Географія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

17. Євразія

Фізико-географічне положення материка

Площа суходолу — 54,6 млн км². Населення — 4,7 млрд осіб. Найвища точка над рівнем моря — г. Джомолунгма (Еверест), 8 848 м. Найнижча точка від рівня моря — поверхня Мертвого моря, -400 м. Найдовша річка — Янцзи (Чанзян), 6 300 км. Найбільше озеро — Каспійське. Найбільший острів — Калімантан.

Євразія складається з двох частин світу — Азії (43,4 млн км²) та Європи (близько 10,2 млн. км²). Межа між ними проходить східним підніжжям Уральських гір. Євразія є найбільшим материком у світі та займає третину суходолу всієї планети. Вона розташована повністю у північній півкулі.

Крайні західна й північно-східна частини заходять у західну півкулю. Значні території материка на півночі розташовані за полярним колом, а півострови й острови на півдні — за межами північного тропіка.

Це впливає на різноманітність кліматичних умов, проте більша частина Євразії лежить в межах помірного природного поясу.

Особливості берегової лінії Євразії

Євразія — єдиний материк, який омивають води усіх океанів: із заходу — Атлантичного океану, зі сходу — Тихого, з півночі — Північного Льодовитого, з півдня — Індійського. Істотний вплив на природу материка мають теплі та холодні морські течії, що протікають біля його берегів: Гольфстрім, Куросіо, Сомалійська та Мусонна течії.

Середземним і Червоним морями Євразія відокремлена від Африки (на південному заході), а Беринговою протокою — від Північної Америки (на північному сході).

Суходільна межа між Європою та Азією проходить уздовж східного підніжжя Уральських гір (приблизно по 60° сх. д.), річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря, Кумо-Маницькою западиною, Азовським і Чорними морями, протоками Босфор і Дарданелли.

Крайніми точками материка є:

• північна — мис Челюскін (76° пн. ш., 108° сх. д.);
• південна — мис Піай (2° пн. ш., 106° сх. д.);
• західна — мис Рока (39° пн. ш., 8° зх. д.);
• східна — мис Дежньова (65° пн. ш., 170° зх. д.).

Берегова лінія сильно порізана.

Великі моря, що омивають береги Євразії: Аравійське, Середземне, Чорне, Північне, Баренцове, Карське, Лаптєвих, Охотське, Японське, Жовте, Південно-Китайське. Найбільшими затоками є: Бенгальська, Перська, Біскайська. Найменше море Євразії — Мармурове (12 тис. км²). Найпрісноводніше — Балтійське (2-11 %о). Найбільші півострови: Камчатка, Індостан, Аравійський, Мала Азія, Балканський, Апеннінський, Піренейський, Скандинавський, Таймир. Найвідоміші острови біля берегів материка: Шрі-Ланка, Великі Зондські, Філіппінські, Японські, Курильські, Новосибірські, Нова Земля, Ісландія, Британські.

Історія відкриття і дослідження окремих територій материка

Євразія є частиною Старого Світу, споконвічно освоєною європейцями. Венеціанські та арабські купці здійснювали мандрівники до Китаю та Індії, новгородські купці освоїли узбережжя та острови Баренцового та Білого морів. Так, збереглася до наших днів «Книга про розмаїття світу» Марко Поло (кін. XIII ст.); дорожні записки тверського купця Афанасія Нікітіна «Ходіння за три моря», де описано мандрівку до Індії (1468-1474 рр.). Проте, величезні простори Центральної Азії залишалися мало відомими до середини XIX ст. Величезний внесок у вивчення її природи зробили П. П. Семенов-Тянь-Шансъкий, М. М. Пржевальський, П. К. Козлов. Активне дослідження північних районів Азії тривало у XX ст. Їх вивчали В. О. Обручев, О. Ю. Шмідт та інші вчені.

Першу наукову подорож у гори Тянь-Шань здійснив у 1856-1857 рр. Петро Семенов-Тянь-Шанський, який вивчав будову цих гір, відкрив низку льодовиків, описав рослини та тварини цієї місцевості, дослідив озеро Іссик-Куль.

У 1870-1885 рр. Микола Пржевальський очолив чотири експедиції у Центральну Азію. Він уперше описав природу цих країв, створив цінну колекцію місцевих рослин і тварин, розмаїту колекцію мінералів та гірських порід. Дослідник відкрив та описав дикого коня (кінь Пржевальського), дикого верблюда, гімалайського ведмедя. Пржевальський побував у пустелі Гобі, на Тибеті, біля витоків Янцзи та Хуанхе, на берегах озер Лобнор та Кукунор, загалом подолавши 33 тис. км.

Петро Козлов, академік Академії наук України, відкрив у центрі Азії кургани гунів та давніх монголів. Він же відкрив та проводив розкопки давнього міста Хара-Хото.

Геологічна будова

Євразія розташована в межах трьох великих літосферних плит: Євразійської (більша частина площі), Індо-Австралійської (на півдні), Північно-Американської (на північному сході). В основі цих плит розташовуються давні платформи архейського та протерозойського віку; до таких відносять Східноєвропейську, Сибірську, Китайсько-Корейську, Південо-Китайську, Аравійську, Індійську. Молодими вважають платформи, сформовані в палеозої — Західно-Сибірська, Туранська. Внаслідок зближення літосферних плит уздовж їх меж відбувається складкоутворення, вулканізм та землетруси, що є основою для формування поясів складкоутворення різного геологічного віку. До палеозойської ери відносять Урало-Монгольський пояс. У період кайнозойської ери сформувались Альпійсько-Гімалайський та Тихоокеанський пояси.

Основні форми рельєфу материка

Рельєф Євразії дуже різноманітний: тут розміщені, як безкрайні рівнини, так і величезні гірські пояси. Рельєф материка тісно пов’язаний з його геологічною будовою.

Більшу частину Євразії складають рівнини, які сформувалися в межах давніх (докембрійських) та молодих (пізньопалеозойських) платформ.

Рівнини, які відповідають давнім платформам, значно підняті, а їх поверхня — погорбована. Це пов’язано з виходами кристалічного фундаменту на поверхню. До таких рівнин належать: Східноєвропейська рівнина, що відповідає Східноєвропейській платформі, Середньосибірське плоскогір’я (найбільша рівнина Євразії) відповідає Сибірській платформі та Аравійське плоскогір’я, що відповідає Аравійській платформі, плоскогір’я Декан, що відповідає Індійській платформі, Велика Китайська рівнина, що відповідає Південно-Китайській платформі. З фундаментом платформ пов’язані родовища корисних копалин магматичного походження (залізні руди, алмази), з осадовим чохлом — осадових (нафти, природного газу, кам’яного вугілля). Найбільший нафтовий басейн світу розміщений у Перській затоці на затопленій морем частині Аравійської платформи. Також великі рівнинні ділянки формуються у передгірних прогинах земної кори; прикладом можуть бути Індо-Гангська та Месопотамська низовини.

Рівнини, що сформувалися на молодих платформах, у яких потужний осадовий чохол, мають плоску поверхню і є низовинами: Західносибірська, Туранська. Вони вирізняються величезними покладами нафти й природного газу.

У Євразії розташоване найбільше нагір’я світу — Тибет (2 млн км²).

Гори Євразії різні за походженням та віком. Від Атлантичного та майже до Тихого океану протягнувся молодий Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс, який сформувався в епоху альпійського горотворення на межах кількох літосферних плит. Це — найбільший гірський пояс суходолу. В нього входять Піренеї, Альпи (найвищі гори Європи з вершиною Монблан, 4 807 м), Карпати, Кавказ, Памір, Гімалаї (з найвищою вершиною світу г. Джомолунгма, 8 850 м). У межах цього поясу часто трапляються землетруси, є діючі вулкани (Етна, Везувій). Трохи північніше розташоване нагір’я Тибет. На сході материка формується Тихоокеанський пояс складчастості. Про його інтенсивний розвиток говорять численні землетруси та виверження вулканів (Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау).

Старшими за віком є Верхоянський хребет, Скандинавські гори, Урал, Тянь-Шань, Алтай та ін. Ці гори різні за висотою та мають, як правило, плоскі вершини.

У поясах складчастості видобувають корисні копалини, переважно магматичного походження. Як правило, церуди кольорових металів (міді, свинцю, цинку, олова). «Олов’яний пояс» Євразії простягається у горах східної окраїни материка. У передгірських та міжгірських прогинах є осадові породи (нафта, природний газ).

Корисні копалини, закономірності їх походження

Складна геологічна будова материка обумовила значну різноманітність його корисних копалин. На величезній території Євразії є всі види корисних копалин, які існують в природі. Проте розміщені вони нерівномірно. У їх заляганні простежують таку саму закономірність, що й на інших материках — зв’язок з рельєфом та умовами його формування. Так, родовища різних руд пов’язані з магматичними породами, тому розміщуються у місцях виходу їх на земну поверхню (на щитах). На руди різних металів багаті й гори.

Поклади вугілля пов’язані з осадовим чохлом платформ, тому залягають па рівнинах. Найбільші у світі родовища нафти і природного газу утворилися як в осадовому чохлі платформ (Західносибірська платформа), так і на шельфі морів (Північне, Каспійське моря, Перська затока).

Особливості формування клімату, кліматичні пояси й типи клімату

Євразія має велику різноманітність кліматичних умов. Велика протяжність з півночі на південь зумовлює значні відмінності в температурі повітря. Причиною цьому є зростання сонячної радіації від полюсів до екватора.

Крім того, зміни температури викликані циркуляцією атмосфери. Значна частина материка перебуває під впливом атлантичних повітряних мас, які надходять із західним перенесенням повітря. Тому клімат західної частини материка є вологим та має невеликі річні амплітуди коливань температур. Тут випадає до 1 000 мм опадів на рік. У центрі материка панують континентальні повітряні маси, тому зими тут холодні й сухі, а влітку спекотно й дуже посушливо. На південний захід материка впливає Північно-Східний пасат, що приносить на Аравійський півострів з центральної частини Азії сухе й спекотне повітря.

На сході материка формуються сезонні вітри — мусони. Влітку вони дмуть на материк і несуть вологу погоду, взимку — з материка, викликаючи суху погоду. Завдяки літньому мусону у м. Черапунджі, що біля підніжжя Гімалаїв, випадає близько 12 000 мм опадів на рік. Це одне з найвологіших місць планети.

Арктичні повітряні маси під впливом північно-східних вітрів здатні проникати далеко на південь, викликаючи стрімкі зниження температури повітря, раптове похолодання, весняні та осінні заморозки. Це зумовлене рівнинністю території. Південна частина Євразії захищена від холодного повітря пасмами гір.

Рельєф також впливає на клімат Євразії. Якщо рівнинні території сприяють просуванню вглиб материка повітряних мас, то для гірських районів характерна висотна поясність.

Євразія лежить в межах всіх кліматичних поясів північної півкулі: від арктичного на півночі до екваторіального на південному-сході.

Острови та вузька смуга північного узбережжя материка розташовані в межах арктичного поясу, де протягом року панують холодні та сухі арктичні повітряні маси. Це клімат арктичних пустель. Середня температура січня становить -28 °С ... -40 °С, а влітку — близько 0 °С. Дмуть сильні вітри, висока хмарність. Опадів традиційно випадає менше, ніж 100 мм на рік.

Субарктичний кліматичний пояс охоплює острів Ісландія та вузьку північну частину материка від Скандинавського до Чукотського півостровів. Узимку тут панують арктичні повітряні маси, а влітку — помірні. В зв’язку з цим коливання температур є більшим — літні коливаються від +5 °С до +15 °С, а зимові можуть опускатись до -33 °С. Тут панують сильні вітри. Опади переважають улітку, їх випадає від 200 до 400 мм. Через низькі температури повітря води випаровуються мало, а тому характерна значна заболоченість.

Помірний кліматичний пояс займає найбільші площі на материку. У зв’язку з величезною протяжністю Євразії із заходу на схід, спостерігають великі відмінності у кліматі від узбережжя вглиб материка. Тому в межах помірного поясу виділяють кліматичні області, які відрізняються кількістю опадів, сезонністю їх розподілу та річними амплітудами коливань температур. На клімат власне Європи суттєво впливають повітряні маси з Атлантичного океану, що пов’язане з західним перенесенням. Тому тут формується морський тип клімату. Середні температури січня — близько 0 °С, липня — +16 °С. Територія отримує надмірну кількість опадів — понад 1 000 мм. Далі на схід розташовується помірно-континентальна область з більш холодною зимою (-6 °С) та теплішим літом (+19 °С). Річна кількість опадів зменшується до 800-550 мм. За Уральськими горами, в межах Західно-Сибірської рівнини, формується континентальний клімат зі значною амплітудою температур — середні зимові становлять-20 °С, літні — +22 °С. Кількість опадів не перевищує 400 мм. У центральних районах Азії клімат різкоконтинентальний з низькими пересічними температурами січня (-27 °С) та високими температурами липня (+33 °С). Кількість опадів коливається в межах 220-350 мм. Клімат помірного поясу на Далекому Сході мусонний. Улітку Тихоокеанський мусон приносить вологе морське повітря, а отже й опади — до 800 мм. Середня температура липня становить +18 °С. Узимку сюди надходять холодні повітряні маси із Західного Сибіру, а тому зима є холоднішою (-16 °С) та малосніжною.

Субтропічний кліматичний пояс перетинає Євразію від Піренейського півострова до долини Янцзи та Хуанхе. Влітку в цьому поясі панує сухе й спекотне повітря з тропіків, взимку — вологе й прохолодне помірне повітря. Тут також формуються області з різним типом клімату. В межах південної Європи та півострова Мала Азія формується середземноморський тип клімату. Літо сухе й жарке (+24 °С), зима тепла (+8 °С ... +10 °С); кількість опадів зазвичай не перевищує 400 мм. У центральній частині субтропічного поясу клімат континентальний з панування сухого тропічного повітря влітку (до +33 °С) та сухою зимою (+2 °С ... +4 °С) з мінімальною кількістю опадів (до 200 мм). На сході панує мусонний тип клімату з позитивними температурами впродовж року (середні літні — +24 °С, середні зимові — +12 °С) та кількістю опадів до 900 мм.

У тропічному поясі Євразії існує лише континентальна область, що сформувалась завдяки північно-східному перенесенню повітряних мас з Центральної Азії. Кількість опадів традиційно не перевищує 100 мм. У холодний сезон повітря прогрівається до +50 °С, взимку практично не опускається нижче +20 °С. Характерні значні добові коливання температур.

Субекваторіальний пояс охоплює півострови Індостан, Індокитай і Філліпінські острови. Територія перебуває влітку під впливом вологих та теплих екваторіальних повітряних мас, взимку — сухих та спекотних тропічних. Упродовж року тут панує тепла погода. Більша кількість опадів випадає влітку. Протягом року випадає до 2 000 мм опадів.

Екваторіальний кліматичний пояс займає Великі Зондські острови. Впродовж року на даній території практично немає коливань температури (+24 °С ... +27 °С), щоденні опади (протягом року — понад 2 000 мм).

Внутрішні води

Річки

Залежно від кліматичних умов, різні частини Євразії не однаково забезпечені внутрішніми водами. Найбільш густою їх мережа є на заході в умовах морського клімату, на півдні та сході у мусонних областях та на півночі, де випарування незначне через низькі температури. Мало водойм у центральній та південно-західній частинах, де клімат посушливий континентальний.

Річки Євразії несуть свої води до Атлантичного, Тихого, Індійського, Північного Льодовитого океанів. Є ще й великий басейн внутрішнього стоку.

До басейну Атлантичного океану належить більшість річок Євразії. Вони мають дощове й снігове живлення та повноводні протягом року (Сена, Темза, Рейн, Ельба). Річки середньої частини Європи (Одер, Дунай, Дністер, Дніпро, Дон), мають переважно дощове живлення. Повінь в них настає весною, межень влітку.

З просуванням на схід зростає період льодоставу. Річки півдня Європи, що сформувалися в субтропіках (Тахо, Дуеро, Тібр), мають дощове живлення та зимову повінь. Улітку вони сильно міліють, деякі пересихають.

До басейну Північного Льодовитого океану належать Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима. Вони мають переважно снігове живлення, весняну повінь та тривалий період льодоставу. Річки на півночі материка відзначаються значною часткою ґрунтового живлення.

До Індійського океану несуть свої води Інд і Ганг з притокою Брахмапутра, Тигр та Євфрат. Ці річки мають мусонне (дощове) та льодовикове живлення, на них часто бувають повені.

До басейну Тихого океану належать річки Меконг, Янцзи (найдовша річка материка, 6 300 км), Хуанхе, Амур. Ці річки в умовах мусонного клімату мають дощове живлення та літню повінь. Річки, що беруть початок у горах, мають суттєве льодовикове підживлення.

До річок басейну внутрішнього стоку належать Волга (найдовша річка Європи), Урал, Сирдар’я, Амудар’я. Дві перші мають снігове живлення та високу весняну повінь, дві останні, що стікають з гір, — льодовикове, зі значним підняттям води влітку.

Озера, болота, льодовики

Озерана території материка розміщуються нерівномірно. Найбільшими льодовиковими озерами є Ладозьке, Онезьке. Тектонічні озера вирізняються своєю глибиною: Байкал (1 620 м), Мертве море (найсолоніше озеро світу — 270-310 %о; улоговина цього озера — найглибша западина на суходолі, яка лежить на глибині 400 м нижче рівня Світового океану), Балатон, Женевське. Залишками давніх морських басейнів є реліктові озера: Каспійське (найбільше в світі, 371 тис. км²), Аральське, Балхаш, Лобнор. На південних узбережжях Європи є лиманні озера. Більшість озер Євразії прісні, але є й солоні (найсолоніше — Мертве море). Унікальним є озеро Балхаш, одна частина якого прісна, інша — солона.

Високим рівнем заболоченості вирізняються Західний Сибір, зона тундри на півночі материка, Полісся, басейн річки Амур.

У горах, що розташовані вище від снігової лінії, сформувалися льодовики. Вони є в Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі, в Альпах, Скандинавських горах. Покривні льодовики існують в Ісландії та на островах у Північному Льодовитому океані.

Близько 20 % площі материка займає багаторічна мерзлота (замерзлий шар гірських порід що постійно зберігає температуру нижче 0 °С), яка сформувалася у льодовикову епоху, її товщина — від 50 см на Кольському півострові до 1,5 км у Східному Сибіру.

Природні зони. Рослинний і тваринний світ

На рівнинах Євразії природні зони змінюються за законом широтної зональності, тобто від екватора до полюсів. Значна площа Євразії і різкі контрасти клімату та рельєфу зумовили поширення на її території всіх природних зон північної півкулі.

Широтне простягання природних зон порушується у приокеанічних районах та в субекваторіальному поясі. Причиною цього явища є особливості циркуляції атмосфери та розміщення основних форм рельєфу. У зв’язку з наростанням континентальності клімату вглиб материка, зона широколистяних лісів закінчується у Західній Європі, а далі замінюється зонами степів, напівпустель та пустель, які займають великі площі в центральних частинах Євразії.

Північні природні зони — це зона арктичних пустель, тундри та лісотундри, із надзвичайно низькими температурами, бідними ґрунтами та рослинним світом, пристосованим до цих умов. Зволоження є надмірним, тому територія заболочена. В арктичних пустелях життя пов’язане з морем. Тут мешкають білі ведмеді, тюлені, моржі. У тундрі багато гризунів лемінгів, якими живляться полярна сова та песець.

З великих травоїдних істот живуть північний олень та вівцебик. Тундра вирізняється заболоченими безлісими просторами, але вже з власними тундрово-ґлеєвими ґрунтами. У рослинному покриві тундри переважають лишайники, найвідоміший з яких — ягель. На болотах землю вкривають мохи. Багато ягідних чагарників — чорниця, брусниця, журавлина, морошка. З дерев виділяється лише карликова берізка.

Південніше розміщена зона тайги з більш високими літніми температурами. Тому є умови для розвитку хвойної рослинності на підзолистих та мерзлотно-тайгових ґрунтах. Тут ростуть кедр, сосна, ялина, модрина (хвойне дерево, що скидає на зиму хвою); в підліску — багно, ялівець, чорниці. У тваринному світі із ссавців відомі лось, бурий ведмідь, соболь, горностай', з птахів — тетерук, глухар, дятел, кедрівка.

Зона широколистяних та мішаних лісів розташована лише в європейській частині та на крайньому сході. В цій зоні хвойні ліси чергуються з буково-дубовими та березово-осиковими гаями на сірих лісових та дерново-підзолистих ґрунтах. Також в деревостані представлені сибірська ялина, корейський кедр. У межах Далекого Сходу помірних широт Євразії проростає найміцніше дерево світу — береза Шмідта, деревина якого міцніша за чавун у 1,5 разу. З тварин зустрічаються дикий кабан, різні види оленів, козуля, рись, дикий кіт, зубр. Живе багато птахів: дикий голуб, лелека білий, сови.

До центру материка ліси змінюються лісостепами та степами з найбільш родючими ґрунтами світу. З рослин переважають ковила, тонконіг, бородач, полин та типчак. Живе багато гризунів: ховрах, тушканчик, байбак, хом’як. Вони є їжею для хижих птахів (степовий орел, боривітер, беркут) та змій. Трапляються небезпечні павуки (тарантул, каракурт) і скорпіони.

На південь від степів розташована природна зона напівпустель та пустель помірного поясу, де на засолених украй бідних пустельних сіро-бурих ґрунтах трапляється рослинність із розріджених злаків, солянок, рідких чагарників. З тварин переважають плазуни (варан, агама, гюрза, ефа, кобра). З травоїдних ссавців можна зустріти сайгака, джейрана, верблюда, коня Пржевальського, дикого віслюка онагру (кулана). Водиться багато отруйних змій: гюрза, ефа, кобра. Найбільші пустелі помірних широт — Каракуми, Кизилкум, Такла-Макан, Гобі.

Тропічні пустелі займають Аравійський півострів та південь Іранського нагір’я. Опадів nут дуже мало (менше 100 мм на рік). Ґрунти нерозвинуті, тому рослинність розріджена (солянка, полин, верблюжа колючка, акація). Бідним є і тваринний світ (газелі, гієни, шакали, пустельна кішка, джейран, кулан, гірські бики — яки).

Середземноморське узбережжя займає зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. Тепла й волога зима та жарке й сухе літо створюють особливі умови для розвитку органічного світу на коричневих ґрунтах. Переважаючий тип рослинності — маквіс — угруповання посухостійких колючих чагарників. Ростуть дика маслина, сосна, кипариси, корковий і кам'яний дуб, суничне дерево, лавр, цитрусові. Тваринами Середземномор’я є ящірки, змії, черепахи, шакали. Трапляються лань, дикобраз, шакал. Тут живе єдиний місцевий різновид мавп у Європі — магот.

На південному сході розташовані перемінно-вологі (мусонні) ліси. Наявність посушливого сезону змусила рослини стійко переносити сухість повітря. З просуванням від помірних до тропічних широт хвойні та листопадні дерева (кедр, сосна, дуб, горіх, сакура, деревоподібні папороті, лимонник китайський, дикий виноград, китайська роза гібіскус) поступово змінюються на вічнозелені. З цих широт походить культурна рослина ківі. Проростають квіткові магнолія та камелія. У перемінно-вологих лісах росте найвища в світі трава — бамбук. У перемінно-вологих лісах росте найдовша рослина світу — індійська ротангова пальма-ліана, стебло якої досягає 300 м. Під цими лісами формуються ґрунти червоноземи та жовтоземи. Тут живуть бамбуковий ведмідь панда, єнотоподібний собака, мавпи (гібон, японський макак), уссурійський тигр, леопард, деякі види оленів.

Савани в межах Євразії займають територію півострова Індостан. На території, зайнятій червоно-бурими та чорноземоподібними ґрунтами, ростуть акація, пальма, мімоза, баньян, тикове, сандалове, солове дерево. Із тварин поширені індійський слон (найбільша тварини Євразії), індійський носоріг, леопард, тигр, антилопа, деякі види мавп та отруйних змій.

Вологі екваторіальні ліси (гілеї) займають значні території на островах Малайського архіпелагу. Це — вічнозелені багатоярусні ліси (кокосові пальми, різні види бамбука, гвоздичне, коричне дерево, мускатний горіх, чорний перець, хлібне дерево) на червоно-жовтих фералітних ґрунтах з багатим тваринним світом (гібон, макака, димчастий леопард, чорна пантера, носороги, папуги-какаду, райські птахи, людиноподібна мавпа — орангутанг, найбільша у світі отруйна змія — королівська кобра (5,5 м завдовжки). Площа гілеї неухильно скорочується в результаті наступу людини.

У горах спостерігають висотну поясність зміни природних комплексів. В Альпах розрізняють п’ять поясів:

• до висоти 900 м поширені твердо листі вічнозелені ліси й чагарники;
• до висоти 1 800 м ростуть мішані ялиново-букові ліси;
• до висоти 2 100 м підіймаються субальпійські луки;
• у проміжку 2 100-2 500 м ростуть альпійські луки;
• з висоти 2 500 м починається пояс багаторічних снігів та льоду.

Найбільше висотних поясів у Гімалаях. Біля підніжжя Гімалаїв простяглася смуга болотистих джунглів. До висоти 600 м поширені вологі ліси. До висоти 1 200 м — ліси з пальм і деревовидних папоротей, бамбука та ліан. На висоті 2 000 м починаються листопадні ліси з дуба, каштана, клена, черемхи, вишні.

Вище 2 500 м їх змінюють пояси хвойних лісів. На висоті 3 500 м ліси переходять в субальпійські й альпійські луки. Вище 5 000 м — гірська тундра та пояс снігів.

Населення. Расовий та етнічний склад. Розміщення населення на материку

У Євразії проживає майже 3/4 людства планети. Середня щільність населення є найбільшою у світі й становить понад 80 осіб/км². Через природні умови населення розміщене дуже нерівномірно. Майже незаселеними є північно-східні та центральні райони Азії. Найбільш густо заселені Східна і Південна Азія (від 600 до 10 тис. осіб/км²) та Європа.

У Євразії проживають представники трьох основних людських рас: європеоїди (народи Європи та південно-західної Азії), монголоїди (народи більшої частини Азії) та негроїди (народи Шрі-Ланки та півдня Індії).

Тестові завдання

17. ЄВРАЗІЯ

17.1. Частина поверхні суходолу світу, яка зайнята материком Євразія

• А 1/2
• Б 1/3
• В 1/4
• Г 1/5

17.2. Кількість кліматичних поясів, у яких розташована Євразія

• А 2
• Б 3
• В 4
• Г 6

17.3. Площа Євразії становить

• А 17,8 млн км²
• Б 30,3 млн км²
• В 54,6 млн км²
• Г 14,1 млн км²

17.4. Півкулі, в яких розташована материкова частина Євразії

• А Північна й Південна
• Б Східна й Західна
• В Східна, Західна, Південна
• Г Східна, Західна, Північна

17.5. Найпівнічніша точка Євразії розташована на

• А півострові Таймир
• Б Чукотському півострові
• В півострові Камчатка
• Г Кольському півострові

17.6. Найпівнічніша точка Євразії

• А мис Піай
• Б мис Челюскіна
• В мис Дежньова
• Г мис Таймир

17.7. Мис Дежньова розташований на півострові

• А Таймир
• Б Малакка
• В Чукотка
• Г Камчатка

17.8. Півострів Євразії, який розташований у Західній півкулі

• А Скандинавський
• Б Аравійський
• В Піренейський
• Г Таймир

17.9. Мандрівник, який здійснив дослідження пустелі Гобі та гір Тянь-Шань у другій половині XIX ст.

• А Олексій Чириков
• Б Петро Семенов-Тянь-Шанський
• В Микола Пржевальський
• Г Микола Миклухо-Маклай

17.10. Найдовша річка Євразії

• А Ніл
• Б Волга
• В Хуанхе
• Г Янцзи

17.11. Площа Європи становить

• А 7,6 млн км²
• Б 10 млн км²
• В 54,4 млн км²
• Г 9,6 млн км²

17.12. Частка площі Європи в загальній площі Євразії становить

• А 1/5
• Б 2/3
• В 1/3
• Г 1/2

17.13. Найменш солоне море Євразії

• А Чорне море
• Б Балтійське море
• В Іонічне море
• Г Біле море

17.14. Найменше за площею море Євразії

• А Азовське море
• Б Мертве море
• В Біле море
• Г Мармурове море

17.15. Тектонічна структура, яка відповідає Східноєвропейській рівнині

• А Сибірська платформа
• Б Альпійсько-Гімалайський геосинклінальний пояс
• В Східноєвропейська платформа
• Г Західно-Сибірська платформа

17.16. Найбільша рівнина Євразії

• А Середньосибірське плоскогір’я
• Б Західносибірська низовина
• В Велика Китайська рівнина
• Г Туранська низовина

17.17. Південно-Китайській платформі в орографічному відношенні у межах Євразії відповідає

• А Плоскогір’я Декан
• Б Велика Китайська рівнина
• В Аравійське плоскогір’я
• Г Туранська низовина

17.18. Найбільше нагір’я світу

• А Казахський дрібносопковик
• Б Тибет
• В Східноєвропейська рівнина
• Г Плоскогір’я Декан

17.19. Найвищі гори Європи

• А Гімалаї
• Б Карпати
• В Альпи
• Г Піренеї

17.20. Найвища вершина Європи

• А Джомолунгма
• Б Мак-Кінлі
• В Говерла
• Г Монблан

17.21. Вулкан Ключевська Сопка розташований

• А на о. Суматра
• Б на Японських островах
• В на півострові Камчатка
• Г на півострові Чукотка

17.22. Зображення, яке властиве для Гімалайського ландшафту

17.23. Розташування Уральських гір на контурній карті позначено цифрою

• А 1
• Б 2
• В 3
• Г 4

17.24. Кліматичний пояс Євразії, якому відповідає така кліматодіаграма

• А арктичний
• Б субарктичний
• В помірний
• Г субтропічний

17.25. Увідповідніть гори Євразії та їх особливості

• 1 Гімалаї
• 2 Кримські гори
• 3 Скандинавські гори
• 4 Алтай
• А найвищі
• Б найнижчі
• В найбільш північні
• Г старі, але відновлені
• Д старі

17.26. Увідповідніть регіони Євразії та корисні копалини, на які вони багаті

• 1 Перська затока
• 2 острови Шпіцберген
• 3 Південно-Східна Азія
• 4 Мертве море
• А калійна сіль
• Б нафта
• В кам’яне вугілля
• Г олов’яні руди
• Д перли

17.27. Увідповідніть назви природних зон Євразії й типові для них рослини

• 1 арктичні пустелі
• 2 тайга
• 3 вологі екваторіальні ліси
• 4 пустелі
• А динне та хлібне дерево манго
• Б мохи та лишайники
• В саксаул
• Г ялина, сосна, модрина
• Д ковила, типчак, тонконіг

17.28. Укажіть три держави Євразії, на території яких поширена зона тайги

• 1 Польща
• 2 Фінляндія
• 3 Норвегія
• 4 Данія
• 5 Росія
• 6 Литва
• 7 Білорусь

17.29. Укажіть три річки Євразії, які належать до басейну внутрішнього стоку

• 1 Сирдар’я
• 2 Урал
• 3 Амур
• 4 Айдар
• 5 Дон
• 6 Кума
• 7 Вісла

17.30. Запишіть висоту г. Джомолунгма.

17.31. Запишіть кількість океанів, які омивають Євразію.