Підручник з Правознавства. 11 клас. Васильків - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

ТЕМА 21. Форми та види власності

Терміни та поняття, важливі для засвоєння теми:

• право приватної власності; • право комунальної власності; • право державної власності; • спільна власність; • об'єкти і суб'єкти різних форм власності; • форми та види власності; • спільна часткова і спільна сумісна власність.

«Своїй, нехай маленькій, справі я віддаю перевагу перед усіма біржами світу».

Теодор Драйзер, американський письменник і громадський діяч

§ 21.1. Форми власності. Суб’єкти та об’єкти права власності. Види власності

21.1.1. Право приватної власності

Приватна власність — одна із форм власності, яку розуміють як абсолютне, захищене законом право фізичної або юридичної особи, чи групи осіб на об’єкт власності: продукти праці, засоби виробництва, гроші та цінні папери, інше рухоме та нерухоме майно тощо.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і виконують обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково із громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Основою створення і примноження власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності є: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки; предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки; насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби; грошові кошти, акції, інші цінні папери, інше майно споживчого і виробничого призначення.

Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Майно може належати громадянам на праві спільної власності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

21.1.2. Право державної та комунальної власності

Право державної власності може бути визначене як влада (повноваження) держави використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися, управляти тощо) майном, що їй належить.

Суб'єктам права державної власності є держава Україна як представник спільних інтересів народу.

Коло об'єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, зокрема тих, що вилучені з цивільного обігу й обмежені в ньому. Отже, у державній власності перебуває майно, грошові кошти, які належать державі Україна. Вилученими з цивільного обігу вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, безпосередньо встановлені у законі. Наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» до об'єктів, вилучених з обігу, зараховує державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо.

Згідно зі ст. 170 ЦКУ, держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У ст. 13 Конституції України закріплено, що право державної власності від імені українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Верховна Рада України здійснює це право через затвердження державного бюджету України та контролю за його використанням. Кабінет Міністрів України здійснює управління державною власністю (ст. 116 Конституції України) з певними обмеженнями. Так, для представництва інтересів держави при укладенні міжнародних економічних договорів Прем'єр-міністр України, міністри повинні мати довіреність, підписану Президентом України. Право державної власності може також здійснювати Фонд державного майна України та інші уповноважені органи, зокрема державні підприємства й установи. Здійснюючи зазначені функції, органи державної влади діють не як суб'єкти права власності, а як представники цього суб'єкта: вони діють не від власного імені і не у своїх інтересах, а від імені і в інтересах держави в цілому, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в якій є її народ.

У статтях 142, 143 Конституції України і ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплене положення про те, що право комунальної власності належить самостійним суб'єктам — територіальним громадам. Таким чином, у законодавстві був введений новий суб'єкт права комунальної власності — територіальна громада, якій і належить право комунальної власності. Тому ЦКУ розглядає комунальну власність не як різновид державної, а як самостійну форму власності (ст. 327).

Право комунальної власності — це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст тощо.

Об'єктами права комунальної власності є майно, зокрема грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Це може бути різноманітне рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації (ч. 1 ст. 327 ЦКУ). Однак коло об'єктів права комунальної власності вужче за коло об'єктів права державної власності. Зокрема, в комунальній власності не може знаходитися майно, що є об'єктом виняткової власності держави (наприклад, атомна зброя, єдина енергосистема тощо).

Здійснюють право комунальної власності, тобто управляють майном, що є у комунальній власності, безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Територіальна громада може набувати права власності на безгосподарну річ (ч. 2 ст. 335), знахідку (ч. 2 ст. 338), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341), на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч. 3 ст. 1277 ЦКУ), тощо.

Підставами виникнення права комунальної власності може бути передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності тощо. Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріальні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснювати контроль за їх виконанням (ст. 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Підстави набуття права комунальної власності збігаються з підставами набуття права державної власності, розглянутими вище.

21.1.3. Право спільної та сумісної власності

Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності. Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей кількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбання тощо. Законодавець передбачає два види спільної власності: спільну сумісну та спільну часткову.

У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначено. Право кожного з них поширюється на все майно. Частки співвласників визначаються у разі припинення правовідносин (поділу, виділу). Спільна сумісна власність виникає відповідно до закону.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток у праві на спільне майно. У ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно. Режим спільної сумісної власності визначено у статтях 368—372 ЦК України, 60—74 СК України. Виходячи зі змісту ст. 368 ЦКУ України, розрізняють два види спільної сумісної власності за ознакою суб’єктного складу: а) спільна сумісна власність подружжя; б) спільна сумісна власність членів сім’ї.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між суб’єктами. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється учасниками за їхньою згодою.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Водночас у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК, розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлене за домовленістю співвласників або законом. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у вигляді дробу (1/2; 1/4; 1/6 і т.д.). Таку частку називають «ідеальною». Ідеальна частка має відповідати «реальній» частці. Реальна частка — це частка майна у натурі.

У ст. 358 ЦКУ зазначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частині у спільній частковій власності. У разі неможливості цього він має право від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони мають право домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними зі спільним майном.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Виконайте в команді

Складіть М-схему «Спільна та сумісна власність»

СПІЛЬНА ТА СУМІСНА ВЛАСНІСТЬ

Особливості спільної сумісної власності

Спільне

Особливості спільної часткової власності

Практичне завдання

Застосуйте знання з теми, виконавши завдання:

Додайте інформацію в таблицю, відповівши на запитання:

  • 1. Хто здійснює право власності цього виду?
  • 2. Що може перебувати у власності цього виду?
  • 3. Що не може перебувати у власності цього виду?

Для закріплення теми 21:

1. Назвіть форми та види власності.

2. Визначте об’єкти і суб’єктів різних форм власності.

3. Опишіть підстави виникнення та припинення права приватної власності.

4. Порівняйте спільну часткову і спільну сумісну власність.

5. Зіставте право державної та комунальної власності.

6. Схарактеризуйте права щодо своєї приватної власності.

7. Наведіть приклади суб’єктів та об’єктів права комунальної власності.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.