Українські Карпати: фізико-географічне положення, геологічна будова, рельєф

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає чинники формування природних ландшафтів Українських Карпат;

• показує на карті межі, найбільші хребти Українських Карпат;

• характеризує гірські ландшафти Українських Карпат;

• пояснює на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи в Українських Карпатах.

Фізико-географічне положення. Українські Карпати є фізико-географічною провінцією Альпійсько-Карпатської гірської країни, яка тягнеться великою смугою через території 13 країн Європи від південного сходу Франції до західних частин України. В Україні розташовано частину Східних Карпат, які називають Українськими, або Лісистими Карпатами. Вони розташовані на крайньому заході нашої держави. Протяжність гір сягає 270 км, ширина 100-110 км.

Окрім власне гір до складу гірської провінції Українських Карпат входять Передкарпатська височина та Закарпатська низовина. Разом із горами вони становлять близько 6 % площі України, а самі гори — 4 %.

Українські Карпати на сході межують з підзоною широколистих лісів. їх межею є долини річок Дністер і Прут.

Геологічна будова Карпат та як формувалися гори. Карпати — здебільшого молоді складчасті гори, які утворилися в кайнозойську еру, в епоху альпійського горотворення. Тому вони є частиною величезного Альпійсько-Гімалайського поясу складчастості, який виник унаслідок насування Африканської літосферної плити на Євразійську.

Складені гори пухкими осадовими гірськими породами, які нашаровувалися на дні давнього моря, яке було на місці сучасних Карпат у мезозойську еру та в палеогеновому періоді кайнозою. Це пісковики, глинисті сланці, вапняки. Серед них можна відшукати скелети риб, зуби акул, черепашки давніх молюсків. Товщина морських відкладів сягає 4—7 км. Ці породи були зім’яті в складки та виринули з морських глибин на двокілометрову висоту.

Горотворення у Карпатах не припинилося й донині. Гори продовжують стрімко підійматися — зі швидкістю понад 10 см/рік, відчуваючи поштовхи землетрусів силою до 7 балів. Значна швидкість росту гір компенсується й інтенсивністю їх руйнування зовнішніми процесами. Тому попри те, що Карпати — молоді гори, вони середньовисотні. їх вершини зазвичай округлі, згладжені, а схили порівняно пологі.

Але трапляються в Карпатах і дуже давні гірські породи, вік яких оцінюється в 1 млрд років. Це гнейси та метаморфізовані сланці, які виникли ще у протерозойську еру. Вони залягають у районі міста Рахів. Це свідчить про те, що в ті часи на місці гір продовжувалася давня платформа. З часом, у палеозойську еру, вона була подрібнена на острівці, оточені морем. У кайнозої під час горотворення вони піднялися між складками разом із породами морського дна.

На межі з Закарпатською низовиною в кайнозойську еру сформувалися глибокі розломи, які супроводжували виверження вулканів. Про це свідчать магматичні гірські породи: туфи, андезити, базальти.

У четвертинний льодовиковий період кайнозойської ери Карпати були вкриті давніми льодовиками. Їх слідами є кари — заглиблення на схилах гір, виорані льодовиком. У деяких з них нині знаходяться озера. Збереглися й моренні вали.

Тектонічні структури та корисні копалини. Тривалий розвиток земної кори у Карпатах позначився на формуванні сучасних тектонічних структур. У будові Карпатської гірської країни можна виділити три великі тектонічні структури, витягнуті паралельними смугами з північного заходу на південний. Це Передкарпатський крайовий прогин, Карпатська складчаста споруда та Закарпатська западина.

Передкарпатський крайовий прогин являє собою глибоку поздовжню западину на межі зі Східноєвропейською платформою, заповнену семикілометровим шаром осадових тонкошаруватих порід, які виникли на дні давнього моря. В ньому чергуються пісковики, глини та мергелі. В цій товщі порід є поклади нафти, природного газу, калійних солей, самородної сірки. Відомі також мінеральні джерела (Трускавець, Моршин).

Карпатська складчаста споруда має складну будову. Вона складається із двох систем опуклих складок — зовнішньої та внутрішньої, між якими перебуває одна ввігнута складка — центральна. Між складками пухких порід затиснутий Рахівський кристалічний масив. На межі з Закарпаттям тягнуться вулканічні структури — ланцюжок згаслих вулканів. Із ним пов’язано незначні поклади ртутних і поліметалевих руд.

Закарпатська западина являє собою неглибокий прогин, заповнений шаром осадових порід: піском, глиною, кухонною сіллю бурим вугіллям. Є мінеральні джерела (Свалява). В середині кайнозойської ери западина зазнала розколів. На ній, у районі міста Берегова, виникли невисокі вулкани. З ними пов’язані родовища золота.

Рельєф: хребти Українських Карпат. Українські Карпати мають середні висоти. Простягання їх хребтів пов’язане з відповідними тектонічними структурами. Приміром, гірська область Українських Карпат об’єднує Передкарпатську підвищену рівнину, власне Карпати та Закарпатську низовину.

Хребти Українських Карпат

Передкарпатська підвищена рівнина має висоти 200-700 м. Тягнеться вузькою смугою до 30-45 км. Для її поверхні характерні горбисті рівнини.

Власне Карпати складені чотирма паралельними ланцюгами хребтів. На межі з Передкарпаттям тягнуться Зовнішні Карпати з пересічними висотами 900-1800 м. Вони мають ширину 30-40 км. До їх складу входять гірські масиви, системи хребтів: Бескиди, Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати.

Західніше, паралельно Зовнішніх лежать низькі Вододільно-Верховинські Карпати. Їх висоти коливаються в межах 750-1000 м. Основну частину хребта становить верховина — пологохвилясті низькогірні малозаліснені місцевості у Карпатах. У минулому тут росли ялинові ліси, які звели люди. Верховина найбільше густозаселена.

Далі на південний захід знаходиться найвищий із карпатських хребтів — Полонинсько-Чорногорські Карпати. Середні висоти тут становлять 1500 м, а найбільші перевищують 2000 м. Тут знаходиться шість найвищих вершин України: Ребра (2007 м), Гутин Томнатик (2016 м), Петрос (2020 м), Піп-Іван (2022 м), Бребенескул (2032 м) і Говерла (2061 м). Говерла — не лише найвища точка України, але й всієї території Європи на схід від Карпат. Полонинсько-Чорногорські Карпати поперечними долинами розбиті на окремі масиви: Чорногора, Свидовець, Боржава, Красна й інші.

Найзахіднішим є Вулканічний хребет із пересічними висотами 600-700 м. Ширина хребта становить 8-20 км. Лавові потоки завтовшки понад 1 км свідчать про активний вулканізм у доісторичні часи. Тут є чимало старих зруйнованих кратерів — кальдер. Схили круті, важкодоступні. У наймальовничішому місті створено геологічний заказник «Зачарована долина». Річкові долини розділили хребет на ряд масивів: Синяк, Маковиця, Вигорлат, Гутин, Великий Діл та інші.

Перпендикулярно чотирьом паралельним карпатським хребтам поблизу кордону з Румунією тягнуться Рахівсько-Чивчинські гори, які називають Гуцульськими Альпами. Рельєф тут нетиповий для Карпат. До позначок 1500-1950 м здіймаються гори зі шпилястими вершинами, створеними з давніх магматичних порід. Гори важкодоступні. Тут є льодовикові кари та морена.

Закарпатська низовина являє собою плоску рівнину. Має невеликі абсолютні висоти до 120 м. Тягнеться смугою у 22-35 км. Над її поверхнею здіймаються невисокі конуси згаслих вулканів із максимальною висотою 367 м.

Зміст