Біологія. Довідник школяра та абітурієнта
Взаємозв’язок нервової та гуморальної регуляції в організмі людини
Постійне пристосування організму до мінливих умов середовища забезпечується сукупністю фізіологічних процесів. В основі їх регуляції лежить взаємозв’язок всіх органів і функціональних систем організму, що забезпечує погоджені реакції відповіді. У процесі еволюції найбільш стародавньою формою взаємодії між клітинами є гуморальна — завдяки речовинам, які виділяються у рідини організму. Пізніше виникли ендокринні залози, які виробляють гормони, що впливають на функції організму.
Відбувся розвиток механізмів нервової регуляції функцій, який забезпечує точну спрямованість і швидку дію (швидкість якої значно вища, ніж дія гормонів).
Взаємодія нервової і гуморальної систем створює єдину систему взаємопов’язаних процесів та забезпечує здійснення всіх функцій організму, його пристосування в умовах мінливих зовнішнього і внутрішнього середовищ. Нервові клітини здатні продукувати секрет, який містить гормони, що надходять до внутрішнього середовища й регулюють функції організму (нейросекреція).
На сьогодні у хребетних і людини існує лінія взаємодії: ЦНС → гіпоталамус → периферійні ендокринні залози. Усі елементи цієї системи об’єднані зворотними зв’язками, які здійснюються на різних рівнях. Гіпоталамус інтегрує всю інформацію, яку отримує від вищих відділів мозку й від внутрішнього середовища, та передає свої впливи ендокринній залозі. Таким чином, найбільш тісно здійснюється взаємодія нервової та ендокринної систем. Основним механізмом підтримання життєдіяльності організму на відносно постійному рівні (гомеостаз) є саморегуляція фізіологічних функцій, що здійснюється на основі єдності гуморальних і нервових механізмів регуляції. У вищих тварин і людини найбільш досконалими є механізми гомеостазу, наприклад терморегуляції. Фізіологічна саморегуляція функцій — автоматичний процес. Значення механізмів зворотного зв’язку в підтриманні гомеостазу надзвичайно велике. У регуляції функцій вагоме значення має також рефлекторний принцип. Основою здійснення рефлекторних реакцій є рефлекторна дуга, яка включає п’ять основних ланок. У ряді випадків фізіологічно активні речовини (медіатори й гормони), які надходять у кров, становлять гуморальну ланку рефлекторної дуги. У регуляції функцій вагоме значення має також феномен домінанти — тимчасово панівна рефлекторна система, яка спрямовує роботу нервових центрів у певний період.
Поняття про стрес та фактори, які його спричинюють
Стрес — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. Згідно з думкою автора концепції й терміну «стрес» Г. Сельє (1936), стрес — це загальна неспецифічна нейрогуморальна реакція організму на будь-яку поставлену йому вимогу. За будь-якого впливу різних екстремальних чинників — як фізичних (спека, холод, травма тощо), так і психічних (небезпека, конфлікт, радість) — в організмі виникають однотипні біохімічні зміни, спрямовані на подолання дії цих факторів шляхом адаптації організму до поставлених вимог. Фактори, які стимулюють стан стресу, Г. Сельє назвав стресорами, а сукупність змін, які відбуваються в організмі під дією стресорів, — адаптаційним синдромом, який часто трактують як клінічний прояв стресу.
Вираженість цих змін залежить від інтенсивності поставлених вимог, від функціонального стану фізіологічної системи та від характеру поведінки людини або тварини. У людини й тварин з високорозвинутою нервовою системою емоційні фактори служать не лише частими стресорами, але й опосередковують дію більшості фізичних стресорів. У людини однаковий за інтенсивністю стрес може бути зумовлений як серйозною небезпекою, так і творчим успіхом. Без деякого рівня стресу ніяка активна діяльність неможлива і повна свобода від стресу, за твердженням Сельє, рівнозначна смерті. Таким чином, стрес може бути не лише шкідливим, а й корисним для організму (так званий еустрес). Він мобілізує його можливості, підвищує стійкість до негативних впливів (інфекції, втрата крові тощо), може приводити до полегшення перебігу та навіть повного зникнення багатьох соматичних захворювань (виразкова хвороба, алергія, бронхіальна астма, ішемічна хвороба серця та ін.). Шкідливий стрес (так званий дистрес) знижує опірність організму, зумовлює виникнення і погіршення перебігу цих захворювань.
Сельє вважав, що хвороби, які виникають унаслідок стресу, зумовлені або його надмірною інтенсивністю, або неадекватною реакцією гормональної системи на дію стресора. Іноді дистрес виникає навіть за низького рівня дії стресорів. Природа відмінностей еустресу й дистресу в багатьох випадках невідома. Важливе значення для характеру наслідків (позитивних або негативних) дії стресу на організм має поведінкова реакція на стресову ситуацію. Активний пошук способів її зміни сприяє стійкості організму й не веде до розвитку захворювань. За відмови від активного пошуку фаза спротиву адаптаційного синдрому переходить до фази виснаження і у важких випадках може привести організм до загибелі. Індикатором цих типів поведінки й важливим механізмом їх регуляції є рівень катехогамінів у мозку. Таким чином, нервова система визначає характер реагування організму на стрес.
