Підручник з Історії України (рівень стандарту). 11 клас. Даниленко - Нова програма

§ 27. Наростання дезінтегранійних процесів у СРСР

1. Створення Автономної Республіки Крим

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих насильницькому переселенню, і про забезпечення їхніх прав». З’явилися легальні можливості для повернення до Криму кримськотатарського та інших народів, незаконно позбавлених місць постійного проживання. Проблема Кримської автономії набула особливої актуальності після ухвалення Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України.

Активний рух України до незалежності, перехід на ці позиції більшої частини керівництва республіки та депутатів Верховної Ради України викликали занепокоєння консервативної частини кримського керівництва.

В. Велігодський, історик

В Кремлі розглядали «Кримську автономію» як можливий важіль впливу на українське керівництво в майбутньому.

Р. Подкур, історик

Чому, на вашу думку, позиції щодо вирішення кримського питання в союзного та кримського керівництва були схожими?

12 листопада 1990 р. на позачерговій сесії Кримської обласної ради народних депутатів було ухвалено рішення про підготовку референдуму щодо утворення адміністративно-територіальної автономії на основі Кримської області.

Мовою джерел

Визначення державного статусу Криму або сесією Кримської обласної Ради народних депутатів, склад якої не може представляти інтереси кримськотатарського народу, або референдумом російськомовного населення, переселеного в Крим після депортації кримських татар... розглядатиметься як таке, що не має юридичної сили.

Зі спеціальної заяви Організації кримськотатарського національного руху (ОКНР) (8 листопада 1990 р.)

Обґрунтуйте висновок: «Я вважаю, що позиція ОКНР щодо проведення референдуму в Криму з питання визначення статусу Криму є правомірною (або неправомірною)...». У чиїх інтересах проводився референдум?

На референдумі на питання: «Ви за відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?» - позитивно відповіли 93,26 %, що брали участь у референдумі.

У результаті референдуму Кримську область було виведено за межі правосуб’єктності України та перетворено в новому статусі на суб’єкт Союзу й учасника Союзного договору. Після складних переговорів, базуючись на законодавстві СРСР і УРСР, Верховна Рада УРСР 12 лютого 1991 р. ухвалила Закон УРСР «Про відновлення Кримської АРСР».

Мовою джерел

Стаття 1. Відновити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах території Кримської області в складі Української РСР. Стаття 2. Кримську обласну Раду народних депутатів тимчасово, до прийняття Конституції Кримської АРСР і створення на її основі конституційних органів державної влади, визнати найвищим органом державної влади на території Кримської АРСР і надати їй статус Верховної Ради Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки.

Із Закону УРСР «Про відновлення Кримської АРСР» (12 лютого 1991 р.)

Проаналізуйте зміст документа. Які зміни щодо статусу Кримської АРСР у порівнянні з іншими адміністративними одиницями у складі України відбулися? Чи було враховано права корінного кримськотатарського народу, що повернувся після депортації?

2. Меджліс кримськотатарського народу

Після повернення до Криму депортованих кримських татар відновив свою діяльність Меджліс кримськотатарського народу. Він мав представляти кримськотатарські інтереси перед іншими політичними суб’єктами та спрямовувати місцеві органи самоврядування кримських татар на реалізацію рішень Курултаю кримськотатарського народу1, забезпечення національних прав і вирішення питань облаштування кримських татар.

У 1991 р. головними цілями Меджлісу стали:

  • його офіційне визнання органами влади як єдиного легітимного представницького органу кримських татар;
  • гарантоване квотоване представництво кримських татар в органах влади Криму всіх рівнів;
  • національне самовизначення кримськотатарського народу.

26-30 червня 1991 р. у м. Сімферополь відбувся Другий Курултай кримськотатарського народу. На ньому було ухвалено «Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу», «Звернення до кримськотатарського народу», «Звернення до всіх жителів Криму», «Звернення до Президента СРСР, Верховної Ради СРСР, Верховної Ради УРСР», «Звернення до Організації Об’єднаних Націй, народів, парламентів і урядів держав, міжнародних організацій», резолюцію «Про виконання рішень державних органів, пов’язаних з поверненням кримських татар у Крим», постанови «Про національний прапор і національний гімн кримськотатарського народу», «Про перехід на латинську графіку».

1 Курултай кримськотатарського народу - національний з’їзд, вищий повноважний представницький орган кримськотатарського народу.

На сесії Курултаю із числа його делегатів було обрано Меджліс кримськотатарського народу, що складається з 33 осіб. Головою Меджлісу став М. Джемілєв.

3. Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р.

«Парад суверенітетів» загрожував існуванню СРСР. Партійна еліта покладала великі надії на союзний договір, положення якого значно обмежували права республік. Спостерігаючи за піднесенням національно-демократичних сил, які дедалі впевненіше протистояли імперським амбіціям центру, союзна номенклатура вирішила зробити ставку на проведення референдуму про збереження СРСР.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук запропонував одночасно із загальносоюзним референдумом провести український, який підтвердив би схвальне ставлення населення до Декларації про державний суверенітет. Референдум відбувся 17 березня 1991 р. Українці відповіли ствердно і на «союзне» (70,2 %), і на «українське» (80,3 %) запитання. Республіканське опитування в Україні мало цілком однозначний наслідок: Україна має укласти такий союзний договір, який відповідав би Декларації про державний суверенітет України.

Весняний референдум започаткував Новоогарьовський процес - перемовини керівників дев’яти республік, зокрема України, з президентом СРСР про новий союзний договір, який мав стати компромісом між республіками та центром. Оскільки всі варіанти Союзного договору ґрунтувалися на ідеї збереження формально федеративної держави, а фактично російської імперської цілісності, українська сторона зайняла вичікувальну позицію.

Дедалі більше робітничих колективів висловлювалися на підтримку суверенітету України, досягнення нею повної незалежності. 21-23 червня 1991 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Всеукраїнського об’єднання солідарності трудівників. На ньому, поряд з економічними, прозвучали й політичні вимоги: про вихід України зі складу СРСР, розпуск КПРС і КПУ, припинення урядом УРСР усіх фінансових відрахувань до центру, проведення в республіці на основі нового закону виборів під міжнародним контролем.

Противники Новоогарьовського процесу, а серед них група вищих партійних і державних чиновників, розуміли, що СРСР на порозі розпаду, що Україна не підпише Союзний договір, а без неї СРСР неможливий.

18 серпня 1991 р. голова Верховної Ради СРСР А. Лук’янов виступив з офіційною заявою про незгоду з Президентом СРСР М. Горбачовим. Того самого дня його союзники висунули вимогу до М. Горбачова про запровадження надзвичайного стану на всій території СРСР і, відповідно, відкладення на цій підставі підписання нового Союзного договору. Коли М. Горбачов на це не погодився, 19-21 серпня 1991 р. було вчинено спробу державного перевороту. Владу в Кремлі перебрав на себе Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС; рос. - ГКЧП).

Мовою джерел

У ніч на 19 серпня в Москві вчинено антиконституційний державний переворот. Владу злочинно захоплено верхівкою військово-промислового комплексу і КДБ та правоконсервативного крила КПРС. До самозваного Державного комітету надзвичайного стану ввійшли особи, давно відомі своїми реакційними великодержавницько-шовіністичними поглядами. Головна мета перевороту є придушення демократичних і національно-визвольних процесів у республіках та збереження недоторканними імперських структур. Це неприхована спроба перекреслити прогресивні здобутки народів на шляху до державного суверенітету... Закликаємо всіх громадян України, усіх посадових осіб, військовослужбовців та охоронців правопорядку ігнорувати будь-які рішення путчистів і підпорядковуватися виключно Конституції України та її законам... Пам'ятаймо: якщо сьогодні танки розчавлять суверенітет Росії, то завтра вони з'являться на вулицях і площах українських міст.

Зі Звернення Народної Ради ВР України до народу України (20 серпня 1991 р.)

Які політичні сили здійснили спробу державного перевороту в СРСР? Яку мету вони переслідували? Які наслідки для України були б у разі успішності цього заходу? Чи швидко відреагувала Верховна Рада УРСР на дії заколотників? Які рекомендації було дано? У чиїх інтересах, на вашу думку, діяла політична еліта України під час спроби заколоту?

Мовою джерел

Отже, наша позиція - це позиція виваженості і ще раз виваженості.

Це захист конституційних норм, захист законів. Усе, що йде всупереч цій позиції, яку схвалив народ, є для нас неприйнятним. Ми маємо відстояти закони, захистити демократію, утвердити у суспільстві законний порядок, захистити інтереси людей. Ми маємо діяти так, щоб не пролилася кров.

З виступу голови ВР УРСР Л. Кравчука на телебаченні (19 серпня 1991 р.)

Прокоментуйте позицію Верховної Ради УРСР.

Проти державного перевороту в СРСР рішуче виступили демократичні сили Росії на чолі з президентом РРФСР Б. Єльциним. У Москві центром опору став Білий дім (нині - Будинок уряду Російської Федерації), на захист якого вийшли неозброєні москвичі. Серед його захисників були й представники України під синьо-жовтим прапором. Керівництво армії після деяких коливань не підтримало заколотників, а окремі підрозділи перейшли на бік народу. За підтримки демократичних сил усіх республік державний переворот в СРСР було зірвано. 21 серпня його організатори визнали свою поразку.

Провал заколоту викликав серйозні зміни в державному та політичному житті країни, критично посилив відцентрові тенденції в СРСР. Антиконституційні дії змовників, що входили до керівного складу КПРС, прискорили розпад радянської держави.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Синхронізуйте події: проведення Другого Курултаю кримськотатарського народу; відновлення Кримської АРСР; проведення референдуму в Криму; проведення референдуму в УРСР; спроба державного перевороту в СРСР.

Просторову. Які мотивації для створення в Криму автономії існували? Хто їх висловлював? Чиї інтереси було проігноровано під час проведення референдуму в Криму? Аргументуйте, використовуючи карту 6 (с. 220).

Аксіологічну. «Автономія Кримській області України в 1991 р. була надана за історичними та географічними ознаками, а не за етнічними. Тому Автономна Республіка Крим створена як територіальна автономія в складі України, а не національно-територіальна... На наш погляд, термін «відновлення» не зовсім відповідає дійсності... З дня прийняття законодавчих актів, які скасували Кримську АРСР, у Криму докорінно змінилася соціально-політична, економічна обстановка, етнонаціональний склад населення. Тому мову можна вести не про відновлення, а про створення автономії» (В. Велігодський, історик). Прокоментуйте позицію дослідника.

Інформаційну. Складіть план про особливості участі кримськотатарського населення у громадсько-політичному житті Криму. Сформулюйте своє розуміння проблеми: чому українська політична еліта не скористалася можливістю налагодити тісну співпрацю з кримськими татарами?

Логічну. Схарактеризуйте передумови державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. та ставлення політичної еліти України до ситуації.

Мовленнєву. Які події поглиблювали суверенітет України? Які соціальні групи брали участь у цих процесах?