Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 26

Лимани та озера

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає складники вод суходолу в межах України;

• показує на карті озера: Ялпуг, Сасик, Шацькі, Синевир; лимани: Дніпровсько-Бузький, Молочний, Дністровський;

• формулює визначення понять «лиман», «озерна улоговина»;

• характеризує водні об’єкти України, шляхи раціонального використання водних ресурсів;

• пояснює особливості живлення та водного режиму озер;

• порівнює гідрографічні особливості озер;

• оцінює наслідки використання озер людиною.

Лимани як водойми. Річки України у місцях впадіння у Чорне й Азовське моря часто утворюють лимани.

Лиман (з грецької — гавань, бухта) — широка затока зі звивистими невисокими берегами, утворена під час затоплення морем гирла рівнинної річки. Утворюються лимани унаслідок затоплення морем гирла рівнинною річки або балки. Також їх формування пов’язане з опусканням берегової лінії унаслідок вертикальних рухів земної кори. Дно лиманів мілке, мулисте.

Лимани певною мірою відокремлені від моря піщаними косами (барами). Зазвичай у лимані вода має проміжний рівень солоності між морською та річковою. Чим зв’язок лиману з морем менший, тим його проточність нижча і вода стає із часом більш солоною. Оскільки лимани мілководні, вода в них швидко прогрівається й інтенсивно випаровується. При цьому солі, осідаючи на дно, формують цілющі грязі. На Причорноморській низовині в межах України утворилося 22 лимани. Одні з них відкриті, інші — закриті.

Відкриті лимани. Якщо існує зв’язок лиману з морем, його називають відкритим. Такими, зокрема, є Дніпровський, Бузький, Дністровський, Молочний лимани.

Найбільшим серед них є Дніпровський лиман площею 360 км². Він має Довжину 55 км, ширину — 7,4-16,7 км, глибину — близько 5 м. Із Чорним морем сполучається протокою завширшки 3,6 км. На північному березі каналу знаходиться порт Очаків. Зимою замерзає. З Дніпровським лиманом сполучається Бузький лиман, у який несе свої води річка Південний Буг. Довжина лиману — 47 км, ширина — до 11 км. На його берегах знаходиться велике місто Миколаїв. Лиман судноплавний. Дніпровсько-Бузький, як і інші лимани, утворився в результаті опускання земної кори та наступу моря на гирла річок. Солоність води невисока: вона коливається у різних частинах лиману залежно від притоку річкової води від 1 до 11 %о. До побудови водосховищ на Дніпрі солоність була ще нижчою. Також солоність у лимані збільшується у зв’язку із забором води Дніпра та Південного Бугу на зрошення. Зростання солоності ставить під загрозу існування прісноводних живих організмів. Для їх збереження застосовують періодичні скидання води з водосховищ.

Дністер впадає у Дністровський лиман, який вузькою протокою сполучений із Чорним морем, а відокремлений від моря косою Бугаз. Площа лиману близько 360 км². Північні береги низькі, заболочені; західні та східні високі, розчленовані ярами. Дно біля берегів піщано-мулисте, подекуди кам’янисте. Глибина невелика: від 0,6 до 2,7 м, місцями до 5 м. Через значний стік Дністра солоність води у лимані низька: 0,5-3 %о. У лимані водяться цінні прісноводні риби: лящ, короп, судак, окунь, щука, сом, бичок тощо. Лиман судноплавний. Взимку замерзає. На березі лиману знаходиться українське місто Білгород-Дністровський. Біля північної частини лиману розташовано Нижньодністровський національний природний парк.

Закриті лимани. Трапляються закриті, тобто повністю відокремлені від моря лимани. Вода таких лиманів солона, а через малу глибину добре прогрівається влітку. Мулисті відклади дна, насичені цілющими солями — грязі, що мають лікувальні властивості. Тому узбережжя є місцем оздоровлення та відпочинку. До них належать, зокрема Хаджибейський, Тилігульський, Куяльницький лимани.

Тилігульський лиман знаходиться на межі Одеської та Миколаївської областей і займає площу близько 135 км². У перекладі з турецької назва означає «скажене озеро». Являє собою пониззя старого русла річки Тилігул, яке було затоплене морем. Унаслідок наростання посушливого клімату колись повноводна річки Тилігул із часом обміліла, а біля гирла замулилася. Повне відокремлення від моря відбулося у XVIII-XIX ст. Нині лиман перекриває піщана коса завширшки близько 7 км, укрита солончаками та дрібними солоними озерами. Лиман періодично з’єднується з морем через вузький канал. Середня глибина лиману 5 м, максимальна — 21 м. Солоність води близька до чорноморської— 14-23 %о, тому схожий із морським світ риб: тюлька, бички, тарань. Дно лиману вкрите мулом, що має лікувальні властивості.

На північний схід від Одеси знаходиться Хаджибейський лиман. Назва походить від назви укріплення Хаджибей, що існувало з XIV ст. на місці нинішньої Одеси. Лиман закритий від моря косою завширшки близько 4,5 км. До лиману впадає пересихаюча річка Малий Куяльник, тому солоність води раніше була висока: 20-25 %о. До Хаджибею у середньовіччі ходили по сіль чумаки та запорожці. Але нині все змінилося. На березі лиману багато поселень, які забруднюють воду. До чверті об’єму води у лиман скидає Одеська станція біологічного очищення води «Північна». Через це солоність лиману знизилась у п’ять разів і нині становить 5-6 %о. На воді масово розмножуються одноклітинні водорості, вода «цвіте». У лимані поширені креветки і краби, серед риб — бички, судак. Дно лиману на глибині від 2 м вкрите шаром цілющого мулу, завдяки чому на Хаджибейському лимані організовано бальнеологічний (де оздоровлюють людей водою) курорт, зв’язаний із Одесою трамвайним маршрутом.

У п’яти кілометрах від Одеси знаходиться відокремлений від моря трикілометровою завширшки косою ще один лиман — Куяльницький. Його площа значно менша — 60 км², а солоність набагато вища — 75-300 %о. Назву пояснюють високою концентрацією солі у воді (від тюркського — густий). У посушливі роки площа водного дзеркала стає вдвічі меншою, на дно осідає сіль. Траплялися випадки, коли для порятунку від повного пересихання у лиман запускали морську воду через спеціально прориті канали. Глибина водойми 3-7 м. Колись на місці лиману було гирло річки Великий Куяльник. Із часом гирло перетворилося на затоку Чорного моря, а потім річкові наноси сформували косу, яка повністю закрила лиман. У зв’язку з високим рівнем солоності в лимані, окрім бактерій, живуть лише рачки артемії та личинки комарів. Куяльник — один із найстаріших бальнео-грязьових курортів країни, який працює з першої половини XIX ст.

Напівзакритий Молочний лиман. Молочний лиман, який нині сполучений із Азовським морем вузькою штучною протокою, а відділений піщано-черепашковою косою, вважають напівзакритим. У лиман впадає однойменна річка. Загальна площа 168 км². Глибина — 0,5-3 м. Західні береги високі й урвисті, східні — низькі, пологі, мулисті. Грязі лиману мають лікувальні властивості. Температура води влітку сягає +30 °С, взимку утворюється нестійкий крижаний покрив.

Історичні джерела оповідають, що до XV ст. Молочний лиман був відкритою прісною водоймою, багатою на рибу. Поступово річка Молочна, завдяки значному твердому стоку, намила суцільну косу. Лиман почали називати Молочним озером. Солоність почала збільшуватись, а прісноводні види риб вимерли. У 1943 р. було створено штучну протоку, яка сприяла доступу морських видів риб до місць нересту, заселенню лиману промисловими видами риб, особливо заселеного в Азовське море піленгаса.

Нині за недостатнього контролю під час штормів штучна протока замулюється і потребує очищення. Це призводить до зміни солоності лиману, що впливає на видовий склад риб. До місця нересту в лимані не може дістатись піленгас або не може потрапити назад у море і масово гине. У липні 2012 р. було розроблено проект каналу, який має надійно з’єднати Молочний лиман із Азовським морем.

Озера. В Україні озера займають незначні території — всього 0,3 % від її площі. Озера переважно невеликі за розмірами. Лише 13 серед них мають площу понад 50 км², а 30 — понад 10 км². Часто лежать групами, утворюючи озерні краї. Більшість малих озер розташовані в заплавах річок, переважно в Поліссі. Багато озер і на узбережжях морів.

У господарській діяльності озера використовують як шляхи сполучення, в риболовному промислі, для водопостачання. У солоних озерах добувають сіль та іншу сировину. Лікувальні грязі деяких солоних озер півдня України мають цілющі властивості.

Озера, як і річки, потребують охорони. Скидання промислових вод, отрутохімікатів, нафтопродуктів, забруднення вод побутовими відходами, зміна водного режиму поставили багато озер України на межу зникнення. З метою збереження природних комплексів озер окремі з них проголошені природними національними парками: зокрема Шацькі озера, Синевир.

В Україні зустрічаються озера, різні за походженням своїх улоговин.

Типи озерних улоговин

Лиманні озера. На півдні, особливо в Одеській області, чимало озер лиманного походження. Вони виникли після відокремлення піщаними косами затоплених морем мілководних гирл річок. Серед них найбільше за площею водного дзеркала серед озер України — солоне озеро Сасик (Кундук) — 215 км². Глибина до 3,3 м. Лежить нижче рівня моря на 0,3 м. До 1978 р. від моря відокремлювався вузькою (до 0,5 км) піщаною косою та сполучався з ним вузькою протокою. Іноді протока замулювалася, і лиман ставав на два й більше років безстічним озером, що призводило до швидкого зростання солоності. Траплялися періоди, коли Сасик майже цілком пересихав. У 1978 р., в межах побудови першої черги каналу Дунай — Дніпро, Сасик було вирішено зробити прісною водоймою, щоб брати воду на зрошення полів і розведення прісноводних видів риби. Для цього Сасик повністю відокремили від моря бетонними підпорами, а саме озеро з’єднали з Дунаєм каналом зі шлюзами. Але попри докладені зусилля, водойма так і не набула повністю прісноводного характеру через чималу концентрацію солі в донних відкладах. Обсяги вилову риби не досягли запланованих у проекті опріснення значень. Розпочалося періодичне цвітіння води та замори риби. Вода також не стала придатною для зрошення. Після припинення будівництва каналу Дунай — Дніпро було запропоновано кілька проектів повернення озера Сасик (Кундук) до природного стану, але ці проекти не було реалізовано.

На західному узбережжі Криму є ще кілька озер лиманного походження. Вони безстічні, тому мають солону воду. Найбільше та найсолоніше озеру Криму — Сасик (Сиваш). Його площа — 71 км², а максимальна глибина — лише 1,2 метра. Вода озера — густа ропа, в якій сумарно міститься 190 млн тонн різних солей. Кримська сіль — здавна відома природна приправа та консервант. У ній зберігали рибу, м’ясо й овочі. На поверхні води живе чимало унікальних одноклітинних водоростей, які виробляють p-каротин, від чого вода стає рожевою або інтенсивно-червоною.

Недалеко від озера Сасик (Сиваш) знаходиться невелике Сакське озеро (7-10 км²), відоме своїми лікувальними грязями від часів давніх греків. Лежить нижче рівня Чорного моря на 1,1 м. Його згадував ще Геродот понад 2000 років тому. Відомо, що ще за п’ять століть до нашої ери гряззю тут лікувалися скіфи. Нині це неглибоке озеро (не більше 1 метра), штучно розділене земляною косою на дві частини: східна — скарбниця цілющої грязі, західна — джерело солей магнію. Сакське озеро живиться підземними водами й атмосферними опадами. Розорювання земель та їх зрошення навколо озера спричиняють підняття рівня ґрунтових вод, що тягне за собою розпріснення солоних вод і створює загрозу грязьовому курорту.

Озеро Донузлав тягнеться довгою смугою на 30 км і має стрімкі урвисті високі береги. Його площа 48,2 км², а за максимальною глибиною озеро є другим в Україні — 27 м. Озеро солоне — 7 %о. На дні відкладається цілюща грязь. На берегах озера, зарослих тростиною, очеретом і рогозом, гніздяться численні колонії птахів. У 1961 р., в результаті будівництва військово-морської бази для заходу кораблів, перешийок між Чорним морем і Донузлавом було розрито та з’єднано ці водойми.

Заплавні озера. Найбільшим прісним озером країни є Ялпуг. Воно лежить у долині Дунаю та має заплавне походження улоговини. Площа поверхні озера 149 км². Середня глибина близько 2 м, максимальна — 5,5 м. Східний і західний береги переважно підвищені, розчленовані ярами, південні — піщані, заболочені, порослі очеретом і рогозом. Улітку вода нагрівається до +24...+25°С; взимку замерзає, льодовий режим нестійкий. Дно вкрите мулом, на мілководді — піском. Озеро зв’язане протоками з сусідніми озерами, з півночі впадає річка Ялпуг. За рахунок цих джерел, а також дощових вод озеро живиться. Водойма дуже багата на рибу та раків. З боку Молдови в озеро потрапляють стоки з полів разом із розчиненими отрутохімікатами та добривами. Це посилює «цвітіння» води та викликає загибель водних організмів. Останнім часом ситуація дещо покращилася. Воду озера використовують для зрошення та водопостачання людей. Поряд із озером Ялпуг знаходяться інші великі прісні заплавні озера Кугурлуй (94 км²), Кагул (90 км²) й інші.

У долинах рівнинних річок, які мають широкі звивисті долини, багато старичних озер. Вони утворилися з частин старого русла річок, які відокремилися піщаними наносами від головного русла річки. Таких озер найбільше вздовж Прип’яті та Десни.

Карстові озера. На Волині серед лісових масивів знаходяться мальовничі Шацькі озера, розташовані у міжріччі Прип’яті та Західного Бугу. їх близько 30. Озера зв’язані між собою протоками, тому прісні. Шацьке поозер’я являє собою зандрову рівнину, складену білою крейдою. Улоговини озер мають карстове походження: вони утворилися внаслідок розчинення водою крейди. Озера залишаються завжди повноводними внаслідок живлення підземними й атмосферними водами, за рахунок водообміну по протоках між озерами. Влітку вода добре прогрівається. Зимою озера замерзають. Береги низькі, пологі, створені із піску, гальки, решток давніх рослин. Заболочені ділянки в минулому інтенсивно осушувалися. Дно мулисте. У Шацьких озерах зберігається висока якість води, оскільки поряд немає значних джерел забруднення, а статус національного природного парку сприяє їх охороні. В озерах водяться цінні види риб: вугор, канадський сом, в’юн, окунь, щука, лящ, короп, лин та інші. На берегах є місця гніздування лебедів, диких гусей і качок.

Серед Шацьких озер найбільше — Світязь (27,5 км²). Це рекордсмен серед озер України за глибиною — 58,4 м. За це та чисту воду його називають українським Байкалом. Прозорість води дуже висока: дно видно на глибині 3-8 м. Поверхневий шар води влітку прогрівається до +20°С і більше, в той час як на глибині 15-17 м температура стала будь-якої пори року: +9°С. Взимку озеро замерзає. Берегова лінія дуже звивиста і має протяжність понад 30 км. До самої води підступають давні сосни, граби, дуби. Світязь визнано одним із семи природних чудес України.

Загатне озеро Синевир. В Українських Карпатах серед старезних смарагдових ялин на схилах чарівних гір Горган на висоті 989 м заховалося мальовниче озеро Синевир. Водойму вважають найцікавішим об’єктом однойменного Національного природного парку, візитівкою Українських Карпат, одним із семи природних чудес України. Площа озера усього 0,04-0,07 км². Середня глибина 8-10 м, а найбільша — 24 м. Температура води завжди прохолодна: +10...+19 °С. Через висоту над рівнем моря та чималу глибину прогрівається лише верхній шар води.

Улоговина має загатне походження. Синевир лежить у долині швидкої гірської річки Тереблі (притоки Тиси), яка невпинно рве, шарпає, точить скелясті береги. Близько 10 тисяч років тому після землетрусу з високого крутого схилу зненацька обвалилася частина гори, утворивши греблю, повністю перегородила вузьку долину та загатила річку. Так сформувалося озеро з маленьким острівцем посередині, немов зіниця неймовірно великого водяного ока. Тому Синевир в народі так і називають — Морське Око. У прохолодній і прозорій воді озера живе три води форелі: озерна, райдужна та струмкова.

Згідно з легендою, мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, за наказом графа було вбито кам’яною брилою.

Карові та вулканічні озера Карпат. У Карпатах на значній висоті зустрічаються карові озера. Це сліди давнього зледеніння.

У горах України нині немає льодовиків, адже гори не досягають снігової лінії. Але у часи давнього похолодання з гірських вершин сповзали язики льодовиків і залишили по собі невеликі заглибини, які згодом заповнилися водою. Так виникли карові озера, які нині охороняються у Карпатському біосферному заповіднику, зокрема Бребенескул, Марічейка, Несамовите.

Озеро Бребенескул — найбільш високогірне озеро України, що розкинулося на дні льодовикового кару між двох гір на висоті 1801 м. Площа озера 0,61 км². Найбільша глибина — 2,8 м. Живиться озеро атмосферними та підземними водами. Влітку вода ледь прогрівається до +9 °С не лише через висоту, але й переважно хмарну погоду. У чистій слабо мінералізованій воді живуть маленькі рачки. Зовні озеро нагадує овал із кам’яними осипищами та крутими берегами, який оточує густий незайманий людиною ліс.

Озеро Несамовите лежить у льодовиковому карі на висоті 1750 м над рівнем моря. Площа озера близько 400 м², глибина — 1-1,5 м. Живиться переважно атмосферними опадами. Взимку замерзає. Дно вкрите моренними валунами та піщано-мулистими відкладами. Береги вкриті луками, серед яких трапляються похилі від сильного вітру гірські сосни та ялівець. Із озером пов’язано чимало легенд. Кажуть, що камінь, кинутий в озеро, викликає бурю, а з дерева, вимоченого в водах Несамовитого, виходять найдзвінкіші трембіти.

Озеро Марічейка лежить у льодовиковому карі на висоті 1510 м над рівнем моря. Площа озера близько 10 тис. м², глибина — 0,8 м. Крізь тонкий шар чистої прозорої води добре видно рівне замулене дно. Озерну гладь оточують мальовничі ялинові та соснові ліси. Карпатські оповідки розповідають, що назване озеро на честь сміливої гуцулки Марічки, що врятувала односельців від ворогів, яких завела в лісову хащу. Море сліз виплакав за нею наречений Іванко, із них і народилося озеро.

В Українських Карпатах у межах Вулканічного хребта зустрічаються вулканічні озера. Озеро Синє лежить на схилах гірського масиву Синяк на висоті 600 м і має дві лійки — заповнені водою два кратери давнього вулкана. Площа близько 2 км². Береги, що складені химерними нагромадженнями уламків скельної породи, заболочені, вкриті очеретом. Живиться озеро підземними джерелами, насиченими сірководнем. Тому вода має цілющі властивості.

На Закарпатті біля міста Хуст на висоті 526 м знаходиться Липовецьке озеро. Його площа 0,18 км². Холодна прозора вода заповнила лійкоподібну улоговину глибиною 5-7 м, яка виникла на місці бічного кратера згаслого вулкану. Озеро живиться підземними водами, що надходять із великих глибин. Звідси й пішло повір’я, ніби озеро не має дна. З озера сильним струменем тече гірський потік.