Навчання дітей з особливими освітніми потребами. 2019. Колупаєва

Тривожні розлади

Загальний огляд

Тривога є нормальним тимчасовим станом як у дорослих, так і в дітей. Тривога необхідна для того, щоб життя людини було безпечним й ефективним. Припустити, що в людини тривожний розлад, можна лише тоді, коли ці ознаки надмірно сильні або тривають довго.1 Тривожні розлади варіюються від легких до тяжких. Найчастіше вони трапляються епізодично з дуже сильними симптомами в моменти глибоких стресів.2

Фізіологічна складова тривожності, що впливає на функціонування різних систем

Психологічні чинники тривожності

• дихальна (дихання поверхневе, часте);

• серцева (прискорене серцебиття);

• судинна (почервоніння, непритомність, тремтіння);

• опорно-рухова (тремтіння, незграбність, відчуття слабкості, болю);

• шкіряна (пітливість, липка шкіра);

• травна (біль у животі, блювання, пронос).3

• надмірне заглиблення в себе, що негативно впливає на здатність взаємодіяти з оточенням і вирішувати проблеми;

• сильні негативні почуття;

• надмірне хвилювання через можливу загрозу;

• відчуття своєї нездатності впоратися з проблемами, що можуть виникнути.

Чинники, що провокують тривожність

Реакція інших людей на події або об’єкти

Дуже важливим фактором є щоденна надмірна турбота і захист батьками своїх дітей від загроз і страхів, справжніх та уявних. Така поведінка може свідчити про відсутність віри в те, що дитина здатна впоратися із ситуацією без допомоги дорослих.

Інколи діти з конкретними тривогами набувають їх через спостереження за іншою людиною, яка зі страхом діє з об’єктами чи ситуаціями фобій. Це означає, що неадекватні дії дорослих на очах дітей моделюють у них подібну реакцію в подібних ситуаціях. Так, безпосереднє чи опосередковане обумовлення (тобто розвиток фобії в дитини після спостереження за негативною реакцією інших на соціальну ситуацію) пояснює більшість соціальних фобій.

1 За Abnormal psychology and modern life (10th edition) (p.160), by R. C. Carson et al., 1998, New York, NY: Longman.

2 За Study guide to accompany abnormal psychology and modern life (10th edition) (p. 107), by D. C. Fowles, 1996, New York, NY: Harper Collins College Publishers.

3 Адаптовано за Psychiatric dictionary (7th edition) (p. 52), edited by Robert Campbell et al., copyright 1996 by Oxford University Press, Inc. Used with permission of Oxford University Press, Inc.

Спостереження за травматичною або страшною подією чи участь у ній

Досвід проходження через життєві ситуації, в яких дитина відчуває відсутність контролю або можливості передбачення, може спричинити страхи в майбутньому. Якщо дитина тривожна, страх так впливає на обробку загрозливої інформації, що дитина зважає лише на загрозливі впливи й не враховує їхню безпечну складову. Тому інформація з подвійним змістом сприймається саме як загроза.

Низька самоповага і невпевненість

На розвиток тривожності в дітей може впливати порушення відчуття впевненості й безпеки. Це може статися внаслідок хвороби, катастрофи, порушень психофізичного розвитку або інших розладів, що завдають значного фізичного та емоційного болю (госпіталізація, розлучення з друзями, перехід до іншого освітнього закладу та ін.).

Постійна напруга й ворожість у сім’ї

Якщо діти не мають можливостей для зростання чи підтримки в освітньому закладі, в них поступово знижується самооцінка та самосприйняття, з’являється тривожність, уникнення загрозливих ситуацій. Також у дітей ці відчуття можуть виникати тоді, коли їхнє життя не відповідає завищеним очікуванням їхніх батьків.1

Найпоширеніші тривожні розлади

Страх розлучення2

Зазвичай страх розлучення виникає в дітей, коли вони перебувають за межами сім’ї, вони поводяться відособлено, апатично, сумні й погано зосереджуються.

Через небажання відвідувати школу в них з’являються труднощі в навчанні, виникають соціальні проблеми. Якщо дитина дуже сердиться через примусове розлучення, то вона може гніватися й навіть бити людину, котра до цього її змушує. У них часто буває депресивний стан, який із часом може поглиблюватися. Смерть або хвороба рідної людини, друга чи домашньої тваринки, переїзд на інше місце проживання, перехід до нового освітнього закладу зазвичай посилюють страх розлучення. Він може виникати в період від дошкільного віку до 18 років, а найчастіше з’являється в середньому шкільному віці (6-11 років). Страх розлучення виникає в 4% хлопчиків і дівчаток.

1 За Abnormal psychology and modern life (10th edition) (p.544), by R.C.Carson et al., 1998, New York, NY: Longman.

2 Адаптовано за Diagnostic and statistical manual of mental disorders (4th edition) (pp. 110-112), by the American Psychiatric Association, 1994, Washington, DC: American Psychiatric Association. Reprinted with permission.

Дитяче надмірне хвилювання

Про «дитяче надмірне хвилювання» можна говорити, якщо постійна тривога й безконтрольне занепокоєння через різноманітні події або дії спостерігаються упродовж шести місяців. Тривога й хвилювання часто супроводжуються одним із таких симптомів: невтомність, легка втомлюваність, труднощі з концентрацією, дратівливість; м’язове напруження, поганий сон.

Унаслідок цього діти погано навчаються й мають проблеми в інших сферах. Зазвичай вони занадто хвилюються через свій рівень знань та результативність навчання або участь у спортивних заходах. Намагаються бути дуже пунктуальними. Також можуть спостерігатись страхи катастроф, несприятливої погоди чи природних лих. Діти зазвичай надто ідеалістичні й невпевнені в собі, вони намагаються кілька разів перевірити виконану роботу та зробити її ідеальною. Це порушення хронічне, але розвивається хвилеподібно й поглиблюється в періоди стресу.

Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад (ПСР — PTSD) виникає, коли дитина зазнала впливу сильного стресу, під час якого вона постраждала, стала свідком або зазнала впливу події, що призвела до смерті, загрози смерті або серйозного травмування її чи іншої особи.

У неї спостерігається тривале збудження, надмірний страх, відчуття безпорадності й жаху, що проявляються у вигляді невпорядкованої схвильованої поведінки. Після реальної події діти можуть заново її переживати у грі, наприклад, постійно робити аварії з іграшковими машинками тощо. Їм можуть снитися кошмари, пов’язані з минулою подією, в дитини можуть проявлятися тривалі симптоми страху — відсторонення від оточуючих, поганий сон, страхи щодо майбутнього. У деяких випадках у дитини може розвиватися амнезія щодо тих чи інших подій.

В учнів з ПСР спостерігаються погіршення в навчанні, ускладнення соціальних та сімейних стосунків. Симптоми можуть проявитися відразу після нанесення травми чи через певний період (навіть до року) після неї. У половині випадків одужання триває три місяці, а може й довше. Цей розлад зазвичай триває довше й відчутніше, коли він спричинений людьми, а не явищами природи. Тоді дитина може почати уникати спілкування з оточенням взагалі. В осіб із ПСР часто розвивається відчуття провини за те, що вони вижили, але не допомогли врятуватися іншим. Дуже часто ПСР спостерігається в дітей, які нещодавно залишили зони збройних конфліктів.

Тяжкий стресовий розлад

Тяжкий стресовий розлад — слабша форма ПСР. Він триває як мінімум два дні, але не більше місяця після випадку травмування. Симптоми й травми такі самі, як і в ПСР, але в цьому випадку реакція на них менш стійка. Якщо в людини діагностували тяжкий стресовий розлад, то із часом він може перерости в ПСР.

Обсесивно-компульсивний розлад (синдром нав’язливих станів)

Коли йдеться про цей розлад, то слово «обсесивний» (нав’язливий) описує думки, а слово «компульсивний» (обов’язковий) стосується поведінки. Під час обсесивно-компульсивного розладу (OKP/OCD), людину постійно відволікають незвичні думки чи стресові картини. Найчастіше вони супроводжуються компульсивною поведінкою, спрямованою на нейтралізацію або запобігання нав’язливим думкам чи картинам, а також жахливим ситуаціям і подіям. Хоча ОКР зазвичай виникає в старшому підлітковому чи ранньому дорослому віці, він часто трапляється і в дітей, має такі самі синдроми, як і в дорослих. Під час обсесивно-компульсивного розладу інтенсивність думок і пов’язаних з ними дій та відносна нездатність їх контролювати занадто сильна й негативно впливає на щоденне життя.

Хоча нав’язливими можуть бути різні думки, найчастіше фіксуються такі страхи:

• зараження від мікробів (55 %);

• агресивні імпульсивні думки (50%) (наприклад, уявляє, як штовхає кого-небудь під машину);

• потреба симетрії (37%);

• хвилювання через своє тіло чи фізіологічні проблеми (35%);

• статева зацікавленість (32%).

Найчастіше для подолання нав’язливих думок особи починають прибирати навколо себе, мити руки, голову тощо, перевіряти будь-що чи рахувати. Ці однакові дії зазвичай повторюються кілька разів, а їхнє виконання знижує напруження й приносить задоволення. Як інші тривожні розлади, ОКР зазвичай перебігає на тлі таких захворювань, як паніка, конкретні фобії або соціальні фобії, а також порушень настрою, найчастіше депресії (80% упродовж життя).

Тривожний розлад через певний медичний стан

Якщо надзвичайна тривожність безпосередньо спричинена фізіологічним впливом якогось медичного стану, то таке тривожне порушення вперше діагностується терапевтом. Симптоми тривожності можуть спричинити різні порушення стану здоров’я:

• стан ендокринної системи, наприклад, підвищена або понижена функція щитівки, гіпоглікемія (знижений рівень цукру в крові);

• стан серцево-судинної системи, наприклад, гостра серцева недостатність, аритмія;

• захворювання дихальної системи, наприклад, астма, пневмонія, гіпервентиляція;

• порушення обміну речовин, наприклад, злоякісна анемія (нестача вітаміну В12);

• неврологічні захворювання, наприклад, енцефаліт.

В осіб із тривожними розладами через хвороби може спостерігатися загальна тривожність (тривожність у певних ситуаціях), напади паніки (раптовий вибух надзвичайного стресу, ознаками якого є сильні фізіологічні симптоми й страх) та обсесивно-компульсивні симптоми.

Тривожний розлад через вживання певного препарату

Симптоми тривожності проявляються після прийняття певних медикаментів, від їхнього передозування; під час інтоксикації внаслідок прийому таких препаратів: етилового спирту, амфетамінів, кофеїну, галюциногенів та інгаляторів. У деяких осіб тривожність можуть спричиняти анальгетики, анестетики, бронходилятори, інсулін, препарати для щитівки, антигістамінні препарати, стероїди, антиконвульсанти, антипсихотичні препарати та антидепресанти.

Тривожність можуть спричинити вдихання важких металів та токсинів, включаючи паливно-мастильні речовини, фарби, клеї, розчинники, інсектициди та інші подібні речовини. Унаслідок вдихання або вживання в їжу отруйних речовин можуть виникнути тривожність, паніка, обсесивно-компульсивні симптоми чи певні фобії.

Найпоширеніші фобії

Конкретна фобія

Дитина з конкретною фобією боїться конкретних предметів або ситуацій. Часто діти з конкретними фобіями висловлюють свої страхи невербально — плачуть, чіпляються за людину, завмирають або в них відбувається напад. Підлітки можуть розпізнати, коли вони дуже й безпідставно бояться, але менші діти зазвичай не здатні це відчути. Фобії можуть сформуватися як реакція на різноманітні предмети або обставини.

Серед поширених типів:

• фобії тварин: боязнь тварин чи комах, включаючи рептилій та плазунів, зазвичай розвиваються в дитинстві;

• фобії природного середовища: боязнь природних об’єктів або подій, наприклад, буревіїв, висоти, води. Зазвичай формуються у шкільні роки;

• фобії крові, травми, ін’єкцій: уникання медичного лікування, що може «травмувати». Можуть супроводжуватися непритомністю, зазвичай розвиваються в дитячому віці;

• фобії ситуацій: страх перед їздою на автомобілі, мостами, тунелями, ескалаторами або ліфтами, літаками; боязнь закритих просторів. Зазвичай розвиваються в підлітковому віці. Загалом, приблизно у 10% населення є певні симптоми, на основі яких їм можна встановити діагноз конкретної фобії.

Соціальна фобія

Головний страх під час цього порушення — передчуття притиснення з боку інших людей, намагання уникнути того, щоб у них склалося враження про тебе як про слабку, нерозважливу, залежну чи нерозумну людину.

Під час взаємодії з однолітками й дорослими дитина може плакати, відособлюватися або навіть утрачати здатність говорити, в неї можуть спостерігатися напади.

Дитина також уникає соціальних контактів з незнайомими людьми в незнайомих ситуаціях. Діти із соціальними страхами можуть уникати: відвідування школи, групових ігор, виступів у класі, роботи в невеликих групах або обговорень;

Їсти, пити чи писати в присутності інших людей; ходити в громадські туалети; розпочинати або підтримувати розмову; розмовляти з представниками керівництва освітнього закладу; відвідувати розважальні заходи/вечірки; зустрічатися з особами протилежної статі. Дитина із соціальною фобією зазвичай уникає страшних для неї ситуацій, її охоплює сильний страх у їх передчутті. Таке негативне очікування часто призводить до самонавіювання, під час якого дії дитини пригнічуються страхом і негативним очікуванням. Їм важко зосередитися, вони занадто чутливі до критики, критично ставляться до себе й не дивляться людині в очі. Зазвичай соціальні фобії виникають у середньому підлітковому віці, часто це продовження дитячої сором’язливості та стриманості. Також вони можуть виникнути одразу ж чи поступово після присоромлення на людях. Якщо фобія сформувалася в дитинстві, дитині буде важко соціалізуватися; якщо ж у підлітковому віці, то соціальне функціонування знижується разом з погіршенням успішності навчання. Соціальна фобія зазвичай частіше спостерігається у дівчат, аніж у хлопців.

Підтримка

Згадані вище розлади важливо почати лікувати в дитячому віці, аби проблеми зі здоров’ям не переросли в більш серйозне уникання, депресії, специфічні зміни мислення й поведінки в юнацькому й старшому підлітковому віці. Зазвичай діти добре реагують на наведені далі терапії і не часто потребують госпіталізації чи медикаментозного лікування.1

Когнітивно-біхевіоральна терапія

Зосереджується на управлінні небажаними симптомами або їх подоланні.

Біхевіоральна терапія охоплює релаксації, тренування зосередженості й відновлення душевної рівноваги в реальних життєвих ситуаціях. Часто ці заходи можуть ефективно впливати на погане навчання, що стало результатом тривожності учня, особливо через конкретні фобії, соціальну фобію та обсесивно-компульсивний розлад.2

Поведінкова терапія зосереджується на боротьбі із симптомами тривожності й навчанні адаптивної поведінки. Базовий підхід передбачає створення стресових ситуацій різної інтенсивності. Спочатку учнів просять уявити, що вони перебувають у певній тривожній ситуації. Фахівець поступово знижує тривожність учня в цій ситуації. Потім учня просять уявити, що ситуація стає більш тривожною (або вже інша), і він має перебувати в ній доти, поки не навчиться контролювати страх саме такої сили.

На наступному рівні учень вже виходить за рамки спокійних уявлень у кабінеті фахівця й потрапляє в ситуації реального життя — спочатку разом зі спеціалістом, потім з другом і, нарешті, самостійно. Учні входять у ситуацію свого найбільшого страху, що поступово минає, і вони розуміють, що їхні найгірші сподівання не справдилися, тому тривожність проходить сама собою. Такі підходи терапії в реальних ситуаціях дуже результативні для лікування конкретних фобій і соціальної фобії.

Когнітивна терапія припускає, що тривога виникає в людей через негативні думки, очікування і ставлення. Спочатку фахівець допомагає учневі визначити його автоматичні думки, зазвичай ірраціональні, й припустити найгірший варіант розвитку ситуації. Потім вони разом намагаються змінити результат шляхом логічного аналізу. Когнітивна терапія дає дуже добрі результати для учнів із соціальною фобією й надмірним дитячим хвилюванням, але не у випадках конкретних фобій.

1 За Study guide to accompany abnormal psychology and modern life (10th edition) (p.107), by D.C.Fowles, 1996, New York, NY: HarperCollins College Publishers.

2 Адаптовано за Abnormal psychology and modern life (10th edition) (p.545), by R. C. Carson et al., 1998, New York, NY: Longman.

Сімейна терапія

Сімейна терапія розглядає проблеми дитини як частину проблем у сім’ї. Припускається: якщо будуть вирішені сімейні проблеми, то й дитячі зникнуть самі собою. Цей вид терапії може зосереджуватися на комунікації, ролях членів сім’ї, контролі поведінки, вирішенні проблем, харчуванні, етапах розвитку, мережі підтримки, фізичному й розумовому здоров’ї, подружніх стосунках, взаєминах між братами й сестрами, факторах оточення, етнічних питаннях, етиці й цінностях, уміннях впоратися із ситуацією та загальних поглядах на світ. Якщо діти проходять якусь терапію, було б добре, якби вони разом з батьками відвідали кілька лекцій із сімейної терапії — так батьки зрозуміють, над чим працює їхня дитина, і зможуть допомагати їй у цьому процесі. Підлітки можуть проходити індивідуальну терапію, хоча може виникнути потреба кількох загальносімейних занять з тих питань, що їх юнаки ще не можуть вирішити самі.

Групова терапія

Групова терапія надає підліткам можливості тренувати нову поведінку, а також бачити реакцію членів групи й терапевта у дружньому середовищі. Групові терапії можуть бути дуже широкого спрямування, однак зазвичай вони зосереджуються на стосунках.

Психодинамічна терапія

Психодинамічна терапія розробляється для того, щоб допомогти учням зрозуміти себе, свої проблеми, стосунки й місце у світі, допомогти їм сформувати здорове ставлення до себе, до життя, аби вміти краще поборювати різноманітні ситуації. Цей вид терапії приділяє значну увагу стосункам сам на сам між фахівцем і учнем; зазвичай процес довготривалий. Психодинамічна терапія спрямована на допомогу учням діяти в несвідомих конфліктах, що лежать в основі симптомів їхньої тривожності.1

Ігрова терапія

Це психодинамічна терапія для дітей, що допомагає їм висловити свої тривоги через гру, а не словами. Ігровий терапевт спостерігає за грою дітей у спеціально обладнаній для цієї мети кімнаті й розшифровує, що можуть означати дитячі дії, конфлікти, почуття й надмірні емоції. Формування позитивних стосунків з терапевтом надає дитині коригувальний емоційний досвід, шанс подолати страхи й безпечне місце для заміщення тривожності. Це ефективний засіб для подолання страху розлучення, надмірного дитячого хвилювання, посттравматичних стресових розладів й тяжкого стресового розладу.

1 За Abnormal psychology and modern life (10th edition) (p.191), by R. C. Carson et al., 1998, New York, NY: Longman.