Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 35

Степова природна зона

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає чинники формування природних ландшафтів степової природної зони;

• показує на карті межі степової природної зони, найбільші форми рельєфу та водойми природної зони;

• характеризує степові ландшафти;

• пояснює на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи у степовій зоні;

• аналізує карту ландшафтів, співвідношення природних та антропогенних ландшафтів у степовій зоні;

• оцінює природні ресурси степової зони, наслідки впливу господарської діяльності людини на природні особливості ландшафтів зони.

Фізико-географічне положення. Степова зона лежить у південній частині України та займає 39 % її території. На півночі межує із лісостеповою зоною, на півдні простягається до узбережжя Чорного й Азовського морів і передгір’я Кримських гір. Займає більшу північну частину Кримського півострова. Зона степу тягнеться від державного кордону з Молдовою та Румунією на південному заході до кордону з Росією на північному сході.

За рівнем забезпечення теплом та вологою, характером ґрунтово-рослинного покриву степова зона поділяється на три природні підзони: північностепову, середньостепову та південностепову (сухостепову).

Фізико-географічне положення степової зони

Тектонічні структури, форми рельєфу та корисні копалини. Чергування височин і низовин у рельєфі степової зони пов’язане з неоднорідністю будови земної кори та проявом неотектонічних рухів. Більшу частину території розміщено в межах різних тектонічних структур давньої докембрійської Східноєвропейської платформи. Центральну частину степу перетинає південна окраїна Українського щита. Між Дніпром (Дніпропетровськом) і Запоріжжям Дніпро прорізає кристалічні породи щита й ділить його на дві частини, які відповідають таким формам рельєфу: на правому березі — відрогам Придніпровської височини, на лівому — Приазовській височині. їх поверхня розчленована долинами річок, ярами та глибокими балками. У місцях виходу найдавніших у світі кристалічних порід на поверхню формуються унікальні форми рельєфу, які на півдні України називають могилами. Зокрема, найвища точка Приазов’я — гора Бельмак-Могила (324 м). З її вершини стікає більше десятка степових річок. А скіфи на верхівці цього пагорба-останцю в давнину насипали курган із кількома похованнями.

На південь від щита фундамент платформи занурюється під товщу осадових порід різного віку, утворюючи Причорноморську западину. У рельєфі западина відповідає слабо похилій у бік моря Причорноморській низовині. З палеоген-неогенових порід тут поширені глини, пісковики, вапняки; з четвертинних — леси завтовшки 10-25 м, які є материнськими породами для формування чорноземів. Із вапняками та лесами пов’язані типові для степу карстові форми рельєфу — поди (степові блюдця) — округлі плоскодонні зниження рельєфу глибиною від 2 до 25 м і діаметром від кількох метрів до 10 км. Вони шкодять землеробству та будівництву. Біля гирла Дніпра на лівому березі знаходиться великий піщаний масив Олешківські піски з еоловими формами рельєфу. Вітер, перевіюючи давні піщані відклади Дніпра, створив бархани заввишки 5-20 м. Між ними трапляються озера та солончаки. Стримують рух пісків штучні насадження сосни.

На схід від Українського щита лежать південні частини Дніпровсько-Донецької западини, які в рельєфі відповідають Придніпровській низовині. Ще східніше — Воронезький кристалічний масив, виражений у рельєфі відрогами Середньоруської височини.

На південному сході сформувалася у пізньому палеозої в епоху герцинського горотворення Донецька складчаста споруда. Нині на її місці — старі зруйновані гори — Донецький кряж. Типовими для нього формами рельєфу є гриви — вузькі асиметричні видовжені на кілька кілометрів підвищення. Поверхня місцевості складена палеозойськими та мезозойськими відкладами: пісковиками, сланцями, вапняками, крейдою. На Донецькому кряжі знаходиться найвища точка степової зони й усієї лівобережної України — гора Могила-Мечетна (367 м).

Північна частина Кримського півострова лежить на молодій Скіфській платформі, пізньопалеозойський фундамент якої перекритий потужним мезозойським і кайнозойським осадовими чохлами. Рівнинну частину Криму зайнято Північнокримською низовиною. На Керченському півострові є особливі форми рельєфу — грязьові вулкани, які під тиском газу метану вивергають глинисту грязь.

Неоднаковість за походженням форм сучасного рельєфу степової зони сприяє формуванню багатоманітних ландшафтів.

Степова зона дуже багата на корисні копалини різного походження. Найважливішими серед них є кам’яне вугілля Донбасу; буре вугілля Дніпровського басейну; нафто газові родовища Дніпровсько-Донецької (Східної) області та Причорноморсько-Кримського (Південного) басейну; залізні руди Криворізького та Керченського басейнів; марганцеві руди Південноукраїнського (Придніпровського) басейну; ртутні руди Микитівського родовища, кухонна сіль Артемівського, Слов’янського, Сиваського родовищ; лікувальні грязі Куяльника, західного узбережжя Криму, Миколаївщини, Донеччини.

Кліматичні умови. Клімат зони степу помірний континентальний. Порівняно з лісостеповою зоною для степів характерні більші річні амплітуди коливання температури повітря, менша кількість опадів і недостатнє зволоження. Тут за низької вологості повітря досить часто бувають суховії, посухи, пилові та чорні бурі, які завдають шкоди сільському господарству.

Степова зона знаходиться на південь від осі О. Воейкова, що впливає на характер атмосферної циркуляції. Як на усій території України, у степах переважає західне перенесення вологих морських повітряних мас із Атлантичного океану. Проте для формування клімату неабияку роль також відіграють вітри східного та північно-східного напрямків, які приносять сухі континентальні помірні повітряні маси. Влітку південні вітри несуть континентальні тропічні повітряні маси. Через вісь О. Воєйкова атлантичні циклони не завжди досягають степової зони, що є причиною меншої, ніж у лісостепу, кількості опадів.

Середні температури січня зменшуються на схід від -1 до -9 °С, а липня — збільшуються в тому ж напрямку від +20 до +23 °С. Річна кількість опадів зменшується від 450 до 300 мм із північного заходу на південний схід. Найсухіше місце в Україні — Тендрівська коса, де середньорічна кількість опадів становить 291 мм (як у пустелі), а абсолютний мінімум — 100 мм. 60-70 % опадів випадає теплої пори року. Сніговий покрив нестійкий та утворюється з грудня до кінця лютого. Безморозний період триває 160-220 днів.

Кліматичні умови, степового узбережжя Чорного й Азовського морів зробили їх популярними місцями відпочинку і туризму, зосередженням санаторно-курортного установ.

Води суходолу. Зазначені кліматичні умови степової зони є причиною бідності річкової мережі. Більшість річок транзитні. У степовій зоні знаходяться нижні течії Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю. Східні області перетинає середньою течією Сіверський Донець. У межах степів великі річки приймають мало приток.

Живлення річок забезпечується переважно за рахунок талих снігових вод. У їх режимі спостерігаються короткочасна та висока весняна повінь і низька літня межень. Короткі річки маловодні, влітку можуть у верхів’ях пересихати. Деякі несуть воду до подів.

Унаслідок затоплення гирла річок морем утворилися відкриті та закриті лимани: Дніпровсько-Бузький, Дністровський, Молочний, Хаджибейський, Тилігульський, Куяльницький та інші.

У степовій зоні знаходяться найбільші за площею озера в Україні. Численні озера лиманного походження. Вони зосереджені переважно на півдні Одещини (Сасик (Кундук)) та західному узбережжі Кримського півострова (Сасик (Сиваш), Сакське, Донузлав). У долині Дунаю є великі заплавні озера: Ялпуг, Кугурлуй, Кагул.

У степовій зоні дуже мало боліт. Вони представлені лише низинним типом. Найбільшими серед них є Кардашинське серед Олешківських пісків, болота у пониззях Дніпра, Дністра, Дунаю.

Для перерозподілу річкового стоку в райони, що відчувають дефіцит води, прокладено канали та зрошувальні системи, які наповнюються водами Дніпра та Сіверського Донця. Великими зрошувальними системами є Каховська, Інгулецька, Північнокримська. Для водопостачання промислових міст Донбасу і Придніпров’я прокладені канали Дніпро — Донбас, Сіверський Донець — Донбас, Дніпро — Кривий Ріг. На Дніпрі створено водосховища: Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське.

Ґрунти. Найбільшим природним багатством степової зони є її ґрунтові ресурси, серед яких переважають високопродуктивні чорноземи. Саме завдяки їх високій родючості степ є основним сільськогосподарським районом, де вирощують пшеницю, кукурудзу, просо, соняшник, кавуни. Але через кліматичні особливості умови для землеробства складні. Для одержання стійких врожаїв потрібне зрошення земель. Для запобігання вітровій ерозії уздовж полів створюють захисні лісосмуги.

Ґрунти сформувалися на лесових відкладах. Залежно від рівня зволоження та характеру рослинності у степовій зоні сформувалися різні зональні типи та підтипи ґрунтів. У північностеповій підзоні виникли чорноземи звичайні зі значним умістом гумусу. Найбільший його вміст мають чорноземи Приазовської височини (7,2 %). У середньостеповій підзоні поширені чорноземи південні, в яких вміст гумусу зменшується до 5 %, наявні включення гіпсу на певній глибині. У найбільш посушливій південностеповій (сухостеповій) підзоні сформувалися каштанові ґрунти з невеликою часткою гумусу та близьким до поверхні заляганням гіпсу.

У степах формуються деякі азональні типи ґрунтів. На терасах річок виникли лучночорноземні ґрунти. У південностеповій підзоні у подах за умов промивного режиму виникли солонці, солончаки та солоді. Солончаки — це ґрунти, постійно насичені солями у верхніх горизонтах, що пригнічує ріст і розвиток рослин. Вміст гумусу 1-2 %. На поверхні ґрунту присутня сольова кірка. Утворюються внаслідок випаровування мінералізованих підземних вод, які залягають близько до поверхні. Солоді формуються у зниженнях рельєфу (часто у подах) на краще зволожених землях унаслідок розсолення та вилуговування засолених ґрунтів. Солі при цьому вимиваються на певну глибину, як і у солонців, які менше засолені, ніж солончаки. Вони лужні, потребують гіпсування. Солончаки, солоді та солонці або зовсім не використовують, або використовують для випасання овець і великої рогатої худоби. Основний захід меліорації — промивання солончаків прісною водою, яку супроводжують заходи, що знижують рівень ґрунтових вод.

У степовій зоні за надмірного зрошення розвиваються процеси вторинного засолення ґрунтів, коли солонці знову перетворюються на солончаки. Причиною цього є підйом рівня засолених підземних вод.

Рослинний покрив і тваринний світ. Рослинність степової зони відрізняється від лісостепу відсутністю лісів на вододілах. Лісом і чагарниками на півночі степової зони бувають вкриті лише байраки, де переважає дуб, до якого додаються клен, липа, ясен, глід, шипшина, мигдаль, степова вишня. Лісистість степової зони становить лише 3 %.

Степова рослинність, як і ґрунти, змінюється поширотно з півночі на південь. Північностепова підзона зайнята різнотравним степом. Тут кожної пори року цвітуть інші рослини. Рано навесні після танення снігу одержують воду цибулинні рослини: тюльпани, крокуси, гіацинти. Пізніше квітує яскраво-жовтими квітами адоніс (горицвіт), спалахують квітами степові півники та фіалки. На початку літа викидає свої мітелки ковила, розпускаються квіти півонії вузьколистої (воронця), шавлії, волошки, конюшини. З середини літа степ вигоряє, і життя завмирає до перших осінніх дощів, коли з’являється зелена ковдра із мохів.

У середньостеповій підзоні поширені типчаково-ковилові степи. Вони значно бідніші за видовим складом, ніж різнотравні степи, рослинний покрив розріджений. Основними рослинами є злаки: ковила Лессінга, ковила українська, типчак (костриця), стоколос, а також гвоздика, деревій, шавлія.

У південностеповій підзоні, яка відчуває гострий дефіцит води, формуються сухі степи із переважанням полину, солянки, житняку, типчака, ковили, кермеку. Рослини утворюють окремі острівці, що чергуються з голими пісками.

Природна рослинність степової зони майже не збереглася. Через широкомасштабне зрошення та високу розораність земель нині 80 % території зайнято сільськогосподарськими угіддями. Від цього постраждав і світ степових тварин.

Характерними представниками степової фауни є дрібні гризуни: ховрахи, хом’яки, миші, полівки, тушканчики. Зрідка зустрічається великий гризун байбак. На гризунів полюють хижі звірі: тхір, лисиця, вовк, з птахів — степовий орел, боривітер малий і великий, лунь. Інколи зустрічається дрохва. У полі живуть перепілки, жайворонки, журавлі. На узбережжі морів живуть баклани, чаплі, пелікани, лебеді-шипуни, мартини. Із плазунів відомі степова гадюка, жовточеревий полоз, ящірки.

Природне районування й охорона ландшафтів. Ви вже знаєте, що за кліматичними умовами, зональними типами ґрунтів і видовим складом рослинності степова зона поділяється на підзони, що мають природні провінції (краї), а ті в свою чергу — природні області.

Природні комплекси степів докорінно змінені людиною. Незаймані степи лишилися тільки у заповідниках. У межах зони створено три біосферні заповідники: «Асканія-Нова», Чорноморський і Дунайський.

«Асканія-Нова» — найстаріший заповідник в Україні. Заснований 1898 р. німцем Фрідріхом Фальц-Фейном як приватний заповідник. Із 1921 р. заповідник набув статусу державного. У 1983 р. «Асканія-Нова» реорганізована у біосферний заповідник. Тут охороняється єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, яка ніколи не оралася людиною. Заповідник віднесено до 100 визначальних заповідників і парків світу.

На території степової зони існують також природні заповідники: Український степовий, Луганський, «Єланецький Степ», Опуцький, Казантипський, Дніпровсько-Орільський і філіал Кримського заповідника — «Лебедині острови». Серед національних природних парків України тут розміщено Азовсько-Сиваський, «Святі Гори», «Великий луг» та інші.