Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Сорочинська

§ 4. Культурне життя в Україні другої половини 1940-х — початку 1950-х років

Основні поняття і терміни

«ждановщина», «лисенківщина», космополітизм, репресії.

Основні дати

1946-1949 рр. — «ждановщина»; 1946 р. — запуск першого в УРСР і СРСР атомного реактора; 1947-1948 рр. — репресії проти вчених-біологів (генетиків), кібернетиків та ін.; 1948-1950 рр. — виготовлення першої в Європі цифрової обчислювальної машини.

1. Історичні умови розвитку культури у повоєнний час

Відродження культурного життя в Україні у повоєнні роки стикалося з великими труднощами. Культура, як і раніше, фінансувалася за залишковим принципом.

Суттєвий вплив на світосприймання українців справило перебування їх за кордоном, ознайомлення із західним способом життя. Існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ, як і інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий демократичний лад.

Однак сталінський режим посилив контроль над суспільством, особливо у сфері ідеології. Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих стереотипів — все це кваліфікувалося як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність.

  • В яких умовах відбувався розвиток української культури в повоєнні роки?

Умови розвитку культури у 1940-50-ті рр.

2. Розвиток освіти і науки

Розвиток освіти й науки у повоєнні роки був складовою частиною процесу повоєнної відбудови України.

Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ почалося після вигнання нацистів з території України. У 1944-1945 рр. у республіці відбудували і побудували 1669 шкіл. На 1950 р. не тільки відновили довоєнну мережу, а й спорудили 1300 нових шкіл.

Мала електронна обчислювальна машина. Загальний вигляд

У 1953 р. було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. Ці заходи створили додаткові труднощі: не вистачало приміщень, учителів, навчальних посібників.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій. Найважливішим покликанням школи вважалося виховання відданості

Сталіну та ідеалам комунізму.

У повоєнні роки починається процес неухильного скорочення українських шкіл та учнів, що в них навчалися. Так, з 1948 р. по 1954 р. кількість українських шкіл зменшилася з 26 до 25 тис., а російських — збільшилася з 2720 до 4051, або в 1,5 раза.

Протягом четвертої п’ятирічки було відновлено систему вищої освіти. Внаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів на 1956 р. зросла з 99 до 325 тис. Викладання в більшості вищих навчальних закладів велося російською мовою.

У повоєнні роки головною науковою установою України залишалась Академія наук УРСР, яку очолював О. Палладін.

Українські вчені досягли значних успіхів у дослідженнях з фундаментальних наук, наближенні їх до потреб господарства.

  • 1946 р. — запуск першого експериментального атомного реактора.
  • 1948-1951 рр. — під керівництвом С. Лебедева було створено першу в Європі й СРСР малу електронно-обчислювальну машину «МЕОМ».
  • Удосконалення і широке застосування методу автоматичного зварювання металу під флюсом, розробленого під керівництвом Є. Патона. Нову технологію успішно застосували при будівництві першого газопроводу «Дашава — Київ» у 1949 р. (80% стиків труб було зварено цим методом). Також нові технології зварювання були застосовані при будівництві у 1953 р. суцільнозварного мосту через Дніпро завдовжки понад 1,5 км (міст ім. Патона у Києві).
  • У 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів у СРСР став виходець із Житомирщини С. Корольов.

Проте майже всі досягнення науки і техніки належали галузям, що були пов’язані з військовим або суміжним з ним виробництвом. Суспільні ж науки остаточно перетворилися на служницю існуючого режиму. Сталінська система не полишала надій встановити контроль над природничими науками. Яскравим проявом цього стало таке явище, як «лисенківщина» — засилля в науці посередностей, людей споживацького ґатунку, авантюристів.

Міст Патона став першим у світі суцільнозварним

Особливої шкоди «лисенківщина» завдала біологічній науці, зокрема генетиці. У 1947-1948 рр. відновилися переслідування генетиків. Президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенко, підтриманий Й. Сталіним, оголосив ген міфічною частинкою. «Народний академік» (Лисенко) стверджував, що створення зовнішніх умов для утримання, наприклад, худоби, просто підвищує надої... Це дає змогу розраховувати на закріплення цих ознак у майбутньому.

  • Які зміни відбувалися в освіті та науці у повоєнні роки?

3. Ідеологічний наступ сталінізму в повоєнний час. «Ждановщина»

У складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва. Всупереч обставинам, у 1940-1950-х роках створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу.

Особливої популярності у повоєнні роки набула творчість О. Гончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили також прозаїки В. Козаченко, В. Собко, письменник і режисер О. Довженко, гуморист Остап Вишня (П. Губенко), поети М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський.

Переможне завершення війни сприяло зміцненню особистого авторитету Й. Сталіна. Але повоєнні реалії потребували зміцнення режиму і його нового ідеологічного забезпечення. Адже чимало людей, перебуваючи за кордоном, побачили «загниваючий капіталізм». Повернувшись на батьківщину, вони відчували себе переможцями і мріяли про краще, заможне і вільне життя. У західних областях, що напередодні війни увійшли до складу СРСР, взагалі ставилися вороже чи з недовірою до комуністичної ідеології, політичної та економічної практики.

Повоєнний час починається зі сталінського тосту «за великий російський народ». Це свідчило про прагнення радянського диктатора сполучити комуністичну ідеологію з ідеєю виняткової місії росіян у світовій історії.

Нові ідеологічні засади сталінського режиму мали особливо негативні наслідки для українців. У 1950 р. Й. Сталін, беручи участь у дискусії з мовознавства, висунув тезу, що російська, українська і білоруська нації є результатом розгалуження «єдиної давньоруської народності». У цій тезі слово «давньоруська» дозволено було тлумачити як давньоросійська, але в жодному разі не як давньоукраїнська.

Наприкінці 1940-х рр. у СРСР виникло явище, котре отримало назву «ждановщина», за іменем його головного офіційного теоретика і провідника А. Жданова. Суть його полягала у широкому наступі сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.

Сталінське керівництво розгорнуло боротьбу проти «безідейності, безпринципності, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед Заходом», проти «буржуазного націоналізму». У 1946 р. ЦК КП(б)У ухвалив кілька постанов: «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в «Нарисі історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних й інших театрів України» тощо. Для «зміцнення керівництва» українською парторганізацією з Москви направили Л. Кагановича, який розгорнув бурхливу діяльність, борючись з «українським буржуазним націоналізмом». Ним фактично була підготовлена велика розстрільна справа, ж:ертвами якої мали б стати представники української інтелігенції того часу: А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський та інші.

Документи розповідають

Із редакційної статті журналу «Більшовик України» «До кінця ліквідувати буржуазно-націоналістичні перекручення історії України» (серпень 1947 р.)

«...Історична наука завжди була одним з могутніх засобів у руках більшовицької партії в ідейному вихованні трудящих...

Проте... незважаючи на своє тридцятирічне існування, Інститут історії України не розробив і не видав науково витриманої, марксистсько-ленінської історії України. Пращ Інституту... зокрема «Короткий курс історії України» під редакцією С. М. Білоусова, К. Г. Гуслистого, М. Н. Петровського, М. І. Супруненка, Ф. О. Яструбова; «Нарис історії України» під редакцією К. Г. Гуслистого, Л. М. Славіна, Ф. О. Яструбова; перший том «Історії України» під редакцією М. Н. Петровського... містять в собі грубі помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру.

Працівники Інституту запозичили у буржуазно-націоналістичних істориків Антоновича, Грушевського та інших основні положення, що... призвело до відродження... буржуазно-націоналістичних настанов у питаннях історії України...».

  • Як стаття характеризує роль історичної науки в Радянському Союзі?
  • У чому звинувачуються вчені-історики?
  • Чи справедливою є критика?
  • Якими, на вашу думку, є основні завдання історичної науки?

Наступним етапом ідеологічного наступу сталінізму стала боротьба з «низькопоклонством» перед Заходом, проти «космополітизму». Об’єктом переслідувань були обрані літератори, митці, учені.

Ця кампанія мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства, ізолювати й протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації, відновити образ «внутрішнього ворога» як необхідного атрибута тоталітарного режиму.

Сигналом до атаки проти «космополітів» стала редакційна стаття «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків», опублікована в січні 1949 р. у газеті «Правда». Відгомоном цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів» на літературних і театральних критиків О. Борщагівського, А. Гозенпура та інших.

З початку 1950-х років насувається нова хвиля звинувачень української інтелігенції. Переслідувань зазнали не лише письменники, а й українські композитори Б. Лятошинський, М. Колесса, М. Вериківський, К. Данькевич (опера «Богдан Хмельницький»), науковці.

Особливо нещадної критики зазнав В. Сосюра за вірш «Любіть Україну» (1944), який оголосили «ідейно порочним твором».

«Ждановщина»

«Ждановщина» — це система заходів, спрямованих на відновлення ідеологічного контролю над суспільством

Причини

Послаблення ідеологічного тиску на радянське суспільство в роки Другої світової війни

Зростання патріотичних почуттів національної інтелігенції

Початок і розгортання «холодної війни»

Мета

Нейтралізація патріотично налаштованої інтелігенції

Культурно-ідеологічна ізоляція країни

Зміцнення тотального контролю над суспільством

Відтворення образу зовнішнього і внутрішнього ворога

Заходи:

У 1946 р. ЦК КП(б)У ухвалив кілька постанов «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в «Нарисі історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних й інших театрів України» та ін.

Результати, наслідки

Відбулося гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва;

обмежено свободу творчості

Фізичне знищення частини інтелігенції.

Розкол і розмежування в середовищі радянської інтелігенції

Відбулося остаточне протиставлення влади і народу, ліквідоване патріотичне піднесення років війни, паростки відродження української культури

«Ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури

  • Якою була мета політики «ждановщини»?

4. Розвиток літератури і мистецтва

У складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва, але всупереч несприятливим обставинам у 1940-1950-ті рр. було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу. Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О. Гончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили у цей період прозаїки В. Козаченко, Ю. Яновський, письменник і кінорежисер О. Довженко, гуморист Остап Вишня (П. Губенко), поети М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський, художники М. Дерегус, О. Шовкуненко, Т. Яблонська, композитори К. Данькевич, Б. Лятошинський, Ю. Мейтус. На театральних сценах міст республіки продовжували виступати А. Бучма, Б. Гмиря, Н. Ужвій та Г. Юра.

На цей період припадає творчий злет української художниці, майстрині народного декоративного живопису, представниці «наївного мистецтва» Катерини Білокур (1900-1961). У 1954 р. на Міжнародній виставці в Парижі її картини «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва.

Т. Яблонська. Хліб

На повоєнні роки припадає початок самостійної творчої діяльності художниці Тетяни Яблонської (1917-2005). Першим її твором в цей час стала картина «Перед стартом» (1947 р.), яка була виконана в імпресіоністському стилі. Спочатку полотно отримало схвальні відгуки, але в умовах «ждановщини» твір піддали нищівній критиці та довго ніде не експонували як такий, що «не відповідає радянській дійсності». Реабілітувала художницю в очах влади картина «Хліб» (1949 р.), якає яскравим прикладом реалізації творчого методу «соціалістичний реалізм».

Висновки

  • Розвиток культури в повоєнні роки мав суперечливий характер: з одного боку, мало місце творче піднесення митців, учених, з іншого — сталінська система намагалась загнати творчий процес у жорсткі ідеологічні межі. «Ждановщина» завдала величезного удару по розвитку української культури.

Запитання і завдання

  • 1. Які результати «культурної революції» на західноукраїнських землях?
  • 2. Обговоріть у групах. Чому у західних областях України багато уваги приділялося розвитку освіти, зокрема ліквідації неписьменності?
  • 3. Що радянський режим розумів під «українським буржуазним націоналізмом»?
  • 4. Навколо концепції Т. Лисенка точилися офіційні дискусії науковців. Чи можна їх вважати справді науковими? Що таке «лисенківщина»?
  • 5. Що таке космополітизм? У чому звинувачували в СРСР так званих космополітів?
  • 6. Чим можна пояснити факт, що у радянській пропаганді комуністична ідеологія поєднувалася з антисемітизмом, який уживався з українофобією і російським шовінізмом?
  • 7. Підготуйте презентацію: «Здобутки української культури повоєнних років».
  • 8. Укажіть причину, мету, ідеологічну основу і наслідки «ждановщини» для розвитку української культури.