Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Олександр Олесь (Олександр Кандиба)

(1878-1944)

Поезія Олександра Олеся наповнена тонким відчуттям краси і багата на мотиви й почуття. Критики називають її поезією серця, у якій краса природи зливається з красою людської душі. Звертається поет і до проблеми самотньої особистості, яка змушена вести вперед своїх сучасників, значно випереджаючи час. Особистість ця трагічна, не сприйнята іншими. Але її справа залишається на землі, змінюючи дійсність.

Олександр Олесь і сам не був сприйнятий сучасниками, загубившись між «народниками» та «неокласиками», які закидали йому то провінціалізм, то надмірну замилуваність чистою красою. Але ця поезія випробувана часом і сяє, як чисте золото.

Основні твори: збірка поезій «З журбою радість обнялась» (1907), драматичний етюд «По дорозі в Казку» (1910), поема «Княжа Україна» (1920), драматична поема «Ніч на полонині» (1941).

ЧАРИ НОЧІ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: інтимна лірика.

Жанр: романс.

Мотиви: захоплення красою життя і красою кохання.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб.

Художні особливості: щоб вирішити ідейно-художній задум, поет вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника.

Ця поезія — заклик не забувати, що життя — мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною.

Ключовими у вірші є слова «Лови летючу мить життя!», «Гори! Життя — єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла», що символізують молодість, кохання, весну. Вірш побудовано на наскрізному паралелізмі «людина - природа». Автор використовує традиційні для любовної лірики образи, символи: солов’ї, зорі, ніч, квіти. Передаючи красу кохання, поет уживає метафори («палкі обійми ночі», «бенкет весна справляє», «летять до хмар тумани», «свято радісне квіток»). Солов’ї, зорі, квіти — традиційні для любовної лірики і фольклору образи. Цим твір близький до народного.

Художній напрям, стиль: модернізм: символізм.

Примітки

Поезія входить до збірки «З журбою радість обнялась». Вірш називають шедевром української лірики. Він став популярною народною піснею («Сміються, плачуть солов’ї...»). Олександр Олесь у цій поезії відтворив власну філософію життя. Її сенс передано у словах «Лови летючу мить життя!», «Гори! Життя — єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла».

Поезія сповнена вітаїстичних (життєствердних) мотивів. Автор уславлює кохання, повнокровність людського буття. Життя прекрасне, але швидкоплинне, тому потрібно цінувати кожну його хвилину.

О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!..

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: патріотична лірика.

Жанр: вірш-медитація (історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу).

Мотиви: шире захоплення рідним словом; гнівне картання тих, хто його нищить і зневажає; заклик любити й берегти рідне слово.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб.

Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий».

Поет вдається до ремінісценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу.

Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним».

Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості.

У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного простору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.

Художній напрям, стиль: модернізм: символізм.

Примітки

Продовжуючи традиції Т. Шевченка і Лесі Українки, Олександр Олесь у цьому вірші звеличує рідне слово, яке допоможе пробудити історичну пам’ять нації. У ньому він зворушливо передав свою любов до рідного слова, в якому відбились вікова історія України, краса і ніжність природи, духовне багатство рідного народу.

Перегукуючись із творами Лесі Українки, вірш передає прагнення поета, щоб рідне слово стало його мечем і сонцем у боротьбі за визволення рідного краю.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ

• «Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка!» (М. Грушевський).

• «Майстер віршової форми і легких, граціозних пісень» (І. Франко).

• «Я марив лицарем явитись перед вами, / Гінцем і вісником життя!» (Олександр Олесь).