Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (друга половина XIV-XV ст.)
Документ 1.
С. Герберштейн «Опис Литви».
Джерело: «Хрестоматія з історії СРСР з найдавніших часів до кінця XVIII ст.».
«Столицею народу є Вільна; це обширне місто, розташоване в долині між холмами, при злитті річок Вілії і Вільни... Нині Вільна опоясана стіною, в ній будується багато храмів і кам’яних будинків; вона служить також місцеперебуванням єпископа... Крім того, чудові приходська церква і декілька монастирів; переважною пошаною між ними користується обитель францисканська, споруда якої обійшлася дуже дорого. Але храмів руських там набагато більше, ніж римського сповідання... Головний промисел литовців складає... мед, віск і зола. Все це у великій кількості вивозиться від них в Данциг, а потім до Голландії. Удосталь також поставляє Литва смолу і ліс для споруди суден, а також хліб... Литва досить лісиста: у ній є величезні болота і багато річок... Клімат суворий, тварини всіх порід малорослі; хліба там достаток, але посів рідко досягає зрілості. Народ жалюгідний і пригноблюваний важким рабством. Бо якщо хто, у супроводі натовпу слуг, входить в житло якого-небудь поселянина, то йому можна безкарно творити що завгодно, грабувати і забирати необхідні для житейського вживання речі, і навіть жорстоко побити поселянина. Поселянам же без подарунків перегороджений шлях до панів, яку б вони не мали до них справу. А якщо допустять, то все ж таки посилають до урядовців і начальників. І якщо ті не одержать дарів, то не вирішать і не ухвалять нічого хорошого...
Малий замок князів литовських у Луцьку
Крім оброку, вони працюють на панів шість днів на тиждень: нарешті, при одруженні, при смерті дружини, рівно як при народженні і кончині дітей і під час сповіді, вони зобов’язані заплатити відому суму грошей приходському священику...»
ДОВІДКА
Гедимін (Гедимінас; 1316-1341 рр.) — Великий князь литовський з 1316 р. Вів боротьбу з німецькими рицарями. Захопив кілька українських і білоруських князівств: Вітебське, Мінське, Друцьке, Турово-Пінське, Берестейське, Дорогочинське. Син Гедиміна, Любарт, 1340 р. став князем на Волині. Гедимін боровся з московським князем за володіння Псковом і Новгородом. 1325 р. уклав угоду з Польщею щодо спільних дій у боротьбі з німецькими рицарями, переміг хрестоносців поблизу Пловців (нині Польща). Вважають, що Гедимін заснував столицю Литви — Вільнюс.
Запитання та завдання
1. Прихильниками якого віросповідання були мешканці Литви? Обґрунтуйте відповідь.
2. З якими державами і чим торгувала Литва?
3. Чому автор документа дійшов висновку, що в Литві «народ жалюгідний і пригноблюваний важким рабством»?
Документ 2.
Кревська унія.
Джерело: М. Костомаров «Галерея портретів».
«...Литовська держава мала назву Литви, але, безперечно, була чисто руська і не переставала б на майбутні часи залишатися цілком руською, якби син і наступник Ольгерда на великокняжому достойництві Ягелло (інакше Ягайло) 1386 року не поєднався шлюбом з польською королевою Ядвігою. Внаслідок цього шлюбу він прийняв католицтво, зробився ревним поборником новоприйнятої віри і, потураючи полякам, сприяв як поширенню католицької віри в руських землях, так і вкоріненню польської народності в Русі.»
Королева польська Ядвіга
Великий князь литовський Ольгерд
ДОВІДКА
Ольгерд (Альгірдас; 1345-1377 рр.) — Великий князь литовський з 1345 р. Син князя Гедиміна (Гедимінаса), тривалий час правив разом з братом Кейстутом (Кейстутіс). Вів численні успішні війни з татарами, Тевтонським орденом. Розширив територію свого князівства за рахунок приєднання значної частини українських земель. Під кінець його правління територія Великого князівства Литовського, крім Литви, включала Білорусь та більшість етнічних українських земель.
Ягайло (Йогайла, Ягелло, Владислав II Ягайло; 1377-1392 рр.) — Великий князь литовський і польський король (1386-1434 рр.). Син Ольгерда Гедиміновича. Після смерті батька отримав великокнязівський престол і став разом зі своїм дядьком Кейстутом володарем Литви. Але між співправителями спалахнула боротьба, що закінчилась загибеллю Кейстута. Проти Ягайла розпочав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Кейстутович, що змусило Ягайла шукати союзу з Польщею. Уклав Кревську унію у 1385 р., що передбачала інкорпорацію його держави до складу Польщі й перехід у католицтво всіх мешканців Литви. Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і у 1386 р., під ім'ям Владислава II коронувався у Кракові на польський престол. У 1387 р. Ягайло приєднав до Польщі галицькі землі. У Грюнвальдській битві 1410 р. Ягайло разом з Вітовтом очолювали об'єднане польсько-литовсько-українсько-московсько-білоруське військо, яке розгромило війська Тевтонського ордену.
Свидригайло (Швитригайло, православне ім'я Лев, католицьке — Болеслав; 1430-1432 рр.)—Великий князь литовський. Син князя Ольгерда. Певний час володів Вітебським уділом, 1400 р. отримав у володіння українське Поділля. Воював з князями Вітовтом і Ягайлом за владу в Литві. 1430 р. обраний Великим князем литовським за підтримки української та білоруської шляхти, яку залучав до управління. Через це польські й литовські феодали усунули його 1432 р. від влади, хоч певний час він зберігавїї над українськими та білоруськими землями Великого князівства Литовського. З 1442 р. правив Волинським князівством. Помер у Луцьку, похований у Вільно.
СЛОВНИК!
Інкорпорація — включення у свій склад, приєднання.
Запитання та завдання
1. Визначте основний зміст унії.
2. Які наслідки мало прийняття унії для українських земель?
Документ 3.
Грюнвальдська битва 1410 р.
Джерело: «Історія України: Документи. Матеріали».
«Знамена ж, визначені таким хоругвам, були майже всі однакові, тому що майже кожна мала на прапорі [зображення] воїна в латах, який сидів на білому, іноді чорному, або гнідому, або рябому коні й розмахував мечем у простягнутій руці, на червоному полі. Лише десять з них мали інше знамено й відрізнялися від решти тридцяти; на них по червоному полю були намальовані знаки, що ними Вітовт зазвичай таврував своїх коней, яких мав безліч Називалися ж хоругви за іменами земель литовських, а саме: Тройська, Віденська, Гродненська, Ковенська, Лідська, Мідницька, Смоленська, Полоцька, Вітебська, Київська, Пінська, Новгородська, Брестська, Волковиська, Дорогичинська, Мельницька, Кременецька...»
ДОВІДКА
Вітовт (Вітаутас; 1392-1420 рр.) — Великий князь литовський — син Кейстута. 1370-1376 рр. брав участь у походах проти Тевтонського ордену, 1372 р. — на Москву. Виступав проти умов Кревської унії 1385 р., боровся за політичну незалежність Литви від Польщі. За угодою, укладеною в 1392 р. в Острозі, був визнаний польським королем Ягайлом довічним правителем Литовського князівства. Ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське і Подільське та створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля був змушений передати Ягайлові. Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з України. У 1399 р. литовські війська на чолі з Вітовтом були розгромлені татарами у битві на Ворсклі, але Вітовт все ж таки зайняв Поділля й розширив свої володіння до Чорноморського узбережжя. Будував на південних кордонах велику систему укріплень, яка складалася з фортець Каравул, Білгород, Хаджибей. Вів тривалу війну проти Тевтонського ордену. Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-українські війська, які завдали поразки німецьким рицарям у Грюнвальдській битві 1410 р. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах магдебурзьке право. У 1413 р. уклав з Польщею Городельську унію, яка обмежувала права і привілеї української шляхти у Великому князівстві Литовському.
Запитання та завдання
1. З курсу історії пригадайте учасників Грюнвальдської битви.
2. Які українські полки були учасниками битви?
3. На підставі вивченого матеріалу визначте значення Грюнвальдської битви для Польщі та Литви.
Документ 4.
Городельський привілей (унія) 1413 р.
Джерело: «Іпатський літопис».
«1. Для зміцнення християнської віри, доброго становища і користі земель наших Литви, їх самих із землями і володіннями... названому королівству нашому Польському присвоїли... сполучили, об’єднали, приєднали, союзом зв’язали, за згодою нашою... і всіх панів, шляхтичів і бояр тієї землі Литовської з волі і згоди. Проте, бажаючи названі вище землі литовські, ради ворожих нападів і підступів хрестоносців і тих, що до них приєднуються, і всяких інших ворогів, які прагнуть розорити названі землі литовські і королівство Польське і руйнування їх замишляють, у певності, безпеці і кращому догляді зберегти і про постійну для них користь подбати: ті ж самі землі, як і завжди, в повному пануванні, на праві чистому й мішаному, досі держали і держимо від предків наших по праву народження, як державці законні, з волі, схвалення і згоди панів, шляхтичів і бояр, в назване королівство Польське знову інкорпоруємо, впроваджуємо, присвоюємо, сполучаємо, приєднуємо, союзом зв’язуємо і назавжди скріплюємо...
2. Також усі церкви і весь клір названих вище земель Литви, як соборні, монастирські, парафіяльні, общинні, віденські та інші у тих [землях] споруджені і які будуть споруджені, засновані, в усіх свободах, імунітетах, привілеях, винятках і звичаях загальних зберігають, згідно зі звичаєм королівства Польського.
3. Пани [і] також бояри-шляхти земель наших, названих вище, дарениями, привілеями і пожалуваннями, їм нами дарованими, даними, приділеними, тільки католики і римській церкві підвладні і кому герби пожалувані, господарюють, володіють і користуються, як пани і шляхта королівства Польського своїми володіють і користуються. Також пани і шляхтичі, названі вище, своїми вотчинами [батьківськими маєтками] на рівному праві володіють, як пани королівства Польського своїми звичайно [як прийнято] володіють і пожалуваннями нашими, на які мають грамоти, від нас діючі і затверджені твердістю вічної сили, подібним чином будуть володіти і мати вільну змогу їх продавати, міняти, відчужувати, дарувати і на користь свою повертати, однак, з нашої згоди, особливо для кожного випадку даного, як для їх відчуження, обміну або даріння перед нами або нашими урядовцями, за звичаями королівства Польського, буде визначено...
9. ...Урядником призначаються тільки католицької віри поклонники і підвладні римській церкві. Також і всі постійні уряди земські, які є посади, каштелянства, жалуються тільки сповідникам християнської [католицької] віри і до ради нашої допускаються і в ній присутні...
11. До цього додається, що названі вище пани і шляхтичі Литви після смерті Олександра-Вітовта, теперішнього князя, нікого не будуть мати або обирати Великим князем або господарем Литви, як тільки кого король польський і його наступники, порадившись з прелатами і панами Польщі і земель Литви, вважатимуть за необхідне обрати, поставити, помістити. Однаково також прелати, пани і шляхтичі королівства Польського, коли король польський помре без дітей і законних спадкоємців, не повинні обирати собі короля і державця без відома і ради нашої, тобто Великого князя Олександра, панів і шляхтичів названих вище земель Литви, за силою і змістом попередніх грамот.
12. Зверх того, названими вище свободами, привілеями і милостями тільки ті пани і шляхтичі землі Литовської можуть володіти і користуватися, яким зброя і герби шляхтичів королівства Польського пожалувані, і шанувателі християнської релігії, римській церкві підвладні, не схизматики або інші невіруючі.»
СЛОВНИК!
Дискримінація — навмисне обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за їхньою расовою або національною належністю, політичними або релігійними переконаннями.
Запитання та завдання
1. Визначте мету унії між Польщею та Литвою.
2. Доведіть, яке віросповідання було в об’єднаній державі — православ’я чи католицизм?
3. Схарактеризуйте становище литовських земель (до складу яких входили і українські землі) після унії з Польщею.
4. Доведіть, що Городельський привілей був дискримінаційним щодо православного населення.
Документ 5.
Розвиток міст.
Джерело: М. Аркас «Історія України — Русі».
«Багато городів за ті часи дістали од князів Литовських так зване «Магдебурзьке право». Це право давало городянам велику самостійність і незалежність од влади державної; по тому праву городська рада порядкувала усіма справами в городі: громада вибирала з-поміж себе «бургомистра» і «лаву», в котрій було чотири «райці», дванадцять «лавників» (присяжні засідателі) і «війт»; війта обирали до смерті — він був судією для городян. «Рада» і «лава» звалися заразом «магістрат».
Усі ремісники здобували собі по тому праву теж деякі вільготи: ремісники кожного ремества складали громаду, що звалася «цехом» або «братством», і кожне таке братство орудувало справами своєї громади та мало свій скарб (казну); з нього давали помочі своїм громадянам і брали гроші тоді, коли треба було на які гуртові свої справи. Декотрі «братства» були дуже заможні. Кожний город із таким Магдебурзьким правом мав свій герб і свою корогву, а кожний «цех» — свою.»
ДОВІДКА
Магдебурзьке право — середньовічне право, на якому ґрунтувалося самоврядування міст. Склалося в XIII ст. у німецькому місті Магдебурзі. Надавалося містам з дозволу короля чи іншого володаря. У наступні століття поширилося в Чехію, Угорщину, Польщу, Литву, Білорусь і Україну. Московська, пізніше Руська держава, не користувалася цим правом. Першим українським містом, що отримало 1339 р. магдебурзьке право, було м. Санок у Галичині.
В основі магдебурзького права лежало так зване «Саксонське зерцало», що містило надані місцевим архієпископом привілеї м. Магдебургу. Цим документом визначалися система міського самоврядування, права і обов'язки купців, міщан, ремісників тощо, встановлювався порядок обрання і компетенція вищого органу самоврядування — магістрату, а також суду, регулювалися питання податків, торгівлі, діяльність цехів, братств, купецьких об'єднань, встановлювалася система успадкування майна, визначалися покарання за різні види злочинів тощо. Для вирішення спірних питань для міст Речі Посполитої, що користувалися магдебурзьким правом, у Кракові з 1365 р. діяв спеціальний суд. Магдебурзьке право в українських містах частково відрізнялося від права, що застосовувалося в Західній Європі. Скажімо, керівник магістрату в Україні — війт, на відміну від урядовців східноєвропейських міст, був одночасно і головою міського суду. У XV—XVII ст. більшість українських міст дістало магдебурзьке право: Львів — 1356 р., Луцьк — 1432 р., Київ — 1494 р., Чернігів — 1623 р., Батурин — 1654 р., Прилуки — 1683 р. Чинність магдебурзького права в підросійській Україні припинено 1781 р. з введенням загальноімперського порядку. На певній частині України магдебурзьке право залишалося чинним до 1831 р., а у Києві до 1835 р. Деякі установи і посади, утворені на основі магдебурзького права, продовжували існувати в українських містах у середині 60-х років XIX ст. У містах, що входили до складу Австро-Угорської імперії, протягом XIX ст. було запроваджено новіші форми самоуправління, але магдебурзьке право використовувалося до початку XX ст.
Запитання та завдання
1. Поясніть, що таке магдебурзьке право?
2. Чому міста бажали мати магдебурзьке право?
3. Які пільги мали ремісники? Чи на всі верстви населення розповсюджувалось магдебурзьке право?
Документ 6.
Розвиток ремесел.
Джерело: М. Попович «Нарис історії культури України».
«Разом з німецьким правом місто переймало й цеховий устрій ремесла. У XV-XVII ст. в Україні було понад 270 ремісничих спеціальностей. Коваль був у кожному селі, як і добрий гончар чи бондар, залізо виплавлялося на руднях по невеликих річках з покладами болотної руди, склодуви працювали в гутах, що будувалися в зручних для скляного виробництва місцях, але більшість ремісничих спеціальностей зосереджувались по містах. Чинбарі, які вичиняли шкури для взуття (на заході їх називали гарбарі), кушніри, які вичиняли шкури овець для кожухів, лимарі, які робили сирицю, ткачі, теслі, стельмахи, інший люд, не кажучи вже про високих майстрів — золотарів, конвісарів (майстрів олов’яного литва), малярів тощо — працювали на ринок і в містах були традиційно об’єднані ремісничі асоціації — братства.»
Запитання та завдання
1. Випишіть, які ремесла були розвинені в українських землях?
2. Яке значення мали ремісники у розвиткові українських земель?
