Лісостепова природна зона

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає чинники формування природних ландшафтів лісостепової природні зони;

• показує на карті межі лісостепової природної зони, найбільші форми рельєфу та водойми природної зони;

• характеризує лісостепові ландшафти;

• пояснює на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи у лісостеповій зоні;

• аналізує карту ландшафтів, співвідношення природних та антропогенних ландшафтів у лісостеповій зоні;

• оцінює природні ресурси лісостепової зони, наслідки впливу господарської діяльності людини на природні особливості ландшафтів зони.

Фізико-географічне положення. Лісостепова зона займає центральну частину України. Вона простягається широкою смугою з південного заходу на північний схід від підзони широколистих лісів і кордонів із Молдовою до східних кордонів нашої держави. Далі на схід продовжується на території Росії. Північна межа лісостепу проходить по лінії, де закінчуються мішанолісові ландшафти. А південна зі степовою зоною доходить до умовної лінії, що проходить через такі населенні пункти: Подільськ (Котовськ) — Первомайськ — Кропивницький (Кіровоград) — Красноград — Вовчанськ. Лісостепова зона займає близько 31 % площі України.

Особливості географічного положення природної зони спричиняє поєднання на її території лісових і степових ландшафтів, які формуються за однакових кліматичних умов. Це найбільш сприятлива для життя та господарського освоєння територія України. Тому вона зазнала інтенсивного впливу з боку людини. Тут знаходяться величезні площі сільськогосподарських угідь на чорноземних ґрунтах, великі промислові центри України (Харків, Кременчук, Черкаси), райони оздоровчого та пізнавального туризму.

Фізико-географічне положення лісостепової зони

Тектонічні структури, форми рельєфу та корисні копалини. Територія лісостепу розташована у межах трьох тектонічних структур Східноєвропейської платформи: Українського щита, Дніпровсько-Донецької западини та Воронезького кристалічного масиву. З чергуванням позитивних і від’ємних тектонічних структур пов’язана різноманітність форм рельєфу, що проявляється у формуванні великих за площею височин і низовин. Із заходу на схід тягнуться південно-східна частина Подільської височини, Придніпровська височина, Придніпровська низовина, відроги Середньоруської височини. Абсолютні висоти коливаються від 383 м на Подільській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Поверхня складена лесом і лесоподібними суглинками, які легко розмиваються водою. Тому у формуванні рельєфу височин лісостепової зони чимала роль належить водно-ерозійним формам рельєфу. Ярами зайнято до 15 % території, а швидкість зростання ярів сягає 8-9 м на рік. Також активно проявляються зсувні та просадкові процеси, в окремих ра

йонах — карст. Тому поверхня височин являє собою підняті плато, що поступово знижуються у бік річкових долин. Відбувається чергування плоских вододілів із глибокими річковими долинами, ярами та балками. З наближенням до великих річок вододіли звужуються та мають вигляд увалів із плоскою поверхнею. Трапляються зсуви. У межах Придніпровської височини виділяються Канівські гори, які підносяться на висоту до 244 м. Насправді це не гори, а глибоко й густо порізана ярами та балками колись плоска поверхня, що набула вигляду гір. Тут сформувалися і найбільші яри в Україні: Сухий потік, Маланчин потік, Комашиний яр. їх глибина сягає 30-40 м. Хмілянський яр є одним із найбільших в Європі: завдовжки понад 8 км і завглибшки 70-80 м. На схилах ярів від’єднуються гірські породи різного віку: від тих, що виникли на морському дні у середині мезозойської ери до сучасних. За ними вчені, як за книжкою, читають геологічне минуле цієї землі. Гірські породи різного віку тут зім’яті у складки, зсунуті зі свого первинного місця та перевернуті так, що давні відклади опинилися зверху, а ті, що утворилися пізніше — під ними. Геологи називають це явище Канівські дислокації. Причина цього явища остаточно невідома. Більшість учених це пов’язують з роботою давнього льодовика.

Там, де на поверхню чи близько від неї виходить кристалічний фундамент, постає гранітовий краєвид. Річкові долини стають вужчими, русло кам’янисте, порожисте, течія бурхлива.

Придніпровська низовина існувала ще перед льодовиковою епохою. Льодовик вибрав собі її як дорогу й тут висунувся уперед. Тому краєвид над самим Дніпром має деякі ознаки зандрового. Тут можна простежити кілька терас Дніпра. Чимдалі на схід від річки, тим більше краєвид стає типовим яружно-балковим. Східна підвищена частина Придніпровської низовини називається Полтавською рівниною, де висоти досягають 200 м і більше. Між горбами-останцями помітні промоїни, залишені потоками талих вод льодовика.

З різними тектонічними структурами лісостепової зони пов’язане поширення родовищ корисних копалин. У місцях виходу на поверхню магматичних порід Українського щита є родовища залізних руд (Кременчуцьке родовище), хромітово-нікелевих руд (Побузька група родовищ), граніту, лабрадориту, мармуру. У пониженнях щита з органічних решток сформувалися поклади бурого вугілля (Дніпровський басейн), горючих сланців (Бовтиське родовище). В результаті метаморфізму осадових порід на щиті виникло родовище графіту (Заваллівське). З потужним осадовим чохлом платформи пов’язані родовища нафти та природного газу на Придніпровській низовині (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область). Повсюдно видобувають природні будівельні матеріали: пісок, вапняки, гіпс, каолін, мергель. Відомі мінеральні води: Миргородська, Березівська, Збручанська й інші.

Кліматичні умови та води суходолу. Формування і розвиток лісостепових ландшафтів зумовлені оптимальним балансом тепла та вологи. Клімат помірний, атлантико-континентальний. Південна межа лісостепу майже збігається з віссю О. Воєйкова. Ознаки континентальності клімату зростають із заходу на схід. Наприклад, середньосічневі температури повітря знижуються від -4 до -8 °С, а середньолипневі відповідно зростають від +16 до +22 °С. Річна кількість опадів зменшується від 650 мм на заході до 500 мм на сході. Майже стільки ж води випаровується, тому зволоження є достатнім. Більша кількість опадів випадає з квітня по вересень. Часто бувають зливи. Літо тепле. В окремі роки у південній частині зони бувають посухи. Зима помірно холодна. Сніговий покрив може утворюватися з листопада до березня. Часті весняні й осінні заморозки.

Кліматичні особливості зони лісостепу спричиняють формування густої річкової мережі, яка зменшується у східному напрямку. Річки — рівнинні, з озерами-старицями в заплавах. Характерною ознакою краєвиду майже всієї території є високі праві береги річок, сильно розчленовані ярамй, та низькі ліві береги з терасами. У місці перетину Українського щита є пороги. Живлення річок переважно снігове. Весняна повінь посилює твердий стік і каламутність води. Річки належать до басейнів Південного Бугу, Дніпра та Дону.

Найдовшою річкою лісостепової зони в Україні є ліва притока Дніпра Псел. Давня українська назва річки — Псло — уперше згадується у «Повісті минулих літ» Нестора-літописця. Значення назви остаточно невідоме. Одні науковці тлумачать її походження від давньогрецького «темний», інші — від слов’янських «луки» або «вологе місце». Починається Псел на Середньоруській височині на території Росії. Із загальної протяжності 717 км у межах України знаходиться 692 км. Має у верхів’ях вузьку та глибоку з крутими схилами долину. У середній і нижній течії — це типова рівнинна річка з широкою (до 15-20 км) асиметричною долиною. Високі праві береги досягають висоти 30-70 м, ліві — низькі та плоскі. Річище звивисте, розгалужене, із озерами-старицями. Живлення переважно снігове. Річка замерзає на початку грудня, скресає до кінця березня. Воду використовують для водопостачання та зрошування полів. На окремих ділянках Псел судноплавний.

Найдовшою правою притокою Дніпра в межах лісостепу є Рось. Назву річки тлумачать як «волога», або «роса». Деякі фахівці навіть назву держави Київська Русь пов’язують із річкою Рось. Витік річки знаходиться на Вінниччині в заказнику «Зелені криниці». Подолавши 346 км, впадає на Черкащині у Дніпро. Перетинаючи Придніпровську низовину, Рось кілька разів змінює напрям течії. Для долини характерне чергування звужених і розширених ділянок. У місцях перетину кристалічних порід річка звужується, стає порожистою, створює мальовничі краєвиди. У Білій Церкві на лівому березі Росі розміщено відомий парк «Олександрія». Живлення переважно снігове. У режимі помітні весняна повінь і літня межень. Замерзає в грудні, скресає у березні. Рось багата на рибу. Тут відомі краснопірка, плітка, пічкур, окунь, йорж та інші види риб. На річці споруджені чотири ГЕС. Береги річки — улюблені місця відпочинку людей.

В окремих місцевостях через нестачу природних водойм створені ставки. У межах лісостепу Дніпро перекритий дамбами, вище яких виникли Канівське та Кременчуцьке водосховища. Під час заповнення найбільшого в Україні Кременчуцького водосховища були затоплені 212 населених пунктів і переселено 133 тисячі людей.

Ґрунтово-рослинний покрив. Зональними типами ґрунтів лісостепової зони є чорноземи, які сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках. На Подільській і Придніпровській височинах сформувалися чорноземи опідзолені та вилузувані. На Придніпровській низовині найбільші площі займають чорноземи типові (глибокі). Гумусовий горизонт цих найкращих у світі ґрунтів сягає 120-150 см. Рівень родючості ґрунтів найвищий у середній і східній частинах лісостепової зони. Південна межа лісостепу збігається з переходом чорноземів типових у чорноземи звичайні.

У зниженнях рельєфу, по берегах річок, поширені лучні ґрунти, подекуди — торфові. На давніх терасах Дніпра лівобережжя сформувались лучночорноземні ґрунти. У місцях, які колись були під степовою рослинністю, а потім поросли лісом, виникли чорноземи деградовані. Через збільшення вологості вони втратили вміст гумусу та стали менш родючими.

Природна рослинність представлена лісовими та степовими ділянками, що чергуються. У зв’язку зі зменшенням зволоження у східному напрямку на правобережжі більше лісових масивів, на лівобережжі — степових. Лісистість території з вини людини зменшилася з 50 до 13 %. Серед дерев домінують широколистяні породи, особливо дуб (43 % площ під лісом), граб (10 %) і бук (5 %). Більшість лісів збереглася в долинах річок, де ростуть вільха та верба. Найбільша лісистість долини річки Ворскла (10 %). Порослі лісом широкі балки в Україні називають байраками. В них ростуть дуб, граб, клен, ясен, липа, часом береза й осика. У підліску — кущі ліщини, калини, бруслини. На бідних піщаних ґрунтах у долинах Дніпра та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями трапляються соснові ліси.

Степові ділянки в межах лісостепу практично цілком розорані. Степове різнотрав’я збереглося лише на схилах балок, берегах річок, окраїнах лісів. Тут ростуть осока низька, ковила, типчак, мітлиця, шавлія лучна, конюшина гірська. Серед чагарників трапляються терен, степова вишня, шипшина, спірея. Колись типові для лісостепової зони лучні степи й остепнені луки збереглися в заповіднику «Михайлівська цілина».

Доволі великі площі в лісостепу зайняті луками. Частину з них було затоплено під час створення водосховищ. На Придніпровській низовині подекуди збереглася болотна рослинність із осики й очерету. Більшість луків і боліт нині використовують для вирощування багаторічних трав, як сінокоси та пасовища.

Тваринний світ. Для тваринного світу зони лісостепу характерне поєднання представників як лісової, так і степової фауни. Тому тут у лісових ділянках зустрічаються серед ссавців дикий кабан, козуля європейська, благородний олень, борсук, лось, лисиця, вовк, куниця кам’яна, білка, їжак, кажани. Типовими мешканцями безлісих просторів є заєць-русак, тхір степовий, ховрах європейський і крапчастий, хом’як, тушканчик, миші. Чимало птахів. У лісових масивах гніздяться строкатий дятел, горлиця, зозуля, сови, чорний і співочий дрізд, вільшанка, зябЛик, шуліка. На полях селяться жайворонок, перепілка, дрохва, куріпка, вівсянка. Біля водойм живуть видра, ондатра, норка європейська, бобри, черепахи, тритони.

Природне районування й охорона ландшафтів. Унаслідок відмінностей у рельєфі, помітних відмінностей у кліматі, типах ґрунтів і рослинності лісостепова зона України поділяється на три природні провінції (краї): Дністровсько-Дніпровську (лісостепових і лучно-степових височинних ландшафтів), Лівобережно-Дніпровську (лісостепових і лучно-степових низовинних ландшафтів) і Східноукраїнську (лісо-степових височин).

Протягом останніх 150 років людина докорінно змінила природні ландшафти лісостепової зони. Лісистість території зменшилась майже у 5 разів, а розораність її земель становить 75 %.

Для збереження лісостепових комплексів створено ряд природоохоронних територій. Працюють два природних заповідники: Канівський і «Михайлівська цілина». Канівський природний заповідник — один із найстаріших в Україні. Його було створено 1923 року. Охоплює яри та пагорби на правому березі Дніпра та заплавні острови. Об’єктами охорони є геологічні утворення та грабові ліси. Заповідник «Михайлівська цілина» було створено 1928 року як філію Українського Степового заповідника. Набув статусу окремого заповідника 2009 року. Тут охороняють єдину в Україні ділянку цілинного лучного степу. Зареєстровано майже 500 видів рослин, серед яких є як рідкісні види, так і звичні.

У лісостеповій зоні створено національні природні парки, зокрема: «Кармелюкове Поділля», Білоозерський, «Гомільшанські ліси», Гетьманський, Ічнянський, Слобожанський.

Зміст