Навчання дітей з особливими освітніми потребами. 2019. Колупаєва

Опозиційно зухвалий розлад

Загальний огляд

Опозиційно зухвалий розлад — один з найчастіших розладів поведінки в дітей. Діти з опозиційно зухвалим розладом агресивні, легко роздратовуються, навмисно турбують і дратують інших. Спричинена опозиційно зухвалим розладом поведінка часто проявляється вдома, а з часом спостерігається також в інших ситуаціях, наприклад, в освітньому закладі та громадських місцях. Цей розлад визначається як повторювана модель негативної, опозиційної, непокірної та ворожої поведінки у ставленні до інших людей. Щоб зафіксувати такий розлад, треба переконатися, що відповідна поведінка спостерігається у конкретної дитини частіше, ніж в дітей такого самого віку та рівня розвитку, вона має призводити до значного порушення соціального, навчального чи трудового функціонування.

Опозиційно зухвалий розлад поширений в сім’ях, де за дитиною по черзі доглядали різні опікуни, або там, де за нею доглядали не дуже добре, нехтували піклуванням, не приділяли належної уваги.

Зазвичай це порушення стає помітним до 8 років і не пізніше раннього підліткового віку. Спочатку більшість ознак такої поведінки сприймаються як прикрі випадки, однак вони не минають із часом. Розлад проявляється поступово і вступає в повну фазу вже через місяці або й роки після перших проявів.

У дошкільників, особливо хлопчиків, можуть виникати проблеми з темпераментом, наприклад, труднощі з їхнім заспокоєнням або надмірною активністю. У шкільні роки в цих дітей може бути низька самооцінка, часті зміни настрою, вони легко засмучуються, непристойно лаються, вживають алкоголь і наркотики, палять. У них систематично виникають конфлікти з батьками, ровесниками та вчителями.

Опозиційно зухвалий розлад частіше виявляють у хлопчиків, ніж у дівчаток. Особливо це стосується дітей, у яких були проблеми з темпераментом у дошкільному віці — висока збуджуваність, непосидючість, значна моторна активність. Опозиційно зухвалий розлад часто супроводжує ще якесь порушення. Найчастіше це синдром дефіциту уваги, депресія і тривожність.

Опозиційно зухвалий розлад і розлад поведінки (про що йтиметься далі) тісно пов’язані між собою та з віком дитини, але вони кардинально відрізняються за тяжкістю дій і їхніх наслідків. На відміну від розладу поведінки, під час опозиційно зухвалого розладу зазвичай не спостерігається агресія до тварин чи знищення власності. У багатьох випадках виявлення опозиційно зухвалого розладу передує встановленню розладу поведінки.

Учні з опозиційно зухвалим розладом демонструють упертість, негативну, ворожу й опозиційну поведінку. У них швидко змінюється настрій, вони легко засмучуються. Такі діти не люблять, коли їм говорять, що потрібно робити, дуже гніваються.

Симптоми цього розладу добре помітні під час взаємодій з дорослими, яких діти добре знають, і не дуже помітні під час клінічного огляду. Зазвичай учні із цим порушенням не вважають себе опозиційними, а виправдовують свою поведінку як реакцію на обставини, що склалися.

Щоб розлади підпали під критерії опозиційно зухвалого розладу, протягом шести місяців мають часто спостерігатися як мінімум чотири з таких прикладів негативної, ворожої та зухвалої поведінки («часто» означає щодня або щотижня):

  • виходить із себе, нервує;
  • сперечається з дорослими;
  • активно протистоїть або відмовляється виконувати вимоги та встановлені дорослими правила;
  • навмисно дратує людей;
  • звинувачує інших у своїх помилках чи поганій поведінці;
  • сумний та ображений;
  • часто озлоблений і мстивий.

До негативної, опозиційної й неслухняної поведінки належить

• сперечання;

• надокучання іншим людям;

• відмова виконувати прохання/накази;

• відмова виконувати завдання;

• ігнорування правил поведінки в школі та в класі

До ворожості належить

• гнів;

• бійки;

• словесна агресія;

• образа на людей;

• легка збуджуваність, нездатність контролювати себе;

• озлобленість і мстивість;

• заподіювання собі фізичної шкоди;

• обзивання й використання ненормативної лексики

Постійна впертість та опір - це

• відмова виконувати поставлене завдання;

• звинувачення інших у своїх помилках або поганій поведінці;

• відмова брати на себе відповідальність за свої неправильні дії;

• небажання йти на компроміс, здаватися чи проводити переговори з ровесниками або дорослими;

• фізична боротьба

Підтримка

Учні з опозиційно зухвалим розладом мають засмучений і неспокійний вигляд. Він нерідко викликає в оточуючих відповідну реакцію. Ці учні часто намагаються спровокувати реакцію оточення, і їм це вдається. Аби їх не контролювали, таким дітям легко спровокувати сварку між опікунами й батьками. Вони можуть налаштовувати батьків проти дідусів і бабусь, учителів проти батьків. Часто батьки, вчителі та інші залучені до навчання дитини особи конфліктують між собою — до цього призводить поведінка учня з опозиційно зухвалим розладом. Батькам і вчителям слід установити способи чіткої й зрозумілої комунікації, щоб уникнути негативних почуттів і звинувачень.

Найчастіше доречними заходами підтримки дитини та корекції порушення є ті, що охоплюють різноманітні підходи (наприклад, поведінкова терапія, психологічна терапія, медикаментозне лікування).

Поведінкова терапія

Терапія поведінки часто дає позитивні результати. Часто цей розлад асоціюється з агресією та негативними стосунками між батьками й дітьми. Поведінкова терапія допомагає батькам/опікунам зменшити стрес, що виникає в них від постійних суперечок з дитиною. Батьки проходять певні тренінги, навчаються справлятися з нападами дитини, гнівом та підбурюванням в окремих моментах, а також навчаються моделювати навички належного управління. Увага акцентується на тому, як навчити дитину не підбурювати одних людей проти інших.

Психологічна терапія

Найкращими формами терапії дитини з опозиційно зухвалим розладом є групова, індивідуальна і/або сімейна. Під час цих різних видів терапії спеціаліст діятиме так, аби допомогти дитині краще зрозуміти й подолати свої відчуття гніву й страху. Загалом ця терапія спрямована на те, щоб допомогти учневі встановлювати зв’язки між поведінкою, відчуттями та відносинами. Ключовий елемент успішного терапевтичного підходу — надання практичних порад і позитивного підкріплення докладених зусиль. Діти із цим розладом матимуть успіхи в майбутньому, якщо отримуватимуть підтримку під час прийняття рішень щодо майбутньої роботи чи навчання.

Медикаментозне лікування

Якщо дитина приймає медичні препарати, вчитель може проконсультуватися з батьками та лікарем (з дозволу батьків) щодо ознак і побічних ефектів конкретного препарату.

Під час розробки ІПР доречно зосередитись на сильних сторонах учня. Не потрібно наголошувати на проблемній поведінці, краще говорити про бажану для нього поведінку («Що я хочу, щоб дитина робила замість цього? Як я можу допомогти їй досягти цієї мети?»)

Бажані цілі визначають і бажану поведінку, наприклад, учень буде:

  • конструктивно реагувати на зауваження та допомогу дорослих (для того, хто сперечається або реагує гнівно);
  • використовувати правильні вигуки (для того, хто викрикує непристойності);
  • мати здорову реакцію на жарти (для чутливого чи агресивного учня);
  • заспокоюватися без агресії або ідентифікувати проблемні ситуації й реагувати на них належним чином (для агресивного учня);
  • виконувати завдання вчасно (для учня, який довго не розпочинає роботу або не може зосередитися на завданні);
  • співпрацювати з іншими учнями (для учня, який насміхається з інших).

Команда супроводу має визначити пріоритетні цілі. У дитини може бути багато проблем, але спочатку слід зосередитися на кількох з них. Потрібно стежити за прогресом і встановлювати нові цілі.

Доречно опрацювати з учнями таке:

  • Навчання учня технік релаксації, наприклад, глибокого дихання, для того щоб допомогти впоратися з гнівом.
  • Навчання впізнавати фізичні сигнали гніву або протистояння, наприклад, підвищене серцебиття, жар в обличчі.
  • Навчання дитини стежити за собою. Учні, які стежать за своїми діями і фіксують їх, краще розуміють свою проблемну поведінку і/або її покращення. Самомоніторинг допомагає учням впоратись із незначними порушеннями поведінки (наприклад, буркотінням, скаргами, незосередженою поведінкою, неуважним слуханням, невідповідними коментарями або поганими соціальними навичками).
  • Навчання соціальних навичок.
  • Навчання способів, як долати тривожність і стрес.
  • Навчання вирішувати проблеми.

Можна скласти контракт щодо поведінки для досягнення довгострокових цілей ІПР. Контракти з поведінки — це короткострокові стратегії. Такі контракти можуть допомогти учневі більш свідомо ставитися до своєї поведінки. Контракт має бути складений так, щоб у будь-якому разі в учня був певний прогрес.

До ІПР також важливо внести план комунікацій між сім’єю та освітнім закладом (наприклад, робити записи в щоденнику або завести для цього окремий зошит). Корисним для спільної роботи стане план комунікацій з іншими спеціалістами, які співпрацюють з учнем. Щоб стежити за змінами поведінки, ефективністю й неефективністю стратегій та втручань і новими труднощами, важливо вести стислі нотатки спостережень.

Організація навчання в інклюзивному середовищі

Найкращі результати в навчанні учень з таким порушенням отримує під час групової роботи. На рівні освітнього закладу керівництву, вчителям, допоміжному персоналу, батькам слід співпрацювати спільно, для того щоб забезпечити однаковий підхід і розуміння під час роботи з дітьми з опозиційно зухвалим розладом. Важливі складові успіху — планування, комунікація, командна робота та постійне докладання зусиль.

Педагогічний та інший персонал освітнього закладу обов’язково повинен:

  • Знати про порушення дитини та його ознаки/характеристики.
  • Розуміти, що негативна поведінка не залежить від бажання дитини — це розлад!
  • Ознайомитись з ІПР учня та планом поведінки, за необхідності брати участь у розробці. Украй важливо знати конкретні підходи, як долати агресію та опозиційну поведінку.
  • Знати про можливі підходи й застосовувати їх. Позитивну поведінку слід часто підкріплювати. Після негативної поведінки відразу ж і постійно мають наступати відомі учневі природні наслідки.
  • Володіти ненасильницькими техніками корекції в кризові моменти. Може знадобитися й фізичне втручання, аби забезпечити безпеку учня й людей, що його оточують (для цього потрібно опанувати відповідні методи).
  • Відзначати кожен, навіть маленький, крок у напрямку до встановленої мети, оскільки учень може відставати в навчанні.
  • Говорити з учнем про його поведінку індивідуально, а не перед усім класом, для того щоб уникнути напруження ситуації. Вплив оточення й таке напруження лише посилять опозиційну поведінку.
  • Часто використовувати гумор, особливо зі старшими учнями (проте уникати сарказму).
  • Часто інформувати учня про його поведінку, давати сигнали, підказки й натяки.
  • Бути спокійними, не виявляти емоцій, оскільки погрози, обвинувачення й крики лише зменшують згоду учня й підвищують його опозиційність.

Якщо потрібно домогтися від учня виконати що-небудь, допоможуть такі поради:

Краще просити дитину не припинити щось робити, а розпочати робити щось інше, більш позитивне. Фраза «Не роби такого!» завжди гірше діє, ніж фраза «Роби ось це!».

До прохання слід додавати слова ввічливості: «Будь ласка, починай працювати», а не «Чи не пора вже почати працювати?»

Якщо є можливість, давайте дитині вибір: «Ти хочеш навчатися за своєю партою чи за груповим столом?»

Опишіть бажану поведінку чіткими словами, щоб дитина вас правильно зрозуміла. Уникайте суперечок про поведінку.

За один раз висловлюйте лише одне прохання.

Просіть спокійним голосом, стійте біля дитини, дивіться їй в очі. Можливо, потрібно встановити зоровий контакт до того, як просити дитину про що-небудь, наприклад, «Андрійку, поглянь на мене. Мені потрібно, щоб ти...».

Дайте учневі 5-10 секунд на відповідь. Цей час може змінюватися залежно від ситуації й конкретного учня. Коли емоції переходять через край, дитині потрібно більше часу для обробки інформації та зміни поведінки.

Дуже важливо надавати дитині вибір

Якщо дитина не погоджується, можна зробити таке:

Попросіть ще раз або запропонуйте щось інше, якщо потрібно. Скажіть дитині про її варіанти вибору й наслідки, що очікуються. Наслідки відомі їй ще до виконання дії (з контрактів про поведінку або ІПР). Якщо дитині надаються варіанти вибору й час на прийняття рішення, то ситуація стає більш спокійною і ймовірність жорсткого протистояння зменшується.

Попросіть дитину максимум двічі, потім застосовуйте заходи, що їх записано в правилах дисципліни в класі (чи в контракті про поведінку конкретного учня). Що частіше ви проситимете, то менше шансів, що дитина виконає ваше прохання.

Стратегії навчання в інклюзивному класі

Під час планування роботи з учнем з опозиційно зухвалим розладом слід усе планувати та робити систематично. У фокусі уваги мають бути: атмосфера та класний менеджмент, дисципліна в класі та контракт про поведінку, довгострокове планування через ІПР (конкретної поведінки), спрямовані на нейтралізацію тяжкої деструктивної поведінки.

Ретельно сплануйте та організуйте фізичне середовище класу

Слід ретельно підготувати фізичне перебування учня з опозиційно зухвалим розладом (наприклад, спланувати, хто сидітиме поруч із ним, що може його відволікати, врахувати простір для руху і відстань до вчителя). Важливо не ізолювати дитину від решти класу. Це може призвести до небажання або нездатності учня отримувати досвід позитивної взаємодії з іншими однокласниками.

Створіть проходи для руху в класі.

Оцініть, скільки простору потрібно дитині для навчання, наприклад, спокійний куточок для роботи, окреме місце для заспокоєння.

Продумайте, як розставити стільці так, щоб учневі було легше вчитися й проблеми з поведінкою були мінімальні. Правильно розставлені в класі меблі дадуть змогу вчителю легко й швидко рухатися між партами, мати доступ до всіх учнів, щоб постійно й швидко реагувати як на позитивну, так і негативну поведінку учнів. Якщо парти стоять рядами, вчитель може легко до всіх дістатися, легко привертає увагу всіх і стежить за виконанням завдання учнями, але за такої розстановки дітям важко проводити групову роботу. Якщо парти стоять групами, учні краще співпрацюють і взаємодіють, однак так учителю важче утримати їхню увагу під час постановки завдань.

Ретельно обміркуйте розклад, методики навчання та викладання

Установіть постійні щоденні дії та чіткі очікування для моментів переходів.

Заздалегідь повідомляйте учням про переходи, щоб у них був час пристосуватися до них.

Перед проблематичними для учня ситуаціями хваліть його та заохочуйте, наприклад: «Через 10 хвилин розпочинається урок фізкультури. Як ти діятимеш, аби він пройшов чудово?». Після уроку обов’язково дізнайтеся, як урок пройшов для учня, і похваліть його за правильну поведінку.

Плануйте короткі й часті хвилинки навчання із різноманітними завданнями.

Під час уроку давайте чітку установку й організовуйте різноманітну роботу.

Може знадобитися внесення змін для усунення умов, що погіршують негативну поведінку учня (наприклад, втому, голод, тривалі періоди без руху або утримання уваги).

Надавайте учням якомога більше структурованих варіантів вибору навчальних завдань.

Створіть привітну атмосферу в класі

Безпечна, доброзичлива й привітна атмосфера в класі важлива для всіх учнів, й особливо для дітей з опозиційно зухвалим розладом.

Розробіть план відповідальності й дисципліни в класі

У плані відповідальності й дисципліни в класі мають наводитися чіткі вказівки й очікування для усіх учнів. Учні знатимуть, яка поведінка прийнятна, яка — ні, і знатимуть наслідки неприйнятної поведінки. Через цей план учитель може постійно реагувати на поведінку всіх учнів у класі, він є необхідним початком для ефективного керування поведінкою учнів з опозиційно зухвалим розладом.

Звертайте увагу на правильну поведінку дітей і підкріплюйте її

Доцільно винагороджувати за правильну поведінку, а не карати за неправильну. Зверніть увагу всього класу на певного учня, коли він демонструє правильну поведінку, похваліть його словесно, дайте якусь винагороду, запишіть похвалу йому в щоденник тощо.

Коли ви словами описуєте бажану поведінку, дитина краще її розуміє й існує більше шансів, що вона ще раз її повторить. Не кажіть: «Ти жахливо виконав свою роботу», краще висловлюйте оцінку таким чином: «Я помітив, що ти дуже довго виконував цю роботу», або «Якщо тобі потрібна допомога, просто підніми руку й спокійно чекай, поки я підійду», або «Цю проблему ми можемо обговорити».

Дитину з опозиційно зухвалим розладом важливо хвалити за правильну поведінку/виконання завдання. Якщо дітей не хвалити, вони не намагатимуться все зробити краще. На самому початку важливо підсилювати старання дитини похвалою. Із часом, коли учень розвине внутрішній самоконтроль, зовнішню похвалу слід зменшувати.

Варіанти реакції на неприйнятну поведінку

Важливо визначити тип поведінки та відповідні наслідки, а також постійно застосовувати завчасно заплановані наслідки до всіх учнів.

Усні зауваження й можливості навчитися правильної поведінки даються тоді, коли виявляється, що учень не розуміє, що він щось робить неправильно, наприклад, недоречно сміється. Коригувальна інформація дається разом із вказівкою, яка підсилює правильне виконання іншої поведінки.

Навмисне ігнорування учня доречне в тих випадках, коли його поведінка не впливає на навчання, є безпечною, а реакція на неї лише приверне увагу до такого негативу (наприклад: постукування олівцем по парті, коментарі дитини або непристойні звуки тощо). На противагу цьому, слід привернути увагу до позитивних дій. Може бути корисним скласти певний письмовий договір або контракт щодо поведінки із вказівкою короткострокових цілей для конкретного учня.

Негайної реакції в класі потребують порушення, що їх не можна ігнорувати (наприклад, штурхання інших учнів, жбурляння шкільного приладдя тощо). Наслідки мають логічно пов’язуватися з неприйнятною поведінкою (наприклад, можна залишити учня в класі на перерві або після занять, для того щоб переробити завдання, написати повідомлення батькам, змінити завдання або пересадити учня за іншу парту).

Реакції потребує серйозне порушення поведінки (не на уроці), (наприклад, непристойні вигуки, постійні сперечання, опозиція до вчителя, агресивна й небезпечна поведінка). Може знадобитися розробка спеціального плану для роботи над постійними порушеннями поведінки. Робота за цим планом забезпечить ефективність, постійність і безпечність впливу на поведінку конкретного учня.

Розробка плану поведінки

Термін «план поведінки» стосується широкого спектра офіційних і неофіційних підходів до роботи над неприйнятною поведінкою. Учням з розладом поведінки формальний план поведінки може знадобитися для того, щоб попрацювати над серйозною негативною поведінкою, що потребує реакції за межами класу. План створюється, аби покращити поведінку учня в класі, він має застосовуватися разом із довготривалими планами, щоб сформувати в дитини належну поведінку, зазначену в ІПР.

Орієнтовно план поведінки може містити такі кроки й компоненти:

1. Вивчити історію хвороби.

2. Зв’язатися з батьками учня (обговорити проблему, спільний підхід до вирішення проблем).

3. Зустрітися із членами шкільного персоналу та за потреби фахівцями для планування підходів (усі мають знати, як реагувати).

4. Визначити можливу позитивну поведінку учня, незначні порушення (що не відволікають учителя від ведення уроку) та значні порушення (що не дають змоги навчати весь клас).

5. Визначити підходи, що зосереджуються на належній поведінці учня та його сильних сторонах.

6. Установити наслідки для незначних порушень учня (наприклад, ігнорування постукування олівцем по столу, проведення перерви в класі через те, що ображав інших, ремонт або купівля нових меблів замість зламаних тощо).

7. Визначити наслідки за серйозні порушення поведінки (після уроку).

8. Якщо учень не погоджується припинити серйозні порушення поведінки, то мають вживатися загальновідомі й узгоджені зі всіма наслідки.

9. Давати учневі можливість вибору, куди він хоче перейти, аби заспокоїтися, наприклад, у супроводі когось. Якщо дитина піде сама, результат не завжди може бути позитивним.

10. Зв’язатися з керівництвом, щоб вам допомогли забрати учня з класу. Важливо мати допоміжний план і звернутися по допомогу (наприклад, хто допоможе, якщо відповідальної особи не буде на місці?). Дуже важливо, аби весь залучений персонал пройшов тренування ненасильницького вирішення кризових ситуацій.

11. Дати настанови всьому класу, як діяти у випадках неналежної поведінки одного з учнів, щоб заняття не переривалося.

12. Якщо вчитель вилучає такого учня з класу під час уроку, хтось має наглядати за цією дитиною. Ретельно підберіть місце, куди слід направити учня за погану поведінку. Воно в жодному разі не має бути цікавим або сприйматися як винагорода. Для належного контролю можна застосувати програму нагляду на рівні всього освітнього закладу. (Наприклад, учні мають йти в певний клас, де вони будуть зобов’язані написати звіт про цей випадок або завершити роботу, що її почали в класі, до кінця. Учень має нести відповідальність за пропущений навчальний час і невиконане завдання).

13. Запланувати повернення цього учня в клас. Ця процедура має враховувати, скільки часу він був відсутнім, і визначати, хто проведе з ним бесіду, для того щоб учень визнав неприйнятність своєї поведінки й спланував, як поводитиметься у подібному випадку надалі. (Наприклад, опитування про поведінку може проходити у вигляді звіту про надзвичайний випадок. Учень описує цю подію і бере на себе відповідальність за неї. Можуть бути такі запитання: «За що мене сюди відправили? Як я чинитиму наступного разу в такому самому випадку? Що я маю зробити зараз, аби виправити ситуацію?»)

14. На цьому звіті ставиться дата, його підписує учень і, можливо, вчитель і батьки.

Превентивні заходи з усіма учнями класу

Важливо, щоб усі учні сприймали освітній заклад як безпечне місце, де про них піклуються, навіть якщо в класі є учні з опозиційно зухвалим розладом. Зазвичай для цього потрібен постійний нагляд, контроль та інструктаж інших дітей класу. Наведені загальні рекомендації допоможуть іншим учням взаємодіяти зі своїми однолітками з опозиційно зухвалим розладом.

  • Навчіть усіх учнів набору необхідних постійних дій у класі й належної поведінки в ті моменти, коли вчитель відволікатиметься на роботу з учнем з опозиційно зухвалим розладом.
  • Хваліть учнів і підсилюйте їхні правильні дії та виконання загальних правил.
  • Поясніть учням, наскільки важливо уникати можливої конфронтації, що може призвести до агресивних дій.
  • Навчіть учнів ігнорувати ровесників з опозиційно зухвалим розладом, коли вони поводяться неналежно.
  • Навчіть учнів звертатися по допомогу, щойно вони відчують, що ситуація виходить з-під контролю.
  • Під час групової роботи вводьте дітей до тих груп, у яких вони навчаться правильної поведінки від своїх однокласників.
  • Корисно призначити для учня з опозиційно зухвалим розладом наставника-однолітка, якого він поважає.
  • Заохочуйте всіх учнів бути позитивною частиною класної команди і брати участь у загальношкільних заходах.
  • Для заохочення до належної поведінки наводьте учням приклади поведінки їхніх ровесників.
  • Навчайте учнів зміцнювати позитивну поведінку своїх однокласників, підказуючи, нагадуючи про неї, підтримувати цю поведінку, особливо в учнів з опозиційно зухвалим розладом.
  • Навчайте учнів знімати в класі верхній одяг. Так буде менше ймовірності, що вони ховатимуть в одязі іграшки, сторонні предмети чи інші непотрібні на уроках речі.

Підтримка батьків

У дітей із цим розладом не сформовані соціальні навички, вони вештаються в компаніях і їм важко навчатися в школі. Тому важливо, щоб усі дорослі, які займаються їх навчанням і вихованням, співпрацювали між собою. Батькам дітей з опозиційно зухвалим розладом потрібні підтримка, допомога, терплячість, енергійність і рішучість для того, щоб завжди спілкуватися зі своїми дітьми позитивно.

Порадьте батькам, щоб їхня дитина відвідала освітній заклад перед днем офіційного початку занять.

Пропонуйте батькам брати активну участь у плануванні роботи своєї дитини, активно співпрацювати з командою під час розробки ІПР для їхньої дитини.

Заохочуйте батьків зустрічатися з педагогами освітнього закладу. Важливо, щоб батьки розуміли наслідки поганої поведінки й вимоги до їхньої дитини (наприклад, батьки мають особисто забирати дітей зі школи; якщо ж вони працюють, то слід домовитися про доставляння дітей зі школи додому). Важливо, щоб персонал освітнього закладу враховував індивідуальні потреби, ресурси, цінності, очікування та культурне середовище сімей і був готовий до компромісів та прилаштовувався до конкретних сімейних обставин.

Спілкуйтеся із сім’єю через спеціальний зошит-записник, що його батьки привозитимуть і забиратимуть зі школи. Обговоріть з командою супроводу важливість обміну інформацією, запровадження однакового підходу до поведінки учня вдома та в освітньому закладі, активно залучайте батьків до співпраці. Комунікація буде ефективнішою, якщо за ведення цього зошита-записника відповідатиме конкретна людина.

Якщо батьки не довіряють інформації, що її чують від своїх дітей, порадьте їм телефонувати в школу. Будьте відкриті до спілкування та радійте кожній можливості з’ясувати для себе незрозумілі моменти.

Допомагайте батькам запровадити програму заохочення вдома, разом з ними визначивши очікування від дитини і винагороди за її досягнення. Ця програма має узгоджуватися з роботою в освітньому закладі.

Допоможіть батькам створити вдома стабільне, структуроване, передбачуване середовище з чіткими правилами й вимогами. Слід також враховувати культурне середовище й цінності тієї чи іншої сім’ї.

Закликайте батьків активно слухати своїх дітей і вести нотатки, аби згодом обговорити ці питання зі спеціалістами.

Батьки мають з’ясувати для себе інтереси своєї дитини, а відтак — планувати спільне проведення дозвілля.

Закликайте батьків не допускати неприйнятної поведінки їхніх дітей вдома. Просіть їх записувати, що відбувається до і після випадків поганої поведінки. (Чи є в дитини певні моделі поведінки? Чи можуть батьки зрозуміти причину поганої поведінки? Чи можуть вони якось змінити ситуацію, щоб запобігти поганій поведінці чи відучити дитину від неї?)

Батькам слід якомога більше дізнатися про розлад:

  • поговорити зі спеціалістами, які добре знаються на цьому порушенні, представниками соціальних служб;
  • отримати точну інформацію про цей розлад із книг, Інтернету, гарячих ліній чи інших джерел;
  • використовувати інші ресурси.