Всесвітня історія. 9 клас. Пометун (2026)

§ 17. Як розвивалися Індія та Османська імперія в XIX — на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Пригадайте, що вам відомо про історію Індії та Османської імперії в XIX ст. Які спільні проблеми чи виклики ускладнювали їх розвиток?

1. ЧОМУ XIX СТ. СТАЛО ЧАСОМ ВИПРОБУВАНЬ І ЗМІН В ІНДІЇ

ПОМІРКУЙТЕ

Складіть план тексту про Індію так, щоб за його допомогою можна було визначити найважливіші події, явища та процеси, які відбувалися в ній у XIX — на початку XX ст.

Протягом XIX — початку XX ст. розвиток Індії був складним: поглиблювалася економічна криза, розпочалися процеси модернізації і становлення національної свідомості. Традиційне суспільство потрапило під потужний європейський вплив, і господарський уклад, що зберігався століттями, зазнав важливих економічних перетворень, а неоднорідне суспільство зробило перші кроки у справі боротьби за незалежність.

На початку XX ст. могутня Ост-Індійська компанія контролювала величезні території, здобуті переважно після воєн проти місцевих держав — Маратхів, князівств Декану, Майсуру та інших. Вона не лише вела активну торгівлю, а й фактично виконувала функції уряду на підвладних територіях: її представники збирали податки, мали ледь не власну армію, установлювали норми поведінки. Ост-Індійська компанія прагнула отримати максимальні прибутки із цих земель, тому індійське населення потерпало від високих податків, економічного тиску та втручання в його традиційний спосіб життя. Водночас британці принесли із собою й нові знання — західну систему освіти, сучасні технології, наукові ідеї.

Так поступово в XIX ст. зростав вплив Великої Британії, що зумовило значні зміни в житті індійського суспільства. Певні реформи були гуманними, як, наприклад, скасування саті — традиції, коли вдова була змушена спалювати себе на вогнищі після смерті чоловіка. Цю жорстоку практику заборонили в 1829 р., що стало важливим кроком до поліпшення становища жінок. Британці також підтримували заборону дитячих шлюбів, реформували систему спадкування, сприяли появі перших шкіл для дівчат. Проте більшість реформ мала забезпечувати потреби колоніальної влади. Засновані заклади освіти були англомовними, бо готували місцевих чиновників для колоніальної адміністрації. На потреби Лондона працювали нові університети в Калькутті, Бомбеї, Мадрасі. Проте саме в середовищі освіченої молоді почали формуватися перші ідеї національного відродження.

Важливу роль у суспільних змінах відігравали індійські реформатори, наприклад Рам Моган Рой, який виступав за оновлення індуїзму, відмову від забобонів і поширення освіти. Згодом з’являються популярні суспільно-політичні рухи «Арія-Самадж» і «Брахмо-Самадж», прихильники яких прагнули поєднати індійські традиції та здобутки Заходу.

Ситуація в економіці Індії була суперечливою. З одного боку, британці будували дороги, телеграф, зводили іригаційні системи та залізниці (першу гілку прокладено в 1853 р. між містами Бомбей і Тхане). І вже до кінця XIX ст. мережа залізниць в Індії стала однією з найбільших у світі. З другого — колоніальна політика була спрямована на захист інтересів Великої Британії, а не самої Індії. Так, багато традиційних ремесел занепало через конкуренцію з британськими фабриками. Виробники індійського текстилю, який колись був відомий у всьому світі, втрачали покупців через дешевизну англійських тканин. Унаслідок цього багато майстрів втратило роботу й засоби для існування. Натомість колоніальна влада заохочувала індійських селян вирощувати плантаційні культури — бавовну, індиго, чай, опіум. Це збільшувало прибутки Британії, але робило місцеву економіку залежною від експорту сировини до метрополії.

Час від часу Індія переживала голод, спричинений посухами, високими податками та невиваженими економічними рішеннями колоніальної адміністрації. У результаті наприкінці XIX ст. він забрав мільйони життів.

Унаслідок посилення тиску колоніального уряду в 1857 р. почалося повстання сипаїв. Сипаями називали індійських солдатів, які служили в армії Ост-Індійської компанії. Вони були невдоволені низькою зарплатою, дискримінацією з боку британців, втручанням колонізаторів у традиційний уклад. Іскрою для вибуху стало використання у війську нових патронів, які треба було змащувати жиром корів і свиней. Відповідно до релігійних норм це було неприйнятним для індуїстів і мусульман.

Повстання охопило значні райони Північної Індії. До нього приєдналося багато князівств і міст, але їм не вдалося створити єдиного фронту. До 1859 р. із величезною жорстокістю британці придушили цей виступ. Однак наслідки повстання були дуже серйозні.

У 1858 р. британський парламент скасував владу Ост-Індійської компанії, і Індія перейшла під керування Британської корони. Було створено посаду віцекороля, а індійським князівствам надали широку автономію в обмін на лояльність до Лондона. Британські урядовці пообіцяли не втручатися в релігію та звичаї населення, щоб уникнути нових конфліктів. Проте й надалі індійці фактично були відсторонені від високих посад, а економічні вигоди отримувала переважно метрополія.

У другій половині XIX ст. в Індії посилюється політична активність місцевого населення. Завдяки доступу до освіти формується новий прошарок інтелігенції, представники якої вимагали реформ. Вони прагнули ширшої участі індійців у керуванні країною та поліпшення економічної ситуації.

У 1885 р. було засновано Індійський національний конгрес — першу політичну партію загальноіндійського масштабу. Спочатку він вимагав лише поміркованих реформ, але із часом став центром боротьби за незалежність. Саме із цієї організації виросли майбутні лідери Індії, такі як Магатма Ганді та Джавахарлал Неру.

У 1905 р. британська влада розпочала втілення проєкту з розділу Бенгалії (відокремлення земель, де живуть індуїсти, від територій, заселених мусульманами). Це спричинило потужну хвилю протестів та бойкоту британських товарів, тож метрополія у 1911 р. це рішення скасувала. У 1909 р. британці все ж провели обмежені політичні реформи: запровадили індійські ради, що розшило участь індійців у місцевому самоврядуванні, та створили окремі виборчі округи для мусульман. Однак ці поступки не задовольняли тих, хто прагнув покращити становище Індії.

ДОСЛІДІТЬ

Прочитайте уривок з історичного джерела та розгляньте ілюстрацію. Який образ повстанців — сипаїв та британців, які придушували повстання, — створюють ці матеріали? Що вони мали на меті?

Зі спогадів Едварда Вайбарта, юного офіцера, чиї батьки, молодші брати та дві сестри загинули під час Канпурської битви, що була ключовою подією повстання сипаїв

(Із книги Вільяма Далрімпла «Останній могол»)

(уривок)

Було віддано наказ розстрілювати кожного <...> Це було буквально вбивство <...> Останнім часом я бачив багато кривавих і жахливих сцен, але такого, як те, що я побачив учора, молюся, щоб ніколи більше не побачити. Жінок [індійських] усіх пощадили, але їхні крики, коли вони бачили, як їхніх чоловіків і синів убивають, були неймовірно болісними <...> Богу відомо, що я не відчуваю жалю, але коли приводять якогось старого, сивобородого чоловіка й розстрілюють просто перед твоїми очима — серце того, хто дивиться на це байдуже, повинно бути дуже жорстоким...»

Джон Тенніел. Справедливість. 1857 р.

2. ЯКИМИ БУЛИ СПРОБИ МОДЕРНІЗУВАТИ ОСМАНСЬКУ ІМПЕРІЮ

ПОМІРКУЙТЕ

Висловіть припущення, якими були причини ослаблення Османської імперії в XIX ст. Порівняйте свої висновки з текстом підручника.

На початку XIX ст. Османська імперія перебувала у стані глибокої кризи. Оснащення її війська було значно гіршим від озброєння європейських армій, економіка залишалася аграрною, а державний апарат — корумпованим і застарілим. Влада мала значні проблеми з привілейованою військовою корпорацією — яничарами. Колись вони були елітними воїнами, але із часом перетворилися на групу, що живе за рахунок давніх привілеїв і протидіє будь-яким змінам.

Ослаблення війська призвело до того, що імперія постійно втрачала території. На Балканах усе більше підтримки здобували національно-визвольні рухи болгар, греків, сербів і румунів. Європейські держави та Російська імперія використовували це для власної вигоди, постійно конкуруючи між собою. Саме тоді з’явився відомий вислів про Османську імперію як про «хвору людину Європи».

Султан Махмуд II (правив у 1808-1839 рр.) уважав: якщо імперія не зміниться — вона просто зникне. Правитель розпочав масштабні реформи і насамперед у 1826 р. знищив яничарський корпус. Після цього модернізував регулярну армію за європейським зразком.

Махмуд II також реформував уряд, створивши міністерства, змінив систему освіти — надав дозвіл відкривати світські школи. Стамбул тепер мав посольства у європейських столицях і прагнув запозичити прогресивний досвід Заходу. І хоча реформи зустрічали опір, вони стали першим кроком до модернізації.

Реформи продовжили наступники Махмуда II. Період із 1839 до 1876 р. отримав назву Танзимат, що означає «упорядкування», або «реорганізація». Метою реформ цього часу була побудова сучасної держави, яка могла б конкурувати з провідними країнами Європи.

Реформи мали втілити в життя такі принципи, як рівність усіх громадян незалежно від релігії, гарантії безпеки життя та збереження приватного майна. Уряд планував змінити судочинство, розділивши світську та релігійну юрисдикції, скасувати податки й заснувати нові світські школи, військові академії та технічні інститути.

У цей час було створено систему телеграфу, поштову службу, модернізовано управління провінціями. Османська влада намагалася зробити державу більш централізованою.

Та реформи не змогли зупинити втрату територій. У 1830 р. незалежність виборола Греція, а Франція почала зазіхати на Алжир. Сербія поступово здобувала автономію, у Болгарії, Румунії та Чорногорії посилився рух за незалежність.

Конфлікти з Російською імперією вилилися у Східну війну (1853-1856) та російсько-турецьку війну 1877-1878 рр. Вони продемонстрували, що зусиль Танзимату було замало для врегулювання складної внутрішньої ситуації.

У 1876 р. вперше було ухвалено конституцію Османської імперії, яка проголошувала створення парламенту європейського зразка. Однак уже в 1878 р. султан Абдул-Гамід II призупинив дію конституції та запровадив авторитарне правління. Водночас він продовжив модернізацію: тривало будівництво нових залізниць, удосконалювали системи освіти та армійську.

Але дедалі більше народів імперії виступало проти централізації імперії. Вірмени, араби, курди, болгари й інші прагнули більшої автономії, а то й узагалі незалежності.

Усе це призвело до того, що на початку XX ст. Османську імперію охопила глибока криза. Молоді офіцери та інтелігенція (їх називали молодотурками), які об’єдналися в товариство «Єднання і прогрес», виступили проти абсолютної влади султана. У 1908 р. вони здійснили революцію й відновили конституцію.

Настала доба молодотурецького правління. Молодотурки прагнули створити сильну централізовану державу, але їхня політика часто призводила до конфліктів із національними меншинами. Окрім того, після 1908 р. імперія пережила важкі випробування. Через поразку в італо-турецькій війні було втрачено Лівію, а під час Балканських війн (1912-1913) імперія втратила майже всі європейські території.

Варто зауважити, що політика провідних європейських держав сприяла ослабленню Османської імперії. Стамбул був змушений погодитися на низку торговельних договорів, які надавали іноземним торговцям значні привілеї та звільняли їх від місцевих податків. Це призвело до занепаду традиційних османських ремесел та зробило імперію ринком збуту для європейських промислових товарів і джерелом сировини. Імперія постійно потребувала коштів для ведення війн та модернізації, уряд брав великі позики у європейських банків (переважно британських і французьких). Зрештою Османська імперія оголосила дефолт (стан, коли боржник не може віддати позичене). Відтак у 1881 р. було створено Адміністрацію оттоманського державного боргу, яке фактично передало контроль над османськими фінансами до рук європейських кредиторів.

Тож на початку XX ст. Османська імперія була значно слабшою, ніж раніше. Молодотурки прагнули зміцнити імперію, модернізувати армію та економіку, вони були невдоволені прагненням великих європейських держав скористатися слабкістю Стамбула й посилити власні позиції за рахунок володінь Османів.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте карикатури. Які особливості становища Османської імперії вони ілюструють?

Джон Тенніел. Карикатура «Аргумент до кишені» з журналу «Пунш». 1880 р.

Напис: «Якби ви сплатили хоча б один відсоток за цими облігаціями, то мали б симпатію всієї Європи — незважаючи ні на що!!»

Невідомий художник. Ілюстрація з французького часопису «Льо Петі Журналь» про Боснійську кризу. 1908 р.

Напис: «Болгарія оголошує свою незалежність, а її принца Фердинанда називають царем, Австро-Угорщина в особі імператора Франца Йосифа анексує Боснію та Герцеговину, поки османський султан Абдул-Гамід II безпорадно спостерігає за цим»

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Назви найважливіші події з історії Індії XIX — початку XX ст.
2. Назви роки повстання сипаїв та «молодотурецької революції».
3. Поясни, чому Османська імперія прагнула модернізуватися.
4. Стисло схарактеризуй політику західних країн щодо Індії та Османської імперії.
5. Чому Індію називали «Діамантом у короні Британської імперії»?
6. Які наслідки мали прогресивні реформи в Османській імперії?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Створи сторінку вигаданого щоденника людини, яка подорожує між Індією та Османською імперією близько 1900 р. Кількома реченнями опиши реформи (в Індії — британське управління та індійський національний рух; в Османській імперії — модернізацію, Танзимат, ослаблення імперії). Також оціни, як ці зміни впливали на життя людей: що здивувало, що вразило, що викликало спротив у автора / авторки цього щоденникового запису.

Виконай завдання 17.1-17.3 до § 17 в е-додатку.

Зміст