Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Функціональне значення вегетативної нервової системи

Симпатична й парасимпатична частина є функціональними антагоністами. Симпатична частина інтенсифікує діяльність організму в умовах, що потребують мобілізації фізичних сил. Парасимпатична — забезпечує відновлення ресурсів, витрачених у процесі напруженої роботи. За подразнення симпатичної частини нервової системи збільшуються частота й сила скорочень серця, розширюються судини серця, звужуються судини шкіри, органів черевної порожнини. З депо (селезінка, печінка) виходить кров, підвищується кров’яний тиск. Симпатична частина автономної нервової системи збільшує силу посмугованих м’язів і відновлює її під час стомлення м’язів.

Нервові волокна автономної нервової системи тонкі (2-3,5 мкм), більшість післявузлових — немієлінові. Тому збудження по них проводяться повільніше, ніж по аксонах рухових нейронів, і характеризуються тривалим післясинаптичним потенціалом, тривалою фазою гіперполяризації. Внаслідок цього ефект дії імпульсів автономної нервової системи виникає повільно й триває довго.

Вплив вегетативної нервової системи на функції органів

Назва тканин та органів	Вплив симпатичної частини вегетативної нервової системи	Вплив парасимпатичної частини вегетативної нервової системи
Серце	Збільшує частоту і силу серцевих скорочень, поліпшує обмін	Сповільнює ритм, зменшує силу скорочень і знижує обмін
Судини серця	Розширює	Звужує
Судини шкіри	Підвищує тонус, звужує	Не впливає
Непосмуговані м’язи шлунка і кишок	Гальмує скорочення і знижує тонус	Підвищує скорочення і тонус
Нирки	Звужує судини і зменшує виділення сечі	Не впливає
Легені	Розширює бронхи, звужує судини	Звужує бронхи
Селезінка	Скорочує і виділяє з неї кров	Не впливає
Потові залози	Стимулює секрецію	Не впливає
Зіниця	Розширює	Звужує
Умови, в яких активізується	Домінує під час небезпеки, стресу та активності; контролює реакції на стрес	Домінує у спокої; контролює звичайні, повсякденні фізіологічні функції

Можливі порушення структури та функцій нервової системи, профілактика захворювань нервової системи

Поширення захворювань нервової системи істотно варіює у різних країнах та регіонах. У середньому в структурі загальної захворюваності і смертності населення на частку нервових захворювань припадає відповідно 8-10 % і близько 12 %.

Функціональні захворювання нервової системи поділяють на загальні неврози (неврастенію, істерію, психастенію) і їх локальні форми: рухову (функціональні гіперкінези, заїкання та ін.) і вегетативну, а також неврозоподібні стани, або синдроми неврозу. Для неврозу як наслідку нервово-психічної перенапруги мікросоціальних конфліктів характерні перехідні, не різко виражені розлади психіки, неадекватність емоцій і поведінки за відсутності органічних симптомів ураження нервової системи.

Судинні захворювання становлять близько 20 % усіх неврологічних захворювань. До них відносять хронічну недостатність мозкового кровообігу, гострі порушення кровообігу в головному й спинному мозку у вигляді гемораргічних та ішемічних інсультів, судинних криз, перехідних порушень кровообігу в ЦНС. Походження судинних захворювань нервової системи пов’язане з атеросклерозом, гіпертонічною хворобою, аневризмами судин головного мозку, патологією серця, інфекційними захворюваннями, інтоксикаціями тощо. Розвиток гострих порушень мозкового кровообігу зумовлений головним чином прогресуючою хронічною недостатністю мозкового кровообігу, на фоні якої безпосередніми механізмами патології є значні коливання атмосферного тиску, порушення серцевого ритму, вазомоторні розлади (спазми), зміни реологічних властивостей крові, ураження стінок судин. Неврологічні прояви судинних захворювань можуть бути загальномозковими (на початкових стадіях хронічної недостатності мозкового кровообігу, церебральних судинних кризах) і вогнищевими (за гострих порушень мозкового кровообігу — інсультах, перехідних ішеміях мозку із симптомами випадання, спричинені руйнуванням або ішемією, тієї чи іншої ділянки ЦНС).

Інфекційні хвороби нервової системи зумовлені вкоріненням патогенних збудників — вірусів, мікробів, грибків, спірохет і паразитів. Найчастіше уражуються головний і спинний мозок, рідше — структури периферичної і вегетативної нервової систем. На частку нейроінфекцій припадає 5-7 % захворювань нервової системи: енцефаліти, мієліти, енцефаломієліти, менінгіти, арахноїдит. На відміну від первинних нейроінфекцій, вторинні можуть розвиватися на фоні сифілісу, ревматизму, малярії, бруцельозу, тифу, дизентерії, грипу та ін. Клінічна картина залежить від типу збудника та його патогенності, нейротропності до певних структур нервової системи, форми захворювання. Особливу групу інфекційних уражень нервової системи становлять так звані повільні нейроінфекції, до яких відносять розсіяний склероз, хвороба Крейтцфельдта-Якоба, аміотрофічний бічний склероз та ін. Спадково-дегенеративні захворювання нервової системи можуть спадкуватися за аутосомно-домінантному, аутосомно-рецесивному і зчепленими зі статтю типами. До генеративних уражень нервової системи відносяться і хромосомні аномалії, з яких найбільш часто трапляються хвороба Дауна, синдром Шерешевського-Тернера, синдром Клайнфельтера та ін.

Токсичні ураження. Велику групу токсичних уражень нервової системи становлять хвороби, пов’язані з екзогенними інтоксикаціями (метиловим спиртом, сильнодіючими лікарськими препаратами, промисловими отрутами тощо), ендогенними інтоксикаціями (при патології печінки, нирок, підшлункової залози, шлунково-кишкового тракту та ін.), авітамінозами та іншими дефіцитними станами, порушеннями обміну речовин при порфіріях, галактоземії та ін. Під час інтоксикацій уражуються кора великих півкуль, підкіркові вузли, мозочок, але найчастіше — структури периферичної нервової системи (токсичні поліневропатії, енцефалопатії, мієлопатії).

Захворювання периферичної нервової системи трапляються часто і становлять близько 40—45 % усіх неврологічних захворювань. До них належать радикуліт, плексит, неврити, невралгії, поліневрити. Істинне запалення відносно рідко лежить в основі уражень нервів, корінців, сплетень. Зазвичай переважають дистрофічні зміни внаслідок компресії, мікротравм та ін. Ураження нервів супроводжується парезом іннервованих ними м’язів, порушенням чутливості та вегетативно-трофічними розладами у зоні іннервації. Захворювання вегетативної нервової системи можуть бути виділені умовно, тому що вегетативні порушення супроводжують у тій чи іншій мірі майже всі захворювання нервової системи. Разом з тим розрізняють гіпоталамічні синдроми, ангіотрофоневрози, вегетативні гангліоніти, трунцит, солярит.

Захворювання нервової системи у дитячому віці мають особливості як етіології й патогенезу, так і їх клінічних проявів. Велику групу різних за походженнями станів об’єднують під спільною назвою — «наслідки перинатального ураження ЦНС», «дитячі церебральні паралічі» та ін. Запобігання цим хворобам базується на ранній діагностиці та активному лікуванні, профілактики несприятливого перебігу вагітності й травматизму дитини під час пологів, проведенні загальних оздоровчих заходів.