Географія. Міні-довідник. ЗНО

Ґрунти. Рослинний покрив. Тваринний світ України

Утворення і поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу України залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини.

Умови ґрунтоутворення, властивості ґрунтів

Ґрунти утворюються за певних геологічних умов (материнська порода, рельєф) під впливом кліматичних чинників і змінюється внаслідок діяльності людини.

З материнською породою пов’язані механічний склад ґрунтів (структура й розміри частинок), їх мінералогічний і хімічний склад, родючість.

Ґрунтоутворення значною мірою залежить від співвідношення тепла, вологи та інших чинників. Рослинність, тварини, мікроорганізми сприяють утворенню гумусу, формуванню ґрунту з певними горизонтами. Під лісами утворюються дерново-підзолисті, сірі лісові, бурі опідзолені ґрунти; під трав’яною степовою рослинністю — чорноземи; під луками — лучні й дернові ґрунти.

Карта ґрунтів України

З метою класифікації ґрунтів, створюють карти ґрунтів. На карті відображають поширення різних типових ґрунтів на певній території. Для її складання проводять експедиційні дослідження ґрунтового покриву.

На картах типи ґрунтів позначають різними кольорами (якісним фоном), а їх властивості — різними позначками, штрихами. Карти ґрунтів використовують у плануванні сільськогосподарського виробництва, меліорації земель, лісонасаджень, охорони земельних ресурсів.

Основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення

Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті, сірі лісові й темно-сірі опідзолені ґрунти.

Дерново-підзолисті утворились на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними лісами й поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Ці ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні та мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти, завдяки вмісту в них сполук Феруму та Алюмінію, мають кислу реакцію ґрунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Сірі лісові ґрунти сформувались на лесових породах під широколистими лісами. Їх поділяють на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені.

Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, містить 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, ніж сірі лісові ґрунти.

Чорноземні ґрунти поширені у лісостеповій і степовій зонах України. Вони утворились під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Чорноземи мають потужніший, ніж всі інші ґрунти, гумусовий горизонт. З цим пов’язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

• Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони. Поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Опідзолені чорноземи утворились у процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, родючі.

• Типові чорноземи утворились під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі 3-6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостепу.

• Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворились під різнотравними й типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому шарі коливається від 4-5 % до 6,5 %.

• Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини, Степовому Криму. Ці ґрунти утворились в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно зі звичайними чорноземами. А на глибині 90-120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Вони містять 3,5-5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення.

• Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, у Степовому Криму і передгір’ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, у ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів порівняно з іншими чорноземами нижча.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові й каштанові ґрунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні та дернові ґрунти. Ці ґрунти утворились під лучною рослинністю за неглибокого залягання ґрунтових вод. Уміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних пониженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворились в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові ґрунти. Останні мають шар торфу понад 50 см. Для сільськогосподарського використання цих ґрунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях (подах) Причорномор’я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились солоді.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні ґрунти. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невисока.

У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки Феруму та утворились під широколистими лісами в умовах теплого й вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1 450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистими та хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Їх гумусовий горизонт має потужність 30-40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5—4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті ґрунти.

На привершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні й гірсько-торфові ґрунти.

У Кримських горах, в їх північних передгір’ях сформувались чорноземи південні та дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті. У нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі ґрунти. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Уміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. Вміст гумусу в їх верхньому шарі сягає 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкриті бурими лісовими ґрунтами. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені ґрунти, а вище — гірські чорноземні ґрунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід. Їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу.

Земельні ресурси України

До земельних ресурсів належать землі, що використовують або можуть використовувати для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду становить 60,4 млн га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70 % площі всіх земель. Серед них орні землі займають у середньому 55 % (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні ґрунти.

Земельний фонд України станом на 01.01.2012

Основні види земельних угідь	Площа земель
	всього, тис. га	% до заг. площі території
Сільськогосподарські землі	42 726,4	70,8
Ліси	10 633,1	17,6
Забудовані землі	2 552,9	4,2
Відкриті заболочені землі	982,3	1,6
Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом	13,2	0,0
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам’янисті місця, піски, яри інші)	1 020,6	1,7
Води (території, що покриті поверхневими водами)	2426,4	4,0
Разом	60 354,9	100,0

Охорона земельних ресурсів

На землях України частково розвиваються несприятливі для господарювання фізико-географічні процеси.

Водною та вітровою ерозією охоплено близько 11 млн га сільськогосподарських угідь. Особливо багато еродованих земель у південних та східних областях України. На значних площах відбуваються засолення та солонцювання ґрунтів, підтоплення, пересушування або перезволоження меліорованих земель, лише внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.) 8,4 млн га сільськогосподарських угідь було забруднено радіоактивними викидами.

Охорону земельних ресурсів регулює Земельний кодекс України.

Різноманітність видового складу, закономірності поширення рослинності

Флора України характеризується значною різноманітністю видового складу. На території України нараховують до 23 тис. видів рослин, у тому числі понад 4 тис. видів вищих дикорослих рослин. Із покритонасінних найбільше трапляються рослини з родин Складноцвіті (700 видів) та Бобові (близько 300 видів).

Деякі рослини (тис ягідний, рододендрон жовтий) збереглись без змін протягом кількох геологічних епох і зараз трапляються на теренах України. Такі рослини називають реліктовими.

Під впливом господарської діяльності людини сучасний рослинний покрив зазнав значних змін. Скоротилась площа лісів і майже зникла степова рослинність, змінився видовий склад флори. З’явилися акліматизовані рослини (нарцис європейський, кипарис, горіх грецький). Доволі багато ендемічних рослин — тонконіг мінливий, дзвоник карпатський, живокіст серцевидний, медунка Філярського.

Зараз у межах України росте понад 400 видів культурних рослин, а також декоративних, завезених з інших країн (тополя пірамідальна, акація біла, дуб червоний, бузок тощо).

Основними типами рослинності в Україні є лісова, степова, лучна й болотна.

Загальна площа лісів в Україні сягає близько 10 млн гектарів, що становить 17,6% її території. Найбільшою є лісистість в Українських Карпатах (40,5 %) і Кримських горах (32 %). Лісистість рівнинної частини зменшується з півночі на південь від 26,1 % (зона мішаних лісів) до 12,5 % (Лісостеп) і 3,8 % (Степ). У лісах переважають молоді та середньовікові деревостани. Поширені такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони займають близько 90 % площі, вкритої лісом. Крім того, є насадження граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо.

Соснові ліси (бори) займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу й Степу. У дібровах основною породою є дуб черешчатий, поширений переважно в зоні мішаних лісів та лісостепу. Байрачні ліси вкривають схили сухих ярів та балок у степовій зоні. Бучини — ліси, у яких переважає бук, поширені в Карпатах, Поділлі та Придністров’ї. Ялинники (ялинові ліси) ростуть на глинистих ґрунтах та охоплюють великі площі в Українських Карпатах. У лісах України переважно є два види ялин: європейська (смерека) та гірська.

Степова рослинність у первинному вигляді до цього часу збереглась лише на схилах балок, у передгір’ях Криму, на піщаних косах Азово-Чорноморського узбережжя, островах. Ділянки цілинних степів охороняють у заповідниках. У типовій степовій зоні поширена різнотравно-типчаково-ковилова рослинність на звичайних чорноземах, а вздовж Азово-Чорноморського узбережжя — полиново-злакова рослинність на каштанових солонцюватих ґрунтах.

Лучні степи поділяють на рівнинні та гірські (кримські). У їх травостої переважають злаки (ковила, типчак, тонконіг вузьколистий) та різнотрав’я (конюшина, гадючник, маренка, шавлія лучна тощо), а з ефемерів та ефемероїдів — незабудка, переломник, крупка.

Різнотравно-типчаково-ковилові степи мають густий трав’яний покрив, що складається з ковили, тонконога, стоколосу, вики, горицвіту весняного, молочаю степового, шавлії, астрагалу. У трав’яному покриві типчаково-ковилових степів переважають посухостійкі злаки: типчак, ковила українська, келерія, з різнотрав’я — кахрис, ферула, будяк, пижмо тощо. У травостоях полиново-злакових степів переважають посухостійкі (ксерофітні) дернинні злаки (типчак, ковила, житняк), полини, кермек та ін.

На Донецькому кряжі та сході України у минулому були поширені чагарникові степи з заростями карагани дерев'янистої (жовтої акації).

Невеликими ділянками в Кримських горах трапляються напівсаванні степи. У цих степах до злаків домішуються субтропічні види, поширені також люцерна, пирій повзучий, горошок та ін.

Луки, залежно від умов розташування, поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські. На заплавних луках поширені зарості лози, трави з вівсяниці, мітлиці, келерії, а також конюшина, жовтець, щавель, деревій тощо. На суходільних луках ростуть мітлиця, пахучий колосок, костриця, кульбаба, волошки. Низинні луки приурочені до знижень на вододілах, терасах, долинах, тому вони тривалий час обводнені. Тут переважають вівсяниця червона, тимофіївка лучна, осока звичайна, конюшина лучна і біла. Луки використовують як сіножаті. Гірські луки поширені в Українських Карпатах. У травостої гірських лук поширені вівсяниця, білоус, конюшина, лядвенець. У субальпійському поясі сформувались луки з білоуса, тимофіївки, осоки вічнозеленої, вівсяниці.

Болотна рослинність розвивається в пониженнях з надмірним зволоженням. Болота займають близько 2 % території України. Найбільше їх на Поліссі. Болота мають значні запаси торфу. У їх рослинному покриві переважають трав’яні й трав’яно-мохові угруповання. Поширені осока, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін. З дерев і чагарників — вільха чорна, верболози.

Різноманітність видового складу тварин. Фауністичний склад лісів, степів, лук, боліт, водойм, Карпат і Кримських гір

Різноманітність природних умов зумовлює багатство тваринного світу України (приблизно 44 800 видів тварин). На її території водяться ссавці (100 видів), птахи (360 видів), риби (200 видів), плазуни (20 видів), земноводні (17 видів). Тваринний світ змінювався протягом геологічних періодів та в історичний час.

У Кримських горах водяться олень, косуля, куниця кам’яна, борсук, кажан, лісова миша, муфлон, білка. З птахів характерні гриф чорний і сип білоголовий, сойка чорноголова, мухоловка, синиця; із плазунів — гекон кримський, полоз леопардовий, ящірки; із земноводних — тритон гребінчастий, ропуха, квакша. Серед комах багато середземноморських видів, з яких найбільш поширені восковик, ковалик, хрущ кримський, богомол кримський, цикади та ін.

Для Зони мішаних лісів найбільш типові лось, косуля, свиня дика, олень благородний, білка, куниця лісова, борсук, соня лісова, трапляються бурий ведмідь, рись, заєць-біляк. У лісах, на луках і болотах водяться полівка лісова, лісова і польова миші, бурозубки звичайна і мала, кутора, кріт. Доволі багато лисиць і вовків. Із птахів водяться тетерев, рябчик, глухар, дятел чорний, шпак, синиця, дика качка, кулик, деркач, журавель сірий, дикий голуб; із плазунів поширені гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, болотяна черепаха; із земноводних — тритони, ропухи, жаби та ін.; з комах — сосновий і непарний шовкопряди, короїд, хрущ, гедзь. Останніх багато в заболочених місцевостях.

У тваринному світі Лісостепової зони поєднуються лісові та степові види. У лісах водяться білка, борсук, косуля, дика свиня. Для відкритих просторів характерними є ховрах, сліпак, кутора, хом'як, сіра полівка, трапляється тушканчик великий та ін. З птахів водяться куріпка сіра, перепілка, ракша, іволга, сорокопуд, дятел строкатий, чайка, лелека білий, з комах — озима совка, буряковий довгоносик, клоп-черепашка та ін.

У Степовій зоні найбільш типовими із ссавців є ховрах сірий, тушканчик великий, полівки сіра та степова, хом’ячок сірий, сліпак, тхір степовий, степова мишівка, куниця кам’яна, дикий кролик. У південно-східних районах поширені бабак, лисиця-корсак, тхір-перев'язка, їжак вухатий. Із птахів — жайворонок, перепілка, вівсянка, сіра куріпка. Зрідка трапляються дрохва, степовий журавель, степовий орел, канюк. Типовими степовими плазунами є полоз і гадюка степова.

На Азово-Чорноморському узбережжі, де степові ділянки чергуються з піщаними косами, заплавними лісами, луками й болотами, лиманами та прибережними морськими просторами, тваринний світ багатий і різноманітний. Поряд із степовими водяться болотні та водоплавні тварини. Із птахів характерні чайка, мартин сріблястий, норець, качка, чапля, бугай. У дельтах Дунаю, Дністра і Дніпра гніздяться гуска сіра, лебідь-шипун, пелікан. У заповідниках реакліматизовано оленя звичайного й бабака, акліматизовано оленя плямистого, ондатру, фазана.

В Українських Карпатах водяться косуля, олень, свиня дика, білка, куниця, борсук, полівка, бурозубка. Трапляються лось, ведмідь, рись, дикий кіт; із птахів — глухар, тетерев, рябчик, дятел, шишкар, беркут, шуліка, сова, сапсан. Характерними плазунами є полоз, гадюка, веретільниця, вуж, ящірка. З комах поширені короїди смерековий і буковий, непарний шовкопряд, букова плодожерка.

Для Азовського моря характерні оселедець керченський, пузанок, хамса, велика камбала, тюлька, бичок; для Чорного моря — осетер, білуга, севрюга, скумбрія, ставрида, кефаль, кілька, лосось чорноморський, оселедці дніпровський і дунайський, морський коник.

У Чорному морі із ссавців живуть дельфіни трьох видів: дельфін-білобочка, афаліна чорноморська, азовка (фоцена звичайна). У кінці минулого століття біля південно-західних берегів Криму траплявся тюлень білочеревий (тюлень-монах). В даний час невелика кількість цих тюленів живе біля узбережжя Болгарії.

З-поміж прісноводних риб найціннішим є лосось дунайський, верховодка, харіус, щука, лин, лящ, судак, сом, окунь, карась, сазан, тараня. У карпатських річках водяться форель і харіус, у великих водосховищах — цінні промислові риби: судак, лящ, сазан, акліматизувались білий амур і товстолобик.

Тваринні ресурси, заходи з їх охорони та відтворення. Червона книга України

На території України водиться багато рідкісних, реліктових та ендемічних тварин. До Червоної книги України занесені 382 види рідкісних тварин, а також види, що перебувають під загрозою зникнення. Серед ссавців — тюлень монах (південна частина Чорного моря), зубр, рись звичайна, кіт лісовий, видра річкова; із риб до Червоної книги занесені стерлядь, харіус, морський коник, судак морський.