Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Сорочинська

Практичне заняття № 1

Депортації українців у 1944-1951 рр.: причини, етапи, наслідки

Мета: спираючись на здобуті теоретичні знання, проаналізувати документальні джерела й сформувати уявлення про причини, етапи і наслідки депортацій українського населення у зазначений період.

Пригадайте:

  • 1. Що таке депортація?
  • 2. Якими були причини депортації українців у 1944-1951 рр.?
  • 3. Назвіть найбільші акції депортації українського населення у зазначений період.
  • 4. Укажіть кількість жертв депортацій українського населення.
  • 5. Визначте основні наслідки депортацій українського населення.
  • 6. Які ще національні групи зазнали депортацій з України в 1944-1951 рр.?

Завдання для підготовки до практичного заняття

  • 1. Підготувати презентацію: «Депортації українського населення у 1944-1951 рр.».
  • 2. Підготувати матеріал для дискусії: «Чи були депортації українців у 1944-1951 рр. етнічними чистками?».
  • 3. Повторити матеріали § 3.

Хід роботи

  • 1. Об’єднайтеся в малі групи й обговоріть підготовлені презентації і представлені документальні джерела.
  • 2. Представте класу спільні висновки, яких ви дійшли під час роботи в малих групах.
  • 3. Проведіть дискусію: «Чи були депортації українців у 1944-1951 рр. етнічними чистками?».
  • 4. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

Матеріали до уроку

1) Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян з території УРСР

Загальні положення

Стаття 1

Обидві Договірні Сторони зобов’язуються по підписанні цієї угоди приступити до евакуації всіх громадян української, білоруської, російської і русинської національностей, що проживають в ...Польщі, ...які побажають переселитися з території Польщі на Україну, та приступити до евакуації всіх поляків і євреїв, що перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, які проживають в західних областях УРСР і бажають переселитися на територію Польщі.

Евакуації підлягають лише ті з перелічених в абзаці 1 особи, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення.

Евакуація є добровільною, і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.

2) Думка польських істориків

«Угода від 9 вересня 1944 року, що відноситься до групи — військові злочини та злочини проти людства, оскільки умови, закладені в ній, та методи їх виконання були явно примусовими, позиціонувалась як міжнародна, але жодна зі сторін не ратифікувала її.

За своїм статусом більшість депортованих належала до категорії спеціальних переселенців. Відсутність житла, предметів першої необхідності, медикаментів та продовольства особливо гостро позначились на перших партіях депортованих. Після приїзду людей підселяли в будинки місцевих жителів «за рахунок ущільнення».

3) Думка істориків української діаспори

«Усі витрати, пов’язані з репатріяцією в обидві сторони, зобов’язався покрити радянський уряд, особливо зацікавлений у швидкому її здійсненні, тому, не зважаючи на триваючі ще воєнні дії та нестачу транспортних засобів, уже місяць після підписання договору почали відправлятися перші ешелони з переселенцями. Очистивши Західню Україну від поляків, Кремль сподівався дістати в руки вирішальний козир при затверджуванні польсько-радянського кордону на лінії Сян-Буг, на передбачуваній мировій конференції після закінчення війни. З другого боку, з переселенням польських українців до УРСР здійснювалася давня мрія Росії: зберігати контролю за всім українським населенням».

«Підписавши договір про репатріяцію, польська влада з невдоволенням спостерігала повільні темпи переселення й невелику кількість добровільних зголошень на виїзд. До 1 лютого 1945 р., тобто до дня, коли, згідно з польсько-радянським договором, переселення мало бути закінчене, виїхало всього 63 тис. осіб. Внаслідок посилення тиску з боку адміністративних органів і війська, до кінця серпня переселено дальших 160 тисяч, що Варшава знову-таки визнала незадовільним, бо, за її підрахунками, впродовж року переселенської акції виїхало 66,4% зареєстрованого на виїзд українського населення Люблінщини і тільки 28% Ряшівщини. Зробивши з цього відповідні висновки, польський уряд змінив тактику і проголосив, що населення хоче виїздити, одначе не може цього зробити з огляду на терор з боку УПА. Під приводом «охорони селян перед бандами» зосереджено велику кількість війська, яке зрозуміло інтенцію свого уряду та почало виселювати всі особи української национальности».

4) Зі звіту заступника начальника Генштабу Війська Польського Стефана Моссора голові державної комісії безпеки, міністрові національної оборони Польської Народної Республіки Міхалу Ролі-Жимерському

«[У 1944-1946 роках] багато осіб і навіть родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім прямісінько (через кордон) повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. У зв’язку з тим, що Радянський Союз вже не приймає назад цих родин [Після закінчення терміну угоди на теренах Східної Польщі ще залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на терени УРСР], необхідно навесні дійсно провести енергійну акцію переселення цих людей окремими родинами в розпорошенні землі, де вони швидко асимілюються».

5) Уривок зі звіту міністру оборони заступника начальника Генерального штабу Війська Польського генерала С. Моссора

«...При розгляді ситуації на території Краківського округу виплила проблема з залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім’ї українців сховалися у лісах, або в прикордонних теренах Чехословаччини, а потім повернулися в свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку іредентизму на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію переселення цих осіб окремими сім’ями, розкидаючи їх по всіх відновлених територіях, де вони швидко асимілюються...»

  • Як у джерелі обґрунтовується необхідність виселення українців з їх земель?

Під дулами польських солдатів йде виселення українських селян

6) Зі звіту відповідальних за реалізацію операції «Захід» у Рівненській області уповноваженого МДБ СРСР полковника М. Головкова та начальника управління МДБ у Рівненській області В. Шевченка

«При виїзді автомашини з посадженими на неї сім’ями бандитів, село Корпин Рівненського району, жителями цього села щільним кільцем була оточена машина з метою затримання її виходу з села. У зв’язку з цим оперативна група для наведення порядку та отримання можливості виїзду автомашини з сім’ями бандитів вимушена була відкрити попереджувальний вогонь. Аналогічні факти затримання автомашин із завантаженими на них сім’ями бандитів мали місце в селах Новий Двір та Абаров Рівненського району».

«В деяких селах Рівненського, Олександрійського, Тучинського, Межиріцького та інших районів жінки супроводжували висланих плачем та криком. Були випадки, коли окремі з них демонстративно вимагали, щоб їх повантажили разом з висланими або розстріляли на місці».

27 серпня 1949 року в Польщі урядовим декретом переселенців позбавили прав на колишні господарства та залишене майно. У середині 1950-х років Польща на політичному рівні вперше висловила негативне ставлення до методів проведення акції, але не до самої операції. У 1956 році переселенці отримали можливість за попереднім дозволом змінювати місце проживання.

3 серпня 1990 р. Сенат (верхня палата парламенту) Польської Республіки засудив акцію «Вісла». Однак Сейм (нижня палата парламенту) цю ухвалу заблокував. У лютому 2007 р. Президент Польщі Лех Качинський і Президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили акцію «Вісла».

7) Історик Олег Бажан про процес переселення в Україні

«Як і у випадку з кримськими татарами, в Східній Україні організовували мобілізаційні акції, покликані заповнити брак робочих рук і, отже, перетворити Західну Україну на свого роду плавильний казан, щоб там не було опозиції радянському режимові. За рахунок тих людей, яких згодом після вишів направляли на роботу до Західної України, і відновлювали дефіцит робочих рук».

Вивезення у Сибір. Листівка ОУН(б)

Підсумки та наслідки депортації

Загалом із західних областей України (за винятком Закарпатської) виселили 26 тис. 332 сім’ї (77 тис. 291 особа, з них 18 тис. 866 чоловіків, 35 тис. 441 жінку і 22 тис. 279 дітей). Зокрема, з Рівненської області депортували 3 тис. 367 родин (11 тис. 347 осіб), з Волинської — 2 тис. 711 (9 тис. 50 осіб), із Львівської — 5 тис. 223 (15 тис. 920 осіб), з Тернопільської — 5 тис. (13 тис. 508 осіб), зі Станіславської — 4 тис. 512 (11 тис. 883 особи), з Чернівецької — 613 (1 тис. 627 осіб), з Дрогобицької — 4 тис. 504 (14 тис. 456 осіб). За соціальним складом серед депортованих сімей переважали середняцькі селянські родини, які становили економічну основу західноукраїнського села, що призвело до руйнації традиційної соціальної структури.