Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Документ 1.

Початок правління князя Романа.

Джерело: «Галицько-Волинський літопис».

«По смерті ж Великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих.... Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.

Шапка Мономаха

Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і загнавши окаянних агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою». Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, — дай йому понюхати зілля, що зветься євшан.

Той же не схотів [ні] вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах.

Отож Роман-князь ревно наслідував [Володимира] в цім і старався погубити іноплемінників... Велика смута постала в землі Руській. Зосталися ж два сини його, один [Данило] чотирьох літ, а другий [Василько] двох літ.»

ДОВІДКА

Роман Мстиславич (1199-1205 рр.) — галицько-волинський князь. Син Великого київського князя Мстислава Ізяславича. Після смерті Ярослава Осмомисла Роман Мстиславич передав Володимир-Волинське князівство, яке одержав у спадщину, своєму братові Всеволоду, а сам почав боротьбу за Галицьке князівство. У 1199 р. йому вдалось встановити свою владу в Галичині і об'єднати Волинські й Галицькі землі в єдину Галицько-Волинську державу. З метою зміцнення князівської влади вів гостру боротьбу з боярством. У 1202 р. здійснив похід на Київське князівство і заволодів Києвом (1203-1205 рр. фактично був Великим князем київським).

Роман Мстиславич прославився як полководець. Він організував ряд походів проти ятвягів та половців. Вів активну зовнішню політику, мав контакти з Тевтонським орденом, Візантією, Угорщиною, втручався в князівські міжусобиці у Польщі. Загинув 1205 р. у сутичці біля міста Завихвост. Давньоруський літописець назвав засновника Галицько-Волинської держави самодержцем І всієї Русі, Великим князем.

Запитання та завдання

1. Укажіть дату правління князя Романа.

2. Дайте характеристику князю Роману на підставі історичного джерела.

3. У яких справах князь Роман «ревно наслідував предка свого Мономаха»?

4. Поясніть слова літописця: «Велика смута постала в землі Руській».

Документ 2.

Боротьба князів Данила Романовича і Мстислава Удатного проти Польщі й Угорщини.

Джерело: «Повість минулих літ».

«Лестько ж великий гнів мав на Данила. І коли настала весна, поїхали ляхи воювати і пустошили по [ріці] Бугу. І послав услід за ними Данило [воєвод] Гаврила Душиловича, і Семена Олуйовича, [і] Василька Гавриловича, і вони били їх до [річки] Сухої Дорогви, і колодників захопили, і вернулися у Володимир з великою славою.

Тоді ж убитий був Клим Христинин, один з усіх його [Данила] воїв, що ото його хрест і донині стоїть на Сухій Дорогві. А ляхів вони багатьох побили і гнали вслід за ними до ріки Вепра.

Лестько ж вважав, що Данило узяв Берестій за Мстиславовою радою. Тому Лестько послав [посла] до короля: «Не хочу я часті в Галичі, а дай його зятеві моєму».

Король тоді послав багато воїв і Лестька, і прийшли вони до Перемишля. А Ярон, що тоді тисячу держав у Перемишлі, утік перед ними.

Мстислав же був [поза Галичем] з усіма князями руськими і чернігівськими. І послав він [тисяцького] Дмитра, [воєводу] з Мирослава, і [боярина] Михалка Глібовича проти них до Городка, бо Городок був відокремився — в ньому були люди Судислава [Бернатовича]. Та коли Дмитро бився під городом, прийшли на нього угри й ляхи, і побіг Дмитро. Тоді ж Василь, дяк, за прозвищем Молза, застрілений був під городом, і [боярина] Михалка Скулу вбили, догнавши на [ріці] Щирці. І голову йому вони одрубали, три цепи знявши золоті, і принесли голову його до Коломана. Мстислав же стояв на [ріці] Зубр’ї, [і] Дмитро прибіг до нього. Оскільки ж Мстислав не міг битися з уграми, він просив зятя свого Данила і Олександра [Всеволодовича], щоб вони обидва заперлися у Галичі. [І] обіцявся йому Данило й Олександр піти в Галич, але Данило заперся в Галичі, а Олександр не зважився.

Мстислав тоді сказав Данилові: «Вийди з города». І Данило вийшов [із Галича] з Дмитром тисяцьким, і з [воєводою] Глібом Зеремійовичем, і з [воєводою] Мирославом. Вийшли вони з города, і [коли] були навпроти [города] Толмача, догнав їх невірний [боярин] Вітович Володислав. Вони, повернувши на нього, прогнали його і коня від нього одібрали. Данило ж був молодим, але, бачивши, як мужньо їздили Гліб Зеремійович і [боярин] Семен Коднинський, він приїхав до них обох, піддержуючи їх, а інші ж кинулись були тікати.

Того ж дня билися вони весь день аж до ночі і тої ночі вернулися. Данило і Гліб Зеремійович удвох схопили Янця. Молодик сей [Данило] показав мужність свою, і вони обидва цілу ніч билися. А на ранок догнав його [боярин] Гліб Васильович, але Данило, повернувши на нього, гнав його далі поприща — і той утік перед ним, бо кінь був борзий. Коли ж Данило вернувся і один їхав межи ними [противниками], то вони не осмілювалися напасти на нього, допоки ото не під’їхав до нього [боярин] Гліб Судиславич та [боярин] Гаврило Іворович і [воїн] Переніжко.

...приїхав Данило до Мстислава [Мстиславича].

Мстислав же велику честь склав Данилові, і дари йому дав великії, і коня свого борзого сивого, і сказав йому: «Ти піди, княже, у Володимир, а я піду в Половці. Помстимось оба за сором свій». І Данило приїхав у Володимир...»

ДОВІДКА

Данило Романович Галицький — волинський та галицький князь. Син Романа Мстиславича, засновника Галицько-Волинської держави. У 1205 р. був проголошений князем у Галичині, але під час міжусобиць перебував з матір'ю та братом Васильком у Польщі та Угорщині. У 1213 р. Данило знову на короткий час був визнаний боярами галицьким князем. У 1234 р. зосередив під владою Романовичів усі Волинські землі. У 1223 р. брав участь у битві на р. і Калці. У 1238 р. остаточно здобув Галицьке князівство. Приділяв значну увагу зміцненню кордонів Галицько-Волинської держави: розгромив німецьких рицарів, підкорив Люблінську землю. Вів боротьбу з Угорщиною. Після спустошення Батиєм Галицько-Волинського князівства у князя Данила були напружені відносини з монголо-татарами. У 1245 р. князь Данило здійснив поїздку до Золотої Орди, де мав зустріч з ханом Батиєм. Від хана князь Данило отримав ярлик на князювання у Галичині та Волині.

Після повернення почав створювати широку коаліцію володарів європейських держав для подальшої боротьби з татарами. Однак ці спроби завершились невдало. Князь розпочав воєнні дії самостійно. Однак у 1259 р. татарський хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати міські укріплення.

Данило Галицький, намагаючись одержати підтримку у боротьбі з татарами, погодився на укладання церковної унії з Папою Римським Інокентієм IV. Він прийняв від Папи Римського королівську корону. Коронація відбулася у 1253 р. в м. Дорогочині, але сподівання на допомогу не справдились і зв'язки з Римом були розірвані.

Князь Данило був засновником багатьох міст: Холм (1237 р.), Львів (1256 р.) та ін. Переніс столицю Галицько-Волинської держави з м. Галича до м. Холма. Похований у м. Холм у 1264 р.

СЛОВНИК!

Ярлик — ханська грамота, що давала право руським князям володарювати в своїх землях.

Унія — союз, об'єднання держав.

Запитання та завдання

1. Випишіть історичні події з тексту документа.

2. Складіть розповідь за темою «Боротьба князів Данила Романовича та Мстислава Удатного проти іноземців».

Документ 3.

Битва руських князів з монголо-татарами на р. Калці.

Джерело: «Повість минулих літ».

«У рік 6732 [1224]. У той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть [хан] Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі [половці] побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої.

І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам, [то] ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, [і] нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».

Тоді бо Мстислав Романович був [князем] у Києві, а Мстислав [Святославич] у Козельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич [Удатний] у Галичі — це ж були старійшини в Руській землі. А Юрія [Всеволодовича], князя великого суздальського, не було на тій раді. Се ж іще молоді князі, [котрі були тут]: Данило Романович, Михайло Всеволодович, Всеволод Мстиславич київський та інших багато князів. Тоді ж великий князь половецький охрестився Батий. А Василька [Романовича] не було, бо він, молодий, лишився у Володимирі.

Звідти ж [із Києва] рушили вони місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі.

...І, приїхавши [назад], вони сказали [це] Мстиславу [Романовичу], і Юрій [про] все сказав. І промовили молоді князі: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!»

І перейшли всі князі, Мстислав [Романович], і другий Мстислав, [Святославич] чернігівський, ріку Дніпро. І інші князі прибули, і рушили [всі разом] у поле Половецьке. Перейшли ж вони Дніпро в день вівторок.

І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи, і зайняли їх скот, а зі стадами втекли, так що всі вої набрали повно скоту.

Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. [І] встріли їх сторожі татарські, і сторожі [ці] билися з ними, і вбитий був [воєвода] Іван Дмитрійович та інших двоє з ним, а татари од’їхали звідти.

На ріці Калці татари встріли їх, війська половецькі і руські. Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку й іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!»

Мстислав же [Романович] і другий Мстислав [Святославич] сиділи у стані, не знаючи [цього], тому що Мстислав [Мстиславич] їм обом [нічого] не сказав — через зависть, бо велика незгода була межи ними.

Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і відвагу він не чув ран, що були на тілі його, — був бо він віком вісімнадцяти літ, був бо він сильний, — і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав [Ярославич] Німий, бачивши це [і] подумавши, що Данило збитий був, помчав і сам між них, бо був той муж дужий, [і] тому, що він [був] родич Романові, із племені Володимира... Він бо, велику приязнь маючи до отця його, йому й доручив по смерті свою волость — оддав князю Данилові.

Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом і Олег [Святославич] курський. Кріпко вони билися, [але] інші полки [татарські] зітнулися з ними, [і] за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги [і] стрільці їхні стріляють сильно, повернув коня свого на втечу — через те що кинулися [за ним] противники. І коли він біг, то захотів води, [і], пивши, відчув рану на тілі своєму — в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він сміливий і хоробрий, «од голови й до ніг його не було на нім вади».

Сталася перемога над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополкського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх.»

Запитання та завдання

1. Випішіть історічні події з тексту документа.

2. Назвіть союзників руських князів у битві.

3. Випишіть причини поразки руських князів у битві на р. Калці.

Документ 4.

Монголи.

Джерело: Плано Карпіні «Історія монголів».

«І. Коли вони бажають піти на війну, вони відправляють вперед передових застрільників, у яких немає з собою нічого, окрім повсті, коней і зброї. Вони нічого не грабують, не палять будинків, не вбивають звірів, а тільки ранять і убивають людей, а якщо не можуть іншого, обертають їх у втечу. За ними слідує військо, яке, навпаки, забирає все, що знаходить; також і людей, якщо їх можуть знайти, забирають в полон або вбивають. Проте війська, що все ж таки стоять на чолі, посилають після цього глашатаїв, які повинні знаходити людей і зміцнення, і вони дуже майстерні в розшуках... <...>

III. Треба знати, що всякий раз як вони углядять ворогів, вони йдуть на них, і кожен кидає в своїх супротивників три або чотири стріли; і якщо вони бачать, що не можуть їх перемогти, то відступають назад до своїх; і це вони роблять заради обману, щоб вороги переслідували їх до тих місць, де вони влаштували засідку; і якщо їх вороги переслідують їх до вищезазначеної засідки, вони оточують їх і таким чином ранять і вбивають. Так само, якщо вони бачать, що проти них є велике військо, вони іноді відходять від нього на один або два дні шляху і таємно нападають на іншу частину землі і грабують її; при цьому вони вбивають людей і руйнують і спустошують землю. А якщо вони бачать, що не можуть зробити і цього, то відступають назад на десять або на дванадцять днів шляху. Іноді також вони перебувають у безпечному місці, поки військо їх ворогів не розділиться, і тоді вони приходять крадькома і спустошують всю землю. Бо у війнах вони вельми хитрі, оскільки билися з іншими народами вже сорок років і навіть більш.

IV. Коли ж вони бажають приступити до битви, то розташовують усі війська так, як вони повинні битися. Вожді або начальники війська не вступають в бій, але стоять вдалині проти війська ворогів і мають поряд із собою на конях отроків, а також жінок і коней. Іноді вони роблять зображення людей і поміщають їх на коней; це вони роблять для того, щоб примусити думати про більшу кількість воїнів. Перед обличчям ворогів вони посилають загін полонених і інших народів, які знаходяться між ними; можливо, з ними йдуть і які-небудь татари. Інші загони хоробріших людей вони посилають далеко справа і зліва, щоб їх не бачили їх супротивники, і таким чином оточують супротивників і замикають у середину; і таким чином вони починають битися з усіх боків. І, хоча їх іноді мало, супротивники їх, які оточені, уявляють, що їх багато. А особливо буває це тоді, коли вони бачать тих, які знаходяться при вожді або начальнику війська, отроків, жінок, коней і зображення людей, як сказано вище, яких вони вважають за воїнів, і внаслідок цього приходять в страх і замішання. А якщо випадково супротивники вдало б’ються, то татари влаштовують їм дорогу для втечі, і як тільки ті почнуть бігти і відділятися один від одного, вони їх переслідують і тоді; під час втечі вбивають більше, ніж можуть убити на війні.»

ДОВІДКА

Чингісхан (близько 1155-1227 рр.) — засновник і Великий хан Монгольської імперії (1206), талановитий полководець, що створив сильне і численне кінне військо, яке відрізнялося залізною дисципліною. Монголи жили в степах Забайкалля. Вони були численними і розрізненими племенами, що не знали ні писемності, ні державності. Об'єднав монголів хан Багадур. Проте після його смерті племінні вожді повстали. Вдова Багадура втекла разом з дітьми від ворогів чоловіка. її син Темучин довгий час ховався в лісах і степах, харчуючись корінням і дичиною. Якийсь час він навіть був рабом, але йому вдалося втекти. Змужнівши, Темучин зібрав прихильників і почав боротьбу за владу. Перемігши бунтівників, він, за переказами, зварив їх вождів у сімдесяти мідних казанах. Коли його вибрали предводителем всіх монголів на курултаї 1206 р., Темучин проголосив курс на завоювання всього світу. Практично відразу Великий хан почав підготовку до завоювань. У результаті грабіжницьких набігів монголи підкорили Північний Китай (1213-1215 рр.), Середню Азію (1218-1223 рр.), Іран, Закавказзя (1222-1223 рр.). У 1223 р. на р. Калці русько-половецьке військо зазнало жорстокої поразки від воєначальників Чингісхана Джебе і Субедея. Дослідження показали, що на Калці русько-половецькі війська зіткнулися всього лише з розвідувальним загоном, що налічує 30 тисяч... Чингісхан увійшов до історії як один з найбільших і найжорстокіших завойовників... Чингісхан перетворював на пустелю все, що траплялося на шляху його туменів. Перед смертю Чингісхан розділив імперію між своїми синами і внуком. Цьому внуку, Бату, належало самому завоювати собі все, що знаходилося на захід від Уральських гір).

Джованні Плано Карпіні (1182-1252 рр.) — італійський чернець-францисканець, архієпископ антіварійській, представник Папи Римського Інокентія IV до монгольських ханів. За наслідками своєї тривалої подорожі написав для Папи звіт, відомий як «Історія монголів».

Запитання та завдання

1. Які прийоми ведення бою були у монголів?

2. Випишіть з тексту документа традиції і звичаї монголів.

3. Визначте причини перемог монголів.

Документ 5.

Навала монголо-татарів на Київську Русь.

Джерело: «Повість минулих літ».

«Батий же, взявши Козельськ, пішов у землю Половецьку, а звідти став посилати [війська] на городи руські. Взяв він город Переяслав списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михайла сокрушив і начиння церковне незчисленне срібне і золоте, і дороге каміння узяв. І єпископа преподобного Симеона вони убили.

У той же час послав він [війська] на Чернігів. Обступили вони город великою силою, і Мстислав Глібович, почувши про напад на город іноплемінних, прийшов на них зо всіма воями. Вилися вони, переможений був Мстислав, і безліч із воїв його побито було, і взяли вони город, і запалили вогнем. Єпископа [Порфирія] вони зоставили живим і одвели його в Глухів.

Менгіхан тим часом прийшов розвідати город Київ, і став він на тій стороні Дніпра коло городка Пісочного. Побачивши город, він здивувався красі його і величі його. Він прислав послів своїх до Михайла [Всеволодовича], до городян, бажаючи їх обманути, та вони не послухали його»

ДОВІДКА

Батий (1208-1255 рр.) — онук Чингісхана і видатний полководець. Почав завойовницький похід у 1235 р., очоливши 120-тисячне військо. У 1236-1241 рр. підпорядкував волзьких булгар, взимку 1137-1238 рр. здійснив похід на Північно-Східну Русь, а взимку 1238-1239 рр. — на Південну Русь. Монголи розорили Руські землі. У 1241 р. Батий напав на Польщу, нашестю піддалися Угорщина, Чехія і Болгарія. Існують різні версії щодо причин, з яких Батий відмовився від первинного задуму досягти Адріатичного моря. Можливо, цим планам перешкодив запеклий опір, з яким Батий зіткнувся в руських землях. Батий не ризикнув просуватися далі з поріділою армією. Існує також версія, що хан дізнався про смерть свого дядька, що правив східною частиною імперії. Ця точка зору спірна, оскільки Батий не повернувся до Монголії, а заснував державу в Поволжі. Ця держава мала назву Золота Орда, столицею її стало місто Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані). Величезна держава, створена Батиєм, простягнулась від Іртиша до Дунаю і від берегів Чорного і Каспійського морів до озера Балхаш і гірського хребта Тарбагатай, охоплюючи, таким чином, майже половину Європи й Азії.

Запитання та завдання

1. Випишіть міста, які зазнали нападу монголо-татарів.

2. Чому монголо-татарам вдалось швидко заволодіти руськими містами?

Документ 6.

Героїчна оборона Києва від монголо-татарської навали.

Джерело: «Никонівський літопис».

«У тому ж році (1240 р.) пройшов хан Батий під місто Київ із величезною кількістю воїнів і оточив місто. Облягла його сила татарська, і неможливо було нікому з міста вийти, ні в місто ввійти.

Оборона Києва

І не можна було чути в місті один одного від скрипіння возів, ревіння верблюдів, від звуків труб і органів, від іржання стад кінських і від крику та галасу незчисленної кількості людей. І вся земля була переповнена татарами. Захопили тоді кияни татарина на ім’я Таврула, і той назвав усіх великих князів, що були з Батиєм, і розказав про його незчисленну силу... Приставив Батий багато вад до міста Києва біля Лядських воріт, бо там близько були хащі. Багато вад било [в стіни] безперестанно, день і ніч, а городяни мужньо боролися, і багато було мертвих, і лилася кров, як вода. І послав Батий у Київ до городян з такими словами: «Якщо підкоритеся мені, буде вам милість, а як будете опиратися, то багато постраждаєте і жорстоко загинете». Але городяни ніяк не послухали його, а злословили і проклинали його. Батий же дуже розгнівався і звелів з великою люттю іти на приступ міста. І так з допомогою великої кількості вад пробили міські стіни і ввійшли в місто, а городяни кинулися назустріч їм. І тут можна було бачити і чути страшенний тріск списів і стукіт щитів; стріли затьмарили світло так, що не видно було неба за стрілами, а була темрява від безлічі стріл татарських, і скрізь лежали мертві, і скрізь текла кров, як вода. Дуже поранений був воєвода Дмитро, і багато сильних загинуло. І були переможені городяни, і татари зійшли на стіни, але від великої втоми засіли на стінах міських. І настала ніч. Городяни в цю ніч спорудили другий город навколо церкви святої Богородиці. На ранок же прийшли нанихтатари,і був лютий бій, і стали знемагати люди, і вбігли зі своїми пожитками на церковні комори, і від ваги повалилися стіни церковні. І взяли татари місто Київ місяця грудня в 6 день. А Дмитра воєводу привели пораненого до Батия, і не велів Батий убивати його ради його мужності.»

ДОВІДКА

Дмитро — київський воєвода, боярин князя Данила Галицького, керував обороною Києва від монголо-татар, під час штурму був поранений і потрапив у полон. Літопис повідомляє, що монголи, захопившись його хоробрістю, залишили його в живих.

СЛОВНИК!

Вада — стенобітна зброя.

Запитання та завдання

1. Які художні прийоми використовує літописець, зображуючи силу ворога?

2. Визначте причини поразки киян.

3. Складіть твір-мініатюру за темою «Героїчна оборона Києва».

Документ 7.

Боротьба князя Данила Галицького з татарами.

Джерело: «Повість минулих літ».

«Після Кременецької ж війни [хана] Куремси Данило підняв війну проти татар. Порадившися з братом [Васильком] і з сином [Львом], послав він [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] Межибоже. А потім Данилові таки люди і Василькові пустошили Болохів, а Львові — Побожжя і людей татарських.

Коли ж настала весна, послав [Данило] сина свого Шварна на Городок, і на Сімоць, і на всі [тамтешні] городи. І взяв він Городок, і Сімоць, і всі городи, що піддались татарам, Городеськ і [городи] по [ріці] Тетереву до Жедечева. Але возвягляни обманули Шварна: узявши тивуна [його], вони не дали йому тивунити, і Шварно прийшов [назад], узявши городи всі. А вслід за ним прийшли білобережці, і чернятинці, і всі болохівці [з покорою] до Данила.

Прислав також Міндовг [посла] до Данила: «Я пришлю до тебе Романа і новгородців, щоби він пішов до Возвягля, [а] звідти й до Києва». І призначив він строк [збору] коло Возвягля.

У рік 6766 [1258]. Данило тоді з братом [Васильком] рушили до Возвягля з великою силою, ждучи вісті од Романа і Литви. І стояв [Данило] на [ріці] Корчику днину, ждучи вісті од них, і пішов до Возвягля. Раніш послав він сина свого Шварна, щоб він оточив город і щоб ніхто ж не втік із них.

Воїв же було з ним п’ятсот, і городяни, бачивши мало ратників із князем, сміялися, стоячи на городській стіні. Але назавтра прийшов Данило із силою-силенною війська, із братом своїм [Васильком] і з сином Львом. І коли побачили [це] городяни, то страх напав на них, і не видержали вони, і здалися. І [Данило] город запалив, а людей вивів і оддав їх на поділ — то брату своєму, а то — Львові, інших — Шварнові. І пішов він до себе додому, взявши город.

Коли ж Роман прийшов до города [Возвягля], то литовці, кинувшись на город, не побачили нічого, тільки самі головні [та] псів, що бігали по городищу. І [литовці] досадували і плювали, кажучи по-своєму «Янда», призиваючи богів своїх Андая і Диверикса і всіх богів своїх споминаючи, тобто бісів.

Потім Роман поїхав услід за отцем, узявши із собою трохи людей, а інших пустив додому. Данило ж і Василько раді були [йому]. А Лев поїхав до себе додому.

У рік 6767 [1259]. А потім [хан] Куремса рушив на Данила і на Василька; несподівано він приїхав. Василько тоді збирався [на війну] у Володимирі, а Данило — у Холмі, [і] вони послали [гінців] до Льва, щоби він поїхав до них.

Куремса ж, не перейшовши [ріки] Стиру, послав людей до [города] Володимира. А коли в’їхало військо противників до города, вийшли на них піші городяни і билися з ними кріпко, і вибігли вони з города, прибули до Куремси і розповіли, що городяни кріпко борються з ними. Данило ж і Василько все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами. Але прилучилось ото за гріхи [наші] загорітися Холмові через окаянну бабу — та про це ми потім напишемо: про спорудження города, і прикрасу церкви, і про велику загибель його, так що всі жалкували, — і полум’я було таке, що зо всеї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її] по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я. І люди, бачачи [це, думали], що город був запалений татарами, і повтікали в лісові місця, і тому вони не могли зібратися. Данило тоді зустрівся з братом і втішав його, що над бідою, посланою богом, не слід поганськи тужити, а на бога надіятися і на нього возложити печаль, — як воно й сталося....

У рік 6769 [1261]. Настала тиша по всій землі, то в ті дні весілля було у Василька-князя у Володимирі-городі. Став він оддавати дочку свою Ольгу за Андрія-князя Всеволодовича до Чернігова, і був тоді [тут] брат Васильків Данило-князь з обома синами своїми, і зі Львом і з Шварном, і інших князів багато, і бояр багато.

І коли була ж веселість немала у Володимирі-городі, то прийшла тоді вість Данилові-князю і Василькові, що Бурондай іде, окаянний, проклятий, і опечалилися цим обидва брати вельми. Він бо прислав був [посла], так кажучи: «Якщо ви єсте мої спільники — зустріньте мене. А хто не зустріне мене — той ворог мені».

Отож Василько-князь поїхав назустріч Бурондаєві зі Львом, синівцем своїм. А Данило-князь не поїхав із братом — він бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна.

І поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурондаєві, узявши дари многі і пиття, і зустрів його коло [города] Шумська. І прийшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька-князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурондай Василькові: «Якщо ви єсте мої спільники — розмечіте ж городи свої всі».

[І] Лев розкидав [городи] Данилів і Стіжок, а звідти, пославши [воїв], Львів розметав. Василько ж, пославши [воїв], Крем’янець розметав і Луцьк.

І тоді рушив Бурондай до [города] Володимира, а Василько-князь — із ним. Але не дійшов він до города, а став на [селі] Житані на ніч. Бурондай же став мовити про Володимир: «Васильку! Розмечи город!» І князь Василько почав думати в собі про город, тому що не можна було розкидати його скоро через [його] величину. [І] повелів він запалити його, і так за ніч він згорів увесь.»

Запитання та завдання

1. Укажіть, які міста звільнив князь від монголо-татар?

2. Укажіть, які міста приєднав до Галицько-Волинського князівства князь Данила?

3. Поміркуйте, чому Данилу не вдалося домогтися незалежності від монголо-татар?

Документ 8.

Коронація Данила Галицького.

Джерело: М. Аркас «Історія України — Русі».

«Тим часом Литва, під князем своїм Міндовгом, стала ширитись і забірати силу. Данило встряв у справи Міндовга і пішов на нього походом, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна дочку свою і у посаг дав за нею городи: Новгородок, Слоним і Волковиськ.

Усе це мало давало втіхи його серцю, і він хотів твердіше забезпечити свій край од ворогів, а задля того ще з 1246 р. почав перемовлятися з Папою Римським Інокентієм, — бажав, щоб той скликав хрестовий похід на татар. Але Папа хотів тільки пригорнути українсько-руський народ до латинської церкви, і хоч обіцяв Данилові і поміч усіх західних державців, і королівську корону, одначе нічого не робив. Прождавши тієї помочі аж до 1249 р., Данило вигнав папського легата (посла), єпископа Амберта, і через те порвав з Римом.

Данило, король галицько-руський

У 1252 р. угорський король помирив Данила з Папою, і Папа у 1253 р. дав буллу (соборне посланіє) до усіх християн Польщі, Богемії, Моравії, Сербії й Померанії, а у 1254 р. — Лівонії, Естонії й Пруссії, скликаючи їх до хрестового походу проти татар. До Данила він вирядив послів з королівською короною, але Данило і на цей раз не схотів прийняти тієї корони, бо не бачив ніяких наслідків од папської булли. Одначе польські князі Болеслав і Земовіт вмовили його, і у 1255 р. у городі Дорогичині Данила коронував, без великої пишноти, без з’їзду князів, папський легат Опіз, і Данило став зватися королем руським, або українським.»

ДОВІДКА

Микола Миколайович Аркас — відомий український письменник, композитор. Народився у Миколаєві у 1852 р. Навчався у гімназії в Одесі, а у 1875 р. закінчив Новоросійський університет. Відкрив на власні кошти народну школу з українською мовою викладання, яка була відразу заборонена владою. Головний музичний твір Аркаса — опера «Катерина» на сюжет поеми Т. Шевченка. Опера вперше поставлена М. Кропивницьким у Москві.

Автор популярної книги «Історія України — Русі» (1908 р.).

Запитання та завдання

1. Доведіть, чому Данила Галицький відмовлявся від коронації Папою Римським?

2. Яку мету переслідував Папа Римський, коронуючи Данила Галицького?

3. Яке значення мала коронація Данила Галицького?

Документ 9.

Вплив Данила Галицького на розвиток української культури.

Джерело: «Повість минулих літ».

«І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що бог помічником йому, а Іоанн підпомагачем йому є, спорудив він інший город, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив. Тоді й церква святої Трійці запалена була і знову була споруджена.

Коли ж побачив се князь Данило, що бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали [сюди] од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села.

Звів також [Данило] церкву святого Іоанна [Златоустого], красну і гожу.

...Прикрасив [Данило] камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва і образ Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з [київського] монастиря [святого] Феодора; приніс він також ікону Стрітення з [города] Вручого од отця його [Мстислава Мстиславича].

Князю Данилові підносять королівську корону

...І вежа [стояла] посеред города висока, щоб бити з неї довкола города. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена, як сир, сяяла вона на всі сторони.

...За поприще од города [Холма] стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і з підніжжями — дванадцять ліктів.

Побачивши ж таку пагубу городу, [а] ввійшовши в церкву, він теж побачив пагубу, [Данило] вельми пожалкував. Помолившись богу, він знову обновив церкву, і освятив [її] єпископ Іоанн. А ще, помолившись богу, він спорудив [город Холм] кріпшим і вищим, але вежі такої не зміг зробити, бо інші городи він ставив проти безбожних татар — через те й не зробив він її.

У рік 6768 [1260]. Спорудив він також превелику церкву в городі Холмі на честь пресвятої пріснодіви Марії, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами; приніс він також чашу із землі Угорської з багряного мармуру, вирізьблену з дивовижним умінням — навіть змієві голови були навкруг неї, — і поставив її перед дверима церковними, що їх називають царськими»

Запитання та завдання

1. Схарактеризуйте внесок князя Данила Галицького в розвиток української культури.

2. Доведіть словами документа, що діяльність князя Данила Галицького сприяла розвитку ремесел у Галицько-Волинському князівстві.

Документ 10.

М. Карамзин про Данилу Галицького.

Джерело: М. Карамзин «Історія держави Російської».

«Вітчизна наше рабствувала від Дністра до Ільмьня. Данило Галицький, будучи сміливіше за Олександра, марно думав по смерті Батия позбавитися влади моголів. Діяльністю розуму незвичайного відновивши своє княження і загладивши в ньому сліди татарського спустошення, він брав участь у справах Європи і двічі ходив допомагати Белі Угорському, ворогу імператора Фредеріка і короля Богемського. (Угорці, за словами літописця, дивувалися із стрункості полків руських, їх татарської зброї, і пишноти самого князя, його багатому одягу грецькому, обшитому золотими мереживами, шаблями, стрілами, сідлами, окованими дорогоцінними металами з блискучим різьбленням.)

У цей час Данило, підбадьорюваний королем угорським, ляхами і власними успіхами військовими, осмілився оголосити себе ворогом моголів. Вони вступили в Пониззя і зайняли Бакоту: юний Лев Данилович, вигнавши їх звідти, полонив баскака ханського. Темник Батиєв, Куремса, не міг узяти Кременця і, сильно переконуємий Ізяславом Володимировичем (внуком Ігоря Сіверського) йти до Галича, відповідав: «Данило страшний!» Вся південна Русь із занепокоєнням чекала слідств; а мужній Данило, полонивши Ізяслава і користуючись подивом татар, відняв у них міста між річками Бугом і Тетеревом, де баскаки панували як в своїх улусах. Він хотів навіть звільнити і Київ, але повернувся з шляху, щоб захистити Луцьку область, що розоряється литовцями, уявними його союзниками. Вже Данило веселився мислію про досконалу незалежність, коли нові незліченні натовпи моголів, відомі лютим Бурондаєм, наступником слабкого Куремси, з’явилися на межах Литви і Русі. «Бажаю знати, чи друг ти хану або ворог?» — сказали королю галицькому посли Бурондаєві. — «Якщо друг, то йди з нами воювати Литву». Данило коливався, бачив перевагу сил татарських, зволікав і, нарешті, послав Василька до Бурондая, з дружиною і з ласкавими словами, які спершу мали щасливу дію. Сонми моголів спрямувалися на Литву.

Важливі зусилля і хитрощі Данилові залишилися даремними. Він не знайшов допомоги ні в Кракові, ні в Угорщині, до єдиної утіхи своєї узнавши на шляху, що Василько переміг Міндовга, слабкого проти моголів, але жахливого для сусідніх освічених держав.»

ДОВІДКА

Міндовг (30-ті роки XIII ст.— 1263 р.) — Великий князь литовський. Об'єднав під своєю владою більшість литовських земель. Вів боротьбу з Лівонським орденом. У 1251 р. прийняв католицтво і був коронований з благословення Папи Римського. У 1260 р. війська Міндовга перемогли об'єднані сили Лівонського і Тевтонського орденів.

СЛОВНИК!

Баскак — представник ординського хана на Русі, який здійснював контроль за діями князів, відав збором дані.

Улус — володіння. Русь була улусом хана Золотої Орди, а руські І князі були васалами хана.

Запитання та завдання

1. Що мав на увазі історик Карамзин, кажучи про Данилу Галицького, що він «брав участь у справах Європи»?

2. Чому Данилі Галицькому не вдалось подолати монголів?