Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Мислення та свідомість

Мислення та мова

Істотною ознакою людини як розумної істоти є мислення, яке виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім світом. Джерелом мислення, його основою є чуттєве пізнання — пізнання довкілля за допомогою органів чуття. Проте чуттєве пізнання не дає можливості глибоко й усебічно пізнати світ, а отже, проникнути у складні форми взаємодії явищ, об’єктів, подій, у їхні причини та наслідки.

У процесі мислення людина пізнає такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти органами чуття, виявляє істотні ознаки, властивості предметів та явищ, взаємозв’язки між ними. Мислячи, людина оперує наявними в неї знаннями, відкриває невідоме у відомому і таким чином осягає нове. У процесі мислення людина пізнає світ узагальнено та опосередковано (через слово).

Крім словесно-логічного, абстрактного, існують форми емоційного мислення (оцінка), практичного, або споглядально-дійового, мислення. Серед багатьох теорій, які намагаються пояснити природу мислення, найбільш поширені дві: одна розглядає мислення як беззвучну мову, як вираження роботи мовного механізму (і механізму письма), а в глухонімого — механізму жестикуляції; друга — вважає мислення своєрідним суто психічним процесом, який позбавлений образності та не збігається з внутрішньою мовою. Повного підтвердження не отримала жодна з цих теорій. Розкриття дійсної складності обох процесів — перетворення мислення в мову та витяг основного змісту (думки) з мовного повідомлення — було пов’язане з успіхами психології та лінгвістики. Видатний психолог Л. С. Виготський (1896-1934) вважав, що думка є складним узагальненим відображенням дійсності, яке спрямоване відомими мотивами, тобто це специфічний процес, сформований у суспільно-історичному розвитку на базі тієї ролі, яку відіграє мова в історії людства.

Людське мислення в будь-якій формі нерозривно пов’язане з мовою. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку в слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Мова є засобом вираження думки та формою її існування. Особливу роль у процесі взаємодії мислення й мови відіграє внутрішня мова. Воно сприяє виникненню думки й готує її до висловлення.

Сприйняття мови є важливою властивістю функціонування мозку людини. Обробка мовного сигналу відбувається за законами сенсорних систем. Мова як сигнал має два класи ознак: власне фізичні ознаки (фонеми, склади) та інформаційні ознаки, які полягають в інтегруванні окремих сегментів у більші одиниці — слова, фрази.

У фізіології мовної функції виявляються основні ознаки відображення внутрішнього (суб’єктивного) і зовнішнього (об’єктивного) світу. Це має включати в себе насамперед механізм виділення істотних ознак зовнішніх стимулів і співвідношення цих ознак, які формують основу для узагальнення. Другою складовою частиною механізмів мовної функції є забезпечення єдності цілеспрямованої діяльності, збереження задачі и інтеграції задуму, які лежать в основі внутрішньої згорнутої мови, що є базою для реалізації розгорнутої (експресивної) мови. Функція мови виконується за обов’язкової взаємодії цих двох механізмів: гностичного й динамічного.

Локальні ураження лівої півкулі в людей, робочою рукою яких є права, призводять до порушення мовної функції в цілому, а не до часткового випадання якої-небудь її форми. Розпад експресивної мови, пов’язаний з порушенням динамічних схем слів, неминуче спричиняє розпад єдності звуку й змісту і, як наслідок цього — порушення розуміння сказаного. Існує уявлення про конвергенцію механізмів, які забезпечують роздільне сприйняття й продукування мови, що посилюється від нижніх поверхів мозку до вищих, досягаючи максимуму на елементах лобного полюса кори.