Навчання дітей з особливими освітніми потребами. 2019. Колупаєва
Розлади поведінки
Загальний огляд
Розлад поведінки — це часто повторювана модель поведінки, під час якої порушуються базові права інших людей чи основні соціальні норми, властиві певному вікові. Розлад поведінки спричиняє суттєві порушення соціальної та навчальної діяльності: така поведінка зазвичай спостерігається в різних середовищах, наприклад, удома, в освітньому закладі, в суспільстві. Розлад поведінки рідко коли діагностується у віці до 6-ти років.
Учні з розладом поведінки часто самі розпочинають агресивну поведінку й агресивно реагують на оточення. У них мало співчуття, вони не зважають на почуття, бажання та благополуччя інших. У них може спостерігатися занижена самооцінка, в їхніх сім’ях може бути хаотичне й невпорядковане життя, а також часті випадки депресій, зловживання алкоголем тощо.
Учні з розладом поведінки демонструють чимало ознак асоціальної поведінки, часто мають проблеми із законом, проте не відчувають провини чи каяття за вчинене. Їхня поведінка більш тяжка, ніж звичайна підліткова войовничість. Щоб діагностувати в учня це порушення, його слід спостерігати упродовж не менше 6 місяців. Коли учень виростає, його поведінка стає більш тривожною, хоча багато з наведених далі ознак можуть помічатися і в дітей шестирічного віку.
У дітей з розладом поведінки впродовж року мають спостерігатися три або більше з конкретних наведених далі ознак, причому як мінімум один раз на півроку.
Серед проявів агресивної поведінки |
Серед проявів соціальних порушень і проблем у навчанні |
• часте залякування, погрози або пригнічення інших; • часте ініціювання фізичних бійок; |
• відмова співпрацювати; • соціальна незрілість; • низька самооцінка; |
• застосування предметів/зброї, що можуть спричинити серйозну фізичну шкоду іншим; • фізична жорстокість до людей; • фізична жорстокість до тварин |
• погані оцінки; • навчання нижче середнього рівня; • ігнорування домашніх і шкільних правил; • численні провали екзаменів/тестів; • відсутні навички керувати собою |
Серед проявів порушень правил |
Серед проявів обману чи крадіжки |
• часте гуляння на вулиці темної пори, зазвичай починається від 3-х років; • часті прогули уроків, зазвичай починаються від 13-ти років; • паління у ранньому віці, вживання алкоголю, наркотиків, початок сексуальних стосунків та інші ризикові, бездумні дії; • навмисне пошкодження майна в школі, вдома чи в районі проживання; • пограбування людей з погрозами, вимагання грошей тощо; • примушення кого-небудь до статевих стосунків; • втечі з дому (як мінімум двічі) з тривалим вештанням де-небудь |
• порушення обіцянок; • обман з метою уникнення покарання або виконання зобов’язань; • обзивання під час ігор чи навчальної діяльності в освітньому закладі; • дозвіл одноліткам взяти на себе вину за невиконання чогось ним самим; • крадіжки з магазинів; • підробка (предметів, документів); • обманювання з метою отримання певних речей чи переваги або уникнення виконання зобов’язань (шахрайство); • крадіжки в інших людей (наприклад, велосипеда, їжі, грошей, іграшок); • незначне почуття своєї провини чи докорів сумління |
Чимало учнів з розладом поведінки мають також інші порушення. Це не лише впливає на стосунки учня з однолітками та сім’єю, а й на успішність у навчанні. У дітей та підлітків з найбільш тяжкими формами розладу поведінки часто трапляються травми голови, що можуть зумовити неврологічні порушення, епілептичні напади тощо. Через травмування мозку їм важко розуміти взаємозв’язок між причинами та наслідками їхніх дій, вони обмежено розуміють законодавство та потенційні наслідки його порушень.
Класифікація
Порушення різняться залежно від моменту виникнення розладу — в дитинстві та в підлітковому віці.
У дитячому віці |
У підлітковому віці |
У цьому випадку йдеться про зародження як мінімум однієї з вище перелічених ознак у віці до 10 років. Зазвичай це часті прояви фізичної агресії проти інших осіб та погані стосунки з однолітками. У таких дітей до десятирічного віку міг бути опозиційно зухвалий розлад, а згодом (до початку статевого дозрівання) виникають усі ознаки, що свідчать про розлад поведінки. |
У цьому випадку йдеться про відсутність будь-яких ознак розладу до 10 років. Такі діти нормально розвивалися, в дитячому віці в них не було жодних порушень. У них менша ймовірність розвитку стійкого розладу поведінки в дорослому віці, вони мають більш позитивні прогнози на майбутнє. |
Зазвичай діагностується слабкий, середній або тяжкий розлад поведінки.
Слабкий |
Проблем поведінки, необхідних для встановлення цього діагнозу, мало, вони заподіюють незначну шкоду оточенню, наприклад, дитина обманює, прогулює уроки, без дозволу гуляє на вулиці темної пори тощо. |
Середній |
Кількість і тяжкість проблем з поведінкою та їхній вплив на оточення коливається у межах від слабкого до тяжкого, наприклад, крадіжки, але без конфронтації та вандалізму. |
Тяжкий |
Проблем поведінки, необхідних для встановлення цього діагнозу, багато, вони спричиняють значну шкоду оточенню (наприклад, зґвалтування, фізична жорстокість, застосування зброї, пограбування людини з погрозами тощо). |
Для учнів з розладами поведінки використовують широкий спектр втручань, наприклад, психологічну терапію, поведінкову терапію, а в деяких випадках і медикаментозне лікування.
Підтримка
Найкращі результати в роботі з дітьми з розладом поведінки дає командний підхід (коли співпрацюють педагоги освітнього закладу, сім’я та спеціалісти).
Під час роботи в класі педагоги можуть застосовувати низку підходів, що пропонувались у попередніх розділах. Утім, часом можуть статися ситуації, коли необхідно вдатися до інших процедур заспокоєння, наприклад, таких як вилучення.
Вилучення
Щодо вилучення учня досі побутує хибне бачення. Дехто вважає, що вилучення учня — це переведення його до іншої кімнати, покарання (стояння в кутку, за дверима класу) або навіть намагання виключити його з освітнього закладу. Однак поняття «вилучення» набагато ширше, ніж все згадане. Йдеться про вилучення дитини (внаслідок конкретної неприйнятної поведінки) із середовища, що її збуджує, і розміщення у спокійному середовищі. Вилучення не обмежується конкретним місцем чи кімнатою. Натомість основна ідея полягає в тому, що вилучення має здійснюватися в більш спокійне середовище, ніж те, в якому спостерігається неприйнятна поведінка. Якщо в класі, де сталася неприйнятна поведінка, ситуація спокійна, а педагог переводить дитину до вчительської (де може бути більш гамірно, ніж у класі), у такому випадку саме педагог збуджує дитину. Тому в цьому випадку направлення в учительську не буде вилученням; ймовірніше, це буде місцем де стан дитини погіршиться.
Заспокійливі середовища, що використовуються під час вилучення, можна класифікувати залежно від складності ситуації, що відбулася. Під час найменш серйозних порушень учень залишається перебувати в класі за партою або просто сидить спокійно на своєму місці. У разі серйозніших порушень учня можна забрати з його місця й посадити окремо подалі від всього класу. Найбільш серйозне вилучення — це виведення дитини з класу в інше приміщення. Педагоги завжди мають починати з найменш серйозного вилучення, крім випадків, коли поведінка учня загрожує йому та оточенню, або якщо в ІПР вказано щось інше. Якщо слабші форми вилучення не діють, то вчитель має вживати заходів поступово в бік сильнішого обмеження, поки не помітить його позитивний вплив на учня.
Види вилучення |
Як це робити |
Навмисне ігнорування |
Це найпростіша форма вилучення. Навмисне ігнорування полягає в систематичному униканні вчителем соціального підсилення (звертання уваги) упродовж певного часу. Коли учень погано поводиться, учитель припиняє дивитися на нього, відвертається й припиняє будь-які контакти з дитиною. Суть полягає в тому, що навколо учня створюється менш стимулювальне середовище, бо вчитель з ним не взаємодіє. Припускається, що звертання вчителем уваги на дитину лише стимулює її. У такому випадку вчитель на початковому етапі має бути також готовим до жорсткіших проявів неприйнятної поведінки учня. Під час таких емоційних зривів він ще більше намагається привернути увагу вчителя своєю поганою поведінкою. Якщо вчитель здасться й зреагує на дитину під час емоційного зриву, навіть негативно, це лише посилить дії дитини. Крім того, наступного разу таке навмисне ігнорування з боку вчителя не дасть результатів, оскільки учень вже його подолав. |
Забирання в учня робочих матеріалів |
Це наступний крок. На цьому етапі в учня без будь-яких пояснень забираються його навчальні або робочі матеріали і він просто сидить за своєю порожньою партою. Учитель і клас ігнорують дитину; доки вона не припинить порушувати поведінку, їй не повернуть робочі матеріали. Ця форма вилучення доволі результативна з учнем, який дотримується правил і спокійно сидітиме, не турбуючи інших. Вона не працює, якщо учень — гамірний порушник. |
Забирання в учня певного предмета |
Ця техніка застосовується рідше, ніж забирання матеріалів, але вона ефективна під час роботи з маленькими дітьми. У цьому випадку в дитини забирають важливу для неї річ, яку їй, як привілей, дозволили тримати в себе на парті (наприклад, улюблену іграшку). Тоді цю річ учитель кладе собі на стіл або в шухляду, замикає в шафі. Такий підхід дає результат, коли дитина вважає свою парту приватним простором, а іграшку — приватною власністю. Також можна забрати в дитини олівець, лінійку чи іграшки, якими вона грається на перерві. У старших можна забирати плеєр. Однак якщо дитина грається цими речами на уроці, їх слід забирати в неї автоматично, не чекаючи порушення нею поведінки. Також проблема може виникнути у випадку, якщо учень відмовляється віддати свою іграшку вчителю і чинить фізичний опір. Однак це досить результативна техніка. |
«Стрічка вилучення» |
Техніку «стрічка вилучення» запропонували Фокс і Шапіро (Foxx and Shapiro). Для її застосування вчитель має зробити просту стрічку, яку учень одягатиме собі на шию. Коли в учня стрічка на шиї, він бере повну участь у роботі класу на уроці. Однак якщо дитина порушує поведінку, стрічку на певний час знімають, і упродовж цього періоду його ігнорують учитель і однокласники. Такий підхід дає змогу учневі залишатися за своєю партою. Ця стрічка — дуже дієвий варіант для маленьких дітей і для дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Більшості учнів подобається носити стрічку на уроці. Автори застосовували цей підхід до кількох учнів у складних випадках (недоречний сміх у класі, збудження), коли інші методи виявилися безрезультатними. Недоліки цього методу такі самі, як і в інших технік вилучення. Крім того, певні проблеми з його застосуванням можуть виникнути у випадках, коли учень відмовляється знімати стрічку. |
Вилучення зі спостереженням |
Під час вилучення зі спостереженням учня через погану поведінку виводять із-за парти й на короткий час відсаджують від решти класу в окреме місце. Учень може спостерігати за класом і всіма діями, проте йому заборонено брати в них участь. Коли така дитина сидить окремо від решти класу, її ігнорують однокласники й учитель. Теоретично цей підхід ефективний, адже дитина може спостерігати за роботою класу, участі в якій вона брати не може. Вилучення зі спостереженням дасть результати під час роботи зі слухняним учнем, який сидітиме на стільці окремо від класу. Однак це безрезультатний підхід для учнів, які крутитимуться на стільці й шукатимуть взаємодії з однокласниками. |
Вилучення без спостереження |
Власне ця техніка така сама, як вилучення зі спостереженням, але дитині не дозволяється спостерігати за роботою решти учнів у класі. Зазвичай дитину садять на таке місце в класі (можливо, підготовлене спеціально), де вона не бачить, чим займаються ії однокласники. Наприклад, її можна посадити в кутку класу, або розвернути стілець спинкою до решти класу, чи посадити за спеціальний захисний екран. Це більш сувора форма покарання, тому вона застосовується у випадках, коли вилучення зі спостереженням або навмисне ігнорування не спрацювали. Проблеми виникають тоді, коли вилучена дитина не може спокійно всидіти на стільці, кидає речі із-за захисного екрану або вигукує. Важливо, щоб під час вилучення без спостереження дитину не садили в окреме приміщення в рамках класу, бо це — один з найбільш обмежувальних підходів. |
Вилучення - голову на руки |
Простішою формую закриття для дитини зорових подразників, що вже давно застосовується вчителями — просте покладання рук на парту перед собою і голови на руки. Для фігурального вилучення учня з роботи на уроці його просять заплющити очі, покласти руки перед собою, а голову на руки упродовж певного часу. Цей підхід схожий на зоровий екран, коли учень не може бачити, що відбувається навколо, однак для цього не потрібен матеріальний екран. «Голову на руки» є результативним підходом для відносно слухняних учнів, однак безрезультатним, якщо дитина відмовляється. У жодному разі не слід фізично змушувати учнів покласти голову собі на руки. |
Вилучення в інший кабінет |
Вилучення в інший кабінет може бути ефективним методом заспокоєння. Однак педагогові слід здійснити кілька завчасно запланованих кроків: 1) домовитися з іншим учителем, щоб використати його клас для цього; 2) вибрати кабінет, де навчаються старші учні (зазвичай, на два-три роки); 3) вирішити, на скільки хвилин вилучатиметься неслухняний учень; 4) вибрати парту, за якою вилучений учень сидітиме й працюватиме; 5) підготувати навчальні матеріали для учня. |
Вилучення з класу |
Цей підхід є формою тривалого вилучення, під час якого дитину вилучають із класу на тривалий час (наприклад, на один день), і вона має навчатися в іншому місці. Зазвичай для цього в освітньому закладі відводиться спеціальна окрема кімната. Важливо, щоб за дітьми спостерігали упродовж усього часу, що вони там проводять. Також учні мають у цьому класі навчатися. |
Вилучення в окрему кімнату |
Під час вилучення учня в окрему кімнату його садять в іншій кімнаті, що називається «кімнатою вилучення». Важливо, щоб ця кімната була чистою, добре освітленою, не страшною й безпечною для дитини. Крім того, «кімната вилучення» не має використовуватися з будь-якою іншою метою (для ксерокопіювання, для офісної роботи). У цій кімнаті має бути лише сам учень, у дверях установлено вікно або вічко з 180-градусним оглядом, аби дитина була постійно під контролем. Найкращий варіант — зробити ручку дверей так, щоб людина могла їх замикати зовні. Учень з неї не може вийти сам, дорослий має його випустити. Можна зсередини не ставити ручку зовсім або поставити її так, щоб вона не працювала. Так можна уникнути фізичної боротьби між учнем і вчителем. Якщо двері зовні зачинені на замок, то там постійно має чергувати людина, яка дивитиметься за дитиною (щоб не залишати її без нагляду). |
Існують й інші види вилучень, утім вони потребують спеціального навчання.
Якщо персонал школи не підготований до застосування вилучення або воно використовується рідко, існує загроза зловживання чи неправильного застосування цієї процедури.
Для того щоб правильно її використовувати, найкраще:
- Вимагати від кожного члена персоналу ознайомитися з правилами застосування вилучення й пройти тестування на знання цих правил.
- Зберігати ці тести кожного члена персоналу, аби мати підтвердження їхніх знань процедури.
- Провести тренування вилучення для всіх членів персоналу (рольові ігри, провести вилучення для них у тих ситуаціях, в яких може бути учень) із залученням фахівців ІРЦ.
- Завжди слід занотовувати до журналу випадки вилучення, а на дверях кімнати із замкненим усередині учнем вішати список процедур.
Процедури впровадження вилучення
1. Відправляти дитину в кімнату вилучення слід лише після обговорення й узгодження цієї процедури з батьками. Процедуру слід викласти в ІПР учня, в ньому ж чітко описати поведінку, за якої вона застосовується.
2. Батьки й представник школи мають підписати офіційний документ «Що таке вилучення?».
3. Перед застосуванням процедури її слід повністю описати учневі. Також можна показати дитині й батькам кімнату вилучення, якщо вона є в освітньому закладі.
4. Щоразу, коли застосовується вилучення, його слід вносити до журналу вилучень. У цьому журналі також записують: 1) ім’я учня; 2) ім’я особи, яка відповідає за учня під час вилучення; 3) дату, коли до дитини було застосоване вилучення; 4) час, коли учень зайшов у кімнату вилучення; 5) час, коли учень вийшов з кімнати вилучення; 6) яка поведінка учня призвела до його вилучення; 7) додаткову інформацію в розділі «Коментарі», що її бажає вказати вчитель.
5. До кімнати вилучення учня слід відправляти лише за дуже серйозні порушення поведінки (наприклад, агресію, пошкодження майна, напади, злісну непокору). Не слід відправляти його туди за незначні порушення (вигуки, невиконання завдання, запізнення, балачки на уроці).
6. Зазвичай у кімнаті вилучення учень проводить стільки хвилин, скільки йому років (наприклад, шестирічний учень має перебувати в ній 6 хвилин, десятирічний — 10).
7. У кімнаті вилучення слід установити секундомір. Коли спливе відведений час, задзвенить будильник, але учень ще має спокійно посидіти як мінімум 3 хвилини, поки його випустять. Не слід випускати дитину тоді, коли вона кричить або плаче, оскільки можна лише підсилити таку поведінку учня.
8. У всіх випадках значного порушення поведінки учня слід відправляти до кімнати вилучення. Після того як дитині дали таку вказівку, член персоналу освітнього закладу не повинен з нею розмовляти (ні під час супроводження до кімнати вилучення, ні під час перебування в ній учня).
9. Якщо дитина відмовляється йти в кімнату вилучення, вчитель може звернутися по допомогу до шкільного персоналу, втім категорично забороняється заподіювати дитині шкоду. Перед застосуванням таких заходів педагоги і персонал мають пройти спеціальне тренування.
10. Якщо учень відмовляється йти до кімнати вилучення, вчитель може збільшувати час його перебування там на 1 хвилину за кожен раз додаткового прохання перейти туди. Наприклад, якщо десятирічний хлопець відмовляється йти в кімнату вилучення, учитель говорить: «Тепер ти сидітимеш там 11 хвилин». Якщо учень вдруге не погоджується, можна звернутись до персоналу освітнього закладу, що допоможе перевести його туди.
11. Якщо учень пошкодить якесь майно в цій кімнаті, слід повідомити про це батьків. Можна забирати в дитини улюблену іграшку або позбавляти її будь-якої іншої привілеї, поки вона не допоможе відремонтувати пошкоджене майно (після уроків або у вихідні).
12. Якщо учень відмовляється виходити з кімнати вилучення після завершення часу вилучення, тоді чекайте. Можна відчинити двері кімнати, а вчитель чи представник персоналу освітнього закладу чекатиме зовні й не звертатиме на нього жодної уваги. Найгірший варіант — просити учня вийти. Раніше чи пізніше він це зробить сам.
Підвищення ефективності вилучення
Є кілька підходів, що можуть зробити вилучення в класі ефективнішим. Прості зміни покращують його результативність.
Підкріплення в колективі |
Одна із загальних проблем, що робить вилучення неефективними — це неприємна атмосфера в класі. Нудність, відсутність стимулів і застосування переважно негативного стилю управління значно зменшують виховну силу колективу. Не забувайте, що за своїм визначенням вилучення означає розміщення через погану поведінку в середовищі, що не підсилює цю негативну поведінку. Якщо в класі неприємна атмосфера, учень вважатиме за краще проводити час у кімнаті вилучення, ніж серед своїх однокласників. Докладіть зусиль для позитивного впливу колективу на учня. Наприклад, установіть цілі для певної кількості підкріплень, що ви їх даватимете класу. Усі ці підкріплення/додаткова мотивація не мають бути спрямовані винятково на учнів, які порушують поведінку. Наприклад, заведіть правило, що протягом дня ви даватимете своєму класу як мінімум 30 соціальних підкріплень (тобто п’ять на годину протягом шестигодинного навчального дня). Проблемні учні мають виконати як мінімум п’ять із цих підкріплень. Також зацікавлюйте учнів цими підкріпленнями через додаткові елементи: ставте «таємничі» завдання, застосовуйте в класі ігри, дозволяйте учням перекусити, давайте нагороду за приклади гарної поведінки в класі, варіюйте тривалість уроку, давайте відпочинок під час його проведення. |
Хваліть/заохочуйте учня за те, що до нього не застосовуються вилучення |
Інколи корисно укласти з дитиною контракт, за яким вона отримуватиме певні винагороди, якщо її не вилучатимуть з класу. Таким чином ви підкріплюєте поведінку, що не призводить до негативу. Важливо вказати учневі, за яку поведінку він буде вилучений (агресію, порушення правил, напади, крик), щоб дитина цього уникала. У контракті можна вказати, що учень отримає 15 хвилин додаткового відпочинку плюс сюрприз, якщо його впродовж дня не вилучать. |
Поясніть учневі процедуру вилучення |
Зазвичай дуже корисно завчасно пояснити учневі, як проходитиме вилучення. Під час цього слід описати поведінку, після якої учня вилучатимуть, який вид вилучення буде застосований і що відбуватиметься, коли учень опиратиметься вилученню. Таке пояснення слід давати в спокійній атмосфері в класі. Учитель не повинен удаватися до суперечок з учнем щодо процедури чи проводити переговори. Дитина має прийняти цей підхід як факт. |
Поєднання вилучення з попередженням про вилучення й аргументацією вилучення |
Якщо учень не виконує прохання вчителя, його можна попередити про те, що його можуть вилучити. Таким словом-попередженням може бути слово «слід». Тобто якщо вчитель говорить «Тобі не слід сперечатися зі мною», то всі учні знають, що наступним після цього твердження вже буде вилучення неслухняного учня. У класі всі знають, що слово «слід» у мові вчителя є сигнальним. Також учитель може аргументувати вилучення учня існуючим правилом. Наприклад, учитель говорить: «У класі встановлено правило — не битися» і після цього вилучає учня. Аргументування правилом відрізняється від попередження, оскільки аргументування наводиться після того, як учень уже порушив правило. У той же час аргументування корисне, бо воно повідомляє, яке порушення призвело до вилучення. Тут важливо не сперечатися щодо того, чи було порушене правило або які обставини це спричинили. Тому нагадайте дітям правило, а вже потім вилучайте учня. |
Сиди і дивись |
Деяким з учнів корисно певний час посидіти й поспостерігати, що відбувається в класі після його повернення з вилучення (в інший клас, у кімнату вилучення). Наприклад, якщо учень повертається в клас, він сідає на окремий стілець, пару хвилин дивиться, що відбувається в класі, і лише потім сідає за свою парту. Для деяких дітей це дуже гарний спосіб заспокоїтися після повернення в клас. |
Зміна тривалості вилучення |
Деякі діти хочуть контролювати всі ситуації, навіть коли їх вилучають. Такі учні кажуть учителю, що час вилучення вже минув і їх слід повернути до класу. Якщо метод вилучення був раніше ефективним, а з часом втратив свою вагу, якщо учень занадто все контролює, то корисно варіювати тривалість вилучення. У цьому разі важливо не говорити дитині, на який час її вилучають. Наприклад, якщо учневі 8 років і він знає, що його вилучать на 8 хвилин, краще змінювати тривалість вилучення так, аби в середньому вони тривали 8 ± кілька хвилин. Наприклад, перший раз можна вилучити на 6 хвилин, другий — на 8, а третій — на 10. Однак перед застосуванням цього підходу слід узгодити його з батьками учня. |
Чергування вилучення з іншими підходами |
Корисно безсистемно чергувати вилучення з іншими способами заспокоєння дитини. Особливо це спрацьовує у випадках, коли учень пристосувався до вилучень. Щоб змінювати методи, вчитель застосовує кілька з них: вилучення, корекцію й реакцію. У разі порушення поведінки учнем учитель застосує один із цих підходів. Важливо завчасно підібрати підходи, що їх вчитель планує застосувати. Звичайно ж, ефективність цього методу знижуватиметься, якщо учень заздалегідь знатиме, що збирається застосувати вчитель. |
Поєднання вилучення із впливом групи |
Поведінку учня дуже важко змінити, якщо її порушення підтримуються класом і додають йому ваги. Багато таких учнів часто отримують задоволення від реакції своїх однокласників на їхнє вилучення (сміх, вітання, похвала, аплодування за вилучення та ін.). Найлегше вплив оточення помітити, якщо відразу ж після порушення поведінки учнем глянути на його реакцію. Коли дитина оглядається й шукає підтримки інших, то прагне похвали групи за свої дії. Для врівноваження такого тиску можна застосувати вплив на групу, тобто якщо лідер/член групи вилучається, то певного привілею позбавляються всі члени групи. |
Запис на плівку для вилучення |
Інколи учні погано поводяться у громадських місцях, де немає можливості провести вилучення (наприклад, на екскурсії, в шкільному автобусі). У цьому випадку вчитель може записати поведінку учня на диктофон. Особливо добре це спрацьовує тоді, коли учень сперечається або голосно протестує. Коли вчитель і учень повертаються до школи, де є можливості провести вилучення, вчитель вмикає учневі на прослуховування запис і вилучає його. Тут також можна використати відеозйомку, яка зафіксує також мовчазну поведінку, котру не можна записати на диктофон. |
Аспекти безпеки τα перестороги
- Від батьків чи опікунів дитини слід одержати свідому згоду на тримання дитини в кімнаті вилучення. Необхідно пояснити батькам цю процедуру, показати їм кімнату вилучення, вони мають розписатися про такий дозвіл у бланку «Що таке вилучення?».
- Указані в бланку «Що таке вилучення?» форми порушення поведінки, що передбачають розміщення дитини в кімнаті вилучення, мають бути дуже серйозні чи навмисні (наприклад, агресія, злісна непокора, напади, пошкодження майна). До менш серйозних порушень (наприклад, вигуків, розмов у класі) слід застосовувати інші, більш м’які форми покарання.
- Під час направлення учня у кімнату вилучення слід занести цю подію в журнал вилучення, де вказуються допущена негативна поведінка, час приходу учня в цю кімнату і виходу з неї. Кожного разу під час використання кімнати вилучення відповідальний за це член персоналу освітнього закладу заносить у нього подію, дату, ставить свій підпис.
- Кімната вилучення не має бути страшною, темною чи задушливою. Вона просто має бути нудною.
- У кімнаті вилучення має бути вікно або вічко, через яке за учнем можна спостерігати.
- У кімнаті дитина має бути сама, а дорослий перебуває в цей час за дверима.
- Якщо в дитини спостерігається тяжке порушення поведінки, то перед її розміщенням у кімнаті вилучення слід все забрати з її кишень (олівці, ручки, скріпки тощо).
- Не слід тримати учня в кімнаті вилучення дуже довго. Для більшості дітей достатньо однієї хвилини на один рік віку. Тривалість вилучення має вирішуватися командою до того, як буде прийняте рішення про його застосування.
- У кімнаті вилучення варто поставити такий замок, який контролюється вчителем зовні.
- Слід провести тестування персоналу освітнього закладу щодо застосування вилучення й зберігати його результати.
- Необхідно розмістити опис процедури вилучення на дверях кімнати вилучення.
Що можна й чого не слід робити під час вилучення
- Перед вилученням учня слід пояснити йому повністю всю процедуру. Не вилучайте дитину, доки спокійно, без емоцій не поясните всю процедуру.
- Поставте перед учнем завдання дати письмові відповіді на запитання про його поведінку. Водночас не варто постійно погрожувати учневі вилученням.
- Зберігайте спокій. Не обговорюйте нічого з учнем під час того, як супроводжуєте його до кімнати вилучення і з неї.
- Вилучайте учня з класу на встановлений вами період часу. Не слід говорити дитині «Вийдеш тоді, як заспокоїшся».
- Вимагайте від дитини спокійно посидіти 30 секунд після того, як завершиться час вилучення. Не дозволяйте дитині одразу ж повертатися до класу, якщо вона кричить, плаче, пищить чи поводиться, як під час нападу.
- Вимагайте завершити завдання, виконання якого було перерване вилученням, і виконати все те, що учень пропустив під час вилучення. Не дозволяйте дитині порушувати вимоги навчання через те, що вона була вилучена.
- Призначте особу, відповідальну за учня під час вилучення. Їй можна дати пісочний годинник, за яким встановлюватиметься час, коли дитина зможе вийти з кімнати вилучення. Не відправляйте дитину в кімнату вилучення, не призначивши відповідальної за неї особи, яка б спостерігала за дитиною й знала, що робити в надзвичайному випадку.
- Ігноруйте дитину, яка говорить, що їй подобаються вилучення або що вона не буде виходити з кімнати вилучення. Не слід просити учня виходити із цієї кімнати.
- Примушуйте учня прибрати після себе, якщо він щось зробив не так під час перебування в кімнаті вилучення. Не дозволяйте йому смітити й не прибирати після себе.
- Якщо дитина відмовляється йти до кімнати вилучення, карайте її за це продовженням часу її знаходження в ній. Не погрожуйте їй, не кричіть, не просіть і не застосовуйте фізичну силу до учня, щоб вигнати його з кімнати вилучення.
- Реєструйте перебування учнів у кімнаті вилучення, наприклад, записуйте, який дорослий відповідає за дитину, час її заходження і виходу з кімнати вилучення; яка поведінка призвела до вилучення та дату цієї події. Не думайте, що ви добре пам’ятатимете все це тоді, коли така інформація вам знадобиться в майбутньому.
- Занотуйте базові процедури застосування вилучення у вашій школі, ознайомте з ними персонал, розмістіть ці правила разом із журналом запису дітей у цій кімнаті на її дверях.
- Перед застосуванням кімнати вилучення отримайте на це письмовий дозвіл батьків. Покажіть їм кімнату вилучення, дайте підписати лист дозволу її використання, прочитати правила її використання; занесіть усе це в ІПР.
- Змініть правила чи параметри вилучення (тривалість, місце або вид вилучення), якщо внесені в журнал вилучення дані свідчать про безрезультатність попередніх вилучень упродовж певного періоду (два тижні). Вилучення спрацьовує не в усіх ситуаціях, не для всіх учнів чи порушень поведінки.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України