Підручник з Правознавства. 11 клас. Васильків - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

ТЕМА 12. Кримінальне покарання

Терміни та поняття, важливі для засвоєння теми:

• кримінальне покарання; • амністія; • помилування; • судимість; • мета кримінального покарання; • види кримінальних покарань; • обставини, що пом'якшують покарання; • обставини, що обтяжують покарання; • примусові заходи медичного характеру; • порядок призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування; • погашення і зняття судимості; • порядок застосування примусових заходів медичного характеру; • основні і додаткові покарання; • погашення і зняття судимості; • сукупність і повторність злочинів; • цілі кримінального покарання; • види і зміст покарань.

«Мистецтво законодавця полягає в тому, щоби вигода, яка здобувається лиходієм від скоєного ним злочину, була аж ніяк не домірною з тим стражданням, яке йому за це загрожує».

Клод-Адріан Гельвецій, французький літератор і філософ XVIII ст.

§ 12.1. Поняття і види кримінальних покарань

12.1.1. Поняття кримінального покарання. Мета покарання

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Варто наголосити, що сам термін «покарання» притаманний виключно кримінальному праву, тоді як інші галузі системи права для визначення санкцій, які застосовують за порушення приписів норм, використовують інші терміни.

Ознаками покарання є:

1) покарання є примусом, що застосовуються до особи, яка порушила кримінально-правові приписи. Це означає, що воно є, передовсім, карою, відплатою за кримінально-протиправну поведінку особи, що виявляється у відповідному обмеженні її прав та свобод;
2) покарання має публічний характер, воно призначається від імені держави обвинувальним вироком суду;
3) покарання має особистий характер, воно призначається лише особі, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення. Покарання є наслідком визнання вини особи в інкримінованому діянні, воно відбувається особисто засудженим і тягне для нього довготривалі правові наслідки у вигляді судимості.

Метою покарання є: 1) кара за вчинене правопорушення; 2) виправлення засуджених; 3) запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

12.1.2. Види кримінальних покарань згідно з ККУ. Основні покарання. Додаткові покарання. Змішані покарання

За одне кримінальне правопорушення особі може бути призначено тільки одне основне покарання і одне чи кілька додаткових (кількість додаткових покарань при цьому формально не обмежується).

Виконайте в команді

1. Порівняйте обмеження волі та позбавлення волі як види кримінальних покарань.

2. Дізнайтеся значення слів «пенітенціарна служба» та ознайомтеся з інформацією про Державну пенітенціарну службу України з відкритих джерел.

3. Визначте відмінність між кримінально-виконавчими установами відкритого та закритого типів.

Практичне завдання

Застосуйте знання з теми для аналізу правових ситуацій

Правова ситуація 1. У дитячому санаторії «Ранок» під час перевірки було виявлено надлишки продуктів харчування (морожена риба, курятина, печінка, олія) на загальну суму 6 тисяч грн., приховані з метою подальшого їх привласнення та реалізації. Водночас установлено факт зменшення ваги порцій та асортименту страв. За рішенням суду Суровій А., шеф-кухареві санаторію, призначено покарання у вигляді 5 тисяч грн. штрафу, одного року виправних робіт та позбавлення права обіймати посаду шеф-кухаря терміном на 3 роки. Дайте правову оцінку ситуації.

§ 12.2. Призначення покарання

12.2.1. Порядок призначення покарання судом

При призначенні покарання суд керується певними правилами, які у КК України дістали назву «Загальні засади призначення покарання». Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

12.2.2. Обставини, що пом'якшують покарання. Обставини, що обтяжують покарання

Обставини, що пом’якшують покарання:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;

4) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення кримінального правопорушення жінкою у стані вагітності;

6) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

7) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

8) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

9) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;

10) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально-протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації, поєднане з учиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених КК України

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в КК України.

Обставини, що обтяжують покарання:

1) вчинення кримінального правопорушення особою повторно та рецидив кримінальних правопорушень;

2) вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення кримінального правопорушення у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані кримінальним правопорушенням;

6) вчинення кримінального правопорушення щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, яка перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких стосунках;

8) вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

9) вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

10) вчинення кримінального правопорушення з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

11) вчинення кримінального правопорушення з особливою жорстокістю;

12) вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

13) вчинення кримінального правопорушення загальнонебезпечним способом;

14) вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів

Перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

12.2.3. Повторність, сукупність і рецидив кримінальних правопорушень

У практиці нерідко трапляються випадки, коли одна людина вчиняє не одне кримінальне правопорушення, а кілька. Така ситуація у кримінальному праві дістала назву «множинність кримінальних правопорушень». Множинність кримінальних правопорушень — вчинення особою самостійно або у співучасті двох чи більше кримінально-протиправних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного кримінального правопорушення і не втратило кримінально-правового значення. Види множинності кримінальних правопорушень визначені безпосередньо у тексті Кримінального кодексу і ними є:

1. Повторність кримінальних правопорушень — повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Повторність кримінальних правопорушень буде відсутня, якщо за раніше вчинене правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено чи знято.

2. Сукупність кримінальних правопорушень — сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. За сукупності кримінальних правопорушень кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

3. Рецидив кримінальних правопорушень — рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Повторність, сукупність і рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним кодексом.

12.2.4. Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків

Множинність кримінальних правопорушень має істотне значення для призначення покарання. Очевидний зв’язок між збільшенням кількості кримінальних правопорушень та посиленням покарання за їх учинення у кримінальному законодавстві відображений у такий спосіб.

За сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим або повним чи частковим складанням призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, то суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кримінального кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається поглиненням будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальне правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною. Якщо засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання скоїв нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (призначення покарання за сукупністю вироків).

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кримінального кодексу. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у разі, якщо хоча б один зі злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається поглиненням менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається поглиненням одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Практичне завдання

Застосуйте знання з теми для аналізу правових ситуацій

Правова ситуація 1. Зайченко І., раніше засуджений за розбій, та Веремій О. , який працював тренером з карате у місцевому спортклубі, заздалегідь домовившись, зупинили таксі і попросили водія відвезти їх на околицю міста. Веремій О. ударив водія ребром долоні по шиї, а Зайченко І. зупинив автомобіль, коли водій знепритомнів. Обшукавши автомобіль і водія, Зайченко І. і Веремій О. забрали особисті кошти водія та виручку в сумі 900 гривень, мобільний телефон вартістю 7 тисяч грн., годинник і золотий ланцюжок водія. Наступного дня водія знайшли мертвим на місці події, а Зайченка І. та Веремія О. затримали на дачі знайомого Зайченка І., де вони відпочивали після скоєного. Дайте правову оцінку ситуації. Ознайомтеся зі статтями 121, 187 ККУ і визначте, які форми множинності кримінальних правопорушень були в діях Зайченка І. та Веремія О.

§ 12.3. Звільнення від покарання та його відбування

12.3.1. Порядок звільнення від покарання

Під звільненням від покарання та його відбування слід розуміти відмову держави від застосування до особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, покарання, як заходу найтяжчого державного примусу.

Призначене особі покарання повинно бути виконане в певні строки. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі;
3) п’ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;
4) десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру. Особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або ухвалення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я звільняються від покарання. У разі одужання таких осіб вони мають бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання.

12.3.2. Звільнення від покарання з випробуванням. Обмеження прав і свобод особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням

Звільнення від покарання з випробуванням. В окремих випадках суд призначає засудженому певне покарання, але звільняє від його реального відбування, встановлюючи іспитовий строк для засудженого, впродовж якого він повинен довести можливість свого виправлення без відбування призначеного йому покарання. Якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він впродовж визначеного судом іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов’язки. Іспитовий строк встановлює суд тривалістю від одного року до трьох років.

Скористайтесь посиланням: https://is.gd/LQEOe8 або QR-кодом

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов’язки:

1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (про інститут пробації в Україні йдеться у матеріалі за QR-кодом);
2) повідомляти уповноважений орган із питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти такі обов’язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом із питань пробації;
3) працевлаштування або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштування, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);
4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;
5) пройти курс лікування від психічних розладів та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб;
6) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.

На особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов’язки, передбачені частиною другою цієї статті, необхідні й достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання.

12.3.3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Якщо засуджений своєю поведінкою демонструє те, що він виправився до повного відбування ним покарання, суд може ухвалити рішення про його умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання. До осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.

Якщо засуджений своєю поведінкою демонструє те, що він тільки став на шлях виправлення, суд може допустити заміну невідбутої частини призначеного йому покарання більш м’яким (ст. 82 КК України). У КК України передбачені також спеціальні види звільнення від покарання чи його відбування, які можуть бути застосовані до вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Виконайте в команді

Візуалізуйте умовно-графічно: «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване ДО ..., ЯКЩО..., ПІСЛЯ...»

§ 12.4. Амністія. Помилування. Судимість

12.4.1. Амністія. Порядок застосування. Особи, до яких не застосовується амністія

Амністія — це повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. її оголошують законом про амністію, який утверджують відповідно до положень чинного законодавства.

Верховна Рада України має право ухвалити закон про амністію як щодо певної категорії осіб, так і щодо конкретно визначеної особи (індивідуальна амністія).

Законом про амністію може бути передбачено: а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (повна амністія); б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання, крім випадків індивідуальної амністії.

Рішення про застосування чи незастосування амністії ухвалює суд стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від відбування покарання.

Амністія не може бути застосована до:

— осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

— осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії;

— осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжливих обставинах;

— осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

— осіб, стосовно яких упродовж останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову умисне кримінальне правопорушення;

— осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть.

12.4.2. Помилування. Порядок здійснення помилування. Право на клопотання

Помилування здійснює Президент України щодо індивідуально визначеної особи. Порядок здійснення помилування в Україні, крім Кримінального кодексу України, регулюється Указом Президента України «Про положення про порядок здійснення помилування» від 21 квітня 2015 року.

Скористайтесь посиланням: https://is.gd/LQEOe8 або QR-кодом

12.4.3. Судимість. Погашення та зняття судимості

Судимість — це кримінально-правовий стан, у якому перебуває особа, яка засуджена за вчинення злочину. За своїм змістом судимість полягає у негативних правових наслідках для засудженого. Особа, яка перебуває у стані судимості, не має права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, наприклад, працювати у правоохоронних органах, не може бути обрана народним депутатом тощо.

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має кримінально-правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, до яких застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо впродовж іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо впродовж зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2) жінки, до яких застосоване звільнення від відбування покарання з випробування відповідно до ст. 79 КК України, якщо впродовж іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо після закінчення цього строку не буде ухвалене рішення про направлення для відбування покарання за вироком суду. Якщо засуджену не було звільнено від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2¹) особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання;
3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;
4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони впродовж року від дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
6) особи, засуджені до обмеження волі, якщо вони впродовж двох років від дня відбуття покарання (основного та додаткового) не скоять нового кримінального правопорушення;
7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони впродовж трьох років від дня відбуття покарання (основного та додаткового) не скоять нового кримінального правопорушення;
8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони впродовж шести років від дня відбуття покарання (основного та додаткового) не скоять нового кримінального правопорушення;
9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони впродовж восьми років від дня відбуття покарання (основного та додаткового) не скоять нового кримінального правопорушення.

Строки погашення судимості обчислюються від дня відбуття основного і додаткового покарань. До строку погашення судимості зараховується час, упродовж якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалась. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається після закінчення строків давності виконання вироку. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового). Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову скоїть кримінального правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється наново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє правопорушення.

Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення загальних строків її погашення, зазначених у ст. 89 КК України. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК України (загальних строків погашення судимості).

12.4.4. Примусові заходи медичного характеру: види та порядок застосування

Примусовими заходами медичного характеру за визначенням, наведеним у КК України, є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку;
2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом;
3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Скористайтесь посиланням: https://is.gd/LQEOe8 або QR-кодом

12.4.5. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб

Підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є:

1) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого з кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-³, частинах першій і другій статті 368-⁴, статтях 369 і 369-² Кримінального кодексу;
2) незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого з кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-³, частинах першій і другій статті 368-⁴, статтях 369 і 369-² Кримінального кодексу;
3) вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого з кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 258-258-⁵Кримінального кодексу;
4) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого з кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою — четвертою статті 159-¹, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 Кримінального кодексу.

Уповноваженими особами юридичної особи є службові особи юридичної особи, а також інші особи, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

До юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:

1) штраф; 2) конфіскація майна; 3) ліквідація.

До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися тільки як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна — лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати завдані збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

Штраф — це грошова сума, що сплачується юридичною особою на підставі судового рішення. За загальним правилом суд застосовує штраф, виходячи із двократного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди.

У разі коли неправомірну вигоду не було одержано або її розмір неможливо обчислити, суд, залежно від ступеня тяжкості кримінального правопорушення, вчиненого уповноваженою особою юридичної особи, застосовує штраф у таких розмірах:

за кримінальний проступок — від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за нетяжкий злочин — від десяти до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за тяжкий злочин — від двадцяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за особливо тяжкий злочин — від п’ятдесяти до сімдесяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи згідно з Кримінальним кодексом.

Ліквідація юридичної особи застосовується судом у разі вчинення її уповноваженою особою будь-якого з кримінальних правопорушень, передбачених статтями 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 258-258-⁵, 436, 436-¹, 437, 438, 442, 444, 447 Кримінального кодексу.

Скористайтесь посиланням: https://is.gd/LQEOe8 або QR-кодом

Виконайте в команді

1. Прочитайте витяг із Положення про порядок здійснення помилування (http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/223/2015) і дайте відповіді на запитання:

а) Що таке помилування?
б) Хто має право клопотати про помилування?
в) Коли може бути подано клопотання про помилування?
г) Які органи здійснюють підготовку матеріалів про помилування до розгляду та попередній їх розгляд?
д) Хто ухвалює кінцеве рішення про застосування помилування і яким нормативно-правовим актом його встановлюють?

2. Візуалізуйте умовно-графічно порядок здійснення помилування.

Практичне завдання

Застосуйте знання з теми, виконавши завдання:

Візуалізуйте умовно-графічно: «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб: За що? Кого? Які заходи кримінально-правового характеру?»

Для закріплення теми 12:

1. Назвіть мету кримінального покарання, види кримінальних покарань, обставини, що пом’якшують покарання, обставини, що обтяжують покарання, примусові заходи медичного характеру.

2. Визначте співвідношення кримінальної відповідальності та кримінального покарання.

3. Опишіть порядок призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування, погашення і зняття судимості, порядок застосування примусових заходів медичного характеру.

4. Порівняйте основні й додаткові покарання, амністію і помилування, погашення і зняття судимості, сукупність і повторність злочинів.

5. Схарактеризуйте цілі кримінального покарання, види і зміст покарань.

6. Наведіть приклади ситуацій, у яких наявність судимості матиме правові наслідки для особи.