ВИКЛАДАЧІ ТА УЧНІ ПРАВОСЛАВНИХ КОЛЕГІУМІВ

«Колективний портрет» викладачів православних колегіумів як дослідницька проблема. Формування бази даних

Комплексне вивчення історії освіти неможливе без врахування її антропологічної складової. Сказане є цілком правомірним і щодо дослідження православних колегіумів України. Втім, якщо акумулювати результати проведених у різний час досліджень, можна помітити, що характеристики викладацького корпусу колегіумів відрізняються суперечливістю й неправомірною категоричністю. Поряд із безапеляційністю суджень спостерігається невизначеність критеріїв, за якими аналізувався викладацький склад, до того ж узагальнення робляться зазвичай на прикладі одного з колегіумів (з відвертим бажанням виділити його серед інших), а то й на основі аналізу біографій лише декількох учителів. У науковій літературі можна виокремити і такий варіант, коли для ілюстрування характеристики «пересічного» педагога навчального закладу України XVIII ст. дослідники використовують реальні факти з біографій видатних осіб. Водночас не зовсім зрозуміло, хто такий «типовий» / «рядовий» викладач в полковому місті Лівобережжя або Слобожанщини XVIII ст. та з якого соціального прошарку він був вихідцем? Яким був його освітній рівень? Як складалася його кар’єра до та після вчителювання.

Складність відповідей на ці та подібні запитання полягає в тому, що викладачі православних колегіумів були різними за походженням, життєвими стратегіями і долями. Інколи здається, що «звести до купи» біографії таких різних людей просто неможливо. Достатньо згадати декілька імен, щоб переконатися в цьому. Наприклад, Григорій Сковорода вчителював один навчальний рік у Переяславському колегіумі, потім кілька років — у Харківському, а після цього обрав шлях мандрівного філософа. У цей же час виходець з відомої родини духовенства Йов Базилевич протягом 17 років викладав у Харківському колегіумі, згодом очолив Переяславську єпархію й опікувався тамтешнім колегіумом. Викладача Чернігівського колегіуму Іоана Максимовича згодом було канонізовано. Серед викладачів були ченці і світські особи, зовсім молоді й літні, вихідці із шляхетського стану і козацтва, міщан і духовенства. Здається, що цих різних людей об’єднувало лише те, що сьогодні називається професією та місцем роботи. Але наскільки коректно застосовувати такі поняття щодо XVIII ст.?

У вітчизняній історіографії замало досліджень, які б могли стати методологічним підґрунтям для вивчення тогочасної педагогічної спільноти. Взагалі мало розвинуті студії з історії інтелектуалів та інтелектуальної праці, інтелектуальних мереж. Залишається недостатньо проаналізованим статус інтелектуалів у суспільстві у різні періоди історії. Те саме можна сказати й про дослідження кар’єр людей розумової праці, виявлення типів інтелектуалів тощо. Брак подібних студій впливає на стан вивчення викладацької спільноти навчальних закладів усіх рівнів у різні історичні епохи. У сучасній науковій літературі складно знайти відповідь навіть на питання про те, коли виникла та група людей, яка професійно займалася педагогічною діяльністю? Відсутній послідовний виклад аргументації щодо того, чи існувала професія викладача на українських землях у XVIII ст. (хоча при цьому можна прочитати, що у колегіумах, приміром Переяславському, «трудилася професійна викладацька еліта»¹). У нашому розпорядженні є більш-менш докладні біографії деяких наставників XVIII ст., але оцінити, наскільки вони типові / нетипові, неможливо без відповідного порівняльного «тла», для чого потрібно оперувати масивом даних.

Вирішення зазначеної проблеми важливе з огляду на те, що складання «Республіки ученості» (Respublica litteraria, Republique des Lettres або Republic of Letters) — співтовариства європейських інтелектуалів — дослідники вважають одним із найважливіших соціокультурних феноменів як епохи Відродження, так і епохи Просвітництва². У зв’язку з цим важливо наголосити, що на українських землях ще у XVII ст. почали формуватися корпорації викладачів єзуїтських колегіумів, традиції яких вплинули й на інші заклади. Останніми роками у вітчизняній історіографії відродилися студії з історії навчальних установ ордену³. Дещо зроблено й у плані вивчення історії православних колегіумів XVIIІ ст., але ще чимало слід зробити.

———————

1 Лоха В.А. Духовенство, церкви та колегіум міста Переяслава середини XVII– ХІХ ст. — К., 2006. — С. 74.

2 Про європейську історіографію, навантаження терміна та сутність «Республіки ученості» у різні періоди її існування див.: Трофимова В.С. «Республика учености»: идея, идеал и виртуальное сообщество европейских интеллектуалов XV–XVIII веков // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. — Вып. 20. — М., 2007. — С. 90–99; Стогова А.В. Respublica Literaria XVII века как сообщество корреспондентов (по письмам Ги Патена) // Там же. — Вып. 36. — М., 2011. — С. 60–62.

3 Яковенко Н. Латинське шкільництво і «шкільний гуманізм» в Україні кінця XVI — середини XVII ст. // Київська старовина. — 1997. — № 1/2. — С. 11–27; Її ж. Учні Луцького й Острозького єзуїтських колегіумів (спроба «колективного портрета») // Яковенко Н. Дзеркала ідентичності: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI — початку XVIII століття. — К., 2012; Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI — середини XVII ст. — Львів, 2005; Сєряков С. Викладачі місцевого походження в єзуїтських школах Галичини впродовж 1648–1675 рр. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Дрогобич, 2004. — Вип. 8. — С. 11–126; Його ж. Викладачі місцевого походження в єзуїтських школах Галичини впродовж 1675–1700 рр. // Там само. — Дрогобич, 2006. — Вип. 10. — С. 582–593; Його ж. Викладацький склад як показник якісного рівня єзуїтської освіти на українських теренах Речі Посполитої у 1648–1670 рр. // Київська Академія. — 2010. — Вип. 8. — С. 92–111.

Вибір в якості об’єкту дослідження викладацького складу православних колегіумів зумовлений тим, що ці навчальні заклади у XVII–XVIII ст. відігравали важливу роль в розвитку освіти на українських землях. Як відомо, перший з цих колегіумів — Київський — отримав статус академії, інші — Чернігівський, Харківський та Переяславський — виникли відповідно у 1700, 1726, 1738 рр. та тривалий час зберігали специфіку, яка споріднювала їх з єзуїтськими колегіумами, за зразком яких вони були створені. За кількістю та складом учнів, змістом та методами навчання вони цілком відповідають європейській гуманістичній школі ранньомодерного часу. Оскільки за своїми типологічними ознаками ці три колегіуми становили єдину модель навчального закладу⁴, логічно в даному випадку розглядати спільноту викладачів цих колегіумів разом.

Створення «колективного портрета» спирається на сформовану автором дослідження базу даних «Викладачі православних колегіумів», яка складалася у програмі MS Access⁵. Хоча складання просопографічних баз даних стало останнім часом достатньо популярним⁶, історіографічні огляди засвідчують, що в більшості випадків у центрі уваги опинялись біографії представників влади⁷. Колективні портрети педагогів навчальних закладів України (різних періодів) ще не створювалися.

При формуванні бази даних «Викладачі православних колегіумів» був використаний проблемно-орієнтований підхід. В інфологічній моделі цієї бази стрижневою сутністю стала біографія вчителя колегіуму, з яким пов’язана характеристична сутність.

———————

4 Про специфіку моделі колегіуму та про історію православних колегіумів докладно див.: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці ХVІІ — на початку ХІХ ст. — Харків, 2011; Її ж. Православные коллегиумы Российской империи (вторая половина XVIII — начало ХІХ вв.): между традициями и новациями // Ab Imperio. — 2010. — № 3. — С. 85–112.

5 Див. цю базу даних: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох… — С. 358–380.

6 Приклади застосування та реалізації технології баз даних в історичних дослідженнях див.: Гарскова И.М. Базы и банки данных в исторических исследованиях. — М., 1994; Круг идей: базы данных в исторических исследованиях. — Барнаул, 2013.

7 Иванова Г.В., Юмашева Ю.Ю. Историография просопографии // Круг идей: алгоритмы и технологии исторической информатики: Труды IX конф. ассоц. «История и компьютер». — М.–Барнаул, 2005. — С. 101.

Головна таблиця складається з 20 полів, які містять описання таких атрибутів: дата та місце народження і смерті, соціальне походження педагога, місце та термін навчання, рівень освіти, рід занять до та після роботи в колегіумі, тривалість викладання, соціальний статус у цей час тощо. Формування полів бази даних (фактів біографії) відбувалося виключно з орієнтацією на повідомлення джерел. Поставлена мета передбачала структурування отриманої інформації таким чином, щоб стало можливим охарактеризувати різні аспекти «колективної біографії». При наповненні відомостями бази та здійсненні «запитів» у програмі MS Access при побудові таблиць принциповим положенням було не тільки зафіксувати риси «колективного портрета», а прослідкувати динаміку їх змін. Для цього одиничним відрізком часу був обраний період у 25 років, відповідно в таблицях всі зміни «біографії» фіксуються за кожну чверть віку протягом XVIII — початку ХІХ ст. Динаміка змін дозволяє побачити переміни окремих параметрів, які становлять основні елементи «колективної біографії». Це надає можливість аналізувати як сам збірний образ, так й зміни соціокультурних умов, в яких знаходилася ця соціальна група людей. Наявність ряду таблиць уможливлює виявлення перетину та сполучень тенденцій. До бази даних вносилася пряма та непряма інформація, яка була отримана з усіх знайдених джерел різних видів. База створювалася методом «декілька джерел — одна персоналія», адже лише в окремих випадках з одного джерела можна отримати всі необхідні біографічні дані. З актових матеріалів вилучалася інформація про призначення викладачів, їх подальшу працю. З діловодної документації всіх рівнів (синодальної і єпархіальної) та видів (звітної, організаційно-розпорядчої, облікової) відбиралася інформація про час та курси викладання, основні біографічні відомості. Джерела особового характеру (спогади та листування учнів і педагогів) уточнювали окремі факти. Всі дані джерел піддавалися взаємоперевірці.

У результаті проведеної попередньої роботи зі збору біографічних відомостей до бази даних «Викладачі православних колегіумів» було внесено інформацію про 255 учителів православних колегіумів (101 працював у Харківському, 75 — Чернігівському, 75 — Переяславському, 4 — у двох колегіумах послідовно). Враховуючи середню тривалість викладання одного учителя, а також те, що в кожному колегіумі в навчальному році в середньому працювало 6–8 осіб, можна стверджувати, що зібрані 255 біографій є репрезентативним матеріалом для узагальнень та формування «колективного портрета».

Зміст