Всесвітня історія. 9 клас. Пометун (2026)

§ 16. Яким був розвиток Китаю та Японії в ХІХ — на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

У XIX ст. формується ідеологія паназіатизму, прихильники якої вважали, що саме Схід є «колискою найстарішої цивілізації світу». Американська дослідниця японського походження Ері Хотта стверджує, що паназіатизм прагне прищепити азійську ідентичність самим азійцям, щоб досягти рівності із Заходом, який відвів Азії принизливу другорядну роль у політиці націй-держав. Які особливості колоніальної політики великих європейських держав, на вашу думку, сприяли виникненню такої ідеології?

1. ЯКИМИ БУЛИ ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ КРИЗИ ТРАДИЦІЙНОЇ КИТАЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В XIX —НА ПОЧАТКУ XX СТ.

ПОМІРКУЙТЕ

За текстом параграфа визначте основні риси розвитку Китаю протягом зазначеного періоду.

XIX ст. стало для Китаю часом глибокої кризи, яка перетворила колись могутню імперію на напівколоніальну державу, що боролася за своє існування. Період в історії цієї країни від 40-х років XIX ст. і аж до завершення Другої світової війни називають «століттям національного приниження». Його початок ознаменувало загострення внутрішньої кризи за правління династії Цін (маньчжурської династії, яка правила Китаєм протягом 1644-1911 рр.), представники і представниці якої виявилася неспроможними протистояти натиску західних держав, внутрішнім потрясінням та економічному занепаду. Імперія, що протягом століть уважала себе центром світу та носієм величезної культурної спадщини, постала перед викликами, до яких не була готова.

Каталізатором занепаду імперії Цін стали опіумні війни. Велика Британія, прагнучи вирівняти торговельний дисбаланс, масово імпортувала до Китаю опіум. Відтак піддані імперії масово вживали наркотичні речовини, ставали залежними й витрачали останнє на них. Торговці ж опіумом натомість вивозили з країни срібло, чим підривали її економіку. Спроба китайського уряду силоміць припинити цю торгівлю призвела до Першої опіумної війні (1839-1842 рр.). Китай, не маючи сучасної військової техніки, флоту та розвиненої промисловості, зазнав нищівної поразки і був змушений підписати Нанкінський договір. Цей документ став першою із нерівноправних угод і розпочав епоху колоніального тиску. За домовленостями з Лондоном Китай відкрив кілька портів для іноземної торгівлі, віддав Гонконг Великій Британії та надав іноземцям такі права, які зробили їх недосяжними для китайського правосуддя.

Друга опіумна війна (1856-1860 рр.) ще більше ускладнила ситуацію. Китай був змушений дозволити вільну торгівлю опіумом, легалізувати діяльність християнських місіонерів, а в самому Пекіні розпочали роботу дипломатичні представництва західних держав. Європейські армії навіть пограбували та спалили Літній імператорський палац — символ імператорської величі, що стало для китайців глибоким потрясінням.

У країні зростало невдоволення політикою уряду. Найбільшим потрясінням стало Тайпінське повстання (1850-1864 рр.), яке очолив Хун Сюцюань. Він закликав до повалення імператорського дому Цін і встановлення Небесної держави великої рівноваги (Тайпін тяньго), що дало назву всьому руху тайпінів. Хун Сюцюань проголосив себе його вождем — Небесним князем (Тянь ван). Повстанці контролювали величезні території на півдні Китаю, заснували власну столицю в Нанкіні та провели радикальні соціальні реформи. Було заборонено опіум, запроваджено рівність чоловіків і жінок у сфері праці, скасовано приватну власність та створено спільні земельні фонди. І хоча Тайпінська держава проіснувала понад десятиліття, її остаточне придушення коштувало життя мільйонів людей. Ці трагічні події продемонстрували слабкість центральної влади, яка ледве могла спиратися на власні війська і змушена була залучати місцеві міліції, що згодом перетворилися на напівнезалежні армії провінційних вождів.

На цьому тлі активізувалися й інші рухи — Нянцзюньське, Дунганське, Пантеївське повстання. Кожне з них по-своєму підривало єдність імперії, а місцева влада дедалі частіше діяла автономно, нехтуючи наказами Пекіна. Економіка країни занепадала, адже традиційні мануфактури не витримували конкуренції з європейськими фабриками, а сільське господарство страждало від надмірних податків і воєнних дій.

Сусідня Японія, яка століттями переймала прогресивні новації Китаю, обійшла імперію в розвитку. Після реформ європейського зразка Японія стрімко модернізувала промисловість, армію та флот. Це стало очевидним під час китайсько-японської війни 1894-1895 рр., у якій Пекін зазнав принизливої поразки. За Сімоносекським договором Китай втратив Тайвань, визнав незалежність Кореї та погодився виплатити величезні контрибуції. Відтоді західні держави — Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія, — а також Японія почали активно ділити Китай на сфери впливу. Відтак китайські порти, залізниці, міста та цілі провінції переходили під контроль іноземних консулів і компаній, що фактично перетворювало країну на мозаїку колоніальних зон.

У відповідь на це представники китайської еліти спробували модернізувати державу. Прихильники руху «Самозміцнення» прагнули оновити армію, промисловість і систему освіти, але реформи просувалися надто повільно й наштовхувалися на опір консерваторів. Кульмінацією модернізаційних зусиль стали «Сто днів реформ» (1898), ініційовані імператором Гуансюєм. Було передбачено створення сучасної системи освіти, осучаснення армії, стимулювання промисловості та обмеження влади бюрократії. Однак колишня регентка, тітка Гуансюя, імператриця-вдова Ци Сі, спираючись на консервативні кола, швидко придушила реформи, фактично усунувши імператора від влади.

На межі століть вибухнуло ще й Іхетуаньське повстання (1899-1901), відоме як «Повстання боксерів». Багато його учасників регулярно займалися фізичними вправами, що нагадували кулачний бій, за що згодом і були прозвані європейцями «боксерами». Основою Іхетуанського повстання став стихійний рух, спрямований проти іноземного впливу та християнських місій. Боксери вірили, що містичні практики зроблять їх невразливими до куль. Коли вони напали на дипломатичні квартали Пекіна, вісім держав — Росія, Японія, Велика Британія, США, Франція, Німеччина, Італія та Австро-Угорщина — увели війська, придушили повстання й окупували столицю. Китай змусили підписати так званий Боксерський протокол, який передбачав величезні контрибуції та розміщення іноземних гарнізонів у країні.

Незважаючи на те, що на початку XX ст. династія Цін нарешті розпочала низку реформ — від модернізації армії до створення парламенту, — країна була занадто ослаблена й розколота. Зростала національна свідомість, поширювалися ідеї республіканізму та народного суверенітету. На цьому ґрунті в 1911 р. вибухнула Сіньхайська революція, яка завершила більш ніж двотисячолітнє імператорське правління. Першим президентом став Сунь Ятсен, а Китай офіційно перетворився на республіку (1912 р.). І хоча країна залишалася слабкою та розділеною між регіональними військовими правителями, саме цей крок став початком довгого шляху до модернізації, національного відродження та боротьби за незалежність.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте ілюстрації. Визначте хронологічний порядок подій, які на них зображено, та за їх допомогою складіть стислу розповідь про найважливіші події в Китаї в XIX — на початку XX ст.

Едвард Дункан. Британський корабель «Немезіс» атакує цінські джонки. 1843 р.

Вy Юру. Війська Цін відвойовують місто Сучжоу в тайпінів. 1886 р.

Анрі Мейєр. Карикатура «Китай — торт королів та... імператорів». 1898 р.

Сунь Ятсен та інші члени уряду Китайської Республіки. 1912 р.

2. ЯК ЯПОНІЇ ВДАЛОСЯ ПРОВЕСТИ УСПІШНУ МОДЕРНІЗАЦІЮ В XIX СТ.

ПОМІРКУЙТЕ

За текстом параграфа визначте основні риси розвитку Японії протягом зазначеного періоду.

У XIX ст. життя Японії стрімко змінилося. Країна, яка протягом понад двохсот років жила майже повністю ізольовано від світу, потерпала від глибокої кризи, однак змогла скористатися шансом, модернізуватися і за кілька десятиліть перетворитися на потужну світову державу. Цей шлях був нелегким, але саме він заклав основи успішного розвитку японського суспільства та економіки у другій половині XX — на початку XXI ст.

На початку XIX ст. Японією правила сьогунська династія Токугава. І хоча в Японії формально існував імператор, реальна політична сила й військова влада належали сьогуну. Токугави зберігали сувору ізоляцію: іноземцям майже не дозволяли в’їжджати до країни, а японцям — виїжджати. Така політика допомогла уникнути колонізації, але водночас стримувала розвиток науки, технологій та торгівлі. Світ стрімко змінювався, а Японія ніби застрягла в середньовіччі.

Усе змінилося в 1853 р., коли до берегів Японії прибули кораблі комодора Метью Перрі зі Сполучених Штатів. Американські пароплави, озброєні потужними гарматами, вразили японців. Перрі вимагав відкрити Японію для торгівлі, і сьогунат не міг йому протистояти. У 1854 р. було підписано Канагавську угоду — перший із так званих нерівноправних договорів. У результаті Японія відкрила порти для американців, а згодом і для європейців.

У середині XIX ст. в Японії почалося протистояння між тими, хто підтримував відкриття країни, і тими, хто вимагав вигнати іноземців та повернути владу імператору. Рух проти сьогунату набирав сили, а авторитет династії Токугава стрімко падав. І в 1868 р. відбулася зміна політичного режиму, відома як Реставрація Мейдзі (відновлення влади імператора). Державу очолив молодий імператор Муцухіто, який узяв девіз правління Мейдзі: «Просвічене правління». Насправді імператор не правив сам, але від його імені реформами керувала група прогресивно налаштованих державних діячів.

Новий уряд розпочав кардинальні реформи, розуміючи необхідність швидкої модернізації. Реформи Мейдзі охопили усі сфери суспільного життя: від політики до побуту. Було ліквідовано станову систему, скасовано привілеї самураїв, запроваджено загальну систему освіти, створено сучасну армію та флот. Самураї, які звикли до привілейованого становища, підняли у 1877 р. повстання під проводом впливового політика й колишнього члена уряду Мейдзі — Сайго Такаморі, але уряд придушив цей виступ. Так завершилася епоха самураїв.

Щоб забезпечувати активний розвиток промисловості, уряд запрошував інженерів і науковців із Європи та США, закуповував обладнання, будував залізниці, фабрики, шахти. Японія швидко наздоганяла Захід. Менше ніж за 30 років ця аграрна країна перетворилася на успішну індустріальну державу. Зміни були настільки масштабними, що історики називають цей період «Японським дивом XIX ст.».

Однак модернізація не означала відмови від традицій. Японці намагалися поєднати західні технології зі своєю культурою. Наприклад, у школах навчалися за сучасними програмами, але зберігали повагу до імператора і традиційних цінностей — наполегливості, дисципліни, відданості родині й державі.

Наприкінці XIX ст. Японія розширила сферу свого впливу у Східній Азії за рахунок інших країн. Спочатку вона вступила у війну з Китаєм і перемогла. Успішним для Токіо було також протистояння з Російською імперією. Обидві держави змагалися за вплив у Манчжурії та Кореї. Це призвело до російсько-японської війни 1904-1905 рр., у результаті якої вперше в новітній історії азійська держава перемогла європейську імперію. Японія отримала контроль над частинами Маньчжурії і встановила фактичний протекторат над Кореєю, яку в 1910 р. офіційно приєднала до своїх володінь.

У той час Японія переживала справжній підйом. Стрімко виростали міста, будували нові заводи, з’являлися перші автомобілі, трамваї, зростала популярність газет і журналів. Освіта стала доступною для більшості населення, а рівень грамотності швидко підвищувався. Країна намагалася бути сучасною, але водночас шанувала свої давні традиції — чайну церемонію, каліграфію, театр кабукі, бойові мистецтва.

Проте швидкий розвиток мав і зворотний бік. Японія мілітаризувалася, а її уряд став авторитарним. Більшість політичних рішень ухвалювали не демократичні інституції, а військові діячі та впливові політики. Уряд розумів, що для подальшого зростання Японії потрібні дешеві ресурси та робота, які провідні європейські держави мали за рахунок колоній. Прагнення Токіо домінувати у Східній Азії призвело до конфліктів у першій половині XX ст.

Але загалом реформи Мейдзі не лише змінили життя мільйонів японців, а й показали всьому світові, що поєднання традицій і модернізації може привести до унікального й надзвичайно успішного розвитку країни.

ДОСЛІДІТЬ

1. Прочитайте положення Клятви з п’яти статей (1868) — загального формулювання цілей лідерів Мейдзі щодо підвищення морального духу та отримання фінансової підтримки для нового уряду. Яку мету, на вашу думку, ставили перед собою автори документа? Чи досягла її Японія наприкінці XIX — на початку XX ст.? Чому?

Клятва з п’яти статей

1. Дорадчі збори мають бути масовими, а всі питання повинні вирішуватися шляхом публічного обговорення.
2. Усі стани, вищі й нижчі, повинні об’єднатися в енергійному здійсненні управління державними справами.
3. Звичайним людям, не менше ніж цивільним і військовим чиновникам, буде дозволено займатися справами відповідно до їхнього покликання, щоб не було невдоволення.
4. Злі звичаї минулого мають бути розірвані, а нові засновані на справедливих законах природи.
5. Знання потрібно шукати по всьому світу, щоб зміцнити основи імператорського правління.

2. Розгляньте зображення. Які традиції зберегли в Японії під час правління Мейдзі і що було запозичено у Заходу?

Утагава Хіросіге. Вулиця Гінза в Токіо. 1874 р.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Назви найважливіші події з історії Китаю XIX — початку XX ст.
2. Поясни, коли і чому Японія вийшла із самоізоляції.
3. Які реформи проводили в Китаї та Японії в XIX — початку XX ст.?
4. Стисло схарактеризуй політику західних країн щодо Китаю та Японії.
5. Чому Японії вдалося провести успішну модернізацію, тоді як Китай мусив долати значні труднощі на шляху до розбудови сучасної державності?
6. Які наслідки мали ідеї, висловлені в уривку з історичного джерела?

Вільям Р. Нестер

Влада через Тихий океан. Дипломатична історія американських відносин з Японією

(уривок)

Ми колись так високо піднімемо національну міць Японії, що не тільки будемо управляти Китаєм і Британською Індією, а й переберемо владу з рук англійців та одноосібно правитимемо в Азії.

Юкіті Фукузава, перший президент Токійської академії наук

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Накресли діаграму Вена й запиши у площині 1 унікальні особливості розвитку Китаю, у площині 2 — унікальні особливості розвитку Японії, а на перетині кіл — спільні риси.

Виконай завдання 16.1-16.3 до § 16 в е-додатку.

Зміст