Всесвітня історія. 9 клас. Пометун (2026)

§ 13. Якими були економіка, особливості суспільного життя, внутрішня та зовнішня політика провідних держав світу в останній третині XIX — на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Які держави вважали провідними у світі в останній третині XIX — на початку XX ст.? За якими критеріями, на вашу думку, визначали такий статус у той час?

1. ЯКИМ БУВ РОЗВИТОК ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТ.

ПОМІРКУЙТЕ

Пригадайте, на чому ґрунтувалася могутність Великої Британії протягом XIX ст. За текстом параграфа визначте нові риси розвитку економіки, суспільного життя, внутрішньої та зовнішньої політики імперії.

Кінець XIX — початок XX ст. у Великій Британії — важливий період вікторіанської доби, яка почалася зі сходженням на престол королеви Вікторії. Незважаючи на те, що правителька мала велику повагу в суспільстві, її вплив на уряд був мінімальним. Зауважмо, що вікторіанська доба стала часом розвитку політичних партій, які діють і нині. Тоді ж формувалася виборча культура, зростала громадянська активність британців, а фігура монарха поступово перетворювалася на данину традиціям, символ могутності імперії.

Попри те, що Велика Британія залишалася «майстернею світу» і «королевою морів», в останній третині XIX — на початку XX ст. економіка імперії зіткнулася з низкою проблем. Вона поступово втрачала першість у промисловості, оскільки Німеччина та США випереджали її за темпами розвитку виробництва й технічними новаціями. Британська ж індустрія й надалі орієнтувалася на традиційні галузі — текстильну, вугільну, металургійну — і повільно впроваджувала нові технології. Зростала конкуренція на світових ринках, що зменшувало прибутки від експорту. Сільське господарство переживало кризу через притік дешевого зерна зі США. Економічні труднощі зумовлювали посилення суперечностей між робітництвом та підприємцями й підприємицями.

Робітництво вимагало поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати та розширення політичних прав. У 70-90-х роках XIX ст. активно розвивався робітничий рух, утворювалися профспілки та виникла нова Лейбористська партія, яка представляла інтереси трудящих. Паралельно розширювалися виборчі права: відбулися виборчі реформи 1867 та 1884 рр. Змінювалися умови роботи парламенту: у 1911 р. спеціальним актом було обмежено владу Палати лордів. Відтоді її члени втратили право накладати вето на законопроєкти, що ухвалювала Палата громад. Палата громад, зі свого боку, здобула переважне право ухвалювати закони. Середина XIX — початок XX ст. — це ще й період боротьби жінок за рівні політичні права — суфражистського руху, який, зрештою, привів до надання виборчого права жінкам після Першої світової війни.

Внутрішня політика Великої Британії була спрямована на зміцнення парламентської демократії та соціальне реформування. Консерватори (Бенджамін Дізраелі) і ліберали (Вільям Гладстон) по черзі перебували при владі, змагаючись у проведенні реформ: розширенні освіти, охороні здоров’я, поліпшенні умов життя робітництва. Зокрема, за правління Гладстона запровадили таємне голосування на виборах та легалізували профспілки, зміцнюючи громадянські права населення. Консерватори ж Дізраелі ініціювали масштабну житлову реформу та скорочення робочого тижня, прагнучи залучити на свій бік робітничий клас, дбаючи про його добробут. До того ж наприкінці XIX ст. важливою проблемою стала «ірландська справа» — боротьба Ірландії за автономію.

У зовнішній політиці Велика Британія прагнула зберегти статус найбільшої колоніальної імперії. До початку XX ст. її володіння охоплювали Канаду, Австралію, Індію, значну частину Африки та Близького Сходу. Колонії забезпечували сировину, ринки збуту та військово-політичну присутність на світовій арені. Британський уряд не зупинявся на досягнутому і прагнув розширювати сферу свого впливу й надалі. Прикладом такої експансії можемо вважати англо-бурські війни 1880-1881 і 1899-1902 рр.

На кінець XIX ст. на території сучасної Південно-Африканської Республіки існували Капська колонія, колонія Наталь (обидві контролювала Велика Британія) та ще дві незалежні бурські держави: Республіка Трансвааль і Оранжева вільна держава. Виявлення в Трансваалі золотоносних родовищ, а на території Оранжевої вільної держави — алмазних сприяло притоку до них іноземців, переважно британців. У результаті протистояння Трансвааль і Оранжева вільна держава стали частинами Британської імперії.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте на с. 96 ілюстрації з британських журналів кінця XIX ст. Чому Велику Британію зображено у вигляді лева? Чи відображає образ, створений авторами, зовнішню політику британського уряду? Обґрунтуйте свої міркування.

«Fiat Justitia! Британський лев та афганські вовки». Карикатура з журналу «Панч». 20 вересня 1879 р.

«Мої хлопці!». Карикатура з австралійського журналу. 1885 р.

2. ЯКИМ БУЛО СТАНОВИЩЕ ФРАНЦІЇ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТ.

ПОМІРКУЙТЕ

Пригадайте, як розвивалася Франція в період із кінця XVIII ст. до 70-х років XIX ст. За текстом параграфа визначте нові риси розвитку економіки, суспільного життя, внутрішньої та зовнішньої політики цієї держави.

В останній третині XIX — на початку XX ст. Франція переживала складні часи. Після поразки у франко-прусській війні 1870-1871 рр. і падіння Другої імперії Наполеона III країна опинилася в політичній, економічній та моральній кризі. Втрата Ельзасу й Лотарингії, проголошення Німецької імперії у Версалі та важкі умови Франкфуртського мирного договору болісно зачепили національну гідність французів. Водночас саме ці події стали поштовхом до формування нової політичної системи — Третьої республіки, яка проіснувала до 1940 року.

Влада у Третій республіці належала Національним зборам, Сенату й Раді міністрів. Хоча перші роки були нестабільними через протистояння між монархістами, бонапартистами та республіканцями, поступово республіканські ідеї утвердилися як основа державного ладу. Конституційні закони 1875 р. закріпили поділ влади, свободу слова та зібрань, а також гарантували політичні права громадян.

Франція поступово перетворилася на одну з найдемократичніших країн Європи того часу. Тут діяло загальне чоловіче виборче право, розвивалася система місцевого самоврядування. Водночас політичне життя залишалося напруженим. Велику суспільну дискусію викликала «справа Дрейфуса» (1894-1906).

У грудні 1894 р. капітана Альфреда Дрейфуса, артилерійського офіцера єврейського походження, неправомірно звинуватили у державній зраді — передаванні військових таємниць Німеччині. На основі сфабрикованих доказів військовий суд визнав Дрейфуса винним та засудив до довічного ув’язнення на Чортовому острові (Французька Гвіана). Через два роки голова контррозвідки Жорж Пікар виявив, що справжнім шпигуном був майор Фердинанд Вальсін Естергазі. Вище військове керівництво, прагнучи приховати свою помилку та зберегти честь армії, сфальсифікувало додаткові документи, щоб підтвердити провину Дрейфуса. Скандальна справа розділила Францію на два ворогуючі табори: «дрейфусарів» (за ревізію та справедливість) та «антидрейфусарів» (за армію та проти євреїв).

Значний суспільний резонанс викликало відкрите звернення письменника Еміля Золя «Я обвинувачую!» (1898), яке викрило корупцію та антисемітизм у військових колах. У 1899 р. Дрейфуса помилували, а в 1906 р. Верховний суд Франції остаточно визнав його цілковито невинним і реабілітував.

Справа Дрейфуса стала символом боротьби за індивідуальну справедливість проти державного свавілля та продемонструвала посилення антисемітизму у французькому суспільстві.

Після 1870 р. Франція поступово виплатила репарації Німеччині й здійснила глибоку модернізацію промисловості. Країна пережила другу промислову революцію, що базувалася на розвитку електротехніки, хімії, машинобудування та транспорту. У 80-х роках XIX ст. — на початку XX ст. активно розбудовували мережу залізниць, з’явилися перші автомобілі та метро в Парижі. Водночас французька промисловість розвивалася повільніше, ніж у Німеччині чи Великій Британії, що призводило до втрати лідерських позицій у Європі.

У сфері сільського господарства Франція зберігала традиції дрібного фермерства, але це гальмувало модернізацію сільського виробництва.

У фінансовій сфері французькі банки відігравали велику роль у міжнародному кредитуванні, особливо в Російській імперії. Париж залишався одним із найважливіших фінансових центрів світу.

Помітно зросла роль робітничого руху. Робітництво об’єднувалося у профспілки та соціалістичні партії, які вимагали поліпшення умов праці, скорочення робочого дня, соціальних гарантій. Популярності набули ідеї соціалізму та анархізму, прихильники й прихильниці яких організовували страйки та демонстрації.

Водночас у культурному житті панував дух інтелектуальної свободи. Париж залишався центром європейського мистецтва, літератури та науки. Саме у цей період творили Еміль Золя, Гі де Мопассан, Клод Дебюссі, Огюст Роден, а також діяли новатори в живописі — імпресіоністи Моне, Ренуар, Дега. Прем’єр-міністр Жуль Феррі провів освітню реформу й запровадив безкоштовну та обов’язкову початкову освіту, що сприяло підвищенню рівня грамотності та зміцненню республіканських ідеалів.

Після поразки у війні з Пруссією Франція прагнула відновити свій міжнародний престиж. Основним завданням її зовнішньої політики стало послаблення Німеччини та пошук союзників. Франція активно розширювала свою колоніальну імперію, особливо в Африці та Південно-Східній Азії. Однією з найважливіших подій стало завоювання острова Мадагаскар, який у 1896 р. був офіційно оголошений французькою колонією. Окрім того, що острів був одним із головних світових постачальників ванілі, гвоздики та кави, контроль над ним урівноважував британський вплив у регіоні (Лондон уже володів Маврикієм та Сейшельськими островами). Так, до початку XX ст. Франції належали величезні території — Алжир, Туніс, Марокко, Індокитай, частина Західної та Екваторіальної Африки. Колонії забезпечували сировину, ринки збуту та робочу силу.

Однак колоніальна політика часто викликала критику з боку соціалістів і лібералів, які засуджували насильницькі методи управління та експлуатацію місцевого населення. Незважаючи на це, колоніальна експансія посилювала відчуття національної гордості та компенсувала втрату Ельзасу й Лотарингії.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте карикатури з французьких журналів кінця XIX ст. Які особливості розвитку Франції висміювали художники? Чи можна стверджувати, що розвиток карикатур демонструє посилення демократії в цій країні? Чому?

Альбер Робіда. Метро покращує Париж. 19 червня 1886 р.

Каран д'Аш. Сімейна вечеря. Газета «Le Figaro». 14 лютого 1898 р.

3. ЯК НІМЕЧЧИНА РОЗПОЧАЛА БОРОТЬБУ ЗА СВІТОВЕ ЛІДЕРСТВО

ПОМІРКУЙТЕ

Пригадайте, як розвивалася Німеччина в період з кінця XVIII ст. до 70-х років XIX ст. За текстом параграфа визначте нові риси розвитку економіки, суспільного життя, внутрішньої та зовнішньої політики цієї держави.

В останній третині XIX — на початку XX ст. Німеччина перетворилася на одну з наймогутніших держав Європи. Після об’єднання німецьких земель у 1871 р. під владою Пруссії та проголошення Німецької імперії в Дзеркальній залі Версальського палацу почалася нова епоха німецької державності. Першим імператором став Вільгельм І, а головну роль у державному управлінні відігравав канцлер Отто фон Бісмарк, який визначав політичний і економічний курс держави протягом майже двох десятиліть.

Німецька імперія мала федеративний територіальний устрій. До її складу входило 25 держав — королівства, герцогства, князівства і вільні міста, серед яких провідне місце мала Пруссія. Імператор (кайзер) був главою держави, командував армією та призначав рейхсканцлера, який звітував монарху, а не парламенту. Законодавча влада належала рейхстагу та бундесрату (раді представників німецьких держав).

У 70-80-х роках XIX ст. Бісмарк доклав значних зусиль для зміцнення нової держави. Він обмежив вплив Римсько-католицької церкви через кампанію, відому як «культуркампф» («боротьба за культуру»), що мала на меті підпорядкувати духовенство державній владі. Зростання соціалістичного руху змусило уряд вдатися до антисоціалістичних законів (1878), які забороняли діяльність Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Водночас, щоб зменшити невдоволення робітництва, Бісмарк розпочав соціальні реформи. Насамперед уряд запровадив страхування від нещасних випадків і хвороб, що стало початком європейської системи соціального захисту.

Після відставки Бісмарка у 1890 р. політичний курс Німеччини змінився. Молодий імператор Вільгельм II прагнув посилити особисту владу й активніше за попередника втручався в політику. Його амбіції призвели до посилення мілітаризму та конфліктів із сусідами, що згодом стало однією з причин Першої світової війни.

В останній третині XIX ст. Німеччина пережила справжнє економічне піднесення. Вона швидко наздогнала, а подекуди й перевершила Велику Британію та Францію. Величезну роль у цьому відіграло створення Митного союзу (Цольферайну), що об’єднав економічний простір держав імперії.

Промисловість розвивалася стрімкими темпами, особливо успішними були металургія, машинобудування, хімічна й електротехнічна галузі. Виробництво сталі та вугілля в Рурському басейні зробило Німеччину індустріальним гігантом. Компанії «Siemens», «Krupp», «BASF», «Bayer» стали символами технічного прогресу. Величезні інвестиції в науку, освіту й технічну підготовку забезпечили країні лідерство в інноваціях.

Сільське господарство зберігало значення, але поступово модернізувалося. Великі землевласники (юнкери) продовжували відігравати важливу політичну роль, підтримуючи консервативні сили та військову еліту.

Завдяки швидкому економічному зростанню та розвитку торгівлі Німеччина стала однією з провідних експортних держав світу. Її товари — від машин до фармацевтичної продукції — постачали в усі куточки світу. Це викликало занепокоєння у Великій Британії, уряд якої прагнув обмежити вплив Німеччини на морях.

Економічні зміни супроводжувалися глибокими соціальними перетвореннями. Як і в інших країнах, робітництво прагнуло домогтися від влади кращих умов праці, вищих зарплат і ширших політичних прав. Незважаючи на заборони, Соціал-демократична партія Німеччини з кожним роком посилювала вплив і до початку XX ст. стала чи не найпотужнішою партією країни.

Водночас середній клас — службовці, інженери, учителі — зростав і формував нові суспільні цінності: освіченість, дисципліну, патріотизм. Завдяки цьому освіта в Німеччині досягла високого рівня, а університети в Берліні, Лейпцигу, Гейдельберзі стали провідними науковими центрами Європи. Успішно працювали німецькі науковці: важливі відкриття зробили фізики Макс Планк і Вільгельм Рентген, популярними стали ідеї філософа Фрідріха Ніцше. У суспільстві поширювалися ідеї національної єдності, дисципліни, сили — усе це формувало дух німецького мілітаризму.

За канцлера Бісмарка Німеччина дотримувалася обережної зовнішньої політики, спрямованої на збереження миру у Європі. Він прагнув уникати конфліктів і не допустити оточення держави ворогами. Було створено систему союзів — Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і укладено договори з Росією, які забезпечували дипломатичну рівновагу.

Однак із приходом Вільгельма II ситуація змінилася. Імператор почав проводити політику «світової могутності», спрямовану на розбудову потужного військово-морського флоту й захоплення колоній. Німеччина взяла під свій контроль території в Африці (Німецька Східна Африка, Камерун, Того, Південно-Західна Африка) і Тихому океані. Це призвело до загострення суперечностей з Великою Британією та Францією.

Німецькі політики вважали себе несправедливо обділеними, адже Лондон і Париж захопили величезні колоніальні володіння й не бажали нічим поступатися Німеччині. Це питання зумовлювало напруження в міжнародних відносинах, і напередодні Першої світової війни Німеччина опинилася в центрі європейського конфлікту.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте карикатури на політику Отто фон Бісмарка та Вільгельма II. Чи можемо ми стверджувати, що обидва діячі мали схожі наміри в міжнародній політиці? Які саме аспекти зовнішньополітичного курсу Німеччини висміювали художники?

Бісмарк балансує на земній кулі. 1870 р.

Жадібність кайзера Вільгельма II. 1915 р.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Поясни значення поняття «вікторіанська доба».
2. Назви найважливіші зміни в розвитку Великої Британії, Франції та Німеччини.
3. Що таке «політика світової могутності» і яка країна почала дотримуватися цього курсу наприкінці XIX ст.?
4. Поміркуй, чому на початку XX ст. Велика Британія втратила світове лідерство в економічній сфері. Чи пов’язано це з наявністю величезних колоній? Чому?
5. Чому Францію називають однією з найдемократичніших держав того часу?
6. Які фактори сприяли стрімкому піднесенню економіки Німеччини наприкінці XIX — на початку XX ст.?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Порівняй розвиток Великої Британії, Франції та Німеччини в останній третині XIX — на початку XX ст. Накресли порівняльну таблицю за зразком і заповни її.