Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
ЗАКРІПЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (1929-1938 рр.)
Документ 1.
Витяг з резолюції X з'їзду КП(б)У (20-29 листопада 1927 р.).
Джерело: «Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК 1918-1941 рр.», т. 1.
«У п’ятирічному плані УСРР необхідно забезпечити максимально можливий в даних умовах темп розвитку індустрії при неодмінній умові збільшення питомої ваги промисловості в усій продукції республіки. Особливу увагу треба звернути на відбудову, реконструкцію і розвиток металургії та важкого машинобудування, які відстають більше, ніж інші галузі виробництва.
Радянський плакат 1929 р.
Поряд із збільшенням виробітку продукції та підвищенням її якості треба передбачити систематичне зниження собівартості і відпускних цін, особливо на руду та паливо, що забезпечило б дальший розвиток промисловості УСРР в умовах внутрішніх і зовнішніх ринків.
Важливим завданням, яке треба розв’язати в поточному п’ятиріччі, є водопостачання Донбасу.
Відповідно до загального зростання господарства і успіхів у галузі реконструкції та раціоналізації виробництва на основі дальшого підвищення продуктивності праці, необхідно передбачити в плані дальше поліпшення становища робітників і забезпечити зростання реальної заробітної плати. В плані треба передбачити непохитне проведення рішень ювілейної сесії про перехід у промисловості на 7-годинний робочий день.»
СЛОВНИК!
Індустріалізація — процес створення великого машинного виробництва як основи всіх галузей економіки.
Запитання та завдання
1. Які галузі промисловості мали розвиватися в першу чергу? Чому?
2. Які положення викликають у вас сумніви? Обґрунтуйте відповідь.
Документ 2.
А) Торгівля алкогольними напоями як джерело засобів для індустріалізації (мовою оригіналу).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої Історії України (1917-1945 рр.)».
«а) Розпорядження Луганського Округового виконавчого комітету Рад
...З метою утворення нормального збуту горілки та поступання прибутків до бюджету Президія Окрвиконкому категорично пропонує провести такі міроприємства:
Райвиконкоми повинні повністю забезпечити своєчасне надіслання підвод за горілкою, обов’язавши сільради та колгоспи виділяти деяку кількість підвод для кооперативних організацій та торговельних одиниць спирт-тресту.
Окрпотребсоюз повинен забезпечити безперебійне постачання торговельних одиниць горілкою.
Окрторг — негайно дати вказівки Райторгам, аби останні вжили заходи до забезпечення нормального збуту горілки в районах.
Начальнику міської станції забезпечити переброску горілки на залізничну станцію.
Про вжиті заходи повідомити не пізніш 10 серпня ц/р.
б) Директива Дніпропетровського облвиконкому Криничанському районному споживчому товариству (районному потребительському товариству РАЙПО)
24 січня 1931 р.
До РАЙПО
Плян реалізації горілки в січні місяці Вами зірваний, чим порушили загального плану здобути її на суму 102740 карб. За відомостями при РВК, Ваші філії торгують горілкою з перебоями та млявість її продажу, що з Вашого боку ніяких заходів для цього не вживається й навіть не перевіряєте завдання продажу тієї чи іншої Вашої філії.
На підставі директиви Вукопспілки РВК категорично пропонує вжити найрішучіших заходів щодо негайного усунення причин млявого продажу горілки та ганебного прориву завдань січневого пляну Вашими філіями з виявленням причин реалізації, які усувайте та винних в невиконанні завдань притягайте до відповідальности.
Б) Державні позики як джерело засобів для індустріалізації.
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«До всіх голів сільських рад Криничанського р-ну.
На місцях ще і досі не з’ясували того надзвичайно-важливого значення в соціалістичній перебудові країни, якого набирає в собі завдання успішної та цілковитої реалізації державної позики «п’ятирічка в чотири роки».
Коли взяти відсоткове виконання контрольних завдань за останній час, то в результаті стверджується, що майже по всім сільрадам будь-якого зламу в цій роботі зовсім не має; за станом на 30/ІХ-30 р. реалізовано було всього по району 34,1%; на 5/Х-30 — 35,1%, тобто за п’ять днів реалізовано позики лише на один відсоток.
Зокрема зобов’язується проробити:
1) Максимум розгорнути масові роботи навколо питання щодо реалізації п’ятирічки, як серед бідноти, середняцтва, батрацтва, так і серед колгоспівської маси, добившись безперечних наслідків 100% реалізації своїх контрольних завдань.
2) Ужити всебічних заходів до того, аби реалізація державної позики головним чином переводилась за готівку; поруч з цим пропонується загострити виключну увагу на негайне оформлення раніш передбаченої державної позики, в першу чергу організаціями села, колгоспами тощо, але одноразово забезпечити оформлення позики і серед останніх прошарків селянства.
3) На дотермінову оплату грошей за підпискою на державну позику через розгорнення масової роботи домогтись відповідних постанов, як загальних зборів колгоспів, так і постанов громадських зборів; навколо питання щодо реалізації «п’ятирічки», слід згуртувати активність всієї громадськості села, практикуючи окремі виклики поодиноких осіб та в цілому сотні, або населищні пункти через стінні газети та т. ін.
Пропонується утворити червону та чорну дошки, на яких відповідно зафіксовувати позитивні та негативні випадки в частині реалізації «п’ятирічки»...»
Запитання та завдання
1. Проаналізуйте джерела індустріалізації. Які ще джерела індустріалізації вам відомі?
2. Що ви можете розповісти про методи проведення індустріалізації?
Документ 3.
Відозва II конференції КП(б)У про розгортання соціалістичного змагання.
Джерело: «Промисловість і робочий клас Української РСР в період побудови фундаменту соціалістичної економіки».
«...В умовах капіталістичного оточення, при господарській і культурній відсталості країни, при скаженому опорі куркулів, непманів і їхніх прибічників із буржуазної інтелігенції, всіляких шкідників і бюрократів, щоб розв’язати це завдання, необхідно рішуче, неухильно здійснювати генеральну лінію партії...
«Виконаємо вугільну п'ятирічку за три роки». Український радянський плакат 1930-х р.
Ми повинні в найкоротший термін ліквідувати нашу господарську відсталість. Ми маємо наздогнати і перегнати в техніко-економічному відношенні передові капіталістичні країни... Аби пробудити пролетарські, треба об’єднати їх, організувати, повести в похід проти виробничої розхитаності, необхідно насамперед, щоб комуністи й комсомольці були зразковими робітниками..; необхідно, щоб зрушились усі важелі партійного впливу та зв’язку з масами й особливо професійні спілки, маючи на увазі генеральну ідею соціалістичного змагання...
Хай живе соціалістичне змагання пролетарів Радянського Союзу — могутнє знаряддя соціалістичного виховання мас, залучення мільйонів робітників до керівництва господарством!
За генеральну лінію партії!
За перемогу соціалізму!»
Запитання та завдання
1. Визначте мету соціалістичного змагання.
2. Чому соціалістичному змаганню компартія приділяла таке велике значення?
Документ 4.
Російський філософ М. Бердяєв про соціально-економічну суть сталінських п'ятирічок.
Джерело: «Прапор».
«П’ятирічний план, який настільки вражає багатьох людей Заходу, є дуже елементарна та прозаїчна річ. Росія — країна індустріально відстала. Необхідно чого б це не коштувало її індустріалізувати. На Заході це відбувається під знаком капіталізму — і так повинно бути за Марксом. Але в Росії індустріалізація повинна проходити під знаком комунізму. За комуністичного режиму це можна зробити лише створивши ентузіазм індустріалізації, перетворивши її з прози на поезію, з тверезої реальності на містику, створивши міф про п’ятирічку. Але все це відбувається не тільки за допомогою ентузіазму, поезії, містики й міфотворчості, але й шляхом терору й ГПУ. Народ знаходиться у кріпосній залежності по відношенню до держави. Комуністичний устрій перехідного періоду є устрій кріпосний... Для індустріалізації Росії під комуністичним режимом потрібна нова мотивація труда, нова психічна структура, потрібно, щоб з’явилася нова колективна людина. Для створення цієї нової психічної структури й нової людини російський комунізм зробив величезне зусилля. Психологічно він зробив більше завоювань, ніж економічно. З’явилося нове покоління молоді, яке виявилося здатним з ентузіазмом віддатися здійсненню п’ятирічного плану, яке розуміє завдання економічного розвитку не як особистий інтерес, а як соціальне служіння. Але п’ятирічний план не здійснює все-таки царства соціалізму, він здійснює державний капіталізм. Найвищою цінністю визнаються не інтереси робочих, не цінність людини й людської праці, а сила держави, її економічна міцність. Комунізм у період сталінізму має підґрунття, щоб вважатися продовженням справи Петра Великого. Радянська влада є не тільки владою комуністичної партії, що зазіхає на здійснення соціальної правди, але є також державою та має об’єктивну природу будь-якої держави, вона зацікавлена у захисті держави та у його економічному розвитку, без якого влада може пасти. Будь-якій владі притаманний інстинкт самоврятування, яке може стати головною метою. Сталін — державник східного, азіатського типу. Сталінізм, тобто комунізм періоду будівництва, перероджується непомітно у своєрідний російський фашизм. Йому притаманни всі особливості фашизму: тоталітарна держава, державний капіталізм, націоналізм, вождизм та, як базис, — мілітаризована молодь. Ленін не був ще диктатором у сучасному сенсі цього слова.
Сталін вже вождь-диктатор у сучасному, фашистському сенсі. За об’єктивним своїм сенсом процес, що відбувається, є процесом інтеграції, зібрання російського народу під стягом комунізму.»
Запитання та завдання
Як оцінює перші п’ятирічки філософ М. Бердяєв? Чи згодні ви з цими оцінками?
ДОВІДКА
Підсумки перших п'ятирічок для України Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
«Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п'ятирічок не була виконана в повному обсязі, вона все ж вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості у порівнянні з часткою сільського господарства у загальному обсязі валової продукції УСРР; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінувало виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість (кустарно-ремісничі підприємства, окремі товаровиробники) витіснялася великою індустрією. Модернізація промислового потенціалу України дала змогу республіці посісти 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-тє місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-те місце в світі за видобутком вугілля.»
Документ 5.
Жіноча праця в радянській Росії.
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
«А) Інформаційне видання Міжнародного бюро праці в Женеві, яке тільки що вийшло, містило цікаві дані про жіночу працю в радянській Росії.
Жінка на тракторі
П’ятирічним планом передбачено залучити до праці на фабриках і заводах 800000 жінок, причому вони повинні бути завербовані, в основному, для текстильної і металевої промисловості. Існуюча в радянському законодавстві заборона нічної роботи для жінок на практиці скасовується. Крім того, передбачається посилено залучати жінок до сільськогосподарської праці, для того, щоб звільнену таким чином чоловічу робочу силу можна було застосувати на ударних роботах в копальнях і на транспорті. В ідеалі ради сподіваються повністю передати механізоване сільське господарство до рук жінок.
Б) Москва. Досягнуті в СРСР успіхи в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства підняли на небачену висоту політактивність і участь працюючих жінок у соцбудівництві. У 1930 р., і особливо в 1931 р., в усі галузі народного господарства було залучено величезну кількість жінок. На 1 жовтня 1928 р. у СРСР було 2,4 млн працюючих жінок, у 1929 р. — 2,6 млн, у 1930 р. — 3,7 млн, а в 1931 р. — уже 5,9 млн.
Жінка-токар
В) Зі спогадів жінки-шахтаря Шепеленко-Осадчої У.Ю.
Мене образила контрактація: давай зобов’язання, що ти нікуди не поїдеш, остаєшся в колгоспі і будеш виконувати роботу. Мене це дуже образило, що контрактують і мене... Ми з дівчатами зговорились поїхать у Балаклею і поступить на сахарний завод... На другий день ми вийшли на буряки, оставили копаниці, а самі поїхали і поступили на завод. Мене оприділили до випарщика, а прийняли без документів... Приїхали, а почалась контрактація і набор в Донбас — не було робочих, і я поїхала... потім влаштувалась мотористкою на вентиляторі... Потім спустили мене в шахту.»
Запитання та завдання
Проаналізуйте наведені документи та зробіть висновки стосовно жіночої праці в СРСР.
Документ 6.
Зі звіту Ізюмського окрвиконкому ВУЦВКу про хід хлібозаготівлі й політику «наступу на куркуля» після XV з'їзду ВКП(б) (мовою оригіналу).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Секретно
1. В хлебозаготовительную кампанию 1928 г. с начала года (январь-февраль) для получения более реальных результатов применялись такие методы:
а) материальной заинтересованности всей крестьянской массы путем отпуска товаров, в первую очередь, сдатчикам хлеба;
б) обхода по дворам крестьян членов правления и кооперативного актива с призывом сдавать излишки хлеба на ссыпные пункты;
в) расширения системы путевок;
г) проведения периодических собраний кооперативного актива, членов пайщиков, с/х и потребительской системы коопераций, с вопросами о хлебозаготовках и проч.;
Радянський плакат 1929 р.
д) занесение на черную доску злостных держателей хлеба.
Но, когда указанные методы не дали надлежащих результатов в деле выполнения хлебозаготовительного плана по округу (март-май), окрисполкомом были приняты меры «чрезвычайного характера» в отношении злостных держателей излишков зерно-хлеба, которыми в большинстве являлась зажиточно-кулацкая часть крестьянства, путем принуждения их к вывозу на ссыпные пункты имеющихся в них излишков, а также привлечения их к ответственности пост. 127-й УК УССР.
Одним из методов обнаружения запасов зерно-хлеба являлось искание амбарного вредителя «долгоносика», которое, правда, не носило массового характера, но, однако, дало положительные результаты, так как хозяйства, у коих были выявлены запасы зерно-хлеба, принуждались к вывозу его на ссыпные пункты. Как стимул к вынужденному вывозу запасов зерно-хлеба являлся нажим на заможную и кулацкую часть крестьянства по линий выполнения ими всех видов платежей, как-то: ЕСХН, самообложения, взимания просроченных ссуд, а также сбора полных кооперативных паев, сдачи отмера владельцами мельниц и проч.
Как чрезвычайные меры, так и меры экономического нажима были направлены, главным образом, на заможную и кулацкую часть населения, но одновременно с этим необходимо отметить, что этими мерами была также ущемлена значительная часть середняцких и некоторая часть бедняцких хозяйств, что вызывало со стороны последних недовольство на хлебозаготовительную кампанию.
Провокационные слухи. Кулак с. Петровское Захаров М.И., встретившись с зажиточным середняком Трубицки, стал говорить: «Налог большой. Берут все сразу: и хлеб, и налог, и самообложение. Я слышал, что с хлебозаготовкой будет плохо. В Харькове Петровский собирал всех коммунистов и они решили забрать весь хлеб и на весенние посевы крестьянам ничего не оставить, заберут и хлеб и налог, наверное, коммунисты думают удирать».
Недовольство хлебозаготовкой. В с. Балаклее кулаки, бывшие торговцы Дьяков А. и Бычок И., в группе крестьян говорили: «Дохлопались в ладоши, дождались свободы, что крестьянин не может распоряжаться своим хозяйством, не дают ему возможности продать продукт по своему усмотрению, душат налогами, в кооперации без книжки ничего не дают и жить стало хуже, нежели при царе».
Запитання та завдання
1. Які методи застосовувала радянська влада у 1928 р. під час хлібозаготівельної кампанії?
2. Чому ці методи не призвели до бажаних владі результатів?
3. Визначте причини антирадянських настроїв на селі наприкінці 20-х років.
Документ 7.
З резолюції Другої конференції КП(б)У (14 квітня 1929 р.).
Джерело: «Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК 1918-1941 рр.», т. 1.
«Кооперування і усуспільнення
Здійснення запроектованих п’ятирічним планом великих темпів сільськогосподарського розвитку, реалізацію завдання в справі піднесення врожайності, здійснення реконструктивних заходів, машинізацію і тракторизацію, застосування мінеральних добрив і т. д. зовсім не можна запровадити, не змінивши різко нинішньої соціально-економічної бази сільського господарства, що складається з розпорошених індивідуальних господарств, слабо охоплених кооперацією. Спрямовуючи значні капіталовкладення в індивідуальне селянське господарство, запроваджуючи всі потрібні заходи, що створюють піднесення сільськогосподарського виробництва, треба всебічно прискорювати роботу в справі виробничого кооперування і колективізації індивідуальних господарств. Відмічаючи все ще недостатню роботу в цьому напрямку виробничої кооперації, конференція визнає за потрібне подати всебічну допомогу кооперації у найшвидшому виконанні нею передбачених планом розмірів охоплення селянських господарств (85% дворів) і перевиконання цього завдання в районах, де виробничі умови сільського господарства більш тісно зв’язують його з державною промисловістю (контрактація цукрових буряків, картоплі, махорки і т. п.).
Використання тракторів у сільському господарстві
Конференція схвалює накреслений планом темп виробничого усуспільнення (колективізація), що передбачає охоплення 25 % посівної площі до весни 1933 р. (7 млн га замість 1,3 млн га у 1928 р.) та охоплення 30% селянських господарств. При виконанні цього плану колективізація, що зробила значні успіхи після рішень XV з’їзду ВКП(б) (подвоєння числа колективів за період після з’їзду партії), в найближче п’ятиріччя повинна зробити з активною допомогою пролетарської держави дальші і величезні кроки, що забезпечують підготовку досвіду і кадрів, потрібних для поголовного виробничого усуспільнення на базі зростаючих матеріальних можливостей у найближчі роки за межами поточного п’ятиріччя.
Конференція особливо підкреслює роль селян-комуністів у справі колективізації. Поголовний вступ сільських комуністів до колективів є їх першим обов’язком.
Намічений темп зростання колективізації вимагає капіталовкладень як у формі напряму державних кредитів, так і у формі використання тракторів, крім надаваних радгоспам (37500 штук).
Відзначаючи деякі досягнення в галузі укрупнення існуючих колективних об’єднань, конференція рішуче ставить завдання всебічного розвитку роботи в цьому напрямі, щоб утворити дійсно великі одиниці у сільському господарстві, які забезпечують найбільшу ефективність капіталовкладень, найбільш раціональну організацію праці, найбільші передумови для організованого задовольняння культурних і побутових потреб колективістів.»
Запитання та завдання
1. Визначте причини колективізації.
2. Якими методами повинна була здійснюватись колективізація?
СЛОВНИК!
Колективізація — перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х — на початку 30-х років. Супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств. Ґрунтувалася на застосуванні протиправних методів, терору, репресій.
Розкуркулювання — політика знищення селян-власників шляхом адміністративного примусу до вступу у колгоспи або засобами оподаткування, а також шляхом депортації репресованих і селян на новобудови.
Документ 8.
З інформаційного листа Наркомзему УРСР про селянський опір колективізації (1 березня 1931 р.).
Джерело: «Колективізація і голод на Україні 1929-1933 рр. Збірник документів і матеріалів».
«Куркульська агітація набула небувалих розмірів, куркуль використовує буквально все, що тільки може — баптистів, черниць, вчителів, школярів, окремих жінок, а де-не-де окремі бідняки і середняки з куркулями поруч борються проти колективізації, є відверті вороги колгоспного руху.
В окремих місцях маємо компактні маси вчительства, що є правоопортуністичними ідеологами на селі, що стоять на чолі куркульської боротьби проти колгоспів. У с. Олешня Охтирського р-ну на нараді, скликаній, щоб пожвавити участь вчительства в справі колективізації, виявились такі відверті думки вчителів: «Гасло ліквідації куркуля як класу суперечить принципам гуманності», «Раніш куркулеві надавали землю і допомагали розвиватись, а тепер чомусь радвлада наступає на куркуля», «Селянин не дурак, а тому треба йому сказати правду, а не брехню про дійсну політику радвлади», «Радвлада спочатку натискувала на куркуля, а потім вона перейшла в наступ на середняка, черга дійде і до бідняка, й останньому нічого не залишиться, як вступити до колгоспу».
Як бачимо, між останнім виступом відвертого куркульського ідеолога і виступами окремих районних робітників (що ми вгорі навели) мало різниці, всі такі виступи — однаково куркульські, протирадянські. Факти саботажу вчительства спостережено в Ровеньківському p-ні. Думку всіх вчителів сформулювала одна вчителька на пленумі Дар’ївської сільради: «Нам в районе сказали, чтобы мы не работали по кампаниям, а следили за своими школьными делами, а потому мы работать не будем».
Запитання та завдання
1. Які верстви населення чинили опір колективізації? Поясніть, чому.
2. Які причини селянського опору колективізації?
Документ 9.
Із відомостей Укрколгоспцентру про опір селян хлібозаготівлі та розкуркуленню (23 жовтня 1931 р.).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«...Ліквідований як клас куркуль намагається всіма силами перешкодити виконанню хлібоздачі... За даними 24 районів, було 74 випадки підпалів... За даними 25 районів, було 28 випадків терористичних актів з боку куркульства на окремих активістів і представників влади... За даними 47 районів, було 25 випадків крадіжки хліба. Намагання куркуля зірвати хлібозаготівельну кампанію проходить у прихованій формі, але боротьба його спрямована різними шляхами... 2) У селі Городище Ворошилівського району убитий активіст-колгоспник і підпалено господарство комуни ім. КІМу... 10) В артілі «Червоний шлях» с. Новодмитрівка Сахновщанського району заможний середняк працював біля молотарки машиністом і навмисно молотив під час великого вітру, через що молотарка згоріла...»
Запитання та завдання
Як селяни боролись з проведенням колективізації?
Документ 10.
З ухвали ЦВК і РНК СРСР про застосування розстрілу та 10-річного ув'язнення за розкрадання колгоспного майна (7 серпня 1932 р.).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності.
1. Прирівняти за своїм значенням майно колгоспів і кооперативів (урожай на полях, громадські запаси, худоба, кооперативні склади й магазини і т. п.) до майна державного і всіма способами посилити охорону цього майна від розкрадання.
2. Застосовувати як судову репресію за розкрадання (крадіжку) колгоспного й кооперативного майна вищу міру соціального захисту — розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням волі на термін не нижчий за 10 років із конфіскацією всього майна.
3. Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання колгоспного й кооперативного майна...
4. Повести рішучу боротьбу з тими протисуспільними куркульсько-капіталістичними елементами, які застосовують насильство та погрози або проповідують застосування насильства та погроз до колгоспників із метою змусити останніх вийти з колгоспу, з метою насильницького руйнування колгоспу. Прирівняти ці злочини до державних злочинів.
5. Застосовувати як міру судової репресії у справах про охорону колгоспів і колгоспників від насильства та погроз із боку куркульських та інших протисуспільних елементів позбавлення волі від 5 до 10 років з ув’язненням у концентраційному таборі.
6. Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених за цими справами».
Запитання та завдання
1. Визначте причини ухвалення постанови, яка увійшла в історію як закон «про п’ять колосків».
2. Поміркуйте, чому радянська влада вимушена була удатися до репресивних методів в колгоспному будівництві.
Документ 11.
А) Постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі» (6 грудня 1932 р.).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«Зважаючи на особливо ганебний провал хлібозаготівель в окремих районах України, РНК і ЦК ставлять перед облвиконкомами і обкомами, райвиконкомами і райпарткомами завдання зламати саботаж хлібозаготівель, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, знищити опір частини сільських комуністів, які стали фактичними провідниками саботажу, і ліквідувати несумісну з званням члена партії пасивність і примиренство до саботажників, забезпечити швидке наростання темпів, повне і безумовне виконання плану хлібозаготівель. РНК і ЦК ухвалюють: за явний зрив плану хлібозаготівель і злісний саботаж, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, занести на «чорну дошку» такі села: є. Вербка Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл.; с. Гаврилівка Межівського р-ну Дніпропетровської обл.; с. Лютенька Гадяцького р-ну Харківської обл.; с. Кам’яні Потоки Кременчуцького р-ну Харківської обл., с. Святотроїцьке Троїцького р-ну Одеської обл., с. Піски Баштанського р-ну Одеської обл. Щодо цих сіл вжити таких заходів:
1. Негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари.
2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і одноосібників.
3. Припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов’язань.
4. Перевірити і очистити органами PCI кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів.
5. Перевірити і очистити колгоспи цих сіл, вилучивши контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель.
РНК і ЦК звертаються з закликом до всіх чесних, відданих радянській владі колгоспників і трудящих селян-одноосібників організувати всі свої сили для нещадної боротьби з куркулями і їхніми посібниками на подолання куркульського саботажу хлібозаготівель у своїх селах, за чесне, сумлінне виконання хлібозаготівельних зобов’язань перед радянською державою, за зміцнення колгоспів.»
Запитання та завдання
1. Поясніть, що означає «занести на чорну дошку» села. Які це мало наслідки для селян?
2. З якою метою була ухвалена постанова? Чи дійсно для «боротьби з саботажем хлібозаготівель»?
Б) Лист ЦК КП(б)У усім секретарям райкомів, головам райвиконкомів, уповноваженим обкомів про обов'язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі й посівного, у рахунок виконання плану хлібозаготівель (24 грудня 1932 р.).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«У зв’язку зі скасуванням постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада ц. р. про колгоспні фонди пропонуємо:
1. У всіх колгоспах, що не виконали плану хлібозаготівель, у п’ятиденний термін вивезти всі без винятку наявні колгоспні фонди, у тому числі й насінний, у рахунок виконання плану хлібозаготівель.
2. Усіх, хто чинить цій справі опір, у тому числі й комуністів, заарештовувати й віддавати під суд.
3. Попередити всіх голів колгоспів, що у випадку, якщо після закінчення зазначеного терміну буде виявлено які-небудь невивезені або приховані фонди, комори і подібне, голів, а також інших винних у цьому посадових осіб буде притягнуто до судової відповідальності й суворо покарано.
4. Зобов’язати секретарів РПК, голів РІК і уповноважених обкому за 24 години вручити цю постанову головам колгоспів під розписку».
Запитання та завдання
Використовуючи документи А і Б, доведіть, що голодомор 1932-1933 рр. в Україні був організований радянською владою.
ДОВІДКА
Спогади про голодомор
Джерело: «Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства».
«А) Р. Пісний. Житомирщина
Ще напередодні голоду на селі стало, як у пустелі: стодоли, хліви, стайні, комори сільрада вивозила до міста і продавала на паливо. Коней люди половили, порізали й поїли. Частину коней половила влада, зігнала до колгоспу і поставила варту. Це вже була «социалистическая собственность». Кури, вівці порізали й поїли люди або позабирала влада. Псів та котів постріляли на хутрозаготівлю або поїли люди. Тим, що нарешті всту пили «добровільно» до колгоспу, на роботі варили та давали їсти «бурду» — варену воду, забовтану мукою. Нового кожуха продавали за 5 шклянок гороху, а килим — за буханець хліба. Одежа чи інші речі — в кого вони були — продавалися майже задурно. Хліб у той час коштував по 150 крб за кіло. Сушили гречану або просяну полову, товкли її в ступі та пекли коржі. Ступи та ручні жорна влада забирала або нищила. Хто мав корову, тримав її в хаті та жив самим молоком. Коли настала весна, варили таїли кропиву. Рятунку не було: люди пухли і мерли — ті що були в колгоспі й ті, що в йому не були. Ще живі — ходили жовті та аж чорні. На пухлих шкіра тріскалася і з ран бігла рідина, як вода; в ранах заводилися черви і не було рятунку, поки не приходила смерть. Першими вмирали здорові чоловіки. Три сімейства в нашому селі їли людей, їх заарештували і більше про них ніхто нічого не чув. Мертві люди лежали скрізь, де хто помер. Вже навесні збирати трупи в нашому селі доручили голові кооперації з двома іншими активістами та підводою. Влада оплачувала хлібом за кожний труп та давали по пляшці горілки кожному на день. Щодня зранку до вечора вони збирали трупи людей по хатах та попід хатами. Частина трупів вже розкладалася, з пообгризаними мишами вухами й іншими частинами обличчя. Були випадки, що забирали ще живих, щоб завтра не заїжджати, бо він у цій хаті вже останній. Трупи складали на підводу вилами, як дрючки, та везли до великої викопаної ями, до якої скидали так само вилами, як гній... Яму тримали відкритою по кілька днів, поки не була повна.
...Під час голоду 1932-33 рр. у нашому селі з 1532 людей вимерло 813.
Б) Р. Суслик. Зінківський район на Полтавщині
Пізньої осени 1932 року до хутора Северинівка прибуло з сусіднього Грунського району кілька десятків людей, озброєних штрикачами та щупачами. Ця голота розбилася на групи, кожна на чолі з довіреним «тисячником». Йшли з двора до двору, штрикали подвір'я й город, обстукували підлогу й піч і, якщо виявляли щось підозріле, — пробивали піч, довбали стіни, рили підлогу й т. ін. В першу чергу шукали й дивилися, що є вареного і з яких продуктів варено, бо це було доказом наявності харчів у колгоспників. В міру руху бригади вперед, на підводах все більш нагромаджувалося горшків, глечиків, торбинок, скриньок — з зерном, пшоном, квасолею, горохом, кукурудзою, борошном, а також ручних жорен різної конструкції.
І ці «успіхи» не задовольнили «партию й правительство» — вони не залишали населення в спокою аж до весни. Щодва тижні обходила Северинівку, як і всі села та хутори району, бригада активістів. Цікаво відзначити, що сільських активістів збирали й посилали до чужих районів, де не було їхніх рідних, ні знайомих, і де вони могли жорстокіше провадити цю «державну роботу». Обшуки ці давали лише мізерні кілограми, але влада досягала цим своєї підлої мети: тримати населення у постійному страху, в страху, що той харч, який воно зуміло заховати або дістати, може бути кожного дня забраний. Цей підступний розрахунок влади штовхав людей до швидшого споживання продуктів і певніше вів до голодної смерті. Люди мусили варити і їсти вночі, а вдень тримати печі холодними й порожніми. Після цієї страшної зими настала ще жахливіша весна 1933 р. «Партия й правительство» «пішли назустріч» колгоспникам і позичили посівний матеріал, який довелося привозити аж з міста Гадяч. Люди і коні ледве рухалися по землі. Колгоспне поле сяк-так сіяли, але городи колгоспників в більшості лишалися нескопаними: не було ні сили копати, ні насіння на посадку.
Багато людей були пухлі, їли все, що попадало до рук: рибу, птахів, жаб, слимаків, жолуді в дуба, листя липи, «паслися» на луках... В) Васюта. Опішнянський район на Полтавщині Молода мати трьох малих дітей Настя Сліпенко, чоловіка якої засудили, пішла вночі на колгоспне поле вигрібати з землі посіяну картоплю, її застрелила на полі озброєна варта та вкинула поблизу до криниці. Троє дітей вмерли голодні.
Багато дітей в селі лишилося без батьків, а врятувалися з них лише одиниці. Домна Гавриш, що їй у 1933 р. було 11 років, розповідала, що її врятував 9-річний брат Василь. Вів був дуже меткий, а життя його навчило, де і як діставати їжу. Культурний, працьовитий селянин Шведченко привіз з Харкова торбу хліба і застав жінку Марію з п'ятьма дітьми — від 2-х до 10 років — вже мертвими.
Один з вигнаних владою копати яму на трупи — Захар Чорногір — вмер у цій же ямі.»
Документ 12.
О. Кушнір. «Свідчення про недавне минуле. Боротьба за волю не припинялася».
Джерело: «Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства».
«Великий голод 1932-33 р. в Україні, влаштований советською владою, все ж таки не зломив опору українського населення. Селяни складали й співали протиколгоспні сатиричні пісні та висміювали большевицьких наїзників на Україну.
Але були й інші, важливіші методи опору. Правда, вони не були масовими, але їх дошкульно відчувала советська влада, особливо НКВД. Так, наприклад, було в Кривому Розі, що є великим промисловим центром, де працюють десятки тисяч робітників. Серед цих робітників було багато українських селян і взагалі людей, які переїхали сюди, щоб уникнути очей НКВД. Саме тут у 1934 р. повесні був замордований у своєму мешканні один із слідчих НКВД, подію цю органи влади тримали у великій таємниці. Не зважаючи на це, пізніше почали ширитися поголоски про існування тут протибольшевицької терористичної групи.
Одного дня чекали до Кривого Рогу якогось великого советського вельможу, що мав прибути сюди невідомим потягом. Але коли цей пильно охоронюваний поїзд підходив до ст. Карновотки, на закругленні «Руднік Шмакова», він пішов під укіс. На слідстві виявилося, що рейки було заздалегідь відкручено. Тільки тоді НКВД зрозуміло, що це не випадок, що тут діяла якась невідома антисоветська організація.
Мені, як мешканцеві Кривого Рогу, було цікаво довідатися докладніше про цей випадок, коли я повернувся з концтаборів. Тільки в роки Другої світової війни я дізнався, що така протибольшевицька бойова група справді тут існувала. Керував нею один досить здібний юнак, який був також талановитим поетом, вірші якого друкувалися в газеті Кривого Рогу. Другий борець за волю України, його побратим, на ім’я Андрій Загреба, походив із безпритульних. Його батьків зліквідувала советська влада ще в 20-х роках. Народився він у Таврії. Загреба діяв під прибраним прізвищем і був справжньою карою Божою для високопоставлених комуністів і НКВД. Кінець його життя був трагічний. Одного разу на перегоні Верховцеве-П’ятихатка він увійшов до купе вагону швидкого поїзду, де сидів один якийсь визначний енкаведист. Загреба накинувся на нього, відняв зброю і тут же прикінчив цього ката. Але в цей саме час прийшов до вагону контролер. Постукавши в двері купе і не одержуючи відповіді, контролер відкрив купе своїм ключем. Тоді Загреба, щоб уникнути арешту й неминучої страти, виплигнув через вікно вагона на повнім ходу. Вів тут же розбився на смерть.»
Запитання та завдання
1. Як боролися в період голодомору українці проти дій радянської влади?
2. Яке ставлення у вас до таких методів боротьби?
Документ 13.
Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» (28 листопада 2006 р.).
Джерело: «Голос України».
«Верховна Рада України постановляє:
— вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 рр. в Україні та його наслідків;
— шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;
— усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства;
— відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 рр. в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч;
— засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності;
— співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору;
— високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки, а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору — Великого голоду 1932-1933 рр. в Україні, яку підписали Аргентинська Республіка, Азербайджанська Республіка, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала, Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар, Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія, Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об’єднані Арабські Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав — членів Європейського Союзу; ...визнаючи Голодомор 1932-1933 рр. в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 р. про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон.
Радянський плакат, 30-х р. XX ст.
Стаття 1. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом Українського народу.
Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.
Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов’язані:
— брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;
— сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України;
— вживати заходів щодо увічнення пам’яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам’яті та встановлення пам’ятних знаків жертвам Голодомору...»
Запитання та завдання
1. Укажіть причини ухвалення закону.
2. Яким чином в Україні вшановується пам’ять жертв Голодомору? Наведіть приклади.
3. Про що свідчить солідарність та підтримка міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933 рр. в Україні?
Документ 14.
Статистичні дані про соціальний склад населення СРСР.
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
|
Рік |
1913 |
1928 |
1937 |
|
Кількість населення |
139,3 млн |
152,6 млн |
160 млн |
|
Міська і сільська буржуазія |
16,3% |
4,6% |
— |
|
Селяни, кустарі, ремісники |
66,7% |
74,9% |
2,6% |
|
Робітники і службовці |
17,0% |
17,6% |
50,2% |
|
Колгоспне селянство і кооперовані кустарі |
— |
2,9% |
47,2% |
Запитання та завдання
1. Проаналізуйте наведені статистичні дані.
2. Як і чому змінився соціальний склад населення СРСР?
ДОВІДКА
Колгоспне життя
Джерело: «Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр.».
«Серед найбільш шанованих і привілейованих осіб у колгоспі на початку 1930-х рр. були трактористи і комбайнери... Павліченко А.Г., який працював у той період трактористом, розповів, що у 1938 р. він мав добрий заробіток: близько 35 рублів на місяць та премію — 25 пудів зерна у місяці жнив. Це становило разючий контраст до заробітної плати звичайних працівників колгоспу. Звичайні працівники заробляли приблизно 4,5 рублів на місяць (якщо їх виплачували), що було в 9 разів менше за заробіток тракториста. Інший тракторист — Харченко П.К. — заробляв ще більше — 3,5 рублі та 3 кг пшениці в день, що, як казав опитуваний, було в 40 разів більше за грошову частину заробітку звичайних колгоспників і щонайменше у 10 разів перевищувало зернову...»
Документ 15.
Емігрант О. Височенко про життя номенклатури в українській провінції (1933 р.).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«У Погребищі, як і в кожному районі, була розкішна їдальня для партійно-радянського активу, так звана «двадцятка». Вдень і вночі її охороняли міліціонери, щоб до приміщення їдальні не підходили голодні селяни або їхні діти й своїм страшним виглядом не псували апетит «ідейним будівникам соціалізму». Тут за сміховинну ціну подавали районній верхівці все що завгодно: білий хліб, м’ясо, курей, різносортні маринади й делікатеси, вина, шоколад. Крім того, кожний, хто був прикріплений до їдальні, одержував додому ще окремий «мікоянівський» (Мікоян — тодішній нарком харчової промисловості СРСР) пайок, до якого входило понад 20 найменувань. А довкола цих партійних оазисів лютували голод і смерть.»
Запитання та завдання
1. Чи дійсно партія більшовиків створила суспільство «соціальної рівності»?
2. Схарактеризуйте життя соціальної номенклатури у 30-х рр.
Документ 16.
А) Г. Костюк про наслідки діяльності П. Постишева в Україні.
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«...Ця акція своїми методами і розмірами навряд чи має в історії щось рівне чи подібне собі. Зупинятись на її деталях ми тут не будемо. Але зробити бодай приблизний підсумок її, зареєструвати наслідки і розміри її для українського народу варто.
Який же фактичний балянс цієї акції? Як він виглядає сьогодні на підставі самих тільки радянських джерел?
1. Знищено Українську Автокефальну Православну Церкву з усім єпископатом, духівництвом і багатьма вірними.
2. Знищено незалежність і бодай відносну свободу Всеукраїнської Академії Наук і перетворено її на філіял Всесоюзної Академії.
3. Знищено основоположника і творця новітньої української історичної школи — акад. М. Грушевського, всіх його учнів і всі наукові заклади, в яких вони працювали.
4. Знищено історичну школу акад. М. Яворського разом з усіма його учнями і заснований ним Інститут історії.
5. Знищено філософську школу акад. В. Юринця, всіх його учнів, а також Інститут філософії.
6. Знищено Науково-дослідний інститут історії ім. акад. Д. Багалія з усіма його співробітниками.
7. Розгромлено Науково-дослідний інститут літературознавства ім. Шевченка, а його директора С. Пилипенка та більшість співробітників заарештовано або розстріляно.
8. Розгромлено українську мовознавчу науку та її центр — інститут мовознавства Академії Наук. Співробітники інституту в більшості своїй фізично знищені.
9. Відкинено й заборонено звичайними поліційними заходами науково розроблений і затверджений Всеукраїнською науковою конференцією 1927 р. український правопис.
10. Знищено Сільськогосподарську Академію і Науково-дослідний інститут економіки та організації сільського господарства з його керівниками і співробітниками.
11. Розгромлено український Науково-дослідний інститут сходознавства, а директора Л. І. Величка і більшість наукових співробітників заарештовано.
12. Зліквідовано Науково-дослідний інститут радбудівництва та права з директором П. Трублаєвичем та всіма науковими співробітниками.
14. Розгромлено всі літературно-мистецькі об’єднання та організації, а всіх основних письменників і критиків заарештовано.
15. Знищено велику мистецьку школу бойчукістів на чолі з їх керівником професором М. Бойчуком.
16. Знищено театр «Березіль», а його керівника Леся Курбаса і ряд визначних акторів ув’язнено.
17. Розгромлено видавництво і редакцію УРЕ — Української радянської енциклопедії, а керівництво і редакторів її знищено фізично (М. Скрипник, А. Річицький, проф. Наконечний, проф. В. С. Бойко та інші).
19. Закрито ВУАМЛІН, а всіх його наукових співробітників заарештовано і фізично знищено.
22. Українська кінофабрика втрачає свою незалежність і перетворюється на виконавця замовлень всесоюзного кіновиробництва у Москві.
23. Майже весь професорський склад усіх українських вищих навчальних закладів був заарештований і знищений.
Рівночасно з загальним погромом наукового і культурного життя йде тотальний розгром українських громадських та політичних кадрів незалежно від їхньої політичної активності чи пасивності в даний момент.
До 1937 р. були заарештовані, знищені фізично або вилучені з наукового, громадського чи політичного життя:
1) всі діячі революції 1917 р. і УНР незалежно від партійної приналежності;
3) всі колишні боротьбісти, укапісти, всі колишні члени КПЗУ і всі галичани взагалі;
4) вся велика опозиційна група М. Скрипника і всі в якійсь мірі причетні до опозиції Шумського-Волобуєва-Хвильового;
5) всі радянофіли, що приїхали з Галичини чи повернулися з еміграції;
6) вся безпартійна наукова і мистецька інтелігенція, яка ніколи — ані за доби УНР, ані тепер — не була політично активна, але працювала для української науки і мистецтва;
7) розгромлені і в більшості своїй були заарештовані кадри молодої, вже в радянських умовах сформованої, інтелігенції, які активно включалися в будівництво української радянської державності і її культури;
8) виарештовані були (пов’язані з українською дійсністю) всі особи, приналежні будь-коли до правої чи троцькістської опозиції;
9) і, нарешті, як фінал цього всенародного погрому, наприкінці 1937 р. відбувається тотальне винищення всього українського радянського уряду на чолі з П. Любченком і всього Центрального Комітету комуністичної партії України.
Щоб цьому всенародному погромові надати вигляд якоїсь правної основи й моральної бази, НКВД «викриває» і, звичайно, масово карає «підпільні націоналістичні організації»:
1. Спілка Визволення України — СВУ (1930);
2. Український Національний Центр — УНЦ (1931);
3. Союз Кубані і України (1929-1932);
4. Контрреволюційна шкідницька організація Ф.М. Конара (Палащука). В переліку їх називаємо для повноти деякі раніше вже згадані організації:
1. Українська Військова Організація — УВО (1933);
2. Польська Організація Войскова на Україні (1933);
3. Всеукраїнський есерівський центр (1933);
4. Всеукраїнський боротьбистський центр (1934-1935);
5. Український центр білогвардійців-терористів (розстріли в справі Кірова, грудень 1934 р.)...»
Б) Г. Костюк про стан в Україні після прийняття Конституції 1937 р. ( мовою оригіналу).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«...Так Україна, яка щойно прийняла і затвердила «нову сталінську» конституцію, з її гарантією свободи, державного суверенітету і навіть права вийти із складу СРСР, на практиці пережила, відчула і побачила реальне значення й палючу силу цієї конституції.
Центральний Комітет партії, весь уряд і республіканський парлямент тільки за те, що мав сміливість не прийняти явно несправедливих вимог трьох емісарів Москви, вимог, що явно йшли всупереч основним принципам щойно прийнятої конституції, були навіть не розпущені хоча б формально декларацією президента, як це ведеться в нормальному світі, а просто звичайними поліційними заходами, що цілковито виходили з Москви, знищені.
Протягом кількох місяців кінця 1937 р. ніхто не знав, чи є якийсь уряд в Україні, чи існує ЦБК, чи діє ЦК партії. Звичайно фірми ці існували і навіть час від часу появлялися в пресі. Мало того: сама преса була ніби офіціозами цих фірм. «Комуніст» залишався й надалі органом ЦК, а «Вісті» — органом ВУЦВКу України. Але насправді політична дійсність кінця 1937 р. була така, що всі ці фірми були перетворені в фікції. І ці фікції мусили бути доти, доки не закінчився процес повного винищення всіх старих членів і співробітників цих фірм.
Після самогубства Любченка й швидкого арешту його наступника Бондаренка М.І. ніхто жодного нового прем’єра вже не іменував. Нікого і нікому було призначати чи іменувати. Фіктивну функцію прем’єра виконував тепер почергово кожний, що ще залишався на волі нарком до наступного свого арешту. З моменту арешту останнього наркома перестала існувати і фіктивна функція «прем’єра».
Щось подібне було і з ВУЦВКом України. Після того, як забрали, теж без усяких навіть зовнішніх, бодай про людське око, конституційних формальностей, з України Г.І. Петровського, до нової комедії виборів фірму ВУЦВКу УРСР заступав один із трьох уцілілих ще членів президії ЦВК — С.І. Андрєєв. Хто доручив йому цю функцію — цього ніхто не знав. Не знав цього порядком, також і сам С.І. Андрєєв. Це був, як свідчать ті, що знали його зблизька, дуже гуманний, але старий і немічний чоловік, колишній робітник київського судоремонтного заводу — КСРЗ. Він, хоч і розумів усе безглуздя й нелюдяність, що відбувалися навколо нього, а часто й під його ім’ям, але не в стані був ані протестувати, ані відмовитися від такої досить сумної ролі. Всі постанови й укази, що йшли від імені фіктивного ВУЦВКу УРСР, які хтось і десь виносив, він (С.І. Андрєєєв) підписував, якщо йому їх приносили на підпис. Але найчастіше він читав у пресі за своїм підписом укази й постанови «ЦВК», яких він і ввічі не бачив, яких не підписував і про які з ним навіть ніхто не радився. Старий і хворий чоловік, що розгубився в страшному вихорі диявольських подій, мабуть, вважав, що іншого виходу все рівно нема і не може бути. Тому з повного байдужістю махав на все рукою, мовчки тягнув накинену йому «лямку» «всеукраїнського старости». Тягнув до того часу, поки якийсь зловісний голос не гукнув йому «годі», а інша залізна й нещадна рука не вхопила й не вкинула в пащу того молоха, що пожер дотепер всіх його колег і друзів з неіснуючого вже українського уряду й парляменту.
Ще разючіший приклад з ЦК КП(б)У. Після арешту всіх членів Політбюра і значного числа членів ЦК, ніхто навіть і не пробував відновити і цей ЦК і це Політбюро...»
Запитання та завдання
Складіть тези за темою «Масові репресії в Україні у 30-ті роки».
Документ 17.
Офіційне повідомлення про ліквідацію Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).
Джерело: «Хрестоматія з новітньої історії України (1917-1945 рр.)».
«28-29 січня в Києві відбувся надзвичайний собор так званої Української автокефальної православної церкви. На собор з’їхалися представники церкви з усіх округ і парахвій, щоб розв’язати питання про стан церкви у зв’язку з викриттям контрреволюційної діяльності автокефалії, зокрема, з її ролею в організації СВУ.
У соборі брав участь увесь єпископат автокефальної церкви на чолі з митрополитом Борецьким і його заступниками єпископами Оксіюком та Малюшкевичем. За голову собору обрали митрополита Борецького та єпископа Карабіневича.
Вислухавши доповідь голови ВЦП ради про роботу президії ВЦПР, тобто всеукраїнської православної церковної ради (вищий провідний орган церкви), а також і про стан УАПЦ (українська автокефальна православна церква), надзвичайний собор одностайно ухвалив таку постанову:
«Надзвичайний собор мусить визнати, що УАПЦ, як це тепер остаточно виявилося, протягом 10 років свого існування, була явно виявлена антирадянська контрреволюційна організація. Не можна заперечити того, що в її складі були й досі є люди, які йшли до церкви тільки задовольняти свої релігійні потреби. Але Ця суто церковна маса, сама не знаючи того, жила й діяла за проводом та вказівками тих осіб, що для них УАПЦ була не мета, а засіб здійснити свої контрреволюційні наміри. Слабкі намагання цієї, хоч і чималої частини членів церкви, що вірують, звільнитися від поза церковних цілей та впливів, як ми бачимо з доповіді, не мали позитивних наслідків. І що далі, то все більше УАПЦ ухилялася в бік нецерковности. Надзвичайний собор саме такий стан УАПЦ мусить твердо і ясно констатувати.
Радвлада декретом «відокремлення церкви від держави» дала законну змогу українській людності, що вірує, відродити свою рідну, українську, автокефальну соборно-правну цареславну церкву, ту церкву, що близько 300 років була в неволі в казенної православної церкви. Але після звільнення від політично-монархічного пригноблення УАПЦ не судилося самій стати справжньою христовою церквою, вільною і далекою від своєрідного націоналістичного, шовіністичного політиканства. Це є факт, бо відродилася УАПЦ за часів політичної боротьби і відроджували її, а потім керувати нею стали люди, що зазнали поразки на відкритому політичному фронті і, пішовши до церкви, мали намір використати її і справді використовували, як знаряддя до дальшої боротьби проти радвлади, отже, й проти справедливості соціяльної революції...
...Не можна замовчати й про те, що громадянство республіки в зв’язку з викриттям органами влади контрреволюційної політичної організації «СВУ», що використовувала для своїх політичних цілей УАПЦ, вважає нашу церкву за контрреволюційну організацію.
Отже, зважаючи на все це, надзвичайний собор УАПЦ визнає, що українська автокефальна православна церква з згаданих причин була націоналістично-політичною контрреволюційною організацією — складовою частиною «Спілки визволення України». Тому надзвичайний собор, категорично засуджуючи всіх, хто спричинив до перетворення церкви на контрреволюційну антирадянську організацію, визнає дальше існування УАПЦ за недоцільне і вважає її за ліквідовану...»
СЛОВНИК!
Автокефальна церква — православна церква, яка має цілковиту І самостійність у розв'язанні організаційних і культових питань.
Запитання та завдання
1. З курсу історії пригадайте, що вам відомо про діяльність СВУ.
2. Як пояснює причини ліквідації УАПЦ надзвичайний собор УАПЦ?
3. Чи насправді саме такими були причини ліквідації УАПЦ? Обґрунтуйте відповідь.
4. Складіть доповідь за темою «Ліквідація радянською владою УАПЦ».
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
