Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Вид. Ареал. Екологічна ніша. Критерії виду. Структура виду

Вид біологічний — основна структурна одиниця у системі живих організмів; група фактичних або потенційно схрещуваних популяцій, репродуктивно ізольованих від інших подібних сукупностей видів зі спільним захищеним генофондом. Вид у ієрархічному відношенні підпорядкований роду, але включає в себе підвиди та популяції. Вид — якісний етап процесу еволюції.

Будь-який вид є системою популяцій, які формують сукупність екологічних ніш у відповідних біогеоценозах. Ця система популяцій має спільну еволюційну долю. Нарешті, більшість видів політипові, тобто представлені групами різноманітних за багатьма морфофізіологічними ознаками особин (інколи ці групи досягають рангу підвидів).

Ареал — область поширення на земній поверхні систематичних груп живих організмів або угруповань. Дослідження ареалу видів або інших таксонів рослин і тварин — одна з центральних проблем біогеографії. Межі ареалу тварин і рослин сформувались у процесі еволюції біосфери та залежать від умов навколишнього середовища. Вони можуть змінюватися під впливом природних факторів (збільшення чисельності виду), людської діяльності (вирубування лісів, розорювання степів, забруднення навколишнього середовища і т. д.).

Ареали за своєю формою можуть бути суцільними та переривистими (диз’юнктивними), мозаїчними, мереживними, стрічковими.

Суцільний ареал — це такий, що не переривається ніякими особливими фізико-географічними, біологічними чи іншими перешкодами. Такий тип ареалу характерний для видів-убіквістів (види з широкою екологічною амплітудою), які пристосовуються до будь-яких умов. Наприклад, ареал хатньої мухи, таргана, сірого пацюка, кульбаби, подорожника та деяких інших видів простягаються майже по всьому світу.

Диз’юнктивний ареал характеризується тим, що простір, який займає вид, розпадається на кілька відокремлених територій, настільки віддалених, що обмін насінням, спорами та рухомими організмами повністю неможливий. Наприклад, такий ареал відомий у зайця-біляка, який населяє Європу, острови Ісландії, Ірландію, північну частину Великобританії й інші території. Класичним прикладом переривистого ареалу є блакитна сорока, яка мешкає на Далекому Сході та на Піренейському півострові.

Мозаїчний ареал складається з невеличких територій, що за своїми умовами сприятливі для життя організмів.

Мереживний ареал включає в себе території, що не заселені організмами через несприятливі умови.

У деяких видів у межах їхнього ареалу можна виділити території, де спостерігають концентрацію організмів, групи яких до певної міри відокремлені одна від одної. За достатньої ізоляції цих груп та деяких інших характеристиках саме вони можуть бути названі популяціями.

Екологічна ніша — фізичний простір з властивими йому екологічними умовами, що визначають існування будь-якого організму, місце виду в природі, що включає не лише становище його в просторі, а й функціональну роль у біоценозі та ставленні до абіотичних факторів середовища існування.

Екологічну нішу характеризує: ступінь біологічної спеціалізації певного виду в екосистемі, визначений його біотичним потенціалом і сукупністю факторів зовнішнього середовища, до яких він пристосований; сукупність умов життя всередині екосистеми, які відповідають вимогам, висунутим до середовища видом; специфічний спосіб використання фізичного простору існування виду (просторова ніша, або мікростація); функціональна роль («професія»), в основному харчові (трофічні) відносини в угрупованні (трофічна ніша) та положення виду стосовно градієнтів зовнішніх факторів (багатомірна, або гіперпросторова, ніша).

Структура виду. Структура (інфраструктура) виду складається з таких одиниць:

• 1) напіввид — географічна або екологічна раса, що майже досягає стану «молодого виду», яка характеризується достатніми морфофізіологічними географічними, екологічними, а в ряді випадків — і репродуктивними особливостями;
• 2) підвиди — територіально роз’єднані географічні раси, пристосовані до певного місця існування і відмінними за морфофізіологічними ознаками;
• 3) екотипи — екологічні раси, пристосовані до тих чи інших умов і які мають свої морфофізіологічні ознаки;
• 4) популяція — відносно відокремлена на певній території група особин, які вільно схрещуються, здатна тривалий час існувати, відтворюватися, еволюціонувати. Популяції виду виникають унаслідок природного добору. Кожна популяція теж має свою внутрішню структуру.

Раса географічна — популяції одного виду, які населяють частину загального ареалу й таксономічно відмінні одна від одної. Утворюються в результаті пристосувань популяцій до місцевих географічних умов.

Раса екологічна — екотип, популяції того самого виду, але з різним генофондом, живуть у тій самій географічній області, але в різних екологічних умовах. Диференціація екологічної раси — один з основних типів внутрішньовидової мінливості; екологічна раса часто збігається з географічною расою і зазвичай з місцевою популяцією.

Критерії виду. Види різняться багатьма ознаками й властивостями, які називають критеріями.

Морфологічний критерій — подібність зовнішньої та внутрішньої будови особин одного виду. Між видами морфологічні відмінності можуть бути виражені чітко й нечітко, а інколи ледь помітно. Критерій не є абсолютним, тому що існують види-«близнюки» (види чорних пацюків, малярійного комара).

Генетичний критерій — особини кожного виду мають характерний набір хромосом за кількістю, розмірами й формою. Цей критерій доволі надійний, але не абсолютний, оскільки в межах виду інколи виникають відмінності в кількості й будові хромосом.

Фізіологічний критерій — подібність і відмінність у процесах життєдіяльності особин чи різних видів (насамперед розмноження). Представники різних видів зазвичай не схрещуються, але між деякими видами можлива гібридизація.

Біохімічний критерій — подібність біохімічного складу, клітин, тканин та біохімічних процесів. Критерій теж відносний, але його використовують часто, тому що між видами існують кількісні відмінності за багатьма біохімічними особливостями.

Географічний критерій — особливості поширення виду: певний ареал, що займає вид у природі (більший чи менший, суцільний чи переривчастий).

Екологічний критерій — існування виду за певної сукупності чинників навколишнього середовища. Кожен вид має свою екологічну нішу в біогеоценозі, яка є результатом взаємодії популяції певного виду та екологічних факторів в екосистемі.

Для встановлення видової належності недостатньо використати якийсь один критерій. Лише їх сукупність і взаємне підтвердження дають правильну характеристику виду.