Всесвітня історія. Рівень стандарту. 10 клас. Васильків

§ 18. Напередодні Другої світової війни

Чи знаєте ви, що...

.....Мюнхенська змова суттєво вплинула на долю Закарпаття: 22 листопада 1938 р. українці домоглися автономії Підкарпатської Русі в складі Чехословаччини, а 15 березня 1939 р. проголосили незалежність Карпатської України, чим підтвердили, що вона є українською землею, її мешканці — невід’ємною частиною українського народу.

.....«українське питання» напередодні Другої світової війни виглядало заплутанішим, аніж у 1914 р.: нацисти бачили Україну складовою «життєвого простору на Сході», комуністи бажали «взяти під опіку» західних українців; Угорщина прагнула відібрати Закарпаття від Чехословаччини; Румунія була не проти розширення на Схід; Польща воліла зберегти землі, якими володіла за результатами Паризької мирної конференції; українські націоналісти сподівалися скористатися ситуацією, щоб відновити незалежність.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти:

Аншлюс (від однойменного німецького слова, що означає «приєднання», «анексія») — 1) насильницьке приєднання або анексія; 2) приєднання Австрійської республіки до Третього Райху в березні 1938 р.

Мюнхенська угода («Мюнхен», «мюнхенський диктат», «мюнхенська зрада») — 1) чотиристороння домовленість про передання нацистській Німеччині Судетської області, що погоджена 30 вересня 1938 р., нібито для запобігання великій війні в Європі; 2) сьогодні — усталений вислів, що означає дипломатичну поразку західних держав і зраду ними союзників.

Політика «умиротворення» — запобігання масштабним воєнним конфліктам способами поступок агресору/агресорам та пошуку компромісів, здатних стримати нападника/нападників від радикальних дій.

«Судетська проблема» — незадоволення німецького населення Судетської області своїм статусом у складі Чехословаччини, що використано Третім Райхом як привід до анексії цієї території.

18.1. Як Німеччина задовольняла свої територіальні претензії?

Успіхи нацистської Німеччини на зовнішньополітичній арені, як то «повернення» Рейнської демілітаризованої зони, надихали Адольфа Гітлера. Відтак на порядку денному його політики постали амбітніші плани: захоплення чужих територій під приводом «захисту співвітчизників» та «об’єднання всіх німців під єдиним дахом». На першому етапі фюрер зібрався приєднати Австрію, для чого 12 лютого 1938 р. під час зустрічі з австрійським канцлером Куртом фон Шушніґом вручив тому ультиматум: надати повну свободу дій націонал-соціалістичним організаціям, призначити міністром внутрішніх справ нацистського лідера Артура Зейсс-Інкварта, пристати на економічне об’єднання. Канцлер відмовився, покликаючись на потребу додаткових консультацій. Проте невдовзі під тиском Німеччини президент Австрії Вільгельм Міклас розпустив уряд та призначив новий, що його очолив Артур Зейсс-Інкварт. Він одразу звернувся до німецьких покровителів із проханням про військову допомогу (щоправда, зробив це ще тоді, коли підрозділи Вермахту вже перебували на марші). 12 березня 1938 р., не зустрічаючи опору, німецькі солдати перетнули кордон з Австрією. Наступного дня Адольф Гітлер оголосив про її включення до складу Третього Райху. Через декілька тижнів під контролем нацистів відбувся «референдум», у результаті якого 99,73 % австрійців підтримали приєднання. Після аншлюсу площа Німеччини збільшилася на 17 %, а кількість населення — на 10 %. Дуче Беніто Муссоліні, який доти запевняв австрійське керівництво у своїй підтримці, відступив та визнав легітимність дій Берліна. Не спромоглися на рішучий протест і західні держави.

Мовою історичного джерела

Уривок із книжки Девіда Маккіна «І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія напередодні війни»: «...Реакція на аншлюс міжнародної спільноти була більш ніж стриманою. Муссоліні не зробив нічого. Як і Чемберлен у Британії, як і Блюм у Франції. Чиновники в Чехословаччині зазначили, що аншлюс — “не більш як сімейна справа”. Держсекретар Галл скликав нараду з вищими посадовими особами Держдепартаменту, алеСША майже нічого не зробили для оскарження аншлюсу — тільки відкликали представників посольства у Відні на знак того, що австрійський уряд більше не ухвалює самостійних рішень...»

Невілл Чемберлен(ліворуч) з Беніто Муссоліні під час Мюнхенської конференції, фотограф Генріх Гофман, 29 вересня 1938 р.

Едуард Даладьє (ліворуч) з Адольфом Гітлером під час Мюнхенської конференції (посередині — перекладач Пауль Шмідт), фотограф Генріх Гофман, 29 вересня 1938 р.

Приєднавши Австрію, Адольф Гітлер перейшов до другого етапу свого плану: захоплення Чехословаччини. У її складі перебувала Судетська область, де переважно (понад 3 млн осіб) проживали німці. Це й послугувало приводом до реалізації задуманого. Нацисти вдалися до тиску на чехословацький уряд, водночас підтримуючи підривну діяльність Судетської німецької партії. Її керівник Конрад Генляйн вимагав автономії регіону. 13 вересня 1938 р. берлінська верхівка спровокувала заколот судетських німців, а після його придушення чехословацьким військом, взялася відкрито погрожувати збройним вторгненням. Ситуація викликала занепокоєння Франції, яка мала договірні зобов’язання перед Чехословаччиною. Французький прем’єр-міністр Едуард Даладьє намагався переконати британського колегу Невілла Чемберлена в тому, що спільна рішуча позиція могла б зупинити Адольфа Гітлера. Британський прем’єр так не вважав, тому спонукав празьку владу поступитися судетським німцям. Урешті, він запропонував скликати конференцію для розв’язання «чехословацької проблеми». 29 вересня 1938 р. у місті Мюнхен зібралися лідери Великої Британії (Невілл Чемберлен), Франції (Едуард Даладьє), Італії (Беніто Муссоліні) та Німеччини (Адольф Гітлер). Чехословацька делегація теж прибула, але її не допустили на засідання. Німецький фюрер запевнив, що Судети — його остання територіальна вимога в Європі, відтак інші делегати погодилися на поступки. Мюнхенська угода, прийнята 30 вересня 1938 р., передбачала передання Судетської області Німеччині і задоволення претензій Польщі й Угорщини (їм віддали Тєшинську Сілезію та Словаччину й Закарпаття відповідно). Як наслідок, 15 березня 1939 р. проголосила незалежність Карпатська Україна, яку відразу ж окупувала угорська армія. Ще через півроку Німеччина загарбала решту Чехословаччини й створила протекторат Богемії та Моравії, пояснюючи свій учинок тим, що ці землі колись входили до «життєвого простору німецького народу».

Звісно, що Адольф Гітлер не дотримав обіцянки про «останню територіальну претензію». Вже 22 березня 1939 р. він висунув Литві ультиматум про передання Мемельської (Клайпедської) області. Через 48 годин порт Мемель окупували німецькі військові. Далі фюрер став домагатися від Польщі згоди на передання міста Данціґ (Ґданськ) і прокладання через польську територію траси, яка б сполучила власне Німеччину зі Східною Пруссією. Відмова варшавського уряду означала посилення напруги й наближення війни.

Міркуємо і діємо!

1. Зіставте й порівняйте експансіоністські рішення та вчинки німецького фюрера Адольфа Гітлера та президента Росії Владіміра Путіна. Витлумачте очевидні аналогії. 2. Прочитайте уривок із книжки. Поясніть логіку реакцій західних держав на аншлюс? До чого призвело їхнє потурання агресору? 3. Розгляньте світлини. Як вони засвідчують ставлення західних лідерів до агресивних дій Адольфа Гітлера?

18.2. У чому сутність політики «умиротворення»?

У другій половині 1930-х рр., щоб уникнути війни в Європі, західні держави вдалися до політики «умиротворення» — поступок агресорам. Особливо це було властиво британському урядові Невілла Чемберлена і меншою мірою французькому керівництву. Чому стало можливим «умиротворення»? Передусім, таким чином у світі реагували на психологічну травму Першої світової війни, а ще — вважали, що Адольф Гітлер не наважиться зруйнувати міжнародний порядок. Багато хто із політиків виправдовувався: мовляв, Версальський мирний договір — несправедливий, і Німеччина лише прагне виправити «перегини», допущені переможцями. Не можна не зважати й на те, що політика «умиротворення» стала можливою внаслідок неефективності Ліги Націй і провалу ідеї колективної безпеки. До того ж, «велика депресія» прикувала увагу західних суспільств до внутрішніх проблем, а не до тих, що виникали «далеко за межами». Як приклад, у 1935 р. і в 1936 р. у США ухвалили два закони про нейтралітет, які забороняли експорт зброї воюючим державам та закріплювали ізоляціоністський курс Вашинґтона.

«Це чудовий фокус, але це важко для глядачів», художник Кліффорд Кеннеді Берріман, 20 серпня 1939 р.

На думку НевіллаЧемберлена, небезпека полягала не в агресивності Німеччини, а в недооцінці міжнародної ситуації загалом. Він стверджував, що Перша світова війна розпочалась тому, що великі держави на певний час втратили контроль за розвитком подій, і в результаті цього локальний конфлікт переріс у глобальне протистояння. Для того, щоб відвернути наступну «Велику війну» належало зберігати контакти з усіма її вірогідними учасницями й розв’язувати існуючі проблеми способами поступок. Це виявилось фатальним прорахунком, бо вимоги диктаторів не знали обмежень, а поступливість вони сприймали як слабкість супротивників. Кульмінацією політики «умиротворення» вважають Мюнхенську конференцію. Повернувшись додому з Німеччини, Невілл Чемберлен запевняв журналістів, що «привіз мир цьому поколінню». Іншої думки дотримувався британський політик Вінстон Черчілль, який заявив: «Англії запропонували вибір між війною і ганьбою. Вона обрала ганьбу і отримає війну». А ще він із сарказмом відзначав, що «умиротворювач — це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що той з’їсть його останнім». Так, зрештою, і сталося. Політика «умиротворення» лише пришвидшила Другу світову війну.

Міркуємо і діємо!

1. У чому причини і сутність політики «умиротворення»? 2. Чи можна стверджувати що новітня політика «умиротворення» Владі міра Путіна в 2014 р. призвела до повномасштабної війни Росії проти України в 2022 р.? Аргументуйте свою відповідь. 3. Розгляньте карикатуру. Які геополітичні явища кінця 1930-х рр. відобразив художник?

18.3. Яку роль у розпалюванні Другої світової війни відіграло німецько-совєтське зближення?

Для безпечного втілення своїх експансіоністських планів у Східній Європі нацистська Німеччина потребувала підтримки або хоча б нейтралітету Совєтського Союзу. Після того, як варшавський уряд відхилив домагання контролю над Данціґом, у Берліні вирішили завдати Польщі військового удару. 28 квітня 1939 р., виступаючи у Рейхстазі, Адольф Гітлер заявив про анулювання німецько-польської угоди про ненапад (1934). Це спонукало уряди Великої Британії і Франції активізувати переговори із СССР, які, як мовилось вище, закінчилися безрезультатно, в тому числі з вини Йосипа Сталіна. Кремлівський вождь усвідомлював, що його позиція може призвести до воєнного конфлікту, оскільки відверто формулював мету совєтської зовнішньої політики: «Втягнути Європу у війну, залишаючись нейтральним, потім, коли супротивники виснажать один одного, кинути на терези всю могутність Червоної армії».

Як ви пам’ятаєте, упродовж 1920-х рр. німецько-совєтські відносини розвивалися доволі активно. Але з приходом до влади Адольфа Гітлера, налаштованого проти комунізму, вони охололи. Лише з весни 1939 р. сторони взялися робити обережні кроки до порозуміння. Свідченням схильності сталінської верхівки до зближення з гітлерівською Німеччиною послугувала відставка народного комісара закордонних справ Максима Литвинова, який був прибічником колективної безпеки в Європі. Новим очільником зовнішньополітичного відомства призначено В'ячеслава Молотова, який натомість схилявся до протилежної позиції.

Наприкінці літа 1939 р. настав фінал німецько-совєтських перемовин. 23 серпня в Москву прибув Йоахім фон Ріббентроп, міністр закордонних справ Німеччини, який провів кілька насичених зустрічей із Вячеславом Молотовим і Йосипом Сталіним. Після цього в ніч із 23 на 24 серпня 1939 р. сторони підписали Договір про ненапад («пакт Молотова-Ріббентропа», «пакт Сталіна-Гітлера») між СССР та Німеччиною терміном на десять років. До пакту додали таємний протокол, де визначили кордони німецької та совєтської «сфер впливу» у Східній Європі «у випадку політично-територіальних змін». Відповідно до протоколу Фінляндія, Естонія, Латвія відходили до Совєтського Союзу, а Литва — до Німеччини (у вересні 1939 р. за другим таємним протоколом литовська територія перейшла советам). Лінія розмежування Польщі пролягала річками Нарев, Вісла і Сян, у результаті чого західнобілоруські та західноукраїнські землі опинялися під Москвою). Також Німеччина зобов’язалась не втручатися в дії Червоної армії щодо Бессарабії, яка натоді належала Румунії. У підсумку, німецько-совєтський таємний розподіл східноєвропейських територій спричинив майбутній всесвітній воєнний конфлікт. Сьогодні в державах Європейського Союзу та деяких інших 23 серпня вшановують, як День пам'яті жертв сталінізму та нацизму (або по іншому — «День чорної стрічки»).

Поява Договору про ненапад викликала неабияке здивування в західних державах. Невже це могло статися, коли ще недавно нацисти ініціювали Антикомінтернівський пакт? 31 серпня 1939 р. в промові на позачерговій сесії Верховного Совета СССР Вячеслав Молотов змалював відносини з Німеччиною, як такі, що поклали край ворожнечі й започаткували тісну співпрацю. Вона не обмежилася голослів’ям, а відразу набула конкретного втілення в економічній і військовій галузях. Таким чином, совєтська імперія виявилася союзницею Третього Райху, співвідповідальною за розв’язання глобальної війни.

«Чимало хлопців сиділо на цій гілці», художник Кліффорд Кеннеді Берріман, 26 серпня 1939 р.

Міркуємо і діємо!

1. Розгляньте карикатуру. Поясніть її назву. Назвіть факти для підтвердження своєї відповіді. 2. Зіставте і порівняйте передумови Першої та Другої світових воєн. 3. Чи справедливе твердження про те, що за розв’язання Другої світової війни однаково відповідальні як Німеччина, так і Совєтський Союз? Відповіді обміркуйте в групах.

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
30 вересня 1938 р. — укладення Мюнхенської угоди, розчленування Чехословаччини 1939 р. — проведення англійсько-французько-совєтських переговорів у Москві 23 серпня 1939 р. — підписання совєтсько-німецького Договору про ненапад і таємного протоколу	22 листопада 1938 р. — проголошення автономії Підкарпатської Русі в складі Чехословаччини 15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України 17 вересня 1939 р. — вторгнення Червоної армії на територію Західної Україні

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/Q8PE6wX

Політичні карикатури напередодні війни.

Корисна гра:

https://cutt.ly/k3Pa2Wv

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть поняття «політика “умиротворення"», «Судетська проблема», «аншлюс», «Мюнхен». Запишіть у зошит та позначте стрілками «→», «↔», «←» логічні взаємозв’язки між ними. 3. А. Послуговуючись мультимедійним ресурсом «Padlet», виготовіть ілюстровану лінію/стрічку/шкалу часу, де відобразіть перебіг міжнародних відносин напередодні Другої світової війни. Б. Визначте (за допомогою мапи) «сфери впливу» Німеччини та СССР згідно із таємним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа. 4. Установіть причини, сутності й наслідки: а) порушення міжнародного права під приводом «захисту співвітчизників» в країнах Європи; б) політики «умиротворення»; в) англійсько-французько-совєтських переговорів у Москві; г) совєтсько-німецького зближення й укладення пакту Молотова-Ріббентропа. 5. Оцініть політичні позиції та вчинки європейських лідерів напередодні назрівання війни. 6. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, підготуйте нетривале (1-2 хв) повідомлення про «українське питання» в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни.

Узагальнення до розділу 6 «Передумови Другої світової війни»
30 вересня 1938 р.	1936-1939 рр.	«Сталевий пакт»	«Східний пакт»	1929-1939 рр.
«умиротворення»	м. Ґерніка	аншлюс	Ефіопія	каудильйо
«пакт Молотова-Ріббентропа»	Комінтерн	«Судетська проблема»	соціал-демократія	консерватизм
Антикомінтернівський пакт	комунізм	«ревучі двадцяті»	громадянська війна	Маньчжоу-Ґо
«вісь “Берлін-Рим-Токіо”»	лібералізм	23 серпня 1939 р.	інтегральний (об'єднавчий) націоналізм	«День чорної стрічки»
Мюнхенська угода	1936-1937 рр.	«п'ята колона»	Франсиско Франко	Вінстон Черчілль