Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 27

Болота, їх типи. Підземні води. Основні артезіанські басейни. Водні ресурси України та їх перерозподіл

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає складники вод суходолу в межах України;

• показує на карті водосховища: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Каховське, Дніпровське, Дніпродзержинське; канали: Північнокримський, Дніпро — Донбас, Каховський; артезіанські басейни: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський, Причорноморський;

• формулює визначення понять «болото», «артезіанський басейн», «водні ресурси»;

• характеризує водні об’єкти України, шляхи раціонального використання водних ресурсів;

• пояснює особливості живлення та водного режиму різних типів боліт;

• порівнює гідрографічні особливості водних об’єктів;

• оцінює наявні водні ресурси своєї місцевості, наслідки їх використання.

Особливості болота як водойми. Близько 2 % території України займають болота. Болото містить лише 5-10 % сухої речовини (торфу), все решта — вода.

Болотом називають надмірно зволожені ділянки земної поверхні, на яких панує вологолюбна рослинність і, як правило, накопичується торф. Загальною ознакою всіх боліт є недостатня кількість кисню та надлишок вологи. У таких умовах відмерлі рослини повністю не розкладаються. З року в рік вони накопичуються та поступово перетворюються на торф, який являє собою однорідну масу, що має коричневий або чорний колір. Зазвичай на болотах шар торфу сягає 30 см. У торфі містяться цінні речовини. Тому його використовують як органічне добриво, паливо, у медицині.

Перші болота виникли на Землі в середині палеозойської ери близько 350-400 млн років тому, про що свідчать рештки болотної рослинності у складі гірських порід того періоду. В наш час болота більше поширені у північній півкулі Землі.

Болота утворюються двома способами: або через заболочування території, або заростання інших водойм. Неодмінною умовою заболочування є надмірне зволоження, яке може бути спричинене як особливостями клімату, так і особливостями рельєфу та високим рівнем залягання підземних вод. Заболочування може бути спричинене людською діяльністю, наприклад під час зведення дамб для водосховищ.

Поширення боліт в Україні. Попри незначну в цілому заболоченість України (2 %), в окремих регіонах вони є важливим елементом природного середовища. В цілому з північного заходу на південний схід заболоченість зменшується. На Поліссі болота охоплюють понад 6 % площі. У центральній (лісостеповій) частині заболоченість становить майже 1,5 % території, у Карпатах — близько 1 %, південній (степовій) — лише близько 0,03 %. У Кримських горах боліт зовсім немає.

Основні типи боліт. Залежно від місць утворення болота бувають верхові та низинні. На плоских вододілах річок формуються верхові болота. Вони існують виключно за рахунок надмірного зволоження та застоювання води на водотривких породах. Верхових боліт в Україні небагато. Вони зосереджені на північному заході Полісся та у Карпатах, де на поверхню випадає опадів більше, ніж випаровується. Найбільшими площами верхових боліт вирізняються Волинська та Рівненська області. Тут деякі верхові болота мають значні розміри й утворюють цілі болотні масиви, як Кремінне на Рівненщині, що займає понад 50 тис. га. Шар торфу тут має потужність 1,5-5,6 м. Верхові болота є джерелом живлення річок. Ґрунти таких боліт бідні на поживні речовини, оскільки вони промиті дощами. Типовими рослинами верхових боліт є невибагливі до ґрунтів рослини — болотні чагарники: вереск, багно, журавлина, буяхи. Обов’язковим мешканцем верхових боліт є мох-сфагнум, який у відмерлих клітинах здатний накопичувати й утримувати воду. Сфагнум — основна рослина, з якої формується торф. Через накопичення торфу поверхня боліт із часом може стати опуклою. Дерев майже немає.

У зниженнях рельєфу, в річкових долинах, навколо озер виникають низинні болота. Вони живляться ґрунтовими водами. В Україні низинні болота зустрічаються у річкових долинах, на берегах озер, у місцях виходу підземних вод на поверхню у зниженнях рельєфу. Такі болота існують навіть у сухих степах на півдні України. 90 % боліт на Поліссі також низинного типу. Вони сформувалися у долинах Прип’яті та її численних приток. Ґрунти на низинних болотах достатньо родючі, оскільки збагачуються розчиненими у підземних водах мікроелементами. Тому рослинність тут багатша, ніж на верхових болотах. Це вологолюбні осика, очерет, рогіз, хвощ, вільха, береза, зелені мохи. За характером рослинності навіть розрізняють болота деревні, чагарникові, трав’янисті та мохові. Трав’янисті болота в дельтах річок називають плавнями.

У природі також зустрічаються перехідні болота, в яких поєднані за характером живлення та рослинністю ознаки одночасно як верхових, так і низинних боліт.

Значення й охорона боліт. Раніше болота вважали «хворобливими лишаями» на поверхні планети, які випадали з господарського освоєння. Однак було з’ясовано, що вони відіграють чималу роль у природі. Болота працюють як губка, що вбирає надлишок води, і віддає її, коли води бракує. Болота — поклади прісної води, що живлять річки та струмки. Крім торфу болота — ще й джерело цінних лікарських рослин і ягід. Торф — природний фільтр, який має бактерицидні властивості, тобто очищує воду. Було з’ясовано, що болота гальмують настання глобального потепління. Виявляється, їх можна назвати «легенями планети» не меншою мірою, ніж ліси. Зростанню температури повітря сприяє накопичення у повітрі вуглекислого газу, який пропускає промені сонця на землю, але не дає розсіюватися теплу. Під час розкладання органічних решток у повітря вивільняється вуглекислий газ. А на болотах процеси гниття дуже уповільнені через бактерицидні властивості торфу та нестачу кисню. Торфові болота цікаві й для науковців: там знаходять рештки давніх рослин, їх насіння та пилок, що добре збереглися.

В Україні зазнали осушення майже половина усіх боліт, особливо у Житомирській і Київській областях. На осушених землях проявилися несприятливі природні процеси: вітрова ерозія ґрунтів, виснаження ґрунтів через відсутність торфу, загибель болотної рослинності та тварин. Кожний шостий гектар осушених земель знаходиться в незадовільному стані.

Нині повертаються від тотального осушення боліт до їх охорони та створення болотних заказників і заповідників. В Україні під охороною знаходиться близько 5% площ боліт. їх основні території зосереджені у Чернігівській (32 % боліт), Черкаській (100 %), Львівській (25 %) та Сумській областях (84 %).

Формування та типи підземних вод. Вода, що міститься в порожнинах, тріщинах, порах гірських порід у верхніх шарах земної кори, називається підземною. Вам уже відомо, що підземні води утворюються внаслідок просочування атмосферних опадів крізь водопроникні породи та накопичення їх на водотривких породах. При цьому формується водоносний шар. Оскільки в земній корі чергуються водопроникні та водотривкі гірські породи, підземні води залягають в земній корі кількома «поверхами».

У верхньому, найближчому до поверхні шарі гірських порід і в ґрунті знаходяться підземні калюжі — верховодки, які з’являються після дощів або танення снігу, а в тривалу посуху зовсім зникають.

Перший суцільний від поверхні водоносний шар називають ґрунтовими водами. Вони стікають у бік схилу водотривкого шару, існують постійно, проте їх рівень коливається. Ґрунтові води живлять річки, озера, болота. Копаючи криниці, люди використовують цю воду для власних потреб.

На «поверх» глибше залягають міжпластові води. Вони сформувалися між двома водотривкими шарами гірських порід, тому поповнюються дуже повільно та мають постійний рівень чистої води. До них можна дістатися за допомогою свердловин. Іноді у глибоких ярах чи долинах річок вони також, як і ґрунтові води, утворюють джерела.

Там, де пласти гірських порід залягають у складках земної кори, міжпластові води знаходяться під великим тиском. Такі напірні міжпластові води називають артезіанськими.

Підземні води мають різну температуру. Залежно від цього розрізняють холодні (до +20 °С), теплі (до температури людського тіла: +37 °С) та термальні (понад +37 °С) підземні води.

За хімічним складом підземні води бувають прісними та солоними. Мінералізованими водами називають підземні води з підвищеною концентрацією розчинних солей і газів.

Артезіанські басейни в Україні. На території України артезіанські води поширені нерівномірно й утворюють кілька підземних басейнів. У них зосереджено 90 % усієї питної води нашої держави. З ними пов’язані й родовища мінеральних вод.

Артезіанський басейн — це сукупність водоносних горизонтів, що залягають у прогинах і западинах, в яких рух підземних вод відбувається під напором.

У геологічному відношенні в артезіанському басейні є чохол і фундамент, які вміщують водоносні пласти. Для артезіанського басейну характерне доцентрове спрямування підземного стоку.

В Україні три найбільших за площею артезіанських басейни, у яких водоносні шари залягають на глибині 175-800 м: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський. Значно меншими за площею є Передкарпатський і Закарпатський басейни, де вивчаються можливості використання термальних вод для теплопостачання.

Найбільшим є Дніпровсько-Донецький басейн, в надрах якого приховано половину усіх запасів підземних вод України. Басейн тягнеться через територію восьми північних, центральних і східних областей України та займає близько 300 тис. км². Вода тут залягає кількома горизонтами у гірських породах мезозойської та початку кайнозойської ер у тектонічній западині, заповненій товщею осадових порід потужністю до 11-18 км. Найзручніші для використання води на глибині 300-800 м. Води переважно напірні, місцями самовиливні, прісні, рідко зі слабкою мінералізацією 1-3 г/л.

Під північно-західною частиною України знаходиться Волино-Подільський артезіанський басейн, який займає територію п’яти областей. Водоносні пласти лежать у породах осадового чохла Волино-Подільської плити різних геологічних ер: від палеозойської до кайнозойської. Майже 70 % запасів припадає на водоносний горизонт крейдових відкладів. За рахунок підземних вод басейну здійснюється основне водопостачання Львова, Луцька, Хмельницького, Рівного, Тернополя.

Південні області України забезпечує питною водою Причорноморський артезіанський басейн, води якого лежать у породах мезозойської та кайнозойської ер. Для водопостачання найбільше використовують неогеновий горизонт. У цьому басейні формуються як прісні, так і слабо-солоні води (1-3 г/л), і навіть розсоли (із сильною мінералізацією: 10-30 г/л). Вода залягає кількома горизонтами в тектонічній Причорноморській западині, заповненій товщею осадових порід. Більше половини води використовується як питна, третина йде на зрошення, десята частина — на промислові потреби.

Оскільки підземні води є найменш забрудненими, їх господарське значення весь час зростає. Неабияку оздоровчу роль відіграють підземні мінеральні води.

Що таке водні ресурси. Ви вже знаєте, що не всі води, які є на планеті, можна використовувати. Тому далеко не вся вода належить до водних ресурсів.

Водними ресурсами називають всі джерела води, які людина може використовувати у своїй господарській діяльності. Водні ресурси належать до групи невичерпних, адже кількість води на планеті залишається постійною.

Але водні ресурси невичерпними є лише відносно. Через забруднення водойм частина води стає непридатною до використання, тобто не може вважатися ресурсами.

Як забезпечена водними ресурсами Україна. Територія України в цілому забезпечена водними ресурсами недостатньо. Запаси прісної води в країні у середньому становлять лише 1 тис. м³. За цим показником Україна посідає одне з останніх місць у Центральній Європі. Але контрасти щодо забезпеченості водою різних частин України вражають.

Найкраще забезпечена водними ресурсами північно-західна частина, а південь відчуває їх гострий дефіцит. Північно-західний регіон має показник водозабезпеченості на 1 жителя в 7 разів більший, ніж південь. Такі особливості розподілу води пов’язані з кліматичними умовами різних регіонів.

Найбільше забезпечені прісною водою Київська, Закарпатська й Івано-Франківська області. Найменше забезпечені — Крим, Одеська, Миколаївська та Донецька області. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, житлово-комунальне господарство. Територіальний розподіл водних ресурсів України не відповідає розміщенню основних промислових і сільськогосподарських районів країни. Найбільше насичені промисловим виробництвом східні регіони, а сільським господарством — південні — відчувають гострий дефіцит води.

Провідну роль у водозабезпеченні України мають річки, вода яких використовується для зрощення полів, промислових потреб, водопостачання міст.

Найбільш повноводною річкою в Україні є Дніпро. Тому річкова система Дніпра відіграє основну роль у водопостачанні України. На неї припадає 60 % усіх водних ресурсів України. Широко використовуються й води Дністра, Сіверського Дінця, Південного Бугу та малих річок півдня.

Запаси річкового стоку в Україні на одну людину становлять близько 1,8 тис. м³ на рік, що є одним із найменших показників у Європі. Наприклад, у Німеччині цей показник становить — 96,9 тис. м³ на рік, у Швеції — 24,1 тис. м³, у Фінляндії — 22,5 тис. м³, Франції — 4,6 тис. м³, Італії — 3,9 тис. м³, Польщі — 1,7 тис. м³.

Річки є також джерелом гідроенергії. Гідроенергопотенціал українських річок є незначним через рівнинний характер їх течії та використаний практично повністю. Резерви його використання мають лише річки Карпат.

Озера не відіграють суттєвої ролі у водопостачанні. Неабиякі сподівання у майбутньому покладаються на підземні води.

Водні ресурси вимагають ощадливого та раціонального використання. Для цього слід впроваджувати систему зворотного водопостачання (із очищенням забруднених вод без їх скидання у водойми), науково обґрунтовані норми зрошення в селах, зменшення кількості водомістких виробництв, охорону вод від забруднення тощо.

Канали. Водні багатства річок розміщені в Україні дуже нерівномірно. Для їх перерозподілу створені зрошувальні та водопровідні канали. Вони являють собою штучне русло з безнапірним рухом води. Найдовшим в Україні є Північнокримський канал, споруджений у 1961-1971 рр. Він перекидає дніпровську воду у сухі степи Кримського півострова на відстань понад 400 км. Канал забезпечує водою міста Феодосія та Керч. До 2014 р. канал забезпечував до 85 % потреб Криму в прісній воді. Від Дніпра також прокладені канали у найбільші промислові райони нашої держави: Дніпро — Донбас (250 км), Каховський (150 км), Дніпро — Кривий Ріг (42 км). Для забезпечення водою Донбасу також збудовано канал Сіверський Донець — Донбас (131 км).

Водосховища. Для зрошення сільськогосподарських угідь, водопостачання міст і виробництва гідроелектроенергії в Україні створено 1157 водосховищ (з яких близько 200 великих). Найбільшими серед них є 6 дніпровських.

Першим на Дніпрі було створене Дніпровське водосховище. 1934 р. у Запоріжжі. Основною метою його спорудження було затоплення дніпровських порогів, що дало можливість наскрізного судноплавства річкою. Крім того, тоді ж було споруджено першу ГЕС на Дніпрі — Дніпрогес. Найбільшим за площею в Україні є Кременчуцьке водосховище. Його площа майже 2,3 тис. км², створене у 1959-1961 рр. Нині на Дніпрі існує цілий каскад водосховищ.

Проте зі створенням водосховищ виникла низка екологічних проблем: затоплено родючі землі, руйнуються береги, змінюється рівень ґрунтових вод, відбувається застій і цвітіння води, що призводить до загибелі риби, розповсюджується підтоплення земель.

Окрім Дніпровського каскаду водосховищ створені водосховища й на інших річках. До великих за площею належать два водосховища на Дністрі: Дністровське (створене у 1981-1987 рр.) та Дністровське-буферне. Великі штучні водойми є також на Сіверському Дінці — Печенізьке водосховище, Південному Бузі — Ладижинське, а також на інших річках.

Останнім часом роботи щодо створення нових водосховищ та зарегулювання стоку річок практично припинилися. Це зумовлено як екологічними причинами, так і відсутністю необхідних коштів на їх спорудження.