Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 40

Природні умови та ресурси Чорного моря, проблеми їх використання

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає чинники формування природних комплексів Чорного моря;

• показує на карті елементи берегової лінії Чорного моря;

• характеризує рівнинні природні комплекси Чорного моря;

• пояснює на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи у Чорному морі;

• оцінює природні ресурси Чорного моря;

• окреслює проблеми раціонального використання природних комплексів Чорного моря.

Чорне море — це великий природний комплекс, що має свої специфічні природні умови та природні ресурси.

Фізико-географічне положення та берегова лінія. Чорне море є внутрішнім і належить до басейну Атлантичного океану. Воно з’єднане з Середземним морем через протоки Босфор і Дарданелли. Площа поверхні становить близько 422 тис км².

Чорне море омиває південні береги України, а також ще п’яти країн: Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії та Росії. Довжина берегової лінії становить 4090 км, з яких у межах України — 1540 км. У Чорне море впадають великі річки, які опріснюють воду. Під час впадіння в море річки утворили біля північного та західного узбережжя багато лиманів. Окремі лимани використовують як джерела лікувальних грязей і кухонної солі.

Із Азовським Чорне море сполучене вузькою, від 4,5 км до 15 км, Керченською протокою. Її протяжність 45 км. Через протоку 1944 р. зведено міст, який менше ніж за рік зруйнувався, його опори були пошкоджені кригою та штормовими хвилями. Міст не відновили, а сполучення організували кілька років потому завдяки поромній переправі. Фарватер протоки перетинають рифи, мілини, коси, тому її глибина незначна (2-7 м). Кораблі ходять за спеціально спорудженим каналом.

Фізико-географічне положення Чорного та Азовського морів

Берегова лінія Чорного моря

Українські береги моря слабо розчленовані, переважно низовинні. В окремих місцях — урвисті. Серед великих заток вирізняються Каркінітська, Каламітська, Феодосійська й Одеська. Існує багато невеликих бухт, оточених косами, які використовуються для причалювання кораблів. Островів у Чорному морі мало, всі вони в узбережній смузі.

На Кримському півострові є чимало мисів — ділянок суходолу, що гострим кутом видаються в море. Найвідоміші серед них Сарич — найпівденніша точка нашої держави, на західному узбережжі півострова — Тарханкут і Херсонес, на південному сході — Меганом та Онук.

Будова та рельєф дна, корисні копалини. Улоговина Чорного моря — це залишок великого океанічного басейну, який існував у мезозойську та палеогеновий період кайнозойської ери між давніми материками Гондвана і Лавразія. Вчені його називають океаном Тетіс. Він сполучався на заході з Атлантичним, а на сході з Тихим океаном. У неогеновий період унаслідок насування літосферних плит уламки Гондвани зіткнулися з південною частиною Євразії й відбулося альпійське горотворення. Площа Тетісу стала скорочуватися. Він від’єднався спершу від Тихого, а згодом і від Атлантичного океану. Його дно розпалося на окремі водойми. Ще 3-7 млн років тому від сучасного Середземного моря до Аральського моря-озера простягалося величезне Сарматське море. Воно було слабо зв’язане з Океаном, і його води зазнавали опріснення. Згодом Сарматське море розділилося на окремі водойми. Одна з них — Чорне море.

За геологічною будовою дна Чорне море є морем рухомих зон, яке знаходиться у межах глибоководної тектонічної западини. Про це свідчать такі ознаки: великі глибини, наявна земна кора океанічного типу та висока сейсмічність дна. За своїм рельєфом дно Чорного моря нагадує велику тарілку: воно глибоке та рівне з мілководними краями на периферії. Середня глибина Чорного моря — 1256 м. Для більшої частини морського дна характерні глибини понад 2000 м. Точка з максимальною глибиною знаходиться у південній частині моря — 2245 м. Північна частина дна лежить на затопленій частині Східноєвропейської платформи, тому тут сформувався широкий, до 200 км від берега, шельф. Наймілкіша його частина — Одеська затока, де глибини становлять 30--60 м. Шельф майже відсутній біля Південного берега Криму, де вертикальні підводні урвища сягають 50 - 80 м. Це пов’язано з подальшим опусканням території. Значних піднять дна давно не спостерігалося, тому в морі островів мало.

У шельфовій зоні Чорного моря відкриті поклади природного газу та нафти. Тут у верхній частині осадового чохла платформи вже розвідано понад 60 родовищ. Найбільш перспективними вважають глибинні ділянки земної кори до 700-750 м.

Кліматичні умови. Чорне море розташоване в межах двох кліматичних поясів. Північно-західна його частина — у континентальній області помірного поясу. Тут переважає суха погода протягом року з жарким літом і холодною зимою. Ця ділянка моря в окремі роки може вкриватися кригою на 10-20 км від берега. Більша частина Чорного моря знаходиться у середземноморській області субтропічного поясу з сухим і спекотним літом та вологою і теплою зимою. Температура повітря над морем у липні +21...+24 °С, у січні — на півночі 0...- 5 °С, на півдні +8 °С. Кількість опадів — від 200 до 1000 мм. Найчастіше море буває спокійним. Шторми трапляються рідко та піднімають хвилі до 6-8 м.

Водні маси та морські течії. Чорне море — проточна водойма, тому його водні маси мають вдвічі нижчий рівень солоності, ніж океанічні води. Прісні води стікають до його улоговини з материка через річки та спрямовані у бік Середземного моря. Проточність моря могла б спричинити повне його опріснення. Але цьому перешкоджає підтік у протилежному напрямку більш солоної води з Середземного та Мармурового морів через протоку Босфор. Холодніші та солоніші води надходять на певні глибини. Тому основні властивості водних мас зумовлюють «двоповерховість» Чорного моря.

Поверхневий шар води до 150-200 м має знижену солоність: 17-18 %о. Температура води відчутно коливається за сезонами: влітку +24...+27 °С, взимку + 1...+8 °С. Цю особливість визначає значний річковий стік. Прозорість поверхневої води досить висока: світло від електричної лампи зникає лише на глибині 40-70 м. Глибший шар води не відчуває різких коливань температури та солоності. Тут протягом року вода має температуру близько 4 8 °С, а солоність зростає до 22-25 %о.

Особливістю водних мас Чорного моря є те, що лише верхній шар води насичений киснем і підтримує тут розвиток життя. Нижче в чорноморській воді кисню немає. Він витіснений отруйним сірководнем. Його сліди у відкритому морі помітні вже з глибини 50 м, а біля узбережжя — глибше 200 м. Нижче й до самого дна його концентрація неухильно зростає. Цей шар води називають «мертвим». Тут ніхто не живе, окрім анаеробних бактерій роду Мікроспіра, які володарюють у цьому царстві холоду та мороку. За однією з гіпотез, сірководень якраз і утворився завдяки життєдіяльності цих бактерій. Сірководень взагалі не рідкість у водоймах, але він легко окислюється. У Чорному морі вертикальні рухи воДи дуже обмежені, тому кисень у нижні шари моря не проникає, й сірководень займає 87% об’єму води.

Водні маси Чорного моря

Знаючи про «мертві» глибинні води, деякі фахівці пропонували використати чорноморське дно як міжнародне звалище радіоактивних відходів. Але зв’язок нижнього шару води з верхнім усе одно існує. Тому від цього проекту відмовилися.

Під впливом північних вітрів із берега, водні маси Чорного моря пересуваються, створюючи малопотужні теплі течії. Вони переміщуються проти годинникової стрілки паралельно береговій лінії, утворюючи два замкнені кола: у західній і східній частинах моря.

Ширина течій 50-100 км, а швидкість 0,5-1 км/год. Через малу швидкість чорноморські течії практичного значення для судноплавства не мають.

Припливи та відпливи у морі практично не відчутні, оскільки мають дуже незначну висоту — 7-30 см.

Органічний світ. У Чорному морі світ живих організмів порівняно бідний і одноманітний. Це пояснюється двома чинниками: наявності сірководню та значною віддаленістю від Океану.

У Чорному морі нараховується понад 660 видів рослин. У шельфі північно-західної частини моря існує найбільше в світі скупчення червоних водоростей — філофори, яку називають морським виноградом. Тут філофора покриває понад 15 тис. км² морського дна і нагромаджує понад 5 млн тон біомаси. З неї виготовляють речовину агар агар, який використовують у мікробіології, кондитерському та текстильному виробництвах. На прибережних, скелях можна зустріти їстівну зелену водорість ульву, або морський салат. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте квіткова рослина — морська трава зостера, серед якої знаходять прихисток колонії риб.

Промислові риби Чорного моря

Світ чорноморських тварин складається із близько 2000 видів. Серед них приблизно 180 видів риб. Більшість кісткових риб мають промислове значення: кефаль, тюлька, тунець, скумбрія, ставрида, оселедець, камбала, хамса. Серед водоростей ховаються незвичайні за формою рибки — морські голки (сарган) і морські коники. На дні живуть бички — дрібні рибки ряду окунеподібних, які можуть певний час перебувати без води. Серед хрящових риб у Чорному морі живе кілька видів скатів (скат-метелик, морський кіт, морська лисиця) та один вид акул — чорноморський катран. Це найменша з акул завдовжки 25 см.

У Чорному морі живуть чотири види ссавців: три види дельфінів й один вид тюленів. Чорноморський дельфін афаліна — найбільша морська тварина України. Його довжина тіла сягає 3,3 м (зазвичай 1,8-2,5 м), маса — 200 кг. Дельфін білобокий менший за афаліну. Довжина тіла зазвичай не перевищує 2,1 м. Маса — 60-75 кг. Ще менший дельфін-азовка, довжиною 1,3-1,5 м. Його називають морською свинею через товстий, до 4 см, шар підшкірного жиру та галасливе дихання, подібне до рохкання. Всі дельфіни живляться рибою. Живуть до 30 років. Тюлень-монах — великий ссавець із довжиною тіла до 275 см, масою понад 300 кг. Тримається невеликими групами і поодинці, тому й отримав таку назву. Живиться рибою та ракоподібними. В Україні вважається зниклим видом. Колись він жив біля берегів Криму. Винищувався задля шкури, жиру та м’яса. Всі чорноморські ссавці занесені до Червоної книги України. Їх промисел заборонено.

Серед безхребетних відомо близько 650 видів ракоподібних (краби, омари, креветки, раки), понад 200 видів молюсків (рапана, мідії, устриці), три види медуз (аурелія, коренерот і мнеміопсис).

Використання природних ресурсів та екологічні проблеми. Природні ресурси Чорного моря, насамперед біологічні активно використовуються людиною. Збільшуються обсяги вилову риби. Щороку море дає близько 1 млн тон риби. Промислове значення мають деякі молюски, ракоподібні та водорості. На їх базі розвивається харчова, зокрема рибоконсервна промисловість.

Розпочато використання мінеральних ресурсів чорноморського шельфу: розробляється Причорноморсько-Кримський (Південний) нафтогазоносний басейн.

Активно працює морський транспорт. На чорноморському узбережжі знаходяться дев’ять українських морських портів: Одеса, Чорноморськ, Южне, Миколаїв, Херсон, Ялта, Євпаторія, Феодосія, Керч. Морськими шляхами перевозять нафтопродукти, руди, вугілля, метали, хімічні речовини, будівельні матеріали.

Кліматичні умови, піщані пляжі, мальовничі краєвиди, цілющі грязі зробили узбережжя Чорного моря найбільшим у країні курортним районом. Тут знаходяться відомі кліматичні та бальнеологічні курорти. Особливо Південний берег Криму має значне рекреаційне значення.

У зв’язку з активним використанням природних ресурсів моря та високою щільністю заселення території України значно загострилися екологічні проблеми Чорного моря. Вода надто забруднюється стічними водами курортної зони, через річковий стік, морським транспортом, Російським військовим флотом, у процесі видобутку природного газу. Хімікати і добрива, що змиваються з навколишніх сільськогосподарських угідь, вражають планктон і рибу, призводять до катастрофічного поширення одноклітинних водоростей, які викликають цвітіння води. Усе це визначає екологічний стан Чорного моря як несприятливий.

Крім того, різко скоротилося надходження у море прісної води з річок у зв’язку з її використанням для зрошення та перетворенням Дніпра на систему водосховищ. Це, в свою чергу, збільшує солоність води та викликає активізацію життєдіяльності анаеробних бактерій, які живуть у нижньому шарі чорноморської води, та спричиняє підняття сірководню дедалі ближче до поверхні.

Для запобігання екологічній катастрофі Чорного моря необхідне проведення комплексних заходів щодо виведення прибережних районів із зони екологічної небезпеки. Раціональне використання ресурсів Чорного моря й охорона його неповторної природи сприятимуть відновленню рибних запасів і цілющих рекреаційних властивостей морського узбережжя.