Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Сорочинська

§ 17. Зростання активності українського суспільства

Основні поняття і терміни

гласність, лібералізація, політичні реформи, «білі плями» в історії, Народний рух України, релігійне відродження.

Основні дати

8-10 вересня 1989 р. — Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову; жовтень 1989 р. — схвалення ВР УРСР Закону «Про мови в Українській РСР»; 16 липня 1990 р. — схвалення Декларації про державний суверенітет України.

1. Боротьба за зміну становища української мови

Розгортання процесів лібералізації суспільного життя в Україні у період «перебудови» сприяло привертанню уваги до становища української мови. Значного суспільного резонансу в республіці набули оприлюднені у квітні 1987 р. Міністерством освіти УРСР дані про кількість україномовних і російськомовних шкіл. В Україні в цей час україномовні школи становили 75 % від загальної кількості, а російськомовні близько 20 %. Однак саме в останніх навчалося більш ніж половина усього учнівського контингенту. У столиці України в цей період з 300 тис. учнів лише 70 тис. навчалося українською мовою. У червні 1987 р. Спілка письменників України висловила занепокоєння стосовно дедалі більшого зникнення з повсякденного спілкування української мови. Хоча керівний орган КПУ заявив, що визнає виправданість стурбованості громадськості проблемою, проте не підтримує ідею «оголосити українську мову державною та відмовитися у школах республіки від принципу вільного вибору мови навчання».

Незважаючи на оприлюднену позицію, громадськість України продовжувала боротьбу за зміну статусу української мови. Улітку 1988 р. у Львові утворилося місцеве Товариство рідної мови ім. Т. Шевченка.

Письменники республіки звернулися до політбюро ЦК КПУ з пропозицією про створення товариства шанувальників української мови. Цю пропозицію підтримали. 11 лютого 1989 р. в Києві на установчій конференції представники утворених раніше місцевих організацій заснували республіканське Товариство української мови ім. Т. Шевченка. Його очолив відомий поет і громадський діяч Д. Павличко. Своєю метою товариство проголосило домогтися надання українській мові статусу державної в республіці та боротьбу за його реалізацію.

Установчі збори Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Київ, 1989 р.

Активна позиція громадськості стосовно становища української мови спонукала Верховну Раду УРСР в жовтні 1989 р. ухвалити Закон «Про мови в Українській РСР».

Відповідно до нього українській мові надано статус державної й встановлено, що впродовж наступних п’яти років вона повинна замінити російську в діяльності державних органів.

  • Який результат боротьби за зміну становища української мови?

Політичні реформи в СРСР

Заходи

Зміст

Політика гласності

Передбачала подання населенню ідеологічно спрямованої, дозованої інформації про минулі злочини, що відбувалися в історії СРСР, мала створити уяву про начебто відкритість функціонування партійно-державних органів влади, відновити довіру до них населення, забезпечити інформаційну підтримку реформаторській політиці М. Горбачова. Отримувана населенням інформація про численні злочини за весь період існування радянської влади остаточно підірвала довіру до неї.

Звільнення політв’язнів

Під тиском світової громадськості й суспільства М. Горбачов дав розпорядження про звільнення всіх політичних в’язнів, і навіть тих, яким інкримінувалися кримінальні злочини (1988-1990 рр.).

Реформування структури органів влади

1987 р. — пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику».

Кадрові зміни в партійно-державному керівництві.

18 червня — 1 липня 1988 р. — XIX Всесоюзна конференція КПРС.

Вироблення основних принципів політичної реформи:

  • чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;
  • ліквідація зрощування партійного і державного апаратів;
  • плюралізація політичного життя, аж до створення інших партій, але при гегемонії КПРС;
  • розширення повноважень рад.

Березень 1989 р. — вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі.

Травень-червень 1989 р. — Перший з’їзд народних депутатів СРСР.

  • Поява політичної опозиції.
  • Запровадження нової посади — Голова Верховної Ради СРСР (став М. Горбачов).

Вересень 1989 р. — пленум ЦК КПУ.

Усунення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ. Новим першим секретарем обрано В. Івашка.

Березень 1990 р. — запровадження посади Президента СРСР (президентом став М. Горбачов).

Березень-травень 1990 р. — вибори до ВР УРСР і місцевих рад.

  • Зміна 90% складу ВР УРСР.
  • Поява національно-демократичної опозиції.
  • ВР УРСР з 15 травня 1990 р. стала працювати у парламентському режимі.

Ліквідація монополії КПРС на владу

Лютий 1990 р. — скасування 6 статті Конституції СРСР (про «керівну і спрямовуючу...» роль КПРС в радянському суспільстві).

Наслідки реформ

  • Розвал існуючої системи влади. Підрив монополії КПРС на владу. Створення передумов для розвалу СРСР.
  • Зростання політичної активності населення. Зародження багатопартійності.
  • Відродження національної свідомості українського та інших народів, що входили до складу СРСР.

2. Початок подолання «білих плям» в історії України

Здійснення політики «гласності» сприяло приверненню уваги до призабутих або замовчуваних подій минулого. Подолання «білих плям» в історії України мало значний вплив на активізацію національного руху в республіці. Зростанню національної свідомості українців і пробудженню їх від політичної летаргії сприяли публікації про трагічні сторінки минулого в газеті Спілки письменників України «Літературна Україна». Із 1987 р. розпочалося легальне видання відновленого журналу дисидентів «Український вісник», де висловлювалися відмінні від компартійної ідеології погляди на події, діяльність історичних діячів тощо. Так, стали з’являтися перші згадки й свідчення про трагедію Голодомору 1932-1933 рр.: поширення такої інформації раніше вважалося антирадянською пропагандою.

Учасники «Товариство Лева»

У серпні 1987 р. в Києві утворився Український культурологічний клуб, серед членів якого було чимало колишніх дисидентів. На засіданнях клубу його члени ознайомлювали зацікавлених з подіями боротьби за українську державність у 1917-1920 рр., «українізацією» 1920-х рр., сталінськими репресіями в Україні, Голодомором 1932-1933 рр. тощо. Кампанія масового тиску на учасників клубу, організована Київським міським комітетом КПУ, призвела до припинення його діяльності.

У жовтні 1987 р. у Львові утворилося культурно-просвітницьке об’єднання «Товариство Лева». Водночас виникла «Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції».

Вагому роль у подоланні «білих плям» в історії України відіграла діяльність Українського добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал», створеного в березні 1989 р. у Києві. 5 березня 1989 р. товариство організувало проведення в столиці багатотисячного мітингу під гаслом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». У схваленій його учасниками резолюції пропонувалося встановити День національної жалоби, увічнити пам’ять жертв масових розстрілів у Биківні під Києвом та інших місцях, Голодомору 1932-1933 рр., повернути конфісковане у репресованих та їхніх родин майно тощо. У вересні 1990 р. товариство організувало й провело у Києві міжнародний симпозіум «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні».

За ініціативи Київського та Львівського осередків «Меморіалу» розгорнулася переоцінка багатьох подій історії України. Так, відновлювалася правда про національну символіку, діяльність І. Мазепи, В. Грушевського, С. Петлюри тощо, з нових, незаідеологізованих позицій аналізувалися дії Української Центральної Ради, Української галицької армії, Української головної визвольної ради, ОУН, УПА та інших організацій, що брали участь у національно-визвольному русі.

  • Які громадські організації намагалися заповнити «білі плями» в історії України і донести правду про минуле населенню?

3. Формування національних громадських організацій і об’єднань

Ослаблення контролю партійно-радянських органів над суспільним життям сприяло радикалізації політичної ситуації в Україні. Одним з її проявів стало виникнення національних громадських організацій загальноукраїнського масштабу.

У липні 1988 р. Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод реорганізували в організацію республіканського масштабу — Українську Гельсінську спілку (УГС). її керівником заочно обрали Л. Лук’яненка, котрий до грудня того самого року перебував у засланні. Спілка вимагала реалізації права української нації на самовизначення, легалізації Української греко-католицької (УГКЦ) та Української автокефальної православної (УАПЦ) церков тощо. Стосовно державності України, то спочатку організація висувала ідею перетворення СРСР на конфедерацію союзних республік, а потім заявила про необхідність виходу України зі складу Союзу і проголошення її незалежності.

Улітку 1989 р. обласні філії УГС розпочали роботу в регіонах зі створення Спілки незалежної української молоді (СНУМ). За задумом ініціаторів вона повинна була стати організацією, котра, спираючись на релігійні й народні традиції, виховуватиме молодь в дусі відданості справі побудови незалежної Української держави.

Наприкінці 1989 р. у Києві виникла ще одна, незалежна від владних структур, загальнореспубліканська молодіжна організація — Українська студентська спілка (УСС).

Документи розповідають

Із «Заклику секретаріату Української студентської спілки до українського студентства»

УСС — передусім профспілкова структура. Ми створювали її такою цілком свідомо, вбачаючи у цьому єдиний шлях до радикалізації монополізованого східноукраїнського студентства. Але УСС не збирається уникати політичної діяльності.

Більшість членів УСС перебуває на національно-демократичних позиціях, що обумовлює кінцеву мету УСС в політичній сфері — досягнення державної незалежності України шляхом відокремлення від СРСР.

  • Що УСС визначало своєю метою?
  • Як, на вашу думку, члени УСС збиралися, надавши своїй організації характеру профспілкової структури, боротися за радикалізацію східноукраїнського студентства?

УСС розгорнула активну діяльність серед студентства, вимагаючи від владних органів забезпечення гуртожитками усіх охочих, виплати гарантованих стипендій усім студентам у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, запровадження прямих, з участю представників студентів, виборів ректорів, деканів та інших посадовців тощо. Поряд з цим висувалися вимоги деполітизації навчального процесу, — скасування партійних і комсомольських комітетів у вищих навчальних закладах, передачу функцій комсомольських комітетів асоціаціям молодіжних організацій, ліквідацію обов’язкового викладання марксизму-ленінізму і державних іспитів з цієї дисципліни.

Однією з важливих форм впливу неформальних громадських об’єднань на суспільні процеси в республіці стала так звана «мітингова демократія». У 1988 р. у Львові, Києві і Хмельницькому відбулися перші в Україні за радянських часів несанкціоновані владою масові збори. 26 квітня 1988 р. в річницю Чорнобильської катастрофи в Києві пройшла перша незалежна екологічна демонстрація. Політичних гасел її учасники не висували, але міліція розігнала демонстрантів, а найактивніших заарештувала. 13 червня під час установчих зборів Товариства української мови у Львові відбувся перший в Україні багатотисячний політичний мітинг.

Політичний мітинг в Калуші під синьо-жовтими прапорами. 1989 р.

13 листопада в Києві організували перший масовий мітинг, присвячений екологічним проблемам. У ньому взяло участь близько 20 тис. осіб.

Усього до травня 1989 р., за офіційними даними, в Україні було подано 279 заяв на проведення вуличних зборів й організовано 72 несанкціоновані мітинги. Цей період отримав назву «мітингова демократія».

  • Чому 1989 р. називають періодом «мітингової демократії»?

4. Виникнення і початок діяльності Народного руху України

У 1988 р. в Україні, як і в республіках Балтії, стала набувати популярності ідея створення нового масового громадського об’єднання у вигляді народного фронту на підтримку «перебудови». Появу такої організації започаткувала створена київською організацією Спілки письменників України «Ініціативна група сприяння перебудові», очолювана І. Драчем. Навесні 1989 р. в областях республіки стали утворюватися регіональні осередки Руху.

8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. На нього прибули 1109 делегатів від 1247 первинних груп. Близько половини учасників з’їзду представляли західні області республіки. Головою Руху на з’їзді обрано письменника І. Драча.

На з’їзді схвалили програму Народного руху. У ній новостворена організація характеризувалася як «масовий громадсько-політичний рух республіки, що виступає за «докорінне оновлення суспільства». Головною метою діяльності визначалася побудова демократичного і гуманного суспільства, досягнення справжнього народовладдя, добробуту народу, умов для гідного життя людини. Разом з цим Рух заявляв, що виступає за відродження і всебічний розвиток української нації при одночасному забезпеченні національно-культурних потреб усіх етнічних груп населення республіки. Стосовно державного майбутнього України, то у зв’язку з його різним баченням учасниками з’їзду в програму включили компромісне формулювання про створення суверенної Української держави, котра будуватиме стосунки з іншими республіками СРСР на основі нового союзного договору. Заявлялося також про необхідність досягнення економічної самостійності України.

Перша велика громадська акція, організована Народним рухом, відбулася 21 січня 1990 р., коли проводили масштабний захід «Українська хвиля» — «живий ланцюг» начесть відзначення Акта злуки УНР та ЗУHP 22 січня 1919 р. Сотні тисяч громадян вийшли в цей день у визначений час, взявшись за руки, на трасу Львів—Київ. Завдяки цій акції мільйони громадян вперше дізналися про приховуваний за радянських часів акт возз’єднання українських земель у роки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. Вересень 1989 р.

«Живий ланцюг» в Калуші. 1990 р.

У жовтні 1990 р. відбулися Другі Всеукраїнські збори Народного руху. На цей час членами згаданої організації були 633 тис. громадян республіки, а про її підтримку заявляли 5 млн осіб. Учасники з’їзду схвалили документи, в яких заявили, що «запобігти національній катастрофі неможливо без зміни політичної системи, усунення монополії Комуністичної партії й утвердження політичного й економічного плюралізму». У зв’язку з цим із назви Народного руху України усунули слова «за перебудову» як свідчення підтримки ним офіційного курсу КПРС. Своєю головною метою Рух проголосив відтепер боротьбу за здобуття ненасильницькими методами незалежності України і створення демократичної республіки.

  • Коли виник Народний рух України за перебудову? Яку мету діяльності він проголошував?

5. Початок та проблеми релігійного відродження

На середину 1980-х рр. в Україні легально діяли близько 4 тис. релігійних громад (парафій), що представляли Російську православну церкву (РПЦ). Близько половини з них існувало в західних областях, де рівень релігійності був вищим за інші. Утворилися вони на місці греко-католицьких парафій, ліквідованих у 1946 р.

Зрушення у ставленні до церкви започаткував лист Папи Римського до М. Горбачова з проханням про легалізацію Української греко-католицької церкви. Відчувши можливість відновити свою діяльність, греко-католицькі громади західних областей України стали надавати до органів влади прохання про реєстрацію. Усього у 1988 р. надійшло 38 заявок. Однак керівництво республіки не поспішало їх задовольняти.

У травні 1989 р. шестеро греко-католицьких єпископів і священиків розпочали в центрі Москви голодування, протестуючи проти небажання української влади розмовляти з ними. Кардинал УГКЦ М. Любачівський, що перебував в еміграції, закликав вірних підтримати цю акцію. Близько 150 тис. західноукраїнських греко-католиків відгукнулися на цей заклик і взяли участь у церковних службах в краю. Це продемонструвало владі реальну підтримку УГКЦ в республіці.

23 січня 1990 р. у Львові відбувся собор УГКЦ, що проголосив рішення псевдособору 1946 р. недійсним і відновив діяльність Української греко-католицької церкви. У березні 1991 р. до України повернувся кардинал УГКЦ М. Любачівський. На початок 1991 р. в республіці було зареєстровано 2001 греко-католицьку громаду.

У лютому 1989 р. в Києві утворився Ініціативний комітет відновленої Української автокефальної православної церкви. Однак його діяльність не спиралася на таку народну підтримку, як у греко-католиків. До того ж додавався опір цій ідеї як світської влади, так і влади РПЦ в Україні. У серпні 1989 р. у Львові утворилася перша в Україні громада УАПЦ з вірян, котрі вийшли з підпорядкування РПЦ. Поступово кількість автокефальних громад в республіці зростала — у січні 1990 р. їх вже налічувалося понад 200, а на початок 1991 р. — 939.

Марш за легалізацію УГКЦ у Львові. Липень 1989 р.

У січні 1990 р. РПЦ, враховуючи політичну і релігійну ситуацію в Україні, пішла на поступки своїм громадам в республіці. Вона дозволила їм виділитися в окрему адміністративну одиницю, підпорядковану РПЦ — Українську православну церкву (УПЦ). Однак надати УПЦ автокефалію, тобто право обирати свого владику на власних церковних соборах, Московський патріархат відмовився.

Також зросла кількість прихильників й інших конфесій. Легалізували свою діяльність і протестантські церкви. У 1990 р. відновили діяльність Союз баптистів України, Всеукраїнський Союз християн віри євангельської (п’ятидесятників), Українська уніонна конфедерація адвентистів сьомого дня тощо.

Не оминуло релігійне відродження і прихильників ісламу (найбільше їх прихильників було на Сході України та в Криму).

  • Які церкви відродили свою діяльність в Україні наприкінці 1980-х рр.?

Висновки

  • Лібералізація суспільного життя сприяла активізації національного руху в Україні. Важливим кроком у подоланні русифікації та її наслідків стало ухвалення Закону «Про мови в Українській РСР».
  • Завдяки гласності почали розкриватися невідомі й замовчувані сторінки розвитку радянського суспільства та історії України. У цей час в республіці з’являються численні неформальні організації. їхня діяльність сприяла пробудженню політичної активності населення України. Непересічне значення для суспільно-політичної ситуації в республіці мала поява Народного руху України за перебудову. З часом ця неформальна організація, започаткована київськими письменниками, перетворилася на масове громадське об’єднання, що відіграло важливу роль у виникненні незалежної України і розбудові її державності.
  • Активізація національного руху в «перебудові» яскраво виявилась у релігійному житті. Складовою тогочасного українського відродження стала боротьба за відновлення Української греко-католицької і Української автокефальної православної церков.

Запитання і завдання

  • 1. Обговоріть у групах. Ситуацію з українською мовою в республіці представники тогочасної творчої інтелігенції України називали «мовним Чорнобилем» або «духовним Чорнобилем». Поясніть, як ви це розумієте. Наведіть факти, що підтверджують вашу думку.
  • 2. Як відбувалася боротьба за зміну становища української мови?
  • 3. Охарактеризуйте перебіг боротьби за подолання «білих плям» в історії України.
  • 4. Який статус закріплювався за українською мовою Законом «Про мови в Українській РСР»?
  • 5. Охарактеризуйте виникнення і початок діяльності Народного руху України.
  • 6. Як відбувалося релігійне відродження в республіці в цей період? Які були його причини?
  • 7. Чому відновленню УГКЦ та УАПЦ в республіці чинили опір як радянська влада, так і РПЦ?
  • 8. Що зумовило поширення протестантських церков?
  • 9. Складіть розгорнутий план «Здобутки українського національного руху в період «перебудови».