Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Сорочинська

§ 16. Спроби реформування економіки

Основні поняття і терміни

стратегія «прискорення», економічні реформи, ринкова економіка, оренда.

Основні дати

червень 1987 р. — пленум ЦК КПРС «Про докорінну перебудову управління економікою».

1. Курс на прискорення соціально-економічного розвитку

Становище, в якому перебувала економіка СРСР, не було невідомим для керівництва країни. Прийшовши до влади, М. Горбачов використав розроблену в апараті його попередника ідею прискорення темпів соціально-економічного розвитку СРСР для подолання його відсталості від провідних країн світу. Акцент стали робити на прискоренні темпів господарського зростання, а сам термін став з часом назвою програми змін у соціально-економічній сфері.

«Прискорення» — політичний курс керівництва КПРС у соціально-економічній сфері в роки «перебудови», спрямований на подолання кризових явищ і досягнення нового якісного стану радянського суспільства.

За задумом керівників країни програма «прискорення» передбачала:

  • докорінне оновлення матеріально-технічної бази виробництва на основі новітніх досягнень науково-технічної революції;
  • оновлення змісту суспільних відносин, насамперед в економічній сфері;
  • досягнення якісних змін змісту й характеру праці, матеріальних і духовних умов життя людей;
  • здійснення активізації діяльності усіх політичних, громадських і ідеологічних інститутів.

• Якою була мета концепції «прискорення»?

2. Здійснення політики «прискорення» у промисловості

У липні 1986 р. Верховна Рада УРСР затвердила показники соціально-економічного розвитку республіки у дванадцятій п’ятирічці (1986-1990 рр.). Усі вони відповідали завданням курсу на «прискорення», затверджених у союзних «Основних напрямах...». За період 1986-1990 рр. в Україні планувалося досягти зростання національного прибутку на 11,9 %, продуктивність праці у промисловості — на 20 %.

Перші банки були створені як кооперативи

Однак вже перший рік здійснення цих грандіозних планів показав їхню нереальність. На початку 1987 р. у більшості галузей економіки виникли серйозні проблеми. Зростала спрацьованість основних виробничих фондів, зменшувалися темпи створення нового устаткування й обладнання. Улітку 1987 р. М. Горбачов уперше заявив, що економіка країни у передкризовому стані. Із цього часу розмови про прискорення темпів соціально-економічного розвитку припинилися.

Зародження приватного підприємництва

Улітку 1987 р. М. Горбачов заявив про початок радикальної економічної реформи, завдяки якій повинно було відбутися «поглиблення перебудови» і здійснення «наступу у всіх напрямках прискорення». Основна ідея реформи полягала у тому, щоб надати підприємствам певну свободу (самостійність, самоуправління, самофінансування) при збереженні централізованого директивного планування. Відтепер підприємства могли самостійно планувати і здійснювати виробничу діяльність в межах запропонованих, але не нав’язаних відповідним міністерством показників.

У другій половині 1987 р. економіку України охопила нова хвиля перетворень. Так, скасували 103 республіканські органи управління, здійснили передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об’єднанням, ліквідували 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки. Було укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць.

За Законом «Про індивідуальну трудову діяльність», ухваленим у листопаді 1986 р., дозволялася підприємницька діяльність і створення кооперативів, переважно у сферах громадського харчування і послуг населенню. Наприкінці 1980-х рр. в кооперативах республіки працювало близько 700 тис. осіб. Вони виробляли товарів або надавали послуг на загальну суму до 5 млрд крб. на рік.

Однак поряд з цим стрімко наростали негативні тенденції, пов’язані з непослідовністю реформаторів, котрі, вірні комуністичній доктрині, намагалися не виходити за межі командної економіки.

  • 1. Коли М. Горбачов уперше заявив, що економіка країни у передкризовому стані?
  • 2. Які економічні реформи були здійснені у 1987-1989 рр.?

3. Спроби поліпшення ситуації у сільському господарстві

У роки «перебудови» здійснювалися спроби поліпшення ситуації в аграрному секторі економіки. Акцент при цьому робився лише на вдосконалення існуючої колгоспно-радгоспної системи. Цій меті була присвячена постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни», що з’явилася у 1986 р. Однак фактично жодних якісних змін поява цієї постанови не спричинила, а лише доповнила управління сільським господарством новою структурою — Держагропромом СРСР. До системи агропромів входили установи до районного рівня включно, які мали контролювати виробництво сільськогосподарської продукції від її вирощування у колгоспах та радгоспах до зберігання на базах і переробки на промислових підприємствах.

Перебудова — продовження справи Жовтня. Радянська марка

Спробою поліпшення ситуації в аграрному секторі стали заходи з відкриття можливостей для розвитку тут приватної ініціативи. У 1988 р. сім’ям колгоспників надали право брати землю в оренду для використання в сільськогосподарському виробництві строком до 50 років. Їм також надавалося право розпоряджатися вирощеною продукцією на власний розсуд. У 1989 р. з’явилися рішення, за якими стало можливим створення селянських кооперативів і фермерських господарств. Однак значного поширення на селі нові форми господарювання не набули. Власне селяни, що звикли до колгоспно-радгоспної системи, не підтримували ідею фермерства.

  • 1. Яка нова структура з управління сільським господарством з’явилася у 1986 р.?
  • 2. Чому реформи у сільському господарстві не призвели до поліпшення ситуації з продовольством?

4. Погіршення ситуації в економіці України

Розгортання перетворень в економіці дуже швидко виявило їхні недоліки. На підприємствах новий економічний механізм фактично не діяв. Ініціатива і самостійність підприємств обмежувалися численними управлінсько-бюрократичними структурами. Центральні відомства усі економічні нововведення сприймали хворобливо, не бажаючи надавати виробникам реальні можливості для самостійного господарювання. Надане підприємствам право збільшувати заробітну платню працівникам за умови зростання вартісного обсягу виробленої продукції призвело до гонитви за прибутком будь-яким способом. Зокрема виробники стали підвищувати ціни на свою продукцію і скорочувати випуск дешевих товарів.

Порожні прилавки в магазинах — неодмінний атрибут часів кінця «перебудови»

З 1988 р. темпи зростання заробітної плати у багатьох галузях та областях республіки стали дедалі більше випереджати продуктивність праці. Унаслідок цього зростаючі грошові прибутки населення не відповідали наявній товарній масі, що загострювало проблему дефіцитів. Одночасно з цим стало не вистачати грошей. Навесні 1988 р. союзне керівництво спробувало змінити ситуацію, розпочавши грошову емісію — випуск нових грошей. Проте напруженість на споживчому ринку лише посилилася, а радянські карбованці стали дедалі більше втрачати свою купівельну спроможність.

Ситуація в Україні в цей період, на тлі стрімкого погіршення показників економічного розвитку в СРСР в цілому, була дещо ліпшою, але також демонструвала негативні тенденції розвитку. У 1986-1990 рр. темпи зростання валового національного продукту, національного доходу, продуктивності праці, обсягів промислової і сільськогосподарської продукції постійно падали. У 1990 р. національний дохід республіки, вперше за повоєнні роки, зменшився на 1,5 %. Розрив між товарною і грошовою масою досяг 10 млрд крб станом на кінець 1988 р. і продовжував збільшуватися з кожним роком.

У першому півріччі 1990 р. в Україні ціни на продовольчі товари зросли на 2,6 %, на непродовольчі товари — на 6 %. Близько 1200 товарів народного споживання опинилися в групі постійного дефіциту. Це призвело до розгортання «чорного ринку» й одночасного вивезення дефіцитних товарів за межі республіки.

Підприємства в умовах знецінення карбованця і товарного дефіциту в 1980-1990 рр. стали масово переходити до бартерного або натурального обміну товарів на товар.

Фінансове становище республіки ставало дедалі складнішим. У 1988 р. значного суспільного розголосу набули показники прихованого раніше дефіциту бюджету УРСР. Так, за офіційними даними, Україна вивозила продукції на 40 млрд крб, а ввозила на 36 млрд крб. До того ж союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з бюджету республіки близько 100 млрд крб. Усе це сприяло поширенню у суспільстві уявлень про «пограбування» України у складі СРСР і необхідність перегляду стосунків з центром.

Водночас республіканський уряд і керівництво КПУ дотримувалися традиційного курсу цілковитої підтримки рішень центру, не виявляли ініціативи у вирішенні назрілих проблем і достатньої наполегливості у обстоюванні інтересів республіки.

Основні етапи економічних реформ.

1. Квітневий пленум ЦК КПРС 1985 р. — XXVI з’їзд КПРС — схвалення програми прискорення соціально-економічного розвитку господарства.

Передбачалося:

  • до 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за попередні 70 років;
  • вирішити традиційні соціальні проблеми — продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку;
  • технічне переозброєння машинобудування на основі останніх досягнень НТР, активізації «людського фактора».

Програма була утопічною. Вона свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи, в якій перебувало радянське суспільство.

2. Із червня 1987 р. — реформи Рижкова—Абалкіна.

Сутність реформ виражена в трьох «С»: самостійність, самоокупність, самофінансування. Були ухвалені закони: «Про державне підприємство», «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо.

Згідно із реформою передбачалося: переведення підприємств на госпрозрахунок; встановлення залежності заробітної плати від результатів господарської діяльності, сприяння запровадженню досягнень НТР; розвиток кооперативної форми власності та індивідуальної трудової діяльності й ін.

Непослідовність, половинчастість реформ призвели до їхнього краху.

3. Червень 1990 р. — Верховна Рада СРСР схвалила програму переходу до регульованої ринкової економіки.

Передбачалося:

  • запровадження елементів ринкових механізмів;
  • збереження значної частини державного сектору економіки.

В умовах повного розвалу господарського механізму і самого СРСР програма виявилась нежиттєздатною.

Причини невдач економічних реформ другої половини 1980-х років.

  • 1. Відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку.
  • 2. Непослідовність у здійсненні реформ.
  • 3. Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративно-командну з повним одержавленням власності й ринкову з приватною власністю та ініціативою.
  • 4. Некомпетентне керівництво проведенням реформ.
  • 5. Опір консервативних сил.
  • 6. Засилля військово-промислового комплексу.

• Назвіть основні етапи економічних реформ періоду «перебудови».

Висновки

  • Складовою політики «перебудови» стали заходи з реформування радянської економіки. Однак усі перетворення, розроблені ініціаторами реформ, не виходили за межі командно-адміністративної моделі економіки й відповідали комуністичній ідеології.
  • Непослідовність і недостатня продуманість наслідків запроваджених нововведень призвели до того, що ситуація в господарстві України, як і в інших союзних республіках, стала стрімко погіршуватися. Економіка опинилася на межі розвалу.

Запитання і завдання

  • 1. Яку стратегію намагались реалізувати творці «перебудови» в економічній сфері?
  • 2. Чому спроба «прискорити» економічний розвиток СРСР виявилася невдалою?
  • 3. Як відбувалося здійснення політики «прискорення» у промисловості?
  • 4. Які спроби змінити ситуацію на краще у сільському господарстві здійснювалися у роки «перебудови»?
  • 5. Визначте негативні фактори, які впливали на проведення економічних реформ.
  • 6. Обговоріть у групах. Чи можна було, на вашу думку, успішно реформувати радянську адміністративно-командну економіку без переходу до ринкової господарської системи, в основі якої лежить приватна власність у різних формах? Обґрунтуйте свою точку зору. Висловіть свої припущення стосовно того, чому на це не пішли М. Горбачов та його прибічники.
  • 7. Чим можна пояснити провал економічних реформ?
  • 8. Які результати економічних реформ другої половини 1980-х років XX ст.?