Депресія

Труднощі з концентрацією та прийняттям рішень

Зазвичай учням з депресією важко зосередитися й прийняти рішення. Їм нелегко підтримувати постійну увагу, щоб добре вчитися. Тому їм завжди важко обробляти інформацію й знаходити її у своїй пам’яті. Дуже складно дається вивчення математики та мови. Учні довго роздумують над тим, як виконати складне завдання, наприклад, написати твір. Інколи педагоги можуть помічати, що на уроках ці діти часто задумливі й не слухають пояснень. Вони не виконують завдання на уроці та домашні роботи, не докладають належних зусиль. Оцінки погіршуються, а це посилює в них відчуття власної нікчемності.

Втрата інтересу до участі в різних заходах

Учні з депресією самоусуваються від участі в різних подіях, оскільки в них знижується здатність передчувати чи відчувати радість. Інколи батьки можуть переконати учнів або примусити їх взяти участь у заході, але це не підвищує їхньої зацікавленості й задоволення від виконання. Під час перерв ці діти не беруть участі в іграх з однокласниками, не взаємодіють з ними. Вони не цікавляться загальними заходами в класі. Усе це відрізняється від тієї поведінки, що спостерігалась у них раніше.

Уникання інших людей

Діти й підлітки з депресією докладають менше зусиль для того, щоб брати участь у групових подіях чи підтримувати дружні стосунки. Вони не люблять кудись ходити. Вони відчувають, що не слід довіряти оточенню. Учні, особливо ті, котрі мають труднощі в навчанні, бачать себе соціально нікчемними (навіть більше, ніж вважає оточення) і впевнені, що не варто докладати зусиль навіть для того, щоб спробувати встановити стосунки з іншими людьми. Наприклад, коли формується група для виконання певного завдання, вони чекають, куди їх призначать, або взагалі відмовляються від участі в роботі групи. Характерними можуть бути проблеми з відвідуванням освітнього закладу, відмова йти в школу, фобія школи, прогулювання уроків тощо. У цих випадках депресія й фобія співіснують.

Переповнення смутком

Поганий настрій і плач, що зазвичай вважаються ознаками депресії, дуже часто спостерігаються в підлітків. Вони часто плачуть, а сум не співвідноситься з тією подією, що його спричинила. Такий надмірний смуток може дуже лякати самих дітей. Вони часто думають про смерть та інші негативні події.

Надмірне звинувачення самого себе

Діти чи підлітки з депресією вважають себе набагато більше відповідальними за проблеми навколо, ніж це є насправді. Через це в них виникає відчуття безпорадності, що може з’являтися під час певного напруження в сім’ї. Провина теж додається до наявного в учня відчуття нікчемності. Це почуття разом із втратою енергетики й проблемами із зосередженням можуть емоційно й розумово «паралізувати» учня, не дати виконати жодної роботи.

Втрата енергії

Для учнів із депресією втрата енергії типова. Це проявляється в розумовому і/або фізичному спустошенні. Вони часто скаржаться на втому, хода і мовлення їхні повільні. Така втрата енергії зменшує інтерес до виконання будь-яких дій і соціальних контактів.

Думки про смерть і самогубство

Хоча випадки самогубства в дітей дуже рідкі, вони все ж таки трапляються. У підлітків їхня кількість зростає. Хоча не всі самогубці депресивні, багато з них є такими. Дослідження свідчать: у багатьох самогубців до здійснення цього акту були певні ознаки депресії. Учні можуть запитувати, що буде, коли їх не стане, або розповідають про те, як вони хотіли б померти. Дорослим слід пам’ятати, що підлітки часто обговорюють свої проблеми з ровесниками, а не з батьками чи вчителями. Тому якщо представники персоналу освітнього закладу схвильовані суїцидальними ознаками в учня, вони мають поговорити з його друзями, аби встановити, чи високим є ризик здійснення самогубства дитиною. Оцінка суїцидального ризику має здійснюватись фахівцем обов’язково, якщо є підозра на депресію. Співробітникам освітнього закладу корисно пройти тренінг із запобігання випадкам самогубства чи проконсультуватися з фахівцями ІРЦ.

Збудження через незначні події

Незначні події завжди збуджують учнів з депресією. Вони легко роздратовуються й занадто чутливо реагують на зауваження та дії інших людей. Зауваження, що зазвичай вважаються легким жартом, спричиняють сльози або гнів. Навіть маленькі проблеми можуть призвести до паніки. Відчуття надмірного збудження ускладнює здатність зосередитися.

Гнів і дратівливість

Невмотивована дратівливість і часті скарги є виразними симптомами депресії в дітей та підлітків. Вони часто сваряться, не поважають старших, вороже налаштовані й можуть зазнавати нападів раптового гніву. Такі учні часто кричать. Діти мають схвильований вигляд, не можуть всидіти спокійно на одному місці, часто плачуть, зачіпають інших дітей. І навпаки, в дитини може бути затримка психомоторного розвитку з поганою координацією, коли вона незграбна. Оскільки жодна людина навколо не реагує позитивно на її гнів чи дратівливу поведінку, то самооцінка такої дитини падає.

Порушення сну

Можна зрозуміти втому і втрату енергії дитиною, оскільки під час депресії звичним явищем є порушення сну. Дітям і підліткам важко заснути, вночі вони кілька разів прокидаються. Перед тим як заснути, можуть кілька годин не спати, а коли прокидаються вночі й навкруги всі сплять, їхня безнадія та почуття провини лише підсилюються. Уранці вони можуть проспати і запізнитися на уроки. Гіперсомнія (підвищена сонливість) також свідчить про депресію. Педагог може помітити проблеми дитини зі сном, коли вона куняє на уроці, однак найкраще поговорити із цього приводу з батьками.

Створення захопливої атмосфери в класі

Педагог має:

• вірити, що він вносить новизну в життя кожного учня і що діти навчаються чогось нового на його уроках;

• демонструвати безумовне прийняття учнів, хоч і не завжди їхньої поведінки; це життєво необхідно для дітей з депресією;

• бути хорошим слухачем;

• не забувати, що емоційне сприйняття класу дуже важливе, а особливо — дітей з депресією;

• не виділяти учня з депресією з решти класу;

• підтримувати позитивний тон, пам’ятаючи, що гумор — це добре, а сарказм може образити;

• давати конструктивні й конкретні поради щодо покращення навчання;

• уникати узагальнення, тобто слів «завжди» й «ніколи»;

• давати конкретну інформацію про те, коли, де, як і чому слід покращити поведінку або навчання;

• створювати в класі порядок звичних дій і ритуалів, які б налаштовували дитину на навчання. (Ритуали — це повторювані в класі дії для формування бажаної емоції або налаштування особи й повідомлення: «зараз тут важливо...»; прикладами ритуалів є робота вчителя із домашніми завданнями, оцінками, відвідуванням, гумором та ін.).

Стратегії вирішення проблем

Учитель надає учням можливість бачити інші варіанти розвитку подій, залагодження проблемних ситуацій тощо, навчаючи учнів застосовувати стратегії вирішення проблем. Ось один з варіантів:

У чому полягає проблема? (Відповідь у нейтральному тоні, без звинувачень.)

Що я можу зробити? (Наведіть і позитивні, й негативні варіанти.)

Оцініть варіанти. (Це безпечно? Справедливо? Дасть результат? Що відчуватиме оточення?)

Оцініть ситуацію. (Є результат? Якщо ні, то як я можу тепер діяти?)¹

Інколи учні приймають рішення, однак не знають, як його виконати. Наприклад: «Якщо проблема полягає в тому, що в мене немає друзів, рішенням може бути розпочати бесіду з однокласником, який готовий мене слухати, але я не знаю, з чого почати». У такій ситуації необхідна допомога наставника, аби він допоміг порадою, що робити: підійти до ровесника, коли той сидить сам на перерві, подивитися йому в очі, запитати про його інтереси або спитати, чи хоче він погратися.

Ще один спосіб позитивного вирішення проблем — проведення класних зборів.² Учні з’ясовують, що під час обговорення можна:

• висловлювати однокласникам компліменти й надавати високу оцінку;

• стежити за виконанням прийнятих раніше рішень;

• складати план розгляду питань;

• ділитися відчуттями з іншими учасниками;

• обговорювати питання без зациклення на деталях;

• складати плани на майбутнє (екскурсії, проекти, свята).

Проведення класних зборів щонайменше раз на тиждень підштовхує учнів з депресією брати участь у вирішенні проблем тоді, коли вони будуть готові до цього долучитися.

Створення мережі підтримки

Слід заохочувати учнів до створення мережі їхньої підтримки (батьками, вчителями, друзями). Учні мають максимально інформувати інших про те, як у них справи. У школі вони можуть звертатися до одного з учителів або до соціального працівника, психолога, аби ті допомагали їм спілкуватися з іншими. Якщо до процесу залучений фахівець з освітнього закладу, слід отримати дозвіл від батьків і учня на те, щоб він захищав інтереси дитини перед персоналом. Заохочуйте учня робити таке:

• підтримувати стосунки з кількома друзями, постійно спілкуватися з ними, брати участь у різних спільних подіях. Можливо, раніше учневі це не дуже подобалося, але щойно йому покращає, він зможе активніше брати участь у цих справах;

• під час роздратування замість боротьби та криків використовувати спрямовану комунікацію. Наприклад, учень може сказати: «Мені не подобається, коли ти тягнеш мою куртку. Тримай руки при собі»;

• під час перерви гуляти з другом, старшим учнем або вчителем. Це мінімізує відчуття усамітнення.

Не всім слід знати, що відчуває учень з депресією, однак буде краще, якщо він матиме одного чи двох друзів, з якими міг би поділитися своїми думками та разом посміятися. Сміх чудово знімає стрес.

Робота з батьками

Ключовими для раннього втручання та подолання депресії є допомога педагогів і підтримка батьків. Учням потрібно постійно говорити, що вони стануть кращими, а депресію із часом подолають. Учителі й батьки можуть допомогти: усунути непотрібні стресори, давати завдання й формувати очікування відповідно до здатності учня зосередитися й виконати завдання. Надавати додаткову допомогу під час планування, виконання звичних дій у класі й прийняття рішень. Також буде корисним ділитися важливою інформацією, щоб освітній заклад та сім’я могли співпрацювати. Персонал освітнього закладу може підтримувати батьків депресивних дітей таким чином:

• призначити одного вчителя, який би виступав від імені учня під час вирішення проблем;

• створити команду з персоналу освітнього закладу, батьків і спеціалістів;

• підтримувати комунікацією між сім’єю та школою;

• дотримуватися позитивного й реального тону особливо тоді, коли спостерігаються помітні покращення. Батьки можуть дуже засмутитися, коли дізнаються, що в їхньої дитини емоційне порушення. Батькам і лікарю слід сповіщати про всі побічні ефекти медичних препаратів (якщо дитині їх призначено). Особливо це важливо, коли йдеться про підлітків, які не дуже ретельно дотримуються графіка прийому.

• заохочувати учнів проводити позитивну розмову із собою під час спілкування з членами сім’ї. Учні можуть вважати, що проблеми існують лише в їхній сім’ї. Запевніть їх, що це не так, що можна застосувати різні підходи для вирішення проблем і конкретних складних ситуацій;

• заохочувати батьків активно цікавитися своїми дітьми, проводити з ними час і завжди бути готовими до спілкування;

• порадити батькам обмежити час, протягом якого дитина може дивитися телевізор або грати в комп’ютерні ігри. Якщо дитина засиджується з ними перед сном, погано спить;

• порадити зв’язатися з місцевими соціальними службами, аби дізнатися, чи створені поблизу групи підтримки для учнів і/або батьків.

Установлення цілей

Учнів з тяжкими депресивними розладами слід конкретно мотивувати, бо їм важко працювати на рівні з рештою учнів класу. Установлення цілей допомагає певним чином спрямовувати їх. Коли дитина в депресії, для утримання ситуації під контролем їй можна встановлювати короткострокові цілі, навіть одноденні. Учні застосовують позитивну розмову із собою для усвідомлення того, що вони працюють над досягненням певних цілей. І це дає результат, навіть якщо мета така проста (наприклад, вчасно прийти до школи). Якщо дитина постійно запізнювалася, то це вже буде значним досягненням. Допомагайте дітям установлювати короткочасні цілі, хваліть за їхні досягнення й заохочуйте їх до роздумів над тим, що вони зробили для досягнення мети. Так учні повірять у свою здатність самим покращувати власне життя. Якщо депресія тяжка, варто розробити індивідуальний план розвитку (ІПР). У ньому встановлюються реалістичні очікування і цілі.¹