Всесвітня історія. 9 клас. Пометун (2026)

§ 15. Яким було становище Австро-Угорщини у другій половині XIX — на початку XX ст. та як утворилися нові незалежні держави на Балканах

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Чому Австро-Угорщину називали Дунайською монархією? Висловіть припущення, з якими державами конкурувала ця імперія за вплив на Балканах.

1. ЯК РОЗВИВАЛАСЯ ІМПЕРІЯ ГАБСБУРГІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

ПОМІРКУЙТЕ

Пригадайте, як складалися відносини між Австрійською імперією та Пруссією у 60-х роках XIX ст. Як розвиток подій у цей час вплинув на становище Відня?

Через поразку у війні з Пруссією 1866 р. за Празьким миром Австрія втратила свою провідну роль у німецькому питанні, відмовилася від Венеційської області на користь Італії. Берлін заволодів Ганновером, Гольштейном, Шлезвігом, Гессен-Касселем, Нассау та Франкфуртом-на-Майні. Це, а також зростання впливу Росії та незалежницьких настроїв серед слов’янських народів занепокоїли угорських лідерів. Тактика «пасивного опору», якої вони дотримувалися після «Весни народів», втратила ефективність, позбавивши угорську еліту політичного впливу. З іншого боку, імператор Франц-Йосиф І схилявся до ідеї австро-угорського дуалізму як способу збереження імперії.

Австро-угорська угода 1867 р. й закони, що її оформили, перетворили єдину абсолютну монархію Габсбургів на дуалістичну монархію.

Дуалістична монархія — форма державного устрою, у якій влада поділена між двома рівноправними частинами держави, що мають власні уряди, парламенти та адміністрацію, але визнають спільного монарха й деякі загальні інститути (зазвичай армію, зовнішню політику та фінанси).

Нова система державного управління передбачала існування трьох урядів: австрійського, угорського та спільної австро-угорської адміністрації. Хоча влада Франца-Йосифа І була обмежена конституційними актами, він залишався найавторитетнішою об’єднавчою силою, яка контролювала збройні сили й зовнішню політику. Однак вплив монарха на внутрішні справи обох частин імперії був обмеженим.

Головним уразливим місцем імперії, яку недарма називали «клаптиковою», залишався її строкатий національний склад. Зауважмо, що слов’янські народи становили майже половину населення держави.

Після домовленостей 1867 р. зберігалася домінувальна роль німецької еліти в австрійській частині імперії, а мадярської — в угорській. Це викликало невдоволення інших народів, зокрема чехів, словаків, хорватів, румунів і русинів (українців), які вимагали ширшої автономії та національних прав.

В Австрії активно розвивалося партійне життя, формувалися ліберальні, католицькі, соціал-демократичні та національні рухи. Угорщина ж залишалася більш консервативною — Будапешт ігнорував національні проблеми на підконтрольних територіях.

На початку XX ст., попри спроби реформ, Австро-Угорщина була внутрішньо суперечливою державою, де національні протиріччя й політична нестабільність поступово ускладнювали як політичний, так і соціально-економічний розвиток.

Індустріально розвиненими регіонами імперії були Австрія і Чехія, де зосереджувалися основні промислові потужності (як-от «Wienerberger», компанія, заснована у 1819 р. у Відні, що виробляла цеглу та будівельні матеріали, яка збереглася до сьогодні як міжнародна корпорація, чи «Skoda Works», робота якої розпочалася у 1859 р. в Пльзені (Богемія) із заснування машинобудівного заводу і яка згодом стала одним із найбільших виробників зброї, машин та техніки в імперії). Німецькі фірми та банки активно інвестували в економіку Габсбурзької імперії, отримуючи значні прибутки за відсутності конкуренції з боку бізнесменів з інших країн.

Великі міста, такі як Прага, Відень і Будапешт, мали розвинену інфраструктуру: там були трамваї, системи очищення води та розбудовували електричне освітлення вулиць.

Як столиця великої багатонаціональної імперії Відень став головним центром економічної та політичної влади, що притягувало значні фінансові ресурси. Імператорський двір Габсбургів щедро фінансував оперні театри, оркестри та художників.

Масштабна реконструкція міста у другій половині XIX ст. включно зі зведенням розкішних будівель на бульварі Рингштрассе створила ідеальну інфраструктуру для мистецтва. Було зведено такі знакові споруди, як Віденська державна опера та численні музеї, що фізично закріпили за містом статус культурного центру.

Водночас у сільській місцевості життя змінювалося надто повільно. Тут зберігалися низький рівень освіченості, примітивний побут і бідне харчування населення, що підкреслювало глибоку соціально-економічну нерівність в імперії.

ДОСЛІДІТЬ

1. Прочитайте уривок зі статті української дослідниці Наталії Єфремової. Про які особливості внутрішньої політики Габсбургів ідеться в тексті? Чим така ситуація була вигідна Відню?

Наталія Єфремова

Дискурс об’єднаної Європи в контексті вирішення національного питання в Австро-Угорській монархії

(уривок)

Усі командні економічні та політичні посади, крім австрійців, тут були віддані польським магнатам, капіталістам, банкірам, а також польській інтелігенції (в освіті, охороні здоров’я, культурі тощо). Діючи в тісному контакті з австрійськими правлячими колами та під їхнім керівництвом, вони використовували австрійський державний апарат для збереження свого панування над українським населенням краю. Власне через таку політику в краї, де більшість населення була українською, панівна політична, економічна й культурна перевага належала полякам.

2. Розгляньте фото вулиць Відня другої половини XIX ст. Які деталі свідчать про високий рівень розвитку інфраструктури? Чи могли так само активно розвиватися Львів, Ужгород та Чернівці? Чому?

Будівля австрійського парламенту на Рингштрассе. 1890 р.

Ділянка Шоттенринг на Рингштрассе. 1875 р.

2. ЯК УТВОРИЛИСЯ НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ НА БАЛКАНАХ

ПОМІРКУЙТЕ

Яка держава контролювала Балкани протягом модерного часу? Як змінилася ситуація в XIX ст.? Чому?

«Східне питання» виникло наприкінці XVIII ст. Так називали комплекс міжнародних суперечок XIX - початку XX ст., пов’язаних із занепадом Османської імперії. Ускладнення ситуації було зумовлене активізацією національно-визвольних рухів усередині імперії та боротьбою європейських великих держав (Росії, Австрії, Великої Британії, Франції) за контроль над володіннями султана, особливо на Балканах.

Османська імперія ослабла економічно й політично, і європейські держави прагнули скористатися цим: захопити нові ринки збуту товарів, отримати дешеву сировину та контролювати важливі стратегічні об’єкти (як-от протоки Босфор і Дарданелли).

Боротьба за проголошення нових незалежних держав на Балканському півострові в той час стала одним із найбільш драматичних та вирішальних процесів в історії Європи. Цей шлях був зумовлений поєднанням двох потужних чинників: загостренням внутрішньої кризи в Османській імперії та активізацією національно-визвольних рухів серед слов’янських народів у Греції та Румунії.

Сербія розпочала свій шлях із повстань (1804 та 1815 рр.), які призвели до встановлення автономії, а згодом, у 1878 р., і до її міжнародного визнання. Приклад Сербії надихнув інші народи. Ключовим моментом, що підірвав османське панування на Балканах, став успіх грецького національно-визвольного руху (1821-1829 рр.). Завдяки підтримці великих держав (Великої Британії, Франції та Росії), які вбачали в цьому геополітичну вигоду, Греція в 1830 р. стала першою повністю незалежною державою, яка позбулася влади Османської імперії.

Проте справжній переломний момент настав у другій половині XIX ст. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр., спровокована слов’янськими повстаннями в Боснії та Герцеговині, ще більше ускладнила становище Стамбула. Перемога Російської імперії призвела до укладення Сан-Стефанського мирного договору (1878), який передбачав створення великої автономної Болгарії та визнання повної незалежності Сербії, Чорногорії та Румунії.

Посилення російського впливу викликав опір західних держав, зокрема Австро-Угорщини. Результати війни були переглянуті на Берлінському конгресі (1878), який став вершиною дипломатичної боротьби за Балкани. Хоча конгрес підтвердив незалежність Румунії, Сербії та Чорногорії, відповідно до його рішень територію Болгарії було розділено, а Боснію та Герцеговину передано під окупацію Австро-Угорщини. Це рішення тимчасово лише законсервувало національні конфлікти та створило нові джерела напруги.

ДОСЛІДІТЬ

1. Розгляньте карикатуру. Висловіть припущення, чому автор зобразив держави, які мали свої інтереси у врегулюванні «східного питання», у такому образі. Що, на вашу думку, символізує клубок?

Невідомий художник. Російська імперія, Велика Британія та Австро-Угорщина розв’язують «східне питання». 1878 р.

2. Розгляньте карту. Покажіть території новоутворених держав. Поміркуйте, які виклики їм доводилося долати, зважаючи на розташування.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Поясни значення поняття «дуалістична монархія».
2. У якому році Австрія та Угорщина домовилися про дуалістичну (двоїсту) Австро-Угорську монархію?
3. Які балканські країни здобули незалежність наприкінці XIX ст., а які мали продовжувати боротьбу далі?
4. Назви основні наслідки російсько-турецької війни 1877-1878 рр.
5. Визнач основні риси розвитку Австро-Угорщини наприкінці XIX — на початку XX ст.
6. Чому Османську імперію називали «хворою людиною Європи»?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Підготуй повідомлення про те, чому Австро-Угорщину називали «клаптиковою монархією». Вислови свою думку щодо твердження про обмеженість реформ, які уряд імперії проводив для стабілізації ситуації.

Виконай завдання 15.1 і 15.2 до § 15 в е-додатку.

Зміст