Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

Південна Америка

Південна Америка: фізико-географічне положення, історія дослідження й освоєння

Це треба знати!

Південна Америка - четвертий материк на планеті за площею території (17,65 млн км², з островами — 18,28 млн км²). Південний материк Західної півкулі між 12°28' пн. ш. (мис Ґальїнас на півострові Ґуахіра) і 53°54' пд. ш. (мис Фроуерд на півострові Брансуік), 34°47' зх. д. (мис Кабу-Бранку) і 81°20' зх. д. (мис Паріньяс). На півночі материк омивається водами Карибського моря, на сході — Атлантичного океану, на півдні — Маґелланової протоки і на заході — Тихого океану. Вузьким Панамським перешийком Південна Америка з’єднана з Північною Америкою. До складу Південної Америки входять острови Підвітряні й Тринідад, Фолклендські острови й архіпелаг Вогняна Земля (на півдні якого розташований мис Горн, південний край усієї Південної Америки — 55°59' пд. ш.), острови південного Чилі, Ґалапаґос та інші. Найвища точка над рівнем моря — г. Аконкаґуа (6959 м), найнижча — півострів Вальдес (40 м). Екватор перетинає материк у північній частині, більша частина материка розташована в Південній півкулі. Відносно нульового меридіану континент повністю розташований у Західній півкулі, Південний тропік перетинає материк практично посередині.

ЦЕ ЦІКАВО

Відомо, що Магелланову протоку, яка відокремлює від Південної Америки острів Вогняна Земля, було відкрито в 1520 р. Пропливаючи через протоку ввечері, Магеллан побачив із лівого борту багато вогнів, очевидно, від багать, запалених тут місцевими мешканцями. Тому він і назвав цю землю «Терра дельфуего», тобто «Земля вогнів». А картографи досить необачно поставилися до цієї назви, і вона ніби вказує на вулканічну природу острова, хоча на Вогняній Землі немає жодного вулкана.

Береги Південної Америки розчленовані дуже слабко, лише на південному заході вони сильно порізані фіордами. Окремі великі затоки глибоко заходять в сушу: на заході — затока Ґуаякіль, на півночі, утворивши Венесуельську затоку й озеро-лагуну, — Маракайбо і на південному сході — Ла-Плата. На Тихоокеанському узбережжі переважають прямолінійні вирівняні абразивні бухтові й акумулятивні береги, у Перу — переважно скелясті. На Атлантичному узбережжі береги також вирівняні, але вже низинні. На південь від затоки Ґуанабара до 30° пд. ш. береги дрібно розчленовані й мають зручні бухти; відкриті серповидні затоки типові для берегів Патаґонії.

Історія дослідження й освоєння. Вважається, що заселення Америки відбувалося через Беринґов перешийок (тепер Беринґову протоку), також існує гіпотеза про міграцію людини з півдня Тихого океану. На той час у Південній Америці мешкали й розвивалися такі племена індіанців: інки (кечуа, аймара), гуарани, мапуче, шипібо, конібо.

Першими європейцями, які в 1498 р. досягли берегів материка, були учасники третьої експедиції Христофора Колумба (які вважали, що досягли берегів Індії). Пізніше цей «Новий світ» було названо на честь флорентійського мореплавця, який описав береги нових земель і висунув припущення, що це нова частина світу.

З XVI ст. розпочалася колонізація Південної Америки іспанськими та португальськими завойовниками, під час якої було знищено цивілізацію інків (на території сучасного Перу).

Перші наукові дослідження на даному материку здійснював німецький вчений Олександр Гумбольдт: вивчав стан атмосфери в тропіках, з’ясував відмінності між морським та континентальним кліматом у різних широтах, дослідив особливості розташування кліматичних поясів на земній кулі, місцевості над рівнем моря, установив зв’язок між видами рослин та висотою, на якій вони поширені, уперше комплексно описав окремі області материка, перетнув його від саван у басейні ріки Оріноко до пустель західного узбережжя. Відкрив багато невідомих видів рослин, тварин, піднявся на вершину Чімборасо, склав опис висотної поясності Анд. Став родоначальником кліматології, географії рослин.

Одним із головних дослідників природи Південної Америки був Чарльз Дарвін. Його дослідження стали основою еволюційної теорії розвитку органічного світу Землі.

Природні умови, природні ресурси, їх використання й охорона

Рельєф. Особливістю рельєфу Південної Америки є чітке розділення материка на дві частини: на сході та в центрі — величезні рівнини різної висоти, на півночі та заході — найдовша гірська система планети — Анди («мідні гори»). Підвищення Південноамериканської платформи представлені плоскогір’ями: Ґвіанським, Бразильським і Патаґонським, прогини — низинами й рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Ґран-Чако, Межиріччям (рік Парана й Уругвай) і Пампою; зі сходу плоскогір’я обрамлені вузькими переривчастими смугами берегових рівнин.

Ґвіанське плоскогір’я підвищується до центру (г. Ла-Небліна, 3014 м), Бразильське — із північного заходу на південний схід (г. Бандейрас, 2890 м), Патагонське — зі сходу на захід (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського та Бразильського плоскогір’їв переважають цокольні порожні, хвилясті рівнини висотою до 1500-1700 м, у межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини та кряжі або переважно пісковикові височини. Східний край Бразильського плоскогір’я розбитий на окремі масиви (Серра-да-Мантікейра та інші), що мають характерні форми «цукрових голів» (наприклад, Пан-ді-Асукар у Ріо-де-Жанейро). Прогини і западини Бразильського плоскогір’я в рельєфі виражені рівнинами з піднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами (западина р. Сан-Франсіску) або лавовим плато (у середній течії Парани). У рельєфі Патаґонії переважають шаруваті вулканічні плато, прикриті стародавніми моренними і водно-льодовиковими відкладами; плато прорізані глибокими каньйонами річок, що беруть початок в Андах.

Гірська система Анд простягається уздовж узбережжя Тихого океану на 9000 км на північ і захід материка. На сході й північному сході, у Венесуелі, — два ланцюги Карибських Анд, глибоко розчленовані розламами й річковою ерозією. Основна меридіональна система Анд, або Андійських Кордильєр, що сягає 6960 м (г. Аконкаґуа — найвища вершина гір та материка), височіє на заході Південної Америки й підрозділяється на Північні, Центральні й Південні Анди. Північні Анди (до 5° пд. ш.) відрізняються чергуванням високих складчасто-брилових хребтів і глибоких западин. В Еквадорі вони складаються зі Східних і Західних Кордильєр, западина між якими заповнена продуктами діяльності вулканів Чімборасо, Котопахі та інших. У Колумбії виділяють три основні частини Кордильєр (Східну, Центральну й Західну), розділені западинами річок Маґдалена й Каука.

Анди — переважно молоді гори, які утворилися під час зіткнення літосферних плит на заході материка, у місці, де океанічна літосферна плита занурюється під континентальну, і сьогодні відбуваються горотворні процеси, що супроводжуються землетрусами та вулканізмом. Найбільші згаслі вулкани: Руїс (5400 м), Котопахі (5897 м), Чімборасо (6310 м), Сан-Педро (5974 м), Льюльяйльяко (6723 м).

Геологічна будова й корисні копалини. Материк Південна Америка складається з двох основних структурних елементів — Південноамериканської платформи в центрі й на сході та складчастого гірського поясу Анд. Найбільші виступи фундаменту — Ґвіанський, Західнобразильський і Східнобразильський щити; які складаються з метаморфізованих та інтенсивно деформованих порід архею і нижнього протерозою (гнейси, кристалічні сланці й граніти), а також середньо- або верхньопротерозойських гранітів. Східнобразильський щит включає окремі блоки раннього докембрію (масив Сан-Франсиску), розділені й облямовані геосинклінальними складчастими системами пізнього протерозою. Широтна Амазонська западина закладена наприкінці докембрію — початку палеозою уздовж великої зони розламів, що розділила Ґвіанський і Західнобразильський щити. Південна частина Південноамериканської платформи — Патагонська плита — відрізняється наймолодшим фундаментом і звичайно вважається самостійною структурною одиницею, що складається з двох підвищень — Північнопатаґонського і Південнопатаґонського, а також двох прогинів.

Південна Америка — материк, надзвичайно багатий на різноманітні корисні копалини. Найбільші поклади залізних руд — Венесуела (басейн р. Оріноко) і Бразилія (штат Мінас-Жерайс), найбагатші родовища мідно-порфіритових руд Центральних Анд. Болівія — родовища руд Стануму, Стибію, Аргентуму. У передеіх і міжгірських прогинах Анд є поклади нафти і газу, особливо у межах Венесуели. Є родовища вугілля; поклади кам’яного вугілля відомі у верхньому палеозої, бурого — у кайнозої. До молодої кори вивітрювання належать родовища бокситів (особливо в Ґайані й Сурінамі). На західному узбережжі материка розробляють практично невичерпні запаси селітри (яку використовують для вироблення азотного добрива).

Клімат. Переважна більшість материка розташована в екваторіальних та тропічних широтах, що зумовлює надходження великої кількості сонячного тепла: радіаційний баланс майже усюди дорівнює 60-90 ккал/см² на рік; у Патаґонії він зменшується до 30-40 ккал/см². На північ від південних тропіків середньомісячні температури коливаються в основному від +20 до +28 °С (максимальна температура — +49 °С біля Ґран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патаґонії до +10 °С, а взимку, у липні, до +12 ... +16 °С на Бразильському плоскогір’ї, до +6 ... +10 °С в Пампі. У липні найбільша кількість тепла надходить на північ материка, найнижчі температури на материку спостерігаються у високогірних районах Анд.

Екваторіальна та пасатно-мусонна циркуляція атмосфери — головна причина, яка визначає Південну Америку як найвологіший материк планети. Пасати північної та південної півкулі приносять на материк вологі повітряні маси Атлантики, додатково насичують повітря вологою Бразильська та Ґвіанська теплі течії. Внаслідок цього на східних узбережжях материка випадає 2000-3000 мм опадів на рік. На західному узбережжі материка середньорічна кількість опадів становить 150-200 мм, що пов’язано з наявністю постійної області високого тиску та дії потужної холодної Перуанської течії.

Значний вплив на формування клімату Південної Америки має рельєф — на заході Анди перешкоджають проникненню повітряних мас із Тихого океану, зі сходу по рівнинах без перешкод проникають углиб материка теплі вологі повітряні маси Атлантичного океану.

Південна Америка розташована в екваторіальному, північному й південному субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному кліматичних поясах.

Екваторіальні повітряні маси влітку зміщаються в субекваторіальні пояси, зумовлюючи дощовий сезон. Узимку ж у субекваторіальних поясах переважають сухі тропічні (пасатні) повітряні маси; західний край Північноатлантичного максимуму захоплює і східний підвищений край Бразильського плоскогір’я. Тому субекваторіальний клімат характеризується вологим літом і сухою зимою. Подібний клімат виражений на півночі материка, у Льянос-Оріноко, на півночі Ґвіанського й на півночі та в центрі Бразильського плоскогір’їв, на рівнинах Акри-Бені-Маморе й на заході Еквадору. На навітряних схилах плоскогір’їв і в Східній Амазонії, куди пасат приходить з океану, посушливий період дуже короткий; на підвітряних схилах північного сходу Бразильського плоскогір’я він дуже тривалий.

У тропічному поясі зволоженість істотно змінюється в напрямку зі сходу на захід. Також слабко виражена посуха на сході Бразилії, який перебуває під впливом пасатів. У центрі материка (Ґран-Чако) літні дощі пов’язані головним чином із проникненням із півночі в область баричного мінімуму екваторіального повітря; узимку, прогріваючи й висушуючи, вторгаються повітряні маси з півдня. Вони спричиняють раптові похолодання аж до Амазонії. Майже ізольовані від східних вітрів Центральні Анди: на півночі вони мають тропічний високогірний посушливий клімат із літніми опадами, у центрі й на півдні — континентальний пустельний. У субтропічному поясі на сході (Південного Бразильського плоскогір’я, Межиріччя та Східної Пампи) — теплий постійно вологий клімат: улітку опади приносять вітри мусонного типу з Атлантики, в інший час — циклони мігруючих полярних фронтів, характерні сильні південні вітри. У помірному поясі панує західне перенесення повітряних мас. На підвітряні західні схили Анд вони приносять величезну кількість опадів, температури мало змінюються за сезонами. Патагонія перебуває в «дощовій тіні» з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами й різкими коливаннями температур. В Андах кліматичні умови змінюються з півночі на південь та з висотою — формується високогірний тип клімату.

Внутрішні води. На території материка сформувалися великі річкові системи Амазонки, Оріноко, Парани. В Андах найбільшою є система р. Маґдалена, що тече у поздовжній западині вологих Північних Анд.

ЦЕ ЦІКАВО

Річка Оріноко в Південній Америці у верхоріччі розділяється на два рукави, які впадають у різні басейни. Один із них тече далі як власне Оріноко, а другий — Касик'яре — впадає в Ріу-Негру, притоки Амазонки. Таке явище називається біфуркацією, тобто «роздвоєнням».

Рельєф і клімат Південної Америки визначили виняткове багатство континенту на поверхневі й підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш повноводної річки земної кулі — Амазонки. Південна Америка займає 12 % площі суші Землі, одержує приблизно в 2 рази більше (1643 мм) середньої кількості опадів на одиницю площі. Повний річковий стік складає 27 % усього стоку Землі, середній шар стоку (58 см) також майже у 2 рази більший середньої величини для всієї суші. Величина стоку різко коливається по території материка — від декількох міліметрів до сотень сантиметрів. Нерівномірно розподілені й ріки між басейнами океанів: басейн Тихого океану в 12 разів менший від басейну Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); близько 10 % території Південної Америки належить до області внутрішнього стоку, що перетинає материк від затоки Ґуаякіль через Центральноандське нагір’я до південної Пампи. Переважають ріки дощового, а на крайньому півдні — снігово-льодовикового типу живлення. Середній річний стік досягає найбільшої величини — 150-400 см (до 90 % опадів) — на півдні Чилі, що зумовлено літніми паводками, у тому числі й у «транзитних» річках Патаґонії. На режим великих річок, як і самої Амазонки, впливає сезон дощів у верхній і середній течії її приток. Аналогічний режим стоку характерний і для рівнинних територій субекваторіальних і тропічних поясів із дощовим живленням рік (Льянос-Оріноко, рівнини Бені-Маморе, Ґран-Чако). Різко виражена сезонність у випаданні опадів призводить до мінливості режимів рік: узимку місцями стік припиняється, і навіть великі водотоки (Ріо-Вермехо, Ріо-Саладо та інші) розбиваються на окремі плеса із засоленими водами, улітку ж паводки затоплюють великі простори; регуляторами стоку річок Параґваю і Парани є болотно-озерні низовини Пантаналу й Ла-Платська низовина. Найменший стік належить пустельному тропічному заходу Південної Америки, де навіть талі снігові води з високогір’їв накопичуються в передгірних шлейфах і тектонічних депресіях, підвищуючи до 50 % частку підземного живлення епізодичних рік (лише р. Лоа має постійний стік в океан).

ЦЕ ЦІКАВО

У Південній Америці, неподалік від чилійського порту Арика, тече невелика річка, але тільки... вночі. Річ у тім, що вона живиться снігами Анд, які тануть, зігріті сонячним промінням. Вода звідти доходить до річки тільки ввечері. А вдень її русло пересихає.

Для судноплавства придатні в основному лише річки низовин. Гірські річки Анд і плоскогір’їв з порогами й водоспадами (Анхель, 1054 м, Кайєтур, 226 м; Іґуасу, 72 м та інші), а також повноводні водостоки постійно вологих рівнин мають величезний гідроенергетичний потенціал (понад 300 млн кВт).

Великі озера льодовикового походження (кінцеві басейни) зосереджені переважно в Патагонських Андах і на півдні Середнього Чилі. У Центральних Андах лежить найвисокогірніше з великих озер

Землі — Тітікака, там також багато залишкових озер (Поопо та інші) і великих солончаків. Великі лагунові озера розташовані на півночі (Маракайбо) і на південному сході Південної Америки (Патус, Лаґоа-Мірін).

Рослинний світ. Велика частина Південної Америки флористично належить до неотропічної області, південь — до антарктичної області. Відповідно до географічного положення в низьких широтах на материку переважають вічнозелені або літньозелені ліси, рідколісся. У Південній Америці найбільше на Землі поширення мають рослинні формації вологих (дощових) вічнозелених, переважно екваторіальних, лісів, так званих гілей (бразильський сельвас), що займають майже всю Амазонську низовину з прилягаючими схилами плоскогір’їв і Анд, західну Колумбію та східні схили Бразильського плоскогір’я. Вони відрізняються дуже багатим флористичним складом, густотою, найбільшим приростом біомаси (50-200 т/га) і наявністю багатьох цінних рослин. Характерні сімейства бобових, миртових, мелієвих, лаврових, пальм та інші, рясні ліани (родини бегонієвих, пасифлорових тощо) й епіфіти (головним чином орхідеї та бромелієві). У цих лісах зосереджені основні запаси твердої деревини, звідси походить дерево какао, каучуконос гевея, папая та кокосова пальма, маніок і батат. Під гілеєю формуються червоно-жовті фералітні кислі ґрунти, у зниженнях — опідзолені з ділянками болотних ґрунтів. У східній Амазонії і з віддаленням від екватора в міру подовження посушливого періоду в гілеї з’являється домішка листопадних видів, а на півночі Ґвіанського і на півночі та сході Бразильського плоскогір’їв її заступають листопадно-вічнозелені ліси.

ЦЕ ЦІКАВО

«Переїжджа сваха» рослинного світу росте в саванах Південної Америки й називається салагінеллою. Під час посухи її корені оголюються, вона згортається в кульку й переноситься вітром. А в більш зволоженому місці салагінелла вкорінюється й росте як звичайна рослина.

Для субекваторіальних і тропічних поясів з чітко вираженим сухим сезоном найбільш характерні саванні й рідколіені формації із галерейними лісами в долинах рік. На півдні Льянос-Оріноко (де вони також називаються льянос), на рівнинах Бені-Маморе, Араґуаї-Токантінса — це вологі високотравні, переважно пальмові савани й саванні ліси на червоних фералітних ґрунтах. У центрі Бразильського плоскогір’я — савани зі ксерофільними деревцями, так звані кампос серрадос, на коричнево-червоних ґрунтах; подібні ксерофільні формації виражені також на півночі материка. До найбільш посушливого північно-східного району Бразильського плоскогір’я належить опустелена рідколісна формація каатинга з колючих чагарників, кактусів і пляшкоподібних дерев сімейства баобабових. Сухі тропічні ліси й рідколісся з коричнево-червоними ґрунтами займають рівнини Гран-Чако; у них дуже коштовні дерева кебрачо (основне джерело таніну).

У субтропічному поясі на заході напівпустелі заступають «середземноморські» літньосухі жорстколисті ліси і чагарники (еспіналь, маттораль) на коричневих ґрунтах. На південь від 37-38° пд. ш. вони переходять у вологі вічнозелені мішані ліси — гемігілею — з південних буків нотофагусів, магнолієвих, лаврових та інших листяних порід з домішкою хвойних (чилійська араукарія, подокарпус, лібоцедрус, фіцройя) з безліччю ліан, бамбуків, епіфітів, папоротей на бурих лісових ґрунтах; до 42° пд. ш. вони вкривають і східні схили Анд; у високогір’ях з’являються альпійські луги. На схід від Анд, на північному заході Аргентини панують чагарникові напівпустелі із сіроземними ґрунтами і ділянками пустель. Субтропічні вічнозелені вологі ліси пінерайя (в основному з бразильської араукарії й парагвайського падуба — йєрба-мате) на характерних червоноземних ґрунтах займають підвищений південний край Бразильського плоскогір’я.

ЦЕ ЦІКАВО

У країнах Центральної та Південної Америки можна натрапити на цілі ліси невисоких дерев із блискучими товстошкірими листками, схожими на листя нашого фікуса. Плоди їхні неїстівні, але дерева ці дуже цінуються місцевими мешканцями за сік, який витікає, якщо надрізати кору. На смак він нагадує вершки з цукром, а за складом близький до коров'ячого молока. Якщо сік закип'ятити, утворюється смачна й поживна маса, що нагадує сир. У натуральному вигляді сік швидко загустає й псується. Під час випаровування з нього виділяється воскоподібна речовина, з якої виготовляють свічки. А деревину використовують як будівельний матеріал.

Дуже контрастна рослинність і ґрунти на заході та сході помірного поясу. Острови й вологі західні схили Патаґонських Анд покривають ліси південного типу (переважно з вічнозелених і листопадних південних буків із домішкою хвойних) на бурих лісових, частково опідзолених ґрунтах; східні схили Анд — хвойно-листопадні ліси, а підвітряну Патаґонію — напівпустельні бурі ґрунти і рослинність із розріджених дерновинних злаків і щільних зонтичних: лише в передгірному зниженні й на півночі Вогняної Землі з’являються степи з каштановими ґрунтами, а на крайньому південному сході — кріофітні луги та сфагнові болота.

У субтропічному та тропічному поясі болота займають величезні площі в западині верхнього Параґваю, уздовж його середньої течії, у Межиріччі й у низинах при злитті багатьох річок. Північно-західне та східне (до 27° пд. ш.) узбережжя материка часто обрамлені мангровими заростями. Найменше природний рослинний покрив зберігся на міжандійських плато та внутрішніх схилах Північних Анд, у долині Середнього Чилі, на східних схилах Бразильського плоскогір’я й особливо в Пампі, цілком розораній або використовуваній як пасовища; у цих районах також найбільш розвинута ерозія ґрунтів. В останні роки хижацьке вирубування охоплює навіть амазонську гілею.

Тваринний світ. Для Південної Америки характерний ряд ендемічних груп тварин: вид ссавців ряду неповнозубих (родини лінивців, мурахоїдів і броненосців), група широконосих мавп, низка родин гризунів, вампіри (із рукокрилих), лами, целенолести (із сумчастих), кілька рядів птахів, а також деякі плазуни, земноводні, риби й безхребетні. Мало парнокопитих, майже немає комахоїдних, відсутні вузьконосі мавпи. Наявність сумчастих, удавів боа й кораллус, дводишних риб тощо вказує на зв’язок Південної Америки з Мадаґаскаром і Австралією.

Найбагатший тваринний світ вологих екваторіальних і тропічних лісів. На деревах живуть тварини з чіпкими хвостами — цебуси, або чіпкохвості мавпи (ревуни, капуцини, уакарі, павукоподібні тощо), карликовий і чотирипалий мурахоїди, опосуми, чіпкохвості дикобрази, кінкажу, лінивці; безліч дрібних мавпочок родини ігрункових. Добре переміщаються по деревах представники котячих — ягуар, оцелот. Дуже багата орнітофауна (ендемічні тукани, гоацин, гокко, грифурубу, папуги ара, амазона тощо, численні колібрі — у Південній Америці їх 319 видів). Фауна плазунів — змії (наприклад, удави; отруйні бушмейстери, або суруруку; аспіди; карарака), ящірки (ігуани, сцинки, ядозуби), деревні земноводні й особливо комахи — фауна метеликів одна з найбагатших у світі; жуків — 100 тис. видів (у т. ч. світний кукухо й вусань-титан завдовжки до 15 см). У водоймах живуть ламантини, річковий дельфін інія, ендемічні анаконда, каймани, риба лепідосирена, величезна аранайма, хижа піранья, електричний вугор (понад 2000 видів риб — третина прісноводної фауни світу).

У субекваторіальній і тропічній саванах і рідколіссях переважають наземні тварини: броненосці, дрібні олені мазами; з хижих — пуми, саванові лисиці, гривастий вовк — на півночі; гризуни, страус нанду. На півдні, у степах і напівпустелях, найбільш характерні ендемічні гризуни (морські свинки; болотний бобер, або нутрія; паку; туко-туко; мара; віскаша; агуті) і бігуни (паламедеї, тінаму, північний нанду і нанду Дарвіна), а також кондор; із хижаків — пампасова кішка й кульпео, тхір сорільо, дуже численні пуми; з парнокопитих — пампасовий олень, майже винищені гуанако (родина верблюдових); багато броненосців. У лісах Південних Анд особливо поширені невеликі олені пудові й уемул, лисиця кульпео, кішка колоколо, видра уельїн, а у високогір’ях Центральних Анд — реліктовий очковий ведмідь і гризун чінчилья. Велике господарське значення в Андах мають домашні породи лам — лама й альпака (залишки стад диких видів гуанако і викуньї охороняються).

ЦЕ ЦІКАВО

Справді дивовижне створіння живе в джунглях Південної Америки. На перший погляд це, здавалося б, нічим не примітний невеликий жук завбільшки всього один сантиметр, якого називають тут брахінусом. Однак ближче знайомство з ним спричинило справжню сенсацію серед науковців.

Річ у тім, що жук цей, на відміну від переважної більшості подібних, аж ніяк не беззахисний: природа озброїла його потужною, відповідно до його розмірів... «артилерійською установкою». Захищаючись від ворогів, в основному птахів, він із великою влучністю вистрілює в нападника струменем пекучої рідини з температурою до 100 °С. При цьому навіть чутно звук, схожий на слабкий постріл. Як установили науковці, рідина виробляється в організмі жука завдяки реакції між хімічними рідинами, які зберігаються в двох спеціальних камерах і змішуються в третій, куди надходять через окремі канали. У випадку небезпеки м'язовий клапан жука стискається і «стріляє» у ворога цією розпеченою рідиною.

Території, що охороняються, представлені в Південній Америці національними парками (близько 100) і резерватами, в основному для охорони цінних лісів і видів тварин, яким загрожує знищення, а також мальовничих рекреаційних ландшафтів. Загальна площа — близько 1 % усієї території Південної Америки. Найбільша — в Перу (близько 6 млн га), в Аргентині — 2,6 млн га, Венесуелі — близько 2 млн. Відомі національні парки: Науель-Уапі та Лос-Ґласьярес в Аргентині, Іґуасу в Бразилії, Лос-Парагуас у Чилі та інші.

Природні зони. Різкі відмінності в макрорельєфі Південної Америки зумовили її розподіл на плоскогірний та рівнинно-плоскогірний позаандійський Схід із закономірностями горизонтальної природної зональності та гірський андійський Захід із висотною зональністю, спектри якої специфічні для кожного природного поясу.

У межах позаандійського Сходу виділяють природні райони: Льянос-Оріноко — рівнини; Амазонія — низинна рівнина в екваторіальному поясі; Ґвіанське плоскогір’я; Бразильське плоскогір’я — з піднятими цокольними рівнинами та висотами; Внутрішні рівнини — акумулятивні рівнини в тектонічному прогині між Бразильським плоскогір’ям і Андами з віссю уздовж рр. Парагвай і Парана, від 10 до 39° пд. ш.; Пампинські сьєрри і Передкордильєри — країна гірських складчато-брилових масивів; Патагонія — плоскогір’я з помірним континентальним кліматом у «дощовій тіні» Анд, транзитними ріками, напівпустельною рослинністю та ґрунтами.

У межах андійського Заходу виділяють природні райони: Карибські Анди — сильно розчленовані хребти із субекваторіальним кліматом; Північно-Західні Анди —- система розбіжних хребтів, що чергуються з глибокими тектонічними западинами; Екваторіальні Анди — складаються в основному з двох ланцюгів гір, западина між якими заповнена продуктами діяльності численних вулканів;

Перуанські Анди (до 14°30' пд. ш.) — ряд рівнобіжних хребтів і високих внутрішніх плоскогір’їв, глибоко розчленованих каньйонами рік; Центральні Анди (до 28° пд. ш.) — найширша й складна частина Анд; Субтропічні Анди (до 41°30' пд. ш.) — складаються з подвійних Головних і Берегових Кордильєр; Патаґонські Анди — найпівденніший відрізок Анд.

Населення, політична карта

У Південній Америці мешкає понад 356 млн осіб (6 % населення світу). Щорічний приріст населення складає понад 2 %. Середня густота населення близько 20 осіб/км^{І 2}. Розміщене населення на материку нерівномірно: практично не заселена Амазонська сельва, напівпустелі півдня, пустеля Атакама; найбільш заселені Атлантичне узбережжя (100 осіб/ км²) та Анди, середня густота населення по материку найнижча у світі. На континенті налічується понад 20 великих міст, серед яких Сан-Паулу (Бразилія, 9,8 млн осіб), Ліма (Перу, 7,4 млн осіб), Санта-Фе-де-Богота (Колумбія, 6,3 млн осіб), Ріо-де-Жанейро (Бразилія, 5,5 млн осіб ), Сантьяґо (Чілі, 5,3 млн осіб), Каракас (Венесуела, 3,2 млн осіб).

Корінними мешканцями Південної Америки є представники монголоїдної раси — племена індіанців: інки (кечуа, аймара), гуарони, мапуче, шипібо, конібо. Європеоїдну расу представляє прибуле населення — нащадки іспанських та португальських колонізаторів; негроїдну расу — нащадки рабів з Африки. За часи колонізації на материку сформувались змішані раси: метиси (нащадки монголоїдів та європеоїдів), мулати (європеоїдів та негроїдів), самбо (монголоїдів та негроїдів).

На сучасній політичній карті материка Південна Америка налічується 15 країн та територій, із них 13 — суверенні держави, Ґвіана — колонія Франції.

За рівнем економічного розвитку усі вони належать до країн, що розвиваються (аграрно-індустріальних). За рівнем розвитку промисловості та сільського господарства, площею території та кількістю населення на материку особливо можна виділити такі країни: Бразилія, Аргентина, Чилі. В економіці більшості держав переважає монокультурне сільське господарство та гірничодобувні галузі промисловості.

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть залежність природних умов материка від особливостей його географічного положення.

2. Охарактеризуйте особливості географічного положення та історію відкриття Південної Америки.

3. Наведіть приклади основних форм рельєфу Південної Америки.

4. Охарактеризуйте причини утворення Анд.

5. Поясніть закономірності розміщення форм рельєфу та корисних копалин Південної Америки.

6. Охарактеризуйте закономірності розподілу температури та опадів на материку.

7. Які основні типи повітряних мас переважають над материком? Де вони утворюються?

8. Поясніть, чому води материка розподілені по території нерівномірно.

9. Поясніть особливості розміщення природних зон Південної Америки.

10. Охарактеризуйте особливості заселення Південної Америки, расовий та етнічний склад населення.

Тестові завдання

1. Площа Південної Америки складає:

А 30,3 млн км²

Б 17,8 тис. км²

В 149,4 млн км²

Г 17,8 млн км²

2. Біля берегів Південної Америки розташований єдиний великий острів:

А Мадаґаскар

Б Нова Гвінея

В Вогняна Земля

Г Ґренландія

3. Першим здогадався, що експедиція X. Колумба досягла берегів нового континенту, а не Індії:

А Олександр Гумбольдт

Б Чарльз Дарвін

В Амеріґо Веспуччі

Г Френсіс Дрейк

4. Найвища вершина Південної Америки:

А гора Аконкаґуа

Б гора Чімборасо

В вулкан Котопахі

Г вулкан Льюльяйльяко

5. Найбільшу кількість опадів на материк приносять:

А мусони

Б пасати

В західні вітри

Г бриз

6. Великий вплив на формування клімату західної частини материка має течія:

А Бразильська

Б Гвіанська

В Перуанська

Г Міжпасатна протитечія

7. Кліматичний пояс Південної Америки, якого немає на інших материках тропічних широт, — це:

А екваторіальний

Б субтропічний

В помірний

Г тропічний

8. Найвищий водоспад світу, розташований у Південній Америці, — це:

А Вікторія

Б Анхель

В Іґуасу

Г Ніаґарський

9. Ріки Південної Америки мають переважне живлення:

А снігове

Б дощове

В підземними водами

Г мішане

10. Трав’яні степи Південної Америки називаються:

А гілея

Б сельвас

В пампа

Г льянос

11. Найбільша за площею країна Південної Америки — це:

А Бразилія

Б Аргентина

В Чилі

Г Колумбія

Практичні завдання

Знайдіть на карті географічні об'єкти:

— миси: Ґальїнас, Фроуерд, Кабу-Бранку, Паріньяс, Горн;

— Карибське море;

— затоку Ла-Плата;

— протоки: Магелланова, Дрейка;

— острови: Вогняна Земля, Фолклендські;

— низовини: Амазонська, Орінокська, Ла-Платська;

— плоскогір’я: Бразильське, Ґвіанське;

— гори Анди (г. Аконкаґуа);

— вулкани: Сан-Педро, Котопахі;

— річки: Амазонка, Парана, Оріноко;

— водоспади: Анхель, Іґуасу;

— озера: Маракайбо, Тітікака;

— пустелю Атакама.