Зарубіжна література. Повторне видання. 7 клас. Ніколенко
Артур Конан Дойл
(1859-1930)
Я завжди хотів зіграти інтелектуального героя-детектива, бо за інтелектуалами майбутнє. Інтелектуальні задачі — тренажери для розуму.
Бенедикт Камбербетч
1. Які чинники впливають на розвиток розумових здібностей особистості? Освіта? Досвід? Інше?
2. Що означають поняття «джентльмен» і «леді»? Розкрийте їхні прямі та переносні значення.
У зарубіжній літературі є персонажі, якими захоплюються багато поколінь читачів. Серед них — герої Артура Копана Дойла — слідець Шерлок Холмс та його друг доктор Вотсон. У чому ж секрет їхньої популярності? Про це точно сказав сам письменник: «Я люблю свого героя за те, що він перемагає не фізичною силою і не зброєю, а лише розумом». Отже, детективи про Шерлока Холмса уславлюють людський розум та його безмежні можливості на шляху подолання зла.
Артур-Ігнатіус Конан Дойл народився в м. Единбурзі (Шотландія). Справжнє його прізвище — Дойл, а Конан — одне з імен, проте в зрілому віці він став використовувати його як частину прізвища — Конан Дойл.
Артур Конан Дойл здобув медичну освіту і працював лікарем. Знаходив час і на подорожі, побував навіть в Арктиці та Африці. Мав багату творчу уяву й талант розповідача, тому література стала його основною професією, заради якої він залишив медицину. Утім, в образі доктора Вотсона втілено досвід мандрівок і лікарської практики автора, риси Шерлока Холмса — пристрасть до всього незвичайного, логічне мислення і бажання захистити скривджених — теж від нього.
Артур Конан Дойл із родиною. Поч. 1900-х років
Перші твори про Шерлока Холмса Артур Конан Дойл написав на початку 1880-х років, але до великого успіху було ще далеко. У 1892 р. вийшла друком збірка оповідань «Пригоди Шерлока Холмса». Згодом таких збірок буде ще кілька: «Спогади про Шерлока Холмса» (1892-1893), «Повернення Шерлока Холмса» (1905), «Випадок із судової практики Шерлока Холмса» (1927). Крім того, було опубліковано детективні повісті «Собака Баскервілів» (1901-1902) і «Долина жахів» (1914-1915), а також історичні та фантастичні романи. Однак письменник прославився саме детективними творами про Шерлока Холмса і доктора Вотсона.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
presentations
Музей Шерлока Холмса в Лондоні
За творами Артура Конана Дойла, Шерлок Холмс і його друг доктор Вотсон жили у квартирі на вулиці Бейкер-стріт, 221b в період з 1881 до 1904 р. Але такої адреси насправді тоді не існувало. Нині за цим номером розташований музей популярного в усьому світі слідця. За допомогою інтернету вийдіть на сайт Музею Шерлока Холмса і здійсніть віртуальну екскурсію. Які експонати, відомі вам з книжок письменника, привернули вашу увагу?
Музей Шерлока Холмса, м. Лондон. Сучасне фото
«ПІСТРЯВА СТРІЧКА»
Борець зі злочинним світом. Як літературний герой, Шерлок Холмс має свою біографію і риси характеру. Усе життя він присвятив боротьбі зі злочинністю. Гроші, кар’єра й слава не мали для нього значення. Він брався за кримінальні справи не заради грошей, а щоб розслідувати таємниці й допомагати тим, хто страждає від зла. Це стало основою сюжету оповідання «Пістрява стрічка».
«Дедуктивний метод» Шерлока Холмса. За задумом Артура Конана Дойла, це особливий метод розслідування злочинів, який вигадав його герой. «Дедуктивний метод» полягає в ретельному збиранні фактів, аналізі їх, а також уважному вивченні психології та мотивів людських учинків. Через оповідача — доктора Вотсона — письменник повідомляє читачам усі подробиці, пов’язані зі злочином або таємницею, але їх може з’єднати в одне ціле тільки інтелект Шерлока Холмса, який робить на підставі побаченого й почутого обґрунтовані висновки. Шерлок Холмс завжди приходить на допомогу людям, які потрапили в біду.
Пістрява стрічка
(1883)
ОПОВІДАННЯ
(Скорочено)
1. Чому Шерлок Холмс займався розслідуванням злочинів? Що його приваблювало в цій діяльності, подеколи небезпечній?
2. У якому емоційному стані була жінка, яка прийшла до Шерлока Холмса? Що її тривожило?
Переглядаючи свої записи про більш ніж сімдесят пригод Шерлока Холмса, які я вів протягом останніх восьми років, і вивчаючи методи свого друга, я бачу між ними багато трагічних, кілька кумедних, чимало дивних, але не можу назвати бодай однієї банальної, бо Холмс, працюючи з любові до мистецтва, а не заради грошей, ніколи не брався за розслідування, якщо справа не обіцяла чогось надзвичайного, навіть фантастичного.
З усього цього різноманіття я, проте, не можу пригадати нічого винятковішого за випадок, пов’язаний із добре відомою у графстві Суррей родиною Ройлоттів із Стоук-Морана. А подія, про яку я хочу тут розповісти, трапилася десь невдовзі по нашому знайомстві, коли ми з Холмсом, тоді ще обоє нежонаті, наймали разом квартиру на Бейкер-стріт. (...)
Кадр із серіалу «Шерлок» (режисери Ейрос Лін, Рейчел Талалай та ін., Велика Британія, 2010-2017)
Це було на початку квітня 1883 року. Прокинувшись одного ранку, я побачив, що Шерлок Холмс, уже одягнений, стоїть біля мого ліжка. (...)
— Даруйте, що розбудив вас, Вотсоне, — сказав Шерлок Холмс, — але сьогодні всі так роблять. Спочатку розбудили місіс Хадсон, вона розбудила мене, а я — вас.
— А що таке? Пожежа?
— Ні, клієнтка. Приїхала якась молода леді, вона, здається, дуже схвильована й будь-що бажає зустрітися зі мною. Зараз вона чекає у вітальні. Ну, а коли молоді жінки мандрують по Лондону в таку ранню годину й піднімають людей з ліжок, то, гадаю, в них є на це досить поважні причини. Якщо ж справа виявиться цікавою, ви, не сумніваюся, захочете почути все з самого початку. От я й подумав, що треба покликати вас, щоб ви мали таку можливість. (...)
Коли ми спустились униз до вітальні, біля вікна сиділа вдягнута в усе чорне із густою вуаллю на обличчі дама. Побачивши нас, вона підвелася.
— Доброго ранку, пані, — привітно мовив Холмс. — Мене звуть Шерлок Холмс. А це мій близький друг і помічник лікар Вотсон, в присутності якого ви можете говорити так само відверто, як і зі мною. Дуже добре, що місіс Хадсон здогадалася затопити камін. Прошу вас, сідайте ближче до вогню, а я зараз накажу принести вам чашечку гарячої кави, бо ви, бачу, тремтите.
Кадр із серіалу «Пригоди Шерлока Холмса» («Пістрява стрічка», режисер Джон Брюс, Велика Британія, 1984)
— Я тремчу не від холоду, — стиха відказала жінка, пересідаючи до каміна.
— А чому?
— Зі страху, містере Холмсе. Навіть більше, з жаху.
Шерлок Холмс ковзнув по ній своїм швидким, проникливим поглядом.
— Вам не треба боятися, — заспокійливо мовив він, нахилившись уперед і поплескавши її по руці. — Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці.
— Хіба ви мене знаєте?
— Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу. Ви вирушили в дорогу рано-вранці і, перш ніж дістатися до станції, довго їхали світанковим путівцем на бідарці1.
1 Бідарка — двоколісний однокінний візок на одну або дві особи.
Дама рвучко сіпнулася і спантеличено глянула на мого друга.
— У цьому, люба пані, ніякої таємниці немає, — мовив він усміхаючись. — Лівий рукав вашої жакетки заляпано грязюкою не менш як у семи місцях. Плями зовсім свіжі. А бідарка, як жоден інший вид транспорту, обляпує їздця болотом, надто коли сидіти від кучера по ліву руку.
— Хай би як ви дійшли своїх висновків, але все було саме так, — сказала вона. — Перед шостою я виїхала з дому, о двадцятій хвилині на сьому була в Лезерхеді і першим поїздом прибула в Лондон, на вокзал Ватерлоо. Сер, я не можу більше терпіти такого нервового напруження, я збожеволію, якщо так триватиме й далі. В мене немає нікого, хто міг би мені допомогти, нікого, за винятком однієї людини, яка прихильна до мене, але в даній ситуації вона мене не розуміє... Я чула про вас, містере Холмсе, від місіс Фарінтош, якій ви стали в пригоді в гірку для неї годину. Вашу адресу дала мені вона. О сер, чи не зможете ви зарадити і моїй біді або кинути хоч якийсь промінчик на той непроглядний морок, що мене оточує? Зараз я не маю можливості належно винагородити вас за вашу послугу, але через місяць-два я вийду заміж із правом розпоряджатися своїми прибутками, й тоді ви переконаєтеся, що я вмію бути вдячною. (...)
Весь жах мого становища в тому, що причини моїх страхів настільки туманні, а підозри ґрунтуються на таких дрібницях, особливо для людей сторонніх, що навіть той, до кого першого я маю право звернутися по допомогу й пораду, дивиться на всі мої розповіді як на вигадки нервової жінки. Він, певна річ, так не каже, але я вчуваю це в його заспокійливих словах, у тому, як він відводить очі. Я чула, містере Холмсе, що ви вмієте, як ніхто інший, збагнути найрізноманітніші вади людей. Ви можете порадити, як мені поводитися серед тих небезпек, що мене оточують.
— Я весь увага, пані.
— Мене звуть Хелін Стоунер, я живу в домі свого вітчима — останнього представника одного з найстародавніших в Англії саксонських родів Ройлоттів зі Стоук-Морана, що на західному кордоні графства Суррей.
Холмс ствердно кивнув головою.
— Мені знайоме це ім’я, — мовив він.
— Були часи, коли ця родина належала до найбагатших в Англії, її володіння сягали Беркширу на півночі й Хемпширу на заході. Проте в минулому столітті четверо спадкоємців один за одним виявилися людьми непутящими, марнотратними. (...) Останній поміщик із цього роду ледве там животів, ведучи жахливе життя нужденного аристократа. Його єдиний син, теперішній мій вітчим, бачачи, що треба пристосовуватися до нових умов, позичив у якогось родича гроші, закінчив університет, одержав диплом лікаря й поїхав у Калькутту, де завдяки своїй професійній майстерності й сильному характеру здобув широку практику. Якось у його домі було вчинено крадіжку, і він, розлютившись, убив свого дворецького-тубільця. Ледве уникнувши смертної кари й відсидівши чимало років у в’язниці, лікар Ройлотт повернувся до Англії похмурою й розчарованою людиною.
Кадри із серіалу «Пригоди Шерлока Холмса» («Пістрява стрічка», режисер Джон Брюс, Велика Британія, 1984)
В Індії він одружився з моєю матір’ю, місіс Стоунер, молодою вдовою генерал-майора артилерії, який служив у Бенгалії. Ми із сестрою Джулією — близнята, і коли мати знову вийшла заміж, нам виповнилося по два роки. Маючи значні статки, що давали не менше як тисячу фунтів прибутку на рік, мати на час, поки ми будемо жити разом, передала всі права на цей прибуток лікареві Ройлотту з умовою, що він виділить кожній із нас певну щорічну суму, якщо ми повиходимо заміж. Невдовзі після нашого повернення до Англії моєї матері не стало: вісім років тому вона загинула в залізничній катастрофі під Кру. Після її смерті лікар Ройлотт облишив спроби одержати практику в Лондоні й разом із нами оселився в родинному будинку в Стоук-Морані. Грошей, що їх залишила моя мати, цілком вистачало на всі наші потреби, і, здавалося, ніщо не потьмарить нашого життя.
Джозеф Фрідріх. Ілюстрація до твору «Пістрява стрічка». 1906 р.
Гастон Фонсека. Ілюстрація до твору «Пістрява стрічка». 1913 р.
Та з вітчимом сталися дивні зміни. Замість того, щоб заприятелювати з сусідами, які спочатку дуже зраділи з того, що Ройлотт із Стоук-Морана повернувся у своє родинне гніздо, й обмінюватися з ними візитами, він замкнувся в своєму будинку і якщо виходив з нього, — до речі, це траплялося досить рідко, — то лише для того, щоб люто полаятися з усіма, хто трапиться йому на очі. Нестриманість, що межує з безумством, — це спадкова риса по чоловічій лінії в родині Ройлоттів. (...)
Минулого тижня він кинув у річку через парапет набережної місцевого коваля, і мені вдалося відвернути ще один публічний скандал тільки тим, що я віддала потерпілому всі гроші, які змогла зібрати. У вітчима немає ніяких друзів, крім мандрівних циган, він дозволяє цим волоцюгам ставати табором на тих кількох акрах порослої ожиною землі, що залишилася від родового маєтку, а іноді, користуючись гостинністю цих циган, тижнями мандрує разом з ними. Ще він має пристрасть до індійських тварин, їх надсилає йому з Індії його постачальник, і зараз у нього по садибі вільно розгулюють гепард і бабуїн, яких селяни бояться так само, як і їхнього хазяїна.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
Кадр із серіалу «Пригоди Шерлока Холмса» («Пістрява стрічка», режисер Джон Брюс, Велика Британія, 1984)
З моєї розповіді ви можете зробити висновок, що наше життя — моєї бідолашної сестри Джулії і моє — було не дуже приємним. Ніхто не хотів працювати у нас прислугою, і тривалий час ми робили всю роботу в домі самі. Сестрі ледве виповнилося тридцять років, коли вона померла, але волосся в неї вже починало сивіти, як-от зараз у мене.
— То ваша сестра померла?
— Так, рівно два роки тому, і саме про її смерть я й хочу вам розповісти. Ви, безперечно, розумієте, що ми майже не зустрічалися з людьми нашого віку й нашого кола. Проте в нас була тітка, незаміжня сестра нашої матері міс Гонорія Вестфейл, вона й зараз живе біля Харроу, отже, іноді ми гостювали в неї. Два роки тому Джулія поїхала туди на Різдво й зустрілася там з відставним флотським майором, з яким вона й заручилася. Вітчим дізнався про ці заручини, коли сестра повернулася додому, й не заперечував проти цього шлюбу, але за два тижні до весілля сталося страшне нещастя, яке забрало в мене мою єдину подругу.
Шерлок Холмс сидів із заплющеними очима, відкинувшись на спинку крісла й підклавши під голову диванну подушечку. Раптом він підвів голову й зиркнув на відвідувачку.
— Дуже вас прошу, будьте точні щодо подробиць, — попросив він.
— Мені легко бути точною, бо кожна подія того жахливого часу назавжди закарбувалась у мене в пам’яті...
Як я вже сказала, наш будинок дуже старий, і зараз ми мешкаємо тільки в одному його крилі. На першому поверсі цього крила знаходяться спальні, в центральній частині будинку — вітальні. Перша від середини спальня доктора Ройлотта, друга — моєї сестри, а третя — моя. Спальні між собою не сполучаються, але всі виходять у спільний коридор. Я розповідаю зрозуміло?
— Цілком.
— Вікна всіх трьох кімнат виходять на газон. Тієї фатальної ночі лікар Ройлотт пішов до своєї спальні рано, але ми знали, що спати він не ліг, бо моїй сестрі завадив запах міцних індійських сигар, які він має звичку курити, і вона прийшла до мене. Якийсь час ми балакали з нею про її весілля, а об одинадцятій годині вона встала й намірилась іти до себе. Підійшовши до дверей, вона обернулася.
«Скажи мені, Хелін, — спитала вона, — ти хоч раз чула, як хтось свистить уночі?»
«Ніколи не чула», — відповіла я.
«Думаю, що свистіти, коли спиш, неможливо».
«Авжеж, неможливо. А в чім річ?»
«Бачиш, останнім часом щоночі, приблизно годині о третій, я завжди чую тихе виразне посвистування. Сон у мене чутливий, і це посвистування мене будить. Не розумію тільки, звідки воно лине — чи то із сусідньої кімнати, чи то з газону. От мені й спало на думку спитати тебе, чи ти теж його чуєш».
«Ні, не чую. Мабуть, свистять ці осоружні цигани».
«Цілком можливо. Проте якби посвистування долинало з газону, то ти теж чула б його».
«Ну, сон у мене набагато міцніший, ніж у тебе».
«Е, хай би що там було, все це пусте», — усміхнулася сестра, виходячи, і за хвилину я почула, як в замку її дверей повернувся ключ.
— Он як? — промовив Холмс. — Ви завжди замикалися на ніч?
— Завжди.
— А чому?
— Я, здається, вже казала вам, що лікар тримав гепарда й бабуїна. Ми не почувалися безпечно, якщо не замикалися на ніч.
— Тепер розумію. Прошу вас, розповідайте далі.
Кадр із серіалу «Шерлок» (режисери Ейрос Лін, Рейчел Талалай та ін., Велика Британія, 2010-2017)
— Тієї ночі я не могла спати. Мене непокоїло невиразне передчуття якогось нещастя. Ми з сестрою, як ви пам’ятаєте, були близнятами, а ви знаєте, якими тонкими є узи, що зв’язують їхні душі. Ніч була жахлива: завивав вітер, у шибки періщив дощ. І раптом серед усієї цієї гуркотняви пролунав пронизливий, переляканий жіночий крик. То кричала моя сестра. Я зірвалася з ліжка, накинула на себе шаль і вибігла в коридор. Коли відчиняла двері, мені здалося, ніби я чую тихий посвист, саме такий, як розповідала сестра, але за мить він змінився якимось брязкітливим звуком, неначе на підлогу впало щось металеве. Підбігши до сестриної спальні, я побачила, що замок відімкнуто й двері повільно розчиняються. Охоплена жахом, я мовчки дивилася на них, не знаючи, хто або що з них вийде. І от при світлі лампи, яка горіла в коридорі, я побачила за порогом свою сестру з пополотнілим від жаху обличчям — вона простягала руки, неначе шукаючи допомоги, й хиталася, мов п’яна. Кинувшись до неї, я обхопила її руками, але в цю мить ноги їй підігнулися, і вона впала додолу. Її руки й ноги аж виламувало в страшних судорогах, усю її корчило від нестерпного болю. Спочатку я подумала, що вона мене не впізнала, але коли я схилилася над нею, вона раптом скрикнула тихим голосом, що я ніколи не забуду: «Боже мій, Хелін!.. Це — стрічка!.. Пістрява стрічка!». Вона силкувалася ще щось сказати, показуючи пальцем у бік лікаревої кімнати, але новий приступ судом урвав її мову. Я вибігла в коридор, голосно гукаючи вітчима, й побачила, що він у халаті вже виходить зі своєї кімнати, поспішаючи до мене. Коли він підійшов до сестри, вона була непритомна, і хоч він улив їй у рот коньяку й послав по сільського лікаря, всі зусилля виявилися марними, і вона, повільно згасаючи, померла, не прийшовши до пам’яті. Так жахливо попрощалася з життям моя улюблена сестра.
— Почекайте хвилиночку, — попрохав Холмс. — Ви певні, що чули посвистування і металевий звук? Чи можете ви в цьому заприсягтися?
— Про це мене питав і слідчий. Я майже переконана, що чула ці звуки, а проте гуркіт бурі й потріскування старого будинку могли ввести мене в оману.
— Ваша сестра була одягнена?
— Ні, на ній була лише нічна сорочка. У правій руці в неї знайшли обгорілого сірника, а в лівій — сірникову коробку.
— Це каже про те, що вона запалила сірник і роздивлялася навколо себе, коли її щось стривожило. Важлива деталь. А які висновки зробив слідчий?
— Він дуже уважно дослідив цю справу, бо поведінка лікаря Ройлотта давно зажила у графстві поганої слави, але не зміг відшукати ніяких причин смерті моєї сестри. Під час слідства я засвідчила, що двері її кімнати було замкнено зсередини, а вікна щоночі зачинялися старовинними віконницями з широкими залізними штабами. (...)
— А як щодо отрути?
— Лікарі досліджували небіжчицю й на отруту, але теж нічого не виявили.
— Від чого ж тоді померла нещасна?
— На мою думку, вона померла з самого переляку й нервового потрясіння, проте я не можу собі уявити, що саме так злякало її.
— А чи були в той час у ваших володіннях цигани?
— Так, то одні, то другі постійно живуть у нас.
— А як ви можете пояснити слова вашої сестри про якусь стрічку, пістряву стрічку?
— Іноді мені здається, що це — просто марення, а іноді — що вони стосуються якогось гурту людей, можливо, тих самих циган. От тільки не знаю, чи могли їхні строкаті хустки, що їх вони так полюбляють носити, викликати в сестри таку химерну асоціацію.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
Дмитро Лебедь. Ілюстрація до твору «Пістрява стрічка». 2023 р.
Холмс похитав головою з виглядом людини, яку подібне припущення аж ніяк не задовольняє.
— Справа ця дуже темна, — мовив він. — Прошу, будь ласка, розповідайте далі.
— Відтоді минуло два роки, і до останнього часу життя моє було ще самотнішим, ніж завжди. Але місяць тому один мій друг, якого я знаю багато років, зробив мені честь, попросивши моєї руки. Його звуть Армітідж, Персі Армітідж, він другий син містера Армітіджа з Крейн-Вотера, що біля Редінга. Мій вітчим не заперечував проти нашого шлюбу, і навесні ми маємо повінчатися. Два дні тому в західному крилі будинку почався якийсь ремонт, стіну до моєї спальні було пробито, і я мусила перебратися до кімнати, де померла моя сестра, і спати в тому самому ліжку, де спала вона. І уявіть мій жах, коли минулої ночі, лежачи без сну і думаючи про її страшну долю, я раптом почула в нічній тиші тихе посвистування, яке було вісником смерті сестри. Я схопилася з ліжка й засвітила лампу, але нічого в кімнаті не побачила. Знову лягти спати я не змогла, бо була надто стривожена, тому одяглася і, щойно розвиднілося, вислизнула з будинку, найняла візника біля готелю «Корона», дісталася Лезерхеда, а звідти вранці приїхала сюди з єдиною метою — побачити вас і попрохати вашої поради.
— Ви вчинили мудро, — зауважив мій друг. — Але чи все ви мені розповіли?
— Так, усе.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
— Міс Стоунер, ви розповіли не все. Ви вигороджуєте свого вітчима.
— Що ви хочете цим сказати?
Замість відповіді Холмс відкинув гарний мереживний рюш на руці нашої відвідувачки, яку вона поклала собі на коліно. На білому зап’ястку чітко проступало п’ять синьо-червоних плям: чотири поряд і п’ята навпроти них — від великого пальця.
— З вами поводилися жорстоко, — мовив Холмс.
Дівчина густо почервоніла й квапливо прикрила вкриту синцями руку.
— Мій вітчим надто суворий, — відповіла вона. — І, мабуть, сам не відчуває своєї сили.
Запало тривале мовчання, під час якого Холмс, підперши підборіддя долонями, не відводив погляду від вогню, що потріскував у каміні.
— Справа надзвичайно складна, — нарешті мовив він. — Мені хотілося б з’ясувати ще тисячу подробиць, перш ніж дійти висновку, як діяти. Проте ми не можемо зволікати й хвилини. А от якби ми приїхали в Стоук-Моран сьогодні, то чи можна було б нам побачити ці кімнати так, щоб про це не знав ваш вітчим?
— Він казав, ніби збирається їхати сьогодні в місто у важливій справі. Цілком можливо, що його не буде аж до вечора. (...)
— Чудово. А ви, Вотсоне, не проти цієї поїздки?
— Аж ніяк.
— Тоді ми приїдемо вдвох. (...)
Вона опустила на обличчя густу темну вуаль і тихо вийшла.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
1. Що викликало гнів і роздратування Ройлотта?
2. Як Шерлок Холмс зумів протистояти негативним емоціям відвідувача?
— Що ви про все це думаєте, Вотсоне? — спитав Шерлок Холмс, відкидаючись на спинку стільця.
— Мені здається, що це надзвичайно темна та зловісна справа.
— Так, досить темна й досить зловісна.
— Проте якщо дівчина сказала правду, ніби підлога й стіни міцні, а крізь двері, вікно й димар до кімнати потрапити неможливо, то її сестра була, безперечно, сама-самісінька, коли зустріла свою таємничу смерть.
— А як же бути тоді з цим нічним посвистуванням і вкрай дивними словами померлої?
— Не маю найменшого уявлення.
— Якщо взяти до уваги все вкупі: посвистування вночі, присутність циган, з якими в цього старого лікаря досить близькі стосунки, безперечну зацікавленість вітчима в тому, щоб завадити одруженню своєї падчерки, її згадку про якусь стрічку, а також те, що міс Хелін Стоунер чула металевий брязкіт — очевидно, стала на своє місце одна із залізних штаб, якими оббито віконниці, — то, на мою думку, є всі підстави вважати, що цю таємницю можна розгадати. (...) Саме з цієї причини нам і треба їхати в Стоук-Моран, і сьогодні ж. Мені кортить перевірити, мають вагу ці заперечення чи на них можна не зважати. А це що за проява?
Останній вигук вихопився в мого друга тому, що двері раптом рвучко розчинилися, і в них з’явилася величезна постать незнайомого чоловіка. Його одяг являв собою дивну мішанину: чорний циліндр і довгий сюртук свідчили про лікарську професію їхнього власника, а високі гетри й мисливський нагай, яким він вимахував, виказували в ньому сільського жителя. (...)
— Хто із вас Холмс? — спитав привид.
— Це моє ім’я, сер, але я не знаю вашого, — спокійно мовив мій компаньйон.
— Я лікар Грімсбі Ройлотт зі Стоук-Морана.
— Дуже радий, лікарю, — люб’язно відповів Холмс. — Прошу вас, сідайте.
— I не подумаю. Тут була моя падчерка. Я її вистежив. Що вона тут вам казала?
— А сьогодні трохи холоднувато, як на цю пору року, — зауважив Холмс.
— Що вона вам тут казала? — люто загорлав старий.
— Але я чув, що крокуси цвістимуть добре, — незворушно вів далі мій друг.
— Ха, то ви хочете мене здихатися? — спитав наш новий відвідувач, зробивши крок уперед і розмахуючи нагаєм. — Я вас знаю, негідника! Чув про вас раніше. Ви — той Холмс, що скрізь суне свого носа.
Мій друг посміхнувся.
— Холмс-нишпорка!
Холмс усміхнувся ще ширше.
— Холмс — задавака із Скотленд-Ярда!
Холмс весело засміявся.
— Було дуже приємно поговорити з вами, — проказав він. — Коли будете виходити, добре зачиніть двері, бо тут дуже тягне.
— Я піду звідси, коли скажу все, що думаю. Не смійте сунути носа в мої справи. Я знаю, що міс Стоунер була тут, — я її вистежив! Сваритися зі мною небезпечно! Глядіть!
Кадр із серіалу «Пригоди Шерлока Холмса» («Пістрява стрічка», режисер Джон Брюс, Велика Британія, 1984)
Дмитро Лебедь. Ілюстрація до твору «Пістрява стрічка». 2023 р.
Він швидко пройшов уперед, схопив кочергу і скрутив її своїми засмаглими ручиськами.
— Тримайтеся від мене подалі! — гаркнув він і, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, вийшов з кімнати.
— Надзвичайно приємний добродій! — мовив, сміючись, Холмс. — Я не такий велетень, але якби він не зачинив за собою двері, я показав би йому, що в руках у мене не менше сили, ніж у нього.
Говорячи це, він підняв кочергу й одним зусиллям вирівняв її. (...)
— А тепер, Вотсоне, ми поснідаємо, а потім я піду до юристів, де розраховую роздобути деякі факти, що можуть виявитися корисними в цій справі.
Була майже година дня, коли Холмс повернувся додому. В руці він тримав аркуш синього паперу, списаний якимись закарлючками й цифрами.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
— Я бачив заповіт покійної дружини лікаря Ройлотта, — сказав він. — (...) Кожна дочка, коли вийде заміж, має право на те, щоб їй виділили щорічний прибуток — двісті п’ятдесят фунтів. Отже, цілком очевидно, що якби обидві дівчини вийшли заміж, то нашому красунчику лишилась би якась мізерія. Заміжжя навіть однієї з них неабияк обмежило б його в коштах. Як бачите, моя вранішня робота не пішла намарно, оскільки доведено, що лікар має свої вельми переконливі мотиви для того, щоб стати на перешкоді падчеркам. Випадок, Вотсоне, надто серйозний, щоб марнувати час, особливо тепер, коли старий знає, що ми цікавимось його справами. Отже, якщо ви готові, то ми зараз гукнемо кеб і поїдемо на вокзал Ватерлоо. Буду вам дуже вдячний, якщо ви покладете в кишеню револьвера. Револьвер — чудовий аргумент для джентльмена, який може зав’язати вузлом сталеву кочергу. Револьвер і зубна щітка — це все, що нам потрібно.
1. Прослухайте авдіотекст. Що незвичайного побачили в будинку Грімсбі Ройлотта Шерлок Холмс і доктор Вотсон?
2. Які речі привернули увагу слідця?
audio-text
1. Чому Шерлок Холмс сумнівався в тому, чи брати із собою доктора Вотсона?
2. Чому Вотсон обов’язково хотів піти з другом? Про які риси характеру Вотсона це свідчить?
Ми з Шерлоком Холмсом без найменших труднощів найняли двокімнатний номер у готелі «Корона» на горішньому поверсі, і з його вікна добре видно було браму й ту частину стоук-моранського будинку, в якій жили його господарі. (...) — Знаєте, Вотсоне, — сказав Холмс, коли ми сиділи в сутінках, що швидко переходили в темряву, — сумніваюсь, чи брати вас уночі з собою. Там дуже небезпечно.
— А я можу допомогти вам?
— Ваша присутність може виявитися неоціненною.
— Тоді я обов’язково піду.
— Спасибі.
— Ви кажете про небезпеку. Очевидно, ви бачили в тих кімнатах щось таке, чого не бачив я.
— Ні, цього не було. Але припускаю, що висновків я зробив більше. А бачили ви те саме, що й я. (...)
Близько дев’ятої години світло, що його видно було між деревами, погасло, і вся садиба поринула в темряву. Повільно спливло дві години, потім раптом рівно об одинадцятій просто поперед нас яскраво засвітився самотній вогник.
— Це наш сигнал, — мовив Холмс, схопившись на ноги. — Світиться в середньому вікні. (...)
Потрапити в садибу було неважко, бо старий мур довкола парку ряснів проломами. Пробираючись між деревами, ми дійшли до газона, перетнули його і вже намірилися лізти у вікно, коли раптом із лаврових кущів вихопилась якась істота, що здалася нам бридкою скаліченою дитиною, кинулась на траву, потім швидко пробігла газоном і зникла в темряві.
— Боже мій! — прошепотів я. — Ви бачили?
На мить Холмс злякався не менше, ніж я. Його рука мимоволі схопила мою і стиснула її, мов обценьками. Потім він тихо розсміявся і, наблизивши губи до мого вуха, прошепотів:
— Ну й гарна сімейка! Це бабуїн.
Я зовсім забув про дивних улюбленців лікаря. Існував ще гепард, що міг будь-якої миті стрибнути нам на плечі. Зізнаюсь, я відчув себе куди спокійніше, коли, наслідуючи Холмса, скинув черевики й опинився в спальні. Мій супутник безшумно зачинив віконниці, поставив лампу на стіл і окинув поглядом кімнату. Тут було все так, як і вдень. Присунувшись до мене і склавши долоні дудочкою, Холмс знову прошепотів мені у вухо, але так тихо, що я ледве почув його слова:
— Найменший звук зруйнує наші плани.
Я кивнув головою, показуючи, що зрозумів.
— Нам треба сидіти без світла. Він може побачити його крізь душник.
Я знову кивнув.
— Не засніть, бо, можливо, від цього залежатиме наше життя. Тримайте револьвер напоготові — він може нам знадобитись. Я сяду на край ліжка, а ви — на стілець.
Я вийняв револьвер і поклав його на ріжок столу. Холмс приніс із собою довгу тонку лозину, і вона лежала біля нього на ліжку. Поряд із лозиною мій друг поклав коробку сірників і недогарок свічки. Потім він погасив лампу, й ми опинились у темряві.
Ніколи не забуду тієї жахливої ночі! Я не чув ні звуку, навіть подиху свого друга, а проте знав, що він сидить із розплющеними очима за кілька футів від мене, в такому ж нервовому напруженні, як і я. Віконниці не пропускали жодного, бодай найменшого промінчика світла, і ми чекали в цілковитій темряві. (...)
Раптом біля душника на мить тьмяно зблиснуло і зразу зникло світло, але після цього дуже запахло горілою олією й розпеченим металом. Хтось у сусідній кімнаті засвітив потайний ліхтар. Я почув тихий звук якогось руху, потім знову запала тиша, хоча запах став ще дужчим. З пів години я сидів, напружуючи слух. Зненацька почувся новий звук — м’який і заспокійливий, наче десь із киплячого чайника виривався тонкий струмінь пари. Тієї ж миті Холмс схопився з ліжка, витер сірника й заходився люто шмагати лозиною по шнуру.
— Ви бачите її, Вотсоне? — пронизливо скрикнув він. — Бачите?
Але я нічого не бачив. Саме тоді, як Холмс запалював сірника, я почув тихе виразне посвистування, але раптовий спалах світла засліпив мої стомлені очі й не дав розгледіти, що саме так люто шмагав мій друг. Проте я побачив, що обличчя його зробилося білим, мов крейда, і на ньому застиг вираз жаху й огиди.
Холмс уже не хльоскав лозиною, а пильно вдивлявся в отвір душника, коли раптом нічну тишу розітнув такий жахливий крик, якого я ще ніколи не чув. Хрипке виття, сповнене болю, страху й люті, дедалі дужчало. (...)
— Що це може означати? — задихаючись, спитав я.
— Це означає, що все закінчено, — відповів Холмс. — І, можливо, все обернулося на краще. Візьміть револьвер і ходімо в кімнату лікаря Ройлотта.
Обличчя в нього було серйозне. Засвітивши лампу, він пройшов коридором і двічі постукав у сусідні двері, але зсередини ніхто не відповів. Тоді він повернув ручку і увійшов до кімнати. Я ні на крок не відставав від нього, тримаючи в руці револьвер зі зведеним курком.
Кадр із серіалу «Пригоди Шерлока Холмса» («Пістрява стрічка», режисер Джон Брюс, Велика Британія, 1984)
Сідні Педжет. Ілюстрація до твору «Пістрява стрічка». 1892 р.
Перед нашими очима постало незвичайне видовище. На столі стояв потайний ліхтар з напіввідсунутою заслінкою, кидаючи яскравий промінь світла на залізний сейф, дверці якого було відчинено навстіж. Біля столу на дерев’яному стільці сидів лікар Грімсбі Ройлотт, вбраний у довгий сірий халат, з-під якого виднілися його ноги, взуті в червоні турецькі капці без задників. На колінах у нього лежав той самий батіжок, що його ми бачили вдень. Ройлотт сидів, задерши підборіддя і втупивши сповнені жаху непорушні очі в куток стелі. На чолі в нього виблискувала якась незвичайна жовта стрічка з коричневими цятками. Здавалося, стрічка міцно обкрутилася довкола лікаревої голови. Коли ми ввійшли, Ройлотт не тільки не поворухнувся, він не вимовив жодного звуку.
— Стрічка! Пістрява стрічка! — прошепотів Холмс.
Я ступив уперед. Тієї ж миті чудернацька прикраса на лікаревій голові заворушилася, над його чуприною з’явилася ромбовидна голівка й роздута шия бридкої змії.
— Болотяна гадюка! — вигукнув Холмс. — Найстрашніша індійська змія! Він помер через десять секунд після того, як вона його вжалила. Воістину, насильство обертається проти насильника, а той, хто копає комусь яму, сам у неї й попадає. Нумо посадимо цю тварюку в її сховок. Тоді ми матимемо змогу відправити міс Стоунер у якесь затишніше місце й повідомити поліцію про те, що тут сталося.
Кадр із серіалу «Пригоди Шерлока Холмса» («Пістрява стрічка», режисер Джон Брюс, Велика Британія, 1984)
Говорячи це, Холмс швидким рухом вхопив з лікаревих колін батіжок, накинув петлю змії на шию, стягнув цю гадину з її жахливого сідала і, тримаючи на відстані витягнутої руки, підійшов до залізного сейфа, кинув змію й зачинив дверцята.
Такі справжні обставини смерті лікаря Грімсбі Ройлотта з Стоук-Морана. (...) А незрозумілі деталі справи, про які мені дуже кортіло дізнатися, пояснив Шерлок Холмс, коли ми наступного дня поверталися додому.
— Спочатку я дійшов був до цілком помилкових висновків, — сказав він, — що свідчить, дорогий Вотсоне, як небезпечно спиратися на другорядні факти. Присутність циган, слово стрічка, вжите бідолашною дівчиною, без сумніву, для того, щоб змалювати побачене нею страхіття, коли вона запалила сірник, — цього вистачило, щоб я пішов зовсім неправильним шляхом. На своє виправдання можу тільки сказати, що я зразу ж переглянув свою версію, як тільки мені стало ясно, що небезпека, хоч би яка вона була, прийшла до мешканця кімнати не крізь вікно й не у двері. Як я вже вам сказав, мою увагу зразу ж привернув душник та шнур від дзвінка, що спускався аж до ліжка. Коли ж з’ясувалося, що дзвінок фальшивий, що ліжко прикріплено до підлоги, то в мене з’явилася підозра, що шнур — це просто місток, по якому щось могло б перебратися від душника до ліжка. Я тут-таки подумав про змію, а коли зважив ще й на той факт, що лікареві возять з Індії різних тварин, то відчув, що, очевидно, натрапив на правильний слід. Ідея використати отруту, яку неможливо виявити хімічним способом, могла виникнути тільки в хитрої, жорстокої людини, що виховувалася на Сході. Перевагою цієї отрути, з погляду лікаря, було й те, що діє вона блискавично. Слідчий повинен був мати воістину гостре око, щоб розгледіти два маленькі темні проколи, які полишили на тілі отруйні зміїні зуби. Потім я згадав про посвистування. Звичайно, лікар мав кликати змію назад, щоб жертва не побачила її, коли почне світати. Мабуть, даючи змії молоко, злочинець привчив її повертатися до нього. Він пускав змію в душник найкращої, на його думку, години, твердо знаючи, що вона поповзе вниз по шнуру і спуститься на ліжко. Змія могла вжалити або й не вжалити сплячу, дівчину міг рятувати, нехай навіть протягом цілого тижня, якийсь випадок, але раніше чи пізніше його падчерка стала б жертвою чорного задуму.
Кадр із кінофільму «Шерлок Холмс» (режисер Гай Річі, США, Велика Британія, 2009)
expresslesson
Я зробив ці висновки ще до того, як увійшов до кімнати лікаря. А коли оглянув його стілець, то зрозумів, що він має звичку ставати на нього, очевидно, для того, щоб дістатися до душника. Сейф, блюдечко з молоком і батіжок із петлею остаточно розвіяли мої сумніви. Металеве клацання, яке чула міс Стоунер, було, очевидно, наслідком того, що лікар квапливо зачиняв дверцята сейфа, куди ховав змію. А що зробив я, аби довести правильність моїх висновків, вам уже відомо. (...) Отже, я, безперечно, певною мірою винен у смерті лікаря Грімсбі Ройлотта, але не можу сказати, щоб це лягло на моє сумління надто важким тягарем.
(Переклад Миколи Дмитренка)
АКТИВНОСТІ
check yourself
Комунікація
1. Що в історії Хелен Стоунер зацікавило Шерлока Холмса і спонукало його взятися за справу?
2. Чому Грімсбі Ройлотт приїхав до Лондона? Чи домігся він свого?
3. Опишіть (усно) помешкання Грімсбі Ройлотта. Чи характеризує помешкання героя? Поясніть.
4. Які факти злочину не помітив доктор Вотсон?
5. З якими небезпеками зіткнулися герої в маєтку Грімсбі Ройлотта?
6. Як Шерлок Холмс розкрив таємницю і врятував жінку від смерті?
Аналіз та інтерпретація
7. Назвіть риси характеру Шерлока Холмса і доктора Вотсона.
8. Що свідчить про те, що джентльмени щиросердно прийшли на допомогу Хелен Стоунер?
Творче самовираження
9. Шерлок Холмс мав картотеку справ, які розслідував. Створіть кримінальну карту справи Грімсбі Ройлотта, яку міг би скласти слідець.
10. Напишіть власний сюжет (або намалюйте комікс чи аніме) про Шерлока Холмса.
Цифрові навички
11. Уявіть, що Хелен Стоунер не прийшла особисто до Шерлока Холмса, а написала йому у вайбер. Напишіть текст повідомлення від імені героїні, використавши різноманітні емодзі.
Дослідження і проєкти
12. Дослідіть становище жінок у Великій Британії наприкінці XIX ст. і вкажіть фінансові причини злочину Грімсбі Ройлотта.
13. Робота в групах. Підготуйте проєкт про одну з екранізацій творів Артура Конана Дойла. Поділіться враженнями про кінофільм.
Життєві ситуації
14. Уявіть, що Шерлок Холмс живе в сучасну добу. У яких ситуаціях міг би знадобитися його талант?
