Зарубіжна література. 9 клас. Міляновська

Йоганн Вольфганг Ґете

(1749—1832)

Життя видатного німецького письменника Йоганна Вольфганга фон Ґете — це ціла епоха в історії та літературі Німеччини.

Народився Йоганн Вольфганг 28 серпня 1749 року в заможній міщанській (бюргерській) родині імперського радника у місті Франкфурт-на-Майні. Батько майбутнього поета, людина високоосвічена, дав синові чудове домашнє виховання за власного програмою. Із семирічного віку Ґете вивчав латинську і грецьку мови, з дев’яти років — французьку, з одинадцяти — італійську. Хлопчик навчався гри на фортепіано і флейті.

Також юний Ґете студіював юриспруденцію й античну філософію, багато читав у розкішній батьковій бібліотеці. Тут він познайомився з творами Гомера, Вергілія, Овідія. Серед улюблених авторів Вольфганга був і англійський письменник Даніель Дефо. На освіту талановитого хлопця батько не шкодував ні часу, ні коштів, і його мрія — виховати Вольфганга всебічно розвиненою непересічною особистістю — здійснилася: Ґете легко здобув ґрунтовні знання у найрізноманітніших галузях науки.

Мати Вольфганга зуміла пробудити в синові цікавість до творчості. Десятирічним хлопчиком він почав писати вірші, казки, п’єси, вражаючи рідних своєю невгамовною фантазією і здатністю миттєво вигадувати сюжети. Найбільшим його захопленням стала література, з якою хлопець пов’язував своє майбутнє. Однак коли у 16 років перед ним постало питання вибору професії, він довірився батькові, який наполіг на юриспруденції.

Завершив освіту Вольфганг у місті Страсбург, де, крім занять із права, відвідував лекції з анатомії, хірургії і серйозно захоплювався хімічними дослідами, залишивши поезію. У 1771 році юнак латинською мовою захистив докторську дисертацію. Однією з головних ідей його наукової праці була думка, що ні церква, ні держава не повинні втручатися в особисті переконання громадян.

Ця ідея була безумовно революційною для тогочасної Німеччини, в якій повсякденно відбувалися насильницьке вербування солдатів на війну, ув’язнення звичайних громадян на роки без суду і слідства, існувала повна безправність селян. Дисертацію було визнано «доволі небезпечною» і до друку не рекомендували.

Тут же, у Страсбурзі, в житті Вольфганга стався різкий поворот. Він познайомився з молодими митцями, які мріяли про об’єднання країни (нагадаємо, що Німеччина була роздробленою). Вони закликали німців до пробудження національної самосвідомості, до протистояння іноземному впливу на німецьку культуру і створення самобутньої німецької літератури. Ґете із захватом зустрів ці ідеї.

У тогочасній Німеччині ще залишалися популярними багатослівні повчальні твори. Вони мали раціональну просвітницьку мету — вказувати на вади і надавати приклади гідної поведінки. Вірші складали люди високоосвічені, які усвідомлювали усю значущість своєї просвітницької діяльності. В німецькій поезії попередніх десятиліть можна було зустріти і описи руху небесних тіл, і поради щодо користі вживання овочів. Зрозуміло, що про натхнення і творче самозабуття у такій серйозній справі не могло бути й мови. Навіть у любовній ліриці німецьких поетів-просвітителів панувала розсудливість і повчальність.

Однак Ґете і його друзі обстоювали право митця на пристрасть, свободу творчості, яка не повинна підпорядковуватися принципам доцільності. У цей період запальний Ґете сприймає нормативність і правила як тяжкі кайдани, що сковують уяву художника. Холодній розсудливості він протиставляв юнацьке завзяття і щире вираження найпотаємніших переживань. Взірець простоти, задушевності й живої мови Вольфганг Ґете побачив у народних німецьких піснях, а потужну енергію пристрастей — у Вільяма Шекспіра. Тоді ж поет захопився культурою Середньовіччя, національною історією і фольклором.

Після закінчення навчання Ґете працював у суді та юридичній конторі, виконуючи нудні доручення. Проте його кипуча енергія знайшла вихід у літературі. Головна тематика збірки віршів, написаних у 1770-х роках, — кохання і природа. Лірика Ґете і пристрасна, й іронічна, і меланхолійна, і трагічна, і задушевна. Кохання оспівано не як мрійливо-грайливе почуття, а як зворушливу єдність глибокого страждання і невимовного блаженства. Картини природи в його віршах — це не завмерлі декорації, а мінливий багатобарвний світ, який відгукується на душевні переживання людини.

Молодий поет багато пише і, зрештою, здобуває славу. Мрія Ґете про народження високохудожньої самобутньої німецької літератури здійснилася.

У 1775 році 18-річний правитель крихітного герцогства Саксен-Веймарського Карл-Август несподівано запросив Ґете до Веймара, запропонувавши посаду міністра. Карл Август мріяв зібрати навколо себе якомога більше освічених людей і здобути славу правителя з прогресивними поглядами.

Карл Август (картина художника Георга Крауса, 1787 рік)

26-річний поет прийняв запрошення юного монарха. Нарешті бурхлива вдача Ґете могла застосувати всі свої таланти і знання! Митець із головою поринув у державну діяльність. Один із сучасників писав: «Ґете тепер таємний радник, голова державної ради, голова військової колегії, управитель будівництва.., дорожнього відомства, директор гірських рудень, придворний поет, розпорядник святкувань, придворних балетів, прогулянок, директор художньої академії...»

Амбітний митець мріяв перетворити провінційний Веймар на взірцеве просвітницьке герцогство, збудоване на засадах справедливості. Він щиро прагнув поліпшити життя людей хоча б у межах карликової держави, де було лише сто тисяч підданців.

Водночас із впровадженням державних реформ Й. В. Ґете відкрив у Веймарі театр, у якому ставив п’єси, що відповідали духу доби Просвітництва (наприклад, твори Фрідріха Шиллера). Авторству видатного німецького просвітника належить чимало наукових праць із зоології, ботаніки, фізики, хімії, мінералогії, анатомії тощо. Він, зокрема, вперше описав міжщелепну кістку людини, створив власну теорію прогнозування погоди, дав назви багатьом групам рослин тощо.

Робочий кабінет Ґете у Веймарі, (фотографія Michiel Hendryckx, 2013 рік)

За заслуги перед Веймарським герцогством Карл-Август подарував Ґете дворянський титул із правом додавати до прізвища фамільну частку «фон».

Майже в 60-літньому віці уславлений поет, незважаючи на суспільний осуд, одружився з простою городянкою Крістіаною Вульпіус, у яку закохався ще в 39-літньому віці. Вже тоді веймарське вище товариство було шоковане тим, як швидко 23-річна дівчина-сирота змогла завоювати серце геніального митця. Адже він міг знайти наречену в найповажніших родинах герцогства.

Йоганна Вольфганга фон Ґете запрошували на світські прийоми одного й чекали, коли він нарешті покине свою «плебейку». Весела і проста Крістіана взяла на себе всі господарські клопоти. Вона оберігала поета від будь-яких побутових проблем, а під час вторгнення французьких військ у Веймар захистила і дім, і Ґете, голіруч прогнавши озброєних солдатів-мародерів, які вибили двері й вимагали віддати їм усі цінності. Крістіана народила Ґете п’ятьох дітей, із яких вижив лише старший син. Із цією жінкою поет прожив 28 років.

Вольфганг Ґете дуже боявся хвороб і смерті, тому уникав спілкування з хворобливими людьми і майже нікого не запрошував до свого будинку, розташованого на центральній площі Веймара. Дивно, але єдиним близьким другом, із яким митець багато спілкувався і якого радо приймав у себе вдома, був важко хворий Фрідріх Шиллер. Зрештою, Ґете пережив і свого молодшого товариша, і єдиного сина, і дружину. Помер Йоганн Вольфганг фон Ґете від застуди у 84-річному віці 22 березня 1832 року.

Літературний коментар

Поезія Ґете

Велич особистості Йоганна Вольфганга фон Ґете можна порівняти з митцями доби Відродження. Творчість німецького поета, який прожив довге життя, різноманітна. У ній відобразилася не тільки зміна світоглядів Ґете, а й етапи становлення національної німецької літератури.

Прикладом відмови від наслідування закордонних взірців стали поезії Ґете, у яких відчувається простота народної пісенної традиції. Серед них «Травнева пісня», створена під час навчання у Страсбурзі, коли Ґете був закоханий у Фредеріку Бріон, доньку священика із села Зезенгейм, що поблизу Страсбурга.

Яскраве і радісне почуття вилилося у цілий цикл поезій, які Вольфганг надсилав дівчині листами. Вони отримали назву «Зезенгеймські пісні». Стосунки між Фредерікою і Вольфгангом припинилися після його від’їзду зі Страсбурга у 1771 році. Дівчина дуже важко пережила розлуку, довго хворіла і так ніколи й не вийшла заміж, відмовившись від пропозицій руки і серця. В історію вона ввійшла під іменем Фредеріки із Зезенгейма і залишилася символом романтичної вірності коханню. А зезенгеймський період творчості Ґете став свідченням народження нового авторського стилю і нової німецької поезії, у якій більше не було місця класицистичній нормативності й раціоналізму.

Ґете і Фредеріка (романтична поштова листівка кінця XIX — початку XX ст.)

У 1773 році Ґете взявся за написання драматичного твору, який так і не завершив. Однак його фрагмент пізніше був опублікований і став відомим під назвою «Прометей». Образ античного титана на початку XVIII століття став дуже популярним після того, як філософи проголосили його символом творчого духу, а поетів стали називати Прометеями, яким доводиться творити під тиском влади.

Ґете використав один із давньогрецьких міфів, у якому Прометей згадується як творець людей, що виліпив їх із червоної глини. Звернення Прометея до олімпійців у творі Ґете звучить не лише як звернення заступника смертних до байдужих богів, які живляться дарами-пожертвами людей, а й як звернення до земних правителів і вельмож, які живуть за рахунок пригноблених, не чуючи їхніх скарг, не відчуваючи їхнього болю. Образ могутнього богорівного титана, який виступив проти тиранії богів, став вершиною бунтарства.

Балади посідають особливе місце в творчості Й. В. Ґете. Як ви вже знаєте з 7 класу, вони були написані в дружньому змаганні з Фрідріхом Шиллером (згадайте баладу «Рукавичка»). У творчих біографіях цих поетів 1797 рік називають роком балад (Balladenjahr).

Якщо в зезенгеймських піснях Й. В. Ґете природа співзвучна нестримній радості юнака, а народнопісенна манера розкриває безпосередню емоційність переживань, то в баладах Ґете фольклорні мотиви переосмислені в похмурому, майже містичному світлі; фольклорні образи набули зловісного й ворожого для людини забарвлення. Напружений розвиток дії і часто трагічна розв’язка ніби підкреслюють темні, незвідані сили природи.

Яскравим прикладом таких балад є найвідоміша балада Ґете «Вільшаний король», написана 1782 року. У творі природа постає живою, населеною дивними істотами, видимими лише дитині.

Вільшаний король (фрагмент фрески Карла Пешеля, 1840 рік)

В Україні творчість митця була відома з початку XIX століття, а в 1827 році Вольфганга Ґете обрали членом Ради Харківського університету. Творчий доробок німецького поета вперше пролунав українською мовою в переспіві його балади «Рибалка», яку здійснив український письменник Петро Гулак-Артемовський (1827 рік). Це була спроба ввести в українську літературу жанр балади і показати, що українська мова здатна передати «почуття ніжні, благородні, піднесені...»

Перекладачами творів Ґете були видатні українські митці М. Зеров, М. Бажан, М. Рильський, М. Лукаш, М. Терещенко, Д. Загул, Є. Дроб’язко, В. Стус.