Всесвітня історія. Рівень стандарту. 10 клас. Васильків

§ 17. Криза міжнародних відносин

Чи знаєте ви, що...

.....у громадянській війні в Іспанії брали участь українці й українки, причому по різні боки барикад: за республіканців (у складі польської бригади) героїчно воювала рота імені Тараса Шевченка, із-поміж совєтських «добровольців» уславились майбутні маршали Григорій Кулик, Родіон Малиновський, перекладачка Марія Фортус; за франкістів мужність проявили Іван Шинкаренко, Всеволод Марченко, Володимир Белинський та інші.

.....упродовж 1938-1941 рр. гетьман Української держави Павло Скоропадський намагався гуртувати вітчизняних політиків діаспори, адже не поділяв сподівань деяких із них, зокрема націоналістів, що німці відновлять незалежність України.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти:

«Вісь “Берлін-Рим-Токіо”» («Вісь») — військово-політична коаліція (союз, блок) агресивних держав: Німеччини, Італії, Японії, що об’єднавшись, взаємодіяли напередодні та в роки Другої світової війни.

17.1. Як «переглядали» мирні договори Версальсько-Вашингтонської системи?

Як мовилось у попередніх розділах, принципи повоєнних міжнародних відносин відображались у договорах Версальсько-Вашингтонської системи. Вони мали б гарантувати колективну безпеку та мирне вирішення суперечок. «Інструментом» для забезпечення цієї благородної мети слугувала Ліга Націй, якій і справді вдалося врегулювати низку конфліктів — між Фінляндією та Швецією, Албанією та Югославією, Угорщиною та Чехословаччиною. Проте, коли нахабніли потужні держави, ефективність дій Ліги Націй знижувалася до рівня словесної «стурбованості». З другого боку, обмеження, що їх встановили для багатьох країн, передусім Німеччини, Італії, Угорщини, трактувалися ними, як несправедливі. Це породжувало реваншистські настрої та прагнення переглянути усталене облаштування світу.

Фрагмент реклами Ліги Націй у газеті «Нью-Йорк таймс», художник невідомий, 25 грудня 1918 р.

Те, що в 1920-х рр. людство уникнуло перегляду версальсько-вашингтонських домовленостей, стало вислідом пацифізму і втоми від «Великої війни». Та як тільки «велика депресія» зруйнувала світову економіку, зокрема похитнула віру в ринкові відносини, причину негараздів взялися шукати в зневажанні країн «другого плану», що у відповідь прагнули зрівнятися з «першими». Ініціативу виявив Беніто Муссоліні, який у 1933 р. запропонував укласти пакт «Про згоду й співробітництво з метою підтримки миру» між Італією, Німеччиною, Великою Британією і Францією. Однак, після невдачі, розлючений дуче заявив: «Якщо не можна переглядати договори за “пактом чотирьох”, говоритиме її величність гармата».

Натомість Адольф Гітлер волів діяти, а не говорити. Він крок за кроком «вивільняв» німців від повоєнних зобов’язань. Уже на початку жовтня 1933 р.фюрер ухвалив рішення про вихід Німеччини з Ліги Націй та Конференції з роззброєння. Далі, в червні 1934 р., нацисти вчинили державний переворот в Австрії, щоб там привести до влади дружніх собі політиків. Це мав бути крок до аншлюсу (приєднання), що заборонялось статтями Версальського і Сен-Жерменського мирних договорів. Оскільки всього задуманого досягти не вдалося, в Берліні відмежувалися від подій у Відні. Проте сама спроба, зокрема, убивство канцлера Енґельберта Дольфуса, насторожило Італію, що розглядала Австрію об’єктом власних геополітичних інтересів. Після того, як у березні 1935 р. в Німеччині відновили загальний військовий обов’язок, оголосили про комплектування військової авіації, у місті Стреза (нині в провінції П’ємонт) відбулась зустріч представників Італії, Франції та Великої Британії. Вони засудили будь-які односторонні скасування міжнародних договорів та можливі воєнні експансії, але на практиці обстоювали лише свої цілі.

Нерішучість і розгубленість західних політиків дозволила Адольфу Гітлеру поводитись сміливо й безкарно. 7 березня 1936 р. від імені берлінського уряду послам Великої Британії, Франції, Бельгії та Італії вручили меморандум про невизнання Локарнських угод. Відтак німецькі військові зайняли Рейнську демілітаризовану зону. Прем’єр-міністр Британії Стенлі Болдуїн запевнив, що цей крок «не несе загрози воєнного конфлікту». Ліга Націй обмежилася моральним осудом, що лише посилило апетит Берліна. У січні 1937 р., виступаючи перед Рейхстагом, рейхсканцлер заявив, що Німеччина відкликає свій підпис під Версальським договором — документом, що вже майже рік як утратив чинність.

Міркуємо і діємо!

1. Чому міжнародні організації чи військово-політичні блоки, що їх засновували для розв’язання міжнародних проблем, не здатні були відвернути навіть регіональних воєнних конфліктів? Висловіть свої припущення. 2. Чому саме Італія та Німеччина першими порушили умови повоєнних домовленостей у Європі? 3. Розгляньте фрагмент реклами. Яке/які з цих гасел: «Перемога», «Демократія», «Мир», — Ліга Націй не змогла відстояти впродовж міжвоєнного періоду?

17.2. Які «вогнища нестабільності» передували черговій «Великій війні»?

Тридцяті роки XX ст. увійшли в історію як десятиліття мілітаризації, загострення міжнародних відносин і появи регіональних вогнищ нестабільності, які передували черговій тотальній війні. Одна з перших серйозних криз трапилася в Східній Азії. Як мовилося попередньо, 19 вересня 1931 р. японські військові вступили в Маньчжурію і впродовж нетривалого часу окупували цю китайську провінцію, де намагаючись надати законності своєму вторгненню, проголосили маріонеткову державу Маньчжоу-Ґо. Китай звернувся зі скаргою до Ліги Націй. У відповідь у Женеві ухвалили низку резолюцій, що визнавали неправомірною окупацію Маньчжурії і вимагали вивести звідти японську армію, однак не проголосили Японію агресором і не запровадили жодних санкцій проти неї. Відтак, такі половинчасті заходи не зупинили токійський уряд, який у березні 1933 р. заявив про вихід Країни Вранішнього Сонця з Ліги Націй.

Інший регіональний конфлікт, який вплинув на глобальні події, розгорівся в Африці. Італійський дуче Беніто Муссоліні мав намір захопити Ефіопію (Абіссинію), що вважав першим кроком до заснування колоніальної імперії. Підготовка до загарбання цієї африканської країни, яка була багата нафтою і розпросторилась на перетині вигідних шляхів з Європи до Азії, розпочалась ще в середині 1920-х рр. Спроба анексувати бажану територію мирним способом — нав’язуванням «договору про дружбу» — не спрацювала. Тому, використавши дрібний конфлікт на кордоні між Ефіопією та італійським Сомалі, фашисти звинуватили ефіопську владу в агресії і 3 жовтня 1935 р. розпочали вторгнення. Співвідношення сил виглядало не на користь ефіопів, які були озброєні переважно холодною зброєю та мисливськими рушницями, тоді як італійці використовували танки й літаки. Проте, з огляду на природні фактори, лише в травні 1936 р. італійські військові взяли під контроль ефіопську столицю Аддис-Абебу, змусивши імператора Хайле Селласіє виїхати. Новим правителем проголосили італійського короля Віктора Еммануїла ІII. Велика фашистська рада видала декрет про перетворення Італії на імперію. Ліга Націй засудила вторгнення і впровадила проти агресорки економічні санкції, що однак виявились неефективними.

«Герніка», художник Пабло Пікассо, 1937 р.

Війну в Ефіопії затьмарили події в Іспанії, де розгорнулася декількарічна громадянська війна. Після Першої світової ця піренейська держава вирізнялася політичною нестабільністю. У 1923 р. в ній установився авторитарний режим генерала Міґеля Прімо де Рівери, який декларував «порятунок країни і виведення її зі стану безладу». Однак «велика депресія» завадила амбітним намірам. У 1931 р. в Іспанії в результаті революції ліквідовано монархію і встановлено Другу республіку. Соціалістичні уряди вдалися до скасування дворянських привілеїв, конфіскування церковних земель, запровадження світської освіти, надання більших прав окремим регіонам (Каталонія, Країна басків). Такими радикальними реформами республіканці відштовхнули від себе значну частину суспільства. Сформувалася права опозиція, з-поміж якої виділялася організація «Іспанська фаланга». За цих обставин, під гаслом захисту національних та католицьких цінностей, 17 липня 1936 р. в іспанському Марокко та на Канарських островах розпочався антиурядовий виступ, очолений військовими. (Цього дня бунтівники втратили свого керівника, генерала Хорхе Санхурхо, літак якого розбився на маршруті з португальського міста Лісабон. Відтак головнокомандувачем проголосили генерала Франсиско Франко.) Уже через три дні 35 з 50-ти провінційних центрів Іспанії опинилися в руках «національних сил», та невдачею закінчилися їхні спроби захопити владу в Мадриді й Барселоні. Західноєвропейські держави, дотримуючись принципу запобігання міжнародним конфліктам, заявили про невтручання в іспанські справи. Однак уже наприкінці 1936 р. політика нейтралітету зазнала краху: в громадянську війну в Іспанії втягнулися Німеччина, Італія та СССР. Німецьке та італійське командування випробовувало на Піренейському півострові нові види озброєнь, вдосконалювало стратегії і тактики бойових операцій. У квітні 1937 р. німецька авіація знищила містечко Ґерніка — славновідомий культурний центр басків. Республіканський уряд Франсиско Кабальєро, куди вперше увійшли комуністи, звернувся за допомогою до СССР, який невдовзі взявся відправляти в Іспанію озброєння та загони добровольців — «інтернаціональні бригади». Навзаєм совєти отримали приблизно 510 тон золота. Вважалося, що іспанці таким чином оплатила послуги радників, підготовку військових спеціалістів, постачання зброї (причому, не завжди високої якості). Протиборчі сторони всіляко використовували засоби пропаганди: республіканці переконували, що воюють з «фашистами», а франкісти — що протистоять «комуністам». Переломним виявився весняний наступ 1938 р., унаслідок чого «національні сили» захопили Араґон і частину Каталонії. На Мадрид вони наступали чотирма колонами, а свою агентуру в столиці називали «п'ятою колоною» (цей термін досі популярний для означення дій ворожих агентів). На весну 1939 р. Іспанія опинилася під контролем франкістів, чий уряд визнали Франція, Велика Британія та США. Лідер переможців Франсиско Франко, якого проголосили каудильйо (вождем), відновив авторитарний режим: заборонив опозиційні партії, вдався до розправ над незгодними. Все це відбувалось під гаслами утвердження демократії, побудови «корпоративної держави». Попри позірну вдячність Італії та Німеччині за допомогу, каудильйо не дозволив втягнути Іспанію в Другу світову війну.

Франсиско Франко в зимовому пальті, фотограф невідомий, 1930 р.

Мовою історичного джерела

Уривок із книжки Джорджа Орвелла «Данина Каталонії»: «...Мене здивувала і деякою мірою навіть неприємно вразила загальна байдужість до війни. Людей, котрі приїздили до Мадрида чи Валенсії, таке ставлення також жахало... По всій Іспанії почав скорочуватися набір добровольців... Війна тривала лише шість місяців, а іспанський уряд вже оголосив мобілізацію, що було б цілком природним для війни за межами країни, але зовсім дивним для громадянської війни. Безперечно, це було пов'язано з тим, що розвіялися революційні сподівання, через які, власне, й розпочалась війна... Ніхто не хотів програвати війну, проте більшість жадала її завершення... “Фронт" видавався міфічним місцем на краю землі... Ніхто не звертав особливої уваги на поранених солдатів, навіть, якщо ті були на милицях...»

Міркуємо і діємо!

1. Послуговуючись мапою, розкажіть про «вогнища нестабільності» в Європі, що передували Другій світовій війні. 2. Прочитайте уривок. У чому полягав трагізм громадянської війни в Іспанії? Які настрої панували в іспанському суспільстві? 3. Розгляньте зображення картини. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, дізнайтеся про історичне підґрунтя її написання, витлумачте символи, до яких удався художник.

17.3. Як гуртувалися держави-агресори напередодні Другої світової війни?

Події в Іспанії посприяли зближенню фашистів із нацистами. Італійський дуче раптово змінив свою позицію щодо «австрійського питання», визнавши Альпійську республіку сферою інтересів Третього Райху. У жовтні 1936 р. міністри закордонних справ Італії Ґалеацо Чіано та Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали протокол про розмежування сфер впливу на Балканах, у Дунайському басейні, а також про збройну підтримку Франсиско Франко в Іспанії. Крім цього, Німеччина визнала загарбання Італією Ефіопії. У Римі були цілком задоволені таким перебігом подій, і 1 листопада 1936 р. Беніто Муссоліні сповістив, що перемовини у Берліні завершились формуванням «вісі “Рим-Берлін”», довкола якої повинні гуртуватися всі «миролюбні держави». Так почав формуватися військово-політичний блок призвідців та ініціаторів Другої світової війни.

Одночасно відбувалося німецько-японське зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина та Японія уклали «Антикомінтернівський пакт», спрямований проти комуністичної експансії. Змовниці погоджувались інформувати одна одну про діяльність Комуністичного Інтернаціоналу, вживати запобіжних заходів щодо його агентів. Наступного року до пакту доєдналася Італія, чим ніби завершила творення «вісі “Берлін-Рим-Токіо”». Згодом вона розширилася за рахунок Маньчжоу-Ґо, Іспанії, Болгарії, Угорщини, Румунії, Фінляндії тощо.

«Дружба», художник невідомий, 1938 р.

Урешті, 22 травня 1939 р., у Берліні міністри закордонних справ Німеччини й Італії підписали «Пакт про дружбу і співробітництво» («Сталевий пакт»). Сторони вирішили «узгоджувати позиції із питань, що стосувалися б спільних інтересів або загального становища в Європі». Японське керівництво відмовилось долучатись до підписантів. Річ у тім, що Японія тоді увійшла в конфлікт із СССР, і їй видавалися важливішими реальні антисовєтські альянси, аніж примарні «антизахідні».

А як же ж західні демократії, зокрема Велика Британія і Франція, відреагували на італійсько-німецьке зближення? Вони активізували зусилля для творення системи колективної безпеки. Впродовж 1934 р. міністр закордонних справ Франції Луї Барту об’їздив більшість європейських столиць, пропонуючи організувати регіональний військово-політичний союз, уклавши «Східний пакт», що мав би об’єднати держави Східної Європи. Однак за відсутності порозуміння між Чехословаччиною і Польщею, за відмови Варшави приєднуватись до оборонних угод, якщо їх підпише СССР, та з огляду на небажання британців брати на себе зобов’язання щодо Східної Європи, укладення «Східного пакту» видавалося примарним. А восени 1934 р. його ініціатор — Луї Барту разом із королем Югославії Александром І, як мовилось попередньо, стали жертвами теракту в місті Марсель. Після цього західні держави відійшли від політики вибудовування заслонів на шляху потенційних агресорів, натомість вирішили вдатися до переконань і поступок.

Позиція Совєтського Союзу щодо протидії «Вісі» теж змінювалась. Якщо Йосип Сталін спершу всіляко схиляв західні уряди до згуртування, то поступово передумав. Совєти висловлювали готовність гарантувати захист сусідкам (Румунії, Польщі, Литві, Латвії, Естонії), але за умови вводу на їхні території Червоної армії «з метою запобігання» ворожим вторгненням. Як це розуміти? А так, що в разі згоди з цією умовою, східноєвропейським державам загрожувала совєтська окупація. Західні лідери не могли погодитися на таке, і навесні-влітку 1939 р. англійсько-французько-совєтські переговори зайшли в глухий кут. Тим часом, Німеччина й собі запропонувала СССР співпрацю, щоб здійснити територіальний розподіл сфер впливу в Європі. Це взагалі зупинило перемовини між Москвою, Парижем і Лондоном. Натомість почала визрівати нова, загрозлива для людства, спілка тоталітарних режимів — нацистського і комуністичного, які налагодили взаємовигідне політичне, економічне та військове співробітництво, наслідком чого стало розв’язання Другої світової війни.

Міркуємо і діємо!

1. Чому західні держави не змогли згуртуватися для протидії «Вісі»? 2. Розгляньте плакат. Які країни на ньому відображені? Яку подію проілюстрував художник? Якої він національності? 3. Обговоріть у парах імовірні загрози, що поставали перед людством після німецько-совєтського зближення в другій половині 1939 р.

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
1936-1937 рр. — утворення «Вісі “Берлін-Рим-Токіо”» 1936-1939 рр. — громадянська війна в Іспанії	1937 р. — ухвалення «сталінської» Конституції Української Совєтської Соціалістичної Республіки 1937-1938 рр. — «великий терор» у підсовєтській Україні

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/Q8PE6wX

«Вони не пройдуть!».

Корисна гра:

https://cutt.ly/c3PadV2

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про____? Чому ____? Як____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть поняття «Вісь “Берлін-Рим-Токіо”». Запишіть у зошит 2-3 речення, де схарактеризуйте етапи її формування. 3. А. Виготовте ілюстровану лінію/стрічку/шкалу часу, де відобразіть перебіг громадянської війни в Іспанії. Б. Визначте (за допомогою мали) вогнища воєн на Далекому Сході, в Африці та в Європі. 4. Установіть причини й наслідки провалу проєкту системи колективної безпеки («Східного пакту»). 5. Оцініть політичні позиції та вчинки європейських лідерів напередодні назрівання війни. 6. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, підготуйте нетривалі (1-2 хв) повідомлення про: а) участь українок/українців у громадянській війні в Іспанії; б) діяльність української політичної еміграції напередодні Другої світової війни.