Всесвітня історія. 9 клас. Пометун (2026)

§ 14. Яким було становище Російської імперії в середині XIX — на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Американська славістка Ева Томпсон у книзі «Трубадури імперії» стверджує, що російський імперіалізм зазнав невдачі тому, що він більшою мірою і протягом тривалішого часу, ніж західний, спирався на вояків і гармати, а також тому, що йому не вдалося замінити гармати на ідеї. Чому для імперії важливо сформувати власну ідеологію та поширювати її на всіх підданих?

1. ЧОМУ РЕФОРМИ ОЛЕКСАНДРА II 60-70-Х РОКІВ XIX СТ. НАЗИВАЮТЬ «ВЕЛИКИМИ» І ЧИ ВІДПОВІДАЄ ЦЯ НАЗВА ДІЙСНОСТІ

ПОМІРКУЙТЕ

Пригадайте з курсу історії України, чому царат зважився провести демократичні реформи й чи були вони послідовними. Порівняйте свої висновки з текстом параграфа.

Правління імператора Олександра II (1855-1881) стало епохою значних перетворень, які сучасники почали називати «великими реформами». Необхідність цих змін була зумовлена глибокою кризою економічної системи, яка ґрунтувалася на праці кріпаків, повільними темпами індустріалізації та відставанням Російської імперії від провідних країн світу. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр., у якій царат зазнав ганебної поразки, продемонструвала невтішні наслідки такого становища, адже, маючи величезні ресурси, імперія Романових не мала технічних спроможностей використовувати їх більш ефективно. Архаїчне кріпосне право не тільки гальмувало розвиток промисловості й перешкоджало формуванню ринку вільної найманої праці, збереження особистої залежності селянства зумовлювало постійне зростання соціальної напруги. Усвідомлюючи небезпеку «революції знизу», Олександр II обрав шлях «реформ зверху» для зміцнення самодержавства та модернізації держави.

Центральною реформою комплексу масштабних перетворень стало скасування кріпосного права, про що було оприлюднено 19 лютого 1861 р. маніфест («Маніфест 19 лютого 1861»), а також Положення про селян, що виходять із кріпосної залежності, згідно з яким її позбулися 22,5 мільйона осіб. Водночас за поміщиками зберігалися їхні землі. Вони були зобов’язані надавати селянським господарствам так званий садибний притулок і тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначали спеціальними уставними грамотами. Селянська община, як і раніше, залишалася недоторканною.

Обмеження, які передбачала селянська реформа, зумовили її суперечливий, ледь не грабіжницький характер. Селянство отримувало земельні наділи не безкоштовно, а мусило їх викуповувати в поміщиків через складну систему платежів, розрахованих на 49 років. До повного викупу вони залишалися «тимчасово зобов'язаними». Зауважмо, що поміщики часто відрізали в селян частину наділів, необхідних для ведення господарства, що спричинило малоземелля і низький рівень життя на селі. Тож селянська реформа не зняла соціальної напруги.

Паралельно із селянською реформою відбулися й інші ключові перетворення. Так, земська реформа 1864 р. передбачала створення органів місцевого самоврядування на рівні повітів і губерній — земств. Ці органи, до яких обирали представників усіх станів (хоча й із перевагою дворянства), опікувалися місцевими господарськими питаннями (будівництвом доріг, шкіл і лікарень), значно покращуючи інфраструктуру та якість життя. Канадський історик українського походження Орест Субтельний слушно зауважив, що хоч земства й не були по-справжньому представницькими, вони відігравали дуже важливу функцію. Окрім сприяння піднесенню загального рівня життя на селі, вони привчали місцеве населення до обмеженого самоврядування.

Судову реформу 1864 р. вважають найбільш послідовною та прогресивною, оскільки було запроваджено принципи рівності всіх перед законом, гласності, незалежності суддів. Завдяки змагальності обвинувачення й захисту зріс вплив нової групи фахівців — адвокатів-юристів. Уперше запрацював суд присяжних, що стало великим кроком до формування правової держави.

Військова реформа 1874 р. полягала найперше в ліквідації архаїчного рекрутського набору та запровадженні загальної військової повинності. Було скорочено строки служби, модернізовано озброєння, тож боєздатність армії значно зросла.

Комплекс реформ доповнили реформа міського самоврядування 1870 р., що запровадила міське самоврядування (міські думи), та освітня реформа, яка розширила автономію університетів і мережу навчальних закладів.

Загалом реформи сприяли модернізації та розвитку капіталістичних відносин. Прикметно, що на Наддніпрянщині ці процеси відбувалися швидше завдяки родючим землям, запасам природних копалин і вигідному розташуванню.

Українське селянство після реформи 1861 р. отримало менше землі і сплачувало більші викупи, ніж у центральних губерніях Росії.

Земське самоврядування на Наддніпрянщині до того ж було обмежене впливом російської адміністрації. Попри демократичність, під час реформ посилився урядовий тиск на українську мову та культуру.

Половинчастість і непослідовність перетворень, особливо в аграрному секторі, а також збереження самодержавства та станового поділу залишили в країні величезний тягар соціальних і політичних проблем. Малоземелля селян та відсутність реальної політичної свободи призвели до радикалізації частини суспільства. Зрештою, це невдоволення вилилося у зростання революційного руху і вбивство самого Олександра II у 1881 р. Отже, реформи стали вирішальним, але не доведеним до кінця етапом трансформації, що заклав підґрунтя для майбутніх соціальних потрясінь.

ДОСЛІДІТЬ

1. Накресліть схему за зразком і доповніть її. Скористайтеся ілюстраціями як підказками.

2. Розгляньте карикатуру. Які особливості реформи висміював автор?

Селянин на одній нозі. Карикатура на селянську реформу 1861 р. з журналу «Новий сатирикон». 1861 р.

Поміщик: «Ти чому, мужичок, на одній нозі стоїш?» Селянин: «Так другу, бач, поставити нікуди: всюди вашої милості землиця».

2. ЯКОЮ БУЛА КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТ.

ПОМІРКУЙТЕ

Австрійський історик Андреас Каппелер у книзі «Росія як політична імперія» зазначив, що після реформ 60-70-х років XIX ст. найважливішими завданнями колоніальної політики визначали адміністративну уніфікацію та мовно-культурну русифікацію. Як, на вашу думку, це впливало на становище Наддніпрянщини?

У другій половині XIX - на початку XX ст. колоніальна політика Російської імперії набула системного характеру й поширювалася як на віддалені території Кавказу, Середньої Азії, так і на землі, що належали до «внутрішніх колоній» імперії — насамперед Україну, Білорусь, Балтику та Польщу. Головною метою цієї політики було зміцнення централізованої держави, економічне використання підкорених територій і русифікація неросійських народів для створення єдиного «великоруського» імперського простору.

Після скасування кріпацтва 1861 р. імперія активно розширювала свої володіння на сході, приєднуючи землі Кавказу, Середньої Азії та Далекого Сходу. Ці регіони розглядали не як рівноправні частини держави, а як колонії, що мали забезпечувати Росію сировиною, дешевою робочою силою та посилювати її стратегічні позиції. Тут діяли військово-адміністративні режими, а місцеве населення було позбавлене політичних прав. Росія завоювала Кокандське ханство, Бухарський емірат, Хівинське ханство, а також Туркменістан, закріпивши свій контроль над регіоном у 60-х та 80-х роках XIX ст. Завершивши завоювання Кавказу до початку 60-х років, царат окупував Вірменію, Чечню, Дагестан та Адигею.

Одночасно тривала експансія на Далекому Сході, де під контроль Петербурга було взято узбережжя річки Нижній Амур, Приморський край та острів Сахалін. Це призвело до конфліктів із Китаєм і Японією, кульмінацією яких стала російсько-японська війна 1904-1905 рр.

Російська імперія отримала в 1896 р. концесію на будівництво Китайсько-Східної залізниці та орендувала Квантунський півострів із Порт-Артуром. Це посилило вплив Петербурга на Далекому Сході і викликало велике невдоволення Японії. «Країну сонця, що сходить» підтримали США і Велика Британія й надали Токіо ресурси для модернізації армії та флоту.

Війна почалася з блискавичного нападу японців на російський флот у Порт-Артурі. Після поразок під Ляояном, на річці Шахе та падіння Порт-Артура стратегічна перевага повністю перейшла до Японії. Вирішальними стали поразка російської армії під Мукденом та майже повне знищення Балтійської ескадри в Цусімській битві. За підписаною 5 вересня 1905 р. Портсмутською угодою Росія передала Японії право оренди на Квантунський півострів та південну частину острова Сахалін, а також визнала Корею сферою впливу Японії.

На західних і південних землях імперії, зокрема в Україні, колоніальна політика мала не лише економічний, а й національний характер. Українські землі розглядали як важливу економічну базу імперії — «житницю» та джерело промислової сировини. Саме тут швидко розвивалися металургія, вугільна та цукрова промисловості, однак прибутки від цього розвитку осідали не в Україні, а в Петербурзі, Москві чи за кордоном.

Особливу роль відігравала політика русифікації. Вона мала на меті поступове знищення національної самобутності неросійських народів і створення «єдиної російської нації». В Україні ця політика проявлялася в забороні української мови у друці, освіті й публічному житті (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.), обмеженні діяльності культурних і освітніх товариств. Русифікацію насаджували через школу, армію, Російську православну церкву й адміністрування.

Схожою була політика царату на Кавказі, де відбувалося витіснення місцевих мов та релігійних традицій російською мовою і православ’ям. Особливо жорсткими були заходи щодо Вірменської церкви, у якої конфісковували майно, та на Північному Кавказі, де через масове переселення росіян та обмеження прав корінного населення руйнувався традиційний уклад життя гірських народів.

На початку XX ст. Російська імперія залишалася типовою багатонаціональною колоніальною державою, у якій панівна нація — росіяни — мала політичну владу, а неросійські народи виконували роль підлеглих. Україна як одна з найбільш розвинутих частин імперії відігравала ключову економічну роль, але не мала жодних політичних прав і культурної автономії. Саме така політика стала однією з головних причин наростання національних рухів і революційних подій на початку XX ст., що врешті призвели до краху Російської імперії.

ДОСЛІДІТЬ

1. Розгляньте карту на с. 108. Знайдіть території, приєднані до імперії у другій половині XIX ст. Як, на вашу думку, розширення володінь впливало на розвиток імперії Романових?

2. Прочитайте уривок зі статті українських істориків Вікторії Михтуненко та Олександра Жукова. Знайдіть у тексті пояснення, чому урядовий курс імперії на Кавказі називають геноцидальною політикою.

Вікторія Михнутенко, Олександр Жуков

Кавказький регіон у системі національного супротиву колоніальній політиці Російської імперії в першій половині 19 ст.

(уривок)

Період намісництва О. Єрмолова (1816-1827) як Кавказького генерал-губернатора, був одним із найкривавіших етапів у процесі підкорення Кавказу Російською імперією. Цей період характеризується жорстокою політикою російської влади щодо місцевих народів, які активно чинили опір російському пануванню, зокрема через численні повстання, партизанську боротьбу та воєнні конфлікти. О. Єрмолов прагнув досягти стабільності і забезпечити контроль над територією через жорстку політику, яка включала численні репресії, депортації, спалення селищ, масові страти та інші форми насильства. Під час його правління сталися численні знищення цілих населених пунктів, коли військові частини російської армії обстрілювали, руйнували і спалювали поселення, які підозрювались у співпраці з ворогами Росії. Саме через таку жорстоку політику О. Єрмолов отримав прізвисько «каратель».

3. ЧОМУ ПОЧАЛАСЯ РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 РР. І ЯКИМИ БУЛИ ЇЇ НАСЛІДКИ

ПОМІРКУЙТЕ

Історик Сергій Плохій у книзі «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» назвав революцію 1905-1907 рр. незавершеною. Знайдіть у тексті параграфа аргументи на підтвердження чи спростування цієї думки.

Революція 1905-1907 рр. стала першим масштабним соціально-політичним вибухом у Російській імперії, який продемонстрував глибину кризи самодержавного ладу. Початок революції був зумовлений низкою економічних, політичних і соціальних чинників: поразкою Росії у війні з Японією, зубожінням селянства, тяжким становищем робітництва, невдоволення національних меншин та інтелігенції урядовим курсом у сфері внутрішньої політики. Царат опинився перед небезпекою втрати контролю над імперією.

Поштовхом до революції стали події «Кривавої неділі» 9 (22) січня 1905 р., коли мирна хода робітників до Зимового палацу в Петербурзі, що мала на меті передати цареві петицію з вимогами покращення умов праці, закінчилася розстрілом демонстрантів. Загибель сотень беззбройних людей викликала хвилю обурення по всій імперії. Тож швидко поширився страйковий рух, спалахували селянські бунти, відбулися перші повстання серед військових (зокрема, на панцернику «Потьомкін»). Повсюди формувалися ради робітничих депутатів — нові органи самоврядування, що стали символом робітничої солідарності.

Протягом 1905 р. страйковий рух охопив усі великі промислові центри. У жовтні розпочався всезагальний політичний страйк, який паралізував роботу транспорту, зв’язку, заводів і банків. Цар Микола II, прагнучи зберегти владу, був змушений піти на поступки — 17 жовтня 1905 р. він підписав маніфест про вдосконалення державного порядку («Найвищий маніфест»). Влада пообіцяла надати підданим громадянські свободи (слова, друку, зборів, спілок) і створити Державну думу — представницький орган із законодавчими правами. Однак реформи були половинчастими: виборчі права отримала меншість повнолітніх чоловіків, а цар зберігав вирішальний вплив на законодавство.

У 1906-1907 рр. боротьба продовжувалася. Після розпуску першої та другої Державних дум посилилися репресії, цензура, масові арешти. Селянські повстання жорстко придушували військами. Водночас царський уряд почав аграрну реформу Петра Столипіна, намагаючись послабити соціальну напругу, створивши прошарок заможного селянства.

Попри позитивні результати освоєння нових земель на сході, ця реформа не змогла подолати «земельного голоду» і зменшити соціальну напруженість на селі. В умовах післяреволюційної політичної нестабільності суттєво поглибився розрив між заможними селянами та безземельною біднотою.

Чому ж революція 1905-1907 рр. зазнала поразки? Проголошуючи маніфест 17 жовтня, Микола II зумів домогтися розколу в опозиційному таборі. Для завершення революції не вистачало єдності та координації дій між робітництвом, селянством і національними рухами. Попри перші виступи, армія загалом залишалася вірною царю, який використовував військову силу для придушення повстань. Самодержавство збереглося, але вже втратило свій колишній авторитет і непорушність.

Історик Сергій Плохій уважає, що, попри свою незавершеність, революція 1905-1907 рр. стала поворотним моментом в історії українського національного руху в Російській імперії. Уперше в імперії склалася така ситуація, коли українським діячам і діячкам удалося понести свої ідеї в народ і випробувати їхню силу та популярність. Вони могли легально звернутися до мас українською мовою і використовувати ЗМІ для популяризації своїх ідей. Лідери політичних партій формували українські клуби та засновували осередки товариства «Просвіта» по всій Україні. Але реакційна політика імперської влади, що спиралася на радикальний напрям російського націоналізму, залишила українські партії в стані хаосу й розчарування.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте картину відомого художника Іллі Рєпіна. Як цей твір мистецтва ілюструє різне ставлення підданих Російської імперії до «Маніфесту 17 жовтня»? Поясніть, чому митець зобразив на полотні людей із протилежними емоціями. Яких політичних поглядів могли дотримуватися зображені персоналії?

Ілля Рєпін. Маніфестація 17 жовтня 1905 року. 1907-1911 рр.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

• 1. Поясни значення поняття «великі реформи».
• 2. Назви найважливіші реформи 60-70-х років XIX ст.
• 3. Визнач напрямки колоніальної експансії Російської імперії у другій половині XIX — на початку XX ст.
• 4. Назви причини поразки революції 1905-1907 рр.
• 5. Поміркуй, чому уряд Російської імперії провадив жорстку русифікацію.
• 6. Схарактеризуй колоніальну політику царату щодо Наддніпрянщини. Визнач, чи мала вона спільні риси з політикою Великої Британії щодо Ірландії. За потреби скористайся відкритими джерелами.

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Склади ментальну карту «Розвиток Російської імперії у другій половині XIX — на початку XX ст.». Презентуй її в класі.

Виконай завдання 14.1-14.3 до § 14 е-додатку.