Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Рядове козацтво й освіта

Гостра критика українським шляхетством «латинського шкільництва» Гетьманату — справа другої половини XVIII ст. Вищенаведені факти слугують яскравою ілюстрацією заанґажування старшини питаннями освіти, що навряд чи склалося раптово. Натомість у першій половині XVIII ст., схоже, козацьку еліту цілком задовольняла Київська академія. В універсалі гетьмана Івана Скоропадського від 2 червня 1714 р. так оцінювалася роль навчального закладу: «... барзе взираючи на обитель Киевомогилянскую братскую всему отечеству нашому благопотребную, где малороссийские сынове належитое в науках имеют наставление, до цвеченья всяких добрых дел и благонравных поступков свою исправляют юность и оттуду на подпору церкви православной и отчизны просвещенным разумом исходят ...»¹³⁶.

Отож, саме козацька еліта і мала безпосередні стимули, аби прагнути отримувати шкільні знання. Що ж до освіти рядових представників стану, то немає підстав твердити про існування спільних для всіх спонук навчатися. Загалом навіть питання їх письменності залишається невивченим до сьогодні. Зате окремі випадки ставлення до освіченості тогочасних «людей зброї» занадто промовисто вказують на їх нерозуміння потреби «заправлятися» науками. Так, одне зі свідчень відношення до книг компанійців навів Ілля Турчиновський. За наклепом Іллю арештували козацькі найманці за розпорядженням сотника і забрали у нього одяг та книги. Коли ж непорозуміння виявилося, речі та гроші хлопцеві повернули, однак не його друки, адже після арешту сотник компанійців пропив їх першими: «а книжки шинкарці отдал за цебер меду, ібо не худіє книжки були»¹³⁷. Як можна переконатися, у цій ситуації навіть дрібний старшина вбачав у друках лише матеріальну цінність.

———————

134 Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (XVIII — перша половина XIX ст.). — Харків, 1999. — С. 24–28, 93, 95, 97–99.

135 Маслійчук В. «Новоприбавочные классы»: спроба світського навчального закладу у Харкові 1765–1775 рр. // Київська Академія. — 2013. — Вип. 11.

136 НБУВ. ІР. — Ф. 312. — Спр. 445–179 с. — Арк. 67.

137 Ілля Турчиновський. Автобіографія // Українська література XVIII ст. — С. 574.

Приблизно так само ставилися до освіченості і на Запорозькій Січі. Однак у XVIII ст., як показала у своєму дослідженні Т. Кузик, запорозька «простота» під впливом бюрократизації, «провайдером» якої стало таке нове явище у січовому житті, як Військова канцелярія, та пов’язаної з нею «паперизації», доживала останні дні, «залишаючи по собі окремі уламки — носіїв культурних домінант і констант уже неіснуючого соціуму»¹³⁸. Додаткову вказівку на поширеність на Січі неписемності дають запорозькі прізвиська. Зокрема, у реєстрі 1756 р. близько 120 осіб зафіксовано «Грамотними» чи «Письменними»¹³⁹. Навряд чи у мікросоціумі зі значним поширенням грамотності масово використовувалися б такі ідентифікатори. Що ж стосується городового козацтва, то цінне «внутрішнє» свідчення про його освіченість наведене згаданим Кулябкою, що намагався поширити грамотність «згори»: у середовищі рядових представників стану цілком нормально на кінець 1750-х років переважали неписемні. У «просвітницькому проекті» української старшини бачимо також, на кого планувалося звернути увагу, аби розповсюдилася елементарна грамотність: йшлося навіть не про весь козацький стан, а лише про синів виборних та «можн−йшихъ подпомощниковъ».

Ще одне свідчення про відносно байдуже ставлення до освітніх проблем у тогочасній Україні, на які гостро реагувала старшина, дають козацькі накази до Законодавчої комісії. На противагу вимогам еліти, у петиціях рядових представників стану не ставилося питання реформування навчальних закладів чи створення нових: проблема освіти взагалі не піднімалася. Козацтво клопоталося своїми економічними інтересами, захистом «іздрєвлє узаконених» прав та відновленням порядків «по силі прежних обичаев»¹⁴⁰. Більше того, промовистим свідченням писемності рядових представників стану є підписи під наказами. Для прикладу, клопотання від Чернігівського полку (1767 р.), яке, на відміну від деяких інших, складалося без тиску шляхти та адміністрації¹⁴¹, засвідчили 87 осіб: власноруч лише 29, а за решту 58 це зробили інші («вместо их неграмотных по их прошению»). Із 20 козацьких повірених Прилуцького полку «неумеющих грамоте» було 9 осіб, серед них — єдиний з-поміж підписантів «урядник» — курінний отаман¹⁴².

———————

138 Кузик Т. «З письма та письменних людей нема добра?» Запорозька військова канцелярія, військова «простота» й «проста вольниця» // Київська Академія. — 2008. — № 5. — С. 125–143 (цит. за с. 142).

139 Гісцова Л.З. Від упорядників // Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734–1775 / Упор. Л.З. Гісцова, Л.Я. Демченко, Т.Л. Кузик, Л.М. Муравцева. — Т. 5: Реєстр Війська Запорозького Низового 1756 року. — К., 2008. — С. 23.

140 Наказы малороссийским депутатам 1767 года и акты о выборах депутатов в Коммиссию сочинения уложения. — С. 142–150; Теличенко И. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской коммиссии // Киевская старина. — 1891. — № 1. — С. 73–97; № 2. — С. 232–249; Когут З. Російський централізм і українська автономія... — С. 128–146. Загалом про складання козацьких петицій та коротко про їх зміст див.: Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную Комиссию 1767 г. — Ч. І: Выборы и составление наказов. — Нежин, 1917. — С. 227–295.

Під проханнями населення Кременчуцької і Власівської сотень, що раніше належали до Миргородського полку, а від 1764 р. увійшли до складу Новоросійської губернії, стояли імена 242 козаків та 16 вільних посполитих: за всіх них, неграмотних, підписався значковий товариш¹⁴³. Представники всіх сотень Київського полку, які обирали у Козельці депутата, також не характеризувалися масовою писемністю, адже однією з вимог до свого представника висунули саме її наявність: «и к выбору депутата из между себя приступили, требуя, чтоб токмо грамотные, яко надежнейшие к сему делу, были балатированы». Аналогічно вчинив при обранні депутата і 31 їхній «колега» з Переяславського полку: «они согласились, чтоб оной выбор учинен из находящихся между ними надежнейших грамотных козаков, коих и имяновали согласно семи человек»¹⁴⁴. Засвідчення рядовим козацтвом трьох Переяславських полкових та Трахтемирівської сотень наказів рясніють прикладами тотального незнання письма їх представниками¹⁴⁵, зрештою, як, зокрема, і їхніми «колегами» із Остра¹⁴⁶ чи Козельця¹⁴⁷.

Отож, з огляду на вищесказане, навряд чи слід дивуватися помітному числу дітей зі старшинських родин у «латинських школах» Гетьманщини, з одного боку, та масово зафіксованій у різноманітних документах XVIII ст. неписьменності рядових козаків — з іншого.

———————

141 Там же. — С. 232–233.

142 Наказы малороссийским депутатам 1767 года и акты о выборах депутатов в Коммиссию сочинения уложения. — С. 148–150, 161–162.

143 Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную Комиссию 1767 г. — С. 285.

144 Там же. — С. 246, 251.

145 Наказ от жителей г. Переяславля // Сб. РИО. — СПб., 1914. — Т. 144. — С. 5–6.

146 Наказ от жителей г. Остра // Там же. — С. 109.

147 Наказ от жителей г. Козельца // Там же. — С. 117.