ПОРТРЕТНІ ЗОБРАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ ВІЙСЬКОВО‐ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ

Передумови появи різних художніх форм самопрезентації козацької верстви

Із давніх часів люди прагнули заявити світові про своє існування в будь-який доступний візуальний спосіб: наскельні малюнки, кам’яні стели на курганах, поховальні портрети, надгробні плити, скульптурні зображення, живописні та графічні портрети, монументальні пам’ятники, фотографії, відеозаписи. Особливості застосування тих чи інших способів фіксації пам’яті про окремих представників людства залежали від історичного періоду, який визначав матеріал, на якому виконувалися зображення, техніку виконання, розміри творів, наявність обов’язкових інформативних елементів тощо.

Існуюча на сьогоднішній день багата мистецтвознавча література дозволяє нам говорити про культурні парадигми різних історичних епох, особливості художніх напрямів, національних мистецьких шкіл, традиції та інновації у мистецтві окремих країн, цивілізаційні взаємовпливи, залежність зображень від моди, уподобань і смаків замовника, авторського стилю майстра тощо.

Оскільки українське козацтво як суспільний стан із закріпленими законом «правами та обов’язками, відповідним світобаченням і нормами поведінки»¹ остаточно сформувалося у середині XVII ст., протягом наступного століття пройшло певну еволюцію, розшаровуючись на прошарки, і нарешті трансформувалося в інші групи населення, які продовжили своє існування у XIX ст., воно не могло не створити особливих форм саморепрезентації, зокрема, у мистецтві.

На першому етапі свого існування, тобто з кінця XV і протягом XVІ ст., поки козацтво являло собою багатоетнічну воєнізовану групу населення, що мешкала у контактній зоні Великого кордону, який охоплював певні терени Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої, Московського князівства та Кримського ханату, потреби у його репрезентації не було. Зображення тогочасних козаків дійшли до нас в основному завдяки замальовкам мандрівників, географічним мапам, творам невідомих художників, які працювали назамовлення польського королівського двору, або завдяки малюнкам у приватних альбомах, як наприклад, зображення козацького полковника Гаврила Голубка, претендента на молдавський стіл Івана Підкови чи козака Явойшовського з альбому «Polonorum Icones» (1630–1640 рр.), що належав Станіславу Понятовському². Необхідні умови для появи мистецтва у власне козацькому середовищі на той час ще не сформувалися.

———————

1 Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст. — К., 2000. — С. 7.

Ситуація почала змінюватися з першої половини XVII ст., коли під час повстань козацтво почало заявляти про себе, як про певну суспільну силу. Саме до того часу відноситься перша гравюра з портретом гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного (1621 р.), виготовлена за поховальною корогвою. Національна революція, в ході якої вперше було заявлено претензії козацтва на формування власного державного організму, обумовила появу інтересу в країнах Європи до нової української еліти. Це призвело до створення іноземними майстрами перших гравірованих портретів гетьманів Богдана та Юрія Хмельницьких, Петра Дорошенка, полковника Михайла Кричевського. Активні та виснажливі військові дії середини — другої половини 1650-х років, тридцятирічну «Руїну», розкол козацької України на два Гетьманати та встановлення над ними протекторатів різних держав, зрозуміло, важко назвати сприятливими умовами для розвитку мистецтва. Проте вже з 1660–1670-х років починають з’являтися портрети українських державників, які виступають фундаторами (ктиторами) навчальних закладів та храмів, зокрема, гетьманів Павла Тетері-Моржковського та Івана Самойловича. З того часу почали закладатися й матеріально-економічні основи добробуту козацької старшини, яка досить швидко перебрала на себе функції правлячої еліти з притаманними їй ідеологією та формами репрезентації. Саме в цей час мистецтво з його жанром портрета стало надзвичайно актуальним та затребуваним.

Його розквіту сприяла подальша стабілізація політичної та соціальноекономічної ситуації, а також особистий приклад Івана Мазепи, який став першим гетьманом, який перетворив приватне меценатство на окремий напрям державної політики. Будучи вихованим при польському королівському дворі, маючи уявлення про форми репрезентації шляхти як провідної верстви Речі Посполитої, І. Мазепа не просто створив умови для перетворення козацької старшини на заможний суспільний стан, але й сприяв його освіті, формуванню смаків, наслідуванню певних мистецьких традицій. Перш за все це стосувалося світського портрета. Варто нагадати, що у гетьманській резиденції в Батурині існувала галерея портретів багатьох тогочасних європейських монархів³. Цілком імовірно, що серед них був і його власний портрет, з якого пізніше німецьким гравером Мартіном Бернігеротом було створено відому в Європі гравюру. Наслідуючи гетьмана, так само чинила й старшина. Саме в такий спосіб на території Гетьманату з кінця XVII ст. почала поширюватися традиція створення та побутування світського портрета, яка цілком природно співіснувала з вже відомими на той час формами вотивного та ктиторського портрета, що вели свою історію від іконопису, монументального церковного живопису, а також від книжкової мініатюри.

———————

2 Смирнов Я.И. Описание одного польського сборника портретов XVII века // Труды XIV археологического съезда в Чернигове 1908 г. — Т. 3. — М., 1911. — С. 387–469.

Зміст