Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

ТЕМА 8. ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Конспект № 42

Використання природно-ресурсного потенціалу України та його наслідки

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає складники природно-ресурсного потенціалу України, види забруднень довкілля;

• характеризує сучасну екологічну ситуацію в Україні;

• пояснює сутність понять «екологічна ситуація», «моніторинг навколишнього середовища»;

• аналізує природно-ресурсний потенціал у різних регіонах України, аспекти раціонального природокористування, вплив екологічної ситуації на здоров’я населення.

Що таке природокористування та його види. Людина і природа невід’ємні одне від одного та тісно взаємодіють. Для людини природа Є середовищем життя та джерелом необхідних для господарської діяльності ресурсів. Задоволення потреб у продуктах харчування, воді, одязі, житлі, фізичному та духовному розвитку людина забезпечує за рахунок різноманітних природних ресурсів. У господарстві вкрай необхідне їх дбайливе й економне використання. Людська діяльність зумовлює різноманітний вплив на довкілля. З одного боку, це вивчення й охорона природи, з іншого — її освоєння та перетворення.

Природокористування — це сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на вивчення, освоєння, охорону та перетворення природи з метою забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. За характером впливу на довкілля природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Раціональним вважають природокористування, під час якого обсяги залучення природних багатств компенсуються заходами щодо їх відновлення й охорони. Воно має забезпечити насамперед повноцінне існування та розвиток суспільства, а також зберегти високу якість навколишнього середовища. Цього досягають за рахунок економної експлуатації природних ресурсів і найефективнішого режиму їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства та збереження здоров’я людей. Діяльність людини має відбуватися в суворих межах згідно із законами розвитку природи та суспільства, законами взаємодії між ними. Природокористування має перебувати під суворим контролем держави.

Нераціональне природокористування зумовлене значним перебільшенням антропогенного впливу на природні комплекси. Наслідком цього є наростання екологічної кризи. Вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості та вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не лише прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Крайнім проявом нераціонального природокористування є споживацьке ставлення, за умов якого знищують окремі види ресурсів або цілі природні комплекси. Так, зокрема сталося з деякими тваринами та рослинами, які колись існували в Україні. Зовсім зникли з наших лісів європейські тури, а зі степів — дикі коні тарпани, на межі вимирання опинилися морські ссавці: чорноморські дельфіни та тюлень-монах.

За видами діяльності розрізняють природокористування промислове, сільськогосподарське та рекреаційне. За видом використання природних ресурсів виділяють землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та інші види природокористування.

Важливого значення за сучасних умов набуває комплексний підхід до природокористування, зокрема комплексно-територіальний, що містить глобальні, міждержавні, державні, локальні й інші проблеми.

Складові природно-ресурсного потенціалу. Важливою передумовою розвитку господарства країни є природні умови та природні ресурси на її території.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — сукупність наявних природних ресурсів і природних умов певної території (світу, регіону, країни або її частини), що фактично використовується або може бути використана у господарстві.

Складові природно-ресурсного потенціалу

До основних компонентів природно-ресурсного потенціалу належать: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення природних ресурсів.

Природні ресурси є найважливішою складовою природно-ресурсного потенціалу. Географія природних ресурсів вивчає розміщення та структуру окремих видів ресурсів, економічно оцінює, визначає рівень забезпечення, а також розглядає питання їх відтворення, раціонального використання й охорони.

Природні ресурси можна класифікувати за характером відновлення та належністю до компонентів природи. За характером відновлення їх поділяють на вичерпні (запаси яких обмежені) та невичерпні (що кількісно є безмежними).

Вичерпні ресурси бувають невідновними (мінеральні та зниклі види рослин і тварин); відносно відновними, тобто ті, що відновлюються дуже повільно (ґрунтові), та відновними (біологічні). Невичерпні поділяють на відносно невичерпні, кількість яких залишається незмінною, але якість значно погіршується (водні й атмосферне повітря); та дійсно невичерпні, на кількість і якість яких людини не здатна вплинути (агрокліматичні, енергія Сонця, вітру, хвиль, течій, припливів).

Класифікація природних ресурсів за характером відновлення

За належністю до компонентів природи виділяють такі основні види ресурсів: мінеральні, кліматичні, водні, ґрунтові, біологічні (рослинні: лісові, кормові та тваринні: промислово-мисливські, рибні), рекреаційні, космічні (енергія Сонця, вітру, хвиль, течій, припливів).

Сутність екологічних проблем. У процесі використання природних ресурсів у результаті нераціонального природокористування збільшується антропогенний тиск на природу, що спричиняє екологічні проблеми.

Екологічними вважають проблеми, які виникли внаслідок взаємодії людини з навколишнім середовищем. У результаті цих проблем відбувається порушення біологічної рівноваги, яке призводить до екологічних катаклізмів і загрожує всьому живому. Нині екологічні проблеми набули глобальних масштабів, тобто стали актуальними для всього людства. Це, насамперед, такі проблеми, як: забруднення навколишнього середовища, скорочення орних земель, виснаження мінеральних ресурсів, енергетична проблема. Вказані проблеми пов’язані між собою. Їх можна вирішити лише спільними зусиллями, широко залучаючи до цього світове співтовариство.

Види забруднень довкілля та джерела їх надходження. Забруднення навколишнього середовища часто вважають найгострішою екологічною проблемою. Негативно впливають на довкілля різні види забруднення.

Забруднення — це надходження у навколишнє середовище речовин, які погіршують якість окремих компонентів природи (повітря, води, ґрунтів) і завдають шкоди природним комплексам.

Фахівці поділяють забруднення природного середовища за типом їх походження на механічне, хімічне, біологічне, фізичне та радіаційне. До механічного відносять забруднення твердими частками, тарою та відпрацьованими предметами, які накопичуються на земній поверхні: у ґрунті, воді, повітрі. Хімічне забруднення — це забруднення речовинами та сполуками штучного походження, які надходять у географічну оболонку та порушують процеси кругообігу речовини й енергії. Біологічним забрудненням вважають поширення організмів, що з’явилися у результаті життєдіяльності людства. Прикладом біологічного забруднення є бактеріологічна зброя, нові віруси, які викликають епідемії небезпечних захворювань, а також швидке розмноження окремих видів рослин чи тварин, переселених людиною з одного місця поширення в інше. До фізичних забруднень належать спричинені діяльністю людини зміни теплових, електричних, радіаційних умов, а також вібрації та шуми.

Види забруднень

Наразі основними джерелами забруднення природного середовища є підприємства енергетики (ТЕС, АЕС, ГЕС), усі промислові об’єкти, сільське господарство, військові об’єкти, різні види транспорту, особливо автотранспорт. Вони постійно забруднюють довкілля сотнями небезпечних речовин.

За масштабами негативних наслідків виділяють хімічне забруднення. Серед його різновидів є забруднення природи нафтою та нафтопродуктами.

Забруднення нафтою найчастіше відбувається в результаті аварій, які трапляються в місцях видобутку нафти або під час її транспортування. Нафта легша за воду, тому вона не змішується з нею, а плавкою розтікається на поверхні, утворюючи величезні нафтові плями. На ділянках земної поверхні, забруднених нафтою, порушується кругообіг речовин: припиняється випаровування, газообмін, змінюється температура. Найбільшої шкоди нафтове забруднення завдає органічному світу. Така аварія трапилася у Керченській протоці. Від виливів нафти тоді постраждали птахи та риба, зазнало суттєвих збитків курортне господарство.

Дуже небезпечним є радіаційне забруднення, яке відбувається під час випробувань ядерної зброї, захоронения радіоактивних відходів, аварій і катастроф на атомних станціях і підводних човнах із атомними двигунами чи атомною зброєю на борту, використання гірських порід із відходів видобування уранових руд.

Важливим джерелом небезпеки для природи була й залишається військова діяльність. Величезної шкоди довкіллю завдають випробування різних видів зброї, проведення навчань і маневрів. Негативно впливають на природні комплекси військові конфлікти, під час яких руйнуються промислові об’єкти, що призводить до викиду небезпечних речовин у навколишнє середовище.

Екологічні проблеми на території України. Природні комплекси на території України зазнали суттєвого впливу людської діяльності. Значну частину території нашої держави відносять до екологічно небезпечних регіонів світу.

Найбільшого впливу господарської діяльності зазнало атмосферне повітря. Воно є найбільш забрудненим у промислових центрах країни. 60 % всього обсягу забруднень припадає на Луганську, Донецьку та Дніпропетровську області. Головним джерелом забруднення атмосфери є автомобільний транспорт, тому у великих містах кількість отруйних речовин у повітрі перевищує гранично допустимі концентрації у кілька разів. Найбільше забрудненим в Україні є повітря у Кривому Розі, Маріуполі, Кам’янську (Дніпродзержинську), Керчі та Дніпру (Дніпропетровську). Атмосферу забруднює промисловість, зокрема такі її галузі, як металургія, хімічна промисловість, енергетика, збагачення залізних руд. Основними забруднювачами повітря є оксиди сірки й азоту, що викликають під час з’єднання з парами води кислотні дощі, чадний газ, важкі метали.

Чималих змін зазнали внутрішні води в Україні. Дніпро зарегульований каскадом водосховищ, його течія уповільнилася, що призвело до зміни умов існування живих організмів. Під час створення водосховищ було затоплено заплаву з родючими ґрунтами, а також знищено старичні озера з багатими рибними запасами. Річки України зазнали значного забруднення. Наприклад, «стічною канавою» давно називають ліву притоку Дніпра — Інгулець, на якій розташовано Кривий Ріг. Виносячи брудні води в моря, річки забруднюють також і їх води. Величезна кількість мінеральних добрив і отрутохімікатів потрапляють у воду під час змивання їх із полів.

Значного впливу з боку людини зазнали ґрунти України. Вони страждають від забруднення отрутохімікатами та мінеральними добривами. Ґрунти Полісся постраждали від радіоактивного забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС. Через надмірне зрошення на півдні України виникла проблема вторинного засолення ґрунтів. З вини людини триває прискорена ерозія ґрунтів: вітрової ерозії зазнають осушені ґрунти Полісся, водну ерозію викликає знищення природної рослинності, надмірний випас худоби, неправильний обробіток земель схилів. У районах відкритого розробляння корисних копалин ґрунти зовсім знищені. Тут виникли «місяцеві ландшафти». Антропогенні форми рельєфу утворюють терикони — насипані горби з порожньої породи, що «димлять» пилом, забруднюючи повітря.

Рослинний і тваринний світ України змінився докорінно. Площа лісів із XVI ст. постійно скорочується. Майже всі степові ландшафти знищені внаслідок розорювання чорноземів. Разом із рослинністю змінився і тваринний світ. Деякі види тварин стали дуже рідкісними: байбак, дрохва, степовий орел, дикий кіт, рись. Інші, наприклад кулан і тарпан, зникли зовсім. Незаймані куточки природи залишилися тільки на природоохоронних територіях: у заповідниках, природних національних парках, заказниках.

Екологічна ситуація та її типи. Для оцінювання ступеня впливу людини на природу певної території, виявлення на ній позитивних і негативних умов та чинників для проживання та господарської діяльності, виділяють різні типи екологічних ситуацій.

Типи екологічних ситуацій

Екологічна ситуація — стан навколишнього середовища, що склався внаслідок взаємодії природи та господарської діяльності людини. За ступенем гостроти екологічного стану в Україні розрізняють три типи територій: екологічної рівноваги, екологічної кризи, екологічної катастрофи. Виявлення типу екологічної ситуації передбачає встановлення переліку екологічних проблем, їх масштабності та поєднання різних видів проблем на одній території.

Екологічна рівновага залишається там, де за умов раціональної господарської діяльності людини або відсутності прямого чи опосередкованого впливу людини зберігаються природні умови існування ландшафтів. Прикладами територій екологічної рівноваги є: частково Українські Карпати та Кримські гори, райони Волині.

Екологічна криза визначає напружений стан взаємодії людини і природи, в якому змінене внаслідок господарської діяльності навколишнє середовище негативно впливає на суспільний розвиток. Відбувається повне виснаження природних ресурсів і різко погіршується стан здоров’я людей. Стан екологічної кризи є небезпечним, але зворотним. Завдяки активним природоохоронним діям тут ще можливе покращення та відновлення навколишнього природного середовища. Найбільшими районами екологічної кризи є: Придніпров’я, Донбас, чорноморсько-азовське узбережжя, а також усі великі міста, де сконцентроване, промислове виробництво й автомобільний транспорт.

Екологічна катастрофа виникає в результаті прямої або опосередкованої дії людини і призводить до незворотних явищ та несприятливих наслідків. Відбувається повна втрата ресурсів, генофонду флори і фауни, унікальних природних об’єктів, людське життя перебуває під загрозою. Найбільшим прикладом території екологічного лиха є зона навколо Чорнобильської АЕС. У результаті аварії на атомній станції 1986 р. відбулось радіоактивне забруднення північної частини Полісся. За будь-яких умов тут уже неможливе повернення до екологічної рівноваги.

Моніторинг навколишнього середовища. Вивчення та дослідження динаміки розвитку екологічних проблем вивчає геоекологія — наука, яка виникла наприкінці XX ст. Її появу пов’язано з посиленням тиску людини на природу, що загрожує існуванню самого людства.

Основним методом геоекології є моніторинг (з латини — той, що нагадує) навколишнього середовища, або екологічний моніторинг, — система спостережень і контролю за станом природного середовища та прогнозування змін, що відбуваються в ньому під впливом господарської діяльності людини.

Цей метод почали застосовувати з 80-х рр. XX ст. Головна мета моніторингу — розробляння обґрунтованих рекомендацій для покращення стану довкілля. Моніторинг здійснюється на локальному, регіональному та глобальному (біосферному) рівнях. Об’єктом моніторингу залежно від рівня та мети може бути або навколишнє середовище, або його компоненти та джерела впливу на нього: атмосферне повітря, підземні та поверхневі води, ґрунти, відходи, несприятливі природні процеси. Моніторинг побудовано на ряді принципів: об’єктивності та достовірності, систематичності спостережень, відкритості інформації для громадськості, оперативності її надходження тощо.

Моніторингові дослідження довкілля, що ґрунтуються на статистичних показниках, набули поширення в Україні. На підставі одержаних даних складено численні екологічні карти.