Історія України у питаннях та відповідях. Масальський

1.5. КОЧОВІ ПЛЕМЕНА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (ДОБА ЗАЛІЗА): СКІФИ

Скіфи, кочовий іраномовний народ, з’явилися на території України в першій половині VII ст. до н.е., прийшовши під тиском племен массагетів зі сходу, із степів між Каспієм, Уралом та Кавказом. Переслідуючи кіммерійців, скіфи через Кавказ вдерлися до Передньої Азії. Скіфська навала прокотилася по Мідії, Сирії, Палестині й досягла Єгипту (фараон Псамметих І змушений був відкупатися від скіфів). Захопивши Мідію, скіфи утворили там державу Ішкуза, яка проіснувала 28 років. Панування скіфів в Передній Азії закінчилося, коли мідійський правитель Кіаксар, запросивши на бенкет скіфських царів, напоїв їх та перебив. Скіфи, залишившись без лідерів, були змушені повернутися до Північного Причорномор’я. Тут вони підкорили собі більшість місцевих племен, й у другій половині VII ст. до н.е. утворили політично консолідоване об’єднання племен від Дунаю до Дону - Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е.

У суспільно-політичній сфері для скіфів була характерною еволюція від патріархально-родових відносин до рабовласницьких. У V ст. до н.е. племінний союз скіфів починає перетворюватися у рабовласницьку державу на чолі з царем. Влада царя не була абсолютною й обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів. На початку VI ст. до н.е. перський цар Дарій І безуспішно намагався завоювати Скіфію. Перемога над Дарієм сприяла консолідації скіфів, зміцненню їхнього політичного об’єднання. Скіфське військо було в ті часи одним із найсильніших.

Найбільшого розквіту та піднесення Скіфія досягла у IV ст. до н.е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети, вдало розпочалося завоювання Балкан. Спираючись на союз з Філіппом II, батьком Олександра Македонського, Атей розгромив Фракію та поширив свій вплив на задунайські землі. Однак союз із Македонією виявився нетривалим, й у 339 р. до н.е. між цими державами спалахнула війна, у якій загинув Атей, а скіфи зазнали поразки. Починається поступовий занепад скіфської держави. У середині III ст. до н.е. скіфи були витіснені з Північного Причорномор’я племенами, що прийшли зі сходу — сарматами, але утримали Степовий Крим. Саме тут була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь. У II ст. до н.е. Мала Скіфія взяла під свій контроль Ольвію й вела боротьбу з грецькими містами за вплив у Тавриді. Ця держава була знищена готами у III ст. н.е.

Все населення Великої Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочовики степових районів на схід від Дніпра та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря, у Подніпров ї та степовим Кримом) й осілі племена, які займалися зерновим землеробством (елліно-скіфи-калліпіди, які жили поблизу давньогрецького міста Ольвії; скіфи-землероби на Лівобережжі; скіфи-орачі, які розташовувалися на захід від Дніпра й, можливо, мали праслов’янське коріння). Панівне становище належало царським скіфам, які експлуатували підкорені осілі племена. Стягання данини та контроль над торговельними шляхами забезпечували скіфів виробами ремісників та продуктами землеробства й надзвичайно збагачували скіфську верхівку (це засвідчує багатий інвентар (в тому числі й т.зв. скіфське золото ) царських курганів, серед яких найбільш відомі Чортомлик, Солоха, Товста Могила).

Для мігруючих скіфів головною галуззю господарства було скотарство, у першу чергу розведення коней (Філіпп II спеціально відправляв посольство для покупки скіфських кобилиць). Крім коней, скіфи вирощували велику та дрібну рогату худобу. Невичерпним джерелом збагачення для скіфів були воєнні походи.

Основним заняттям осілих скіфів було зернове землеробство (знали дерев’яний плуг, підсічну, перелогову та двопільну системи використання орної землі). Головні зернові культури: пшениця, просо, ячмінь, овес, жито. Займалися городництвом та садівництвом, приселищним скотарством.

Розвиненими у скіфів були ремесла, особливо чорна металургія, обробка металів та домашні промисли (прядіння, примітивне ткацтво, гончарство, обробка шкір та повсті). До головних занять скіфів необхідно також віднести торгівлю із грецькими містами Північного Причорномор’я (передусім, це, торгівля зерном та рабами). Торгівля знаходилася в руках скіфської військової знаті, що одержувала за продаж хліба предмети розкоші та високомистецькі шедеври грецьких ювелірів.

Мешкали осілі скіфи у великих поселеннях - городищах, оточених валами та ровами, у різноманітних житлах (від землянок до двоповерхових будівель). Основним житлом кочовика був критий міцний віз (кибитка), у який запрягали волів.

Скіфи створили самобутню культуру. Найяскравішими проявами її були «царські кургани» й «скіфська тріада» — скіфський тип зброї (складаний далекобійний лук, списи та дротики із залізними наконечниками, короткі залізні мечі - акінаки; захисний обладунок: щити, панцири з лускатим залізним набором, такі ж штани, бойові пояси, різноманітні шоломи), специфічна збруя верхових коней (передусім, кінська вуздечка скіфського типу) та «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві (найбільш поширеними були зображення оленя, барана, лося, коня, хижаків котячої породи (пантера, барс, лев), хижих та водоплавних птахів. Зустрічаються також зображення фантастичних істот — крилатих грифонів з тулубами левів та грифо-баранів).

Скіфи мали характерні для войовничих суспільств звичаї — про них розповів давньогрецький історик Геродот: так, скіфи пили кров першого вбитого ними ворога, приносили до царя відтяті голови ворогів, шили з їх шкір плащі тощо. Геродот описав й поширений серед скіфів звичай побратимства.

Релігію скіфів визначають як розвинутий політеїзм. Основний пантеон складався з семи богів (богиня домашнього вогнища Табіті (Полум’яна), у якій втілювалось уявлення про родову єдність та єдність усього скіфського народу; Папай - бог Неба, творець світу та людства; Апі — його дружина, богиня родючої землі, від священного шлюбу якої із небом народилося усе живе, в т.ч. першопредок скіфів — Таргітай; Гойтосір бог життєдайного Сонця, охоронець стад та заступник пастухів; Аргімпаса - богиня плодючості людей та тварин, володарка звірів; Арей - бог війни). Тагімасад, пов'язаний із морською стихією, вважався божеством тільки царських скіфів. Всім божествам скіфи приносили жертви - коней, волів тощо (але не свиней), Арею - людські жертви - кожного сотого полоненого. Велику роль у культовій практиці відігравало вшанування предків, що засвідчує дуже складний поховальний обряд скіфів.

Нові терміни і поняття

Підсічна, або підсічно-вогнева система землекористування — на звільнених від лісу ділянках два-три роки вирощували певні культури, користуючись природною плодючістю землі, потім, після її втрати, — залишали їх.

Перелогова система землекористування — після збору кількох врожаїв землю (передот) залишали без обробки на 8-15 років для відродження плодючості.

Двопільна система землекористування — двопільний сівооборот, який передбачав наявність озимих та ярових посівів.

Звичай побратимства — звичай родового ладу, коли двоє чи більше чоловіків, які не є кровними родичами, з метою взаємної підтримки встановлювали між собою зв’язок, що дорівнював й навіть перебільшував кровний.