Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Бакка - Нова програма

Тема 4. Права дитини

«Немає дітей — є люди!» — проголосив Януш Корчак, видатний педагог XX ст. На вашу думку, який зміст закладено в ці слова? Як ви вважаєте, чому права дитини виділені в окрему категорію прав?

§ 12 ПОНЯТТЯ ПРАВ ДИТИНИ. ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ

Протягом історичного розвитку суспільства ставлення до дітей змінювалося. Наприклад, у Давній Греції або Римі дитину, що народилася з певними вадами або була небажаною, могли просто вбити чи викинути. Пізніше дітей розглядали лише як додаткові робочі руки. Найжорсткіша експлуатація дитячої праці припадає на часи ранньої індустріалізації, коли використання машин дозволило виконувати певні види робіт навіть фізично слабким особам. Дітям мало платили, але часто й жорстоко карали.

Питання для обміркування

1910 р., США. Ця маленька дівчинка працює на панчішній фабриці. Вона сказала, що вже не пам’ятає, як довго там працює.

Джерело: http://nevsedoma.com.ua/index.php?newsid=148763

Роздивіться зображення. Які ваші враження? Що ви думаєте з приводу використання дитячої праці тоді й нині?

Починаючи із середини ХІХ ст. виникає розуміння того, що діти — це не «маленькі дорослі», вони потребують особливого ставлення та захисту. Першою країною, яка визнала це на законодавчому рівні, стала Франція, де в 1841 р. був прийнятий закон, що захищає дитину на робочому місці, а в 1881 р. французьке законодавство визнало право дитини на освіту. На початку ХХ ст. у Франції починають виникати й інші засоби захисту дитини, які згодом поширилися на всю Європу, включаючи захист у медичній, соціальній та правовій сферах. Нарешті, у 1924 р. Ліга Націй, міжнародна організація, що існувала в 19191946 рр., прийняла так звану Женевську декларацію прав дитини. Хоча в цьому документі не згадується слово «права», вона простими словами говорить про обов’язок дорослих щодо дітей. Вона містить усього п’ять принципів, які ґрунтуються на визнанні того, що людство має дати дітям усе найкраще.

1. Дитині мають бути надані засоби, необхідні для її нормального розвитку, — і фізичного, і духовного.

2. Голодну дитину необхідно нагодувати, хвору — доглядати, недорозвиненій — допомогти, ту, що скоїла правопорушення, — виправити, а сироті або безпритульній дитині — надати притулок і підтримку.

3. У часи страждань дитина повинна отримувати допомогу насамперед.

4. Дитина повинна мати можливість заробити собі на існування, її необхідно захистити від будь-якої форми експлуатації.

5. Дитину необхідно виховувати в усвідомленні, що всі її таланти слід присвятити слугуванню іншим людям.

І хоча Декларація не була обов’язковою для країн, що її підписали, вона стала значним кроком до визнання й формулювання прав дитини.

Питання для обміркування

У чому прогресивне значення Женевської декларації?

Права людини починаються з прав дитини. Стаття 1 Конвенції про права дитини визначає, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. В Україні, як і здебільшого в міжнародній практиці, дитиною вважається особа у віці до 18 років, причому до 14 років вона вважається малолітньою, а з 14 до 18 — неповнолітньою. Права дитини можна визначити як права людини стосовно дітей, причому особлива увага приділяється захисту та турботі, необхідним маленькій людині. Права дитини витікають з гідності та неповторності дитини як особистості. Вони не тотожні основним потребам дитини, оскільки не існує права на любов чи виховання в щасливій сім’ї, це потреби, які держава не може гарантувати.

Права дитини, як і права людини, розглядаються у взаємовідносинах влада—особистість. Наприклад: учитель—учень. Порушити права дитини, як і права людини можуть лише органи влади та їх представники. Оскільки діти підлягають батьківській владі, перш за все батьки вирішують, як їх виховувати і як формувати їхній світогляд. Також батьки представляють дітей у питанні захисту їх прав, бо діти мають обмежену правоздатність. Не можна позбавити дитину прав чи призупинити їх дію, якщо діти не виконують обов’язків. Їх можна покарати, позбавити привілеїв, але не прав.

Закріплення прав людини в міжнародних документах стало визнанням людської гідності дитини як основи цих прав. Це перехід на новий, вищий рівень регулювання прав людини, включаючи особисті, економічні, культурні та інші права дитини.

Одним з перших кроків Генеральної Асамблеї ООН у сфері захисту прав дитини стало створення в 1946 р. Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Наступний крок міжнародної спільноти з формального визнання існування прав дитини — це стаття 25 Загальної декларації прав людини, прийнятої в 1948 р.

Мовою документів

Загальна декларація прав людини, стаття 25:

Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Прочитайте й проаналізуйте: яке основне твердження цієї статті? Чому, на вашу думку, це важливо?

У 1959 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальний документ, де нарешті були сформульовані права дитини — Декларацію прав дитини. Метою її проголошення, як зазначено в Преамбулі, стало «забезпечити дітям щасливе дитинство та користування передбаченими нею правами і свободами для їхнього особистого блага та блага суспільства». Декларація складається з десяти принципів, що стосуються захисту й добробуту дитини, дій усіх, причетних до здійснення прав дитини, — її батьків, держави, різноманітних організацій. Вона визнає людську гідність кожної дитини, захищає дитину від дискримінації «за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншими обставинами, що стосуються самої дитини чи її сім’ї» та проголошує, що «людство зобов’язане надати дитині все найкраще, що воно має».

У 1979 р. міжнародне співтовариство відзначало 20-річчя прийняття Декларації прав дитини. ООН проголосила цей рік Міжнародним роком дитини. Серед ініціатив, присвячених річниці, була й пропозиція, висунута Польщею: розглянути проект нової Конвенції про права дитини в Комісії з прав людини ООН. Робота над остаточним документом тривала цілих десять років. Нарешті, 20 листопада 1989 р. — року на 30-річчя Декларації прав дитини — Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини. У перший же день її підписання до Конвенції приєдналася 61 держава, що є своєрідним рекордом. Після того як Конвенцію ратифікували 20 держав, 2 вересня 1990 р. вона нарешті набула чинності. Україна ратифікувала Конвенцію 27 лютого 1991 р. Сьогодні Конвенцію ратифікували 196 країн світу. Єдиною країною, що й досі не ратифікувала Конвенцію, залишаються Сполучені Штати Америки.

Питання для обміркування

Чому, на вашу думку, така прогресивна країна, як США, не ратифікувала Конвенцію про права дитини? Які можливі причини такого факту?

Конвенція складається з Преамбули, трьох частин і 54 статей. У першій частині визначається поняття «дитина» та розкривається зміст її прав. Друга частина присвячена Комітету з прав дитини, вона визначає його структуру, функції, права та обов’язки. Ця частина також містить зобов’язання держав подавати Комітету доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав і прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав, а також забезпечувати широку гласність своїм доповідям у власних країнах. Остання, третя частина, присвячена процедурно-правовим питанням дотримання державами положень Конвенції. На відміну від багатьох конвенцій ООН, Конвенція з прав дитини відкрита для підписання всіма державами, навіть тими, що не є членами ООН. Конвенція стала новаторським документом з огляду на обсяг прав, що визнаються за дитиною, причому деякі з цих прав уперше зафіксовані саме в Конвенції. Вона є головним юридичним актом, який стосується дітей, своєрідною дитячою конституцією світу.

Конвенція забезпечує пріоритетність інтересів дитини, зобов’язує держави поважати й забезпечувати всі права, що містяться в конвенції, без жодної дискримінації за будь-якою ознакою. Вона визначає такі дитячі права людини, як право на життя, ім’я, громадянство, право знати своїх батьків, право на піклування батьків, на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки. За дітьми визнаються такі «дорослі» права, як право вільно висловлювати свої думки, свобода думки, совісті та релігії, свобода асоціацій і мирних зборів.

Ідеї для дослідження

Прочитайте уривок зі статті «У дітей немає обов’язків, тільки права».

Україна ратифікувала Конвенцію, але не можна сказати, що дитина є для держави цінністю і що вона робить все, щоб її захистити. Зараз в інтернатах перебуває 106 тисяч українських дітей. Найпарадоксальніше те, що в інтернатах у 90 % дітей є мами і тата. Інтернати — потужна система несвободи. Коли дорослі доводять, що інтернат потрібен, в основному вони керуються інтересами дорослих. А в Конвенції інтереси дітей — вищі за інтереси дорослих. Не може бути так, щоб за рахунок одного права порушували інше. Право на сім’ю, наприклад.

Обговоріть у малих групах, чим держава може сприяти тому, щоб кожній дитині забезпечити родину.

Конвенція також конкретизує певні права людини у зв’язку з дитячим віком та особливою вразливістю дітей. Це право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини; право на освіту, на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті й займатися мистецтвом. За дитиною визнається право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я.

Загальні принципи Дитячої конвенції

1. Свобода від дискримінації (Стаття 2):

2. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини (Стаття 3):

3. Право на життя, виживання і розвиток (Стаття 6):

4. Повага до поглядів дитини (Стаття 12):

Ідеї для дослідження

Візьміть стікери чи аркуші паперу, напишіть приклад, коли з вашою думкою не рахувалися, не сприймали її чи не питали, а вирішували справу, яка вас стосувалася, не питаючи вас про це. На одному аркуші — один приклад і хто порушив (удома, у школі тощо). Проаналізуйте ці ситуації й визначте рівень забезпечення принципу поваги до поглядів дитини у вашому класі. чому цей принцип порушується? Чи замислювалися ви про це раніше? Як забезпечити дотримання цього принципу?

Конвенція встановлює спеціальні обов’язки держав щодо захисту дитини, визначаючи, що «жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність» (Стаття 16).

Конвенція визнає право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, перешкодити одержанню нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю та розвитку. Держави повинні вжити всі необхідні заходи, щоб захистити дитину від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини, а також щодо запобігання викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди, захисту дітей від жорстокого поводження з боку осіб, що піклуються про них.

Особливу увагу Конвенція приділяє правам дітей, що скоїли злочини. Хоча захист від тортур, принизливого покарання належить до загальних прав людини, Конвенція особливо на ньому наголошує, забороняючи також застосування смертної кари та довічного ув’язнення без можливості звільнення до таких осіб.

Нарешті, Конвенція вимагає гідних заходів для сприяння фізичному й психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або тих, що принижують гідність, видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення й реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу та гідність дитини.

З моменту прийняття Конвенції пройшло вже багато часу. Світ не стоїть на місці, нові реалії життя відкривають нове бачення прав дитини, диктують нові потреби. Тому у 2000 р. були прийняті два факультативні протоколи до Конвенції — щодо участі дітей у збройних конфліктах і щодо торгівлі дітьми. У 2011 р. був прийнятий ще один факультативний протокол — протокол щодо процедури повідомлень, який забезпечує можливість дітям або їх представникам подавати до Комітету ООН з прав дитини індивідуальні заяви щодо порушення державою їхніх прав, гарантованих міжнародними документами. Україна ратифікувала всі три протоколи у 2016 р.

Ідеї для дослідження

Прочитайте уривок зі статті «Діти Донбасу і війна».

За даними ЮНІСЕФ, 1 мільйон 700 тисяч дітей постраждали внаслідок війни на Сході України — через брак належного харчування, медичного забезпечення та житла. Батьки ж і лікарі найбільше переймаються про психологічний стан цілого покоління, яке виростає під свист ракет і ревіння танків. Діти із села Чермалик, що під Волновахою, граються у «війнушки», ховаючись у воронках, залишених від ударів справжніх «градів». «Бам-бам-бам» (стріляє малий)... «Ми граємо у “війнушки”». Всією бандою проти ДНР-івців. Вони стріляють, а ми їм відповідаємо». І хоч замість рушниці у нього — дерев’яна палиця, Толік на власні очі бачив справжні бої. А під час одного з обстрілів сам ледь не загинув від осколка. Він каже: «Ось сюди. Мені куртку порвала і пролетіла далі. Словом, як то кажуть — народився у сорочці».

Джерело: https://ukrainian.voanews.сom/a/donbas-children/2679201.html

Проаналізуйте й обговоріть у групах, які права дитини порушено. Які наслідки можуть бути у зв’язку з порушенням цих прав? Чому закони із захисту прав дитини не діють? Що ми, як громадяни країни, можемо зробити в цьому разі, щоб допомогти тим, чиї права порушені? Як ми можемо сприяти дотриманню прав людини переселенцям із зони окупації?

Ратифікувавши Конвенцію про права дитини, наша держава, як і все світове співтовариство, визнала, що «дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння». Але що робити, якщо права дитини порушуються?

Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Гарантії захисту прав дитини закріплені в українському законодавстві, основою якого є Конституція. За реалізацію загальнодержавних програм захисту прав дитини відповідають центральні та місцеві органи виконавчої влади. З боку держави захист прав дитини забезпечують:

Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, суди загальної юрисдикції, прокуратура, адвокатура й нотаріат, структурні підрозділи різноманітних міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування. Забезпечення належних умов для реалізації прав дітей в Україні здійснюється Уповноваженим Президента України з прав дитини.

Шляхи захисту прав дитини:

самозахист дитини;

захист із боку батьків;

звернення до органів опіки та піклування;

звернення до суду;

звернення до органів державної влади або місцевого самоврядування;

звернення до громадських організацій.

звернення до міжнародних органів захисту прав людини і дитини.

На жаль, у певних випадках виникає потреба захищати дітей від власних батьків.

Оскільки Україна є членом міжнародного співтовариства, вона дотримується міжнародних норм і стандартів захисту прав дитини.

Рефлексія до засвоєного