 р. припинено викладати українську мову як предмет. У початковій освіті темпи були повільніші, наслідки — ті самі. Якщо 1910-1911 рр. навчального року на Буковині працювало 216 українських шкіл і 179 румунських, то 1922-1923 р. числа змінилися на 155 і 391 відповідно. Після закону 1924 р. про «румунів, що забули рідну мову» процес пошвидшав, і на 1927 р. українські школи в Румунії цілковито зникли, а українську мову ніде не викладали. Така політика знайшла підтримку румунів, що селилися на Буковині. Аграрна реформа 30 липня 1921 р. конфіскувала частину церковних земель для розподілу між селянами. Ці земельні наділи на Буковині часто припадали селянам-румунам, яких уряд заохочував туди переселятися.
Преса і видавнича діяльність не були повністю заборонені, але вони підлягали суворій цензурі: деякі пресові органи закрито, включно з найбільшою на Буковині українською газетою «Буковина» (1918). Декотрі органи після закриття почали виходити знову, під новою назвою...»
Запитання та завдання
1. Як відбувалась румунізація українських земель:
а) у національній сфері;
б) в області культури;
в) в економічній галузі?
2. Укажіть наслідки політики румунізації.
ДОВІДКА
Політичний рух у Румунії
Джерело: Р. Бойко «Історія України».
«Наростав політичний рух і в українських землях, підвладних Румунії. Найактивнішим він був на території Буковини, де діяли три основні політичні формування:
Комуністична партія Буковини. Утворилася 1918 р.; з 1926 р. — складова Комуністичної партії Румунії. Лідери — С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк та ін. Боролася за возз'єднання з Радянською Україною.
Українська національна партія. Утворена 1927 р. Лідер — В. Залозецький. Виступала за «органічну» роботу і компроміс з існуючим режимом. За час свого існування (1927-1938) цій партії вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. «Революційний», або націоналістичний табір. Сформувався в середині 30-х років. В основному він охоплював молодь і студентство (спортивне товариство «Мазепа», студентське товариство «Залізняк»), але мав і певну підтримку селянства. Лідери — О. І Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський.
Документ 7.
З промови депутата від Закарпаття І. Мондока в палаті депутатів Чехословаччини про політику уряду на Закарпатті (2 жовтня 1926 р.).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Скандал, який стався останніми днями в Ужгороді, коли державний цензор конфіскував саме слова «українець», «український», «український народ», «Закарпатська Україна», не можна прирівняти навіть до того відомого всьому світу царського указу...
Це наслідки тої бандитської політики, яку проводить буржуазний уряд відносно українського народу...
А урядовий чехословацький цензор конфіскує, робить своє. Забороняє 600 тис. громадян називати себе іменем свого народу. Це є злочин, якого не виправдає ніякий закон. Доходить до такого абсурду, що... у селах, де немає жодної чеської дитини, закладають чеські школи. В 1920 р. була тільки в Ужгороді одна чеська школа..., а в 1926 р. — 54, не рахуючи середніх та торгівельних шкіл.
До того треба додати, що в більш як третині народних шкіл учителі є чехи...
Цілі години довелося б говорити про зловживання і сваволю поодиноких урядовців...
В Севлюському судовому окрузі заарештовують без найменших причин людей і гонять їх потім на роботу до поодиноких урядовців без ніяких харчів, а по закінченню роботи без ніяких протоколів пускають додому.
Відомі на ціле Закарпаття лови, де жандарми сотнями гонять людей на гони і так без ніякої зарплати примушують їх гонити на втіху панів і присутніх урядників звірину.»
Запитання та завдання
1. Про який «відомий всьому світу» царський наказ йдеться?
2. Визначте національні й соціальні утиски українського населення Закарпаття.
Документ 8.
Із закону Першого Сейму Карпатської України (15 березня 1939 р.).
Джерело: «Українська суспільно-політична думка в XX ст.», т. 2.
«Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:
1. Карпатська Україна є незалежна Держава.
Августин Волошин
2. Назва Держави є: Карпатська Україна.
3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним соймом КУ, на чолі.
4. Державна мова Карпатської України є українська мова.
5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.
6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі, і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому знакові.
7. Державний гімн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна...»
8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття.»
Запитання та завдання
1. Які причини проголошення незалежності Карпатської України?
2. Визначте спільні та відмінні риси в устрою держави УНР і Карпатської України.
ДОВІДКА
Августин Іванович Волошин народився 17 березня 1874 р. у селі Келечин нині Міжгірського району, де його батько був священиком. Рід Волошинів походив із села Великі Лучки і належав до лібертинів — вільних селян.
У 1884-1892 рр. навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився рік, через стан здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1896 р. оженився з Іриною Петрик — донькою професора Ужгородської гімназії, родича Олександра Духновича. У 1897 р. висвячений і працює в Цегольнянській церкві. 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 до 1917 рр. працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти... У 1906-1934 рр. був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії.
У 1925-1929 рр. був послом (депутатом) Чехословацького парламенту від Християнсько-народної партії. З 11 по 26 жовтня 1938 р. був у автономному уряді Підкарпатської Русі, з 27 жовтня — прем'єр уряду Підкарпатської Русі.
У 20-30-ті роки був головою Центральної Руської (Української) Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. — у вимушеній еміграції. З 1939 до травня 1945 р. працював в Українському вільному університеті в Празі професором педагогіки, деканом, ректором. Августин Волошин зробив визначний внесок в усі ділянки наукового, педагогічного й громадського життя краю. Значний внесок зробив Августин Волошин у політичне й державницьке життя краю. Він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем охорони здоров'я у першому автономному уряді, прем'єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. обраний Президентом Карпатської України. У роки Другої світової війни був деканом і ректором Українського Вільного Університету у Празі до його арешту і органами СМЕРШу.
Документ 9.
Лист посла Франції з Берліна до міністра закордонних справ Франції (березень 1939 р.).
Джерело: В. Косик «Україна і Німеччина у Другій світовій війні».
«... До найважливішого права народів — права на самовизначення — закликає зараз Німеччина, виступаючи за незалежність Словаччини, зрештою досить ілюзорну, але у тому ж самому праві відмовляють карпато-українцям, яких полишено Угорщині, так само як і чехам, що були насильно приєднані до Райху....
Зі свого боку, Підкарпатська Русь також проголосила 12 березня свою незалежність й домагалася підтримки Берліна. Але гітлерівські керівники залишаються глухими до закликів цієї країни, яка покладає на них всю свою надію, і якій у свій час відводилась роля «Українського П’ємонту».
Закарпатська Україна захоплена угорськими військами. У відчаї уряд Хусту віддає країну Румунії. Прем’єр-міністр пан Ревай у телеграмі, направленій до посольства Франції в Берліні, наполягає на втручанні французького уряду разом з урядом Будапешта, з метою урегулювання долі країни дипломатичним шляхом, а не силою зброї.
Здається, все вказує на те, що Райх втратив інтерес до цієї держави й полишив її Угорщині...»
Запитання та завдання
1. Які зовнішньополітичні обставини завадили існуванню незалежної Карпатської держави?
2. Визначте різницю в ставленні Німеччини до незалежної Словаччини та Карпатської Русі. Поміркуйте, чим керувався Гітлер, проводячи таку політику?
3. Напишіть історичне есе за темою «Проголошення незалежності Карпатської України».
