Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Історичні основи розвитку світського портрета та формування мистецького канону

Для того, аби зрозуміти особливості зображення представників військово-політичної еліти Українського Гетьманату XVII–XVIII ст., слід дещо заглибитися в історію самого світського портрета, який активно почав проникати на українські землі ще з XVI ст. Від 1569 р., тобто часу утворення Речі Посполитої, цей процес прискорився. Розвиток портретного жанру на цьому етапі відбувався у тісному зв’язку з поховальним обрядом, під час якого використовували корогви із зображенням померлого, натрунні портрети, а також створювали скульптури надгробків. На думку Л. Тананаєвої, саме надгробна скульптура — «надзвичайно специфічний вид портретного зображення», виявилася тією основою, на якій дещо пізніше почав розвиватися світський портрет⁴. Дозволити собі коштовний надгробок, виконаний справжнім майстром, могли лише представники заможних верств населення: монархи, аристократи, вище духовенство. На теренах Польщі та Великого князівства Литовського в розвитку цього виду мистецтва спостерігалися впливи щонайменше двох традицій: італійської та північноєвропейської. Перша була пов’язана з активними контактами польського королівського двору Сигізмунда І та його дружини Бони Сфорци з Італією у першій половині XVI ст., а друга — з необхідністю дотримання певних канонів при зображенні представників лицарського стану, які були розроблені у країнах Західної та Північної Європи. Прикладом такого поєднання вважається надгробок канцлера Великого князівства Литовського Альбертаса Гоштаутаса (1541), виконаний італійським скульптором Бернардіно де Джанотісом⁵. Відлуння цієї традиції можна було зустріти і в Києві, де існував чудовий надгробок кн. Костянтина Острозького (1460–1530), виконаний Себастьяном Чешком та встановлений сином князя Василем-Костянтином Острозьким у 1579 р. Ще на початку XVIII ст. один із мандрівників, який на власні очі бачив цей пам’ятник у великій лаврській церкві, Іоанн Лукьянов, залишив про нього такий спогад: «… в той же церкви у правого столпа изваян из камня князь Константин Острожский, лежит на боку в латах изображен, как будто живой»⁶.

———————

3 Січинський В. Іноземці про Україну. — Львів, 1991. — С. 124.

4 Тананаева Л.И. Сарматский портрет. Из истории польського портрета эпохи барокко. — М., 1979. — С. 33.

5 Матушакайте М.Й. Литовская надгробная скульптура эпохи ренессанса и раннего барокко // Искусство Прибалтики. Статьи и исследования. — Таллинн, 1981. — С. 62.

Мал. 1. Себастьян Чешек. Надгробок кн. Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, 1579 р. Оригінал знищений.

Протягом другої половини XVI ст. розвиток світського портрета в живописі Речі Посполитої перебував під впливом іспанського мистецтва, гуманістичних ідей та антропоцентризму культури Ренесансу в цілому. Саме тоді був створений певний канон у зображенні коронованих осіб, вищих воєначальників та католицького духовенства. Ці портрети були надзвичайно інформативними, бо кожен із предметів композиції містив певну інформацію щодо постаті портретованого. Наприклад, офіційний коронаційний портрет монарха міг містити зображення лева або орла як символів королівських династій Європи. Колона могла символізувати міцність королівського роду та його давні традиції. На столі біля фігури монарха або ж в його руках могли бути зображені королівські інсигнії: корона, скіпетр (берло), яблуко (держава). До того ж монархи часто могли бути зображені з усіма своїми нагородами. Зокрема, для парадних портретів польських королів було притаманним зображувати їх з ланцюгом Ордену Золотого Руна — найвищої нагороди Священної Римської імперії, кавалерами якого у XVI ст. були Сигізмунд І Старий, Сигізмунд ІІ Август, у XVII ст. — Сигізмунд ІІІ Ваза, Владислав IV, Ян Казимир, Міхал Корибут Вишневецький, Якуб Собеський, у XVIII ст. — Август ІІ Сильний, Август ІІІ Сас; або Ордену Білого Орла — найвищої нагороди Речі Посполитої, кавалерами якого були Ян ІІІ Собеський, Август ІІ Сильний, Август ІІІ.

———————

6 Памятники искусства XVI и XVII ст. в Киево-Печерской лавре // Киевская старина. — 1900. — № 6. — С. 383.

Портретам королів відповідали портрети його підданих магнатів та шляхти. Як правило, портрет був одноосібний і виконувався в інтер’єрі. Портретованого писали на повний зріст стоячи або сидячи, на фоні колони, драпіровки з коштовних тканин чи пейзажу. В руках, або на столі поруч був зображений символ влади — маршальський жезл (палиця), булави чи буздигани, а для представників духовенства — апостольський посох. При боці портретованого шляхтича обов’язково була шабля (найчастіше карабела), рідше — меч, шпага. На столі також могли були зображені рукавички, на знак приналежності до аристократичного роду, книги — як символ освіченості, годинник — як свідоцтво працьовитості та сумлінного (пунктуального) виконання своїх обов’язків або як нагадування про плинність часу. Іноді на столі біля зображеного можна було помітити канцелярське приладдя та листи, що, імовірно, могло засвідчувати якусь важливу подію в житті зображеного чи прийнятого ним рішення⁷. Одним із обов’язкових елементів офіційних портретів був герб.

Цікаво, що з розвитком основних постулатів «сарматизму» — ідеології польського народу-шляхти, яка побутувала в Польщі протягом XVI– XVII ст.⁸, найяскравішим її виявом став саме так званий «сарматський портрет». Оскільки польські королі були лише «першими серед рівних», тобто серед панів-шляхти⁹, то не дивно, що традицію сарматського портрета часто виводять від портретів польського короля Стефана Баторія, який здобув собі славу короля-воїна та справжнього «сармата-шляхтича».

———————

7 Portret Polski XVII i XVIII wieku: Katalog wystawy. — Warszawa, 1977. — S. 33.

8 Лескинен М.В. Мифы и образы сарматизма. Истоки национальной идеологии Речи Посполитой. — М., 2002. — 178 с.

9 «Король же — брат, не господин своим подданым» (Див.: Orzechowski St. Polskie dialogi polityczne (Rozmowa okolo ogzekucyjej i Quincunx). 1563–1564. — Kraków, 1919. — 1. S. 255).

Йдеться, зокрема, про портрет пензля невідомого художника, що зберігається в Музеї мистецтв у Відні¹⁰, а також більш відомий портрет пензля Марчіна (Мартіна) Кобера¹¹, обидва написані 1583 р. Останній вважається класичним прикладом «сарматського» портрета, який потім наслідували різні художники, виконуючи на замовлення портрети польської шляхти.

Мал. 2. Невідомий художник. Портрет Стефана І Баторія, 1583 р.