Географія. Міні-довідник. ЗНО

Внутрішні води та водні ресурси України

Загальні гідрологічні особливості території України

До поверхневих вод належать річки й канали, озера й водосховища, болота й ставки. Усі вони разом утворюють природну гідрологічну мережу. В Україні на водні об’єкти припадає 4 % загальної площі території. Гідрографічні особливості території залежать від кліматичних (кількості опадів, випаровування) і геологічних умов, рельєфу, ґрунтів, рослинного покриву, господарської діяльності людини (гідротехнічне будівництво, меліорація, водопостачання тощо).

Україна має досить густу мережу річок: на 1 км² її території припадає понад 0,34 км довжини річок. У нашій державі нараховують майже 4 тисячі малих річок (довжиною до 100 км), 123 — середніх (100-500 км), 14 — великих (понад 500 км).

Також в Україні більше 20 тис. озер загальною площею 4 тис. км². Багато є штучних водойм (водосховищ і ставків) загальною площею 10 тис. км².

Близько 1,7 % території України займають болота.

Поверхневі води, особливості їх формування та розподілу

Нерівномірність розподілу річок країни зумовлена характером рельєфу, кліматом, водопроникністю гірських порід, особливостями рослинного покриву та іншими природними чинниками. Найбільша її щільність у Карпатах (до 1,1 км/км²), а в степах між річками Дніпро й Молочна цей показник менший за 0,17 км/км².

Переважна більшість річок України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і лише 4 % — до басейну Балтійського моря. На заході країни проходить Головний Європейський вододіл, що розділяє басейни північних і південних річок.

Головним джерелом живлення річок України є атмосферні опади. Основна частка (50-80 %) у живленні рівнинних річок припадає на талі снігові води, а гірських — на дощові. Підземне живлення річок більшої частини території становить 10-20 % і лише для деяких районів — до 50 %. Таким чином, річки України мають переважно мішане живлення: талими сніговими, дощовими та підземними водами.

Живлення рік визначає їх режим. Режим ріки — це особливості її поведінки впродовж року (зміна рівня води, витрати води, період замерзання та ін.). У річному режимі виділяють рівні води: повінь, межень і паводок. Повінь — це тривале піднесення рівня води в річці, яке повторюється з року в рік в один і той самий час та настає в період танення снігу або тривалих злив. Найнижчий рівень води в ріках називають меженню. Значне й швидке підняття води в річці, яке відбувається у різні пори року внаслідок раптових відлиг або сильних злив, називають паводком. Живлення і режим рік впливають на їх витрати води та річний стік.

За режимом річки України можна поділити на дві групи: з весняною повінню (рівнинні річки); з паводковим режимом (річки Карпат та Кримських гір).

У водному режимі рівнинних річок України чітко відображена весняна повінь і зимова та літня межень. Восени спостерігають незначне підняття рівня води. Літня межень інколи порушується незначними дощовими паводками, а зимова — відлигами. Період повені починається у березні — квітні й триває на великих річках 2-3 місяці, а на малих — 10-15 днів.

Формування паводкового режиму гірських річок зумовлене щільністю гідрографічної сітки, зливовими дощами та значним похилом водотоків. Для карпатських річок паводки характерні протягом року, а в Кримських горах — переважно взимку та навесні.

Льодостав на річках України формується у грудні. Тривалість його пересічно — 2-3,5 місяці, у суворі зими — до 4 місяців. Гірські річки Карпат не мають стійкого льодового покриву, а на кримських річках він не утворюється. Скресання і льодохід на річках рівнинної частини України триває від 5 до 25 діб.

Основні річкові басейни

Дніпро (у різні часи різні народи називали його Борисфен, Славутич, Данапріс) є найбільшою річкою в Україні і третьою за довжиною в Європі. Бере початок з болота Аксенінський Мох, що на Валдайській височині. Його басейн охоплює понад 50 % території України. Із загальної довжини 2 201 км на Україну припадає 981 км. Найбільшими притоками Дніпра в Україні є Прип’ять (права) та Десна (ліва). Загалом у Дніпро впадає понад 1150 приток.

Південний Буг (Геродот називав його Гіпаніс) бере початок на Подільській височині і перетинає Придніпровську височину та Причорноморську низовину. Довжина річки — 806 км. У верхній течії на Подільській височині річкові береги низькі й заболочені. Найбільші притоки: Інгул, Синюха.

Дністер (греки називали його Тірас) починається на північно-східних схилах Українських Карпат, де приймає найбільше приток. Загальна довжина річки 1 362 км, у межах України — 705 км. На Подільській височині Дністер і його притоки глибоко врізаються у девонські вапняки та пісковики, утворюючи каньйоноподібні долини. Найбільші притоки: Стрий, Тисмениця, Свіча, Лімниця, Серет, Збруч, Смотрич, Мурафа та ін.

Найбільшою річкою на сході України є Сіверський Донець, притока Дону (загальна довжина — 1 053 км, у межах України — 672 км). Він бере початок на Середньоросійській височині, протікає в Україні середньою течією. Майже 70 % стоку річки припадає на час весняної повені.

До басейну Азовського моря в Україні належать ріки Кальміус, Молочна, Берда, Салгир. Вони маловодні, бо протікають у посушливих районах.

До басейну внутрішнього стоку належать ріки Великий Куяльник, Середній Куяльник і Малий Куяльник, що впадають у Куяльницький і Хаджибейський лимани, які втратили зв’язок з Чорним морем.

Зі схилів найвищих вершин Українських Карпат (Полонинського хребта та Чорногори) беруть початок Чорна Тиса й Біла Тиса. Течія їх швидка, річище заповнене галькою, валунами, кам’яними брилами. Через 3 км вище Рахова, зливаючись, вони утворюють власне Тису. У межах України вона має довжину 201 км із загальних 966 км, а далі впадає в Дунай. Найбільші притоки Тиси: Тересва, Ріка, Теребля, Боржава.

Своєю нижньою течією територією України протікає найбільша річка Західної Європи — Дунай — важливий міжнародний водний шлях. У межах

України довжина його становить 174 км (загальна протяжність 2 960 км). Тут він має повноводне річище з рукавами, протоками, озерами, низькими заболоченими берегами. У Чорне море Дунай впадає трьома рукавами, одним з них (Кілійським) проходить державний кордон між Україною та Румунією.

До басейну Балтійського моря в Україні належать ріки Західний Буг (392 км в Україні із 772 км його загальної довжини) і Сян (56 км із 444 км загальної довжини) з притоками. Вони належать до річкової системи Вісли.

Канали

В Україні основним призначенням каналів є водопостачання, меліорація земель, риборозведення, рекреація.

Канал Сіверський Донець — Донбас діє з 1958 р. Він має довжину 131,6 км і постачає водою міста Донбасу. Розрахований на подачу 25 м³/с води. Оскільки цей канал не міг забезпечити повністю потреби регіону у воді, у 1969 р. було розпочато будівництво каналу Дніпро — Донбас. Він починається з Дніпродзержинського водосховища неподалік гирла р. Орелі і має довжину понад 550 км (таким чином є найдовшим українським каналом).

Від берега Каховського водосховища біля с. Мар’янське починається канал Дніпро — Кривий Ріг, що має довжину близько 42 км. Його побудовано в 1961 р.

Канал Дніпро — Інгулець з’єднує Кременчуцьке водосховище на Дніпрі з р. Інгулець. Його довжина — понад 40 км.

Для забезпечення водою Криму споруджено Північнокримський канал. Він починається від Каховського водосховища і закінчується в м. Керч. Має довжину 400,4 км. Вода з каналу використовується для водопостачання населених пунктів і курортів та зрошування.

В Україні створено великі меліоративні зрошувальні системи: Каховська, Інгулецька, Краснознам’янська, Північнорогачицька, Північнокримська, Сірогозька, Бортницька та ін.

Озера і водосховища

На території України близько 20 тис. озер, але більшість з них невеликі. Лише 30 мають площу понад 10 км². Найбільшими озерними районами є Полісся, заплави Дніпра, Дунаю та Сіверського Дінця, Поділля.

Озера морського походження поширені у Причорномор’ї та Приазов’ї. Серед них виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Ці озера переважно мілководні й мають підвищену солоність, яка зумовлена інтенсивним випаровуванням (Сасик, Шагани, Сасик-Сиваш та ін.).

Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин морем (Дністровський, Куяльницький, Хаджибейський лимани). Озером-лиманом є найбільше прісноводне озеро України — Сасик-Кундук (205 км²). Своєрідним його продовженням є озера Кугурлай та Кагул.

Льодовикові озерні улоговини утворились лише в найвищій частині Карпат. Вони виробили величезні котловани-кари, у яких утворились карові озера (Бребенескул, Несамовите, Марічейка та ін.)

Карстові озера утворились у районах поширення легкорозчинних гірських порід. Найбільшою з них є група Шацьких озер, які об’єднують 22 невеликих природних водойми у межиріччі Бугу та Прип’яті. Це, зокрема, озера Світязь, Пулемецьке, Лука. Найбільше серед них — Світязь (27,5 км²), воно ж і найглибше в Україні (58 м).

У басейні Сіверського Дінця, в результаті просідання ґрунту над вимитими солями, утворились озера Ріпне, Сліпне тощо.

Завальні (греблеві) озера виникли внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку та характерні для Карпат. Прикладом такого озера є Синевир.

Озерні улоговини вулканічного походження трапляються на Закарпатті, на Вигорлат-Гутинському вулканічному хребті. Вони є кратерами згаслих вулканів (Липовецьке, Синє та ін.).

Більшість озер України прісні, лише на півночі Степового Криму багато солоних озер. Озера ці мілкі, влітку добре прогріваються, часто пересихають з мінералізованою водою. Це насамперед Перекопські озера та озеро-затока Сиваш.

Крім природних озер, в Україні є багато штучних водойм — ставків і водосховищ. Ставки — це перегороджені греблями ріки; вони є в усіх регіонах України, їх використовують для розведення риби та відпочинку людей.

Водосховища — це великі резервуари води, створені для її нагромадження і наступного використання. Перше водосховище було створене в 1934 р. для затоплення дніпровських порогів біля Запоріжжя. Нині на Дніпрі існує низка водосховищ: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське (найбільше за площею). Великі водосховища є на Дністрі (Дністровське), Сіверському Дінці (Онезьке), Осколі (Червонооскільське). Для розв’язування проблеми водопостачання створено водосховища також на річках у Криму: Качинське, Альминське, Салгирське.

Підземні води

В Україні підземні води належать до окремих артезіанських басейнів, серед яких найбільші: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський. Найбільші запаси підземних вод зосереджені в Дніпровсько-Донецькому та Волино-Подільському басейнах. Прісні води тут містяться до глибини 500-600 м на півночі і 300-400 м на півдні. У південній частині країни запаси вод залягають на глибині 100-250 м. Води нижчих горизонтів засолені.

В артезіанських басейнах міститься 89,7 % питних вод України, з ними пов’язані джерела мінеральних вод (курорти Моршин, Трускавець, Миргород та інші).

Болота

Ділянки земної поверхні з надмірним зволоженням, на яких проростає вологолюбна рослинність, характерний болотний тип ґрунтоутворення і, як правило, нагромаджується торф, належать до боліт. У межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок та Карпатах. Загальна площа боліт ще донедавна становила близько 10 тис. км².

Водні ресурси України, шляхи їх раціонального використання та охорона

За розрахунками гідрологів, у середній за водністю рік ресурси місцевого стоку України становлять 50 км³. Із суміжних з нею територій надходить 159 км³ води. Тому її загальні ресурси оцінюють у 209 км³.

Основна кількість водних ресурсів поверхневих вод припадає на басейн Дніпра — 53,5 км³ в середній за водністю рік.

Водний баланс — це співвідношення приходу та витрати води за певний час (рік, сезон, місяць). Основними елементами надходження вод є атмосферні опади, поверхневі чи підземні води, а витрат — випаровування, поверхневий та підземний стік. Пересічні багаторічні значення складових водного балансу для всієї території України становлять: атмосферні опади — 377 км³, поверхневий стік — 39,4 км³, підземний стік — 13,0 км³, випаровування — 325 км³, інфільтрація — 216 км³.

Поверхневі й підземні води називають водними ресурсами. Їх запаси в Україні в середньому становлять 94 км³, але придатні для господарського використання лише 56 км³.