Соціальне походження, рівень освіченості та місце навчання викладачів

Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Курс, яким викладач завершив своє навчання

Кін. XVII ст.

П. чв. XVIII ст.

Др. чв. XVIII ст.

Тр. чв. XVIII ст.

Чт. чв. XVIII ст.

Поч. XIX ст.

Богослов’я

немає даних

Визначення основних рис «колективного портрета» почнемо із встановлення соціального походження викладачів. База даних «Викладачі православних колегіумів» надає можливість проаналізувати, вихідцями з якого стану були вчителі (табл. 1, 2). Можемо побачити, що більшість педагогів походили з родин духовенства. Вихідці з родин шляхетських (дворянських), міщанських та козацьких складали невеликий відсоток, але їх кількість була сталою протягом всього часу існування колегіумів.

Таблиця 1⁸

Станове походження викладачів

Колегіум	Походження викладача	Число викладачів	%
Переяславський	із духовенства	21	80,8
	із дворян / шляхти	2	7,7
	із козаків	1	3,8
	із міщан	2	7,7
	Разом	26	100,0
Харківський	із духовенства	38	84,4
	із дворян / шляхти	5	11,1
	із козаків	2	4,5
	Разом	45	100,0
Чернігівський	із духовенства	14	59,1
	із дворян / шляхти	3	13,6
	із козаків	2	9,1
	із міщан	4	18,2
	Разом	23	100,0
Всі разом	із духовенства	73	77,7
	із дворян / шляхти	10	10,6
	із козаків	5	5,3
	із міщан	6	6,4
	Разом	94	100,0

———————

8 Таблиці 1-13 складені на підставі бази даних «Викладачі православних колегіумів».

Таблиця 2

Станове походження викладачів: динаміка змін

Стан викладача

Кін. XVII ст.,

осіб (відсотків)

П. чв. XVIII ст.,

осіб (відсотків)

Др. чв. XVIII ст.,

осіб (відсотків)

Тр. чв. XVIII ст.,

осіб (відсотків)

Чт. чв. XVIII ст.,

осіб (відсотків)

Поч. XIX ст.,

Осіб (відсотків)

Із духовенства

(14,3)

(8,9)

(9,9)

(31,7)

(53,4)

(71,4)

Із дворян / шляхти

(14,3)

(4,4)

(2,1)

(4,2)

(5,1)

(9,5)

Із козаків

(0)

(2,3)

(2,8)

(3,5)

(3,4)

(2,4)

Із міщан

(21,4)

(4,4)

(4,2)

(2,1)

(1,7)

(4,8)

Немає даних

(50,0)

(80,0)

115

(81)

(58,5)

(36,4)

(11,9)

Разом

(100,0)

142

(100,0)

142

(100,0)

118

(100,0)

Таблиця 3

Місце навчання викладачів

Місце викладання	Місце навчання	Число викладачів, чол.
Переяславський колегіум	Переяславський колегіум	2
	Києво-Могилянська академія	30
	Переяславський колегіум, КиєвоМогилянська академія	9
	Новоросійська семінарія, Чернігівський колегіум, Переяславський колегіум	1
	немає даних	33
Переяславський колегіум, Харківський колегіум	Києво-Могилянська академія	1
Харківський колегіум	Харківський колегіум	33
Харківський колегіум	Катеринославська семінарія, Харківський колегіум	1

	Києво-Могилянська академія	16
	Києво-Могилянська академія, Львівська академія	1
	Києво-Могилянська академія, «німецький університет»	1
	Севська семінарія	2
	Харківський колегіум, КиєвоМогилянська академія	8
	немає даних	39
Харківський колегіум, Чернігівський колегіум	Києво-Могилянська академія	1
Чернігівський колегіум	Чернігівський колегіум	7
	Києво-Могилянська академія	27
	Львівська академія, КиєвоМогилянська академія	2
	Переяславський колегіум, КиєвоМогилянська академія	1
	Чернігівський колегіум, КиєвоМогилянська академія	8
	немає даних	30
Чернігівський колегіум, Переяславський колегіум	Києво-Могилянська академія	1
Чернігівський колегіум, Харківський колегіум	Києво-Могилянська академія	1

У базі даних зафіксовано відомості про місце навчання 150 осіб (з 255). У зведеній таблиці 3 наведено заклади, у яких навчалися викладачі колегіумів. Цілком природно, що більше половини від того числа наставників, про яких є відомості, навчалися в Києво-Могилянській академії. На другому місці в цьому списку Харківський колегіум. При заснуванні колегіумів їх фундатори звернулися до єдиного можливого джерела викладацьких кадрів — Києво-Могилянської академії. Відомо, що всі перші учителі Чернігівського колегіуму пройшли через академію. Засновник Харківського колегіуму єпископ Єпіфаній Тихорський домігся від Синоду прийняття спеціальної постанови (від 22 лютого 1727 р.), якою наказувалося відпустити з Київської єпархії духовних осіб, які бажають стати вчителями в Харкові⁹. Київський архієпископ Варлаам Ванатович навіть скаржився до Синоду на бєлгородського єпископа Єпіфанія Тихорського за те, що той затримує вчителів з Київської єпархії¹⁰. За звітом Єпіфанія Тихорського (від 11 жовтня 1727 р.), у харківській школі розпочали навчання сім педагогів — всі колишні вихованці та професори КиєвоМогилянської академії (Митрофан Слотвинський, Іларіон Григорович, Гаврило Краснопольський, Авксентій Кивачицький, Варфоломей Тещинський, Петро Венсович, Петро Агнцов)¹¹. Те саме можна сказати й про перших учителів Переяславського колегіуму, до якого завдяки зусиллям переяславського єпископа Арсенія Берла були залучені особи, які навчалися в Києво-Могилянській академії¹².

У подальші роки так само чимало викладачів здобували освіту або слухали вищі курси (філософії та богослов’я) в Києво-Могилянській академії. Наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. практика відряджання учителів з колегіумів до Києво-Могилянської академії для слухання богословського курсу стала постійною¹³. Примітно, що рішення про кандидатуру того, кого посилати до академії, нерідко ухвалювали колегіально. Типовим є складений 1801 р. у Харківському колегіумі документ про «избрание» колегіумським правлінням студентів для продовження освіти в академії¹⁴. У подальшому чимало з цих осіб стали викладачами. Як свідчать дослідження з історії духовних шкіл Російської імперії, далеко не всі семінарії відправляли студентів до академій, оскільки їх утримання лягало на семінарію і було достатньо дорогим¹⁵.

У першій половині XVIII ст. викладачі нерідко здобували освіту в єзуїтських навчальних закладах. У Львівській академії навчався засновник Переяславського колегіуму Арсеній Берло, ректор Харківського колегіуму Митрофан Слотвинський, префекти Чернігівського колегіуму Софроній Зиминський і Фадей Кокуйлович. Їх діяльність у православних колегіумах припадає на 1720–1730-ті роки. Деякі «освітні мандрівки» з різних причин не здійснилися. Наприклад, у 1770-ті роки до Римської академії був направлений учитель Переяславського колегіуму Варлаам Шишацький^*, але військові події в Європі змусили його повернутися додому¹⁶.

———————

9 Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. — 1-я серия. — СПб., 1879. — Т. V: (28 января — 5 мая 1727). — № 1911.

10 Петров Н.И. Значение Киевской Академии в развитии духовных школ в России с учреждения Св. Синода в 1721 году и до половины ХVІІІ века. — К., 1904. — С. 50.

11 Російський державний історичний архів (далі — РДІА). — Ф. 796. — Оп. 8. — Спр. 223. — Арк. 71–72.

12 Лазаревский А. Из семейной хроники Берлов (1762–1805) // Киевская старина. — 1899. — № 1. — С. 116.

13 Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Інститут рукописів (далі — НБУВ. ІР.). — Ф. 232. — Спр. 622. — Арк. 2.

14 Держархів Харківської області. — Ф. 40. — Оп. 1. — Спр. 404. — Арк. 1.

15 Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. — Казань, 1881. — С. 688.

Відомо також, що протягом XVIII ст. для приготування до викладацької посади кілька разів кращих студентів колегіумів направляли до німецьких університетів. Такі факти можна виявити в звітах єпископів, подорожніх та фінансовій документації. У донесенні Синоду бєлгородський єпископ Досіфей писав про студентів, яких відрядив до Німеччини покійний Єпіфаній Тихорський¹⁷. Вдалося встановити, що у цій першій «партії» був Кирило Флорінський (ім’я іншого студента невідоме). Кирило Флорінський навчався у Німеччині у 1729–1732 рр.¹⁸, після повернення працював у Харківському колегіумі, був префектом^**. Відомі випадки, коли єпископи відряджали кращих студентів для навчання до Німеччини власним коштом, наприклад, у 1760–1770-ті роки бєлгородський єпископ Самуїл Миславський відправив до Німеччини двох студентів Харківського колегіуму для підготовки до учительської посади¹⁹. На жаль, імена цих спудеїв в документації, яка збереглася, не зафіксовані.

Деякі викладачі слухали окремі курси в навчальних закладах Європи під час подорожей чи ділових поїздок. Відомо, що в європейських університетах відвідував лекції Григорій Сковорода. Під час «освітніх мандрівок» вихідці з українських земель іноді проходили повний університетський курс, але частіше студіювали окремі дисципліни. Сучасні історики здійснили кілька успішних спроб з’ясувати кількість та імена вихідців з українських земель, які навчалися у XVIII ст. в європейських університетах (але така робота не завершена)²⁰. При вивченні цих списків важливо зважати й на те, що серед студентів були близькі родичі професорів православних колегіумів, їх знайомі, приятелі, учні. Іноді між ними зберігалися активні контакти: вони листувалися, обмінювалися враженнями (в тому числі й від навчання за кордоном), науковою літературою тощо²¹.

———————

* Пізніше він буде єпископом Волинським і Житомирським, архієпископом Могилівським і Вітебським.

16 Хойнацкий А.Ф. Варлаам Шишацкий, бывший архиепископ Могилевский // Исторический вестник. — 1881. — № 7. — С. 524.

17 РДІА. — Ф. 796. — Оп. 12. — Спр. 247. — Арк. 128–129.

18 Там само. — Оп. 19. — Спр. 416. — Арк. 1.

** Згодом він став ректором Московської слов’яно-греко-латинської академії.

19 Лебедев А.С. Белгородские архиереи и среда их архипастырской деятельности. — Харьков, 1902. — С. 165.

20 Див. наприклад: Нічик В.М. Києво-Могилянська академія і німецька культура. — К., 2001. — С. 32–37, 136–149, 156; Андреев А.Ю. Русские студенты в немецких университетах ХVІІІ — первой половины ХІХ века. — М., 2005. — С. 352–387.

21 Про подібне спілкування див.: Посохова Л.Ю. Речі та час ректора Харківського колегіуму Лаврентія Кордета // Київська Академія. — 2013. — Вип. 11. — С. 125–126.

У документах зафіксовані імена учителів, які запрошувалися для викладання французької та німецької мов (Феген, Герць, Бонеберг), що отримали освіту в європейських освітніх інституціях. На жаль, місце їх навчання точно невідоме.

У 1730-ті роки з появою класів філософії та богослов’я в Харківському колегіумі з’явилися і перші вчителі, які здобули освіту в своїй Alma Mater. Пізніше власні вихованці вчителюватимуть і в інших колегіумах.

Встановлення рівня освіти викладачів колегіумів виступає важливим завданням при створенні «колективного портрета». Тим більше, що історики, характеризуючи освіченість учителів, застосовують передовсім оцінки-епітети, які коливаються у досить широкому діапазоні. Критерії більшості з них непевні й ґрунтуються на окремих прикладах біографій. Особливо «не пощастило» колегам Григорія Сковороди по Переяславському та Харківському колегіумах, бо за масштаб для їх оцінювання до сьогодні служить постать українського філософа: в тіні цієї непересічної особистості решта постає як «полуученые», «тупі схоласти» тощо²².

Такі оцінки рівня освіти представників викладацького складу колегіумів були притаманні радянській історіографії, але їх можна зустріти й сьогодні. Хоча питання про необхідність дослідження педагогічних знань учителів XVIII ст. вже поставлено сучасними вченими, узагальнюючий підхід до поняття «вчитель», який зазвичай застосовується, не дає можливості встановити реальний стан підготовки педагогів різних навчальних закладів. Втім, нерідко в одній розвідці автори аналізують рівень освіти учителів парафіяльних шкіл, народних училищ та університету²³.

На нашу думку, більш плідним буде дослідження викладацької спільноти певних типів навчальних закладів. Вдалим прикладом є дослідження С. Сєрякова²⁴, який проаналізував стан підготовки учителів єзуїтських шкіл в Україні в другій половині XVII ст. за трьома показниками рівня освіти (риторичної, філософської та теологічної). Цей підхід вважаємо прийнятним для аналізу рівня освіти учителів й інших навчальних закладів XVII–XVIII ст., зокрема, православних колегіумів.

———————

22 Водолажченко О. З історії Харківського колегіуму в ХVІІІ віці // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії української культури. — Харків, 1927. — № 6. — С. 122; Мазуркевич О.Р. Література як засіб виховання в учительській діяльності і творчій спадщині Г.С. Сковороди // Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди: Збірник статей. — К., 1972. — С. 123.

23 Див., наприклад: Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К., 1994; Смирнов В.И. Российские учителя и источники их педагогического познания в первой половине ХVІІІ века // Педагогика. — 2002. — № 7. — С. 80–87.

24 Сєряков С.О. Єзуїтське шкільництво на українських землях Речі Посполитої у другій половині ХVІІ ст.: Дис. … канд. іст. наук. — Харків, 2004. — С. 110–144; Його ж.

Викладацький склад як показник якісного рівня єзуїтської освіти… — С. 92–111.

На жаль, дані про освіту, зафіксовані у джерелах, вдалося виявити лише щодо 99 осіб з 255. З цих 99 педагогів 94 особи (95%) завершили навчання богословським класом, 4 (4%) — філософським і 1 — риторичним класом (табл. 4, 5). У той же час можна припустити, що й деякі інші наставники мали освіту, яка завершилася вищими класами, адже їх подальша кар’єра викладача чи ректора може бути аргументом на користь такого міркування.

Таблиця 4

Рівень освіти викладачів

			Число викладачів без урахування тих, про яких немає даних
Богослов’я	94	36,9	95
1	1	0,4
4	4	1,6
немає даних	156	61,1
Разом	255	100,0	100

Таблиця 5

Рівень освіти викладачів: динаміка змін

У базі даних міститься інформація і про діяльність, яка безпосередньо передувала роботі в колегіумі (табл. 6, 7). Більшість учителів не мали попереднього досвіду роботи, прийшли викладати одразу по завершенні своєї освіти. Число таких осіб поступово зростало від десятиліття до десятиліття. Другу групу складають учителі, які до того були ченцями монастирів українських єпархій. З середини XVIII ст. кількість таких педагогів почала зменшуватися. Третю групу складають особи, які до колегіуму вчителювали в Києво-Могилянській академії.

Таблиця 6

Діяльність, яка передувала викладанню у колегіумах

Діяльність, яка передувала викладанню	Число викладачів	Відсоток
1. навчання	86	72,3
2. чернець монастиря в українській єпархії	14	11,8
3. викладач Києво-Могилянської академії	8	6,7
4. викладач у великоросійській семінарії	2	1,7
5. настоятель монастиря в українській єпархії	4	3,4
6. викладач Московської академії	1	0,8
7. чернець монастиря у великоросійській єпархії	1	0,8
8. інше (співак)	1	0,8
9. настоятель монастиря у великоросійській єпархії	2	1,7
Разом	119	100,0

Таблиця 7

Діяльність, яка передувала викладанню у колегіумах: динаміка змін

Діяльність,яка передувала викладанню

Кін. XVIIст.,

осіб (відсоток)

П. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Др. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Тр. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Чт. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Поч. XIXст.,

осіб (відсоток)

1. навчання

(14,3%)

(14,4%)

(17,6%)

(37,5%)

(56,8%)

(83,3%)

2. чернець монастиря в українській єпархії

(21,4)

(10,0)

(7,0)

(4,9)

(3,4)

(0,0)

3. викладач КиєвоМогилянської академії

(14,3)

(3,3)

(3,5)

(3,4)

(4,8)

4. викладач

у великоросійській семінарії

(0,0)

(1,1)

(1,4)

(0,7)

(0,8)

(0,0)

5. настоятель монастиря в українській єпархії

(21,4)

(3,3)

(2,1)

(0,7)

(0,8)

(2,4)

6. викладач Московської академії

(0,0)

(1,1)

(0,7)

(0,0)

7. чернець монастиря у великоросійській єпархії

(0,0)

(1,1)

(0,7)

(0,0)

8. інше (співак)

(0,0)

(0,7)

(0,8)

(0,0)

9. настоятель монастиря у великоросійській єпархії

(0,0)

(0,7)

(1,4)

(1,7)

(2,4)

немає даних

(28,6)

(65,6)

(65,5)

(50,0)

(32,2)

(7,1)

Разом

(100,0)

142

(100,0)

144

(100,0)

118

(100,0)

Інформація, що акумульована в базі даних, дає можливість проаналізувати соціальний стан наставників колегіумів та його динаміку протягом XVIII — початку ХІХ ст. (табл. 8, 9). Оскільки зафіксовані відомості стосуються 233 з 255 осіб, можна говорити про високий ступінь репрезентативності. Підкреслимо, що соціальний статус викладача фіксувався саме на період його роботи в колегіумі (пізніше він міг змінитися). Якщо на початку діяльності Чернігівського та Харківського колегіумів ченці становили 100% учителів, в наступні десятиліття їх число поступово зменшувалося. Враховуючи труднощі пошуку та залучення педагогів, природно, що всі перші учителі колегіумів були духовними особами. Втім, вже через декілька років у всіх колегіумах з’являються світські викладачі. У першій чверті XVIII ст. ченці становили 70,5%, у другій чверті — 65,6%. Натомість бачимо зростання числа світських осіб (тих, які не мали священицького чи чернечого чину) з 18 до 19,6% у першій та другій чверті XVIII ст., збільшення числа білого духовенства з 11,5 до 14,8%. У другій половині століття названа тенденція посилилася. Число учителів-ченців у третій та четвертій третинах XVIII ст. зменшилося з 41,3 до 21,4%, а число білого духовенства зросло з середини до кінця століття відповідно з 22,2% до 25,2%. Число світських осіб зросло за цей проміжок часу з 36,5% до 53,4%. На початку ХІХ ст. ченці становили 18%, біле духовенство 20,5%, світські педагоги — 61,5%. Дослідники фіксували процес зменшення кількості ченців у другій половині ХVІІІ ст. і серед професорів Києво-Могилянської академії, пояснюючи це введенням монастирських штатів, закриттям ряду монастирів, змінами у статусі малоросійського чернецтва у цей час, послабленням його впливу²⁵.

Таблиця 8

Статус під час викладання у колегіумі

Статус викладача	Число викладачів	Відсоток
чернець	114	48,9
біле духовенство	41	17,6
світська особа / особа, яка не мала духовного чину	78	33,5
Разом	233	100,0

Таблиця 9

Статус під час викладання у колегіумі: динаміка змін

Статус викладача

Кін. XVIIст.,

осіб (відсоток)

П. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Др. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Тр. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Чт. чв. XVIII ст.,

осіб (відсоток)

Поч. XIXст.,

осіб (відсоток)

чернець

(100,0)

(70,5)

(65,6)

(41,3)

(21,4)

(18,0)

біле духовенство

(0,0)

(11,5)

(14,8)

(22,2)

(25,2)

(20,5)

світська особа / особа, яка не мала духовного чину

(0,0)

(18,0)

(19,6)

(36,5)

(53,4)

(61,5)

немає даних

Разом

137

138

114

Загальна кількість з визначеним статусом

(100,0)

128

(100,0)

126

(100,0)

103

(100,0)

Як свідчать списки викладачів, частіше за все світськими були наймолодші за віком учителі нижчих класів. Але траплялось й інакше, наприклад, у 1741–1742 н. р. світською особою був професор філософії Харківського колегіуму Стефан Вітинський. У другій половині XVIIIст. серед наставників кожного з колегіумів було кілька світських осіб, а в окремі роки світські навіть переважали. Так, у 1801 р. з восьми учителів Харківського колегіуму лише двоє були духовними особами²⁶.

Ці узагальнені дані надають підстави спростувати одну з улюблених тез радянської історіографії про те, що всі викладачі колегіумів були ченцями. Історики неодноразово писали, що начебто існувало правило, згідно з яким учителі мали бути обов’язково висвяченими на священиків або прийняти постриг (на підтвердження не наводилося документальних свідчень)²⁷. На цій підставі робився висновок про «церковний характер» колегіумів. На жаль, інколи і в сучасних працях повторюється твердження О. Водолажченко про те, що у колегіумі було «два ворожі табори: з одного боку, ситі ченці зі своїми «науками» — латинською граматикою, віршами, проповідями, солодкими словами про користь науки — і різками, а з другого — голодні, обідрані хлопці, яким силоміць вбивали в голову цю науку, які де можна бешкетували і ненавиділи і школу, і вчителів»²⁸.

———————

25 Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. — С. 698, 701; Серебренников В. Киевская академия с половины ХVІІІ века до преобразования ее в 1819 году. — К., 1897. — С. 65–66.

26 Держархів Харківської області. — Ф. 40. — Оп. 1. — Спр. 217. — Арк. 2–17.

27 Ніженець А.М. На зламі двох світів. Розвідка про Г.С. Сковороду і Харківський колегіум. — Харків, 1970. — С. 99.

28 Водолажченко О. З історії Харківського колегіуму в ХVІІІ віці. — С. 121.