Історія України у питаннях та відповідях. Масальський

1.6. КОЧОВІ ПЛЕМЕНА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (ДОБА ЗАЛІЗА): САРМАТИ

Починаючи з III ст. до н.е. з поволзько-приуральських степів на колишні скіфські землі приходять нові іраномовні племена — сарматські (сармат — від давньоіранського «саоромант» — «оперезаний мечем»). Вони прибували в українські землі хвилями, поступово просуваючись на захід, до Дунаю. Сарматська спільнота не була однорідною. Відомо кілька племінних союзів сарматів: язиги, роксолани, аорси, алани (останні прийшли на територію України найпізніше — у І ст. н.е., й підкорили собі інші сарматські племена).

За легендою, записаною Геродотом, сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками. Вони були дуже войовничим народом — воювали в східних землях Римської імперії, в Наддністрянщині, в Подонні, в Закавказзі; постійно загрожували грецьким містам Північного Причорномор’я та Криму. Під греко-римським впливом у сарматів активізувався процес посилення племінної знаті та формування класового суспільства, однак вони не зуміли створити власної держави. Зберігалися риси родо-племенного устрою, існувало патріархальне рабство. Крім того, у сарматів спостерігалися пережитки матріархату.

Основа господарства — кочове скотарство з досить рухливим типом кочування (археологам не відоме жодне сарматське поселення). Розводили коней та овець. Розвинутими були ремесла: ковальство, бронзоливарна справа, виготовлення зброї, жінки займалися прядінням та ткацтвом. Житла були пересувні (кибитки). Хоча сармати загалом були менш розвинутими у культурно-господарчому плані, ніж скіфи, вони перевершили останніх у військовій справі — уперше застосували кінний клин, були озброєні довгими списами і мечами кількох типів, захищені гнучкими панцирами та кольчугами, навіть заковували у панцирі коней для важкоозброєних воїнів.

Релігія сарматів відома мало. Панівними в них були культи сонця і вогню; культ бога війни, уособленням якого виступав меч, який устромлювали в землю. Існував також культ богині-матері, покровительки коней, які символізували сонце (зображення богині збереглося на золотих підвісках й кістяних сарматських гребенях). Солярні символи також часто розміщувалися на бляшках кінської вузди, ліпних курильницях. Складний поховальний ритуал знатних сарматів передбачав наявність багатого інвентаря, зламаних дзеркал чи мечів, різноманітних амулетів, зведення курганів; зафіксовані також звичаї жертвоприношення й тризни.

Для сарматів був характерним поліхромний стиль у прикладному мистецтві — їхні вироби прикрашалися вставками з коштовного каміння та кольорової емалі. Популярними серед сарматів були різноманітні фібули — застібки на зразок сучасних англійських шпильок, у жіночих похованнях знаходять чисельне намисто.

Сарматський період закінчився на території України в середині III ст. н.е. внаслідок спочатку експансії готів, а потім гунів, які в 375 р. остаточно розбили сарматів.

Нові терміни і поняття

Солярні символи (від лат. «сол» — сонце) — символи, пов’язані із сонцем, сонячним культом.

Тризна — частина поховального обряду у багатьох народів. Супроводжувалася піснями, воєнними ігрищами, жертвопринесенням.